/анапест/
Очере́тяні любощі слухають в мареві двоє,
Плоскодонки маршрути домислює трепетна Муза.
То розшириться ложе ріки, а то ше́люги звузять,
В”язів золото з річки дитинства, із Берестової.
Береги у печерах, замулене дно глеювате,
А рогозяні стіни, як хащі довкіл непролазні.
Ми у спогадах-мріях навіки, без примусу, в’язні,
У рядках моїх світлу й мандрівці, між вод, оживати.
Плескіт весел, пригоди ведуть вздовж мілкої вільшини,
Напрям руху на луки, де кози пасуться й телята.
Раптом плесо зникає – бо треба лозу нам підняти,
Обміління таке для потомків чомусь ми лишили…
Пляжні зони зачахли й подекуди вщент пересохли,
Тихе річище тільки весною вкриває водою.
В’язи-берести з річки дитинства, із Берестової,
Зажурилися серед жовтаво-брунатної охри.
