До папані...
Сьогодні минає 30 років як
пішов з життя мій батько -
Іван Константинович.
Всі ми , сини , а нас було
четверо називали його папаня
і тільки на ВИ. Похований він
в селищі Сиротіно , це біля
Сєвєродонецька.
Пишу, папаня. сльози душать
то сльози відчаю й журби.
Взяли в кайдани мою душу,
Всеж вірю,що не назавжди.
Село твоє, де ти родився,
І де жили твої батьки,
Взяли в полон нові "фашисти",
"Рашистами" їх нарікли.
В полоні цвинтар та хатина,
Де твій закінчувався шлях...
До тебе я думками линув,
Та інколи бував в гостях.
Тепер там гості з триколором,
Та ти ж не знаєш, що то є.
То - дебілізм , що втратив сором,
Та на святині всі плює.
Ні, не плює - він їх руйнує,
У них і ціль така була-
Як не захопим, то сплюндруєм,
За те нам шана і хвала.
Вже написав... Пробач, як в змозі,
Що надто сумно нині нам...
Відпочивай, а ми в дорозі,
Несем погибіль ворогам.
Хто з кулеметом , автоматом,
Хто словом гострим , як стріла
Щоб Україна - рідна МАТИ,
Знов відродилась , розцвіла.
Луганськ 29.07.2022 р.
