У дні безбарвні чорна самота
Впивається своїм байдужим оком.
Мені наснилась дівчина проста
З обличчям світлим, поглядом глибоким.
Я йшов назустріч. Вже розтанув сніг,
Дивилося на нас блакитне небо.
Тримав букет я квітів польових
І знав: троянд червоних їй не треба.
Ми недарма пройшли цю довгу путь.
Тепер - удвох. Усупереч та попри!
Дай руку! Я благаю! Тільки будь!
Скажи мені, що все в нас буде добре!
Промінчик теплий весняних очей
Мене зігрів! Нехай співають ліри!
Ми ще багато пройдемо алей!
Повір мені! Бо я тобі повірив!
Забувши про недавню сивину,
Крокуючи дорогою сумною,
Я вигадав ту дівчину зі сну
Та усмішку її взяв із собою.
Солодкий сон, цей вигаданий шлях,
Торкнувся серця запашним волоссям.
В реальності тримаю я в руках
Один квиток в мою найближчу осінь.