Виступив,
аби
сон
историчний
ліквідУвАти -
"ь"...
Жадібно
дякував
аморфний
народ...
комуністи
інтуїтивно
наЩУРИлися...
24 вересня 1989 року в Чернівцях на фінальному гала - концерті першого музичного фестивалю "Червона рута" сталася направду епохальна подія. Зі сцени вперше за окупаційного московського режиму привселюдно у присутності його прислужників - міліціонерів прозвучав Гімн України. Публіка не сподівалася такого зухвалого вчинку... проте швидко оговталася і приєдналася до урочистого Співу.
Артистом, що здійснив цю без перебільшення історичну місію, був український бард, кобзар, бандурист Василь Жданкін (1958 - 2019). Перед тим у нього прорвалися струни кобзи. Тому без інструменту але з великим натхненням бородань у вишиваній сорочці взявся мелодійно декламувати нетлінні рядки головної пісні держави, що народжувалася. Згодом до нього приєдналися митці Віктор Морозов, Едуард Драч і багаточисельний натовп, котрий переважно складала молодь. Де-не-де майоріли жовто-сині стрічки та навіть національні стяги.
Збита з пантелику совєтська міліція пильно стежила за непересічним дійством і фіксувала усіх дійових осіб у "чорний список". Василь та його побратими за таке вільнодумство ризикували опинитися на засланні, як це бувало раніше з багатьма-багатьма нескореними українцями. Але часи ставали іншими. Ера комунізму відходила в минуле. В Європі скидали з керівних постів прокремлівських божків. Старці з москви вже не контролювали ситуацію в с р с р, який повільно й логічно, мов страшний жахливий сон, відходив у небуття.
Героям Слава ! Тоді люди неначе проснулися з летаргічного сну. Чорнобиль, Афган, "перебудова та гласність","білі плями" темної страшної історії, відносно лояльний і не тиранічний генсек...Усе логічно склалося для відновлення Незалежності.