| Сторінки (37/3628): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Вже ходять із фарбами осені феї,
Вітри і дощі прикликають – при ділі.
А в озері Тельбін квітують німфеї –
Лілові та жовті, рожеві та білі.
І очі людей притягають до себе.
Малюють на лицях їх усмішку милу.
Дарують красу, бо це їхня потреба,
Надію і силу вливають у жилу.
Не страшать їх бурі, ворожі ракети.
П’ють воду озерну, синь неба вітають.
У моді завжди їхні барвні жакети.
Їх люблять, вони для добра виростають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2024
Ще вчора місяць вересень на серпня схожим був.
І спеку віз, не тиснучи на гальмо.
Сьогодні дощик випустив і холодом дихнув,
Земля почала голосити псальми.
Їй дихати неважко вже, зволожила лице.
А дерево на місяць постаріло.
З листків посохлих платтячко нап’яло на тільце.
Дмухнув вітрисько – деяке злетіло.
Ще вчора кликав став людей до свого теремка
І цілував їх мокрими устами.
А нині його хмара їсть, душа його – тремка
І береги - не топтані ногами.
То це не літо, осінь вже привіти роздає,
Ховає сонце і снагу рубає?
Так, вересень за серпень вже себе не видає,
Крокує в жовтень , в листопад стрибає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2024
Зараз відстань лист не б’є,
Не несуть його крилаті.
В телефоні пошта є –
Електронна і у чаті.
А колись усі листи
Різний транспорт був готовий
В місто та в село везти.
Голуб їх носив поштовий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2024
Зустрілись двоє - хлопчик і журавлик,
У лузі. Сум ухопив їх обох.
- Чом ти в журбі? – питає птаха Павлик.
- У вирій відлітаю завтра. Ох!
А ти, чого не ллєш наснагу в ногу?
- Мій татко на війні – там, де вогні.
- Не плач, а тільки вір у перемогу
Рідного краю і співай пісні.
- І ти кажи: «Не вік – на чужині,
Вернусь до України навесні».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2024
Якось шестирічна Оксанка вхопила з тарілки пиріжок з горохом і вибігла з квартири. Як тільки вийшла надвір,до неї підлетів голуб. Він сів їй на плече і сказав:
- Дай мені, дівчинко, шматочок пиріжка. Я сьогодні ще нічого не їв.
Оксанка відламала половинку пиріжка і дала її голубу. Сіренький вхопив дарунок дзьобиком, відлетів на три метри від дівчинки і почав дзьобати те, що вона йому дала. Коли на тротуарі не залишилося і крихти, голуб мовив:
- За те, що ти не пошкодувала мені пиріжка з горохом, який я люблю, я дам тобі одну свою пір’їну. Коли ти її погладиш, вона зможе виконати одне твоє бажання.
- Ти правду кажеш?
- Звісно, - відповів голуб і полетів.
«Попросити у пір’їни коробку смачних дорогих цукерків? Чи, може, таку сукню, як в артистки Клавдії Петрівни, щоб у ній виступати? Тільки дівчинка хотіла погладити пір’їну й попрохати в неї сукню, як мама покликала її додому. Коли Оксана прибігла, то спитала в неньки:
- Що сталося? Я не встигла навіть пройтися подвір’ям.
- Татко наш попав в аварію, в тяжкому стані зараз перебуває.
Оксана обняла матір і мовила їй:
- Не хвилюйся, з ним усе буде гаразд.
- Звідки ти знаєш?
- Знаю.
Дівчинка витягнула пір’їну, погладила її й попросила у неї одужання для свого тата.
Одразу після цього мамі задзвонив лікар. Він сказав:
- Не інакше, як чудо сталося. Ваш чоловік прийшов до тями. Стан його уже не критичний.
Мама видихнула повітря з грудей. А Оксанка, почувши слова лікаря, вдруге погладила пір’їну і мовила їй:
- Дякую тобі, дорога пір’їно! І голубці твоїй щиро дякую за те, що дала мені тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2024
Казка
Казка
Семирічна Оленка жила з мамою у невеликому місті. Тато її помер через невиліковну хворобу. Дівчинка була доброю, щодня вона годувала голубів, які зранку сідали на підвіконня її кухні. Як тільки дівчинка заходила до неї, птахи голосно кричали:
- Привіт, дівчинко! Даси нам щось на сніданок?
- Так. Звісно, друзі.
І Оленка давала – то вівсяні пластівці, то зернята пшениці, то горох варений, сама любила його їсти. Голуби дружно дзьобали корм. А,, виївши все до грама, кидали гучне «дякую» і відлітали.
Та одного дня, це було у вересні, голуби тричі прилітали й сідали на підвіконня Оленчиної кухні, але дівчинки в ній не бачили. Коли три дні поспіль на підвіконні не було корму, а в кухні Оленки, пернаті розхвилювались. Сіли вони четвертого дня на підвіконня кухні Оленчиної сусідки. Та дала їм трохи вівса і сказала, що їхня годувальниця зараз знаходиться в лікарні разом із мамою. Дівчинці зробили операцію, видалили апендицит, бо він загноївся і мало не тріснув. Температура піднялась. Голуби заплакали. Старший спитав:
- Вона житиме? Операція пройшла успішно?
- Так. За кілька днів, як не буде ускладнень, Оленка повернеться додому.
- Ми б хотіли провідати її, - мовив старший голуб. – Покажіть нам, будь ласка, місце, де знаходиться лікарня, в якій лежить наша годувальниця.
- Гаразд, Зараз я вийду у двір і піду туди. А ви летіть за мною.
- Семеро голубів – тих, яких Оленка щодня годувала, полетіли за пані Галиною. Коли вони наблизились до лікарні, жінка показала птахам вікно палати, в якій перебувала дівчинка. Голуби підлетіли до нього, постукали дзьобами. Оленка зірвалася з ліжка.
- Мамо! До мене мої голуби прилетіли!
- Як вони дізналися, що ти тут?
- Не знаю. Якось це їм вдалося.
- Привіт, подруго! – мовив найстарший у своїй зграйці голуб Добрик Оленці.
- Привіт, любий пташку!
- Як ти себе почуваєш?
- Сьогодні трохи краще, ніж учора. Температура – 37, 3. Живіт майже не болить.
- Ми тобі зараз принесемо червону шипшину, яка під лісом росте. Мама тобі з неї має готувати напій три дні. Коли питимеш його, говоритимеш: «Їди від мене хвороба. Приходи здоров’я, любов і згода». Робитимеш так, то ви здоровієш.
- Гаразд!
Голуби полетіли. Через 10 хвилин вони повернулися,. Кожен із пташок у дзьобі мав гілочку, густо обліплену ягодами шипшини. Гілки крилаті поклали на підвіконня. Оленка подякувала пернатим. Усміхнулися їй ніжно й полетіли. Мама шипшину помила і приготувала з неї для доні чай. Три дні Оленка його пила, а на четвертий і справді відчула себе цілком здоровою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2024
Світе, ти бачиш, що роблять російські потвори?
Луплять, чим можуть лиш, по українській землі.
Ставлять не тільки електромережам затори,
Люд убивають цивільний нападники злі.
Аж чотирьох з однієї родини сьогодні –
Маму, трьох доньок-красунь її, вклали в гроби.
Тато – живий, але схожий на мертвого. Бо дні
Стали такими йому, як без гілок дуби.
Світе, ти мусиш побачити відео, фото –
Ті, на яких видно, як цій родині жилось.
Радість несла, брала щирості, світла висоти.
Щось вже здобула. Здобути хотіла ще щось.
Але усе поламала російська ракета.
Але усе перекреслила клята війна.
Світе, ти витягнеш смілість і честь з-під жакета?
Нас убивають! І в цьому не наша вина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2024
Яйця відкладати
Качці час прийшов.
Ну, а річка вийшла з берегів.
Їй гніздо на гілці
Качур Кряк знайшов.
Сіла в нього навіть без торгів.
Яйця в нім відклала,
Гріла їх тільцем.
Тут сорока раптом підлетіла:
- Власністю моєю є гніздо оце.
Ти ж у нього безпардонно сіла.
Качур недалеко міряв в річці дно.
Крик почув, прибув, сороці крякнув:
- Хто в гніздо сів першим, того є воно.
Качку не лякай, втікай, бо дряпну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2024
Що у твоїх очах, росіє?
Ненависть.
Що у твоєму дзьобі гачечком?
Смерть.
Що у твоєму серці?
Злоба і зависть.
Совість ще має місце?
Протерта вщерть.
Але той біль, що ти
руками зростила,
Каже: «Здійснити треба
за все платіж».
Думай, допоки очі
не закотила.
Змінюй свій крок, бо карма
вже гострить ніж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2024
Цей пташок – справжній суперстар,
Бо лісовий він санітар.
Близько пів метра в нього ріст.
Міцний і гострий має хвіст.
Важить не більше, як сто грам.
На тілі – небагато гам
Колірних: білі й чорні зони,
Лиш верх і низ іскрять червоним.
Голівка, як яйце – овал.
Дзьоб чималий і, як метал.
Ним витягає дивний птах
Із-під кори дерев комах.
Личинка дятлу теж смакує.
Їсть птах це все і ліс лікує.
До дев’ять сотень короїдів
Вмне до обіду й по обіді.
На зиму в ирій не літає,
А хвойне дерево шукає,
Насіння з шишок їсть уміло.
Дух держить в тонусі і тіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2024
Казка
Лель Чуйлик і лелека Крася познайомилися у славному місці України – Карпатах, в час, коли сонячні промінчики збудилися йземлю гріли, коли вони, лелеки, бережком річки Тиси ходили, жаб ловили, воду пили, лапки в ній мили і день хвалили своїм веселим голосним клекотом. Це було ранньої весни. Чуйлику з першого погляду сподобалася Крася. Вона була гарна – як свято, врочиста, струнка та чиста, поважно ходила, чорними очима світила. Привітався лель з лелькою, спитав її:
- Як тебе, красна пташечко, звати?
- Красею. А тебе як величати??
- Мене – Чуйликом.
- Гарне в тебе ім’я! Не чула такого ніколи.
- І в тебе гарне. Підходить тобі. А чи дозволиш мені ще про щось тебе запитати?
- Ну, питай.
- Чи знайшла ти вже, Красю, собі пару?
- Ні. Вчора в обід щойно з ирію прилетіла з батьками. До вечора нікуди не літала, спершу відпочивала, а потім старе гніздо батькам ремонтувати допомагала.
- А чи не хотіла б ти дружиною моєю стати? Ти вже в такому віці, що час пару шукати?
- Дружиною стати? Ось так відразу? Думаю, спершу птасі птаху треба краще пізнати, а тоді вже мізкувати, що далі робити.
- Ти права. То спробуємо дружити?
- Давай.
Попили водички з ріки лелечата, та й злетіли удвох у небесну синь. Над річкою, над берегом кружляли, крилами вись гойдали, в перегони грали. Чуйлик завжди в останню мить стишував хід, хотів, щоби Крася першою до призначеного місця долетіла. «А цей боцюн добрий, здається!» - зробила висновок лелька. – Що ж подивимось, яким він далі буде».
Коли лелечата прощалися, то вирішили наступного дня, коли сонце зійде, знову зустрітися – біля річки, на тому ж місці, де їх доля звела докупи сьогодні.
І зустрілися. Чуйлик приніс у дзьобику квітку для Красі – проліску, у приліску знайшов її. Вручив квітку лельці, як наблизився до неї. Засоромилася Крася трішки, опустила очі та дзьоба додолу. Та за мить підняла голівку, всміхнулася й подякувала Чуйлику за приємний дарунок.
Та якось, коли вона вдосвіта встала і біля лісу пролітала, то побачила свого друга Чуйлика з квіткою у дзьобі біля іншої лельки. Одразу на землю впала, за кущем калини сховалась, заплакала. «То він не мені лише дарує квіти?»
Коли зустрілися втретє і Чуйлик приніс їй в дарунок жабу дзьобі, сказала, щоб сам її їв. Вона вже поснідала. «То може політаємо удвох, потанцюємо?», - спитав лель. «Не маю настрою, - відповіла Крася. – Потанцюй собі з тією, якій ти вчора квітку подарував». «Он воно що! Ти побачила цю картину? Так це я своїй рідній сестричці квітку вручиав. Прихворіла вона трішки. Не те щось з’їла. То я хотів їй настрій підняти». «Це правда?» «Звісно. А як не віриш, то можеш зі мною до нашого гнізда полетіти і з моєю сестричкою Добричкою про це погомоніти». «Вірю. Пробач. Давай будемо літати і танцями шир стрясати». «Давай! Але спершу жабу проковтни, щоби силу мати» «Гаразд, Чуйлику, дякую за дар, почну її наминати».
Тиждень отак літали, танцювали співали, жаб поїдали. Але мама Красі не давала згоди на їхній шлюб. Казала, що Чуйлик хоч високий, та худий, тож він навряд чи буде Красі добрим чоловіком, навряд чи зможе її та їхніх дітей, коли вони з’являться, в разі небезпеки захистити.
Але після одного випадку, який стався, вони змінили свою думку.
Якось Крася вилетіла з гнізда удосвіта та й подалася до ріки, рибку їй закортіло злапати. Літала над водою, літала й таки упіймала одну. Тільки сіла біля кущика глоду, щоб її з’їсти, як орел – сильний, великий прилетів, почав на Красю нападати, хотів її разом із рибкою пожувати. Стала Крася кричати. А Чуйлик почув, недалеко від того місця був. Теж рибку ловив, щоб самому спожити й Красую пригостити. Налив сили та відваги в жили, почав орла дзьобом клювати, крилами бити. Крася вирвалась з його пазурів, та не втекла, Чуйлику допомогла орла прогнати. Утік птах, подзьобаний лелеками. Коли мама Красі про цей випадок дізналась, то відразу дала згоду на заміжжя своєї доньки з Чуйликом.
За три дні лелечата одружилися та й почали житло будувати, щоби спільно в ньому проживати, про діток, які вилупляться з яєць, піклуватись і одне про одного.
На весілля, яке відбулося у приліску біля потічка, до Красі з Чуйликом прийшли їхні батьки, друзі, сусіди. Хтось із гостей приніс молодятам кілька гілочок для будівництва житла, хтось хмизу купку, хтось жмутик трави поклав на місце для дарувань, хтось корм – рибку, жабку чи черв’яка. Батьки спекли молодятам торт із зерна, який зверху прикрасили різними комахами. Довго будували дім Чуйлик із Красею. Але гарним, міцним він вийшов. Лелька за якийсь час відклала в ньому яєчка, які вони з лельом по черзі вигрівали, і з яких за певний час вилупились їхні дитинчата. І Чуйлик і Крася були добрими батьками, гніздо лишали, коли корм шукали – для себе, для своєї половини і для кожної їхньої дитини.
Не пошкодував ніхто із членів лелечого подружжя про те, що доля їх докупи звела – доброю для обох була. Жили Чуйлик та Крася разом до глибокої старості радісно і щасливо!І вам хай так пощастить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2024
Сьогодні під ранок, коли іще сон був на волі,
Коли гріла ліжко Настуся – киянка мала,
Ракети Москви потрясли небеса зоречолі
І дім, у яку Настуся-киянка жила.
Як зайці, почали стрибали всі речі в кімнаті,
Вікно затрусилось, забігали двері ураз.
Завили у дворику пси дворові і пернаті.
Кіт ляки зловив, наїжачився, як дикобраз.
Скривила обличчя Настусина біла сорочка,
В якій вона вранці збиралась до школи іти.
Уперше в житті! Хмара вкрила Настусині очка,
В якій дощик личку її став писати листи.
Злетіла у кухні зі столу із квітами ваза –
Скрутили троянди в зажурі свої пелюстки.
Їх Настя підняла, поклала у ванній до таза.
Лишилася там, прокладала надії містки –
Надії у те,що до школи прибуде упору,
Що тиша, яка впала в кому, за мить відійде.
В матусі спитала: «Навіщо Москва сіє горе,
Не знає, що свято сьогодні у наших дітей?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2024
УКРАЇНА РІДНА (акровірш)
[b]У[/b]рок даю тобі, дитино.
[b]К[/b]оли біда на тебе – в скач,
[b]Р[/b]оби, що можеш, доню, сину,
[b]А[/b]ле не скигли і не плач.
[b]Ї[/b]дь на коні вперед без ляку,
[b]Н[/b]еси добро, держи лице.
[b]А[/b] як мине біда, подякуй долі і Богові за все.
[b]Р[/b]одився ти ж бо в Україні
[b]І[/b] виріс ти також у ній.
[b]Д[/b]ім козаків це, сонця й сині
[b]Н[/b]ебесної. Тримай же стрій!
[b]А[/b]гов! Зі славного ти роду! Усе зумій!
ЛЮБИТИ ДІЄВО
Маму, Оксано та Єво,
Треба любити дієво:
В праці їй допомагати,
Сум із думок її гнати,
Рвати на клаптики болі,
Тішити успіхом в школі,
Вмінням з добра кроки шити,
Честі та правді служити.
Бути хай не ідеальним,
Але відповідальним,
Світло старатись вливати
В день, в лоно краю та хати.
Як чиниш ти оці дії,
Серце матусі радіє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2024
Ти став мені рідним, як місто, в якому родилась,
В якому росла я, в якому душа моя милась
У співі птахів, у настоях ромашки та м’яти.
За роки, що крайні, ти став мені більше, як братом.
І дня не минає, в якому б тебе не згадала,
В якому б рушник веселковий тобі не подала.
Лиш сон подолаю, новину про тебе шукаю,
Лягаю у ліжко – портрет до грудей притискаю.
І хай ти далеко, а близько – то завжди на людях,
Я чую думки твої, серцебиття твоє в грудях.
Кохаю тебе – чисто, світло і тепло, без муки.
Рятує мене це чуття в час війни від розпуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2024
Він не такий, як дрозд чи грак.
На ньому біла сорочина,
Поверх якої – чорний фрак.
Ріст може мати, як людина.
Хоч крила є, та не летить.
Як ходить – криво, зір милує.
Часом цей птах сидить,
Та більше – крилами веслує.
Навіщо плаває? В воді
Шукає рибу, краба, криля.
До кілограма в літні дні
З’їдає те, що зловить в хвилях.
В зимові ж ця диво-пташина
Від кілограма їсть третину.
Морська вода – пінгвіна дім.
В ній мило дивному пташатку
Пірнати, плавати, а втім
Є страх зустріти там косатку
Чи леопарда від морів –
Важкого грізного тюленя,
Який пінгвіна легко б з’їв –
Так,наче дівчинка печення.
Є і малі серед пташок -
До тридцять сантиметрів ростом.
Ввести їх може й чайка в шок,
Зловити й проковтнути просто.
Гнізда не робить цей плавець.
Яйце з малям на лапі гріє.
Самка стомилася, самець
Його з охотою леліє.
Вгорне у коцик зі шкірок.
Стоїть з яйцем серед морозу.
Дитятко вилізе, в садок,
Його віддасть – і баба з возу.
В садку – до сотні пташенят.
Дорослі їх охороняють.
Малята там стають у ряд
І тіло тілом зігрівають.
Ну, а батьки їм корм несуть
І цим дають майбутнє роду.
В Антарктиці птахи живуть,
В Австралії - де зимні води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2024
Цей птах трохи більшим є, ніж горобець.
На вид непримітний, та все ж молодець –
Співає так гарно, що кажеш: «О, Боже!»
До тисячі звуків він видати може –
Усяких! Це більше, ніж жайвір і дрозд!
Вночі не лишає зі співом блокпост
У час, коли пару для себе шукає.
Малий, але простір піснями стрясає.
Як вміє свій спів він достойно вести –
Є вищими шанси самицю знайти.
Верх – буро-коричневий, буро-сірястий
У птаха, а груди – світлішої масти,
Це у солов’я, що звичайний чи східний,
Який в Україні живе, є їй рідний.
У синього ж – сіро-блискуча грудинка.
У червоногрудого – як апельсинка.
Ще між солов’їв є і червоношийка –
Оливкова спинка і макова шийка.
Дзьоб чорний у всіх цих птахів без розбору,
І очі, як ніч у безмісячну пору.
Що тягнуть до дзьобика? Черву, комашок –
Жуків-шкідників, різнобарвних мурашок.
Гніздо вдвох самець і самиця будують.
І діток своїх обидвоє годують.
Житло викладають ці пташки малі
На гіллі куща чи під ним, на землі.
В цей час солов’ї в обшир пісню не ллють.
У вересні - в ирій далекий ідуть.
Є віршів, пісень у народі багато
Про цих пташенят, що дарують нам свято.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2024
Сильний птах! Він боре вітер.
Тому й зветься боривітер.
Довжина – менше пів метра.
Але голос, як у метра.
Важить двісті грамів з гаком,
Наче пиріжок із маком.
Та дзьоб, гнутий, гострість містить,
М'ясо птах ним може їсти,
Барви - сіро-голубої.
В кого ще знайдеш такої?
Чорна є на ньому цятка
Знизу. Й очі у пташатка
Чорні, круглі та великі.
Гарний птах, хоч хижий, дикий.
Ще потрібно це сказати,
Жовті лапи у пташати.
Й жовтим є кільце оте,
Що довкола ока йде.
У дорослого самця
Голова сіренька вся.
Ну, а верх – іржаво-рудий ,
Цегляні із бурим груди.
Взяв у дар ще й ці гостинці:
На рудій, іржавій спинці
В нього темно-бурі плями.
Зафарбовані так само
Махові пір’їни птаха,
Тобто ті, які для змаху.
Зверху – темно-буруваті,
А зісподу – білуваті.
Хвіст ушир птах розпускає
В час, як угорі літає.
Розмах крил великий має.
Бачиш – серце завмирає.
Свого ворога й у тьму
Бачить здалеку. Тому
Швидко никне з неба мапи,
Щоб йому не датись в лапи.
Може бачити й мурашку
За пів сотню метрів пташка.
Ящірку йому зловити –
Мов води з ріки попити.
Вміло, швидко простір тче,
Корм від нього не втече.
Їсть він різних гризунів,
Що живуть біля полів.
Люду користь цим приносить.
Жити він цю птаху просить.
Селяться птахи повсюди:
На деревах, там, де люди
Проживають – на дахах,
В норах також, у ярах.
У Європі місце мають.
В холод - в ирій відлітають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2024
На землі ми не вічні. Підемо усі,
Хто був бідний, багатий, у славі, без неї.
Смерті байдуже, хто ти, дасть силу косі –
Скосить пута твої і твої привілеї.
Хоч би мав ти ту курку, що яйця несе –
Золоті , скіпетр той, що ллє міцність у кроки,
Як підеш, лишиш те, що любив над усе.
Слід твій змиють дощі, пам'ять вимісять роки.
Але той, хто для краю перлини збирав,
Хто йому у час болю, хвороби ніс ліки,
Хто за нього життя – найдорожче, віддав,
В книгу пам’яті вписаний буде навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2024
Зяблик – птах маленький, любить ліс –
Світлий. Парк, садок він полюбляє.
Хоче, щоби мох, лишайник ріс.
Цим зелом гніздо він устеляє.
Зяблик – назва ця пішла за ним,
Бо він зябне, коли чує холод.
Прилітає ж ранньої весни,
Коли сніг подекуди навколо!
Не боїться, спів із горла рве,
Як мороз бурлить в природнім лоні.
У Європі чисельно живе.
Зябликових пар там – сто мільйонів.
Трохи менший він від горобця.
Але більш красивий, волелюбний.
Сяюче оперення в самця,
Особливо, у період шлюбний.
Синьо-сіра в нього голова.
Спинка ж – це коричневе з зеленим.
Груди й воло у дрозда (овва!)
Вкриті сірим та буро-червленим.
Крила – чорно-білі. Довгий хвіст.
Дзьоб міцний, бур’ян ним рве достоту.
До тринадцять сантиметрів – ріст
Пінькає, щебече в час польоту.
Самка менш привабна, та вона
Є в’юнка, літає без спочинку
За матеріалом для житла.
Довго зводить дім, не за годинку.
В нього до семи яєць кладе –
Голубі вони, блідо-зелені.
Зо два тижні гріє яйця, жде
Виходу із них маляток неня.
А годують їх удвох батьки.
Носять дітям у гніздо комашок
І пильнують, щоб чужі пташки
Не покрали їхніх милих пташок.
Сови й сойки радо вклали б їх,
Ну, а ще сороки і ворони.
Білки з’їли б зябленят усіх,
Як були б вони без охорони.
Дякуймо за те, що є цей птах,
Що дарує нам букет мелодій,
Що шкідливих знищують комах.
Бур’яни виполює в городі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2024
Зовні птах майже такий, як горобець,
Й до загону горобиних він належить.
Любить в око брати сонця промінець.
В темних смугах не живе, по них не ходить.
На узліссі дроздик – на чагарниках,
На деревах, на пеньках гніздечко мостить.
Найпоширеніший вид – співочий птах,
Грамів сто – ваги і до чверть метра – росту.
Спинку має шоколадну пташка ця,
Й хвіст такий. По шоколаднім – срібні плями.
Пузо – біле. Груди, мов жовток в яйця,
З темно-бурими по жовтому цятками.
А під крилами діляночка – руда.
Горобинний дрозд – горобину шукає.
Осінь з ягодами є? Йде вдаль біда,
Ну, а він в далекий край не відлітає.
Дрозд співочий – дзьоб уверх, донизу хвіст,
Як ллє спів – гучний, тривкий, зі звуків свисту.
Чорний дрозд теж непоганий вокаліст.
Й у шуканні черв’яків він не без хисту.
Дрозд гірський схожий на чорного, але
В нього смуга біла спереду на шиї.
Чорний дрозд і дрозд гірський в нас не живе.
А співочий є й у лісі землю риє.
Різних гусениць і равликів жує,
Черв’яки йому смакують, насінини.
З пруття, кореня гніздо і з моху в’є.
А середину вимощує із глини.
Яйця там кладе дроздиха двічі в рік,
Гріє їх, поки не вилізуть малята.
А за їжею обоє за поріг
Йде батьків, щоб її дітям назбирати.
Співом шир дрозди співочі веселять,
Поки місце, де живуть, з теплом у мирі.
А як осінь холод пустить, відлетять
З ріднокраю дружно, зграєю, у вирій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2024
Сонцеві серпень цьогоріч вогню підкидає.
Кров у судинах світила ажень закипає –
Дихає важко і подихом спалює простір.
Все живе жде, коли злізе воно з високості,
Ступить за обрій, а серпень подасть прохолоду.
Ну, а до того, мабуть, треба лізти у воду.
В озері, річці купатись, в ставку чи у морі.
Жар не леліяти в тілі, як овоч в коморі.
Воду джерельну чи будь-яку чисту втягати,
Дух у кулак затискати і спокій тримати.
Серпень на те, щоби ми пам’ятали про літо
В час, як лелеки втечуть, всохнуть трави і квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2024
Маленький птах, але принадний дуже.
Не сплутаєш його із іншим, друже.
Спина – сіро-зелена й барви бронзи.
А горло, воло й груди, наче сонце.
Лоб, тім’я в птаха, підборіддя – чорні,
І очі теж, немов вуглинки в горні.
На верхніх перах крилець – жовті дуги.
А на центральних – темно-бурі смуги.
Дзьоб, ноги у самця у суціль бурі.
Притягує до себе зір, в натурі.
Самка більш тьмяна, не така елітна.
Це, щоб була вона не так непомітна,
Щоби могла у світі довше жити,
Яєчка класти і малят ростити.
А чижик – красень! Груди виставляє –
Жовтенькі, й самці пісеньки співає.
Спів голосний, дзвінкий його – це диво.
Самка самця підхоплює мотиви.
Співають разом, кидають в шир «чилік»
Чижі – малі такі, та милі, щирі.
Є види барви різної й будови:
Звичайний, золотий, як жар, сосновий.
Всі люблять ліс, де сосни та ялини,
І з шишок виїдати насінини.
Бруньки з дерев ковтають ще й комашок.
Малят своїх – малих незграбних пташок,
Які з яйця – у світ, білком годують -
Із гусениць, комах їм корм готують.
Зростуть малі, насіння потягають,
Яке батьки їм з шишок витягають.
Часом чижі й траву у лісі косять –
Для себе і для діток, коли просять.
Гнізда птахи уміють маскувати.
Високо на деревах ставлять хати.
Вступати у конфлікт не поспішають.
На зиму в ирій дружно відлітають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2024
Орел – це птах важкий, великий, хижий.
Це вам не горобець якийсь чи чижик.
Він ростом – сімдесят п’ять сантиметрів.
А розмах крил його – два і пів метра.
Коричневий є, чорний, сірий, білий.
І навіть золотий вид існує.
Сам живе, в парі орлик. Не осілий.
На дубі він, на скелі дім будує.
Поширений у нас орел який?
Орлан, могильник, карлик, степовий.
Важать багато всі оці пернаті.
Дзьоби великі в них і гачкуваті.
Орла якого звемо степовий?
Отого, що зустрінеш в Україні.
Кігтями жертву вчепить – вий не вий,
Не вирветься, хоч бореться без ліні.
Куницю, зайця, мишу, їжака,
Лисицю, горностая, ховраха
Візьме орел, спустившись з високості.
Чудовий зір у нього й сильні кості!
Як самка гріє яйця, йде у літ
Самець і їй в гніздо приносить їжу.
Літає швидко – так, як вертоліт,
Простір крильми навіть у бурю ріже.
В років чотири-п’ять зрілі стають
Батьків-орлів нечисленні малята.
З гнізда тоді у світ вони ідуть –
З трьох місяців учились полювати.
Пару орли шукають раз на вік.
Й одне гніздо в них, в цьому – без мороки.
Його лиш добудовують щорік.
Живуть птахи-орли – до сорок років.
Символ відваги, гордості – орел.
На дев’ять кілометрів йде угору.
Ні вітряний, ні сонячний котел
Не рушать його внутрішню опору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2024
Що це за пташина – кругла, білолиця,
Голова і шия – чорні? Це синиця.
Чим вона принадна, ця мала крилатка?
Що на грудях жовтих в неї є краватка.
А яка? Та чорна. Як оливка, спинка.
Дзьоб малий, та зветься він отак – гостринка.
Білі й сині в пташки смужечки на крилах.
Хвіст, немов трикутник. Гарна птиця, мила.
Є вона осіла, в ирій не літає.
Взимку, влившись в зграю, спатоньки лягає.
Їсть комах шкідливих майже без упину.
Дереву цим годить, береже людину.
У гнізді старому, що його лишили,
Дім собі знаходить. В нім вертає сили
І малят годує – тих, яких виводить,
Йде зі сну, як сонце з обрію виходить.
Сотні раз дитятам корм кладе у дзьоби.
Працею, старанням повні її доби.
Взимку важче птасі корм знайти у світі.
Голод її, холод кидає у сіті.
Тому люди мають про пташат цих дбати.
Ягоди, насіння, сало їм давати.
Жолуді лишати й шишки в годівничці
В час, коли мороз є, пташечці синичці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2024
ДИКІ ГУСИ
Дикі гуси – це таке щось проміжне
Поміж качкою та лебедем за видом.
Сірі з них займають місце провідне
За чисельністю та вильотом з овиду.
Регіт в них за мову, сплетений із рим.
Як в досаді, то шиплять, як змії - дико.
Кажуть, гуси врятували колись Рим
Від нападників, містян збудили криком.
За гніздо їм служить ямка під кущем.
В ній торішнє листя й пір’ячко із гуски,
Яке самка з себе тягне й чує щем,
Та тримається і рве свій біль на друзки.
Пару створюють крилаті раз на вік.
Разом в літ ідуть і діток доглядають.
Один згине, другий плаче, та й не рік,
Ні на кого вже свій погляд не кидає.
Кілька тижнів гуси не ідуть у літ,
Коли пір’ячко на їх тілах линяє.
А живуть птахи ці близько двадцять літ.
І ключем під осінь в ирій відлітають.
ЛАСТІВКА
Чорно-синю спинку має,
Низ її, як сніг.
В небі цілий день літає
І не трудить ніг.
Хвіст роздвоєний у пташки,
Що легка, як пух.
Їсть, літаючи, комашки:
Комарів і мух.
Цим приносить людям користь
І сама собі.
В’ється ластівка над морем
Там лиш, де прибій.
Річка, став їй ляк не тулять –
Летом перейде.
Хатка пташки – чвертка кулі.
Яйця в ній кладе.
Три – шість штук на рік виводить.
В світ малята йдуть,
Мама й тато дітям годять –
Носять їм їду.
Триста раз на день годують
Ластівки дитят.
«Сил жаліти, - кажуть, - всує.
Діти – суть життя».
Не сідають, корм запхали
В дзьоб і знов у путь.
В місті, де порти й вокзали,
У селі живуть.
Вік їх – лиш чотири роки,
Трудяться ж весь час.
Вдень не ніжать свої боки,
Як це дехто з нас.
Як літають тихо, низько,
Десь під деревцем,
Значить дощ уже десь близько,
Чують вони це.
В’є гніздо сільська у стрісі,
В стайні, в курнику,
Часом навіть на горісі,
У глухім кутку.
А міська під ліхтарями,
На балконі теж,
Під дахами, під мостами,
Біля гребель, веж.
Тих, що дім, де тепло, мають,
Зими не турбують.
Ті, що в нас перебувають,
В Африці зимують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2024
Люблю свій прапор український – жовто-синій.
У ньому сонця лик, і з ним - багато може.
У ньому подих неба, далі – світлі, сині,
Віра у те, що честь і правда переможе.
Він у боях був, захищав свій край завзято,
Ішов з бійцями поміж куль і кровотоку.
Його несли краяни з шаною у свята
І піднімали зі сльозами на флагштоку.
У час війни відвідав він країн багато.
Його на площах підносили і на сценах.
Бо в ньому волі дух, людські звитяги, втрати,
Бо ген нескореності є у його венах.
Минемо ми, він буде жити – гордо й вічно,
Як і наш милий рідний край верби й калини.
День його буде відзначатися щорічно.
Бо він – наш символ, серце неньки України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2024
Дикі качки люблять дуже воду.
Селяться біля ставка і річки.
В тиху і бездощову погоду
Миють лапки, животи і щічки.
Плавають тихесенько, ниряють.
Не крикливі надто і не зверхні.
Рибку у воді собі шукають
Чи зело збирають із поверхні.
Іноді дрімають в очереті,
У траві сидять – у прибережній.
Можна їх побачити й у леті.
Пташки ці розумні, обережні.
Дзьобиками люблять корм ловити,
Пластівці, зерно, попкорн з’їдають.
З голубами не спішать ділити
Те, що люди радо їм кидають.
В самки пір’ячко коричнювате,
Черевце світліше – буро-сіре.
В качура на крилах бурі лати
І кільце на грубій шийці біле.
А голівка в нього – зелененька.
Груди й зоб – каштанові. Це гарно!
Низ блакитно-сірий, дзьоб жовтенький
Або помаранчевої барви.
Лапи у обох перетинчасті.
Добре качкам плавати з такими
І пірнати, бо вони, як ласти,
Кольору лимона чи морквини.
Качки товариськими є, в зграю
Йдуть і їжу разом здобувають.
Купно також люблять ночувати.
Гнізда легше так їм захищати.
Качур звуків виразних не знає.
Качка тільки «кря-кря» випускає.
Зиму рідко прагнуть зустрічати,
В ирій відлітають ці пташата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2024
Найпоширеніша із ворон – це чорна.
Має пір’я чорне з металевим блиском.
Вона вірна пташка, мудра і проворна.
Може високо літати, може низько.
Дзьоб міцний у неї гострий, наче конус.
Ноги довгі і тонкі, чотири пальці
Є на кожній з них. Високий в пташки голос,
Хриплий, грубий, часом. Любить птаха танці.
У селі, зазвичай, в місті проживає.
Їсть усе, що є їстівне, мертве, дике.
В небесах вона зі зграєю літає,
Якщо хоче вполювати щось велике.
Ворон – більший від ворони птах, темніший.
Дзьоб у нього більш кривіший і міцніший.
Звуки різні самка і самець пускають.
Він літає, а вона крильми махає.
Та коли зійдуться, вірні до загину.
Вдвох гніздо із гілля, глини викладають.
Діточок своїх годують без упину.
В теплий край птахи-ворони не літають.
***
Ворони є, зазвичай, чорні, це їх фішка.
Але є й сірі. В Україні їх – без міри.
Голівка, крила у них чорні, хвіст, маніжка
І кінчик дзьоба, решта все на тілі - сіре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2024
Птах належить до воронячого роду.
Та в ворони – чорне пір’ячко на тілі,
А сорока трохи інша є на вроду –
Верх, голівка, хвостик чорні, груди ж – білі.
І на крилах, на плечах є пляма біла.
Ріст – пів метра, хвостик в пташки – ступінчастий,
Довгий, довший від усього її тіла.
Щось блискуче птах побачить, хоче вкрасти.
Рідко пташка ця літає, більше, скаче.
Трудить горло, ним бере усяку ноту.
А гніздо її таке, неначе м’ячик,
Отвір лиш один – для вильоту йтзальоту.
Є всеїдною пташина ця – сорока.
Їсть комах, дрібних ссавців, рослинну їжу.
Може вкрасти кість у пса – і без мороки,
Чи з гнізда чуже маля, яєчко свіже.
Має надлишок поживи – в землю вриє.
Не забуде місце те, куди запхала,
Їжу витягне, голодна буде, збриє.
Пам'ять добру їй природа в мізки вклала.
Добру справу робить – з шкур тварин великих
Дзьобом кліщики уміло витягає.
Вдячні їй за це тварини – свійські, дикі.
А у вирій пташка ця не відлітає.
Є гніздо її обернене на південь.
Це для того, щоб тепло воно ловило.
В балакучості сорока – справжній лідер.
Цим в людей звання пліткарки заслужила.
Мудра птаха! Сім хатин собі будує,
А тоді із них найкращу вибирає.
Інші плутанням для хижаків слугують.
Здатність вчитись рахувати пташка має.
Відкладає до восьми яєць у квітні
Або в травні. Часом в березні несеться.
Любить дні ясні, без вітру, теплі – літні.
Та й узимку їй не так і зле живеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2024
Хто цей вдатний молодець –
Круглий, сірий? Горобець.
Хоч малий на вигляд він,
Та не робить кислих мін,
Цілий день крильми махає.
Їжу сам собі шукає.
В місті гусінь птах, комаху
З’їсть, коли зустріне, махом.
У село як залетить,
Полуницю захистить
Від жука, від листоїда –
З’їсть його собі обідом.
І бур’янове насіння
Визбирає із умінням,
Втягне в себе. Птах-мастак!
Грядки чистить він отак!
В сад, буває, залітає,
Попелицю поїдає.
Та літати, знати гоже,
Довго горобець не може.
Серце в птаха швидко б’ється.
Перевтомить – обірветься.
І від ляку горобець
Може свій знайти кінець.
Не тривож, як спить чи в леті!
Служить людям птах, планеті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2024
Ця пташка невеличка.
Вага її – сто грамів.
Мале у неї личко.
Пір’їни – в сірій гамі.
На ржавій спинці смуги
У самки – чорні й білі.
В самця – смугасті груди,
Пір’їни – темно-сірі.
Самка кричить – регоче.
Самець «ку-ку» на вагу
Кладе, купити хоче
Зозулину увагу.
Ще тягне «ку» сумлінно,
Щоб шир огородити –
Свій, той, що, безсумнівно,
Він хоче захистити.
Де мешкає зозуля?
У лісі, в парку часто,
В степу. Очі – як кулі,
Хвіст довгий, ступінчастий.
Їсть пташка ця багато
І майже без зупину.
Сто гусениць ум’яти
Готова за годину.
Мух і жучків ковтає.
Ягоду зрідка хоче.
А яйця підкидає
Чужим птахам охоче.
Не гріє їх собою,
Не жде коли малята
З них вийдуть і юрбою
Світ будуть підкоряти.
Свого гнізда не має.
Літ десять простір крає.
На зиму відлітає
До Африки – не в зграї.
Зозуля – символ смутку,
Туги, страждання неньки.
Але як самець «ку-ку»
Ллє, людям – приємненько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024
Білі, сірі є і сизобокі,
Півкілограмової ваги.
Мають гострий зір і слух нівроку
Водяться ці зграйові птахи,
Окрім Антарктиди, в світі всюди,
В місті їх зустрінеш і в селі.
Вчили їх колись (й немарно!) люди
Бути поштарями на землі.
Пошту доставляли, куди треба,
В час війни – військовим, в мирний час.
Не губили вектор серед неба,
Виручали люд із бід не раз.
Зараз інші засоби зв’язку є.
Голуби ж – тримаються людей.
В парку, біля вод сидять, воркують,
Ждуть на те, що добрий хтось прийде,
Принесе їм у торбині їжу –
Ягоди якісь чи зернові.
А вони за це їх сум поріжуть.
Болі їхні виженуть з крові.
Можуть по долоні поскакати
І поворкотати, як не злі.
Голуби – розумні пташенята.
Миру вони – символ на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024
Пташка чайка любить воду,
В море, річку робить ходи.
Не чекає нагороди,
Чистить пляжі – їсть відходи
З їжі. У смітник загляне,
Там знайде щось, вже погане
Для людини, їй – на користь.
З’їсть – долає доли, гори –
Йде із друзями в піке,
Робить кола. Отаке!
Швидкість може таку мати,
Як автівка. Не догнати
Пташку вітру. Й по землі
Її бігання – не злі.
Фільтр на дзьобі чайка має.
Сіль цей фільтр не пропускає,
Прісною зробити прагне –
Воду ту, що з моря тягне
Птах. Ще може, варто знати,
Чайка плавати й пірнати,
Бо перетинки на лапках
Має. Все. На цьому – крапка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2024
Давно птахи ці оселились на землі.
Точніше, близько шістдесят мільйонів років.
Є білі, сірі, сизо-сірі журавлі.
Їх майже скрізь зустріти можна без мороки.
Сім видів пташок цих живе, о, так, у нас.
Найбільш поширений із них – журавлик сірий.
Він розпускає крила в леті, наче ас,
На відстань більшу, як два метри. Дужий, вмілий!
Гнізд журавлята на деревах не кладуть
І на гілках їхніх сидіти не бажають.
До лук болотяних і до заплав ідуть,
Там зводять дім і гордо довкруж походжають.
«Курли!» - пускають журно в простір журавлі.
Елітні – довгі і тонкі, в них ноги, шиї.
Вірність ці птахи нагадують землі.
Живуть літ двадцять. Восени летять у вирій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2024
Це дуже витривалий птах.
Він довгі відстані долає.
У нього крил – великих змах.
Слів «Я не можу» – він не знає.
Гніздо на хаті птах кладе,
На електричному стовпові,
На дереві. В політ іде –
В людей росте гормон у крові.
Який? Та радості гормон.
Танцюють бусли – світ величать,
Беруть серця людські в полон.
Летять у парі – щастя зичать.
В сні не лежать і не сидять,
Хоч і великі гнізда мають,
Ніч на одній нозі стоять.
Вірність до скону зберігають.
Щоб вижити, пташки оці
Комах, жаб ловлять, риб в ріці.
Дрібних тварин з’їдають теж.
Зимують в Африці, авжеж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2024
Це твір короткий. Він уяву розвиває,
Ознаки явища, предмета розглядає.
Вгадати просить він, про що, про кого йдеться.
До праці мозок, чує твір оцей, береться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2024
Спи, малятко, жабеня спить у траві.
Лисенятко, бобренятко – у норі.
Крокодил заснув, стомившись,у ріці.
Жук на листі, черв’ячок на корінці.
ПРИСПІВ:
Ну, і ти у сон казковий поринай!
Очка втомлені заплющуй. Твердо знай,
Любить мама тебе, тато, пес Фагот.
Сон для того, щоб спочити від турбот.
Спи, маля, зірки вже сиплять блиск зі жмень.
Темна нічка заховала білий день.
Притомилась рута, м’ята, спориші.
В сон поринули дерева і кущі.
Кіт муркоче у кутку, накривсь хвостом.
Сам собі отак співає перед сном.
Стихла курочка, корова і коза.
В сні припала до води стара лоза.
Спи, малятко, відпочинь собі у сні.
Хай присняться тобі ягоди лісні,
Луг і річка, синє небо, жовтий лан.
Сон уже зловив наш вірний доберман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2024
Цей твір музично-поетичний.
В ньому – народу віра звична
У магію людського слова,
В те, що воно – це не полова.
Словом прохання голосили.
Влітку, в спекотні дні, просили,
Щоб небо в хмари загорнулось,
Весною – щоб птахи вернулись
Із ирію – зозулі, бусли,
Щоб співом просторінь нагусла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2024
До класики належать твори,
Які є визнані у світі.
В них і про радість, і про горе,
Про день узимку і у літі.
Вони – зразки літератури.
Метафори в них, порівняння,
Правила гідності, культури,
Діяння славні і бажання.
Ці твори старості не мають,
Довго живуть, та не маліють.
Їх із охотою читають.
Вони торкати душу вміють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2024
Сюжет у цьому творі – історичний.
У ньому і про тихе, і про грізне,
Про щось сумне в історії, величне,
Про мир, війну, минуле світу різне.
Тут, звісно, історичні є особи
І вигадані автором – художні,
Ті, що крутили, мов колеса, доби,
Міняти в світі щось були спроможні
Епохи різні в цих знайдеш романах,
Правдиві, вабні факти історичні.
Про рух країн, народи їхні, клани
В них з домислом художнім – теми звичні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2024
Цей жанр – фантастики підвид,
В якій (не є це тайною)
У Всесвіту – недійсний вид
З уявою реальною.
У фентезійній царині
Теж про недійсність йдеться.
Все ж пояснити дії всі
Логічно не вдається.
Хто любить нереальне щось,
Без передбачення, загалом,
Шукає фентезі, як лось
Траву, і їсть її з запалом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2024
Роман цей, звісно, про кохання,
Про почуття палкі, великі,
Про зливу слів і про мовчання,
Про віру в відданість – навіки.
У ньому норови героїв
Описують та їхні вчинки –
Обійми теплі і двобої,
Сміх щиросердний і сльозинки.
Можуть в романі місце мати
Сліди комедії і драми.
Фантастика може гуляти
У ньому босими ногами.
Найбільш затребуваний з творів.
У ньому мовлення сочисте –
Не про суспільні коридори,
Про щастя й горе особисте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2024
Це твір драматичний, в якому багато сміху,
В якому конфлікт комічний і побут теж.
Цей твір читають люди собі на втіху,
У ньому явищ «без правил» і дій – без меж.
Хтось в ньому товстий без міри, хтось сухоребрий, У когось звичка мовчати, хтось – буркотун.
Хтось уперемішку – білий, чорний, як зебра,
Хтось , наче ведмідь неситий, хтось – як плазун.
У творі висміюють явища певні, вади
Людей. Та біди гучної в ньому нема.
Хоч є конфлікти, настрою перепади,
Щаслива кінцівка в ньому. Злоби – катма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2024
В день народження
Талановитий, соком налитий,
Харизматичний, патріотичний,
З правди, завзяття й обов'язку шитий,
Мудрий, сміливий і працьовитий.
Як водограй в горах - сильний, нестримний,
Як Аполлон, благоліпний, спортивний.
Злючий до злого, до доброго – добрий.
Усміх пускає – світлішає обрій.
Магію в собі нестримну тримає,
Словом і співом дух підіймає
Людям у час боротьби за свободу.
Служить країні своїй і народу!
Каже, мов каменем гострить косу:
«У ЗСУ або для ЗСУ –
Мусимо взяти для себе девіз
В час, коли ворог у дім наш заліз».
З гуртом у селах, містах виступає,
Гроші для війська країни збирає.
Речі потрібні купує, відвозить
Захисникам – у дні спеки й морози.
Їздить з гуртківцями і у шпиталі.
Раненим світлить затінені далі.
Зводить для честі та вічності стіни.
Гордість він роду свого, України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2024
Так, ти далеко, не доторкнутись,
Хоч би й рік оду ночі чи дню,
Не обійняти, не притиснутись
До твого тіла – згустку вогню.
Так, ми з тобою в парі не будем.
Разом до фінішу – це не про нас.
Але крізь просторінь я твої груди
Чую і бачу обличчя в анфас.
Жар твого серця в жили втягаю.
Дякую Богу за казку живу.
Сам на сам стрітись нам вийде? Не знаю.
Знаю, твоя я, допоки живу.
Примітка. Рік – від слова рече, говорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2024
Літературний твір, в якому
Автора мова є відсутня.
Герої лиш говорять в ньому,
Для сцени твір цей самобутній.
В нім головний герой – особа,
Серйозна і швидка до діла.
Але чомусь іде до гробу,
Не все зробивши, що хотіла.
Трагічною є її доля.
Злий фатум шлях їй обриває.
- Яка була в особи роля? -
Мислить читач, переживає.
Примітка. Роля – роль.
ФАРС
З жарту цей міні-твір росте,
З подією – реальною,
У світ, на сцену він іде
З метою розважальною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2024
Це прозовий твір, у якому шукають злочинця –
Замовника злочину і виконавця, авжеж.
Тут слідчі, агенти із розшуку – numder one лиця,
Розплутують нитки з клубка, який часом, без меж.
У нитках – мотиви, які наштовхнули на злочин
Людину, сліди її рухів і логіка дій.
І той, хто читає твір, також розплутати хоче
Заплутану справу, яку учинив лицедій.
Він факти, які подаються, в уяві гойдає,
Підживлює здогадом правди й брехні корінці.
Ну, а детектив йде і докази вперто збирає.
Фінальна розгадка у творі дається вкінці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2024
1.Бувають зеленими і голубими.
Червоні і жовті бувають.
В країнах Європи милуються ними,
А в Індії їх споживають.
Хоч і не птахи ці тварини, літають.
Дві ніжки і четверо крилечок мають.
Запилюють цвіт, хоч вони і не бджоли.
Збагачують люд цим, земні видноколи.
Яйце, гусінь, лялечка – їхнє минуле.
То як звуть тварин, що з них вишли, збагнули?
2.Це пташина – дрібно-тіла, з виїмкою в хвості.
Чорний верх в неї, а груди - білі, щебети – густі.
Вдень вона собі літає. Різні штуки виробляє
У повітрі. Акробатка!Гніздиться під дахом хатки.
Часом низько пілотує. Дощ цим явищем віщує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2024
Ми в Україні народились.
Ми діти славної землі,
Де козаки за правду бились,
Де здобували у борні
Волю для рідного народу,
Право на мову. Мова – є!
Із українського ми роду.
Стоятимемо за своє
Завжди. Не сміють нас ловити
У свої сіті вороги.
Державі й мові нашій – жити
У щасті, довгії віки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2024
Не забувай мене, прошу. Не забувай.
А випікай щодня у серці коровай.
Ним підгодовуй мене протягом доби ,
Нехай тримає мою душу в час журби.
З моєї крові та із дум моїх не йди.
Чуття не спалюй, не лишай по собі дим.
Смичком любові доторкайсь до струн душі.
Диво-мотивами заповнюй в ній коші.
Знай, в дні дощів мені ти – сонця соло й бек.
І дощ ти – в час п’янких та безконечних спек.
Ти – ранок мій, обід і вечір, крок і злет.
І ніч моя – смачна, солодка, наче мед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2024
Присвята
Вона словами Україну боронила –
Були гарячими, немов метал з горнила,
Були прямими, мов фанера після пресу,
Без бус, без одягу, як нерви після стресу.
Прагла, щоб мова українська існувала,
На трон зійшла, в своїй країні панувала,
Блищала, наче щойно вилиті дукати,
Щоб їй ніхто в лице ясне не смів плювати.
Бо де ще, як не в ріднім краю, мові жити,
Народу вірою і правдою служити,
У вірші сяяти, у пісні, у розмові?
Лиш тут, де верби і тополі, любо мові!
Впала Ірина, як на полі бою воїн,
Навіки влилася у легіон героїв,
Бо не зігнула перед викликом коліна.
Її ніколи не забуде Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2024
Вже більше тижня сонце шкварить не на жарт.
Земля у згубі, хоч твердий у неї гарт.
Дерева стогнуть – сохне лист від спекоти.
Трава? Мовчить, немов набрала в рот води.
Люд нарікає – спека спокій їхній їсть.
Температура 30 – 40 з плюсом – гість
Вулиць. У домі теж нестерпна жарота.
Хоч у воді тримай увесь день живота.
Люди й рослини сонцю кидають: «Агов!
Охолоди уже нарешті свою кров!
Й ти, діду Громе, в дні жаркі снів не лови.
Хмари-примари до роботи призови!»
Дід Грім устав. Став бубоніти щось під ніс.
А потім гнів свій голосний у світ поніс.
Хмари почули, позбиралися в гурти.
Надули лиця, наче кульки, животи
І почали із відер лити воду враз.
Напився дуб і клен, помив свій корпус КрАЗ.
Від щастя очі ґрунт зволожив, тротуар.
Шосе умилось, хата знизила свій жар.
Зраділи люди і тварини. Зело теж!
Градус вода стягнула трохи вниз із веж.
Свіжіше стало. Все живе кричить : «Ура!»
Калюжі міряє весела дітвора.
Колись всі нудилися, як ішли дощі.
Тепер і ми, й дерева, квіти, і кущі
На сонце скаржимось, бо жар тілам несе.
Нема нічого просто так. На щось є все.
17.07.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2024
Пес, зайчиха, бедрик, киця
Між собою, як годиться
Жили – в злагоді та дружбі.
Тільки скаже хтось з них: «Нуж-бо
Покажімо свої вміння
Те, до чого в нас горіння».
Киця м’яч візьме без спору,
Копне його, кине вгору.
В сіть закине (і це вміє).
Попаде в кільце, зрадіє.
Песик їй гучно мовить: «Браво!»
Бедрик сяде поруч в трави,
Крильцятами затріпоче.
Цьомкнути зайчиха схоче
Й це зроби́ть не забариться.
Скаже дякую всім киця.
Песик до катання звик.
Він сідає в черевик
І згори летить щодуху,
Як на ній є білі мухи,
Тобто, вкрив цю гірку сніг.
До таких ось звик утіх!
А як тепло, в черевику
Він пливе по річці Дикій.
Взимку песик ходить босий
І зайчисі в нірку носить
Гілочки, які без ґав
Із дерев в саду зірвав.
Вуханиця ж любить літо,
Коли трави пишні, квіти.
Їх на аркушах малює,
Друзям і батькам дарує.
Бедрик між тварин літає,
Вправно крильцями махає.
Так він робить прохолоду –
Влітку, у жарку погоду.
Як гарячих днів багато,
Важко дихати малятам,
Полетить в небесний край.
Хмарці скаже : «Набирай
В груди воду і без ляку,
Роздавай моїм друзякам».
Влітку зробить так, авжеж,
Взимку бедрик спить без меж –
Поки березень, це знай,
Не постукає у край.
Отак і живуть малята -
Добре, в будень і у свято.
Вчись і ти від них дружити,
Дні з добра й любові шити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2024
Я не знаю, що завтра
буде зі мною.
Я не знаю, що завтра
буде з тобою.
Але знаю те,
що тебе кохаю.
Ти у вирі війни –
мій шматочок раю.
Ти мій кисень у хмарі
їдкого диму.
До життя, до праці
на благо – стимул.
Ти мій ранок, в якому
з-під хмари – сонце,
Ти – мій вечір, з місяцем
крізь віконце.
Я ще так, повір мені,
не кохала,
як це зараз, коли я
тебе пізнала.
Моє серце, немов
волейбольний м’ячик.
Б’є любов по ньому –
літає, скаче.
Ще й сміється, наче
мала дитина,
яка зайця вгледіла
біля тину,
Надворі співає
«Я – королева!»
Квіти йдуть у танець,
кущі, дерева.
Я ще так не тішилася,
здається,
Як тепер, коли чую
бій твого серця
через простір – дороги,
міста і села.
Слово з уст зловила -
щаслива, весела.
Тяж земну лишаю,
як пташка тую.
Йду у космос, подих
твій поряд чую.
Долі вдячна я
і самому Богу
За чуття, що світлить
земну дорогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2024
ЛЮТИЙ
Чом цей місяць зветься лютий?
Бо лютує, й недарма.
Як мине, зимі не бути,
Хоч би й як ішов у змаг.
Тож він, поки владу має,
Холод і сніги пускає.
Й хуртовини шле тому
Під протяжне «у-гу-гу!»
БЕРЕЗЕНЬ
Хоч і лютий люто вив,
Місце березню вступив.
Взявся березень до праці,
Не чекаючи овацій:
Розтрощив на ріках лід,
До життя закликав цвіт.
Пролісок та ряст піднялись,
З лісом, лугом привітались.
ТРАВЕНЬ
Травень – впевнено і радо
Ходить лугом, лісом, садом.
Травам ріст він піднімає,
Силу й хист до цього має.
Гладить гілля й стовбур вишні –
Розпускає квіти пишні.
Кличе в гості перші грози.
І дощі із неба возить,
Щоб бузок розкрив свій цвіт
І кульбабка і, кульдід.
Щоб конвалія й медунка.
Висипали з цвітом клунки.
ЧЕРВЕНЬ
Червень ходить пасти коней
І торує шлях медку.
Любить він усе червоне –
В грядці ягоди, в садку:
Кислі вишеньки, черешні,
Полуничку спілу, втім
Їх збирає - миски вершні,
І несе людині в дім.
ЛИПЕНЬ
В липні липа розцвітає.
Гарний запах вона має.
З її цвіту люблять пити
Бджоли сік, щоб мед робити.
В липні сонце б’є з обойми.
В липні люди – у водоймах.
В липні в лісі сироїжка
Піднімає вгору ніжку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2024
Скажи, що мене ще любиш,
Скажи, що мене ще лю…
Що стрінеш, то приголубиш.
Хай віри очам наллю.
Скажи, що війна скінчиться –
Поможе нам світ і Бог,
Наставимо щастю лиця
І вип'єм вина удвох.
Скажи, що біда минеться –
Ота, що без норм і меж,
І доля ще нам всміхнеться
І нашому краю теж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2024
РАШИСТАМ
Ви порушили усі норми – світу, людства і Божі теж.
Ваш цинізм, обман, ваша зверхність і жорстокість не має меж.
Ви в безвинних життя крадете. День їх мнете, немов траву.
В дім чужий ідете, несете зі собою зла булаву.
Ви дітей нею гостите. Боже! Не стає вам опісля зле,
Коли, мов потоптана рожа, губить подих дитя мале?
Пережовуєте новини, що їх влада для вас пече
Із брехні, із маніпуляцій. Ви, мов зомбі, від них уже.
Нас поставити на коліна вам не вдасться, не тіште лик!
Не зробити вам з нас ганчірку для своїх брудних черевик.
Ми за правду, за волю, з Богом! Сильні! Єдність між нами є!
Ми здобудемо перемогу, бо відстоюємо своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2024
Я йому - сонце у день із хмарин.
Я йому - серце з гарячих іскрин.
Я йому - слово солодке, як джем.
А він - по серцю ножем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2024
Ти робиш у душі моїй погоду.
Несеш із серця полум’я увись.
Так, я лила, й не раз, на нього воду.
Але ж безсмертний цей вогонь якийсь.
На мить зігне свої тверді коліна,
Замре, як в час перерви магазин.
А потім знову вибухне, як міна,
Немов на нього вилив хтось бензин.
І так яскраво палахкоче, гоже,
Що тратять на плечах вагу хрести.
Ну, що ж, нехай горить, допоки можу
Його в собі тримати і нести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2024
[b]А[/b]ндрій дав псу шматочок сала.
[b]Б[/b]орис свій до кінця зжував.
[b]В[/b]ікуся книжку прочитала.
[b]Г[/b]еннадій ще й не починав.
[b]Ґ[/b]аву [b]Д[/b]арина насварила.
[b]Е[/b]львіра з’їла шоколад.
[b]Є[/b]вгенко вимив руки з милом.
[b]Ж[/b]ана заклала з татом сад.
[b]З[/b]лата прибрала у кімнаті.
[b]И[/b]кала [b]І[/b]ра у цей час.
[b]Й[/b]осип приніс букетик Каті.
[b]К[/b]остик не вимкнув добре газ.
[b]Л[/b]есь кран закрив, провітрив кухню.
[b]М[/b]арія стерла з меблів пил.
[b]Н[/b]азар у плечі Олю бухнув.
[b]О[/b]лег спитав: «Багато сил
У тебе? Йди город копати
Або подайся в косарі.
Дівчат не можна ображати!
Вони – майбутні матері!»
[b]П[/b]араска вимила горнята.
[b]Р[/b]оман із лісу гриб приніс.
[b]С[/b]офія корм дала щенятам.
[b]Т[/b]имко вхопив Петра за ніс.
[b]У[/b]ля його відсторонила.
[b]Ф[/b]едько сказав: «Тиснути – зле!»
[b]Х[/b]ристина кущик посадила –
Калиновий. Нехай росте.
[b]Ц[/b]ецилія полила квіти.
[b]Ч[/b]еслав зі злом веде бої.
[b]Ш[/b]арлоту дуже люблять діти.
Вона читає вірші їм.
[b]Щ[/b]ек - князь, Хорива брат він, Кия
Та Либеді. Вони усі
Колис[b]ь[/b] заклали місто Київ
Над річкою, серед лісів.
[b]Ю[/b]рко у Києві змагався.
[b]Я[/b]рема У Дніпрі купався.
Ось і скінчився алфавіт.
Хай йдуть знання ваші у цвіт.
- Назвіть імена тих осіб, яких можна похвалити за їхню працю чи поведінку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2024
ГОТОВИЙ?
Заєць, слон, ведмідь, лисиця,
Тигр, їжак і ще синиця
Вирішили не лінитись,
Йти до школи, там учитись,
Щоб знання і вміння мати,
Букви алфавіту знати,
Їх в склади, слова складати
І могти книжки читати.
Хочуть всі вони трудитись!
Ну, а ти, готовий вчитись?
АБЕТКА
А – акула гострозуба.
Б – бичок рогатий.
В – ведмідь, що біля дуба
Взимку любить спати
У барлогу. А улітку
Мед в дуплі шукає.
Як знайде,
Мов мишку кітка,
Його поїдає.
Г – горобчик жовторотий.
Він летить швиденько!
Миється в піску, в болоті
Пташка ця маленька.
Ґ –? Ґ - ґава, мудра, вміла.
Д – дельфін-стрибунчик.
Е – емпуза смужкотіла.
Є – єнот-красунчик.
Ж – журавка сірокрила
З – заєць-сметана.
И – индичка булькотлива.
І – ? І – ігуана.
Ї – їжак, весь у колючках,
Нападе хтось – вколе.
В цілому ж цей звір не злючка.
Любить ліс і поле.
Й – йорж, риба невелика
З роду окуневих.
К – коала – сіра, дика,
З роду ведмедевих.
Л – лев. Рев його, як в авта –
Громовий, як злиться.
М – макака, така мавпа,
Скаче й веселиться.
Н – ? Н – носоріг із рогом.
Кущ ним розсуває.
О – осел. Іде в дорогу,
Впертість проявляє.
П – ? П – панда, білі зуби.
Їсть вона тростину
Солоденьку. Її любить,
Наче мед, дитина.
Р – ? Р – равлик. Він на собі
Хатку-черепашку
Носить. Листя на городі
Їсть, як птах комашку.
С – ? С – слоник, хобот має,
Воду ним він набирає.
Т – ? Т – тхір, він любить красти.
Де-небудь не можна класти
Цінне щось, ключі від хати.
Можна їх не відшукати!
У – удав, плазун великий.
Викрутас він сильний, дикий.
Жертву тілом обвиває.
Та у нас не проживає.
Ф – фазан, він не літає –
Бігає, жуків з’їдає –
Колорадських, в полі, друже.
Це смакує йому дуже.
І на вигляд пречудовий.
Має пір’я кольорове.
Х – ховрах, гризун це, діти.
Любить він, як стовп, сидіти.
Ц – цесарка – птах крикливий,
Хоч і свійський, полохливий.
Ч – ? Ч – чапля, у воді
На одній стоїть нозі.
По болоті сновигає.
Тонкі й довгі ноги має.
Ш – шишкар, в’юнка пташина,
Їсть із шишок насінини.
Щ – ? Щ – щука, риба хижа.
Вхопить – вкусить, не полиже.
Ь, діти чудові,
Першим не стоїть у слові.
Ю – юрумі, він не з пташок,
Звір, який жує мурашок.
Я – ? Я – ягуар. Це звір.
З роду кішок він, повір,
У Америці найбільший!
У воді пливе не гірше,
Аніж качка. Чи не диво?
З’їсти може крокодила!
Хоч вага, майже, як в лева,
Лазить вміло по деревах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2024
[b]А[/b]нна - в гайок. Букви вивчила всі!
[b]Б[/b]ім – пес її, поруч йде по росі.
[b]В[/b]іктор – сусід, їх обох наздогнав.
[b]Г[/b]авкати пес на хлопчину почав.
[b]Ґ[/b]ава в атаку на Біма пішла:
«[b]Д[/b]осить гарчати. Не треба нам зла!»
«[b]Е[/b]! Не кричи так! Не дикий я звір!
[b]Є[/b] в мене кмета. Я добрий, повір!
[b]Ж[/b]інка корову із паші вела –
[b]З[/b]ірку, наїлась та вдосталь зела.
«[b]И[/b]ч, які круглі у неї боки!
[b]І[/b] дійки пружні, чекають руки», -
[b]Й[/b]осип сказав, як до гурту підбіг.
[b]К[/b]іт Філ прибув з ним, на горбику ліг.
Л[b][/b]юбо глядів він корові услід.
«[b]М[/b]оже, у ґаздоньки серце – не лід,
[b]Н[/b]еба у ньому і сонця сліди,
[b]О[/b]сінь, яка всім дарує плоди,
[b]П[/b]овне горня молока дасть мені?»
«[b]Р[/b]удьку! – сказав Йосип котику. – Ні!
[b]С[/b]оромно лакомитись на чуже.
[b]Т[/b]ітка свого кота має уже».
«[b]У[/b]х! Я не знав. Молоко ж радо п’ю».
«[b]Ф[/b]іле! Котлетку тобі дам свою».
«[b]Х[/b]очеш, - Анничка сказала коту, -
[b]Ц[/b]вібака вділю тобі я?» «Угу!»
[b]Ч[/b]асточку Філу поклала на пні.
[b]Ш[/b]епотом Бім мовив їй: «А мені?»
«[b]Щ[/b]о?! Ти лиш суп виїв з кістю до дір!»
«[b]Б[/b]ільше години минуло з тих пір».
[b]Ю[/b]ний орел пролітав у ту мить.
«[b]Я[/b] пір’я дам вам на щастя. Ловіть!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2024
У лісі Карпатському жили різні дикі тварини: бурі ведмеді, благородні олені, вовки, лисиці, єнотоподібні собаки, рисі, барани-муфлони, зайці, борсуки, лісові коти, козулі. Водилися в ньому такі гризуни як миші, полівки, щурі, білки, ховрахи, хом’яки, бабаки, бобри, ондатри, нутрії, тушканчики й кажани. Звеселяли простір лісу птахи: глухарі, сови, дятли, яструби, кедрівки, шишкарі, гірські плиски і щеврики, тинівки, синиці, галки, зяблики, щиглики, рябчики. Ходили зубри, дикі кабани, повзали всілякі змії, скакали жаби, бігали ящірки, болотні черепахи і навіть тритони. У річках Тисі, Білому й Чорному Черемоші, у Дністрі, Латориці, Пруті та інших, меншеньких, неглибоких, водилася риба: плотва, окунь, щука, лящ, сом, карась, короп, головень, краснопірка. Колись і форель жила. Та її люди виловили з рік, смакувала їм дуже, й почали розводити у приватних ставках.
Президентом Карпатського лісу був бурий ведмідь Буркун. Він був обраний відкритим голосуванням на зборах представників від кожного виду тварин. Вибори Президента лісу відбувалася раз на п’ять років, а звичайні збори проводилися щомісяця. На них обговорювали різні важливі питання щодо життя тварин лісу. Ведмідь Буркун мав трьох заступників – беркута, оленя та рись. Керівники чесно працювали, гідно сповняли свої обов’язки, дбали про ліс та його мешканців. Рядові тварини 6 днів на тиждень працювали, про себе та свої родини дбали і про загальне добро теж. Кращих представників лісу нагороджували грамотами та призами на зборах. Вовк Сол отримав грамоту за те, що провів кілька благодійних концертів для тварин – співав на них і грав на бубні. Лисиця Добруня – за те, що організувала для дітей тварин на лісовій галяві літній табір. У ньому її помічники – риська Спритнуля, дика свинка Хрокуля, сова Мудруля, навчали діток лісової грамоти, годували та розважали їх. Дятел Тук-Тук отримав грамоту за те, що полікував за рік, що минув, найбільше за всіх дерев. Раку Гаку вручили нагороду за сумлінну працю по очищенню лісової ріки Тиси. А мурашці Працювашці – за те, що вона тримала першість серед своїх друзів-мурашок по знищуванню шкідливих комах. Організовувала влада лісу час від часу для своїх підопічних свята. На них тварини культурно відпочивали – співали, танцювали, показували різні свої таланти та вміння – читали вірші, малювали картини, ліпили з глини миски, горнята й дитячі іграшки, проводили спортивні змагання – з бігу, стрибків у довжину та висоту, класичної боротьби, продавали й купували кулінарні вироби. Жити тваринам у Карпатському лісі загалом було непогано. Усім вистачало місця, кормів, усі мали своє житло, усі жили зі своїми сусідами, як правило, у дружбі та злагоді.
Та, як кажуть, добра без зла не буває. Коли Президенту Бурку залишався рік до кінця каденції, на ліс почали навалюватися різні біди. Люди зачастили до нього, вони інтенсивно стали вирубувати дерева. Чому? Бо з Україною розпочав повномасштабну війну східний сусід. Він не тільки вів бої у прифронтових частинах України, а й обстрілював різні її частини. Розбивав електростанції, лінії електропередач. Через це у домівках людей часто не було електрики, а значить і можливості для багатьох зварити їжу на електроплиті, зігріти дім взимку. Люди у приватних домівках почали будувати печі, використовувати дрова. Якусь частину лісу вони вирубали, якусь спалили через необережну поведінку в ньому з вогнем. Ще якусь спалила підбита ворожа ракета, яка впала на ліс. Від пожеж постраждали не тільки дерева, кущі та трави, а й тварини. Деякі з них втратили житла, деякі були обпечені, деякі й загинули.
Зажурився бурий ведмідь – Президент. Зажурилися його помічники – рись, олень та беркут. Зажурилися всі тварини Карпатського лісу. Король Ведмідь провів позапланові збори на галяві поблизу ріки. На них постановили:
1) тим тваринам, домівки яких знаходяться ближче до людей, перебратися подалі від них, у безпечніше місце, бажано, біля водойми чи високо в горах;
2) звернутися за допомогою до очільників лісів, які знаходяться за кордоном;
3) виплатити потерпілим компенсації за втрачене майно.
Над виконанням рішень зборів почали працювати. Однак за якийсь час на ліс упала ще одна збита ракета. А потім бомба з літака. Люди, які жили в області поблизу лісу, як могли, гасили пожежі, тварини втікали від вогню. Все ж багатьом із них не вдалося врятувати своє життя.
В період цих жахів закінчився термін влади Бурого Ведмедя. Він склав свої повноваження після того, як на зборах, де зібралися представники кожного виду тварин, вони обрали іншого з-поміж себе, а саме, лісового Кота Дряпка. Дряпко прославився тим, що допомагав людям-пожежникам гасити пожежу в лісі, витягав дитинчат дрібних тварин з полум’я вогню, надав пораненим першу допомогу. Дряпко мав медичну сумку і знався на лікуванні. А ще він ходив до сільської церкви й умів молитися. Щоранку кіт ставав на задні лапи біля ріки після того, як вимив у ній їх та морду, а передні підносив до неба і просив Всевишнього про поміч. Дряпко казав: «Світу Сотворителю! Світу Покровителю! Захисти Україну і ліс мій Карпатський від знищення. Благаю тебе щиросердно». Місяць Президент Дряпко отак молився з теплом у серці, зі сльозами на очах, а тоді почув голос із неба: «Я допоможу! Але ти, коте, маєш віднести до церкви записку, яку я тобі зараз скину до лап, і зробити, починаючи із завтрашнього дня, сім діл милосердя». «Це справді віджене від нас біду?» «Так». Дряпко заплющив на мить очі, а коли їх розплющив, побачив біля лап клаптик паперу. На ньому було написано таке:
Люди! Ростіть у серці добро!
Ідіть у світ із добром!
Даруйте одне одному добро!
БОГ – ВСЕДЕРЖИТЕЛЬ
«Віднесу цю записку зараз таки до церкви, - вирішив кіт, - і покладу її на престол, хай священник прочитає своїм парафіянам послання від Господа, яке він передав їм у час важких випробувань для України. Хай розійдеться світом». Потім сів пеньок, почав думи гойдати в голові: «Що ж я особисто можу доброго зробити для Карпатського лісу, для його мешканців?» Пів дня напружував свої мозок і серце, і вони дали йому відповідь. Втішився. Побіг до офісу, поділився з думками, які в нього визріли, зі своїми заступниками. Сподобались вони їм.
Наступного дня Президент Дряпко скликав представників різних видів тварин лісу на позапланові збори й запропонував їм проголосувати за його пропозиції, яких було сім: 1) молися щодня зранку та ввечері за збереження лісу та України;
2) очистити ліс від сміття;
3) допомогти тим, у кого було пошкоджене житло, відновити його, а тим, у кого воно було повністю знищене, побудувати нове;
4) висадити дерева навесні замість тих, які згоріли;
5) організувати пункти допомоги з їжею для тих, хто втратив корми, використавши для цього допомогу, яка надійшла і продовжує надходити від очільників та доброчинців лісів, які розміщені за кордоном;
6) відправити деяких дітей-тварин, які втратили батьків, чи тварин-калік, які втратили дітей, до зоопарку;
7) спільними зусиллями побудувати лікарню для хворих, поранених і калік.
За всі сім пропозицій Президента лісу кота Дряпка присутні на зборах проголосували одноголосно. Тварини оживилися, вранці та ввечері молилися, вдень працювали. Записку, яку Дряпко відніс до церкви, священник прочитав людям. Спочатку він засумнівався в тому, що вона і справді від Сотворителя, та коли ввечері над нею сяйво спалахнуло, клякнув на коліна і мовив: «Пробач, Господи, за мою слабку віру! Щодня читатиму людям те, що Ти написав. І до Києва передам написане, до Престольного храму». Так він і зробив. Коли люди і тварини стали більш дружелюбними, милосердними, відповідальними, війна закінчилася.
Кота Дряпка після закінчення терміну його служби на посту Президента лісу обрали на другий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2024
Динозавра родич – крокодил.
Давній звір! Багато в нього сил!
Може з’їсти свинку, корівчину,
Коника і на воді людину.
Гребенястий – довгий, до сім метрів.
Жде поживу – лізе в водні нетрі,
Тільки очі й ніздрі наставляє,
Кров в цей час у ньому ледь гуляє.
Хоч великий, мозок – як горіх.
Плаває, стрибає, йде у біг.
Лазить, наче мавпа, по деревах.
А укусом – перевершить лева.
Зуби звір міняє що два роки.
Б’є хвостом, як треба, в різні боки.
Може ним він човен зруйнувати,
Люд, що випав з нього, поковтати.
До рептилій крокодил належить.
Як його годують, як належить,
Може навіть до ста літ прожити.
Рік – коли немає що спожити.
Крокодилка яйця відкладає.
Їх від ворогів охороняє.
В рот кладе й несе удаль охоче,
Коли хтось яйце забрати хоче.
З лусками, товста, ороговіла
Шкіра крокодила і не біла,
А буро-зелена й зимнувата.
Тіло пружне, довге і плескате.
В Індії, Австралії гуляє
Звір, на лапах по п'ять пальців має
Спереду. А ззаду – по чотири.
Ви б взяли такого до квартири?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2024
В січні рік новий приходить.
Людям він снігами годить.
Ті сніги січе з хмарин,
Меле їх, неначе млин.
Сипле крапельки-сніжинки
На тополі і ялинки.
В біле землю одягає.
Дітлахам згори моргає.
Каже їм: «Часу не гайте.
Сани швидше витягайте.
В них з гори униз злітайте
І мене хваліть, вітайте!
Бабу зі сніжку зліпіть,
Дайте їй у руку віть,
А на голову – відро.
Щоб їй затишно було».
Діти січневі поради
Слухають, зазвичай, радо.
Хоч мороз, в дворі гуляють,
Дяку січневі складають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2024
Бог, родина і ти –
Це оті три кити,
Що тримають мене в цьому світі,
Це мій досвід, урок,
Моя сила у крок,
Моє сонце в зимі і у літі.
Бог – криниця добра,
А родина – це бра,
Що палає, як мряка ступає.
Ти – це вишня п’янка,
Ген і жар козака,
Який силу ворожу рубає.
Бог будує мости.
Україні – цвісти.
Щастя їй засівати крізь муку.
Жити роду у ній,
Йти зі словом мені,
Серцем чути твій подих і руку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2024
Дарвін – це
Софіїн папуга.
Зо два роки
він їй за друга.
Пір’я в Дарвіна –
різнобарвне.
Очі з блиском
і дзьобик гарний.
Пташці дівчинка
корм охоче
дає. Й воду,
як пити хоче.
Миску ставить
з водою в ванній –
Дарвін миє в ній
хвіст старанно.
Клітку раз на день
відчиняє
дівча Дарвіну.
- Хай літає, -
мовить матері
щиро-мило.
- Бо на це
Й у папуги крила!
Птах у ванній
скаче, кружляє
й часом до кімнат
залітає –
на карнизі сидить,
на кріслі,
на столі, на дивані,
звісно,
Де Софія
відпочиває,
щось майструє
чи щось читає.
Він їй дзьобом
дмухне на вії.
Смуток має?
Крильми розвіє.
А як десь поїде
Софія,
Буде в думах носити
мрії
про таке: в дім прибуде
й знову,
з ним провадитиме
розмови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2024
Люблю своїх батьків,
Родину, місто, хату,
Веселий спів птахів,
Шум сосон у Карпатах.
Люблю я сяйво свят ,
І друзів, за підтримку,
Казковий снігопад
І морозець узимку.
Люблю весняний дух,
Зліт буслів над водою,
У літню пору луг
Із квітами, травою.
Люблю, коли лісок
У жовте лист вдягає,
Як сонце робить крок,
Як зіронька моргає.
Люблю свій отчий край,
Його чудову вроду,
Дніпро, Дністер, Дунай
І рідну мову роду.
Старий вірш, відредагований сьогодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2024
Пан рік привіт посилає людині –
Тій, що приходить, щоб жити у світі –
Златі, Софії, Марку та Ірині,
В осінь, навесні, узимку й у літі.
В кожній порі – свій резон, своя муза.
Осінь малярки відточує звички,
Стиглість ллє в яблуко і в кукурудзу,
Боровики в ріст веде і лисички.
Ну, а весна сонцю стежку торує,
Будить сади та ліси, цвіт леліє.
Трави рясні, співи пташок дарує,
Оре й копає, висаджує й сіє.
Ну, а зима що людині приносить?
Сніг білий-білий, сріблистий, м’якенький.
Лан ним укриє вона безголосий,
Гірку притрусить – для діток маленьких.
Літо іде в золотистій хустині,
Світла багато несе і тепла.
Ягоди сипле у кошик людині,
Мед дає, пташок веде в літ з дупла.
Три місяченьки пора кожна має.
Скільки всіх в році? Дванадцять. Не вість?
А діб у ньому є скільки? Хтось знає?
Та триста шістдесят п’ять або шість.
Лютий добу може року додати.
Що звем добою, відомо тобі?
Це день, щоб діяти, й ніч, щоби спати,
Двадцять чотири години в добі.
Ну, а година хвилини ковтає.
В кожній їх є шість десятків, авжеж.
Ще є секунда, раз, два – і минає.
Цих у хвилині мір шістдесят теж.
Ось і дійшли до найменшого часу
В році – мов дощик, з листочка біжить.
З кожної міри збирає Рік касу.
Кожною треба в житті дорожить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2024
Фах парамедика прийняла добровільно.
Корисною хотіла бути там,
Де жар вогню бійців бере в обійми,
Де ті, хто край не віддає катам.
Поранених тягнула з поля бою,
Вертала їх зі смерті до життя.
У світ війни пірнула з головою,
До волі мала сильні почуття.
Про те, що чула, бачила, правдиво
Писала як Суспільного спецкор.
Хотіла по війні пізнати диво:
Дім звести і ростити помідор,
Чути у домі голоси дитячі,
Щасливо жити на землі батьків,
Щоб дні минали не під «Плине кача» -
Під ритми маршу славних козаків.
Не вдалося кінця війни діждати
Ірині. Відійшла у інший світ.
Не встигла 26 відсвяткувати,
Ворог на ній лишив смертельний міт.
Та добрих справ Ірини – не злічити.
Вертала до життя бійців вона.
Могла собі в країні іншій жити,
Та наймиліша рідна їй була.
Її як журналістку, волонтерку,
Людину честі, правди і добра,
Як вмілу бойову госпітальєрку
Ніколи не забуде рідний край.
І плакати за Ірою не треба,
В ген пам’яті лише ім'я внести,
Просити ревно помочі у Неба,
Робити все, щоб волю зберегти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2024
28 лютого о 24:00 Зима зустрілася з Весною.
- Ідеш у відпустку, сестро? – спитала Весна у Зими.
- Так. Термін моєї служби у цьому році минув. Напрацювалася! Сніги родила, метала, розстеляла. Льодами водойми вкривала. Мороз пускала. А ти, до праці, Весно?
- Так. А вирядилася, як на бал – сорочку-вишиванку, сарафан довгий, шовковий, оксамитовий вдягла, коралі на шию повісила, в черевички лаковані на підборах взулася, волосся причепурила, вінок із квітів на голову почепила.
- Ну, так. Я ж Весна-красна! Мушу тримати марку!
- А мій наряд пошарпався за час служби, чоботи розклеїлись від того, що сніги твоє тепло почули і розтанули під ногами, й корона трішки облізла.
- Не журися. Наступного року знову будеш, як нова монета. А зараз помиєшся, переодягнешся та й будеш відпочивати – лежати собі, сни лапати, а я працюватиму.
- Ну, успіху тобі!
- Дякую! Бувай!
Розійшлися вони. Зима, здавши пост, почвалала до своєї хатини, весна взялася до роботи. Всю нічку вона ходила, землю оглядала, в тепло все живе загортала. За добу Весні вдалося на три градуси температуру повітря в більшості країн Північної півкулі підняти, в т. ч., і в Україні. Країну жовто-блакитного прапора, верби та калини вона любила по-особливому. Весні подобалося, що діти України любили малювати її, співати пісні про неї, вітати її з приходом. Ось і цьогоріч вони співали у школах та садках веснянки, серед яких і таку:
Ой, весно, весно, любим тебе.
Даруй нам весно, тепло своє.
З ирію пташок в край приведи.
Кущі, дерева зі сну збуди.
Раділа, слухаючи. Ходила в березні парками, лісами, обіймала клени, берези та осики, наказувала їм воду зі землі корінням втягати, сік у стовбури та гілки вливати. Бджіл, джмеликів, мурашок, метеликів, до руху звала. Пташок з ирію повертала. Першоцвіти у ріст пускала: крокуси, проліски, підсніжники – білоцвіти, рябець – дикі тюльпани.
Чемно трудилась, тепло дарувала містам і селам, лугам і полям, лісам і степам. Та якось дізналася (на афіші прочитала), що у місті Львові, до якого завітала, бо це місто любила, якому температуру повітря хотіла підняти, гурт «Козацька слава» виступатиме – сучасний, цікавий, популярний. Вирішила Весна послухати їхній виступ. Зайшла ввечері до зали, зробившись невидимою, сіла під сценою і почала слухати пісні, які співав соліст гурту – Іван Сірко. Сподобалося Весні на концерті все: і голос співака, і пісні, які він співав, і гра музикантів гурту. Взяла вона айфон до рук (батько Рік їй подарував), загуглила інформацію про гурт, на виступі якого була. Дізналася про те,
що Козацька Слава побувала за неповні три роки не тільки в багатьох містах України та країн Європи, а й у США та Канаді. А тепер вирушає в тур до країн Південної півкулі. Вирішила Весна з ними поїхати, надихнутися їхніми виступами. І зробила це. В Аргентині, Болівії, Парагваї побувала. Артисти гурту свій спів і гарний настрій мешканцям цих країн дарували, а вона – тепло.
Після крайнього виступу Козацької слави, який відбувся в Асунсьйоні – столиці Парагваю, соліст гурту Іван Сірко дав інтерв’ю журналістці американського каналу. Весна, зазвичай, не цікавилася тим, що говорять музиканти. Її приваблювали тільки їхні пісні. Та в той день вона зробила виняток з правил. І почула дещо цікаве. Дізналася про те, що гурт «Козацька слава» не тільки розважає своїх слухачів, дарує їм естетичну насолоду та заробляє собі на проживання виступами, він ще й багато грошей, які отримує з концертів, жертвує на благодійність – підтримує дітей-сиріт, людей з інвалідністю, важкохворих дітей та дорослих, людей, які втратили житло. «Чому ми тут? - відповів питанням на питання журналістки Іван Сірко. - Бо це наш обов’язок – робити те, що ми можемо, що вміємо, що любимо – приносити людям радість і користь своєю працею». Задумалась весна: «Мій обов’язок – Україну й інші країни Північної півкулі зігрівати, до життя повертати те, що спало, дрімало чи в нерідних краях перебувало. А я що зробила? Покинула місце праці, бо захотіла розваг. Мабуть, сестра зима вже мене підмінила і чуд натворила на землі, яку я від своєї опіки звільнила. Треба швидко вертатися в ті краї, куди батько мій – Рік, мене послав».
І весна повернулась. Яку картину застала? Сніги на землях лежали – впали на другий день після прильоту лелек із ирію. Серце весни забилось тривожно. Та у розпач вона не впадала, швидко до роботи стала. Укупці зі сонцем сніги розтопила, дерева, квіти зігріла. Лелеки крила розправили, почали в небі літати, весну вітати.
«Вибачте мені міста та села, луги, ліси та діброви, гаї, сади, степи та водойми! Вибачте, люди й тварини! Працюватиму тепер справно, аж поки літо мене не замінить». «Вибачаємо-о-о!» - прокричали.
В квітні весна багато квітів до життя покликала – іриси, нарциси, гіацинти. Бузок і глід розкрили свій цвіт. Магнолія квіти-зірки розпустила. Верба сережки на вуха повісила.
А у травні трави піднялися. Зацвів рододендрон. Жасмин розкрив свій білосніжний, пахучий цвіт. Півонії наставили великі, пишні, різнобарвні голівки із клумб. Конвалії дрібними, білими дзвониками приліски накрили.
Весна раділа! До 1 червня свій пост не покинула, чесно працювала, пісні слухала з айфона, і коли хтось їх надворі співав. А як свій термін добула, то скіпетр Літу, яке підійшло, передала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024
Снігом січень січе дні.
Лютий прагне лютувати,
Бо не хоче він весні
Свою владу передати.
Березень вриває вік
Снігу, лід бере в облогу.
Ллє березі в тіло сік.
Крокусу дає дорогу.
Квітень встав – іде у цвіт
І нарцис, і первоцвіт.
І магнолія у цвіті.
І мигдаль, як Нефертіті.
Травень трави в ріст веде.
Розкриває цвіт суниці.
Червень ягоди кладе –
Вишеньки та полуниці.
Липень липам в’яже цвіт.
Бджіл веде до цвіту в літ.
Серпень йде з серпом велично –
Не ручним, автоматичним,
Жне пшеницю він і жито.
Хліб спечемо, будем жити.
Груші вересень скидає.
Верес у життя пускає.
Жовтень жовтим вишиває.
В вишиття зело вдягає.
Листопад – краси рушій,
Листя рве з дерев, кущів.
Місяць грудень рік кінчає
Землю в груди загортає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2024
Хоч бачу тебе дуже рідко й на віддалі,
Й твоєї щоки лиш в уяві торкаюсь,
Чуття мого серця тобі лише віддані.
П’ять літ – у політ, а вони не минають.
Хто ти мені? Місяць, що пітьму освічує.
Ти сонце, що спалює всі негаразди.
Так, ти не зі мною. Та це не пригнічує.
У добах моїх ти за доброго ґазду.
Я бачу тебе і у дубі могутньому,
У цвіті ірису, в калиновім ґронці.
У слові гарячому, щирому, путньому,
У стязі із барвою неба і сонця.
Твій усміх для мене є цільними ліками.
Хоч деякий крок збій несе у ритмічність.
Хай Бог твоє тіло і душу опікує.
А я тебе тихо любитиму – вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2024
Зима, як тільки прийшла на землю, працювала, втоми не знала. Мороз будила, в груди землю одягала, водойми льодом покривала, луги, ліси, поля, степи, двори та вулиці – снігом. Дітвора тішилась! На санках, сноубордах, лижах із гірок спускалась, на ковзанах по замерзлих річках, озерах та ставках ковзалась. У сніжки грала, баб снігових ліпила. Зиму хвалила. І дорослим радість діва ця принесла. Снігом білим блискучим зачаровувала їхні серця. Тільки прибиральникам роботи додавала, мусили вони сніг, який вона скидала, весь час змітати із тротуарів і доріг. Якось один із них – пан Степан, не на жарт розізлився на Зиму. Чи встав не з тієї ноги у той день, чи справді стомився від роботи, чи якась причина, невідомо. Змітав він сніг із тротуару від п’ятої години ранку до дев’ятої – команду таку дав йому його керівник, снігу багато нападало за ніч, а коли закінчив прибирати той кавалок, за яким доглядав, то сів на лаву і сказав: «Яка ж паскудна ця зима! Сніг сипле і сипле. Мороз посилає. Руки мої ослабли, пальці замерзли, щоки заніміли. Скоріше б уже вона вступилася з нашого міста, з України!» Ворона, яка сиділа на дереві і чула слова пана Степана, підлетіла до нього, сіла на доріжку перед прибиральником і мовила: «А ти скажи зимі таке: «чарики-барики, чарики-чон, ти нам, зимо, не мила, іди у сон», і вона засне». Усміхнувся прибиральник, не повірив він, звісно, , що слова, які промовила ворона, мають силу, але вимовив їх. І тут, о, диво! Сніг на очах почав топитися, надворі потепліло.
- Дай хлібця шматок за мою пораду! – мовила чорна пташка.
Чоловік витягнув з наплічника, який мав при собі, дві канапки, одну сам з’їв, одну вороні віддав. З’їла вона все до грама, подякувала панові Степану і полетіла собі.
Добігав до фінішу місяць грудень. А надворі – ні морозу, ні снігу, лише вітер гуляє, дощ б’є у бубон, калюжі ритмічно на тротуарах гойдаються, а болото співає своїм гнилим голосом пісню «Зимо, па-па». Та роботи таки менше у прибиральника пана Степана. Тож він не журиться.
За три дні до Нового року – в неділю, до пана Степана та його жінки Олесі прийшла дочка Галина. І онуків – Тимка й Ростика, привела дідові з бабою. Пообідали разом на кухні, а тоді діти почали жалі виливати діду, говорити про те, що зима цьогоріч ніяка – морозу, снігу немає, а вони ж хотіли на сноубордах покататись, у сніжки погратись, сніговика зліпити. «Та й яке свято Нового року без снігу?» - журно додала дочка.
Задумався пан Степан. Соромно йому враз стало за те, що він словами ворони чари зимі послав, до сну її вклав. «Цікаво, чи можна, ці чари забрати, відкликати слова, які промовив?» - став мислити.
У понеділок пішов на роботу. Підмів тротуар. А тоді сів на ту ж лаву, що й тоді, коли ворону стрів. Витягнув бутерброд із наплічника, поклав на долоню, почав промовляти: «Вороно, пташко, підлети, хлібчик з моєї руки візьми». Пташка не забарилася, з’явилася, підлетіла, хлібець взяла. Хотіла вже відлітати, а пан Степан каже їй: «Зачекай! Не поспішай!. Хочу з тобою поговорити». «Знову щось не так?» «Здогадалась! Так! Мені знову не так! Хочу, щоб зима прокинулась і взялася до роботи». «Не будеш жалкувати за цим?» «Ні. Зима потрібна людям, землі». «Ну, тоді кажи: «Старі чари-бари, у ріг я вас гну. Пробуджуйся, зимо, зі сну». Пан Степан промовив це, й надворі враз похолодало. Хмарки збилися в купи, й під вечір із них посипався сніг.
Дід Степан задзвонив онукам. «Ну, що, завтра підете кататися на своїх сноубордах? – спитав. «Так! - відповіли радісно. – А на Новий рік в гори з татком і мамою поїдемо, до другого дідуся – Максима. З гірок спускатимемось там, якщо сніг ще лежатиме!» «Лежатиме. Зима взялася до роботи. Витягнули ми її вранці з вороном у парі зі сну». «Ну, й жартівник ти, діду Степане!» «Може, й так. Але зрозумів і до тебе хочу донести таке: кожен має робити те, що йому призначено, добре, без нарікань і з радістю. Я – прибирати вулиці, бабуся – варити вдома борщ і обслуговувати клієнтів у магазині, ви – вчитися у школі, мама – вчити таких, як ви, а зима – мороз тримати, сніг пускати». «Згідні, дідусю! Гарного тобі і бабусі дня!» «І вам гарного! Тримаймося!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2024
В мами України і тата Року народилося дитя – Літо. Це сталося 1 червня, в час, коли земля вже була причепурена квітами і травами, коли на ній без догляду і з ним виросли такі рослини як лаванда, шавлія, чебрець та м’ята, які наповнили навколишній простір чудовим ароматом, коли клумби вкрили різнобарвні лілії та гвоздики, як на них почали розпускатися троянди, коли у селах та селищах під будинковими загорожами розпустили свій цвіт червоні, рожеві та білі матіоли, й рясно зацвіла акація й вайгела у парках на кущах. Літо, яке народилося, швидко росло .З першого ж дня воно стало на ноги й почало ходити лугами, степами, полями, лісами, дорогами, дворами, парками, садами і випускати зі своїх легень у простір теплий подих. Від його доторків росли й достигали вишні та черешні в саду, полуниці й суниці на грядках. За це люди дякували літу. Інколи це дитя Року стрибало по траві й по тротуарі, як промені сонця по віконній шибі, інколи воно котилось, як футбольний м’яч, бігало, як песик, плавало, як гусак, і навіть літало – саменьке або у парі з вітром, хмаркою чи із птахами. Літо у червні нагадувало дитину – було таким мінливим та вередливим, як вона, і то сміялося й випкидало жар із очей, то журилося й пускало з очей сльози.
У липні літо виглядало як молода людина. Воно ходило поміж липи і гладило їх. Від його уваги та любові вони випускали із суцвіть дрібний білий цвіт – пахучий, цілющий. Розкривали свій цвіт і гортензії на клумбі, коли літо торкало їх своїми теплими м’якими пальцями, й ромашки та дзвоники в лузі, коли воно усміхалося їм. Достигали від теплого погляду Літа абрикоси та персики у садах на південних землях, набирали форми та соку на городах кабачки, огірки та цвітна капуста. Вітали Літо зранку та ввечері своїми голосними співами пташки, своїм гудінням бджоли. Раділо цьому! «Недарма я народилося! – думало собі. - Користь приношу світові, людям».
А як любили Літо школярі й студенти! Чому? Бо у той час, коли воно ходило Україною, вони не мусили уже вставати вдосвіта, збиратися та йти до своїх освітніх закладів, вчитися там, а потім вдома. Мали канікули! Отож гуляли собі, плавали у водоймах, подорожували, грали у різні ігри, спортом займалися, читали художні книги. Дорослі теж у цей період старалися взяти відпустки, щоби поїхати до моря, в гори, самі чи з дітьми.
У серпні Літо нагадувало зрілу, досвідчену людину, а під кінець терміну служби – літню вже. Це дитя батька Року багато працювало – допомагало урожаєві зернових вдягнутись в силу, овочі вітамінами наповняло – помідори, капусту, перець, горох, біб та інші. В яблука, груші соку наливало. Багато чого робило для людей, та мало дяки чуло за це від них.
Якось у середині Літо перепрацювалося і захворіло. Лягло вночі у жито і не могло вранці піднятися. Без його діяльності звичний баланс порушився. З півночі прилетів вітер, який почав дути у трубу й лякати всіх гучним, протяжним звуком. Небо вкрилося хмарами. З них за якийсь час почав падати дощ. Він лив увесь тиждень. Поховалися діти, птахи, звірята, свійські тварини. Засумував хлопчик Ясик – школяр 3 класу. Він дуже любив Літечко. Радів кожному його дневі. Їв ягоди, які воно йому дарувало – черешні, вишні, полуниці, любувався квітами, в які Літо вдихнуло життя, купався в озері, яке воно вигріло свої руками. Але ніколи не дякував йому за те, що воно дає, і не чув, щоби хтось із його близьких чи друзів це робив. «Може, воно образилось на нас через це? - подумав. - Тиждень двориком сірість гуляє, холод і дощ сіє, а Літа не видно».
По своїй натурі Ясик був дуже добрим хлопчиком. Він підгодовував безхатьків котів і псів, допомагав матері – сміття надвір виносив, до магазину ходив, посуд мив. Найбільше зі всіх дворових тварин любив Ясик пса Бровка, який причвалав до їхнього двору ще минулого року. Цьому псові він протиблішний нашийник купив за зібрані гроші, його водив до лісового озера купатися в літню пору, їжу псові виносив щодня. За це Бровко його охороняв. Як Ясик сидів надворі на лавці, пес терся до його ніг, цілував йому руки, а, іноді, навіть у щоку хлопця цьомкав, коли він показував пальцем на неї.
- Бровку! Ти не знаєш, що сталося з Літом? – спитав у пса, як виносив йому суп. - Вже тиждень, як воно наче вмерло чи заснуло. Надворі холодно, вітряно, дощ падає, ні у футбол пограти з хлопцями, ні поплавати в озері, ні посидіти у дворі.
- Знаю, - відповів Бровко.
- Ти заговорив? Це сталося вперше.
- Все колись буває вперше.
- То що там із Літом, знаєш?
- Воно захворіло.
- А чому?
- Працювало багато. А люди мало йому дякували.
- Що ж робити?
- Треба оздоровити Літо. Ліками для нього є людська доброта та вдячність.
- Що ж можна для Літа зробити доброго?
Почав Ясик думати над цим. А коли придумав, то вирішив поділитися своїми думками з однокласниками та друзями-сусідами. Він зателефонував їм і попросив підійти до школи. Як запрошені зібралися, розповів їм про те, що порадив йому пес.
- Треба нам, - мовив він дітям, - Літо якось задобрити.
- Але як? Що ми можемо зробити?- запитала Оксана.
- Можемо намалювати малюнки з літніми пейзажами, зробити виставку з ними в центрі міста біля пам’ятника Тарасу Шевченку на лавках під туями. Можемо заспівати там кілька пісень про літо. І неодноразово! Люди дивитимуться на малюнки, слухатимуть наші виступи й даруватимуть нам та Літу гарні емоції.
- Чудові пропозиції, - сказав Назар.
- Можемо напекти печення, викласти його в тарілках на розкладний столик і давати по одному печенню кожному, хто скаже: «Слава літу! Дяка літу!» - мовила Руслана.
- І ця ідея заслуговує на увагу! - крикнув Іван.
- Я б міг намалювати на ватмані сонце, траву, пташку, квіти й написати на ньому внизу: «Літо - прекрасна пора!» - проказав Денис.
- Супер! Всі ваші ідеї, друзі, чудові! Втілимо їх у житті. Берімось до справи, - мовив Ясик.
О п’ятій вечора провели репетицію у Ясиковому дворі. П’ять дітей проспівало пісні про літо (хтось знав пісню, хтось спеціально для виступу вивчив). Дванадцять принесло і показало картки, на яких намалювало Літо. Ще дванадцять спекли ввечері печення зі своїми рідними і принесли його до зазначеного місця наступного дня. Коли все задумане дітям вдалося втілити до вечора в життя, хмари почали втікати з неба, вітер стих. А вранці, наступного дня, на небесну гладь вийшло сонце. Воно було веселим. Літо одужало!
Ясик був дуже радий цьому. Й усі його друзі теж.
- Ти був правий, Бровку, - сказав хлопець псу, коли вийшов його годувати. – Літо було хворим та одужало. Ми, діти, допомогли йому це зробити.
- Як це чудово!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2024
23 травня росіяни вдарили по друкарні «Фактор-Друк», у якій друкуються книжки Vivat а також таких видавництв як «КСД», «Ранок», «Фоліо», «Свічадо», «Зелений пес» та інші
Розум орка – злом затуманений.
Бачить це сьогодні усяк.
Сім загиблих, шістнадцять поранених,
Книжок – тисяч із п’ятдесят
У вогні нині й димі скупалося
Від удару ракет із ФР.
Українське слово вбивалося,
Убивається і тепер.
Але марно сусід старається.
Довкруж краю в’ється вужем.
Наш народ, як велет, тримається
Волю й мову ми збережем!
25/05/24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2024
Ти зовсім мене не любиш.
Ти знову її голубиш.
Для тебе вона – це трави,
Якими ідеш до слави.
А я хто? Якась билинка,
Яку ти, немов смітинку
Скидаєш із дня за межі,
Бо зайва в твоїй одежі.
Умом я збагнути можу,
Чому в твій палац не входжу.
Та серце мій розум топче,
Живе, як собі захоче –
Кричить, як уранці півні,
Як сонце, горить, опівдні,
Росте, як у печі паски.
Діждеться від тебе ласки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2024
Як сонечко, ясненька!
Як квіточка, гарненька.
Погляне – вкриє пледом.
Торкне – наповнить медом.
Обніме – серце мліє,
Усякий біль маліє.
Похвалить – вгору крила,
Така у неї сила!
Хто це така? Це фея?
Матуся, мамця, неня!
Для неї – світу скерцо.
Люблю її всім серцем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2024
(дитини устами)
Маму (не приховуєм!)
Любимо, як літо.
Родить і виховує
Нас, дітей, для світу.
Тепле вона сонечко!
Квіточка строката!
Калинове ґронечко!
Пташечка крилата!
Пригорне матусенька
До свого серденька
І Юрка, й Марусеньку -
Добра вона, ненька!
Борщ зварить, вареники
Ще й узвар із сушки,
Казочку письменника
Піднесе до вушка.
Одяг, брудом ранений,
Випере руками.
Погляд затуманений,
Висвітлить устами.
Подарує Лесику
Олівці, альбомик.
Погодує песика,
Вичистить хороми.
Справить день народження
Доні, сину з татком.
Правила поводження
Вивчить із малятком.
І допоки житиме
На землі, без спину
Віддано любитиме
Донечку чи сина.
Роду предків мовою
Дяку їй віддаймо.
До ста літ здоровою
Бути побажаймо!
10.04.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2024
Усі колись ми вийшли з лона нені.
В усіх нас її подих на легенях.
Всі чули ми науку мами, казку,
Її турботу відчували, ласку.
Усіх нас мами вивели у люди.
Силу вливали в жили, віру в груди,
Крила латати нам допомагали,
Коли ми їх у вільнім леті рвали.
Тож привітаймо мам із їхнім святом
І побажаймо їм добра багато.
Сум з їхніх дум любов’ю проженімо,
Увагою своєю огорнімо.
Нехай відчують неньки нашу шану.
Хай радість з їхніх душ заб’є фонтаном
В цей час війни зловісний, яка ранить,
Перекриває звичним добам крани,
Червоним, чорним пише свої драми
І біль з тривог плете для тої мами,
В якої син у ЗСУ воює
Й списи війни в своєму тілі чує.
Біль у тієї нені – і горою,
В якої син упав на полі бою,
Немов косою скошена травиця,
Й увись злетів, до неба, наче птиця.
Мамам таким вклонімося доземно.
Хай силу Бог дарує їм щоденно.
Їх діти захищали душу волі,
Усіх нас, наші верби і тополі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2024
Буз губить першості ключі.
Та дуб в зеленій опанчі.
Каштан пустив угору цвіт.
Розкрив свої пелюстки глід.
Бринить бджола. Гуде оса.
Від здивування в небесах
Завмерли хмари. Та не птах,
Він чеше польку на гілках.
Не прикусив у дзьобі спів.
Веде мелодію , як вів.
Я в п’єсі цій за глядача –
Горю і тану, мов свіча.
Весна мій смуток розчинила.
Якби ж іще війну спинила!
Якби ж достукатись могла
До того, в кого думка зла,
В кого душа – суцільний лід,
Для кого радість – це не цвіт,
А смерть невинного й руїни
Свободолюбної країни.
Та як весна здолала зиму,
Так Україна вийде з диму
Й вогню. Своє візьме належно.
І буде сильна, незалежна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2024
Від імені захисників України - воїнів-титанів
Жах прийшов у наш дім – війна.
Покалічила нас вона –
Захищали ми волю краю,
Гнали вражу сусідську зграю.
Важче нам, аніж тим – без вад,
Та ми стенемо дружно в ряд,
Подолаєм страхи та болі,
Бо ми люди твердої волі.
Хоч нам спогади ломлять сон,
Не впадемо на дно, мов сом.
Кожен з нас віддасть себе справі,
Буде користь нести державі.
Міць стече – підставте плече.
Не ховайте від нас очей.
А як стрінете десь в дорозі –
В дощ, у спеку чи на морозі,
Блиск душі нам в лице пустіть.
Не ловіть байдужість у сіть.
Єдність, віру тримаймо, люди!
Україна була і буде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2024
В Синельникове в квітні був приліт.
Москва йому передала привіт –
Ракетний, з гулом, із вогнем і кров’ю.
На цілях запис виклала: « З любов’ю!»
Поруйнувала понад тридцять хат –
Лягли, мов трави скошені у ряд.
Якби ж лиш це? Життя людські скосила.
Яка вела її до цього сила?
Нечиста! Чиста люд не убиває,
Невинних до хреста не прибиває!
Вона ж з родини чотирьох взяла…
Нутро її – мішок пихи і зла.
Ні краплі в ньому мудрості й добра.
Померла мама, бабця, брат, сестра
У хлопчика, якому тільки шість.
Як донести йому про смерті вість,
Коли і сам за крок був до небес?
Та (слава медикам) ожив, воскрес.
А тато рік тому – у вічні сни…
Застигли сльози на очах весни.
І зажурилися верба й калина.
Вдяглася у жалібну сукню днина.
Ще доки Україні московит
Шатром війни темнитиме овид?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2024
Весна і війна – ці слова не дотичні.
Весна – це трава, це листочки, це цвіт.
Це промені сонця – палкі, феєричні,
Це спів солов’я і лелеки політ.
Це – поле розоране, в полі – картопля.
Це погляд, диво́вижі повен, з-під брів.
Це крики дітей, їхнє гайда і оп-ля
У дні вихідні під будинком в дворі.
Війна... – це розруха, це смерті та рани,
Це гул літаків і ворожих ракет,
В реалі вогонь, не на телеекрані,
Це зустріч з агресією тет-а-тет.
Це спалені ниви і луг із дірками.
Це села безлюдні, міста без домів.
Це сльози дитини і стогони мами.
Сигнали тривоги і сховки в землі.
Навіщо ці жахи?! Навіщо ці болі,
Цей шлях, який тягне планету до дна?!
Чому в миру сили непевні і кволі?
Весна. Квіти. Трави. Лелеки. Війна….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2024
Присвята
Родився Обаль у маленькому селі,
Якого зараз не знайти уже на карті.
Трудився ревно, жив достойно на землі,
Стояв у вправності мистецькій він на варті.
Понад сімсот робіт художник залишив,
Коли з життя пішов на вічний відпочинок.
Він живописив, ксилографії робив,
Ліногравюри – все з любов’ю й чин по чину.
Важких сходин в житті багато подолав.
Шість літ у таборі провів – у Казахстані,
Радянський уряд йому зраду приписав.
Донька й племінниці теж їли хліб в засланні.
Не плакав Обаль, жив, як міг, і віру пив.
Не втратив людяність і дар, що мав від Бога.
Любив красу природи і красу творив,
Хоч в серці біль носив він через смерть небоги.
Жив у Стрию, мистецтво дітям викладав,
Звідти його на заслання й етапували.
В Стрий повернувся, хоч там дому вже не мав –
Його партійному прислужнику віддали.
Згодом вселився у будинок з двох кімнат.
У ньому з жінкою жив й рідною донькою.
Не був ніколи Обаль грошолюбству брат.
Коли творив, Господь водив його рукою.
Учився в Кракові, у світі знаним був.
Любив дітей і квіти, зосібна, іриси.
Був оптимістом, жарти сипав у добу,
Світло в очах носив, мав позитивні риси.
В його пейзажах хмара шлях ногами б’є.
В його портретах душі голі, без забрала.
Роботи Обаля в музеях різних є.
І у Стрию, де жив найдовше, їх чимало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2024
Устами дитини
Мама – не приховуєм,
Найдорожча в світі.
Родить нас, виховує
І в зимі, і в літі.
Тепле вона сонечко!
Квіточка строката!
Калинове гронечко!
Пташечка крилата!
Пригорне завзятенько
До свого серденька –
Олю, Гната, Златоньку.
Добра вона – ненька!
Борщ зварить, вареники
Та узвар із сушки,
Казочку письменника
Піднесе до вушка.
Одяг, що забруднений,
Випере руками.
Погляд, що загублений,
Вичистить устами.
Подарує іграшку,
Олівці, альбомик.
Дасть собаці кісточку,
Вичистить хороми.
Справить день народження
Доні, сину з татком.
Правила поводження
Вивчить із малятком.
І допоки житиме
На землі, без спину
Віддано любитиме
Рідну їй дитину.
Роду предків мовою
Дяку їй віддаймо.
Бути їй здоровою
Щиро побажаймо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2024
В.
А знаєш, я рада, що ми не зустрілись
Отак - тет-а-тет, без очей чужих, кроків,
Що погляди наші на віддалі грілись -
Й нечасто на протязі декількох років.
А знаєш, я рада, що мудрість носив ти,
Що серце мені не відкрив ти нарозтвір,
Не влив в жили тіла любові і крихти –
Моїй цим наказ підписав ти на розстріл.
А знаєш, я рада, що ти її любиш,
Що вірний ти їй, наче воїн Вітчизні.
Не знали торкань твоїх губ мої губи,
Ніхто не знайде плям на нашій білизні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2024
ПРИСВЯТА
Не бажав він визнання та слави,
Просто ніс людину у собі́,
Жив задля піднесення держави
України. Йшов за неї в бій
З ворогом, якому мало місця
На землі було – тій, що посів,
Який прагнув настромить на вістря
Укрів – волі й правди носіїв.
Молотом був – «Хаммером», Бобанич.
Змалку честь гострив і дух кріпив,
Силу лив в свої тілесні дзбани,
Волею пиху́, байдужість бив.
На Майдані був, ідеї правих
Серцю його любими були.
Влився він свідомо в їхні лави –
В «Правий сектор» - з ним до скону плив.
Мову рідну захищав і віру,
Молодь вчив пускати честь з-під брів.
Як прорвав сусід кордонам шкіру,
На війну пішов він з перших днів.
Батальйон від ДУК ПС очолив.
Не сидів у штабі – вів бійців.
Коли ворог брав в пекельне коло
Його хлопців, не втікав в кущі.
Йшов останнім завжди з поля бою.
Так було і в той фатальний день –
Дав команду відходити воям.
І прийняв на себе весь вогень.
Що сказати ще про цю людину?
Тяж до філософії він мав.
Пізнавав минуле України.
Вірші вчив і їх декламував.
Відданий був праці та родині,
Дім і сад хотів свій, наче Ше…
Тепле серце дарував дружині,
Підставляв тим, хто в біді плече.
Може, рани ближнім час загоїть,
Та не перетворить пам’ять в лід.
Жив він, як герой і вмер героєм.
Краєві лишив достойний слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2024
В лісі зайчик жив вухатий,
Домик мав – ого!
Та якось коза рогата
Вигнала його.
Каже:
- Я тут буду жити.
Ти, сіряк, втікай.
Все тут є: ручай, щоб пити,
І з травою гай.
- Але ж мій цей дім розлогий,
Що в гайок веде.
- Йди, не зли, бо маю роги,
Заколю тебе!
Сів на пень. Ну, що він зробить?
Плаче неборак.
Тут Мішелик – лис, підходить.
- Чом ридаєш так?
- Як не плакати я маю?
Вигнала коза
Мене з мого зелен-гаю
І житло взяла.
- Захищу.
Ступили в хату,
Мовив лис без сили:
- Може, панночко рогата,
Ви б цей дім лишили?
Почала слова колоти
Кізка Пху з печі́:
- Йдіть, бо можу заколоти.
Роги – як мечі!
Втік Мішелик-лис. Заводить
Заєць, наче горн.
Вовчик Єнсик тут підходить,
З чаші їсть поп-корн.
- Чом ревеш? – у оці подив.
- Вигнала козиця
З дому, який сам я зводив!
Так хіба годиться?
- Поможу твоєму горю.
Ти мені повір.
Голодом її замо́рю,
Вискочить надвір.
Вбіг у дім та як завиє:
- Геть звідсіль іди!
Ні? Всі виходи закрию,
Будеш без їди.
Погляд Пху звела не Божий,
Кинула з печі́.
- Утікай! Сколоти можу!
Роги – як мечі!
Єнсик втік. А заєць знову
Сів на пень, їсть квас.
Рак-козак почав розмову,
Ліз повз пень якраз.
- Чом на морді смутку лати
В тебе?
- Втратив дах,
З хати вигнала рогата.
- І уся біда?
- Так. Та дім мій був гарненький, -
Каже й сльози п’є.
- Поможу тобі, сіренький,
Сила в мене є!
- Вовк і лис не дали ради.
Як поможеш ти?
- Хоч повзу я часто задом,
Повні гостроти
Мої клешні.
Підібрався
До кози козак.
- Я рогата!
Не злякався:
- Рак я! Неборак!
Ущипнув козу лукаву!
Крикнула вона
Й так давала з хати драла,
Аж ішла луна.
Заєць з раком до обіду
Сіли, сміх – горою!
А коза пішла до діда -
Пригостив лозою.
Стара казка, трішки відредагувала, була на фейсбуці, а тут - ні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024
Прожила мало, але цільно.
Цвіла яскраво, тонко, вільно.
Була метка, неначе білка,
І ніжна, мов вербова гілка.
Прийняла скрипку в своє коло,
Гострила піснею свій голос.
Була джинґлеркою реклами.
Учила мову тата й мами.
Хоч в США домівку мала,
Ген український не сховала.
В батьківськім краї побувала,
Їй влада «браво!» не кричала.
У дні не знала Квітки втоми.
У світ пустила два альбоми
Із українськими піснями –
Пішли небитими шляхами.
У пісні Квітки – звуки річки.
В сорок чотири… згасла свічка
Життя її. Жаль тисне груди…
В пам’яті світу завжди буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2024
Це ж треба мати ген дракона,
Характер, навички змії,
Прийти у Всесвіт з того лона,
В якому злодій людськість з’їв,
Щоби так світом колотити,
Ламати мирові хребет,
Як воду, кров із люду пити,
Справляти (й гучно!) злу бенкет.
Це ж треба мати серце з льоду,
Щоб розбивати – ще й у дріб,
Те, що є надбане народом,
Що дім для нього, сіль і хліб.
Це ж треба мати мізки з глини,
Щоб Божих правд не осягти:
Ми тут, щоб підкорять вершини
Добра! Любов у світ нести!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2024
МИКОЛА РАЧОК
(журналіст видання «InfoCar», поет, учасник російсько-української війни)
Він двадцять сім, всього лиш двадцять прожив!
Інтелігентний був, меткий, худенький, милий.
Свій шлях короткий із добра і правди шив,
Збирав ресурс для втілень задумів і сили.
Він мандрував, любив вслухатись в «ців» і «кру»,
Читав багато, ві́рші пробував писати.
Любив родину – батька, матір і сестру,
Свій хист в виданку «InfoCar» встиг показати.
Війна прийшла – страшна, брутальна і брудна,
Вдягла на себе із вогню і крові шати.
Микола мужність влив і впертість до нутра –
Пішов країну – рідну Матір, захищати.
Поміж боями і писав, і жартував.
Мав безліч планів. Вірив – вільна їм дорога.
Та у бою, в якому козир ворог мав –
В числі та зброї, відійшов боєць до Бога.
Батькам Микола килим виткати хотів
Із ниток щастя, щоб по ньому йшли у старість.
Не встиг. Війна убила мрії.... Відлетів.
Та до свого життя він будив цікавість.
Що планував колись, збувається уже.
Відкрили рідні, подолавши трудність, втому,
В рідному місті те, що син праг над усе –
Кав’ярню і книгарню в закладі одному.
«Герої» - так назвали місце це батьки.
Тут буде жити слово серця, України.
Рачка Миколу пам’ятатимуть віки
Нащадки Вінниці і цілої країни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2024
Соліст і акордеоніст він в KOZAK SYSTEM.
Їздить у час війни по селах і містах.
Ділиться з публікою різним своїм хистом.
Любов і лють танцюють в нього на устах.
Любов дарує він калині і тополі,
Цивільним – мамі, тату, братові, сестрі,
Всім, хто воює чи в шпиталі терпить болі,
Хто гріш дає, щоб воїн міг тримати стрій.
А лють – палку, природню, ворогу підносить.
На ліки, зброю перетворює її.
Вплітає силу Україні-Неньці в коси,
Бажає щиро їй лиш виграшних боїв.
Проводить з гуртом своїм зустрічі, концерти.
Хто був на них, запам’ятає це навік.
Слово Івана, його пісню з дум не стерти.
Живлять цивільних, воїв, наче квітку – сік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2024
27-семирічному Антону – військовому медику
зі 128-ої бригади ТрО Дніпра
Присвята
До все-масштабної війни він був студентом,
Медичним братом у лікарні працював.
Коли посунув ворог в лютому, моментом
З волі добра свого до ТрО пристав.
Пройшов спецкурси , самостійно набирався
Потрібних знань. Гострив уміння в час боїв.
Так, було важко, страшно, шумно – не здавався.
Вперед обов’язок його до праці вів.
Над сотню воїнів він вивіз з поля бою.
Не раз під обстрілом приводив їх до тям.
Резону, діям волю лиш давав – не болю.
Про одне думав – зберегти чуже життя.
Два роки медиком військовим… Це багато.
Та що подіє? Не впаде на дно, як сом.
Силить його те, що кохана жде і мати.
Інакше б висох вже б від жаху, перевтом.
Медичний університет надав відпустку
Антону. Шостий курс йому ще слід пройти.
Та спершу мусить Україна щастя хустку
У долі взяти і на голову вдягти!
Зустріне хлопця наречена тоді, мати.
Яка ж для всіх це буде незабутня мить!
Антон закінчить вуз. І буде працювати
В лікарні чи в шпиталі. Хай йому щастить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2024
Я – сяйво сонця
На небесній гладі
І блиск води
Грайливої під ним.
Рій бджіл і сад
Вишневий на леваді,
Карпатські гори
І півострів Крим.
Калини гроно
І вербове віття,
Спів солов’я
І клекіт журавлів.
Голос свободи
Та душа століття.
Городу овоч
І зерно полів.
Я – думки вихор
І двигун для руху.
Снага козацька,
На стеблі – роса.
Криниця сили
І вершина духу .
Мене чекає
Слава і краса!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024
Небилиця
Кіт подався до ріки.
З неї витяг рибу.
Мала вона плавники,
Очі, хвостик. Хибу
В ній коток знайшов, коли
До очей наблизив –
Лапи в рибоньки були!
Викрутив мармизу.
- Може, і не риба ти? -
Вирік, мигнув оком.
- Риба. Вмію я плисти
І ходжу нівроку.
- Я візьму тебе додому,
Буду годувати
І з тобою без утоми
У дворі гуляти.
- Добре. Лиш мене не їж.
Дуже хочу жити!
- Не візьму тебе під ніж.
Будемо дружити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024
Життя людини крихке, наче лід на річці,
Мов сніг, що лежить, допоки живе зима.
Горить нині день її, наче гніт на свічці,
Чи так, як у горах ватра, а завтра... – тьма.
Охочих життя ковтнути не так і мало.
Найбільшою пожирачкою є війна.
Щоденно комусь впихає під шкіру жало.
Від крові людської п’яна, мов від вина.
А ще ж є їдці такі як хвороба, старість,
Свідоме вбивство, аварія, струс у днях,
Обірвані струни музи в душі-гітарі,
Забитий у тіло кривди, зневаги цвях.
Любов все ж крокує, хоч часто їй в світі тісно,
Тримає ліхтар – вручили небес посли.
Ми всі світ цей лишимо рано чи пізно, звісно,
Важливо лиш, як жили в ньому, що несли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024
Небилиця
Жив ведмідь собі в тайзі.
Мав він ґулю на нозі.
З неї ріс зелений мох.
- Так мене помітив Бог, -
Всім сказав. - Я цар землі.
Поклоняйтеся мені.
Звір ричав і сипав жар.
Всі повірили, що цар.
Вовк йому носив гриби.
Лиска кашу із верби.
Лось торти із риби пік,
Клав ведмедеві під бік.
Рись несла зміїний хвіст.
Йшов ведмідь від нього в ріст.
Віз єнот вайлу до ліжка
Фрукти й кедрові горішки.
Лев, ховаючи свій рев, -
Листя та кору з дерев
Приносив ведмедю в дім,
Вимивши їх у воді.
Бурому всі підкорялись,
Бурого усі боялись.
А шишкар, що народився,
Лапки вмив, води напився,
До ведмедя підлетів,
Покусав його і з'їв.
Став великим, наче гну.
Всі вклонилися йому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024
ПЕТРО І ГОРОБЦІ
КАЗКА
Батьки 25-річного Петра – військового ЗСУ, мешкали в одному з районних містечок Львівщини. Туди вони перебралися після того, як на Україну напав ворог і поруйнував у їхньому рідному місті, що містилося на сході країни, багато будинків. Петро приїхав на Львівщину до батьків на відпочинок. До того хлопець перебував у лікарні, де йому ампутували ліву ногу, яку він важко поранив, коли виходив з бою. Батьки дуже зраділи, як побачили Петра. Так, без ноги, але живий! Зранку до вечора вони тільки те й, робили, що всіляко догоджали сину – обіймали, цілували, готували йому такі страви, які бажав, возили возиком у дворі біля будинку. Плакали лише тоді, коли Петро не міг бачити їхніх сліз. Як могли не плакати – син ногу втратив разом з коліном, а на обличчі та руці осколки наставили своїх міток. «Як складеться подальше життя мого сина? – думала мати. - Чи не впадатиме її Петро в депресію? Чи зможе працювати? Чи ожениться? Чи дівчина його – Оксана, не відмовиться від нього через те, що став інвалідом? Ми, батьки, звісно, будемо підтримувати сина, доки житимемо, допомагатимемо йому, чим зможемо, а щодо Оксани… , тут ще не відомо, як все повернеться».
В час, як Петро приїхав у відпустку його наречена перебувала за кордоном – у Німеччині. Туди вона поїхала ще з перших днів війни. Волонтери допомогли Оксані та її батькам вибратися з рідного міста під час того, як воно зазнало нещадних атак з боку ворога. З Петром дівчина обмінювалась повідомленнями через програму «Вайбер». Іноді їй вдавалося поспілкуватись зі своїм хлопцем телефоном. Про одруження ні Петро, ні Оксана нічого одне одному не говорили. Дівчина була за кордоном, хлопець – на війні. Петро не просив руки в Оксани, бо не знав, що далі буде з ним. Оксана не знала, коли повернеться в Україну і чи буде їй, куди повертатися. Воював Петро спочатку на Запорізькому напрямі, а потім на Херсонському. В той день, коли позбувся ноги, встигнув вивести 25 хлопців з поля бою, був старшим в їхній групі. А коли отримав поранення, вони йому допомогли врятувати своє життя – наклали правильно джгут – вище рани, і відвезли до лікарні. Дорога була не близькою, Петра ледве живим довезли. Але довезли, й операція, яку провели хірурги, була успішною.
Була субота. Йшов п’ятий день Петрового відпочинку. Військовий набрав сили, оптимізму – знаходився ж у колі сімейному, тож вирішив прогулятися містом, насолодитися принадами міського парку. Пересуватись на одній нозі з допомогою палиці на далеку відстань чоловікові було важко, тож він вирішив їхати до міста візком, яким уже добре навчився керувати. Мамі сказав, щоб вона залишалася вдома, ліпила для всіх вареники, до парку він поїде сам, подивиться на людей, які бродять вулицями, побуде наодинці із живою природою в парку. Тато виявив бажання супроводити Петра, та син не дозволив йому цього, мовив: «Ти, любий, відпочинь. Увесь тиждень на заводі працював, ще й про мене вечорами клопотався». Погодився тато (спробував би тільки не погодитися!), виніс синові візок надвір (пандусу в під’їзді їхнього дев’ятиповерхового дому не було). Сів Петро у візок та й покотився тротуаром. 700 метрів проїхав, поки добрався. А в парку – гарно! Дерева, кущі стоять, небо підпирають верхівками й гілками. Так, більшість з них зараз ще голі, бо лише кінець березня. Та ялинки незмінні протягом усього року, вони радо демонструють відвідувачам свої пишні зелені сукні. Квіти деякі зацвіли. Пташки співають. Зупинив візок Петро біля однієї з лавок. Вирішив посидіти трохи у візку, поспостерігати за навколишнім світом природи. Не встиг кілька хвилин посидіти, як небо густо вкрили хмари – вітер приніс їх зі сходу, а ще через п’ять хвилин почав падати дощ. «Нагулявся!» - подумав Петро. – Добре, що кашкет на голову взяв і куртку на плечі (мама наполягла). Тільки Петро хотів розвернути візок і додому їхати, як побачив двох горобців, які підлетіли й сіли на деревце, що росло навпроти того місця, де він сидів. Петро завмер від здивування. Дерево ще голе, а вони не сховалися десь у ялині, а сіли на нього – ні дощу не бояться, ні вітру – нескорені, як наші військові. Ну, якщо так, то і він не буде втікати. Сидів, дивився на птахів, а вони на нього. «Може, птахи їсти хочуть?» - подумав військовий. Витягнув він з наплічника сухе печиво, подрібнив його, кинув на тротуар. Підлетіли пташки-літашки, видзьобали дрібки, крильми залопотали – подякували. Заплющив Петро очі. Приємно йому стало. Раптом почув, як щось легке і м’яке впало на його ліве плече та ще й голос подало: «Я горобець, якого ти нагодував. Задумуй одне бажання. Виконаю його». «Це не сон?» – подумав Петро. Розплющив він очі, а нема горобця на плечі – на дереві сидить. Усміхнувся чоловік. Знову заплющив очі. Розслабився. І тут знову те саме – знову щось сіло йому на плече, тільки тепер на праве. Не рухався. Чекав, що далі буде. Почув голос: «Я другий горобець з тих, які ти нагодував. Задумуй одне бажання, але з роду реальних. Я виконаю його». «Розплющувати очі чи ні?» – подумав військовий. Вирішив не лякати долю і горобця, не розплющувати очей, а загадати бажання. А раптом збудеться? «Що ж задумати? – заворушив поспішно мізками Петро. – Протез якісний для ноги? Щоб Оксана повернулася до України і вийшла за нього заміж? Щоб закінчилася війна, ворогів вигнали з їхньої землі, а його місто було відбудоване? Гм… Одне ж треба щось задумати, одне… Найголовніше зі всього, - вирішив, – це, щоб Україна здобула перемогу у війні. Про це й попрошу». «Горобчику, друже милий! - мовив Петро пошепки, щоб не злякати пташа. - Хочу, щоб Україна вийшла переможницею з війни». «Буде так!» - сказав горобець. Коли Петро розплющив очі, птахів довкола себе не побачив. Полетіли. «То, може, це був сон чи якесь видіння?» – подумав. Все ж радості набрав у груди. Дощ, як не дивно, припинив співати свій невеселий гіт. І хмари порозбігалися, мов мишенята, злякав їх вітер, хоч і сам побіг кудись – напевно спати, бо втомився. Петро зробив візком у парку одне коло й додому заспішив.
Що було далі? В реабілітаційному центрі Петру поставили протез. У цьому центрі чоловік був доти, доки не навчився користуватися протезом. Також тут прослухав він ряд лекцій психолога – укріпив свій дух, над тілом теж попрацював – щодня займався посильними фізичними вправами і навіть плавав. Коли набрався сили і навчився ходити із протезом, додому не поїхав, на фронт подався. Взяли. Виконував у війську те, що йому було під силу. З Оксаною військовий переписувався, хоч і нечасто. Вирішив, що не буде її атакувати своїми повідомленнями, може, вона його забуде і знайде собі іншого – з двома ногами і гладким обличчям.
Але так не сталось. За якийсь час війна закінчилася. Країни світу помогли Україні виграти її. Петро приїхав до своїх батьків на Львівщину. Оксана повернулася з Німеччини до України й оселилася у тому ж місті, де жив Петро з батьками. Молоді люди побралися. А ще через якийсь час повернулися разом зі своїми батьками до рідного міста, до свої домівок. Світ допоміг підняти багато українських міст з руїн, в тому числі, і їхнє.
Згадав тоді Петро горобчиків. Виконали вони його бажання, і не одне, а всі! Вдячний був чоловік птахам за це. У дворі дому, де він жив з Оксаною, повісив годівниці, кидав до них корм. До парку із дружиною ходив і в ньому годував птахів! Хіба не заслужили?! Та навіть, як не вони бажання його виконали, а доля так розпорядилась, ці прекрасні малі співуни світу вартують того, щоби про них піклувалися, щоб їх любили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008987
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2024
ДІМ ДЛЯ ДИТИНИ
Знаєте, що таке дім для дитяти?
Місце, де дах є, де мама і тато,
Де спільна трапеза, спільна турбота,
Ніжні обійми, посильна робота,
Де тепле ліжко і сон із казками,
Де зріє розум, наївшись книжками,
Де є і захист і воля для мрії,
Де сонце може сидіти на вії.
В світі по-різному нині буває.
Часом дитина свій дім покидає –
Світ із батьками своїми вивчає
Чи від війни, що гуде, утікає.
Але як доля їй шлях у дім стелить,
Йде. А прибуде, стрибає до стелі
ДІМ - ЦЕ БАТЬКІВЩИНА
Дім – це не лише хатина,
Це край рідний - батьківщина.
Для вкраїнців – доні, сина,
Україна житво-синя!
Її луки, ріки, гори,
Степ і поле, ліс і море,
Її люд патріотичний,
Працьовитий і величний,
Селища, міста та села,
Пісня щира і весела,
Сонце, що виходить зрання,
Соловейка щебетання.
Дім потрібно шанувати,
Вичищати, захищати.
Дім - це прихисток для роду.
В ньому - сила, дух народу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2024