Повільно вечір дотліває,
Приходить час, щоб відпочить.
Душа теж стомлена, дрімає,
Чомусь замріяна, мовчить.
Чи може, слуха плескіт моря,
З ним може мовчки розмовлять?
Чи заздрить просто його долі,
Красою може забавлять?
Воно живе, повільно диха,
Його життя не зупинить.
Чому ж воно зітхає стиха,
Неспокій хто може вчинить?
Так ніжно гладить вітер хвилі,
Себе дозволять цілувать.
Вони маленькі, дуже милі,
Потихо радісно шумлять,
Змінитись може настрій враз,
І хвилі вже не ті, великі.
Щось сталось в нього, негаразд,
Розбушувалося - є привід?
І знову тихе і спокійне.
Ласкаве, ніжне, без гримас.
Воно у всьому неймовірне,
Щось спільне є із ним у нас.