| Сторінки (37/3628): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
(згадка про похорон)
Дивлюся на твої світлини,
І спомин ставить в серці міт:
Ось підійшла до домовини…,
Де ти лежиш… з лицем, як лід,
Ось доторкнулася до тіла,
В якому дух недавно жив…,
Душа, мов гілка, затремтіла –
Лежиш сумирно, відслужив...
А міг найкращі сцени брати
Купатись в хвилях золотих.
Та хто посміє докоряти?!
Усе зробив з того, що встиг.
«Навчи й мене, Василю-брате, -
Тоді відважилась ректи, -
На вістрі дула дух тримати,
Любити отчий край, як ти».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2018
Люблю, як день любов'ю шитий,
Як шати в неба голубі,
Коли танцює мак під житом,
Привіти шле крилатий кінь.
Люблю дзвінкі пташині гами
І волі подих біля скронь,
Спивати тишу вечорами
Із жовтих місячних долонь.
Люблю думок коштовний злиток
І тепле вариво зі слів,
Вдихати світ і просто жити,
Допоки Бог-Творець велів.
28.04.18 Л. Пікас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2018
ЙОРА
Йора – пташечка в’юнка.
Гусінь з’їсть чи павука
І сидить собі на гіллі.
Крила в неї чорно-білі.
В основному – жовто-тіла.
Спинка ж – як оливка спіла.
А в самця , мов стигле жито.
На узліссі любить жити.
КРОКОДИЛ
Крокодил великий дуже.
Слід боятись його, друже.
Зуби звір гострющі має,
Ними все живе кусає.
Любить воду і болото.
Полювать – його робота.
ЛЕВ
Жовтий, наче сік цитрин.
Лідер він серед тварин.
Шевелюру пишну має.
Зебру з’їсть, коли піймає.
МАВПА
Наче білка, а чи птах,
Скаче мавпа по гілках.
Шерсть вона брунатну має.
Рве банани, в морду пхає.
НОСОРІГ
Хто на носі має ріг?
Це тварина носоріг.
Їсть рослинність – тай охоче.
Вмне пів міха – й знову хоче.
Ріг недовгий, але гожий.
Ним живе пробити може.
ОЦЕЛОТ
Оцелот з родини кішки,
Сонячно-брунастий.
Спина – в смугах, в крапках – ніжки,
А живіт – білястий.
У дуплі він має хату.
Уночі полює.
Радо птицю з’їсть крилату,
Змієм поласує.
ПЕГУЗА
Не спить пегуза на дивані,
Живе глибоко в океані.
За довжиною – невеличка,
За кольором, немов гірчичка.
Плавці – парканчиком по спинці.
А хвіст, мов ніготь на мізинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789156
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.04.2018
Ще вчора брунькувалось деревце,
Надіями про пишні лати грілось.
А нині ось залистилося все.
Прибралось, підтяглось, зазеленілось.
Коли ж устигло? Не було – і є,
Неначе хтось махнув чарівним жезлом.
Ставок із хмарки радо воду п’є.
Гойдає пузом сивим, здоровезним.
Черемха зняла білий гольф, проте
Бузок поскрізь фіалково розквітнув,
Вдягла кульбабка плаття золоте –
Цілує травку первісну тендітно.
Грім уночі свій голос показав,
І з лука Блискавиця постріляла.
А сонце, знявши з тім’я картуза,
Землі вклонилось, день поцілувало.
Весна співає, піднесла брову.
Бджола почула – піруетить в лузі.
Майстерно травень теше булаву.
За кілька днів стрічаймо його, друзі.
Піруетить - робить піруети - оберти (в балеті).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789147
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.04.2018
Шия, спина, мов кумис –
Біла-біла, чорний низ.
Дзьоб – з найдовших в Україні.
Жаб шукає, і без ліні.
(акелеЛ)
Хоч без ніг – кудись біжить.
Рот відсутній, та бурчить.
Качку, гуску покупає,
Рибку в череві сховає.
( акчіР)
Не найменший в світі птах –
В сірім небі – сірий змах.
Довгі шия, дзьоб і ноги,
В луг ведуть мене дороги.
Хоч не маю чорних фраків,
Кольору розквітлих маків
Шапочка на голові.
Жаб шукаю у траві.
(ьлеваруЖ)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2018
АБЕТКА
З НАЗВАМИ ТВАРИН
[b]А[/b]КУЛА
Живу я в морі, любий друже.
У мене зуби гострі дуже.
Я радо інших риб ковтаю.
Бо корму іншого не знаю.
[b]Б[/b]АРАН
Люблю гористість, небом вкриту,
І травку їсти соковиту.
Хоч невеликого я росту.
Ріг маю кручений і гострий.
[b]В[/b]ОРОНА
За кольором, немов смола я.
Житло в селі і в місті маю.
Горіх кладу до дзьоба-рота.
Співати «Кар» - моя робота.
[b]Г[/b]ОЛУБ
Літаю попід небесами.
Гніздо будую під дахами.
Кручусь у парку цілу днину,
Шукаю крихту чи зернину.
Я сірий, білий, наче зайчик,
Даси мені хлібини крайчик
В зимовий сніжний день холодний,
Як буду дуже я голодний?
[b]Ґ[/b]ЕДЗЬ
Я – ґедзь. Мене не люблять люди,
Кусаю їх у плечі, груди,
Свій хобот їм під шкіру пхаю
І кров, мов упир, висисаю.
Та п’ю я і нектар із квітки.
Не бійтесь надто мене, дітки.
[b]Д[/b]ЕРЕВОЛАЗ
Жабка є – дереволаз,
Що на вигляд – вищий клас
Але треба знати , друже,
Небезпечною є дуже.
Може, трунком пригостити,
Десятьох одна убити.
[b]Е[/b]РДЕЛЬТЕР’ЄР
Ердельтер’єр – собака це.
Він заробляє на м’ясце.
Поранених несе з полів,
Шукає міни у землі.
[b] Є[/b]ХИДНА
Думаєш, це їжачок,
Бо свитина з колючок?
Ні, єхидна це, повір.
Їсть комах, мурах цей звір.
Носить яйця на собі
В сумочці на черевці.
Вилізе з яйця мале –
Попіклується незле.
[b]Ж[/b]УК-ОЛЕНЬ
Жук-олень, діти, - це комаха,
Хоч крила в нього, як у птаха.
Є роги – це щелепи, друже.
Ними старі дерева струже.
[b]З[/b]УБРИ
Зубри – рідкісна тварина.
Схожі на биків дитино.
Тільки важчі та міцніші,
Більш рогаті та страшніші.
В них широкі груди, плечі,
Травку йдуть скубти під вечір.
[b]И[/b]НДИК (ІНДИК)
Индиком, щоб ви це знали,
Індика колись-то звали.
Свійська, діти, це тварина.
Має дзьоб міцний і крила.
Віялом хвіст розпускає,
«Пуль-пуль» з горла випускає.
Коли злиться, скаженіє,
Шия в нього червоніє.
[b]І[/b]ПАТКА
Є такий, Софіє, Златко,
Птах, що зветься він іпатка.
Чорно-бурий носить міх.
Щоки білі, наче сніг.
Під очима жовте пір’я.
Любить море під узгір’ям.
Рибу вправно птах лапає,
Нею дзьобик напихає
І несе в нору-печеру
Любим діткам –ненажерам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788990
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.04.2018
Жив у Карпатах з давніх літ
Рудий кудлатий пес Гавкіт.
Співав він зранку, а в обід
Ішов до лісу через брід.
Там слухав пташок, нюхав цвіт,
Кохав романтику Гавкіт.
Був друг у нього – сірий кіт,
Мав дивну кличку – Агапіт.
Тягнув до себе, мов магніт.
Любив він, вилізши на пліт,
Плисти рікою в білий світ,
З’їдати рибку на обід
І випивати чай з ягід.
А ще зі псом іти в політ,
Рушать на захід і на схід,
До моря і до пірамід,
Туди, де спека, і де лід.
У чоботах і без чобіт,
Пускати сміх рясний і піт.
Під звуки скрипок і трембіт
Стрибки робити і кульбіт,
Щоб грип не вхопить чи бронхіт
І мати м'язи, мов граніт.
А ще мив морду і живіт
В потоці, що біля воріт,
По вихідних вчив алфавіт
І пес Гавкіт і, звісно, кіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788867
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.04.2018
Куций хвостик, довгі вушка.
Їм травичку і кору.
Не чіпаю навіть мушки,
Не лякаю дітвору.
Чом же кожен звір охоче –
Вовк, лисиця чи кабан,
Розірвати мене хоче,
Пожувати, мов банан?
Мушу гостро нюх тримати,
Щоби бути на плаву.
Хоч нема у мене хати,
Тим щасливий, що живу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788843
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.04.2018
ПАРОДІЯ на вірш Олександра Афоніна
Ну, хто ж так, друже, поступає?
Налили ранкові вина.
Він випив, по росі ступає,
Гойдається, бо кров хмільна.
Ішов від вас, прихопив пляшку.
Спиртного сонцеві налив.
Тепер обом ходити важко.
Добре, що день в крок силу влив.
Як він думки порозкладає
У вашій сивій голові,
Моралі ранку прочитає,
Влаштує сонцю вітровій.
22.08.18 Любов Пікас
ОРИГІНАЛ
Повітря чисте і духмяне,
Тече в розчинене вікно,
І сонце золото-багряне
П'є ранку молоде вино.
І хоча ранок лиш ступає
По мокрій від роси траві,
А день думки вже розкладає
У посивілій голові...
22.08.18 Олександр Афонін
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018
За мотивами української народної казки "Котик і півник"
В мами-курки, в півня-татка
Був козак-синок Горлатко.
Вчився він в пташиній школі
І розумним був доволі.
Щоби мав усе Горлатець,
Вирішили в світ податись
Мама й тато півня Горла.
Інші ж – он які проворні,
Вміють гроші заробити,
Дім, авто нове купити.
На кота лишили сина –
Другом був і жив за тином.
Мовили малому:
- Вчись
На злі жарти не ведись.
Слухайся кота у всім.
Не лишай під вечір дім.
- Добре, мамо, добре, тату, -
Їм сказав синок завзято.
- В хаті буду, у двірку́,
Чесне вам «кукуріку!»
***
Подалися мама й тато
Не куди-небудь – у Штати.
Там старанно працювали,
Сину гроші висилали.
Кіт був добрим, а не злим
І дивився за малим.
Але мав за щось він жити,
За помешкання платити.
Не ловив хвостатий гав,
Охоронцем працював.
Як до праці йшов із дому,
То таке казав малому:
- Йду, бо мушу працювати.
Лиску не пускай до хати,
Бо вона – підступна дуже,
Може вкрасти тебе, друже.
- Добре, - говорив Горласко, -
Буду я читати казку
Чи дивитися кіно.
Ані двері, ні вікно
Не відчиню хитрій лисці.
Хоч би що несла в мисці.
Півень (кіт піде) – до книги.
Зголодніє – мамалиги
Набере собі з каструлі.
І лапулі, і папулі
Виросли від каші з маслом,
Їв це, поки день не згаснув.
***
Якось, це було в суботу,
Кіт посунув на роботу.
Півень – вдатний молодець,
З’їв із хлібом холодець,
Шорти вбрав й махнув до курки,
Щоб пограти з нею в «Жмурки».
Сумно це – самому жити.
З кимось хочеться ж дружити.
Лиш кросівки взути зміг –
Тут лисиця на поріг:
- О, мене почули боги!
Ти куди наставив ноги?
- Йду до курки грати в «Жмурки».
- Де твій кіт? Пішов до Мурки?
- Ні, він поле сторожує,
Що з ліском твоїм межує.
- То давай пограєм в гру.
Я тебе не заберу! (сміється)
Добра (чуєш?) я лисиця.
Хочу так води напиться!
Принесеш?
Пішов по глечик,
А вона його за плечі
Й понесла у свій нічліг.
Крикнув півень – кіт прибіг.
Відібрав в лисиці здобич.
- Краще в місто йди, Дрогобич,
Там на м’ясо зароби!
А чужого не бери! -
Став він лисці докоряти,
Півника забрав до хати.
Як привів, сказав малому:
- Більше ти не вір нікому!
Світ – не вигадана казка,
В ньому різна є закваска.
***
По пригоді час минув,
Страх, що мав, Горлас забув.
Вирішив піти на став
(Кіт в той час сторожував!)
І скупатись хоч разок,
Поки став не вкрив льодок.
Лиш зібрався йти у плав,
Тут лисиця підійшла:
- О, вітаю тебе, друже!
Що зустріла, рада дуже.
Ти – красунчик кольоровий!
Може, гратимемо в «Лови»?
- Ти мене не забереш?
- Що таке, малий, верзеш?
Вилізай з води мерщій
І біжи, де три кущі.
Виліз той з води – і драла,
Та руда його догнала
І схопила за хвилину,
Понесла в свою норину.
Півень в крики.
- Цить, ковбаско!
- Котику! Рятуй! Будь ласка!
Крики кіт почув, примчав.
Півня в лиски відібрав.
Насварив – умить втекла.
Але дуже була зла.
- Я ж казав (о, бачить небо!),
Лисці вірити не треба! –
Мовив півнику коток,
Ставши на м’який горбок.
Півня в дім поніс вусатий,
Наказав триматись хати.
Зо три місяці був лад,
Влаштувався кіт на склад.
Йшов туди тоді він полем,
Як малий вертав зі школи.
Півень сам був вечорами.
Раз у тиждень із батьками
Телефоном говорив.
Ось і нині дзенькіт влив
Друг мобільний:
- Хто турбує?
- Тато твій телефонує.
Як ти там, малий, живеш?
Все їси? До школи йдеш?
Слухаєш кота-сусіда?
Миєш лапи до обіду?
Не гуляєш поза двором?
Вчися! Може, прокурором
Станеш, гріш тобі складем!
Зможем вивчити тебе!
- Я здоровий. Добре вчуся.
До науки надаюся.
Ввечері завжди у хаті.
Спать лягаю о дев’ятій.
Слухаю кота, шаную.
Та за вами все ж сумую!
- Ти ліпи, малюй в альбомі.
За пів року будемо в домі.
Не роби бездумних кроків.
- Ок! Бувайте! (вимкнув телефон)
Ще-е-е пів року?!....
Що із того, що багато
Міг їди у дзьоб напхати,
Джинси мав і куртку з лами –
Не замінять тата й мами!
Хочеться щодня їх мати,
Бачити і обіймати.
Щоб до школи проводжали,
Як йому у ній, питали,
Чи, бува, проблем не має,
Чи усе, що треба, знає.
Захворів – щоб лікували,
Щось смачне приготували.
Щоб гостей приймали в свята.
Важко це… без мами й тата!
Якось наш Горлась зібрався,
Вийшов з дому, в сад подався.
Вглиб зайшов і каже:
Грушко!
Щось шепну тобі на вушко.
- Ну, гаразд, кажи, що хочеш.
Слухаю тебе охоче.
- Знаю, родиш плід жовтенький.
Та чи маєш тата й неньку?
Хто твої є охоронці?
- Тато – дощик, мама – сонце.
Вітер – брат, земля – бабуся.
З ними я увись тягнуся,
Гіллям, плодом обростаю,
Сили, соку набираю.
- Як же це приємно чути!
А мені самому бути
Треба. Бо батьки далечко.
Журним є без них гніздечко.
- Не сумуй, ну-ну, Горлатку.
Повернуться мама й татко!
Правий! З ними пречудово!
- Дякую тобі за слово.
Будь здорова! Силу май!
- І теж малий. Бувай!
***
Квітень-брат убрався в лашки.
З вирію вернулись пташки.
На гнізді взялись сидіти.
Скоро будуть у них діти!
Як житло Горлас їх вздрів,
Біг до нього, аж упрів.
Дзьоб побачив:
- Гей, лелеко! – мовив.-
Де був досі ти?
- Далеко.
В Африці самій я був.
Там і зиму перебув.
- А ти маєш маму й тата?
- Мав. Та як навчивсь літати,
Їсти жаб і слимаків,
То покинув я батьків.
Ріс – вони в гнізді тримали,
Годували, доглядали,
Вчили, як тримать баласти,
Щоб у світі не пропасти.
- В мене теж батьки хороші,
Заробляють мені гроші.
Але так вони далеко!
Йду я. Ну. бувай, лелеко.
***
Ось і травень вбіг до краю,
Півнику піти до гаю
Забажалося. Там квіти,
А між них гуляють діти.
Та й почав туди вчащати.
Якось кіт прийшов до хати
І застав її пустою.
Півня слід узяв – травою
Йшов, аж поки в гай не втрапив,
Там побачив тітку Гапу
Із її рудим телятком.
- Ви не бачили Горлатка,
Друга мого? Півня? Птицю?
Та… несла когось лисиця
Під пахвою. В ліс помчала.
Я її не зачіпала,
Бо могла б вона напасти
І теля моє украсти.
Я стара, не добачаю.
- Добре, добре, пробачаю.
КОТИК ІДЕ І СПІВАЄ:
Що ж ти, півню, наробив?
Стільки я тебе учив:
- Залишати дім – не гоже,
Лиска вкрасти тебе може.
Що скажу батькам тепер?
Опікун у мені вмер.
Добре ще, коли злодюжка
Не зварила з тебе юшку.
І хоч очі повні сліз,
Побіжу чимдуж у ліс.
Мізки родять хитрі блиски.
Відберу тебе у лиски!
Кинувся коток до лісу,
Мов за ним гонились біси.
Знав, де лиска нірку мала,
З лисом-сином проживала.
Як прибіг, поблизу став,
Наче пташка, заспівав.
- Хто це так виводить гами? -
Лиски син спитав у мами. -
Вийду в двір я, на терасу.
- Ок! Рецепт знайду тим часом
Про варіння з півня юшки,
Вимию пучок петрушки.
- Добре! - лисці мовив син
І пішов надвір один.
Котик в плечі його – бусь!
Лис оглух на мить якусь.
Кіт зв’язав йому кінцівки
І постукав до домівки
Лиски:
- Хутко відчини,
Мені півня поверни,
Як не хочеш зиму й літо
У в’язниці просидіти!
Твій синок в моїх руках!
Взяв умить лисицю страх!
Вийшла, півня відпустила.
- Вибач, - слізоньку пустила.
Більш не буду красти я.
Лапа ось тобі моя.
Не бажаю до в’язниці.
Повернеш дитя лисиці?
- Добре, - кіт тоді сказав.
Лису лапи розв’язав.
Мама з морди кляп забрала.
- Більше щоб дітей не крала!
ЛИСИЧКА СПІВАЄ:
Добра буду я лиса.
Бачать Бог і небеса.
Пошукаю заробіток.
Зарікаюсь красти діток.
Вибач, котику, мені.
Син голодний був два дні.
Півнем був би тиждень ситий.
Але так не слід робити.
Хату залишу свою,
Продаватиму в Стрию
Квіти, ягоди, грибочки,
Лиш пробач мені, коточку.
- Пробачаю, йди вже, йди.
Як сказала, так роби!
Півень плакав всю дорогу,
Дякував коту і Богу,
Що живим він залишився.
З місця праці кіт звільнився.
Був з малим тепер і в вечір,
Пироги пекли у печі.
Взнала мама цю новину,
Подзвонила швидко сину:
- Скоро будем. Не журися.
Чемним будь і гарно вчися.
Вже за тиждень в дім вернули.
До грудей дитя горнули.
Привезли дарунки сину
І котові – дві корзини:
З «Кіті-кетом», пирогами,
Мясом, яйцями, сирами.
За кордон не вирушали
Більше, сина не лишали.
Закінчились дні сумні.
Висновок робіть самі!
КОТИК СПІВАЄ:
Що ж ти, півню, наробив?
Стільки я тебе учив:
Залишати дім – не гоже,
Лиска вкрасти тебе може.
Що скажу батькам тепер?
Опікун у мені вмер.
Добре ще, коли злодюжка
Не зварила з тебе юшку.
І хоч очі повні сліз,
Побіжу чимдуж у ліс.
Мізки родять хитрі блиски.
Відберу тебе у лиски!
Кинувся коток до лісу,
Мов за ним гонились біси.
Знав, де лиска нірку мала,
З лисом-сином проживала.
Як прибіг, поблизу став,
Наче пташка, заспівав.
- Хто це так виводить гами? -
Лиски син спитав у мами. -
Вийду в двір я, на терасу.
- Ок! Рецепт знайду тим часом
Про варіння з півня юшки,
Вимию пучок петрушки.
- Добре! - лисці мовив син
І пішов надвір один.
Котик в плечі його – бусь!
Лис оглух на мить якусь.
Кіт зв’язав йому кінцівки
І постукав до домівки
Лиски:
- Хутко відчини,
Мені півня поверни,
Як не хочеш зиму й літо
У в’язниці просидіти.
Твій синок в моїх руках!
Взяв лисицю сильний страх!
Вийшла, півня відпустила.
- Вибач, - слізоньку пустила.
Більш не буду красти я.
Лапа ось тобі моя.
Не бажаю до в’язниці.
Повернеш дитя лисиці?
- Добре, - кіт тоді сказав.
Лису лапи розв’язав.
Мама з морди кляп забрала.
- Більше щоб дітей не крала!
ЛИСИЧКА СПІВАЄ:
Добра буду я лиса.
Бачать Бог і небеса.
Пошукаю заробіток.
Зарікаюсь красти діток.
Вибач, котику, мені.
Син голодний був два дні.
Півнем був би тиждень ситий.
Але так не слід робити.
Хату залишу свою,
Продаватиму в Стрию
Квіти, ягоди, грибочки,
Лиш пробач мені, коточку.
- Пробачаю, йди вже, йди.
Як сказала, так роби.
Півень плакав всю дорогу,
Дякував коту і Богу,
Що живим він залишився.
З місця праці кіт звільнився.
Був з малим тепер і в вечір,
Пироги пекли у печі.
Взнала мама цю новину,
Подзвонила швидко сину:
- Скоро будем. Не журися.
Чемним будь і гарно вчися.
Вже за тиждень в дім вернули.
До грудей дитя горнули.
Привезли дарунки сину
І котові – дві корзини:
З «Кіті-кетом», пирогами,
Мэясом, яйцями, сирами.
За кордон не вирушали
Більше, сина не лишали.
Закінчились дні сумні.
Висновок робіть самі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018
Щаслива сливе – садом день розцвів,
І небо, наче барвінкова нива.
Птахи з гортані вигортають спів,
Збирає силу молода кропива.
Усе за часом – зелениться твердь.
Та схід і далі лиш тривогу сіє.
Там добно бродить ненаситна смерть,
Косою косить долі і надії.
Сливе - майже, давнє укр. слово.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788396
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.04.2018
Спини свій біг. Поглянь на Боже диво.
Сади цвітуть. О, як цвітуть сади!
Врочисто, миловидно, не фальшиво,
На щастя людям, на рясні плоди.
Спини свій біг. Затримай вдих на хвилю.
Лиш раз у рік буває чудо це:
Сади вдягають живо-квітні брилі
І сиплять людям пахощі в лице.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2018
О, Боже, Творче неба і землі,
Мій Батьку, Охоронцю, мій Живителю,
Ти той, хто шлях висвічує у млі –
Світильнику, Пораднику, Учителю.
Ділю з тобою радість і журбу,
Розваги, працю і всілякі вістини.
Приймаю твої докори, хвальбу,
Хліби насущні і духовні істини.
Подяку шлю за кожен свій політ.
Любов штрихами креслю безперервними.
Прошу за рід, а, головно, за світ –
Тримай його плечима милосердними.
Спаси мій край – калини й журавля,
Нехай твоє тепло відчує жилою.
Тули його, мов немічне маля,
Рости, наповнюй добрістю і силою.
Вістини – вісті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2018
На уроці мови раз
В день, дощем укритий,
Діти вчили тему «Час
Дієслів». Учитель
Запитав своїх учнів:
- Час який це, діти,
Коли кажуть: «Їла , їв?
П’ятірню зніс Вітик.
- Говори.
- Це знає й кіт – тягне тіло з ложа.
- Ну…
- Сніданок чи обід, чи вечеря гожа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2018
В жилах твоїх Україна тече.
Очі – колодязі болю.
А із моїх нутро-душних печер
Рветься, мов в’язень, на волю
Хвиля чуттів, не зігріта ніким,
Складена туго в рулони.
Їй би ввійти до твоєї ріки,
Вчути клітин феромони.
Але не може, бо брила стоїть,
Збита з умов і мовчання
На перехресті доріг і століть –
Не відкотити бажанням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2018
Може, байка, може, небилиця.
Буду рада, як комусь згодиться.
Виліз з лялечки цитринець,
Сів на вимитий гостинець,
Крила в сторони розвів,
Очі гордо вгору звів
І промовив: «Я король.
В мене надважлива роль –
Замок в лузі збудувати,
Ріки приватизувати,
Всі сади й ліси гектарні,
Лад змінити планетарний –
Рік зробити цільним літом,
Щоб трава росла зі цвітом
І не падали дощі
На дерева і кущі.
Сірий вовк, руда лисиця,
Лев, ревун-ведмідь, куниця,
Круки, лосі та верблюди
Рознесли цю вість повсюди.
Ті, хто вчув, ураз злякались,
В нори, гнізда поховались,
Стали думать:
- Що ж це буде,
Як король у ліс прибуде,
В гай, у луг вкрадеться стиха?
Чи не вчинить він нам лиха?
Лиш синиця не дрижала –
У гнізді собі лежала,
Бо на грип вона хворіла,
Тіло чаєм з липи гріла,
І не чула те синиця,
Що король новий з’явився.
А як видужала птиця,
Захотіла поживиться,
Полетіла до гостинця,
Та й уздріла там цитринця.
На метелика напала,
В дзьоб пихатого запхала.
І не кліпнув – проковтнула.
Всі полегшено зітхнули…
Пояснення.
Цитринець – один із видів метелика, інша назва – лимонниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2018
Я не люблю дешевого піару,
Коли щось добре роблять на показ,
Коли сліпий пастух веде отару,
Як душить волю колесом КАМАЗ.
Я не люблю, як держать піст на їжу,
Як зносять вгору руки і лоби
І тут таки на скибки ближніх ріжуть,
Забувши п’яту заповідь «Не вбий!».
Я не люблю війни палкі привіти,
Кривавий слід на прожилках весни,
Коли без батька виростають діти,
Як долі переламані і сни.
Я не люблю, як голять ліс налисо
Хребти ламають рікам і морям,
Як півживого протикають списом,
Як гасне мрія і нова зоря.
Але люблю, як родить сміх дитина,
Як сонце бік вилизує землі,
Як хліб і сіль несе на таці днина.
Птахи співають і бринять джмелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2018
А знаєш, ти мені уже байдужий.
Щаслива, що це сталося урешт.
Ніколи ж бо не став би мені мужем,
Хоч би й ходив зі мною мешт у мешт.
А знаєш, я тобі не дорікаю
Не рикаю на долю, наче лев.
Краплини болю із душі стікають,
Мов теплий дощ по стовбурах дерев.
А знаєш, я тобі прив’яжу крила,
Щоб будь-яку вершину осягнув.
Пірнув в обійми літнього Ярила,
Осяяний його промінням був.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2018
Хай світ живе цей, ріками поораний,
Пожилений деревами до зір,
Налитий голосними птахо-хорами,
Вкоронений верхами синіх гір.
Нехай квітує веснами та літами,
Плодує, кольорить в осінні дні.
Витягує із неба мудрість сітями,
В галоп іде на білому коні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2018
О, лютий кате, є ще час
Затримати фатальне горе,
Ще місяць в небі не загас.
Ще ріки знають хід у море.
Не витягай вогонь з кишень,
Знайди шматочок глузду в стопі.
Раз плюнути – спалити день,
Перетворити землю в попіл,
Спинити людству видих-вдих,
Наповнить трутою грядуще.
На плечиках добра худих
І так ледь держиться все суще.
Отямся, кате, поки ще
Час не відчув смертельну втому,
Ґрунти напоєні дощем
І годить киснем ліс живому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787038
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2018
Робочий тиждень проминув.
Згорів, як шмат зі спиртом вати.
ТБ Микола увімкнув,
Став другу телефонувати:
- Що робиш, Петре?
- Що? Пишу.
- Гай-гай! Письменником зробився?
- Ні. Під такого не кошу.
Чей блекотою не об’ївся,
Нічим таким і не обпивсь.
Я оперу пишу. Є треба.
- Ти композитором зробивсь?
Дар Божий впав тобі із неба?
- Ні, клопіт… Валер’янку п’ю.
Побив свого сусіда зрання.
- За що?
- Дружину тис мою.
Пишу ось оперу зізнання.
Треба – потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787024
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 11.04.2018
Вмив личко Квітень, ходить по лужку,
Сплітає з анемон вінок землиці.
Над ним, на голубому ланцюжку,
Висить кулон - кулястий, жовтолиций,
Із золота гарячого увесь,
Блищить і сліпить Квітню очі сяйвом.
Кида своє «ку-ку!» зозуля десь.
І холод розуміє врешті – зайвий!
Жук виліз з-під зелених покривал.
Верба цвіте. Нарцис на всю розкрився.
Спішаться бджоли на квітковий бал,
Метелик над медункою схилився.
Радіє Квітень – зміни на лице,
Реформував погоду і природу!
І тішить думка, що зробив він це
З добра душі, не за винагороду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2018
А, б, в – лев тварин на сцену зве.
Г і ґ – спів гучний ведмідь веде.
Д, е, є – в бубен лось рогатий б’є.
Ж, з, и – раки лізуть із води.
І, ї, й (йот) – песик вивчив кілька нот.
К, л, м – кіт танцює із джмелем.
Н, о, п – слон у затінку хропе.
Р, с, т – гриб під музику росте.
У, ф, х – кіт наївся лопуха.
А пташа склало пісню з «Ц, ч, ш».
Знак м’який – мне бобрам тверді боки.
Ю і я – квакче жаб’яча сім’я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786875
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.04.2018
Ісус прийшов, щоб світ перевернути,
Потрощити побілені гроби,
Людське людині в душу повернути
У час новозавітної доби.
І багатьох зворушив своїм словом
І тим, що вмер за людство на хресті –
Змінили свої внутрішні основи,
Любов зростили там, де був застій.
Та не у всіх пішов із генів Каїн.
Несуть паски святити в Божий храм.
Думки ж їх петлі ближньому сплітають,
Малюють світу горе і бедлам.
Казав: «Прийдіть, облегшу вас». Мій Боже!
Іду й прошу: «Змети усяку тлінь.
Моїй країні поклади на ложе
Одежу з миру, сили і везінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786605
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2018
Своїм явився – узяли під прес,
Не на такого ж бо царя чекали.
Розп’яли – Він на третій день воскрес,
Щоб тих зміцнити, що його прийняли.
Цінуймо ж те, що Бог для нас зробив –
Послав на смертні муки Сина -Світло.
Людські гріхи Він кров'ю відкупив.
Чи наше серце вдячністю розквітло?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786581
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.04.2018
Тримає Україну Божий щит,
Міцніє на очах у дусі й тілі.
І хай під боком треться московит,
Виношує думки оскаженілі,
Пече зухвалість, наче хліб в печі –
Не з’їсти йому край верби й калини.
Відлиті вже й нагострені мечі.
Хто йде в наш дім зі злом, від них загине.
Були ми, є і будемо завжди,
Бо не загарбники ми, хлібороби.
Тим слава, хто не мав до нас вражди,
Хто поряд з нами був у час випроби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018
Пробач мені мою гординю, Боже,
Кривий мій крок, душі гидливу цвіль.
Я дякую тобі за подих кожен,
За день і ніч, за рід, за хліб і сіль.
Пробачте ті, кому завдала болю,
Кому руки в біді не простягла,
Кому не уласкавила недолю,
Кого не захистила, а могла.
Здіймаю вгору днесь любові крила,
Беру під них сестер своїх, братів.
Нехай додасть любов моя їм сили,
А злість стріляє тільки у катів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018
На вид – тендітна квітка ця,
Підсніжник білий.
Голівка схожа до дзвінця,
Коли розцвілий.
Хоч дрібнотілий – віртуоз,
Крізь сніг проходить.
Витримує міцний мороз.
Людині годить –
Тій, що заждалася весни,
Що прагне дива,
Живої Божої краси.
Розцвів? Щаслива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786243
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.04.2018
Артисткою акула стала.
Щодня пісні вона співала.
Навширки пащу відкривала.
Маленьких раків, риб лякала.
Про море і про океани
Співать в її входило плани.
А ще про друга Акуляса,
Що ніс на собі тонну м’яса.
Так горло звук її кидало,
Аж море в берег забігало.
Аж кораблі й човни хитались,
А деякі й перевертались.
Та якось спів той вчув Вітрисько,
Припав грудьми до моря близько.
Акула саме рот відкрила.
Подув він – горло застудила.
Відтоді більше не співає,
Бо в неї голосу не має,
Велике горло її хворе.
А суднам радість – тихе море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786189
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.04.2018
Колобок у школі вчився.
Надто мудрим він зробився
І від того загордився
Неборака.
Повідомив в Інтернеті:
- Я служитиму планеті,
Я не сонце, що в кашкеті
І без фрака.
Вийшов вранці, засвітився,
Як із книг наук напився,
Полем, лісом покотився,
Вліз усюди.
Плив рікою, морем, ставом.
- Що це за така вистава? –
Полилась розмова жвава
Поміж люди.
Вчуло сонце, образилось,
Під горою примостилось,
Ковдрою із сосен вкрилось,
Задрімало.
Сім днів спало безпробудно.
Спершу людям було чудно.
Потім жахно, потім нудно
Якось стало.
Колобок щодня котився,
Дзиґою між вулиць вився,
На дахах, як птах, мостився -
Та даремно.
Мало сяйва мав у собі,
Ґуль набив собі на лобі,
Людям він набрид, худобі,
Тиждень темно!
І прогнали його люди.
І корови, і верблюди,
Коні, кози, пси-приблуди
Пхали в плечі.
Колобок заледве змився,
В ту хатину закотився,
Де із тіста народився
В хлібопечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018
Ісус прийшов у світ в тільці дитяти.
На сіні народився, між бидляти.
Земним батькам віддав любов лелійну.
У тридцять три став на стезю месійну.
Навчав, як жити між пітьми і світла,
Щоби душа трояндою розквітла.
Просив уклінно Богові служити,
Того, хто поряд, як себе, любити.
І просто, й важко це сповняти, в світі
Не попадатись нечисті у сіті.
Не грузнути в брудній гріховній твані,
Не спати в час тривоги на дивані.
Не наступати правді на горлянку,
Не запихати світ у власну склянку,
Не відвертать від безталанних очі,
Світлити серцем безпросвітні ночі.
Свій пазл вкладати у спасіння світу.
Міцнити корінь молодому цвіту.
Плести ланцюг любові між містами.
Планету гріти теплими вустами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785941
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.04.2018
Який же світ усе ж чудовий!
Верба пухнаститься котком.
Підсніжник, що трипелюстковий
Дзвенить-біліє під ліском.
Напився пролісок блакиті,
Розкрив нарозхрист зірочки.
Медком медунки пахнуть, ситі
Лелеки, дихають річки.
Так любо-весело, аж сльози
Від щастя бризкають з очей.
Розтаяв сніг. Втекли морози.
Коржі на сонці день пече.
Глядіти б, дихати і ЖИТИ!
Навіщо сум ростить зі зла?
Хіба не краще радість шити
З кусків любові та добра?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785926
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.04.2018
Розкажу вам небилиці.
Уля нитки взяла, спиці
І сплела не шапку, шалик,
А закручений рогалик.
Потім з’їла його ласо,
Мов картопельку із м'ясом,
Мов зі сиром пироги,
Ноги здерла догори.
Кожен ранок так робила
І з’явились в Улі крила –
Не із пір’я, а з нитОк.
Хтось їй виписав квиток
На політ у небеса.
В рух пустилась, як оса,
Тобто, вгору полетіла,
Наче птах чи дух без тіла.
Що тут, друзі, почалося!
Вітер Улі вліз в волосся,
Крила висік, і нещадно.
Дощ по них пробігся владно.
Сонцеспека їх побила.
Блискавка - дотла спалила.
Щезли крила, впала Уля.
На чолі набила гулю.
В небо більше не літала,
Не плела, книжки читала –
Мудрості коштовні злитки.
Мишка в Улі вкрала нитки.
З'їла - кажаном зробилась.
Нічкою під домом вилась,
Вдень дрімала без кінця.
Як історійка вам ця?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018
Лесик ріс щодня по сантиметру.
Через рік був – під чотири метри.
Важив він також собі нівроку –
Триста кілограмів десь до року.
Їв він яйці, кашу, борщ, ковбаси,
Звірів, птиць, комах – і все те – ласо.
Міг і камінь будь-який ум’яти,
Пилку, молоток , торбину м’яти.
Хату мав велику, та без даху.
Грав із крокодилом він у шахи.
Піддався той йому – і часто,
Лесика боявся звір зубастий.
Змій боявся хлопця, лев кремезній,
Мавпа, заєць, вовк і слон товстезний.
Бо в Олеся очі були злющі,
Зуби гострі, нігтики – гострющі.
Та одного разу сталось чудо –
Джміль хлопчину укусив за груди.
Загорлав той, аж здригнулись гори.
Поламались сосни, осокори,
Полетіли вниз під вітровище
До села, де хлопцеве домище.
Розвалили Лесикову хату,
Де ж тепер він буде проживати?
Вирішив пірнути Лесь у море.
Сталось це в обідню теплу пору.
Вгледів кит, відкрити пащу встигнув,
Проковтнув хлопчиська – і не змигнув.
Кілька літ носив його у собі.
Схуд Олесь у китовій утробі.
А коли той виплюнув хлопчину –
Став малим герой наш, мов мачина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785747
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.04.2018
1.У морі виросла квасоля,
А на смереці – рута-м’ята.
Камінчиків набрала Оля
І варить борщ із них для брата.
У пралці мама меблі миє,
Щоби блищали, мов копійка.
Татусь нору у лісі риє.
В ній зимуватиме, мов змійка.
Дідусь пеньки дубові косить,
Посушить – дасть козі, корові.
«Кукуріку!» - теля голосить –
Ковтнуло кубик кольоровий.
Бабуся мило в бочці квасить,
Воно смачне таке, поживне!
Гризе сосна масні ковбаси.
Вам не здається все це дивним?
2.Слон прийшов до жаби в гості.
Жаба їсть овечі кості.
Запиває все компотом
І співає жуйним ротом:
- Зараз я знесу яйце.
Не криви своє лице.
Жаби, знай їх справжню суть,
Яйця іноді несуть
Під читання віршів з книг.
Здивуватись, бачу, встиг?
«Гав" і "кво!" - знаю слова.
Думав, що лише «ква-ква»?
Жаби - мудрі є істоти,
Мовознавці- поліглоти!
Кості їм смакують дуже.
Що на це ти скажеш, друже!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018
В домі чисто. На місці речі.
В холодильнику м'ясо, сало.
Бабця паску спекла у печі.
Мама яйця розмалювала.
Діти вбрались у вишиванки.
Чорно-білу вдягнула мама.
Склали страви до свячень зранку
І на Службу пішли до храму.
Чин відбули усі поштиво.
Сонцем світиться люд, бо свято!
Лиш в Олежка сльоза зрадливо
Збігла – він сьогодні без тата.
Батька вбили в АТО на сході.
Край беріг, серце мав козаче.
«Богу слава!» гуде в народі.
Бог радіє й водночас плаче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785467
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.04.2018
Вони не бояться морозу,
В холодному морі пливуть.
З рогами, мов тури чи кози –
Лиш ті в них із рота ростуть
Для того, щоб ворога змести.
Молюски – їх делікатес.
Хоч смілі, та можуть їх ввести
Ведмеді полярні у стрес –
Дітей їх крадуть. щоби з'їсти.
Злюк вгледять – у море гуртом.
З води йдуть, немов альпіністи,
Чіпляючи бивнями дно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785326
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.03.2018
Хто це в білій сорочині,
В чорнім фраку моднім
Плаває на пузі й спині
В моречку холоднім?
Рибку любить в дзьоба класти,
Пташачого роду.
Замість стоп у нього ласти,
Гойдма твердю ходить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2018
День виграє на саксофоні
Про те, що я тебе кохаю,
Що ти мій надих, пульс на скроні.
Мій кисень в добі, клаптик раю,
Що ти – моє зелене світло
На надскладній життєвій трасі,
Мій зір, котрий весною квітне,
Крило, що злет дарує птасі.
Фундамент для будинку мрії,
Оаза для душі-Сахари.
Вогонь, що палить безнадії,
Вівчар для слів-думок з отари.
Що ти скрипковий ключ для ряду
Моїх мелодій безборонних.
І той, чиє ім’я в шухляду
Ховаю від очей сторонніх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018
На Світлодарській дузі загинув 19-річний конотопчанин Андрій Кривич із позивним «Діллі».
Може, хтось доживе до ста,
Буде їсти борщі й салати,
Пізнавати чужі міста,
Колихати небес блавати,
Жити в парі, ростить дітей,
Торувати свій шлях у світі,
Пригощати вином гостей
І ловити зірки у сіті.
Ну, а він мав інакшу роль –
Захищати держави стіни.
Хто він? Хлопчик. І вже… герой.
Він загинув за Україну!
В дев’ятнадцять в нім згас вогень.
Сонце очі стулило. Горе!
Мати кропить сльозами день.
Піни гніву гойдає море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018
Чекай мене, як луг і поле ве́сну,
Мов зливу жде спекотний літній день,
Як поле – пісню жайвора чудесну,
Мов дім холодний - у печі огень.
Як жде дитину у пологах мама
Або гніздо – у березні лелек,
Немов кінцівки без надриву – драма,
Як молока – новий обмитий глек.
Чекай мене, як ждуть бійця із фронту,
Як перемоги люди в час війни,
Як ранок сонця жде з-за горизонту.
Прийду – шепни «кохаю», обійми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018
Пірнуло сонце в океан небесний.
Пливе неквапом між льодинок-хмар.
Веде вогонь очима перехресний.
Пускає промінь, мов ворона «кар!»
Відчув лелека і розставив крила,
Світилу гімн складає із октав!
Ще вчора сум носив – зима накрила
Ґрунти снігами, а льодами – став.
А нині сонце, пущене весною,
Землі несе привіти вогняні,
Лель лельку взяв до танцю під сосною.
Затерла пам'ять вистраждані дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784572
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.03.2018
Скільки масок у світі – комічних, трагічних!
Скільки фальші на кожному зрізі, мазку!
А так хочеться Авеля мімік предвічних,
Щоб зернина росла, а не тля в колоску.
Щоби правду не тнули косою, мов трави,
Щоби сонцю в обличчя не кидали бруд.
Щоби прагли добра, а не відблиску слави,
Щоби щоки не знали цілунків Іуд.
Скільки в світі ненависті, чорної злості,
Скільки війн і розрух – все іде з голови.
Що на виході? Глина і з ящиком кості,
Плач пригноблених, хворих і зойки вдови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784384
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.03.2018
Півень Кок будив старанно
Господиню свою Ганну.
Зранку голосно в двірку
Лив своє «кукуріку».
Прокидались пес і кіт,
Ластівки ішли в політ,
Кури квокали щосили,
«Му!» - корівки голосили,
«Ме!» - кидало козенятко,
Цап вставав, робив зарядку.
Пані Ганна прокидалась,
З ліжка швидко підіймалась.
Чай пила з медком акацій
Й прудко бралася до праці.
***
Та зазнався якось Кок,
Свій почухав черепок
І сказав ґаздині люто:
«Покладіть тверду валюту
В банку на моє ім’я,
Коли хочете, щоб я
Підіймався на світанку,
Горло дер своє щоранку.
Пані Ганна леметує:
- Я ж тебе зерном годую
І тримаю в теплій стайні.
Вітаміни даю файні!
- Гроші! Ось моя умова.
Хочу з’їздити до Львова,
У Парижі побувати,
На морях позасмагати,
Радістю наповнить дні,
Ваш курник набрид мені.
- Але досі ти мовчав,
Тому тішився, що мав.
- Бачив по ТБ у літі,
Інше є життя у світі.
Вимагаю я платні
Грішми. Чуєте? А ні,
То не буду вам служити.
В іншім місці буду жити.
- Бачу, злу вдягнув ти маску.
Дяка це така за ласку?
- Вранці спатиму, як сич, я, -
Мовив й бабу – дзьоб в обличчя!
Добре, що не клюнув в око.
Ухопила баба Кока.
Фартухом зв’язала крила
І таке проговорила:
- Кров пустив своїй ґаздині?!
Знай, у юшці будеш нині!
Телефон придбаю я.
Збудить він мене щодня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784216
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.03.2018
Весна гуляє сквериком міським.
Мороз їй руки дряпає, мов кішка.
Сніг ноги лиже язиком шорстким.
А білка з гілки кидає горішка.
Мовляв, лови, гризи – берись до діл,
Запалюй сонце тисячами вольтів.
Хай розійдеться міць його між тіл,
Прикриє їх від льодо-куль із кольтів.
Жує горіх панянка у вінку
І крутить думи у палкім танку:
- Де взяти силу, коли холод - кров’ю?
Тут шпак – наставив лютому хвоста,
Весні поклав цілунокна вуста.
Прозріла: «Сонце... запалю любов'ю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018
Ну, де ж ти, Березоле, пропадаєш?
В кафе забрався, бісишся з нудьги?
Сидиш, зі струдлем каву попиваєш
І маєш в носі, що метуть сніги?
Тобі там добре? Холод не діймає?
Співаєш в караоке? Так би й рік?
А як же те, що пролісок ридає,
Що крокус шкіру на морозі спік,
Що бусол в білу мерзлу груду збився
(Мороз харчі ж запакував в льоди!),
Що шпак тремтить, ангінить – застудився,
Що джміль збудився, а нема їди,
Що сік в березі желатинить лихо,
Що сум у хаті грає на дуду?
Ну, де ж ти, Березоле?
- Тихо! Тихо!
Почув ваш докір. Йду до праці. Йду!
Березіль, березоль, зимолом, ломизима - такі ще назви має місяць березень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018
Для мене все, що робиш ти, важливо.
Збираю фото, факти і чутки.
Та хочу бачить я тебе наживо –
Щоки торкнутись чи бодай руки.
ТБ, фейсбук, ютуби і газети… -
Це все, що нині можеш дати ти.
Б’ють щоки сльози, мов траву ранети,
По шкірі пишуть болями листи.
Крізь простір очі п’ю твої жадливо.
Стираю й знову креслю я стежки.
Та хочу бачить я тебе наживо,
Щоки торкнутись чи бодай руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018
Малий, стрункий і голосистий.
Верх – глинистий, а хвіст – смолистий.
Короткий дзьобик, крила – гострі.
Не любить він лісистий простір.
Як у капель до рідно-краю
Із Африки він прилітає –
Сідає між гілок на липці
І грає цілий день на скрипці,
Гніздо на ґрунті в полі мостить,
Малят виводить, зелом гостить.
А звуть його на букву ж («же»).
Хто він, ти здогадався вже?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783414
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.03.2018
Ось стоїте у хуртовині айстр -
Зійшлися сині і рожеві в герці.
З днем народин вітати хочу вас,
Змести сніги з годинника у серці.
Гора чуттів ви і думок грааль,
Фортеця духу, здійснювачка місій.
А ваше слово, наче з гарту сталь -
Не знало ж бо ні зрад, ні компромісів.
Під тягарем не гнулось. Не могло.
Хвалебний спів не слало жодній владі.
Не приміряло зорі на чоло,
Не знало, що це – участь в маскараді.
В собі шукало цензора між рим.
Але хіба були це просто рими?!
Це був вогонь поміж морозних зим
І між лихих вогнів холодні зими.
О, пані Ліно! Горда тим, що я
В одну епоху з вами проживаю.
І хай Дніпра нас ділить течія,
Осанну вам (почуєте!) співаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018
В Росії – вибори без вибору.
Там цар кліщем в людській клітині.
Стійко-смердючі совко-випари
У ніс вгризаються і нині.
Там Чингізхана ген не виродивсь.
Імпер’ялізм – пухлина мозку.
Цар в не пробивні ризи вирядивсь,
Мов новорічна свічка з воску,
І з трону злізти не збирається.
Чужі загарбав території.
Та чорна хмара наближається –
Та, що із карми категорії.
Безпеки коло стрімко вузиться.
Сталь на мечі відвага варить.
У небі справедливість тужиться.
Ось-ось покари грім ударить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783058
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2018
Родиться на небесах
І летить на шлях, на дах,
На садок, на ліс, на луг.
А на вид, як сіль чи пух.
(Сніг)
Мама – хмарка. Тато – небо.
Сухо – в ньому є потреба.
Кличуть люди – він прилине,
Напоїть усі рослини.
(Дощ)
Він невидимий, без пахів,
Та як пустить ноги шляхом,
Вгору куряву здіймає,
Гілля дереву згинає.
(Вітер)
Вона буває чорна, біла,
Червона, жовта також є.
Несеться, наче угоріла.
В обличчя чи у плечі б’є.
Жовта – пісок несе, червона –
Пісок і пил, а біла – сіль.
Чорна – ґрунти степами гоне,
Чумна, хоч і не пила хміль.
(Буря)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782939
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.03.2018
Зима загралась. Знову сипле сніг,
Хоч березень два тижні календарить.
Фіалкобарвний крокус занеміг,
Набрав у груди холоду і марить.
І у видінні бачиться йому
Дід в шубі й шапці і з лицем бандита,
Із торби сипле він мороз і тьму.
Так лячно квітці, аж мокріє свита.
Та міць вона збирає у кулак,
Кричить:
- Йди, діду! Час твій в прірву канув!
Ховає той обличчя, мов слимак.
Пускає промінь сонце із туману.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2018
Живеш – живи. І що кому до тебе?
Кого гребуть твої коти в душі?
Хто зміряє глибини ран між ребер
Від поглядів кривих та слів-ножів?
А мізер треба, щоби день світився
І прилипав, неначе глузд, до рим,
Безперебійно м’ячиком крутився
І дихав із планетою у ритм –
Горнятко кави зранку з круасаном
І тепле слово - днина не пуста,
Душа співає Богові осанну,
І усміх сяє сонцем на вустах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782838
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2018
Є на ній міста та села,
Ріки є, моря, озера.
Є степів, низин простори,
Океани є і гори:
І Карпати, і Тибет,
Та нема мене й тебе.
(Карта)
Роги в них плескато-гострі,
Шерстка темно-бура.
Півтора-два метри в рості
І міцна статура.
Ходять, бігають, пірнають
Вглиб водойми, друже.
Рогами гілки схиляють,
Листя люблять дуже.
Зір і слух гостренькі мають.
Милі, довгоносі.
Прудко від вовків втікають.
Звуть їх люди … (лосі).
Коли повнить дощ калюжі,
Всі його чекають дуже.
Воно жовте та гаряче.
Наче м’яч, але не скаче.
(Сонце)
Він літає по полях,
Не жучок це і не птах.
Ростом – десь отак з мізинця.
Лапки є, чотири крильця.
Схожий часом він на квітку.
Що це за комаха, дітки?
(Метелик)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018
Особлива квітка ця є.
Пелюстки на дощ складає.
А вони вузькі, гостренькі,
Є рожеві, є біленькі.
Не пуска стебло з землиці,
Тільки з теплої водиці –
Зі ставка чи з озеречка.
Листя в квтіки, як сердечка.
(Латаття)
Любить їсти струм вона.
Із водою – голова.
Розпрасуєш нею речі
Для дорослого й малечі.
Будь уважним з нею ти –
Може тіло обпекти.
(Праска)
Дикий грізний є цей звір.
Вуха гострі, пильний зір.
Є він із сімейства кішки.
Тільки їсть ніяк не трішки.
Спина жовта, груди – білі.
Чорні смужечки по тілі.
Голосно реве, як злиться.
З’їсть кабанчика, лисицю.
(Тигр)
Любить луг, траву зелену
І потертися до клена.
Має роги, хвіст і дійки.
Очі – круглі, мов копійки.
Не вівця це, не козина.
Що ж це, діти, за тварина?
(Корова)
Є великі та малі.
Служать людям у селі.
Ні, не кінь це, не корова –
Сіє, оре, возить дрова.
Їде шляхом – «дир- дир-дир»
І солярку їсть - не сир.
(Трактор)
Їздить, мабуть, ним півсвіту –
І дорослі люди, й діти.
Твердо вріс у нашу еру.
Корпус в нього – не з паперу –
Металевий, треба знати.
Вікон в ньому є багато.
(Автобус)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782600
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.03.2018
ГОВОРИ
Говори до мене виставами,
Маршостроями і концертами,
Вітродуєм, книжками, кавами.
І не врученими конвертами.
Говори до мене світаннями,
Полуденками, надвечір’ями,
Незавершеними прощаннями,
Небесами і їх сузір’ями.
Телефонами, телеграмами,
Книгозбірнями, звісно, клубами
І фейсбуками, й інстаграмами,
Телебаченням і ютубами.
Говори (агов!) есемесками,
Дощовицею і веселкою,
Ієрогліфами і фресками,
Слово-злуками, типу, welcome you.
Не годуй лиш з руки мовчаннями,
Не торканнями і не ласками.
Розмалюй мені світ коханнями,
Синьо-пташками, диво-казками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
У Закарпатті – славнім краю,
Пустились крокуси у біг.
Вчорашня пустка стала раєм,
Ґрунт фіолет ввібрав і сніг.
Свої серця гарячі світу
Відкрили вісники весни.
Вивели радість на орбіту –
Ту, що вчорашні гріла сни.
Кут, що набрав у вид принади,
Люд атакує, мов метро.
Красу очима різьбить, радо
Втягає пахіт у нутро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
Ще сніг не розтопився у видолинку,
Холодний пар видихує земля,
Тримає небо на хмаринці-столику
Льодяний смик Мороза-скрипаля.
Ще дереву Весна не зшила одягу,
Не зняли діти шапки й кожухи,
Додому довго ще нестися потягу,
В якому пасажирами – птахи.
А квітка ця – з лицем дрібним, білесеньким,
Пробилась вже з-під ґрунту і снігів
І листячком зеленим молодесеньким
Вітає небо, мешканців лугів.
Землі смілива первородна донечка!
Учитися б у неї нам рости.
Вона недовго бачитиме сонечко,
Та зможе многим настрій піднести!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782214
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.03.2018
З вірша пісня
Я з Березнем кохалася сьогодні.
Тулив мене до себе, обіймав.
Подарував мені сережки модні,
Які йому залишила Зима.
ПРИСПІВ:
Чуттями Березень хлюпоче.
Це вам не Лютого свищі.
Полонить серце він жіноче,
Кохання сіє у душі.
Із перлами сережки – сонцем грають.
На вуха одягнула їх мерщій.
За руки взявшись, з Березнем до гаю
Пішли у гості до дерев, кущів.
ПРИСПІВ:
Чуттями Березень хлюпоче.
Це вам не Лютого свищі.
Полонить серце він жіноче,
Кохання сіє у душі.
Моргав лукаво гай, і сніг топився
Від усмішок і теплості сердець.
Кричав «кохаю!» Бер, у груди бився
І кликав (правду мовлю!) під вінець.
ПРИСПІВ:
А я не знала, що казати
Рвучкому парубку цьому.
Та коли вірші став читати,
Сказала твердо «Так» йому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782052
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.03.2018
Я з Березнем кохалася сьогодні.
Тулив мене до себе, обіймав.
Подарував мені сережки модні,
Які йому залишила Зима –
З перлинками, блищать під сонцеграєм.
На вуха одягнула їх мерщій.
За руки взявшись, ми пішли до гаю.
Провідали дерева і кущі.
Вони нам усміхались. Сніг топився
Від усмішок і теплості сердець.
Кричав «кохаю!» Бер, у груди бився
І кликав мене (правда!) під вінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781661
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.03.2018
18. Не підручник, не планшет,
Не словник – живий предмет.
Знає він про все на світі.
Попадає в його сіті
Кожен. Вчить читать, лічити,
Ще й писати. Хто він? …. ( вчитель).
19. Круглий він, неначе м’яч.
Лиш не йде, хоч плач, у скач.
Не для копання, кидання
Цей предмет, а для навчання.
Що на нім? Материки,
Океани і річки,
Ще й країни і міста,
Гори, доли і моря.
Край знайди свій (нумо, спробуй!)
Що це, діти? Звісно… (глобус).
20. Зранку діти йдуть туди -
Не слони і не коти.
Там освіту здобувають,
З друзями у ігри грають.
(Школа)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781589
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.03.2018
О, Мати усіх сущих, о Мадонно,
Дозволь тобі вклонитись до землі.
Твоя душа – вмістилище бездонне
Мудрот, добра, любові дій і слів.
Твій зір промінить сонце золотисте.
Твій день в турботі завжди, у труді.
Як ніч без зір, як дерево безлисте –
Така ти, коли діти у біді.
Живеш - серця їх чують звуки лютні,
За обрій йдеш - сум йде у їхні дні.
Ти найцінніше вносиш у майбутнє,
Ростиш для світу доньок та синів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2018
Коли він був малим, то мріяв стати водієм трамваю – возити людей на роботу, з роботи і ще там кудись, щоб розважитися, наприклад, чи просто по справах. Йому видавалася така праця цікавою: їдеш собі містом, розглядаєшся навсібіч, бачиш магазини, скверики у різну погоду, людей – старих, молодих, тверезих й не дуже, веселих та злих, відчуваєш нутром їх настрій, читаєш в очах безтурботність чи якусь замороку і бажаєш усім доброго дня чи вечора. Ну хіба не прикольно? В кабіні тепло, натискаєш на кнопки, крутиш педалі (не дрова ж рубаєш?). Їдеш, називаєш зупинки, а поміж тим слухаєш радіо FM, часом і сам собі щось стиха мугикаєш під ніс. Бо як же без співу? Скільки він себе пам’ятає, він завжди любив пісню. Це в нього ще з дитсадка. На ранках вихователі спільно з музичним керівником завжди доручали йому виконувати сольні номери.. А потім він співав у школі – на різних конкурсах, святах, ну, там на «Першому (чи останньому) дзвонику», на концерті до Дня Матері. Коли він співав, то вчителі й матері плакали, так жалісно виводив він мотив пісні своїм тонким дитячим голоском. У старших класах голос його сів (зазнав мутації, тобто), але він продовжував співати, правда, все менше як соліст та учасник хору й все більше з однолітками, з якими створив шкільний музичний гурт. Назвали вони тоді його (гурт) «Торба». Чому так? Бо у нашого героя, якого взагалі-то звали Нестором, кличка така була в школі – Торба. Він десь так із класу сьомого ходив до школи не з портфелем, не з наплічником, а з полотняною торбою, як ото колись ходили сліпці – ті, котрі грали на бандурах чи кобзах і співали про сумне й веселе історичне минуле України. Правда, Несторова торба мала більш сучасний вигляд – на ній були зображені музиканти з групи «Океан Ельзи», яка тоді якраз набирала популярності. Носінням тієї торби (і не тільки) Нестор помітно вирізнявся з-поміж інших хоч у чомусь цікавих осіб шкільного колективу. У створеному ним гурті «Торба» хлопець був головним співаком (фронтменом по-сучасному), а заодно й гітаристом. Тато купив йому електричну гітару на чотирнадцятиріччя. Грати на ній хлопець навчися самотужки. Грав не по нотах, а на слух, який у нього був, можна сказати, ідеальним. Правда, треба сказати, що сусід Антон, що жив двома поверхами вище і був старший за Нестора на два роки, показав йому, як брати акорди і ще дещо з того, чого сам навчився, відвідуючи одну із львівських музичних шкіл. Тож тепер більшість свого вільного часу хлопець тратив на те, що приводив у рух струни власного музичного інструменту, а заодно вивчав потрохи й музичну грамоту.
Коли Нестор закінчив дев’ятий, то зрозумів, що водієм трамваю (чи тролейбусу) він не стане, бо попри всі принади цієї праці, які, правда, з кожним переходом його з попереднього у наступний клас робилися все менш і менш романтичними, у водія транспорту для загального користування надто мала зарплатня. А йому хотілося заробляти багато, так, щоб у перспективі купити авто і щоби вистачало, принаймні, попервах і як мінімум, на такі речі як розваги, модні шмотки, пиво-тютюн. Треба сказати, що Нестор почав палити у десятому. Спочатку це було зрідка, на вихідних, у компанії з хлопцями. Потім його залежність почала міцніти, потреба палити збільшуватись, як збільшуються числа в арифметичній прогресії. Де брав цигарки? Канючити в однолітків чи старших стидався. Іноді витягував (без дозволу, крав тобто) їх в тата, іноді купував за гроші, що зекономив на шкільних сніданках-обідах. Але, алкоголем не зловживав, так, іноді пиво пив по вихідних і то нечасто, й, в цілому, у своєму навчальному закладі Нестор вважався доволі пристойним учнем: вчився непогано, поведінку порушував рідко, хіба що дозволяв собі зрідка пожартувати із вчителями, але ніколи грубо не виясняв відношення ні з ними, ні з однокласниками, не махав кулаками і тим паче на матюкався. Проте це не применшувало його авторитету. В учнівських колективах солісти гуртів, музиканти завжди були в особливій пошані. Тим паче такі, як він, якому пальця в рот не клади, тільки дай слово мовити. Вмів хлопець поговорити на різні теми, слова з нього вискакували, як вискакують молоді застояні коні з конюшні, щоби дати волю ногам та попастися на зеленому розлогому лужку. Й пожартувати вмів, мав від природи веселу вдачу. Тому до нього липнули як хлопці, так і дівчата. Він зі всіма поводився коректно, але близькі дружні стосунки були в нього тільки з кількома пацанами, з тими, котрі пройшли з ним через різні життєві ситуації й при цьому не зрадили його, а він їх. До дівчат ставився лояльно, уважно їх вислуховував, міг обійняти часом котрусь, чмокнути в щічку, але на близький контакт не йшов із жодною, вважав, що у його віці – це зайві проблеми, а, може, просто не зустрілася йому така, котра б зачепила тонкі струни його молодої душі. Вдень хлопець вчився, співав, бренькав на гітарі (вони – торбівці, грали попсу й легкий рок, експериментували, шукали себе), інколи мив посуд після вечері чи прибирався у своїй кімнаті (коли мама наказувала), а перед сном читав. Ця звичка до нього перейшла від бабусі – вчительки молодших класів. Коли він був малим, вона іноді забирала його з дитсадка, вела до себе додому, там годувала сирниками чи вівсянкою, а тоді читала йому різні книжки або, коли мала якусь пильну роботу, розсипала перед ним купу кольорових олівців, щоби він ними малював книжкових героїв. Хлопець любив бувати в бабусі Ірини. Він і зараз провідує її по вихідних, хоча часу у нього на це залишається все менше і менше. Тоді, в дитинстві, бабуся читала Несторові різні дитячі казки, вірші про рідний край і силу добра. Зараз він вибирає тематику і жанри сам, полюбляє брати книжки на історичну тему, а ще детективи, інколи читає вірші крутих сучасних поетів. До школи ходить завжди в чистому, акуратно випрасуваному одязі, носить довге русяве волосся (від дев’ятого класу), яке збирає ззаду в хвіст, а ще усмішку на обличчі, якою обеззброює найлютіших ворогів, які стрічаються йому на життєвому шляху.
Навчання у школі Нестора не обтяжує, дні минають йому швидко. Може, тому, що пестити нудьгу в нього не виходить, бо ж як уже згадувалося, хлопець чесно студіює науки, відточує свої вміння учасника та керівника гурту «Торба», читає (хай тепер і не щодня), а ще час від часу подорожує в різні цікаві місця – в гори, на річку, до лісу, з друзями чи з батьками. Все це заповнює його час по саму зав’язку.
Закінчуючи школу, Нестор все частіше задумується над тим (зрештою, це робить кожен випускник, котрий здатний думати), куди йому поступати, яку професію здобути, щоб і не марудна була, і зелень можна було косити косою. Сергій, з яким він дружить ще із садочка, для себе давно вже все вирішив – він хоче стати фізиком-атомником (мабуть, щоби махнути потім за кордон), Петро, з котрим просидів кілька років з однією партою, – програмістом, його колега по гурті, барабанщик Льоха, думає стати художником.-малярем. Що ж йому вибрати? Що?! Мама хоче, щоби він став медиком, як вона, продовжив сімейну справу. Тато волів би його бачити інженером. «Це серйозна професія, синку, - не раз наголошував він, - для справжніх чоловіків!» І хоч батько років десять як перекваліфікувався з інженера на водія таксі (за Союзу працював на автобусному заводі, який після здобуття Україною незалежності розвалився, як валилося все у ті складні буремні часи), та повагу до своєї професії зберіг. Нестор думає. Він знає, що якщо стане лікарем-хірургом, як мама, то зароблятиме багато. Та тільки ж скільки то треба вчитися! А йому лінь так багато часу свого життя витратити на науку. Інженером він також не буде. Ну, бо кому ті інженери тепер потрібні в Україні, коли більшість гігантів-заводів, побудованих ще за влади рад, розкрадено, розбито і розпродано? Його цікавить музика і слово. Це вічні речі, фундаментальні. Це речі, які дають натхнення жити, які мають силу нести людину в космос, провадити її його таємними лабіринтами без горілки та драпу. Початкової музичної освіти Нестор, на жаль, не здобув. Тому в музичну академію, та й навіть в музичне училище йому дорога закрита. Вивчати філологію? Але школа – теж не для нього. Тратити життя на те, щоби возитися з дітьми, які самі не знають, чого вони хочуть, а часто нічого й не хочуть, тільки попоїсти і дочекатися кінця уроків, він не збирається. Залишається журналістика. З нею він би, здається, хотів пов’язати своє життя. Напевно, таки журналістика – це його. Він пригадує статті, які написав і помістив до шкільної стінгазети за дорученням свого класного керівника Віри Василівни (вірила в нього!), однокласники й вчителі були вельми задоволені його писанням. Нестор йде до батьків, ділиться з ними своїми думками. Ті не в захваті від вибору сина. «Журналістика – це таке непевне. Кинуть тебе в якусь занюхану районну газету або погоду прогнозуватимеш на місцевому ТБ. І це ще в кращому разі», - каже мама. «Бувають, звісно, журналісти високого класу, - додає тато, - їздять в різні точки земної кулі, шукають сенсації, викривають тайни, злочини людства, вирушають навіть у ті місця, де неспокійно, де відбуваються збройні сутички чи йдуть довготривалі бойові дії. І їх там, синку, навіть іноді вбивають». «Я хочу бути журналістом високого класу. Вибачте, мамо, тату, думаю останнє слово має бути за мною. Я роблю свій вибір на користь журналістики. Думаю, що я маю на це право, як мали право вибору колись ви!» Батьки переглядаються, але розуміють, що їх син не відступиться, тож більше не перечать йому. Мама знизує плечима, мовляв, роби, як знаєш. А татові що? Як мама не проти, то й він так. Тож Нестор, отримавши атестата на руки, подає документи до вузу, складає успішно екзамени і його зараховують на перший курс журфаку Львівського національного університету імені Івана Франка .
П’ять студентських років пролетіли, як вітер полем. Хлопець серйозно відносився до навчання, крім підручників, читав додаткову літературу, що стосувалася його майбутньої професії. Не був відмінником на курсі, та на стипендію тягнув. А ще батьки допомагали коштами. Так що Нестор вів доволі безбідне життя. Грошей йому вистачало і на розваги, й на пиво, і навіть на цигарки, хоч палив він порівняно з іншими хлопцями-курцями не так уже й багато. На третьому курсі прийшло до хлопця перше справжнє кохання. Познайомився він на студентській вечірці, де грав зі своєю групою (вони, учасники «Торби» не розлетілись, збиралися, як і раніше на репетиції) з киянкою Олею (її тітка працювала викладачем історії в університеті, це вона заманила її до Львова). По взаємному бажанню стали зустрічатися. Майже щодня вдвох прогулювалися вечірнім Львовом, іноді ходили разом в кіно, на концерт чи в кафе на морозиво. На вихідних вибиралися на природу за місто, це було, як правило, після здачі сесії, коли відчувалася гостра потреба у відновленні сил. Під час однієї із таких подорожей (к Карпати, в червні) у них стався перший близький контакт – в наметі. Це було так романтично! Перед цим вони довго гуляли, взявшись за руки, горами. З висот їм підморгували сосни, ялини, під ноги, мов вірні пси, лягали пишні оксамитові трави, із яких витягували свої чудо-голівки лугові квіти – ромашки, дзвоники, фіалки, що милували своїм кольором та формами зір. Йшли, знаходили на схилах першо-дозрілі чорниці, смакували свіжими ягодами. Коли Нестор назбирував їх повний кулак, то висипав їх в Олин рот. Та за це нагороджувала хлопця поцілунком у щічку. Повітря було криштально-чисте, воно роздирало своєю гострою свіжістю легені. Гори заворожували, наповнювали нутрощі подорожуючих якоюсь магією. Нестор та Оля ні разу не пошкодували, що саме тут, в горах у них все сталося вперше. Обоє були такі щасливі! «Тепер його Інь та її Янь, що склалися, мов два пазли в один малюнок, зв’язані на все життя», - думав Нестор. - Зв’язані якоюсь невидимою ниткою, що завжди триматиме їх, навіть якщо вони будуть далеко одне від одного». Звідтоді хлопець та дівчина близились душами й тілами, як тільки з’являлась у них можливість побути десь вдвох без чужих очей – в гуртожитку, де жила Оля, у Нестора вдома чи десь далеко від міста на природі. На п’ятому курсі (це було навесні) молодята побралися., бо Оля завагітніла. Взагалі-то вони планували побратися після закінчення вузу, просто вагітність прискорила цей процес. Здавала випускні екзамени Оля уже як заміжня жінка, то ж не стидалася того, а навіть пишалася, що ходила між викладачів та однокурсників із заокругленим животиком. Нестор і радів, і тривожився з приводу вагітності дружини. Йому імпонувала нова роль – роль батька. «Це доволі серйозна штука, - думав він, – для суспільства, для свого роду давати потомство». Але хлопець розумів також і те, що це ще й велика відповідальність й обмеження, в певній мірі, власної свободи, а йому так ще хотілося волі, часу для пізнання світу і самого себе. Та є, що є. І значить так має бути. Після закінчення вузу жити вирішили в Києві (там була більша квартира і більші можливості для самореалізації молодих), в Олиних батьків. Оля пішла працювати в школу вчителем історії (куди ж іще з животиком пробитись?), Нестор – редактором в інтернет-газету. Навчала учнів історії жінка недовго. В кінці жовтня оформила декретну відпустку, а ще через два місяці народила чудову світловолосу із синіми, мов квітучий льон, очима дівчинку (схожу на Нестора), яку вони назвали Діаною. Бавила малу вся люба родина, хто коли міг – мама (найбільше), тато (вечорами), бабуся Надя (через день), дід Михайло (по вихідних). Нестор працював – багато і успішно, тож став поволі просуватися по журналістській лінії. Коли Діанці виповнилось три, він став головним редактором газети, у якій працював, а коли мала пішла до школи, заснував своє інтернет-видання (талант плюс допомога Олиного батька, який знався з деякими потрібними людьми із Мас-медіа). Все у сім’ї Нестора йшло більш-менш добре. Оля вернулася на роботу, коли малій сповнилося шість, швидше не могла, бо Діанка часто хворіла респіраторними та вірусними захворюваннями, які з дитсадка приносила. Пішла у ту ж школу, де працювала до декрету – недалеко від дому та й за малою могла приглядіти, вона теж туди пішла вчитися. Нестор пильнував свою газету, також співпрацював як кореспондент і з низкою інших видань, крутився, як міг. Не був відомим широкому загалу, але у журналістському колі його знали.
Та ось десь так з року 2012 почалися напади на пресу, журналістів стали більше контролювати, обмежувати в правах, і державним, і приватним ЗМІ стали видаватися темники, як це було колись, ще за сталінських часів. Несторові це дуже не подобалося. Він публікував правдиву інформацію, зачіпав гострі політичні теми, але йому після таких публікацій не двозначно натякали на те, що якщо буде діяти так і надалі, то його видання позбавлять акредитації, тобто закриють. І тоді він затихав на якийсь час, волів не писати нічого з того, що дратувало владу, ніж писати брехню. Та настала така пора, коли треба було робити вибір – говорити чи мовчати.
Це був 2013 рік. Осінь. В Україні температура народного гніву наближувалася до верхньої межі. Ось-ось закипить і розіллється громом. Беззаконня, що їх творили ставленики президента Януковича, досягли свого найвищого апогею. В різних куточках країни (не тільки у східній і південній частині) у підприємців відбирали малий і середній бізнес, обдирався простий люд і відшаровувався від політичного життя, пригнічувалася та зводилася нанівець ідея української нації, української держави. Влада працювала (хоч і не явно) на Москву та під її егідою. Перед нею, врешті, гостро постала дилема, який вектор руху для України зробити пріоритетним – східний чи західний, на входження до Європейського союзу чи до Митного. Президент Янукович разом зі своєю командою вирішив діяти в користь інтересів Кремля (та він і не міг інакше вчинити, бо був на їх гачку від початку своєї діяльності) і саме це сколихнуло всю Україну. Студентів, котрі вийшли на мирний протест проти рішення влади, зухвало й жорстоко було побито й розігнано. Українці не проковтнули таке новітнє варварство, вийшли на Майдан. Почалися протистояння між владою і народом. Нестора звісно, не могли такі епохальні події не хвилювати. Він підтримав рух спротиву від самого початку. Часто приходив ввечері на головну площу Києва, сидів, спостерігав, спілкувався з учасниками боротьби. Дізнався, що серед тих, хто захищав своє право голосу, гідність громадянина незалежної держави, були люди з різних регіонів, але найбільше з Галичини, тобто його земляків. Нестор і 20 лютого був на Майдані, коли розстрілювали беззбройних людей. Він зробив тоді кілька фотографій, які так і не були видрукувані через те, що його камеру розтрощили беркутівці. Йому самому тоді теж добряче дісталося, спецназівці лупасили його дубинками по голові, по хребту та руках. Добре, що нічого не переламали, що все обійшлося лише синяками та гулями. Але не всім так «повезло». Він бачив кров на Інститутській – поранених і вбитих. Відтоді закипіла в ньому лють до старої системи та всіх, хто їй прислуговував. Нестор збирав матеріали, писав статті, які викладав на сторінках своєї газети.
Журналіст почав усвідомлювати те, що змінити цю країну зможуть тільки прості люди – ті, що, не боячись, кидають виклик ладові, державі, світові та власній долі й що пора українцям відходити від ідей утопічного соціалізму (які їм колись були нав’язані більшовицькою владою), пора переставати жити в якомусь інфузорному світі й думати, що за них все має зробити хтось, той, що стоїть вище. Досить мовчки терпіти, бути байдужими, треба брати ініціативу у свої руки й виводити Україну на новий рівень політичного та економічного життя.
Коли Росія забрала Крим і почалися бойові дії на сході країни, Нестор хотів йти добровольцем на фронт. Але в хаті починався щоранку, коли він виходив з дому, такий плач (ще й мама по телефону до цієї акції підключалася), що він відступився від свого наміру. Все ж займатися хатоскрайством не збирався. Купив старого УАЗ-ика, який друзі допомогли йому відремонтувати, і вирішив, що буде раз чи двічі на місяць відвідувати наших воїнів у зоні бойових дій – збиратиме матеріали про їх життя, привозитиме їм дарунки. Так і робив. Їздив у військові і добровольчі частини, в шпиталі як кореспондент газети, розмовляв із захисниками, фотографував їх та місця, де дислокувалися ті, хто приймав участь у боях, і навіть давав бійцям невеличкі концерти. Захисники завжди радо його стрічали. Повітрям летіло тоді, передавалося ланцюгом: - «Журналіст» приїхав! «Журналіст»! Збирайтеся на концерт. Це псевдо - "Журналіст", дали Несторові друзі одного з добровольчих полків. Любили хлопці слухати пісні, які він для них співав під бренькання старої (тієї, що тато подарував) гітари. А ще Нестор розказував бійцям різні жарти, бо це також умів робити. Цим він майстерно піднімав бойовий дух у тих, хто міг воювати і в поранених. Нестор навіть сам написав три пісні про борців. Хоч тексти інколи були недосконалими, але щирість, теплота, з якими він їх писав, відчувалася і передавалася тим, хто слухав.
Бійці підхоплювали рядки його пісні, які легко запам’ятовувалися:
Легкі, меткі, ми, наче леопарди.
Мов леви, сильні, бистрі, мов гепарди.
Хай «гради» луплять, дух наш не убити.
Здобудем перемогу, будем жити.
З дружинами ми будем обійматись.
Сади садити, з друзями стрічатись.
Хай дим гарматний горло обпікає,
Ніколи кривда правду не здолає.
Скрізь, куди б не приїздив Нестор, його виступи сприймалися на ура. Він бачив віддачу в очах бійців і тому не припиняв свої поїздки на схід.
Звісно, дружина хвилювалася, коли він їхав, просила чоловіка залишити цю небезпечну волонтерську роботу, займатися журналістикою в Києві.
- Ти вже й так багато зробив, - казала вона. – Усі б так. Пошкодуй мене, батьків, дитину. Її ще рости й рости. Ну хіба тобі найбільше треба?
- Я всіх вас дуже люблю, Діаночку найбільше. Але зрозумій, Олюню, я вже не можу туди не їздити, - відповідав їй чоловік. – Ця війна (не АТО!)… Вона не може бути проблемою тільки тих, хто там стоїть – добровільно чи з обов’язку. Ця війна – наша спільна і моя особиста. Хіба ж я не син Матері-України?
І вона не знаходила більше аргументів, щоб відговорити чоловіка, тільки просила, щоби беріг себе, не ліз туди, де близько ворог, де дихає вогнем загроза. Нестор продовжував їздити – возив продукти, одяг, який збирали в Києві його знайомі, друзі, виступав перед воїнами і все частіше під час своїх невеликих виступів кликав до честі владу і керівництво армією, бо чув і бачив усю її неспроможність (чи небажання) змінити ситуацію на краще. Він врешті чітко усвідомив, що нова верхівка, яка прийшла на зміну старій – це не зовсім те, на що сподівався народ, виходячи на Майдан. Нестор продовжував збирати матеріали про війну, спілкувався з простими бійцями та їх командирами (багато з них були чудовими людьми). Деякі прості вояки боялися називати свої справжні прізвища, коли розповідали жахливі історії, які траплялися з ними чи їх побратимами, і він не вимагав цього від них. Останній раз, виступаючи перед добровільним батальйоном і загоном Нацгвардії у клубі одного із містечок на Луганщині, він гостро пройшовся не тільки по сепарах та Путіну, а й по військовому (і не тільки!) керівництву Країни Синьо-Жовтого прапора, згадав в той день Зеленопілля й Іловайськ, а ще Дебальцеве. Деякі вої, слухали його й плакали. А він, бачачи це, сказав: «Не плакати, любі мої, треба, а щось змінювати. Мусимо втримати Україну і на кордоні, і всередині! І не тільки втримати, а й змінити, оновити»
Після зустрічі повечеряв з бійцями Нацгвардії у їх їдальні, зателефонував дружині, сказав їй, щоби не хвилювалася, що повертається додому. Попрощався з бійцями й поїхав. Чомусь пригадалася йому дорогою його дитяча мрія стати водієм трамваю. І він подумав, що колись таки поведе його, навчиться і поведе рідним Львовом, дивитиметься з віконця на перехожих, бажатиме їм доброго життя і співатиме, обов’язково співатиме – радісних пісень. Це буде після війни, після визволення Донбасу й повернення Криму. А зараз у нього інша місія. І він радий, що її виконує. Хоча, звісно, шкода Олюню та Діанку. Їм тепер менше має змоги приділити уваги, додає клопоту й батькам (добре, що бабуся вже цим не переймається, представилася Богові три роки тому), а він же у них один-одненький. Треба буде на вихідних махнути з Олею й малою в гори на день-два-три і до батьків навідатись принагідно. Заскучав за ними, ой, заскучав! Зустріч, спільний відпочинок з близькими людьми додасть усім снаги. Але свою волонтерську роботу він не покине, нізащо, бо уже не зможе забути обличчя тих, хто боронить кордон на сході, хто відійшов у інший світ, «Гепарда», наприклад, - того хлопця, з яким якось довелось йому спілкуватись у бліндажі, з яким він пив чай з абрикосовим варенням, на грудях якого був наколений герб України. Його захопили в полон і вбили російські найманці, вирізавши спершу той герб разом зі шкірою Тут думки Нестора почали розпливатися. Він раптом відчув, що і руки його слабнуть, що на нього навалюється сон. Втома, ця вічна втома… Нестор з останніх сил старається вдержати кермо, але його якось різко вирубує і тільки тупий стук від удару чола об щось тверде будить «Журналіста», але тільки на мить. Потім чоловік знову відключається, провалюється в якусь чорну трубу, по якій летить, як космонавт. Але там, вдалині він бачить світло – якесь дивне, неземне світло. Він помер?!
На місце аварії (Нестор з’їхав в кювет і врізався в придорожній електричний стовп) прибули експерти. Висновок, який зробили патологоанатоми, дослідивши тіло, – банальний: помер природною смертю, заснув за кермом. Жінка не могла повірити в те, що Господь забрав її чоловіка, її янгола. Друзі-воїни, друзі-журналісти теж були в розпачі. За Нестором плакали всі, хто його знав. На похорони рідні, друзі і знайомі принесли живі квіти, багато квітів. Його поховали з почестями і навіть посмертно нагородили орденом за відвагу. Але він пішов і вже ніколи не поведе вулицями Львова трамваю, не побачить, як його донечка закінчить школу, як вступить до вузу і вийде заміж. Він ніколи вже не зможе поїхати в гори, де вперше кохався зі своєю Олюнею. Він не обійме своїх батьків, яким плакати до кінця віку свого. Всього цього Нестор уже ніколи не побачить. Але він виконав свою місію – бути небайдужим сином Неньки-України. Через три місяці після поховання покійний приснився дружині. Він просив її дізнатися правду. Вона розповіла про свій сон друзям чоловіка – фронтовим друзям. Ті вирішили, що, можливо, висновок про причину смерті «Журналіста» був неправдивим. З дозволу дружини вони витягли із землі гріб, найняли таємно патологоанатома, який зробив повторну ексгумацію тіла. У крові покійного той виявив залишки сильнодійного снодійного засобу.
Хто і для чого підсипав Несторові-Торбі-Журналісту снодійне в той останній день його життя?
21.06.16 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781368
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 10.03.2018
Він українець з мозку до кісток.
З народу вийшов, ним горів до скону.
Літературі він проклав місток,
Їй натягнув на голову корону.
Нової ери істинний рушій,
Той, хто неволі пута рвав словами.
Неслися думи з гнізд його душі,
Між простолюду вилися птахами.
Він той, хто слово віще в світ поніс.
Щоби його почули всі народи.
На ньому кожен українець зріс.
Він словосіяв – і з’являлись сходи.
Він перший український дисидент,
Що звідав бруд солдатчини, заслання.
Та це його не виїло цемент –
Він живописив і складав послання.
Кидав сокиру в ліберальний рух.
Царат клеймив, росію як державу.
Не владцям був – народу вірний друг.
За це йому повіки честь і слава!
За різними даними, на сьогодні у цілому світі налічується від 1100 до 1384 пам’ятників Кобзареві. Він живе в своїх творах, в наших думах і в наших серцях. Він продовжує виконувати свою місію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2018
[b]РЕЛІГІЙНІ ТВОРИ
ПСАЛОМ[/b]
Це пісня – не звичайна.
Не світська – релігійна.
Повчальна, величальна,
Осяйна, благовійна.
В Біблійному овиді
Сто п’ятдесят є псалмів.
Написані Давидом,
Всі Бога вони славлять.
[b]ПСАЛЬМИ[/b]
Вони мотив духовний мають.
Це є псалми, які співають.
[b]БІБЛІЙНІ ІСТОРІЇ[/b]
Записували їх усякі люди,
За словом Бога – з ним вели розмову.
І їм від того розпирало груди.
У творах цих - реальна є основа.
Вони про світ розповідають люду
Благають віру й честь в собі носити,
Плекати душу – докладати труду,
Любити Бога й ближнього любити.
В Старому є Завіті оповідки.
І у Новому – вищої всі проби.
Новий Завіт Христа писали свідки,
Старий – царі, а також чорнороби.
[b]РЕЛІГІЙНА ЛІРИКА[/b]
Вірші про те, що никне біль, тривога,
Коли хтось віру зберігає в Бога.
[b]НАПІВФОЛЬКЛОРНІ НАПІВЛІТЕРАТУРНІ ЖАНРИ
СКОРОМОВКА (ШВИДКОМОВКА, ЧИСТОМОВКА)[/b]
Що це таке? Дотепна гра.
Тут важко-мовлені слова,
Часто повторювальні звуки.
Швидко промовить – варте муки.
Зв'язок із жартом має кровний.
Цим апарат тренують мовний.
[b]ПРИСЛІВ’Я
[/b]
Одне тут речення чи два.
Але повчальна складова.
[b]ПРИКАЗКА[/b]
Влучний вислів, часто є римований.
Та повчанням не заангажований.
[b]
КОЛИСКОВА[/b]
Є авторська і є народна.
Щира, проста, жива, природна.
Її співають немовлятам,
Коли темніє, дошкільнятам.
Від неї діти затихають,
У сни протяжні поринають.
[b]ЛІЧИЛКА[/b]
Діти люблять в ігри грати –
В «Піжмурки» чи в «Лови».
А кому жмурить, лапати,
Скаже жанр цей мови.
Ти пусти вірш із гортані
По складах, як кури.
А на кого склад останній
Випаде – той жмурить.
Промовляєш і торкаєш
Всіх, хто є колі.
Той, на кім лічбу спиняєш,
Виповняє ролі.
[b]РУБАЇ [/b]
[b](Жанр персько-таджицької лірики)[/b]
Чотиривірш. В нім рима робить тісто.
Бува, зазвичай, з філософським змістом.
А-а-б-а – така у нім римівка
Чи а – усі. Здійсни в цей жанр мандрівку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781009
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.03.2018
[b]СКОРОМОВКА (ШВИДКОМОВКА, ЧИСТОМОВКА)[/b]
1. Кашу миші влила Саша.
Миша кашу з’їла ласо.
2. Зебра в кобри бра забрала.
Зебра кобрі швабру дала.
3. Лев на птаха влітку сів,
Прилетів у місто Львів.
[b]ПРИСЛІВ’Я[/b]
1. Сто разів думку в’яжи, а один раз скажи.
2. Хочеш мати дім, авто, не вилежуся котом.
[b]ЗАГАДКА[/b]
Її не вип’єш, у руках не потримаєш,
І не побачиш, як метелика чи цвіт.
Але коли її у собі, друже, маєш,
То очі світяться твої і цілий світ.
[b]ПРИКАЗКА[/b]
1. Шукай вчорашнього снігу.
2. Не дай йому працювати, лиш дай рота розкривати.
[b]КОЛИСКОВА[/b]
Спи, малятко, жабеня спить у траві.
Лисенятко, бобренятко – у норі.
Спить зелений крокодилище в ріці.
Жук на листі, черв’ячок на корінці.
Спи, малятко, зорі сиплять блиск зі жмень.
Темна нічка заховала білий день.
Притомилась рута, м’ята, спориші.
В сон поринули дерева і кущі.
Кіт муркоче у кутку, накривсь хвостом.
Сам собі отак співає перед сном.
Стихла курочка, корова і коза.
В сні припала до води стара лоза.
Спи, малятко, відпочинь собі у сні.
Хай присняться тобі ягоди лісні,
Мама, тато, синє небо, жовтий лан.
Списпокійно, в Бога є для тебе план.
[b]ФІГУРНИЙ ВІРШ[/b]
Люблю я сонце,
Цвіт люблю весняний.
Люблю птахів,
Що з вирію летять.
Люблю поля.
І хліб люблю духмяний,
Люблю людей,
Що зорями мигтять.
[b]ЕЛЕГІЯ[/b]
Сіріє небо і душа сіріє.
У світі стільки болю і страждань.
Один живе у розкошах, дуріє
Від надміру утілення бажань.
А інший ледь кінці з кінцями зводить.
Які Мальдіви, Древній Рим, Париж?
Запал життєвий без кінця холодить
Лукавий привид безталанних хиж.
Хиж - хижин, хатин.
[b]ІДИЛІЯ[/b]
Село і нині – це куточок раю.
Тут в’ється річка поміж береги.
Тут соловей співає в літнім гаю,
Набравши в груди із небес саги.
Тут сад, де спіють вишні та черешні.
Поля, де колос пнеться догори.
Тут цвіркуни беруть твій слух у клешні.
Тут стежка в ліс, де спокій і гриби.
Тут гостить небо квітами барвінку.
Корова свіже молоко дає.
Співає півень на світанку дзвінко.
Млинці гарячі сонце роздає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780986
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.03.2018
1. Хоч сама не розмовляє,
Інших розуму навчає.
(Книжка)
2. Худорлява, продовгаста.
В животі у неї паста.
По папері швидко скаче,
Не тварина це, не м’ячик.
(Ручка)
3. В хаті цій живуть без бійки
Ручки, гумки і лінійки,
Олівці прості та барвні
Ще й фломастери прегарні.
(Пенал)
4. Тридцять троє тут овець.
Хто їх знає, молодець.
По порядку стали в стрій.
Кожна має вигляд свій.
Першу вівцю звати А.
А останню, звісно, Я.
(Абетка)
5. Чорне пір’ячко летіло,
І на біле поле сіло.
Хто те пір’я позбирає,
Щось цікаве прочитає.
(Букви)
6. Вона стрибає не по листі –
Лише по дошці, ставить слід –
Біленький, іноді барвистий.
Слова, малюнки – її плід..
(Крейда)
7. Дерев’яний, довгоростий,
Наче в лиски в нього хвостик.
Як у фарбу його впхає —
все довкола оживає.
(Пензлик)
8. Цей предмет твердий, не з вати,
Варто завжди в сумці мати.
Щоб прямі усі й відрізки
Малювалися без слізки.
(Лінійка)
9. Мають листки, та не зелені,
Бо це не квіти, не кущі.
По них чорнилом водять Зені,
Як по траві в Лужку дощі.
(Зошити)
10. Із роду сумок цей предмет.
Купити хочеш? В Інтернет
Зайди. Там вибрать просять.
На плечах його носять.
Дорослі з ним в похід ідуть,
До школи школярі беруть.
(Наплічник)
11. Худорляві, довгополі.
Є прості, є кольорові.
Ними можеш зобразити
Все, що душу просить жити.
(Олівці)
12. Є художні книги (кметиш?),
Є і наукові.
Є й такі, що вчать предмети
З них навчальні в школі.
Учні – їх заручники. Звуть книжки…
(Підручники)
13. Як дзвенить в коридорі школи дзвінок,
Значить треба учням іти на ...
(Урок)
14. Який урок розкаже про тварин –
Про риб, комах, про звірів і птахів,
Про море, гори, ліс і апельсин,
Про сонце, вітер, день, що влітку грів?
(Природознавство)
15. Його багато школярів вже має.
Він річчю є, що нам допомагає
Знайти потрібне щось у Інтернеті –
Про світ тварин, погоду на планеті.
Як завантажиш в нього гру – пограєш,
Як музику – станцюєш, заспіваєш.
У нього сенсорне обличчя, друже.
З ним довго бути – це шкідливо дуже,
Хто він, з ким ти щодня є тет-а-тет?
Ви здогадались? Звісно, це - …
(Планшет)
16. Як хочеш вчитись малювати,
Ти мусиш річ оцю придбати.
Це те, по чім ти пензлем водиш.
Це те, на чім малюнок родиш.
(Альбом)
17. Ця річка м’яка, коли тепленька.
Із неї виліпиш для неньки
Квітки, ведмедика – для брата.
Її до школи треба брати,
Тиснути з різних боків гарно
Вона буває різнобарвна.
(Пластилін)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780816
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.03.2018
[b]БІЛИЙ ВІРШ[/b]
Як будь-який вірш у всьому,
Лиш рими немає в ньому.
Зима – така вся пишна, біла,
Із Березнем якось зустрілась.
Той був у модному жупані,
Мав жовтий бриль на голові.
Як Березіль на Зиму глянув,
Чуття його вхопили флейту,
Почали грати так розлого,
Аж ліс від подиву присів.
Наблизився до пані місяць,
Всміхнувся їй так ніжно-мило,
Зняв бриля і, чоло схиливши,
На танець даму запросив.
Пішла. У полі танцювали,
А потім в лузі біля річки,
У парку, у селі, у лісі
І навіть у моїм дворі.
Їм горобці на скрипках грали,
Вітриська – на віолончелях.
У такт підгавкував собака,
І навіть кіт щось там нявчав.
Вів Березіль білявку вміло,
За талію тримав рукою.
Кружляв у танці і до себе
Її, холодну, притуляв.
Розчулилась вона і зм’якла,
Емоції зробили діло –
Стопилось серце її лідне.
Степліло тіло, потекло.
Зняв Березень свого жупана,
На плечі Зимоньці накинув.
Таксі їй викликав мобільним –
На північ Зиму повезло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2018
[b]НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ (ФОЛЬКЛОР)[/b]
З англійської фольклор - народна мудрість.
Із цього жанру, мабуть, кожен п'є.
Думки там і оголене, і в пудрі.
Щось вносить в жанр цей кожен люд своє.
Легенди, притчі це, казки́.
Пісні. перекази, байки́.
[b]КАЗКА[/b]
Цей вид епосу люблять діти.
Тут герої – тварини, люди.
З ними можеш ти порадіти,
І печалі набрати в груди.
Простоту слово в казці має.
Щастя в ній заміняє горе.
Правда кривду перемагає.
Мудрість дурість завжди поборе.
Той, хто любить казки, читає
Їх в дитинстві багато, пильно.
Той усяку біду здолає,
Стане добрим, правдивим, сильним.
[b] ВИДИ КАЗОК[/b]
Є казки́ чарівні, в них – чари
Випускають особи вміло:
Море виникне із Сахари,
Льодом стане те, що кипіло.
Є також казки побутові –
В них про те, як раніше жили –
Їли, дякували Христові,
Полювали, город садили.
Героїчні казки бувають.
В них герої ростуть, мандрують.
Злих осіб вони убивають.
Волю тим, хто в ярмі, дарують.
Є казки про тварин – з них кожна
Свої звички і статус має.
Лиска – хитра, а лев – вельможний,
Вовк – підступний, вівця – благая.
[b]ЛЕГЕНДА[/b]
З латинської легенда – це є те,
Що варто, що потрібно прочитати.
У ній – про світ, що з квіточки росте,
Чи про яйце, що може світом стати.
Це невеликий зо об’ємом твір.
Він про міфічних розповість героїв.
Про те, звідкіль узявся ліс і звір,
Про те, хто землю, море перекроїв.
Легенди усні і письмові є.
Багато з них – язичеського змісту.
В основі – правда завжди постає.
Глибинний роздум тут знаходить місце.
[b]БИЛИНА[/b]
Цей твір є давнім в українськім світі.
Історія у ньому постає
І в сірому, і у барвистім цвіті,
Про побут з нього давній пізнаєм.
Описується час життя реально –
Поля, хатини, праця, інтер’єр.
Але герої – гіперекстремальні,
Вони долають будь-який бар’єр.
В билині є особи історичні,
Про подвиги їх слава йде гримка́.
Але також є і міфологічні,
Що можуть ґрунт зробити зі струмка.
Билині є властиве римування.
Але не точним є її кування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780655
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.03.2018
[b]ЕПОС[/b]
Із грецької епос – це слово.
Це твір-оповідка, авжеж,
Зазвичай не римна – прозова,
Коротка, середня й без меж.
Буває в ній автор героєм,
Від себе розмову веде.
Захопившись слівною грою,
Він вершить свої па-де-де.
Від третьої часто особи
Складає письменник сюжет.
У думи свої екскурс робить
І часом долає Тибет.
Тут опис речей і природи.
А ще монолог, діалог.
Події, думки і пригоди.
І звісно, пролог й епілог.
[b]ФОРМИ ЕПОСУ[/b]
Є три – віршована це й прозаїчна.
Ну й об’єднавча – синкретична.
[b]ВИДИ, ЖАНРИ ЕПОСУ[/b]
Жанр епосу – старий, як глина.
Походить з первісних часів.
Переказ, казка це, билина,
Легенда, дум-народний спів.
Роман це, повість, епопея,
І розповідь – в них повальсуй.
Оповідання і новела.
Ще й кіноповість доплюсуй.
[b]ЕПОПЕЯ[/b]
Великий твір чи низка творів,
Зав’язаних в один сюжет.
Епохи тут палають зорі.
Кохання, праця, тут, багнет.
Події славні і не дуже.
Відомі люди й зовсім ні.
Тут є що почитати, друже,
Про що розмислити у дні.
[b]РОМАН[/b]
Цей твір за розміром великий.
Сюжет – складний, багатоликий.
Достатньо персонажів має.
Їх вдачі автор розкриває.
Людина – головна у творі.
Її показано у горі,
У щасті, в радості, авжеж –
З одежею і без одеж.
Події в часі йдуть, у русі.
Герої - літні та безвусі.
[b]РОМАН У ВІРШІ[/b]
Роман у вірші – це такий роман,
Який вдягнув віршований жупан.
Тобто в нім рим і ритмів повний жмуток.
Доволі також образів, закруток.
[b]ПОВІСТЬ[/b]
Цей твір, зазвичай, менший, ніж роман,
Та від оповідання більший значно.
Тут сонце світить й сіриться туман.
Сюжет бува простий й не однозначний.
Він трохи схожий на роман, це так.
Однак відмінність жанри таки мають.
В романі світ підвішують на гак,
А в повісті людину розглядають.
[b]КІНОПОВІСТЬ[/b]
Багато монологів, діалогів.
І роздумів достатньо в творі є.
Тут кадри ніби лізуть із барлоги.
Пейзаж яскравим світлом виграє.
Тут описи осіб – чіткі та файні.
Все решта, як у повісті звичайній.
[b]ОПОВІДАННЯ[/b]
Сюжетна лінія одна тут.
Іде вперед, мов по канату
Канатоходець. Мало дій.
Це повість, що погриз злодій.
Саме тому оповідання
Легким, швидким є для читання.
Роль автора – знайти ідею.
І поділитись з нами нею,
Знайти слова цікаві, точні,
Щоб образи були наочні.
[b]НОВЕЛА[/b]
Із італійської – новина означає.
І небагато у собі сторінок має.
У творі швидко розвиваються події.
Думки, чуття розкриті – смуток, страх, надії.
Тут мусить бути якась фішка на верхівці.
Є не очікування часто у кінцівці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780512
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.03.2018
[b]ГУМОРЕСКА[/b]
Твір не гігант, та специфічний,
Римований є і прозовий.
Він жартівливий, іронічний.
Живильник настрою чудовий.
[b]АНЕКДОТ[/b]
Цей твір – короткий, та забавний.
Його слова – легкі бесаги.
Він не такий, як інші, славний,
Не для навчання – для розваги.
Він про оказію цікаву
В нім несподівана кінцівка.
Його розказують під каву,
Щоб розпружинилась маківка.
[b]БАЙКА[/b]
Герої цього твору є тварини,
Рослини чи якісь собі предмети.
У змісті є моральності жарини,
Не охолодять їх і водомети.
Тут слово б’є, як куля з автомата,
Висміює погані звички, риси.
В кінці, зазвичай, фраза є крилата –
Величиться, неначе кипариси.
[b]ФЕЙЛЕТОН[/b]
В основу твору входять справжні факти.
Це публіцистика, але художня.
Тут з душ знімає автор катаракти.
І видно, вона повна чи порожня.
Та робить це із гумором – реалить.
Не попадись йому на гак – роздавить.
[b]ПАРОДІЯ[/b]
Це навіть не гумор – сатира.
Рулює тут ентузіазм.
Є критика: іноді щира,
А часом і злісний сарказм.
Як з гречки гречаники роблять,
Так з твору – пародію-твір.
Що було серйозним – роздроблять,
Смішне покладуть на папір.
Замінять лице, котре було.
Навиворіт зміст одягнуть.
Наставлять на першо-спів дуло,
Оголять лиш цим його суть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780350
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.03.2018
Сонце, вітер чи мороз лютує?
Є в нас щось, що захист нам дає,
Шкіру від ураження рятує,
Гарного їй виду надає.
З баночки берем, по шкірі трем.
Що це, діти? Ну, звичайно. … .
Недорого коштує фрукт оцей.
Та молодить і душу, і лице.
У нім багато мікроелементів.
Корисний для учнів і для студентів,
Для мам і тат, бабусь і дідусів.
В бордо, зеленім, жовтім кожусі,
У білім також часто він буває.
Імунітет людині підіймає.
Бува солодкий, кислий, форма – куля
Росте в садах Європи ця фруктуля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780347
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.03.2018
[b]ВЕРЛІБР[/b]
Верлібр – це вільний вірш, без рими.
Це жанр бунтарства проти норм.
Тут кожне слово сутнє, зриме.
Для мозку праця, втіха, корм.
Не епос це – рядки окремі,
Хоч розмір їх довільний є.
Вони – як складники у кремі.
В одне зведеш – ефект дає.
Хоч поодинці теж важливі,
Щось вносить кожен у товар.
Піддайся цій бурхливій зливі –
Склади верлібр, розкрий свій дар.
[b]ФІГУРНИЙ ВІРШ[/b]
Ну вірш, як вірш – є розмір, рима,
Але й фігура певна є,
Немов у балерини – прими –
Десь ширшає, десь вужчає.
Діагонально йдуть катрени
І наче шахи на полях.
Витягуй зорові антени
Долай читацький вабний шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780239
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.03.2018
[b]ГІМН[/b]
Цей твір колись співали в честь богів,
Людей великих, видатних героїв,
Славетних і не славних королів,
В честь успіху в ділах, у битві воїв.
Сьогодні твір цей символізм несе.
Ним кожен люд свою країну славить.
Співання урочисте, голосне
Розбудить слухача і зацікавить.
Під час торжеств святкових твір звучить,
На мітингах, парадах і лінійках.
Він поважати Батьківщину вчить.
Його почуєш, стань у «Струнко!» стійку.
[b]МЕДИТАЦІЯ[/b]
Цей твір рве душу на шмаття.
Він заклик містить і розраду.
Тут і про смерть і про життя, [b][/b]
Любов-ненависть, вірність-зраду.
Тут автор роздуми веде
Над тим, що вічно люд цікавить.
Міст у духовній світ кладе,
Штамп слухачеві в серці ставить.
[b]ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА[/b]
Ліричні вірші філософські
З медитаційними не змішуй.
Є узбережжя чорноморські,
Є аланійські – більш крутіші.
У філософських автор, знаєм,
Шукає істину не в собі.
Він Всесвіт в лупу розглядає,
Як жить, нараджує особі.
[b]АКРОВІРШ[/b]
Твір цей з хитрощами, знай.
Ґречно ти його читай,
Мстить він загадку.
Перші букви відділи
Від рядків, у стовп склади,
Матимеш відгадку.
[b]ІНТИМНА ЛІРИКА[/b]
До творів кожен цих тяжіє.
Радіє в них герой, страждає,
Сміється, плаче, байдужіє,
Осібне щось переживає.
Не про громадське, маєстатне -
У віршах йдеться – про приватне.
[b]ПЕЙЗАЖНА ЛІРИКА[/b]
Це вірші, у яких природу[b][/b]
У різну пору, час, погоду
Змальовують – моря і гори,
Річки і степові простори,
Двори, сади, ліси і парки,
Елітні сквери й закамарки.
Епітети тут місце мають.
І вільно образи гуляють.
[b]ГРОМАДЯНСЬКА ЛІРИКА[/b]
Громадянська – походить від громадянин.
Хата-вірш ця росте з совістинок-цеглин.
Не байдужа герою є доля народу,
Серце він не ховає від нього до льоду.
[b]ПАТРІОТИЧНА ЛІРИКА[/b]
Патріотична лірика – така,
В ній серце завжди скаче гопака.
Герой у ній – людина-патріот,
В якої море праці і турбот.
Він про країну думає вседібно.
За неї вмерти може, як потрібно.
[b]ЕЛЕГІЯ[/b]
Як сум у вірші чорним птахом в’ється,
Елегією вірш такий зоветься.
[b]ІДИЛІЯ[/b]
Твір невеликий цей, у нім село
Описується – хати і зело,
Ріка і луг, де кози і корови.
Життя просте, та різнокольорове.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780138
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.03.2018
На площі Ринок, дев’ять (Львів) життя бурлить.
Там різні зустрічі, дискусії та інше.
Проходиш повз – зайти туди душа велить.
Щось знав про когось, там дізнаєшся ще більше.
Працівники зустрінуть радо там тебе.
Там книги сплять і скачуть, наче в парку білка.
Зайшов - і прямиться твій зігнутий хребет.
І сум у бак летить, як тріснута тарілка.
Туди не йдуть за тим, щоби зірвать куші,
А лиш для того, щоб культуру відродити.
Щоб взяти й дати людям часточку душі.
Щоб в них любов до словотвору пробудити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
[b]ЛІРИКА
[/b]
Лірика – це твір, де рима є,
Ритм і думка перлом виграє.
В ній чуття, емоції та настрій
Розцвітають, мов на грядці айстри.
А довкілля і життя людське
В образах всіляких постає.
Тут читач – один з героїв твору,
Йде шляхом мажору і мінору.
Автор його впевнено веде.
Лірика – це вірша па-де-де.
[b]ВИДИ ЛІРИКИ[/b]
Пейзажна є, і є патріотична.
Є громадянська, є філософічна.
Медитаційна є, і є сонетна.
Романсова, пісенна – вся славетна.
Інтимна також лірика буває.
Ще ода, гімн – у них душа злітає.
Що значить термін лірика? Це слово,
Котре співалося під звуки ліри.
Мечем разило, грало веселково,
За душу брало, додавало віри.
А ліра – це музичний інструмент,
Торкнися струн – задзумлять у момент.
[b]ПІСНЯ[/b]
Що то є пісня? Це в одне злиття
І музики, і слова, знай, дитя.
Виразний ритм, куплети в ній, приспіви.
Цей, звісно, твір призначений для співу.
[b]ОДА[/b]
Врочистий твір, присвячений особі,
Що її образ в славній є оздобі –
Ученому, герою, командиру,
Тому, хто впав в бою заради миру.
Тому, хто вів народ із тьми до світла,
Щоб розум і душа його розквітли.
Це може бути і хвала події,
Що славою покриті її дії.
[b]РОМАНС[/b]
Це невеличкий вірш, який співають,
В якому свою душу виливають.
Тут біль від нероздільного кохання,
Нерозуміння, не пошанування.
Співають твір під акомпанемент.
У нім душа – важливий елемент.
[b]СОНЕТ[/b]
Sonetto слово є, і треба знати,
По-італійськи значить це – звучати.
Отож це твір – не просто поетичний.
У нім рядки вкладаються не звично.
Усіх є чотирнадцять у строфі.
Катрени два (куплети, якщо хочеш)
І дві терцини – двічі три рядки.
Шекспір за твір цей брався, і охоче,
Неначе добрий ґазда за грядки.
Та в нього перехресне римування
У трьох катренах, а в кінці – двовірш
Із парним римуванням. Та не згірш
Є схема, попередньо яку дано.
Використовують її поети, знано:
Абаб, абаб, або абба, абба –
Така із рим в катренах, словом, гра.
В терцинах – ввг і ддг.
Слід пам’ятать це правило туге.
Є теза в творі, потім антитеза
(Любов як мед, а вслід – як гостре лезо).
Конфлікт за тим іде, іронія.
В кінці ж розв’язка теми є, гармонія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780062
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.03.2018
Кітікетить зранку кіт.
Пастколапить діда піт.
Виполітується птах.
Сонодрімкує мурах.
Вибурулькується лід.
Доягідкується глід.
Снігопадиться зима.
Мінусівками дійма.
Морозкується до щік.
Дубовить березам сік.
Зашлагбавнює весну.
Тромбонує путь зерну.
Може, шпундем їй на чай,
Щоб покинула наш край?
Шпундем - кинемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779855
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.03.2018
Лютий свій трон віддавати не хоче.
Холод пуска льодяними грудьми.
Голуби в вікна дзьобами стукочуть:
- Дайте зерна, бо загинемо ми.
Кішки нічийні у шпари забились.
Пси дворові загубили ходи.
- Весно! Агов! Ти чому забарилась?
Ріки стомились тримати льоди.
Стогне земля, як смеркає надворі,
Пхає мороз їй до щік рогачі.
Місяць завив і заплакали зорі,
Холод і їм дошкуляє вночі.
Весно, виходь. Одягни сонце-шляпу,
Взуй черевики, що топлять сніги.
Досить тобі обіймати канапу.
Поле чекає, річок береги.
Сад зажурився, хотів сокувати –
Тіло в лещата мороз затиснув.
Діти малі не виходять із хати.
В вікнах сидять, виглядають весну.
З’явиться? Звісно Та треба просити,
Кидать закличні пісні їй до ніг,
Щоби хотіла у нас загостити.
Вимести холод із душ і доріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779778
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.03.2018
Це був останній день зими. Пізній вечір. Оксана зійшла з потяга і попрямувала додому. Йшла центральною вулицею рідного міста. Зліва, обабіч дороги, стояли одноокі велети-ліхтарі. Одні з них світили синім, інші – жовтим світлом. Падав м’який пухнастий сніг. Він вкривав дорогу білим блискучим килимом, лоскотав жінці щоки і ніс, лягав на довгі чорні вії, гойдався на них, мов немовля в колисці чи бджілка на квітці. Жінка не противилась жодним діям цього грайливого, хоч і мініатюрного, пана. Чому? Бо він був білий, чистий, ніжний і сходив з небес. Вона йшла майже пустинною вулицею і слухала тишу. І вона, ця тиша, співала їй «Маленьку нічну серенаду» Вольфганга Амадея Моцарта. Оксані хотілося танцювати, у парі зі снігом – цим білооким, м’якотілим нічним диваком. І вона подумки танцювала. Чому такий настрій? Бо сьогодні він відізвався. Ні, ні, не сніг – ВІН, той кого вона носить ось уже четвертий рік у своєму серці, гладить щосекундисвоїми серцевими клапанами, живить теплою кров’ю артерій, цілує м’якими губами душі. Він нарешті сказав їй три заповітних слова, які вона так хотіла, але вже не надіялась почути. Ні, це не слова: «Я тебе кохаю!» Але і не менш вартісні. Він сказав сьогодні Оксані: «Ти моя муза!» Бути музою для когось – це теж важливо і почесно, а тим паче для такого чоловіка, як ВІН. Тому їй сьогодні так весело крокується о півночі. Місто це розуміє – її рідне місто. Воно звабницьки підморгує жінці ліхтарями, співає тишею, гостить сніжинками, запрошує до танцю під «Маленьку нічну серенаду» Вольфганга Амадея Моцарта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779675
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2018
Здати зима не готова позицію –
Сипле снігами, морозами гостить,
М’язи тренує, покращує дикцію,
Льодом шляхи на водоймищах мостить.
Що їй, що сукню від GUCCI з блискітками
Вчасно придбала Весна й рукавички,
Шляпку від PRADA, з біленькими квітками,
І від DIOR шкіряні черевички,
Що вже потрохи до балу готується,
Личко припудрила, коси зібрала?
Все це немовби її не стосується,
Бути сліпою й глухою – обрала.
Син її лють виливає - всміхається.
Вийшла під ручку із ним на алею.
Березень ліг під ліском – прислухається:
- Пролісок тужиться вже під землею?
Ні. Тихо-тихо під сніжною шубою…
Вхопивши дріж, в дім прожогом несеться.
Довго сидить і ворожить над грубою –
Обширом скоро тепло розбредеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018
Їжа приємна на запах і вид,
Пробуджує в нас … (апетит).
Хочеш вигляд свіжий мати,
Їж з олією … (салати).
Розуму напхаєш повні міхи
В мозок, коли їстимеш … (горіхи).
Як влітку полотимеш грядку,
Узимку робити зарядку,
Вживати продукт від корови,
То будеш міцним і … (здоровим).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779254
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.02.2018
Весна потрохи зиму топче,
Хоч та й не хоче трон віддати.
Тобі сьогодні вісім, хлопче.
Учись в борні перемагати.
Здоровим будь, міцним, як криця,
Розумним, мов Сократ афінський.
Черпай знання з життя криниці,
Живи свій корінь український.
Люби цей Божий світ, країну,
Домівку, слово материне.
Злови щасливу ту пір’їну,
Що синій птах із неба скине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779194
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.02.2018
За те, що ранок йде в оселю,
За те, що ти встаєш з постелі,
Що бачиш вранці за віконцем
Блакить небесну, ясне сонце,
Що чуєш пташки спів з веранди,
Вдихаєш пахощі троянди,
Співаєш пісню в будень, свято,
Куєш життя щодень, завзято,
За те, що зріє жито в полі,
Що маєш хліб і сіль на сто́лі,
За те, що берег лиже море,
Річки течуть, синіють гори,
За те, що ліс верхів’ям грає,
Травинка, квітка виростає,
За те, що сон вночі приходить,
Город і сад плодами годить,
За те, що в тебе є родина,
Хатина тепла, Батьківщина
І мова – із коріння роду,
За те, що ти – один з народу,
Що можеш вільно говорити,
Думки в'язати і творити,
Що вибираєш сам дорогу,
Склади подяку щиру Богу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2018
Хтось в дім іде, хтось до барлоги,
А він стоїть біля дороги.
Одна у нього, діти, ніжка,
Що в ріст не йде, хоч плач, нітрішки.
Три ока має – їх добово
Він відкриває почергово.
Очима він дає накази.
Спиняються, «Ферарі», «КРАЗ-зи.»,
Як їм червоним мигне оком.
Через шосе підскоком, кроком
Підуть Максими та Олени,
Як їм засвітить він зеленим.
А жовтим кліпне, друже, стій –
Готує жовте зміну дій.
Ввімкнули в мозку вже мотор?
То що, скажіть, це? … (Світлофор)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778909
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.02.2018
Лось гуляє в лісі, друзі.
Ну, а кріт, лелека в … (лузі).
Срібний окунь, плиска – в річці.
А цвіркун біжить по … (квітці).
В нірці селиться полівка.
У дуплі горіха - … (білка).
У кущі тремтить троянда
Поміж скель дрімає – … (панда).
На траві блищить росинка.
В теплій кучі хрюка ... (свинка).
У печі тріскочуть дрова.
Хлів заселює… (корова).
Авта нудяться в заторах.
Беркути гніздяться в … (горах).
Хворий кіт – в ветеринарні.
Книги, карти – у… (книгарні).
Фотографії – в альбомі.
Ну, а я живу у … (домі).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778776
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.02.2018
В країні Дубоварії жив принц Фріґен. Одного літнього дня він сів у карету й поїхав до сусідньої держави Кленоманії на бал. Там Фріґен мав познайомитися із кленоманською принцесою Бірою. Їхав в обідню пору, поїдав цукати, які витягав із металевої коробки, й думав про те, чи сподобається він принцесі. Від хвилювання й від того, що надворі того дня було спекотно, принц зіпрів. Він відчинив віконце, крізь яке вже через п’ять хвилин до карети залетіла бджола – велика, брунатна. Вона описала крильми три кола довкола голови принца, а тоді сіла йому на щоку. Мабуть, її привабив запах цукатів, який нісся із уст Фріґена. Принц хотів прогнати непрохану гостю, різко махнув рукою, і тут сталося те, що не передбачалося: бджола запхала своє жало принцові в щоку.
- Ой-ой-ой! – зарепетував Фріґен. – Болить! Ой, як болить! Кучере! Негайно зупини коней!
Виконав той принців наказ. Зліз, відчинив дверцята карети, спитав:
- Що сталося, ваша високосте?
- Мене вкусила бджола. Місце укусу дуже болить.
- Мабуть, там є жало. Треба витягнути його. Поїдемо до лікаря?
- А ти знаєш дорогу до нього?
- Так.
Кучер Гарден сів на своє місце і швидко погнав коней до найближчого поселення, в якому мешкав лікар. Через пів години карета вже стояла під вікнами його будинку.
Гарден задзвонив у двері. Вийшов слуга, спитав, що сталося. Коли почув, що бджола вкусила не кого-небудь, а самого принца, негайно повідомив про це лікарю Крадеру. Той завів поважного пацієнта до приймальні, всадовив у медичне крісло, витяг щипцями жало. Тоді помастив щоку якимсь розчином і дав постраждалому випити трав’яний чай, який приготував асистен лікаря. Фріґену полегшало. Біль став лагіднішим.
- Якби зразу жало витягли, - сказав л Крадер, - наслідки були б мінімальними, щока б так не розпухла. На жаль, отрута за час, поки ви добирались до мене, зробила свою справу.
- Як же я поїду на бал до Кленоманії з таким обличчям?
- Не їдьте.
- Але я три місяці чекав на цю подію! Зробіть щось із тією припухлістю.
- Я лікар, а не чародій. Дам вам зі собою пляшечку з настоєм деревію й подорожника, змазуватимете ним щоку й питимете цей настій по ложці щогодини. Це допоможе вивести отруту з організму. Коли ж набряк зійде, я не знаю. В кожного це відбувається по-різному.
- Дякую за допомогу, лікарю. Скільки я маю вам заплатити?
- Ніскільки. Для мене є нагородою вже те, що ви звернулися до мене, ваше світлосте.
Вклонився Крадеру принц, вийшов з його помешкання, а тоді сів до карети, витяг дзеркальце, яке було в його дорожній торбині, глянув у нього – ліва щока вдвічі більша за праву. Сумно! Не може він таким їхати на бал, не сподобається принцесі Бірі.
Наказав Фріґен кучеру додому вертатися. Той розвернув коней і повіз принца до його палацу. Коли прибули, Фріґен покликав до себе писаря.
- Пиши наказ! – мовив, як тільки той до нього зайшов.
- Слухаю, Ваше високосте! Диктуйте.
- Я, принц Фріґен, наказую знищити всіх бджіл у королівстві мого батька. Кожен, хто принесе вбиту бджолу, отримає за неї одну дубарину (це приблизно чотири гривні, як на теперішні українські гроші). Оголоси і рознеси цей наказ, писарю, по всій Дубоварії.
- Слухаюсь, принце Фріґене.
Тут треба сказати про те, що принц мав право давати накази. Його батько – король Бурдон, був сліпим уже близько трьох років. Осліп він через одну пригоду, яка сталася з ним у лісі. Якось, коли Бурдон зі своїми двома слугами залишився ночувати в лісі під горою з тим, щоби на світанку вполювати ведмедя, який жив нездалік, то обпалив собі обличчя вогнем. Несподівано серед ночі здійнявся сильний вітер. Він роздмухав вогонь, який запалили й лишили на ніч для того, щоб відлякувати вовків і щоб королеві не було холодно. Язики полум’я добрались до обличчя його світлості. Слуги в цей час дрімали. Коли король закричав, вони кинулись гасити вогонь, надали своєму володарю допомогу. Життя йому врятували, та зір обпаленим очам Бурдона ніхто вже не міг повернути. З того часу майже всі накази віддавав і підписував син короля принц Фріґен. Батько збирався офіційно передати йому трон, як тільки він ожениться. Тому принцові так важливо було поїхати на бал, познайомитися з Бірою і якнайшвидше зробити її своєю дружиною.
Писар вчинив так, як сказав йому принц. Наказ оголосили по всіх містах і селах Дубоварії. На бджіл було організоване масове полювання. До початку осені цих комах у королівстві майже не залишилося. Так Фріґен відімстив бджолам за укус їхньої сородички.
На початку вересня батько Фріґена наказав провести у своєму королівстві бал. Він хотів, щоб до їхнього замку прибули принцеси з різних куточків, і щоб його син якнайшвидше знайшов собі пару, бо останнім часом почував себе нездоровим і боявся, що може померти, не поблагословивши сина на шлюб. Бал був організований. На свято прибула й принцеса Біра. Їй сподобався Фріґен – високий, ставний парубок із чорним волоссям і голубими очима. Та вона не поспішала виявляти йому свою прихильність з першої зустрічі. Але коли Фріґен у жовтні прибув до Кленоманії на всенародне свято Гарбуза, на якому були присутні всі члени її родини, й після поєдинку на шпагах виграв у свого суперника на її очах, Біра погодилась вийти заміж за дубоварського принца. Як про це дізнався король Бурдон, то дуже зрадів, з того часу він почав краще їсти і спати. Молоді заручилися, весілля ж вирішили відсвяткувати навесні.
Тієї весни сніг довго не хотів сходити з гір, лишати долини. Та природа взяла своє. Сонце, набравши сили, познімало білі килими з землі та льодяні покривки з водойм. Пробилася молода трава, розцвіли перші квіти. Принц із принцесою взяли шлюб, пишно відсвяткували весілля. Батько-король віддав корону Фріґену. Чого ще кращого йому бажати? Та пізнє літо і рання осінь принесли хвилювання молодому королю. Не вродили в його країні плоди ні в садах, ні на полях. Вулики стояли без меду. Зусібіч неслося ридання й нарікання. Прикликав правитель до себе мудреців, спитав у них:
- Чому цьогоріч такий неврожай у нашому краю?
- Бо немає бджіл. А вони ж не тільки мед носять, а й запилюють рослини, щоб у них плід зав’язався, - мовили мудреці.
- Що ж тепер робити?
- Є один спосіб вернути все, як було колись. Треба найняти дванадцять служб Божих по різних церквах і наказати народові молитися за те, щоби бджоли знову завелися в нашому королівстві, - мовив мудрець Антоній.
- Треба піти у Незайманий гай. Там живе ще, чув від крука Мудрука, кілька родин бджіл, виловити їх, дати їм тут, де по селах люд проживає, найкращі вулики і годувати щодня солодом, щоб розмножувались. А коли чисельність комах зросте, розвезти їх по всій країні, - сказав мудрець Федотій.
- Треба поїхати до сусідніх країн, купити там вулики з бджолами й поставити на усіх великих квітучих лугах, - мовив мудрець Амброзій.
- Чудово! Наказую виконати все те, що запропонували мудреці, - мовив король двом своїм радникам, які були присутні при розмові.
Наказ короля був виконаний. Наступного року радість залила всю Дубоварію: цвіт, який з’явився навесні, позав’язувався, плоди на землі, на кущах і деревах виросли. Вулики були з медом. Бджоли зробили свою справу! Коли врожаї були зібрані, король наказав, щоб усі дорослі мешканці столиці зібралися біля його замку на Свято плодів. Підлеглі Фріґена прийшли, і не з порожніми руками. Кожен з них приніс і поклав на загальні столи щось із плодів своєї праці: хто – яблука, хто груші, хто сливи, хто виноград, хто огірки чи помідори, хто квасолю чи гарбузи. Запах стояв... дуже міцний і приємний. Звісно, його не могли не почули бджоли. Прилетіли, почали круги намотувати довкола столів. Та їх ніхто не проганяв, король заборонив чіпати цих поважних комах.
В полудень, коли сурмач подав сигнал й усі, хто прибули на Свято плодів, затихли, Фріґен оголосив промову. Найперше король подякував рідному батькові за народження, тоді Всевишньому за його милість, мудрецям за поради, підданим за працю й за те, що прийшли. Ну, а потім усі посідали за столи. Король наказав винести із королівського погребу три бочечки відбірного виноградного вина і ним пригостити присутніх на святі. Піддані були йому вдячні. Їли, пили, танцювали. Час від часу повітря стрясали вигуки:
- Слава королю! Хай живе король!
Фріґен усміхався. Коли він хотів уже оголосити про кінець свята, на його бороду сіла бджола, мабуть почула приємний запах вина, яке він щойно надпив із келиха.
- І ти хочеш вина, бджілко? - спитав Фріґен. - Наллю тобі трішки.
Бджілка злетіла з обличчя, сіла біля келиха. Король влив до нього вина.
- Пробуй! – мовив.
Комаха підлетіла, понюхала напій, але пити його не стала, від одного вдиху їй запаморочилося в голові. Пострибала трохи по столі, подзижчала і забралася геть. Народ продовжував скандувати:
- Слава королю! Хай живе король Дубоварії!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778747
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018
Бабця Оксана з донькою Маланкою та внучкою Катрусею вирішили прогулятися своїм містечком. Погода було чудовою. З небес людям лагідно всміхалося сонечко. Ніжно торкав своїми устами шкіру перехожих вітерець. На якийсь час Маланка відділилася від родинного гурту, пішла по магазинах, їй потрібно було купити продукти харчування та ще деякі дрібниці побутового характеру. Бабуся з малою вирішили в цей час заглянути до міського парку. При вході до нього, біля колон, побачили голубів. Вони голосно гулькали. Бабця кинула їм трохи соняшникового насіння, яке прихопила зі собою, птахи накинулись на нього, почали дзьобами визбирувати його. Бабця ж із внучкою попрямували далі. Не минуло й п’яти звилин, як на них звалилася ще одна зграя голубів. Погодували і цих, хлібом. Бабця ламала його на шматки, внуця Катруся розкидувала ці шматки довкола себе, а голуби ловили і дзьобкали їх. Вони обліпили малу спереду, як бухту кораблі. Катруся раділа цьому. Як не радіти? Годувальниця! І птахи, видно було, повеселіли – черевця ж наповнили.
Коли птахи наситились і розлетілсь навсібіч, бабця з Катрусею пішли далі. Біля однієї з лавок, які стояли обабіч паркової доріжки, вони побачили руду пухкеньку кицю, яка щось витягла зі смітника і гризла. Внучка побігла до неї. Бабця кинула малій навздогін:
- Не підходь до тварини близько. Вона може подряпати тебе.
- А чому?
- Подумає, що ти хочеш відібрати в неї поживу. Ця кішка дворова, тобто, нічийна. Вона не завжди має їжу.
- А де її мама? – запитала мала.
- Немає в неї мами.
Внучка недовірливо глянула на бабцю, а тоді озирнулася довкола, але іншої кішки не побачила.
Згодом, коли вони обоє вийшли з парку і прямували центральною дорогою, біля одного з висотних будинків побачили ще двох котів – рудого й чорного. Катруся закричала:
- Бабусю! Знайшлася котикова мама! Дивися, ось вона, біля сходів перед будинком.
- Це, напевно барт і сестричка руденької.
- Ні, це мама й татко її. У всіх мусять бути батьки. У мене є. І в киці мусять бути.
- Може, ти й права, - погодилась бабця, щоб не розчаровувати внучку.
- То що, ідемо до твоєї мамочки? Вона телефонує мені якраз. Каже, що татко під’їхав до неї автікою, і вони чекають нас біля супермаркету «АТБ».
- Так, звісно, йдемо. Як же я скучила за ними!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778699
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018
Лесь несе коня на собі,
Ще й запрігся в тонний віз.
Двадцять сім годин у добі.
Торт спекла оса з беріз.
Киця цілий день літає.
Спить ведмедик на гнізді.
Дуб навесні розквітає.
Свідок – немовля в суді.
Цілу нічку сонце сяє.
Місяць сік із пляшки п’є.
Зебра в мікрофон співає.
Дощ на тубі виграє .
Розпустив кабан крилята.
Правду я, кажу малята?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018
(сержант, старша медична сестра 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, загинула 20.02.18 р.)
Вона була ще не шлюбована.
Їй виповнилось двадцять три.
Красива, добра, мотивована,
Любити б, жити лиш, цвісти!
Але стоп-кран катами зірвано,
Спинився шлях її буття.
Вона ж сповняла клятву віддано –
Боротись за чуже життя.
Тягла з передової ранених,
Спасала їх від кровотеч.
Й сама від кулі впала каменем,
Усяким нормам всупереч.
Але хіба ж є норми в найманців,
В яких Москва – орієнтир?
Прицільно тнуть вогнем і навманці.
Їм не до вказу "Мінський мир".
Світило вбили! Звали... сонечком
Сабіну друзі. Згасло днесь.
Не стало в мами й тата донечки,
І менше в нас... на одну честь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2018
Краплина до краплини –
І хмара виростає –
Велика, сіра, груба –
Такий от Слон де Голль.
Із хобота поля він
Дбайливо поливає,
Сади, дороги, хати
І крила парасоль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778434
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.02.2018
РОМАНС
Твоя байдужість більше не болить.
Твоє мовчання не стискає горло.
Тебе забути розум мій велить.
Я це роблю – іду від тебе гордо.
Живи, як жив. Люби кого любив.
Забудь мій погляд, миле лепетання.
Останній лист сьогодні відлетів
З куща, що родить ягоди кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2018
Уміє Лесь пісні співати, але не хоче книг ... (читати).
Іра, Галя та Олена посадили дуба, ... ( клена).
Ігор, Іра, Гнат і Златка
Попололи вчора ... (грядку).
Сльози тре маленький Юрчик,
Бо не хоче їсти ... (супчик).
Всяка справа може вдатись,
Як не будеш … (лінуватись).
Лиш тоді міцне здоров’я будеш, сину, мати,
Якщо вчасно будеш їсти і лягати ... (спати)
Таблицю множення ти знав би без запинку,
Якби повторював щодня її ти, … (синку).
Як уважно будеш слухать всі уроки,
Менше в тебе буде з навчанням … (мороки).
Як в школі хочеш щось нове пізнати,
Вмій вчасно вуха й очі ... (відкривати).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778301
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.02.2018
Вони тримали небо над Майданом,
Над волею, над гідністю, над правом.
По духу кожен був із них титаном,
Хоч, як і всі, топтав в дитинстві трави.
Лишили все, що мали – працю, сім’ї.
Намети стали їхніми домами.
Їм Михаїл – архангел, дихав в тім’я,
Дим шинний обіймав їх замість мами.
Їх душі крила понесли до раю.
Тіла лишились – з кров’ю, та без тіней.
Надривний плач стрясав легені краю
Й неслося «Плине кача» просторінню.
Героїв лиця зараз на плакатах.
В музеях - шини, каски, заборола.
Та чи звернула правда шию кату?
Чи Україна зло переборола?
Багато праці та любові треба,
Щоб край верби на рівні ноги звівся,
Щоби на тлі барвінкового неба
Наш тризуб щирим сонцем заяснівся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018
Зв’яжи свій день
із ниточок любові,
впусти тепло
у кожну із петлиць,
співай пісень
і слав на рідній мові
Творця свого
і золото пшениць.
Жени з душі
важкі сталеві хмари,
промінням серця
світли кругозір.
Збирай в коші
не золото- динари –
здобутий в герці
перл-чеснот набір.
Відкрий геном
Розкриленій блакиті
і серце-піччям
вигрій світ думок.
Зітри синдром
байдужості і ситі,
вдягни обличчя
в срібло із зірок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777985
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.02.2018
Віра Пташка сиділа на дивані і думала: «Чому ніхто з дівчаток не любить мене в класі? Стараються зробити мені всілякі капості. Оббріхують, насміхаються при найменшому моєму спотиканні. З хлопчиками – не так. Вони – привітні, прагнуть послужити мені при найменшій потребі. Інколи обдаровують цукерками чи якимись дрібничками, на кшталт іграшки з шоколадного яєчка «кіндер-сюрприз». Дівчинка думала над цим і не знаходила відповіді. Вона була охайною, красивою (так казали всі знайомі!), гарно вчилася, завжди виконувала всі класні та домашні завдання. Нікому не грубила, першою не нападала. Хіба що захищалася, коли їй хотіли зробити боляче. А, може, все це тому, що вона мало спілкувалася з дівчатками? Адже майже кожної перерви готувалася до наступного уроку, повторювала правила, таблицю множення, а, часом, просто читала цікаву художню книжку. Але ж і мама, і вчителька казали, що час не треба дармувати, що вхопив – це твоє!
Сьогодні перед уроками Віру чекала дуже неприємна подія. Хтось із дівчат приліпив скетчем до її крісла записку з таким змістом:
Віра – не пташка, Віра – какашка.
Дівчинка, прочитавши це і ледь стримала сльози. Чому? За що їй таке? Мамі вона не хотіла розповідати про свої неприємності в школі, у неї і так багато клопотів – щодня на роботі і вдома справ вистачає. А ще ж маленького братика Іванка треба глядіти. Вдень він у дитсадку, а ввечері вдома. Віра, звісно, з ним бавиться, коли вивчить уроки, але недовго. В суботу, коли має вихідний, гуляє з Іванком у дворі. А ще вона прибирає у своїй кімнаті, миє посуд, коли мама зайнята чимось іншим, підливає вазони. Тато дівчинки – за кордоном. Він заробляє гроші на їхню нову квартиру.
Віра сиділа і думала, що робити, як їй бути. А, може, все-таки сказати мамі? Хай прийде, насварить на дітей. Чи вчительці? Ні. Скажуть діти, що вона стукачка. Віра підійшла до вікна. Глянула крізь шибу надвір. Небо було таким чистим, таким голубим, як льон квітучий в полі! Сонечко, побачивши Віру, радо простягло до неї свої руки-промінчики, обійняло дівчинку. Пташки весело заспівали: «Ціву-ціву-ціву-цьова! Віра – дівчинка чудова!»
Дівча усміхнулося. Витягло торбину із зерном, набрало в пригорщу, кинуло на підвіконня голубам. Ті позліталися вмить, поклювали зернинки, подячно забили крилами. І тут Віра зрозуміла, що їй треба зробити, щоб налагодити стосунки з однокласницями. Вона кожній з них покладе по три цукерки (у неї є багато цукерок в серванті, татко передав з Чехії), а ще вона намалює по квіточці кожній дівчині і напише внизу:
Ти – хороша! Я тебе люблю!
Віра Пташка
І хлопцям цукерки покладе. Як задумала, так і зробила. Прийшла швидше за всіх до класу, розклала торбинки з ласощами – кожному на кріселко.
Коли однокласники побачили сюрпризи, прочитали, від кого вони, то були приємно вражені. Дівчатам стало соромно за свою поведінку. Вони підійшли до Віри, взяли її в коло і сказали: «Пробач, Пташко. Ти, насправді, чудова людина».
Кожна з дівчат обійняла Віру. З того часу її ніхто в класі не ображав. Та й дівчинка почала більше спілкуватися з дітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777682
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018
Завдання. Підібрати в риму займенник.
Холодно. Тож не барись.
Светрик одягни … (котрийсь).
Згубив десь олівець Матвій.
Віддав йому Петрусик … (свій).
Олесь трима книжки в руці.
- Котрі з п’яти твої є?
- … (Ці).
Андрій закінчив вже ліцей.
Олесь:
- Котрий? Тримовний?
- … (Цей).
- Це ти полив усі поля? –
Спитав в Олега Ігор.
- … (Я).
По полю бігали слони.
- Хто землю витоптав?
- … (Вони).
- Хто книгу брав, читав псалми?
Брат і сестра сказали:
- … (Ми).
- Хто викопав на грядці хрін? –
На брата пальцем Оля:
- Він!
Форель наповнила стави.
Це знали, Лізо, Лесю, … (ви)?
- Що це влетіло у вікно?
Лесь на пташа вказав: «… (Воно)».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777598
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.02.2018
I. Є у Юрка великий сад.
Наводить в ньому хлопець … (лад).
Є столи, стільці у хатах.
А смереки у … (Карпатах)
Ходять коні сухоребрі.
Хтось малює смуги … (зебрі)
Штучний розум має … (робот).
Слон донизу хилить … (хобот).
Є у небі чорна дірка.
Людям світить срібна … (зірка)
Заєць, лис живе у лісі.
Ворон скаче по … (горісі).
Кіт зловив в коморі мишку.
Прочитала Леся … (книжку).
Дав води Андрій вівці.
Лесик Олі – … (олівці).
Пес злякався, вліз у буду.
Лесь очистив стіл від … (бруду).
Малює Златочка тюльпан.
А хату з мальвами - … (Степан).
Оля грає на сопілці.
Дав горіх Назарко … (білці).
В неділю мама місить тісто.
Поїде тато нині в … (місто).
Носить мед у вулик бджілка.
У снігу соснова … (гілка).
Солодку тростину їсть панда.
На клумбі розквітла … (троянда).
У гадюки є кубло. У рослини є … (стебло).
Розгладив Лесь своє чоло.
Весна іде, несе … (тепло).
У норі живуть кроти.
У дворі живуть … (коти).
Носоріг помив живіт.
Котик вискочив на … (пліт).
Подивився Лесь кіно.
Галя вимила … (вікно).
Є правило, - сказала Злата, -
Всі рівні сторони в … (квадрата).
Листя падає з дерев.
До ссавців належить… (лев).
Як листя на кущі нема,
Упав сніжок, прийшла … (зима).
Хвіст пухнастий у лисиці.
Мама в’яже, взяла … (спиці).
Назар і Злата люблять спорт.
Спече Софія мамі … ( торт).
II. Це знає Ігор і Олена –
Улітку листячко … (зелене).
У дуба. Осінь як нагряне
То буде листячко … (багряне).
Несуть птахи в міста і села
Спів навесні гучний, … (веселий).
Нарвала Оленка
Для рідної неньки
Волошки синенькі,
Ромашки … (біленькі).
Вороги є люті, грізні,
Цвяхи грубі є, … (залізні).
Беручка, швидка, охоча –
Ці слова є рід - … (жіночий).
Порядний, відданий і ввічливий –
Слова ці роду …. (чоловічого).
Ясне, гаряче, жовте, миле.
Рум’яне, чисте, не спесиве,
Теперішнє і попереднє –
Слові ці значать рід … (середній).
Зранку Ромчик зміг шпаківню
Із дощечок збити.
Напоїв корову, півнів,
Хлопець - … (працьовитий).
Лесь щодня книжки читає
І йому не сумно.
Сам потрохи щось складає.
Хлопець він . …(розумний).
Оля в хаті хазяйнує,
До усього вдатна.
Одяг свій не заплямує,
Дуже … (акуратна).
Робить все, що мама скаже,
Дівчинка Уляна.
Не втече і не відкаже,
Бо вона … (слухняна).
Погріб мама там, де банки,
Зачинила на колодку –
Поправляється Оксанка,
Їсть вареннячко … солодке.
У корови добре серце –
Молока дає … (відерце).
Лесь змолов пів склянки маку.
Оля вимила … (собаку).
Дощ залив редис, квасолю.
Витяг Ігор … (парасолю).
З’їв поспішно бутерброд
І подався на … (город).
Парує кава в кавоварці.
Краплина родиться у … (хмарці).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018
20. Ми не дзвонимо, не дзвоним,
Але схожі ми на дзвони.
Фіолетові та сині.
Радість ми несем людині.
Нас на клумбі не побачиш,
Маємо таку ми вдачу –
В лісі водимось, в лужку,
Біля рік на бережку.
По стебельцях скачуть коники.
Хто ми, діти? Квіти …
(Дзвоники)
21. Ця рослина є кущем.
Вмита сонцем і дощем.
Скрізь росте – в селі, столиці.
Цвіт – пухнастий хвіст лисиці,
Та не жовтий, не рудий –
Білий, синій, голубий.
Запахом своїм він манить.
Голову усім дурманить,
Хто до нього близить крок.
Звуть рослину цю …
(Бузок)
22. Любить сонце, дощ і роси.
Жовте око, білі коси.
Ця рослина – геніальна –
Є проста і лікувальна.
Лікувальну звуть рум’янком –
П’ють малята до сніданку.
Жовтий цей пахкий напій
З живота виводить біль.
В полі, лузі виростає,
Де метелики літають,
Де жучок повзе, мурашка.
Звуть рослину цю…
(Ромашка)
23. Квітка назву зірки носить.
Ранок їй голівку росить.
Не росте в ліску, у гаю.
Із Кореї та Китаю
В дім наш зіронька прийшла,
Подолавши довгий шлях.
Має цвіт простий, махровий –
Білий, синій, фіалковий.
Нею кості полікуєш,
Кров, що з рани йде, вгамуєш.
Зборе грип, що тіло ломить,
Забере із тіла втому.
Ось така воно магічне
Це зело багаторічне.
Є щось в ньому від Чугайстра.
Ну, а звуть цю квітку …
(Айстра)
24. Як ромашка, квітка ця є.
Серединка сонцем сяє.
Лиш пелюстя не біленьке –
Синє, жовте, червоненьке,
Більший лист, стебло і цвіт.
Ставна, тішить видом світ.
Не росте в лісопосадці,
Лузі, полі – а на грядці,
Біля хати, в парку, сквері.
Звуть рослину цю - …
(Гербера)
25. В серпні зело виростає.
Цвіт воно кулястий має.
Пелюстки – мечі й трубчасті,
Різних розмірів та мастей –
Білі, кремові, жовтенькі.
І червоні, і руденькі.
Взяли назву від Георга,
Тобто, Жоржа – і без торгу –
Був ботаніком він, сину.
Як цю квітку звуть? ….
(Жоржина)
27. Листя довге – гострий меч,
Але для колотнеч –
Для краси росте воно,
Барвою, немов вино
Виграє, здалека видно,
Манить люд, це очевидно.
З Африки прийшло зело.
В нас знайшло нове житло.
Цвіт стеблом лягає густо.
Верх цвіте, а знизу пусто.
Розпускається у серпні,
Коли трави в лузі серп’ять.
Хоч ця квітка й не гламурна,
Але видна і культурна.
З клумби чути її голос.
Звуть рослину …
(Гладіолус)
28. Квітка ця проста й махрова.
Теплить серце, наче дрова,
Що горять в печі. Барвиста!
Світлолюбна, промениста.
Виростає біля хати.
Листя – зубчасто-лапате.
Бджілка сік п’є з квітки-глека
Привезли зело здалека –
Із Японії, Китаю.
Має колір неба, чаю.
Є червона, біленька,
І рожева, і жовтенька.
В гості ранню весну просить
І зустріне пізню осінь.
Не боїться морозцю –
Має вже властивість цю.
Водиться в селі і в місті.
Людям носить добрі вісті.
Символ моці, довголіття
Із минулого століття.
Ну, ви в’їхали вже в тему?
Як звуть квітку? …
(Хризантема)
29.Квіти ці такі чудні,
Наче небо в ясні дні.
Де ростуть? У полі, в лузі.
Маки з дзвонами – їх друзі.
Пелюстки роздільні в них.
Як побачиш, спиниш дих
Ти від подиву і млості,
Хоч нехитрі й низькорослі
Й паху в них нема ні трошки.
Як звуть квіти ці? ….
(Волошки)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2018
15. Рослина ця – одна із найдавніших.
Росте усюди – на лугах, у полі.
В країнах різних має свої ніші.
Виконує усякі в світі ролі –
Красою світ довкола звеселяє.
Стебло пряме, галузиться весело.
Листки на ньому почергові має.
Розсічені, мов папороті зело.
Пелюсточки яскраво-пурпурові.
Хоч і рожеві, жовті теж бувають.
Червона квітка – часто символ крові.
Поети в творах образ цей вживають.
Вона на скелі виросте й в городі.
Насіння її сиплеться з коробок,
Коли засохнуть. Знають у народі
Вагомий і в науці є доробок
Про квітку цю, про сік її й насіння –
Снодійну й лікувальну силу має.
Для тих, хто в муках – з неї лік – спасіння,
Під оком лікарів її вживає.
Тнуть часом її люди-наркомани,
Не слід цього робити, любий друже.
Вона спочатку манить і туманить,
А потім вип’є з тебе соки, дужість.
Насіння чорне – їжа для гурманів.
Його дають в торти і печенини.
Тре до куті його поважна пані
Перед Різдвом в Святвечір для родини.
Кидай очима ти на квітку гак,
Як десь зустрінеш. Звати її …
(Мак)
17. Вона красива і пахуча.
Стебло тверде її, колюче.
Буває різних кольорів.
Це квітка – символ почуттів.
Любов червона означає,
Пошану, щирість – колір чаю.
Розлуку – жовта, біла – мир.
Та кожна з них бере в ясир.
Олію з неї виробляють
І до парфумів добавляють.
Яскрава є, немов гірлянда
На хвої взимку. Звуть …
(Троянда)
18. Ця квітка – символ українського села.
Росте вона при плоті, під віконцем хати.
Висока, цвіт лягає густо до стебла.
Художник хоче на картині її мати.
Є на полотнах Катерини Білокур –
Червона, біла, фіолетова, рожева.
Вона витягує людину із зажур.
Бо й справді гарна сіл і селищ королева.
До нас потрапила із Азії вона.
Жила у Греції, у древньому Єгипті.
Росте узбіччям шляху іноді вона.
Бджола сідає, грає на пелюстці-скрипці.
Із неї часом роблять люди барвники.
Варять її і чаєм кашлюки виводять.
Її розводять залюбки садівники.
Маленькі діти біля неї танці водять.
(Мальва)
19. Як дивишся на цвіт цей волохатий –
Перед очима світ дитинства, мати.
Хоч цвіт до нас з Америки прийшов,
Та в Україні другий дім знайшов.
У вірші квітка згадується, в пісні.
Росте на клумбі – не в лужку, не в лісі.
Стебло низьке, а цвіт – жовтогарячий.
Його здалеку бачить й слабо зрячий.
І любить кожен, хоч ці квіти й прості.
Відвар із квітки меншить біль у кості.
Покращує він також апетит.
Лікує шлунок, нерви, стоматит.
Цвіт має специфічну запашинку.
Злітаються на нього комашинки.
Запилюють його. Насіння буде,
Яке зберуть і знов засіють люди.
Лякає пах рослини попелицю,
Цим береже капусту та пшеницю.
Хто ж, діти, ви скажіть є цей сміливець?
Ця квітку називають …
(Чорнобривець)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777021
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.02.2018
9. На медунку вона схожа –
Дзвоники такі ж дрібненькі,
Лікувальна сила гожа,
Тільки в неї цвіт жовтенький.
П’єш відвар із неї – в тіло,
Сила йде без стуку в гості,
Зір покращиться і шкіра
І міцніші стануть кості.
Що ж це за весняний цвіт?
Зветься, діти, ….
(Первоцвіт)
10. П’ять пелюсток темно-синіх:
З різних двох сторін – по дві
І одна посередині,
Трохи ширша від рідні.
Листя, мов серця маленькі.
Стрінеш – зупини свій біг.
Є блакитні і жовтенькі.
У ліску побачиш їх.
В основному ж, Олю, Славку,
Фіалкові. Звуть …
(Фіалки)
11. Ліс кохає ця рослина.
Не росте поміж вельмож.
Корінь в неї – цибулина.
Сонце любить, тінь також.
Листя довге і вузьке
Цвіт дрібний , небесний.
Де болото є грузьке,
І де суш, навесні
Виростає, тішить зір.
Шість пелюсток в ній, повір.
А не віриш – в ліс прийди,
Порахуй, але не рви.
Квітка допомоги жде.
У Червоній книзі вже.
Цвіт – як зірочка плоска.
Звуть рослину … (Проліска)
12. Він отоді іде у ріст,
Коли танцює вітер твіст,
Коли тепло везе в візку
Весна. Не в лузі, не в ліску
Його голівку білу вздриш,
Не там, де вилізе спориш –
На клумбі він росте пухкій
Пелюстки довгі та вузькі.
Красивий, ставний, мов артист.
А називається …
(Нарцис)
13. Корінь – бульбочка у неї.
Може жити на алеї,
В парку, в сквері – посади.
За корінням в ліс сходи.
Там живеться квітці вільно.
Цвіт стеблом лягає щільно –
Білий, жовтий, червоненький,
Фіолетовий – дрібненький.
Фраза є з цим цвітом теж –
Його топчеш – то живеш.
Є отруйною. Вважай.
В їжу зело не вживай –
Бульбу, листя, цвіт. Гаразд?
А зовуть цю квітку …
(Ряст)
14. Навесні вона цвіте.
Лист – із кореня іде –
Довгий і п’ятироздільний.
У степах північних вільно
Їй, у лузі, де лісок.
Цвіт – п’ять білих пелюсток.
Парком квітне та лісочком,
Гарним щільним килимком.
Не топчи із нею зону.
Квітку звати …
(Анемона)
15. В Нідерландах їх багато.
Жіночкам дарують в свято.
Квітка є на шапку схожа.
Потішає перехожих.
Є червона, жовта, біла,
Наче буз, як колір тіла.
Є зелена. Чорна є!
Всяк ці квіти впізнає.
Зайцю, білці – поживні́,
А коню, котові – ні –
Можуть ними отруїтись.
Біля них не кидай квіти.
Що ще? Лист – мечоподібний.
Брав її колись не бідний
У купців, садив в дворі,
Щоб цвіли у тій порі,
Що іде після зими,
Веселить сади й доми.
Нині кожен купить пан
Квітку цю, що звуть …
(Тюльпан)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776851
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.02.2018