Як ся маєш, матінко рідненька?
Я вклоняюсь до твоїх долонь!
Хай горить з-під деревяний стелі
із віконця радісний вогонь.
Пишуть, що ховаючи тривогу,
ти сумуєш, що не їде син,
що виходиш часто на дорогу
у старим, дірявім кужушці.
І тобі в вечірній синій мляві
часто бачиться серед зіркових риз,
що мені хтось засадив по п'янці
поміж ребер гострий фінській ніж.
Охолонь, рідненька! Не журися.
Це даремна іпостась життя.
Не такий безбожнік і пропійця,
щоб померти без покаяття.
Я такий же почуттями - ніжний,
і в цієї хочу метушні,
щоб скоріше від журби бентежній
повернути радощі тобі.
Повернусь, коли гілки розкине
білим димом сад у синю вись,
тільки ти мене, матуся мила,
не буди, як це було колись.
Не буди того, що віджадалось,
не хвилюй, що не здійснилося.
Дуже ранню втому та аскому
від життя почув душею я.
І молитись не повчай - не треба,
вже немає з прирви вороття.
Ти одна мені стежина в небо,
ти одна парафія життя.
Забувай скоріше про тривогу,
що не їде твій безпутний син.
Не виходь даремно на дорогу
у старім дирявім кожушці.
2023.
