Щось іде, а щось приходить та ніщо на вічно не зникає
Ми починаємо свій шлях із напористості,
Ледь-таки спершись на ноги із самосприйняття...
А далі злам і формування особистості,
Безліч помилок і нарешті світосприйняття...
А потім всі починаємо бачити магію -
Простої турботи, просто радості і доброти...
Та боляче і гірко, коли все це втрачаємо,
Шукаючи прихистку в потоці людської юрби...
Нові шляхи не десь ззовні шукаючи,
Починаємо відчувати щось прекрасне в собі,
Все навкруги любов'ю напуваючи,
Стаємо світлом для когось у темній, хижій пітьмі.
Чудовий вірш! 
