1
Можно засвидетельствовать одно –
даже самый злой,
насквозь лишенный света внутри,
отравленный самим собой
житель этого города
заслуживал снисхождения.
Даже самые безнадёжные,
заклеймённые невниманием,
с искривленными голосами,
с металлическими хребтами дети
имели право на приют,
имели право на место
в списке защищённых.
Однако не было снисхождения к этим,
нарисованным на газетной бумаге мужчинам,
и к этим, вырезанным ножницами
материнской любви женщинам;
не было места детям, которые
подходили к рождественским ёлкам
и становились похожими
на ёлочные украшения.
Cнисхождения не было
ни к кому.
Не учитывались ни возраст,
ни голос.
Единственным доказательством вины становилось сердце.
Размещённое между страхом и доверием,
плохо спрятанное от злого глаза –
его одного хватало, чтобы брались за работу
ремесленники погибели,
чтобы ускорялось дыхание
погонщиков свежей смерти.
Сердце – светилось в сумерках,
привлекая к себе внимание,
навлекая беду,
подставляясь огню.
Его присутствие, его аритмичная работа
были достаточным основанием для
вспышки огня.
Сердце как предпосылка жизни.
Сердце как причина смерти.
Сердце как то, что делает тебя видимым,
делает тебя беззащитным.
2
Наш творец – тот, кого мы согласились
называть творцом, просто иначе всё это видит,
иначе об этом говорит.
Найдите, где он говорил о снисхождении?
О любви – да.
О неотвратимости – да.
О человечности.
Но не о человечности смерти.
Не о любовном потоке уничтожения.
Не о необратимости справедливости.
Читайте отныне внимательно,
все, кто приходит в последний раз поцеловать покойника,
все, кто вспоминает добрые черты умершего,
кто говорит о щедром характере убитого –
нигде не говорилось об уместности зла,
об освещённости тьмы,
речь шла лишь о том,
что вы теперь знаете и сами:
любовь не является гарантией выживания,
не предотвращает ужас,
не выделяет тебя в толпе
лишённых заботы,
обделённых ею,
презираемых.
Больше там нет ничего.
Напрасно искать буквы в черноте.
Напрасно приписывать ей свои
дневниковые записи.
Все слова в оправдание зла принадлежат именно злу.
Все слова об условности несправедливости
несправедливы.
Никакие слова, оправдывающие убийцу,
убийцу не оправдывают.
Умейте читать.
Умейте читать так, чтобы никому за вами не пришлось
отстраивать кварталы.
Что останется напоследок?
Останется ваше право не свидетельствовать против себя.
Вырастает трава на школьной площадке.
Мир наполнен чудесами.
Мир наполнен криками.
3
Просто писали не вы.
Поэтому и читаете как не своё.
А кроме того,
даже самые злостные,
те, кто пытался уравновешенно говорить о мраке,
с хирургическим швом на совести,
с детьми, что выжигают кислотой
собственные имена, словно татуировки
с кожи,
даже они
нуждались в адвокатах
и не заслуживали,
чтобы их засыпало строительным мусором
в собственных кроватях.
Читайте отныне вслух,
все, кто находит общие черты в лицах убийцы и жертвы,
все, кого заставили кричать на ветру,
кто готов потерять, лишь бы не противоречить –
тот мир, который не видит разницы между
школой и бойней,
мир, который обменивает хлеб на свободу –
такой мир вряд ли нуждается в вашем голосе,
вашем участии,
вашем согласии.
Всё происходит помимо воли покорных.
Всё определяется без учёта голоса обречённых.
Среди вас не было никого, кто бы возразил,
не было никого, кто бы не промолчал.
Ни одного безумца посреди улицы.
Ни одного смельчака перед вратами.
Ни одного крика в собственную защиту.
Ни одного слова в знак протеста против погрома.
Плачь теперь, разбитое школьное пианино,
мучайся, терпи, рыдай.
именно тебе будет хуже всего,
именно тебе будет невыносимо,
именно тобой будут топить,
именно тобой не смогут
согреться.
4
Напоследок вас будут заставлять.
Добрые люди будут заставлять вас говорить
правильные вещи.
Вещи, на которых держится мир.
Тот мир, который держится на несправедливости,
который убивает лучших и не имеет прописанных
правил для наказания убийц.
Мир, в котором именно убийцы обычно и
определяют правила.
А теперь говорите о нём правильные вещи.
Мир, – скажут вам, – держится на равновесии.
На равновесии добра и зла.
На равновесии честности и коварства.
И всё бы хорошо, но вот, посмотрите –
зло весит больше, именно за ним стоит
сладкий вес безнаказанности.
Зло притягивает своей свободой.
Зло завораживает.
Зло смущает.
Поймите, – скажут вам напоследок, –
речь идёт лишь о словах,
речь идёт лишь о языке.
Но что это будет за язык?
Язык принуждения, язык разорванных губ, язык,
начинённый металлической стружкой фальши.
Просто признать слабость языка,
просто согласиться, что язык тоже
способен работать на смерть,
способен обрамлять подлость,
способен объяснять позицию того,
кто стреляет в затылок.
Просто язык, как и все, что создано в этом мире,
не отвечает за замысел,
не отвечает за логику того,
кто его создавал.
Поэтому ещё раз –
никакого равновесия,
никакого балансирования над трупами,
никакого взвешивания вырванных золотых коронок.
Только защищать собой того, кого можешь ещё защитить.
Только говорить слова, значение которых знаешь.
Только самим, раз за разом, после всего,
перебирать язык, словно обгоревший кирпич.
Только самим.
Только так.
17.03.2025
(Перевод с украинского)
Оригинал:
Лютер
1
Можна засвідчити одне –
навіть найбільш лихий,
наскрізь позбавлений світла всередині себе,
отруєний самим собою
мешканець цього міста
заслуговував на поблажливість.
Навіть найбільш безнадійні,
тавровані неуважністю,
з викривленими голосами,
з металевими хребтами діти
мали право на прихисток,
мали право на місце
в списку убезпечених.
Проте не було поблажливості до цих,
мальованих на газетному папері чоловіків,
і цих, вирізаних ножицями
материнської любові жінок;
не було місця дітям, які
підходили до різдвяних ялинок
і ставали схожими
на ялинкові прикраси.
Поблажливості не було
ні до кого.
Не зважено було ні на вік,
ні на голос.
Єдиним доказом провини ставало серце.
Розміщене між страхом і довірою,
погано сховане від злого ока –
його одного вистачало, аби бралися до роботи
ремісники загибелі,
аби прискорювалося дихання
погоничів свіжої смерті.
Серце – воно світилося в сутінках,
привертаючи до себе увагу,
накликаючи біду,
підставляючись вогневі.
Його присутність, його аритмічна робота
були достатньою підставою для
вогняного спалаху.
Серце як передумова життя.
Серце як причина смерті.
Серце як те, що робить тебе видимим,
робить тебе беззахисним.
2
Наш творець – той, кого ми погодились
називати творцем, просто інакше все це бачить,
інакше про це говорить.
Знайдіть, де він говорив про поблажливість?
Про любов – так.
Про незворотність – так.
Про людяність.
Але не про людяність смерті.
Не про любовний протяг знищення.
Не про незворотність справедливості.
Читайте відтепер уважно,
всі, хто приходить востаннє поцілувати небіжчика,
всі, хто пригадує добрі риси померлого,
хто говорить про щедрий характер забитого на смерть –
ніде не говорилося про доречність зла,
про освітленість темряви,
мова йшла лише про те,
що ви відтепер знаєте і самі:
любов не є гарантією виживання,
не є засторогою жаху,
не виокремлює тебе в натовпі
позбавлених турботи,
обділених нею,
зневажених.
Більше там нічого немає.
Марно шукати літери в чорноті.
Марно приписувати їй свої
щоденникові записи.
Всі слова на виправдання зла належать саме злу.
Всі слова про умовність несправедливості
є несправедливими.
Жодні слова на пояснення вбивці
вбивцю не пояснюють.
Вмійте читати.
Вмійте читати так, щоби нікому за вами не довелось
відбудовувати квартали.
Що залишиться наостанок?
Залишиться ваше право не свідчити проти себе.
Виростає трава на шкільному майданчику.
Світ наповнений дивами.
Світ наповнений криками.
3
Просто писали не ви.
Тому й читаєте як не своє.
А поза тим
навіть найбільш злостиві,
ті, хто пробував урівноважено говорити про морок,
із хірургічним швом на совісті,
з дітьми, які випалюють кислотою
власні імена, мов татуювання
зі шкіри,
навіть вони
потребували на адвокатів
і не заслуговували,
аби їх засипало будівельним сміттям
у власних ліжках.
Читайте відтепер уголос,
всі, хто знаходить спільні риси в обличчі убивці та жертви,
всі, кого змусили кричати на вітрі,
хто ладен втратити, аби не суперечити –
той світ, який не бачить різниці поміж
школою та бійнею,
той світ, який обмінює хліб на свободу –
такий світ навряд чи потребує вашого голосу,
вашої участі,
вашої згоди.
Все чиниться поза волею покірних.
Все визначається без урахування голосу приречених.
Серед вас не було нікого, хто б заперечив,
не було нікого, хто б не промовчав.
Жодного божевільного серед вулиці.
Жодного сміливця перед брамою.
Жодного зойку на власний захист.
Жодного слова на заперечення погрому.
Плач тепер, розбите шкільне піаніно,
мучся тепер, терпи, ридай –
саме тобі буде найгірше,
саме тобі буде нестерпно,
саме тобою топитимуть,
саме тобою не зможуть
зігрітись.
4
Наостанок вас будуть змушувати.
Добрі люди будуть змушувати вас говорити
правильні речі.
Речі, на яких тримається світ.
Той світ, який тримається на несправедливості,
який убиває найкращих і не має прописаних
правил для покарання убивць.
Світ, в якому саме убивці зазвичай і
визначають правила.
А тепер говоріть про нього правильні речі.
Світ, - скажуть вам, - тримається на рівновазі.
На рівновазі добра і зла.
На рівновазі чесності і підступності.
І все було б добре, але ось, подивіться –
зло важить більше, саме за ним стоїть
солодка вага непокараності.
Зло притягує своєю свободою.
Зло заворожує.
Зло бентежить.
Зрозумійте, - скажуть вам наостанок, -
йдеться лише про слова,
йдеться лише про мову.
Але що це буде за мова?
Мова примусу, мова розірваних губ, мова,
начинена металевою стружкою фальші.
Просто визнати слабкість мови,
просто погодитись, що мова теж
здатна працювати на смерть,
здатна обрамлювати підлість,
здатна пояснювати позицію того,
хто стріляє в потилицю.
Просто мова, як усе, створене в цьому світі,
не відповідає за задум,
не відповідає за логіку того,
хто її створював.
Тому ще раз –
жодної рівноваги,
жодного балансування над трупами,
жодного зважування вирваних золотих коронок.
Лише захищати собою того, кого можеш іще захистити.
Лише говорити слова, значення яких знаєш.
Лише самим, раз у раз, після всього,
перебирати мову, наче палену цеглу.
Лише самим.
Лише так.
ID:
1035687
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.03.2025 23:18:04
© дата внесення змiн: 17.03.2025 23:37:18
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
