Пригадую як десь прочитав, як одна жінка журилася зі своїх недоліків. Її бентежила форма нігтів на ногах. Вона була вічно не задоволена переднім кривим, дещо, зубом. А надто допікало їй ластовиння що було у неї на обличчі, та ще й збільшувалось влітку. Все це, і ще кілька меньше важливих на її думку недоліків , засмучувало її. А натомість могла б милуватися: своїми бездоганної форми ногами, іншими прекрасними білосніжними зубами, обличчям модельної форми, прекрасним волоссям заплетеним в довгу косу. Мала б радіти всім своїм перевагам і тоді додалися б прекрасні глибокі очі з грайливими вогниками в середині, замість сумних очей.
Пригадую той момент, коли я зрозумів, що нічого в світі не відбувається по мимо мене, що весь світ це частинка мене! І є в цьому світі стільки причин радіти. Як наприклад: хтось закохався, хтось отримав те чого дуже хотів, всі досягнення, так до безкінечності -- радію, бо то частина мене. Є стільки моментів для радості, що мені не потрібні додаткові "суб'єктивні" моменти задля створення яких потрібно затратити власні силу та час. Тож з того часу як я зрозумів, що не тільки я частинка світу, а й світ є частиною мене, я роблю тільки те що мені подобається в даний момент, те що робить мене щасливим саме зараз. І я не можу зробити нічого такого що може хоча б трішки погіршити світ, не можу допустити цього-- бо це мій світ, це частинка мене. Роблячи радість комусь-- роблю радість собі, бо той хтось то частинка мене.
З тих пір я приймаю світ повністю з його позитивом і негативом, а живу тільки позитивом.
