Ти забудеш біль, що рве з нутрини
І обсохнуть сльози на очах
Ти підеш у світ, не від людини
А щоб далі вже не жити лише в снах
Ти торкнешся неба та повітря
І вдихнеш життя немов кришталь
Будеш днями легка немов пір'я
І дивитись будеш впевнено у даль
Ти забудеш біль, наругу й спротив
Станеш знову мила та проста
І чекатимеш коли навпроти
Пройде отака ж як ти душа
Щоб разом навіки і до скону
Обійматися й шукатися у снах
І забути ритми долі гону
Одне на двох тримати небо на плечах...