Закінчиться війна й, нарешті, настане весна –
посміхнеться мама – посміхнешся й ти...
Зустріне обіймами ніжними вдома тебе вона –
увесь смуток зникне від рідної теплоти!
І буде радість й щастя кола рідної сім’ї –
зустріч міста де виросла рідненька ти...
Гамір й сміх друзів, що безмежно раді тобі –
соняшники нарешті почнуть сонцем цвісти!
Рідні вулиці й двори миром огорнуть –
забудуться всі тривоги і страхи...
Стіни неспокою в небуття кануть,
щоб прокричати – не буде більше пихи!
Знаєш і буде радість і моя зустріти тебе –
мою весну, свободу і найкращого суддю,
що з лабіринту на сонце сліпого проведе –
побачити сенс і посмішку найдорожчу твою...
Буде радість, адже радість це тільки ти,
буде й любов, бо справжня знову ж ти...
Все буде – ти тільки ніколи не сумуй –
свої сили у вірне русло спрямуй...
