Запустіла хата хмелем заростає,
У вікні буває сонце заблищить.
Двір що був широкий вишняк пробиває,
А вночі на стріхі, дикий кіт нявчить.
Листок до листочка щільно прилягає,
Батоги колючі в’ються наче тин.
Хата разом з хмелем тихо розмовляє,
Про часи минулі, як з труби йшов дим.
Коли всі стежини вели до порогу,
Як пісні лунали і дитячий сміх.
А тепер забули, кинули небогу,
Що колись у люди вивела усіх.
Ой ти хмеле,хмеле! Вийся, аж до неба,
Закрий мою тугу, сором затули.
Заплітай тісненько стіни та дерева,
Мене одиноку міцно обійми…
29.06.24р. Олександр Степан.
