Татко й мама на роботі. В нашій школі карантин.
Вільний, наче в полі вітер, вдома я сиджу один.
Та матуся невгамовна в клопотаннях повсякчас
І не може полишити сина в спокої хоч раз.
Список склала — в нім завдання, наче я «попелюшок»
Щось читати, щось прибрати, та від цього в мене шок.
Я ж на вулицю подався, там таких як я — юрба,
Хто на санках, хто на лижах мчить щодуху із горба.
Три години промайнуло, час як блискавка злетів
Вже пора, мабуть, додому. Я втомився й зголоднів.
Відпочину зовсім трішки, а затим до справ візьмусь,
В гаджеті я на дивані в соц. мережі подивлюсь.
Чую двері відчинились. Мамин голос, як удар!
Серце в грудях калатає. Все пропало! Я проспав!
— Я дала тобі завдання. Чом мені не допоміг?
— Щось було з очима в мене! Тільки ось розплющив їх!
