Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Поміж пагорбів стежка ( рим проза) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Поміж пагорбів стежка ( рим проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Поміж пагорбів стежка ( рим проза)

Степ  і степ, як ряднина, згар і попіл повсюди. При долині стежина, сухе повітря тисне в груди. Довкола, де погляне, то ями,  йому не дістатись до мами, там зараз ворог, від будинків привиди - споруди. То подарунки від русні, біда, смерть,  сліди війни. Очам холодно побачить, вщент зруйновану хатину, чи хтось може пробачить, за страждання, безжалісно вбиту дитину?
  Поміж пагорбів стежка від долини до лісу. Невеличка хата, попід балки, горобці чистять стріху. Раз – по - раз все на злеті, павутиння і пух, немов скрізь лад наводять, виганяють злий дух. Павуки  під  крокви,  вміло мережки городять та залюбки ряднини плетуть. До землі летять скалки, враз вітрець, відпочить ліг на покинуті санки, то ж помітно, що вщух. Всі клопочуть своє, ранком сонце ж встає. Як той знак до життя, віра гріє серця, не вмирає душевне бажання побачити майбуття.
  Нині днина у тиші… знову щастя земне. Чи війна закінчиться і біда омине? Прямий погляд хлопчини в теплі очі бабусі,
    -Я голодний зі вчора, може снідать на часі?
     Ледь-ледь ноги волоче, від стільця до плити,
-Принеси, дровець хлопче, не багато бери. Нам би тих, що  під пилом, досить тижнів на три. Але ж  ми ще не знаємо, скільки тут ночувати, до якої пори.Та й чи досить муки, пиріжків зготувати. І нехай без  пательні, бо ж олії немає, ми положим при плитці, вона ‘хоч трішки підсмажить. Допоможи  бабусі, це  ж тебе не дуже обтяжить.
    Напівтемрява  в хаті,  знов думки волохаті. А, як наші відійдуть, бандюки й сюди прийдуть. Ховав думи хлопчина та стару ж не покину. Де  руїни сестриця і матуся вдовиця. Сиротою зостався, скільки сил намагався, заховати в жмут сльози, жаль немає дороги. Обійти  тих вонючих, вузькооких і злющих. А на пагорб не підуть, побояться ракет. Але їх лиш біс знає, в собі  держуть секрет. 
А старенька журиться, весь час, як та квочка,
- Як згадаю синочка….
Ті слова, як пророчі, у сльозах знову очі.
- Він мені наказав,  бути поруч з тобою, ще тоді, як війна почалася, весною. Тобі ж всього дванадцять, ну нехай би хоч двадцять, відпустила б у військо, хоч воно і не близько. Тепер маєм ховатись, щоб в полон не попасти. 
Тиша й мови немає та біль серденько крає. Не сидиться на місці, в бабці руки у тісті. Він сказав, 
- Я скоро повернуся, не пройде й хвилини, піду, навідаюсь,чи залишилися на сливці сливи.
У відповідь, лиш посміхнулась і до плити вже розвернулась, про себе тихо,
-От уже й соромиться сказати, що хоче до вітру, намагається дорослим стати.
   Свіжий подих, гарячий,  бо спекотне це літо, десь здаля котик плаче, миттю в очі б’є світло. Пригинається йде, то повзком по пилюці, ритм сердечка затих, от би дав тій падлюці. Чого хочуть зануди? Чому неньку убили? Як позбутись Іуди, хай  Боги б всіх навчили.
 Від пилюки, чуб -  стріха, для хлопчини є втіха. Далеченько пробрався, то ж зустріть сподівався. Тих бійців із тризубом та із стягом України. То відчув би справжню радість, міцне плече родини.  Хай би бабцю повідав,  ото б усміхнулась миленько. І за них би, на колінах, вдень і вночі молилась тихенько. Щоб вертались додому  мужні воїни наші, для народу настали  мирні днини, найкращі.
  Та раптовий свист кулі пролетів мимо вуха.
- От чортяка, от зараза, попадись,ти мені с*ка,-  і завмер, як та квітка, що дрімала в пилюці,
-Почекай прийдуть герої, за злочин потонеш у багнюці,чи так,  добряче, за все віддячать падлюці.
  Згодом…стало сивіти, ніби морок на очі. Ой, щось я став  безсилий, треба трошки посидіти, дочекатися ночі, Думки  душу  ятрили, не дрімай, іди далі. Відкинь сумнів підступний  і безмірні печалі.
 То повзком, то котився, вже за щось зачепився. Враз  бруском  впав донизу, ніби хтось підстелив хмизу. Встиг лиш очі відкрити, поруч хлопці – вояки, хтілось птахом злетіти, обіймав залюбки. 
- Звідки хлопче ти взявся, скажи, як сюди пробрався?
Він очам ще не вірить та відкрив серце, щирий. Так і так, минув  пагорб, мені довелося йти задом, щоб чортів  чатувати, певно їх небагато, мабуть троє, чув мати. Бачив дерево, схил, як вітрисько  котивсь. Дяка Богу я з вами!
І торкнувся вустами. Святого хліба, що бійці угостили. Ясні очі у хлопця, то ж ще й  консерву, як гостинець для бабусі  подарили.
-Мені треба повертатись, бабуся буде дуже  хвилюватись. Боюся, ще шукати піде, правда хіба що місяць зійде. Як темно не наважиться, боїться й щоб я нікуди не йшов, свариться. Все до ікони мене тягне, вкотре заставляє помолиться.
  Послухав командира, повертався додому, при спілкуванні зовсім втратив втому.Значить все буде добре, вони близько.Сам себе підбадьорював хлопчисько. Консерву й хліб швидко закрутив у сорочину і вміло підперезав за спину. Весь час повзком, воно б, коли  то воля бігом. Та де ж тут, як ворог  у засідці чатує. А він повзе і навіть часом, той попіл смакує. Ще більша злоба збурює душу. Та все ж упевнений в собі, шепоче,
-Я всі сили зберу та долізти мушу.
 Вже стороною, далеченько від дерева відповз,  відчував гучне серцебиття, як зненацька до лиця вдарила кров. Чого хвилююсь, втішав сам себе,
-Бабусю, я скоро прийду, то ж вже близько, мене біда мине.
  Аж ось, ледь- ледь видніється  миготіння світла, не розібрати, але ж то не свічка.Здригнувсь,а раптом влучили,тліють останки від хати. Але ж бо щось та чув,  а може лахміття тліє, чи мене пішла шукати? Бабусю,  люба, чого не могла дочекатись?
Думки  губляться, наче блукають у павутині, воно б звичайно було видніше  при днині.Але ж гукати не стану я, бо ж тут, ці коршуни- злодії…русня. Не пощадить, цього не дочекатись, тому не варто і кричати.
   Темінь… немов павук підкрався до хатини, на дверній ручці висить шматок ряднини.  Це чого двері навстіж? Холодно тілу, це ж  навіщо бабці? За мить, лежачи  кинувся ривком, ліг на порозі, вже бачить дрова на підлозі.  От воно що, то за світло –  в пічці  дверця зачинена не щільно. Відразу шурхіт у куточку,
 - Любенький, милий мій онуку. А я все тебе виглядаю і молюся, ти ж знаєш, до тих паскуд вийти боюся. Хоч і стара та хочу пожити поруч з тобою, ми ж зберемо, ще на цих пагорбах суничок, літньою порою.
Оце так мрії- ледь - ледь всміхнувся, уже відразу й страху позбувся.
Обіймала, заплакала….  крізь сльози тихо,
-Дякувати Богу, обійшло нас лихо.
Він жваво відв’язав сорочку з-за спини,
-Знаю затримався, так сталося, ти мене не вини. Ось хліб приніс  й консерву, дали  вояки. До них попав, вони тут близько наші козаки.
Думаю  скоро поженуть цих загарбників, чекають ранку.
Старенька втерла сльозу,
-Йде діло до світанку. Тож ти поспи, а я тебе постережу, спечу картоплю до сніданку.
Лиш тільки  до подушки, вмить заснув. Вже й молитов бабусиних не чув.
  Діждалась ранку і старенька, онучок спить вона раденька. Правда здаля, знов чути вибухи і свист. Вдогін слова,
 -А щоби ти навіки, пропав в’їдливий фашист.
У ліжку шурхіт, онук обличчям до неї повернувся, ні не прокинувся.Чомусь здригаються повіки і дихав дуже часто.
-Бідна дитина, - мовить бабця, в такому віці війну бачити важко.
Вона ж не знала, що в ці хвилини він бачить сон.
    Здалеку зарево, а в стороні ближче вогонь. Вже себе бачить під тим деревом. Що оминав та згодом котився. За мить стояв, високий, з мечем у руках, із вороном бився. Той ворон страшний, чорний, як смола, здорові крила вогнем палахкотять, виблискують, аж пече у очі. Як  мечем б’є по ньому, то кінцівки пір’їн у вогні, відлітають, губляться в темряві ночі. Звук десь зникав, удари припадали ніби по залізу, він наступав, ворон відлітав донизу.
- А я ж тебе, нечестивого позбудуся,- миттєво волав його голос, зникав  поміж пагорбів, здавлося дуже далеко.
Хвилюючись, чутливо ніздрями втягнув повітря, зібравши всю силу так вдарив, що ворон перекрутився,
А от тобі, подумав, що я піддамся легко?  
За мить із очей ворона вже вилітали іскри, деякі з них гарячі, впивалися  в обличчя, а якісь і гасли,  розліталися в різнобіччя. Над головою ворона  здійняв меч і відчайдушно вдарив, щосили,
- О погань рашистська, згинь з моїх очей, нехай навіки, буде мій народ щасливий!
  Саме в цей час, хатина, аж здригнулася від вибуху. Старенька з переляку поклала хустинку за пазуху. О, як набридли їй такі моменти, як опанує страх, туди в хустинці ховала документи.
 Онук прокинувся, з ліжка різко скочив на ноги. Бабця зразу до нього,
-Злякався! Дякуймо Богу, марні тривоги. Це далеченько від нас, тобі напевно щось наснилося, ти чомусь марив, бачила часто трусився, ніби  у тебе щось неймовірне вселилося.
-Але ж бабахнуло, бабусю, напевно наші почали бій,- поглянув хитро, його обличчя ледь усміхалося.
- Та де там наші, бідненькі  відступили. Воно ж, як порівняти їхні й наші сили. Оте ж паскудне заздрить, сотнями літ готується, збирає всіх своїх шакалів, вуличний зброд І вже вкотре ганьбить наш рід, увесь український народ. О, Боже - Боже чому нашій країні така гірка доля, гинуть сини і доньки, на жаль, чомусь нелегко, нам дістається воля.
  Важко перевела подих, ступила кілька кроків до ікони.
 Лиш якась мить, його думка настигла - О, бабусю, люба, якби ти могла добре ходити, то тут би не сиділа. Знаю відважна, давно би були пробралися до наших. І там почекали звісток кращих.
 Раптове шарудіння за дверима,в недоумінні, обоє кліпають очима. Старенька зблідла, опанував страх та все ж утрималася на ногах. Онук обняв її й ні слова не сказав. Тільки подумав - В такий ранковий час, кого б оце принесло до нас? У дверях стояли двоє  бійців посміхались. Один із них підморгнув до хлопця ,
-А ми вас, уже і знайти не сподівались.
-Яке це щастя  синочки, які ж ми раді вас бачити, - крізь сльози говорила й обіймала старенька.
Худенькі, жилисті руки витерли сльози й до онука,
- О, як шкода, цього не бачать рідні й твоя  ненька.
Один з бійців поклав на стіл хліб і шматок сала,
-Колись моя матуся казала. Що у нас, українців, від сала є сила, додає мужності, віри, щоб міцнішала родина. Та, як заповіт, пригадую казала,  що Бог сказав, що Україна – це хлібна та духовна житниця світу.Тож сподіваємося перемога недалеко, матимемо втіху. Але не зараз, нам час поспішати, а ви повертайтеся в містечко. Ми вигнали звідти рашистів, від нині там буде безпечно.
Мужня рука прилягла на  плече хлопчини,
-Це завдяки тобі ми знайшли те кубло рашистів.
Від здивування,  старенька стрепенулася, чомусь зразу не знайшлося слів. Тільки тепер зрозуміла, де онук так довго був і чому  вночі марив та тремтів.
   Поміж пагорбів вузенька стежка, дві постаті, не поспішаючи,  йшли до низу, в напрямку містечка. Онук часто озирався, придивлявся довкола, радів, що допоміг військовим, про місцевість розповів. Бабуся ж від щастя плакала, вкотре сльози витирала. Йшли вдвох, у душі з вогником надії, що обов’язково збудуться сердечні  мрії. І скоро мир настане в Україні.

                                                               Серпень 2024 р.
 

ID:  1025166
ТИП: Анонс
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.10.2024 18:44:53
© дата внесення змiн: 26.10.2024 19:29:48
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 15 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Н-А-Д-І-Я, fialka@, Любов Іванова, Lana P., росава, Капелька, Наталі Косенко - Пурик, oreol, Grace, liza Bird
Прочитаний усіма відвідувачами (169)
В тому числі авторами сайту (28) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Капелька, 04.11.2024 - 23:05
Зворушлива проза, яка душевно написана і нікого не залишає байдужим!
12 23 16 23 16 23 22 22 hi
Єдине, що шановна пані Ніно, вже недовіряю офіційній світовій історії,
яка бреше людям майже на кожному кроці!
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Щодо історії, то тут висловитися не дають. Удачі! give_rose
 
Іван Мотрюк, 04.11.2024 - 12:19
12 суворі реалії нашого часу на жаль 43 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Сокол, 02.11.2024 - 19:25
Сумна і мрійна в перемогу повість. 17 22 give_rose 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 23
 
Любов Іванова, 30.10.2024 - 18:58
Твір хвилює неймовірно, бо ж він про сьогодення, важке, тривожне... frown flo26 flo26 flo26 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже рада,що читаєте мої твори. Щиро дякую! give_rose
 
Рясна Морва, 29.10.2024 - 16:39
17 12 16 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Галина Лябук, 27.10.2024 - 19:14
З гіркотою і щемом в душі прочитала цю сумну історію про сьогодення прифронтових районів, що потерпають від рашистської навали. Дякую, Ніночко, що кінцівка твору щаслива. Майстерно, зворушливо, чуттєво. 17 17
12 12 16 give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Галинко! give_rose
 
Віктор Варварич, 27.10.2024 - 18:45
12 Чудово змайстрували! 16 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Lana P., 27.10.2024 - 17:40
12 give_rose цікаво Вас читати...
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Ланочко! give_rose
 
12 16 яскрава у вас проза. життєва. щасти! hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Вікторе! give_rose
 
Grace, 27.10.2024 - 15:25
Найкращі побажання, пані Ніно! Дуже зворушливо! Щиро дякую за Ваші душевні вірші! Радість і спокій ще прийдуть на нашу землю. 16 16 icon_flower icon_flower icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хай збудуться ваші слова! Щиро дякую! give_rose
 
О. Хвечір., 27.10.2024 - 13:59
12 Чудовий твір! Майстерно! give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose
 
Н-А-Д-І-Я, 27.10.2024 - 13:43
12 12 17 16 Сумна істрія про наше сьогодення. Написано майстерно. give_rose hi 9 021 osen1 osen2 flo31
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую пані Надійко! give_rose
 
Чайківчанка, 27.10.2024 - 12:44
give_rose give_rose give_rose 12 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose
 
fialka@, 26.10.2024 - 21:28
Дай Божечку! Шедевр, пані Ніно! 12 12 12 021 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
oreol, 26.10.2024 - 21:12
014 021 ft
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 23
 

Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: