очі червоні й сонні
ниють відтяті крила
тисне минуле в скроні
сохнуть його чорнила
три на чотири кроки –
крилами хата вшита
я щось таке глибоке
наче коріння жита
дме тут немилосердно
душе моя небого!
ніби в тобі це твердне
дірка розміром з бога
чим залатати душу
господи підкажи нам
я сиджу непорушно
стиснутий мов пружина
поступ старих двобоїв –
лиш уламки і бризки
я говорю з собою
бо говорити ні з ким
лине безперестанку
з хмар вода кристалічна
без причини для ранку
ніч триватиме вічно
