Яке прекрасне поле на світанку,
Мов лляна сорочка нашої землі.
Поміж золото пшениці у серпанку,
Волошки синьоокі купаються в росі.
Живими хвилями ніжно колоситься,
Джерело життя, незаймана краса.
Так пахне хлібом, хочу поклониться,
За те, що очі можуть бачити такі дива.
Ніжиться моя душа у тім колоссі,
В солодкім ароматі спілого зерна.
У золотій, вишиваній квітами сорочці,
Наша богиня мати, наша свята земля.
