Дозволь мені ненавидіти це
не менше ніж любити мир одвічний,
і поринати у справдешній відчай,
що старитиме молоде лице.
Дозволь мені не помічати схожість
свого й чужого. Відчувати твердь
бажань моїх, хоч видно їх ледь-ледь
крізь правди та обману огорожі.
Дозволь мені, врятуй, допоможи
здобути міць душевного каркасу,
згоратимуть слова в горнилі часу.
Жовтогарячі вогники жоржин
ще тлітимуть повільно до морозів,
дозволь мені лишити їх самих.
Цей ранок знову б'є мені під дих,
навколо бруд – ітиму по дорозі.
Дозволь мені слідів не залишати,
В небесні шпари всесвіт зазира.
Пора про це писати? Не пора?
І голосом яким потрібно стати?
І як би там не склалися зірки.
Дозволь усе робити навпаки
І дозволу дозволь вже не питати.