Це гидко відчувати...
Я там, де плачуть діти,
І люблять підривати
Моральні динаміти.
Де звикли всі до болю,
Де недосяжне небо,
Де тільки в снах на волі,
Де кожен сам за себе.
Кохання неможливе
І мріїї так далекі,
Я з сумом поглядаю,
Як вдаль летять лелеки,
Все їх життя - свобода,
Мені ж в кайданах жити, -
Тому так прагне серце
Негайно щось змінити!
Зробила я свій внесок
(Усе, що в моїх силах)
Прожила не даремно:
Шкарпетки я змінила!
За цей геройський вчинок
Не дякуй мені, світу,
Лишень надай спочинок,
Щоб й зачіску змінити...
Оценка поэта: 5 Пожалуй каждый человек сделав какую-то мало мальски полезную мелочь потом всю жизнь гордиться этим и считает можно и детям и внукам об этом хвастать!
Авілова Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну так а что ж остается делать, коль хвастать больше нечем...
