Присвячено М. А.
Я сама-самісінька в цілому світі, тут немає нікого, кому я потрібна. Я абсолютно самотня любина з серцем, що горить від небачених почуттів. Чому небачених? Та не тому, що таких ще не було, а тому, що почуття не може побачити ніхто, хіба відчути, зрозуміти, сприйняти. А моїх ніхто не сприймає. Кому я потрібна зі своїми почуттями, з цією ніжністю в серці? Я засинаю і бачу твої очі, просинаюсь з думкою про тебе. Я бачу тебе навіть там, де тебе взагалі бути не може. З цими почуттями в мене вде дах їде. Але ж я не можу не любити тебе. Ти ніби Ангел, мій найсвятіший образ з поглядом темних очей і стриманою усмішкою. Ти – Ангел моєї самотності, в мене немає нікого, окрім тебе. Та й ти не мій. Я з тобою, але без тебе. Мій Ангеле, я так люблю твої очі, твою теплу усмішку. Здається, я зараз згорю від того, що переповнює мене. Було б добре комусь розповісти, але ж нема кому. Я нікому не довіряю, та й навіть якби довіряла, в мене немає нікого, хто б мене вислухав... Залишається лише ручка і папір. Я абсолютно самотня в несправедливому і жорстокому світі. Я одна така закохана і щира серед циніків і егоїстів. В мене є лише ти – Ангел моєї самотності з глибокими темними очима. Я все одно любитиму тебе.