Плач! Сльози зігріють ще душу.
Плач, де буває життя.
Плач, навіть серцем, бо мушу
Плакати до забуття.
В ніч, що розтріпує спогад,
В ніч, що коханням стає.
В ніч. Я ще маю свій здогад.
В ніч. Та світанок вже є.
Ранок мило торкнеться рукою.
Ранок... Дивно по тілу тече.
Ранок будить надію собою,
Ранок, просто підставить плече.
День. Буде тут, як і всюди.
День - золотаве тепло.
День загляне:" Де ж то люди?"
День. Для них "є" і "було".
Ніч. Самотність і спокій.
Ніч крокує собі по землі.
Ніч підносить, чарує й високій
Зорі вічність несе на крилі.
