Я прийду, коли ти вже спатимеш,
І ледь чутно крізь сон прошепочу:
«Як життя?». Коли ти не хочеш,
Нічиєю я вже не ставатиму…
Лише шепотом проти ночі.
Лише вітром, що вловить подих той,
Зорі в небі журбу заколишуть,
Між рядків нашу правду напишуть,
Обіцяю з дощами приходити,
Щоби ти в їх риданні не бачив,
Як душа моя гірко плаче.
Я прийду, коли ти не чекатимеш,
Розділити єдину печаль,
Ту, якої для мене не жаль,
Ти за руку вже іншу триматимеш,
А я буду відверту розлуку,
Як і завше, стискати за руку.
І лиш здалеку, непомічена
Ні для кого, крім тебе єдиного,
Розгориться остання година
Восковою тоненькою свічкою.
І ще довго надвечір згасатиме
У вікні, коли ти вже не спатимеш.
Браво. Сподобалося хоча, як "традиційник", важко уловлюю ритм і рими. Але зміст!!
Farjen відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую. по-моєму, цей вірш дуже традиційний (по ритму), може рифми іноді і проскакують, але взагалі я теж "традиційник", хоча останнім часом погоджуюся на експеременти.
хоча, як "традиційник", важко уловлюю ритм і рими. Але зміст!!
