за вітром в шум мене вели пуанти
одні блукали в лісі в самоті
грози весняної пробуджені атланти
нам відкривали стежки золоті
куди б не рухалося дійство чи сансара
чи інших помахів завітрене серсо
зелені очі справжнього мольфара
давно уже помітили Його
кого Його?-питалися могили
у ковдрах пелехатих від модрин
того Його - якого всі любили
і сови і підкови і полин
ні не міцний наш берег срібнокрилий
і шлях непевний як нема весла
нікому і нічим не будеш милий
один на дні сухого джерела...
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=oTsx9hz6pf8&list=PLONVEQP6SwpEXnO5TOP-fjdicV5t5doFC&index=8
