Якби трипільці древні знали
(Та гадки, бач, вони не мали),
Що їхні землі підуть з молотка
І стане заповідною ріка, -
Тоді спалили б не одне обійстя,
Чи може зберегти змогли би місця
Для бідних для нащадків з майбуття...
Але - дарма -пішли у небуття...
А нинішні нащадки не зважають -
Собі на нові землі зазіхають,
І артефакти - то для них "фігня"...
Мовчить трипілець древній як ягня...
Як шкода, що письмен вони не знали,
А то би єгиптянам написали,
Чи то в Шумер, чи може у Китай -
"О друже-фараоне, помагай!"
Самі ж не стЕрпіли лихої долі
І подались кудись, чи на роздоллі
Земель незвіданих ще - канули в ЛітУ,
Залишивши загадку непросту...
Тепер ми голови нещадно сушим
(О Господи, помилуй наші душі!)
Що першим бУло - курка чи яйце?
Чи піктограма - їхнє то слівце?
Звідкіль прийшли, а ще - куди поділись,
Заради чого тут вони з"явились,
І хто їх серед поля налякав,
Де слід їх зник, про що "бінокль"* мовчав?..
На кручі над Дніпром стою-гадаю,
На Дівич-гору стиха поглядаю,
І гордість застилає душу мов туман:
Пронісся тут історій ураган...
І що на нашій, на землі на древній,
Красивій (і хоч що собі), нетленній,
Жив хтось такий, що у історію попав -
Шкода, що про себе не написав...
*"бінокль" - тут - біноклевидний ритуальний глиняний посуд трипільців.
P.S.
А що ж тепер до артефактів:
Підстава є у нас боятись,
Що вкрай зманіжені панкИ
Заповнять ними смітники...
Що ж поробиш, як з тих давніх часів, нормальних людей нищили як могли, а даунів залишали, а як відомо дауни схильні до безконтрольного розмноження. От і маємо країну даунів.
Що ж поробиш, як з тих давніх часів, нормальних людей нищили як могли, а даунів залишали, а як відомо дауни схильні до безконтрольного розмноження. От і маємо країну даунів.
Мені більше шкода "заповітних" місць... 
