Немов промінь сонця з під вічної криги
зустрів я людей із Червоної книги.
І так не волів би я їх відпускати,
бо їх ще можливо було врятувати.
Вони ще могли обмінятись думками,
і мислити чітко, і слухать вухами.
Слова їх вуста промовляли високі,
і сенс у тих слів залишався глибокий.
Вбачали у світі широку палітру,
і жили спокійно, без болю й гонитви.
У бідах своїх чужаків не винили,
людей перехожих вони не гнобили.
Вони так воліли усім усміхатись,
від погляду їх не снага відірватись.
Чіткий та глибокий вираз очей,
таких я зустрів нещодавно людей.
Ділитись думками могли ми до ночі,
і спати до ранку не було охоче.
Біда лише в тому, що в холоді криги
ті люди були із Червоної книги.
