Ранкове сонце розбило всі її сни. Розсіяні склом промені знищували тінь, яка була така недоречна для цього янгольського обличчя. Піднялись вії і… і сонце заглядало в її очі намагаючись побачити там своє відображення. Та вона дражнилася з ним прижмурюючи очі. Сонце на мить образилось і заховалося за хмаринку. На такий вибрик вісника дня вона посміхнулася і… І світ навколо завмер від ідеальних орисів її обличчя. Лише богиня Афродіта заздрісно дивилася на цього янгола в людській оправі.
Вона й справді була такою – схожою на…
Кажуть що Леонардо да Вінчі ломав свої олівці намагаючись змалювати її красу.
Вільям Шекспір нервово закреслював слово за словом тому що жодне з них не могло передати її вроду.
Людвіг Ван Бетховен шукав восьму ноту краси, яка заховалася в її прекрасному тонкому і дзвінкому голосі.
Легенди… Легенди… В наш час немає легенд? Та ось вона – легенда краси.
Вона піднялася з ліжка закутана в ковдру яка зігрівала її тіло… Тіло яке звело б з розуму будь-кого хто лише б поглянув би на неї.
Вона невеличкими кроками попрямувала на подвір’я. І роса цілувала холодними губами її ніжки.Вона почула якийсь незнайомий звук і повернула голову в бік звідки він донісся.
- Привіт тату! – ніжно і так по рідньому мовила вона з посмішкою на обличі. Але посмішка почала зникати при виді гвинтівки в його руках. Він підняв її і почав цілитись.Вона швидко обернулася в бік де батько помітив тривогу. А там зі зляканими очима стояв невеличкий тигрик, який вже чекав пострілу.
- Ні! Тату стій! – скрикнула дівчина.
І він не натиснув курок, хоч боявся що цей звір може скривдити його дочку. Але він більше довіряв інтуїції і розуму своєї дочки.Минали місяці, роки.А вона сиділа поруч з тигриком, який так муркотів коли вона доторкалась до нього. Всі думали що вона приручила цього тигра своїм розумом і красою. Але вона знала що це не просто тигрик…І легенда ніколи не дізнається того чого знали вони…
