/рондель-анапест/
Наш годинник пірнає у юність і марить,
Забуття викликає серпанково-біле,
І мелодія лине з тих пір… уціліла!
Під акорди душі чи під стогін гітари.
Із минулого молодь рве репертуаром,
І підспівую я у півсні, що є сили.
А годинник пірнає у юність і марить,
Забуття викликає серпанково-біле.
Б’ють роки, як години. Рахую удари…
Нас життя зсередини і ззовні змінило.
Тільки наспів лишився зворушливо-милий,
Визріває у віршах він і мемуарах.
То годинник пірнає у юність і марить.
