Крилата (Любов Пікас)

СОНЕЧКО (оповідання)

Весь  тиждень  небо  супило  брови,  морщило  чоло,  розтирало  своїми  сірими  кулаками    по  обличчі  сльози,  які  збігали  з  його  голубих  оченят.  Чому?  Бо  його  покинуло  сонечко.    І  п’ятирічна  Злата  весь  цей  час  не  виходила  гуляти  надвір.  Ввечері  недільного  дня  вона  спитала    маму:
- Чому  на  вулицях  нашого  міста  мряка  поселилася?  Куди  поділося  сонечко?  
- Не  знаю,  дитино.  Може,  воно  втомилося  й  відпочиває,  а,  може,  за  щось  образилося  на  людей  і  тому  не  виходить.
Дівчинка  задумалась.  В  понеділок  повела  її  мама  в  дитсадок.  Ішли  кожен  під  своєю    парасолькою.  Дощик  усю  дорогу    співав  їм,  але  не  веселої,  і  той  спів  будив  сум  у    душі  дитини.    
Та  коли  вона  переступила  поріг  кімнати,  в  якій  була  перебувала  її  група,  то  забула  про  дощ  і  хмари,  бо    зустріла  своїх  друзів.  Дівчинка  була  активною  на  занятті  з  розвитку  мови,  яке  проводила  вихователька.  Вона  склала  аж  два    речення  про  квіти.  На  занятті  з  образотворчого  мистецтва  Злата  натхненно  малювала  гномика.  Він  у  неї    вийшов  кумедним,  з  широким  носиком  і  товстим  животом,  але  очі  в  гномика  були  добрими.  
В  обід  діти,  споживши  їжу,  лягли  в  ліжечка.  Злата  знову  почала  думати  про  сонечко.  І  приснилось  дитині,  як  здолав  її  сон,  що  вона  йде    в  дитсадок,  з  неба  ллє  дощ,  як  це  й  було  вранці,  але  йде  Злата  дорогою  не  з  мамою,  а  сама.  І  наздоганяє  її  гномик  –      мокрий  з  голови  до  ніг,  бо  в  нього  немає  парасольки.
- Ставай  під  мою,  -  пропонує  йому  Злата.  -    Ти  ж  у  дитсадок  тьопаєш?
- Так.
Підійшов  гномик  ближче  до  дівчинки,  притулився  до  неї  і  каже:
- Золоте  в  тебе  серце,  дівчино.  Як  звуть  тебе?
- Злата.
- Й  ім’я    тебе  підходяще.  Знаєш,  я  міг  би  виконати  одне  твоє  бажання.
- Жартуєш?
- Зовсім  ні.  
Дівчатко  задумалось.  Попросити  шоколадку  з  горішками?  Морозиво?  А,  може,  нову  сукню  чи  книжку  з  казками?  Велосипед?  Телефон?  Ні,  не  те.  Одне  ж  бажання  можна  задумати.    І  тут  дівчинку  осінило:
- Я  би  хотіла,  -  мовила  вона,  -  щоб  сонечко  вийшло.  Без  нього  сумно  якось.  
- Гарне  твоє  бажання.  Чув  я,  що  це  свіило  хворіє  зараз.  Але  його  можна  вилікувати.
- Як?
- Хорошими  справами.  Особливо  помічним  для  світила  є  добро,  яке  чинять  діти.
- То,  виходить,  і  я  можу  вилікувати  сонце,  якщо  зроблю  щось  добре?
- Це  дійсно  так.
- Гм…    Що  ж  я  можу  такого  зробити?
- Потрібні  три  добрі  справи.  Одну  ти  вже  зробила  –  взяла  мене  під  парасольку.
Гномик  сказав  це  і  зник.  Після  цього  Злата    почула  голос  виховательки:
- Діти,  час  вставати!  
Дівчинка  розплющила  очі.    
- То  це  був  тільки  сон?    Гномик  насправді  не  розмовляв  зі  мною?  Шкода.    Значить,  я  не  зможу  вилікувати  сонечко.
Коли  малята  рушили  до  столів,  щоб  з'їсти  підвечірок,  рудоголовий  Антон  підставив  ніжку  Івасеві.    Хлопчик    упав,  вхопився  за  коліно  і  почав  скиглити:
- Болить!  Болить!
Злата  підійшла  до  Іванка,  обійняла  його  й  покликала  виховательку.
Галина  Василівна  прибігла,  оглянула  ногу.  
- Здається,  нічого  страшного  не  сталося.  Ти  можеш  згинати  коліно?
- Так.  
- Зараз  ми  покличемо  медсестру,  вона  помаже  місце  забою  кремом,  і  нога  перестане  боліти.  
Вихователька  послала  няню  за  Ольгою  Йосипівною.  Вона  прийшла  й  помастила  Івасику  коліно.  Хлопець  перестав  скиглити,  але  тонкі  слізки  продовжували  котились  по  обличчю  Іванка.  Хлопчику  не  так  боліло  коліно,  як  те,  що  Антон  вчинив  йому  кривду.  Злата  захотіла  втішити  Івася.  Вона  згадала,  що  мама    запхала  в  кишеньку  її  куртки  льодяник.  Тож  побігла  в  роздягалку,  витягла  його    й  дала  Іванкові.
- Бери,  -  мовила,  -  він  зі  смаком  апельсина.
- Дякую,  -  сказав  їй  хлопчик  і  слізки  перестали  вистрибувати  з  очей.
Після  підвечірку  малята  пішли  до  спортивної    зали.  Вихователька  кидала  їм  м’яч,  а  вони  його  по  черзі  ловили.    Злата  жодного  разу  не  схибила.  Степанкові  ж  ніяк  не  вдавалося  впіймати  руками  м’яч.  Всі  сміялися  з  нього:
- Незграба!  
- Тюхтій!
- Мабуть,  у  нього  руки  не  з  того  місця  ростуть!
Степанко  скривив  губи.  Здається,  ще  мить,  і  з  його  очей    бризнуть  сльози.  
- Чого  налетіли  на  нього,  як  круки  на  падаль?  –  заступилася  Злата.  
Вона  підійшла  до  хлопчика  й  почала  йому  пояснювати,  як  треба    тримати  руки,  щоб  з  них  не  випадав  м’яч.  
-    Можна,  ми    зі  Степанком  відійдемо  від  гурту  і  потренуємось?  –  спитала  Злата  у  виховательки.
-  Так.  Звісно.
Через    кілька  хвилин  хлопець  вже  почав  робити  перші  успіхи.  
- Ну,  ось.  Ти  можеш!  
- Дякую  тобі,  Злато!
І  тут,  о,  диво!    Крізь  віконце  до  зали,  в  якій  знаходилися  діти,  пробралися  сонячні  промені.  З  кожною  хвилиною  вони  ставали  все  яскравішими  й  теплішими.  Надворі  і  в  приміщенні  посвітліло.  Посвітліло  й  у  Златиному  серці.  Вона  згадала  гномикові  слова.
- Три  справи?  Та  я  ж  їх,  здається,    зробила!  Значить,  правду  казав  гном,  хай  навіть  у  сні,  що  три  добрі  справи  можуть  вилікувати  світило.  Сонечко  одужало!  Ур-р-ра!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2017

РОБОТ

Ро́бота  Софія  малювала
В  дитсадку  натхненно  і  старанно.
Мамі,  як  прийшла,  подарувала.
- Виконала,  доню,  бездоганно
Ти  роботу́  –  в  робота  є  тіло,  
Голова  і  шия,  руки,  ноги.
Очі,  рот  окреслений  уміло.
Все  це  без  чужої  допомоги?
- Так.  Тут  не  доклав  ніхто  і  капки.
Помагать  нікого  я  не  звала.
- Робот  в  тебе  –    у  червоних  крапках.
Чом  його  ти  так  розмалювала?
- Бо  мій  робот  маки  в  полі  нюхав
І  тепер  у  нього  червонюха!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758119
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.10.2017

ПЕРШИЙ СНІГ

Скло  в  вікні  торка  Софія,
Наче  мишу  ласка:
-  Бабцю,  снігова  завія,
Подивись,  будь  ласка!

Підійшла  бабуся,  глипа  –  
Сніг  летить-кружляє,
Обліпив  злегенька  липу,  
На  траву  лягає,

Танцювальні  робить  кроки,
Внучка  –  у  полоні.
Йде  вона  й  собі  у  скоки,
Плеще  у  долоні.

Чверть  години  небо  шило
З  сірих  хмар  мережку.
Потім  сонечко  пустило
Цілувати  стежку.

- Де  ж  сніжок?  –  дівчисько  тупа,
Сльози  -  кап  по  носі.
- Розтопивсь,  як  сіль  у  супі.
Теплий  ґрунт  ще.  Осінь.

- Як?  Чекала  його  в  гості.
Мріяла  про  сніжки.
- У  мороз  розкине  постіль.
Почекай  ще  трішки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2017

БУРЕВІЙ

Мов  пси  за  здобиччю  погнали
Вітри  –  циклон  їх  сік  бичем.
Дерева  шиї  позгинали,  
Сховалась  птиця  під  кущем.

Мов  сто  вовків,  завили  хвилі
У  приміському  озерці.
Старі  дахи  змаліли  в  силі,  
Злетіли  вниз,  як  папірці.

Дорогу  струмові  урвало.
Вогні  взяла  в  пащеку  тьма.
Надривно  небо  заридало.
Загиготала  ніч-мара.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757944
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.10.2017

ОСІННІЙ ДЕНЬ

Ранок  сизими  хмарами  гостив.
Але  в  полудень  сонце  ожило,
Сил  набрало,  землі  з  високости
Життєдайного  соку  налило.

Засміялася    вишня  безлиста  –    
Вітер  садом  розсіював      мантри.
Озерце  заблищало  ребристо.
Каченята  пустилися  в  мандри.

Посвітліло  надворі,  в  хатині.
Усміхнулась  герань  у  вазоні.
Польку  втнуло  проміння  на  тині.
Лист    заплескав  у  жовті  долоні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757577
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.10.2017

ЖИТТЯ ТАКЕ

Здається,  що  як  лід,  життя  тверде,
Та  добре  вдариш  –  сиплеться  на  грудки.
Не  кожен  знов  розсипане  складе,
Від    напосілих  бід  змотає  вудки.

Тож  не  спіши  у  руки  брати  лом
І  ним  по  долі  ближнього  лупити.
Ти  краще  будь  живильним  джерелом,  
З  якого  ближній  воду  зможу    пити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757301
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2017

ЖОВТЕНЬ

А  жовтень  –  істинний  художник-пейзажист.
Відвідав  ліс  відвічний,  парки  і  двори.  
Обмацав  оком  на  деревах  кожен  лист,
Квачем  наклав  розкішні  теплі  кольори.  

Новий  мистецтва  витвір  гріє  людям  зір,  
В  передзимів’ї  світлим  вогником  мигтить.
Та  вітер  тне  листок,  мов  ворога  жовнір,
Летить  донизу,  стежки,  трави  золотить.

Щораз  то  менше  барви  в  кроні  на  гілках,  
Щораз  то  більше  –  під  ногами  стовбурів.
Все  менше  білка  рудохвоста  й  ворон-  птах
Плодів  знаходить  на  горісі  –  відгорів.

Зимніші  ранки  і  коротші  вечори.
Хоч  сонце  в  полудень  промінням  ще  трясе.
До  сну  зимового  готуються  бори.
Про  свій  прихід  листопад  пише  твір-есе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757154
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.10.2017

ЦЕ БУЛО ОДНОГО РАНКУ

Це  було  одного  ранку.
Відслонив  в  норі  ііранку
Іжачок  на  ймення  Кося
І  сказав:  «Голодний  щось  я!»
Торбу  взяв,  у  ліс  подався,  
Білий  гриб  йому  попався
На  шляху,  підбіг.  Тут  білка
Морду  випхала  з-під  гілки.
До  грибка  підбігла:
-  Мій.
Рвати  ти  його  не  смій!
-  Ні,  це  я  його  знайшов,  
Як  з  нори  по  стежці  йшов.
-  Не  чіпай  грибок  оцей,
       Бо  подряпаю  лице.
-  Ти?  Та  я  скручусь  в  клубок,  
В  мене  шерсть  із  голочок.  
Доторкнешся,  біль  відчуєш.
Гострий!  Чуєш?  Не  жартую!
-  Не  лякай  мене,  їжаче!
Тутечки  щодня  я    скачу
Між  стежинок.  Мій  цей    ліс!
Гриб  для  мене    в  ньому  ріс.
Тут  прибіг  собака  Гава:
-  Гав!  Гав!  Гав!  У  чому  справа?
Білка:
-  Гриб  краде.  
-  Одначе  
Першим  я  його  побачив!  -  
Мовив  сірий  їжачисько,
Зло  прищуривши  очиська.
-  Поділіть  грибок  надвоє!
-  Ні!  Ні!  Ні!  –  кричать  обоє.  
Тут  господар  пса  прийшов:
-  Гаво,  що  ти  там  знайшов?
-  Гав!  Гав!  Гав!  Тут  білий  гриб.
З  ним    в  історію  я  влип.
В  ґазди  подив  на  лиці,  
Гострий  ножик  у  руці  -
Щоб  стинати  ним  грибки,
Що  наставили  шапки.
Як  побачив  ніж  їжак,
Вліз  у  тіло  його  ляк.
Кинувсь  він  мигцем  у  зруб,
Білка  вилізла  на  дуб.
Чоловік  забрав  грибок.
-  Гарний!  
Кинув  в  козубок.
Пса  за  службу  похвалив:
-  Кість  і  кашу  заслужив!
                                         ***
Ну,  а  ті,  які  сварились,  
Без  сніданку  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017

НА РАДІСТЬ

На  радість  люду  цвіт  барвистий,
Весняні  пахощі  садів,
Дарунки  лісу,  небо  чисте,
Політ  пташок  і  їхній  спів.

На  радість  плескіт  хвиль  у  річці
І  снігу  барабанний  дріб,
Потріскування  дров  у  пічці,  
Обрус  святочний,  сіль  і  хліб.

На  радість  дім  і  двір  при  домі,  
Город,  де  овоч  плід  дає,
Теплом  налитий  сонця  промінь,  
Що  світла  думам  додає.

На  радість    праця  в  дні,  розвага
І  зі  солодких    слів  щербет,
Пора,  в  якій  дрімає    шпага,
Бо  мир  танцює    свій  балет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756793
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2017

НЕ ВІР

Не  вір,  що  ти  –  сухе  стебло,  
Що  сум  віднині  твоїм  паном.
Зима  мине,  прийде  тепло
І  радість  вистрілить  тюльпаном.

Відновлять  корені    дощі,  
Надія  плід  зародить    рясно
Твоя  зоря  –  в  твоїй  душі.
Не  дай  їй  згаснути  завчасно.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2017

Я ВІРЮ

Я  вірю,  нам  Господь  осяє  шлях
І  піднести  поможе  над  країни
Блакитно-жовтий    прапор  України,  
Омитий  кров’ю  воїв    у  боях.

Він  вчинить  нам  це  в  чудо  із  чудес.
Пройде    мій  край    крізь  полум’я  і    воду,
Покаже  світу  міць  свою  і    вроду,
Мов  лотос,  цвіт  розкриє  до  небес.

Хай  без  біди  в  нас  днесь  нема    і  дня,  
Недоля  попід  ребра  гадом  в’ється,
Зловісний  ворог  з  наших  хиб  сміється,      
Ще  щастя  наше  сяде  на  коня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756316
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.10.2017

ЛЮБЛЮ ТЕБЕ

Люблю  тебе  дитинною  любов’ю.
А  пристрасть…  Блиск  побляк  в  її  очах.
Розважливість  керує  нині  кров’ю.
Вогонь,  котрий  спікав  нутро,  загас.

Живильні  ліки  Бог  із  неба    сипле,
Щоб  рани  смутку  вигоїла  я.
Все  ж  дня  нема,  щоб  ти  із  дум  не  виплив,  
Щоб  з  уст  твоє  не  витекло  ім’я.  

Та  це,  як  вітру  дув,    без  болю  з  ребер.
Хоч  часом  спомин  рве  спокою  тло
І    хочеться,  щоби  притис  до  себе,  
Поцілував…,  бодай  би  у  чоло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2017

СЕРЕДИНА ЖОВТНЯ

Вже  ранок  попахує    холодом  –    
До  ночі  мороз  ходить  в  гості.
Та  вдень  сонця  плавлене  золото
Ще  гріє  землі  чорні  кості,

Цілує  садок    напів  голений,
Чолом  б'є  об  вікна    хатини.
Що  люд?  Пісню  шле  (задоволений!)
Під  звуки  струни-павутини.

Це  жовтень!  СерЕдина  осені,
Місток  між  зимою  та  літом.
Луги  на  зорі  білоросяні,
В  обід  тішать  барвним  ще  цвітом.
18.10.17                        Любов  Пікас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2017

ПИШИ

Ти  вірші  перестав  писати.
З  тобою  все  гаразд?  Агов!
Хотіла  подих  твій  піймати  –  
Журу  пустила  лиш  у  кров.

Так  бракне  нині    «пташко»,  «квітко»,  
«Бажаю  радості»,  «люблю».
Пиши  мені,  пиши  хоч  зрідка.
Не  додавай  до  бід  жалю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2017

ДЛЯ МАЛЯТ

Жабенятко  квакотіло.
Мабуть,  голодом  намліло.
Ну  а,  може,  так  співало,  
Квакотінням  день  вітало.  
                                         ***

Дві  сороки-білобокі
Під  вікном  тріскочуть.
- Доки
Будете  дзьоби  гострити,  
Василька  зі  сну  будити?
Краще  в  лузі  пострибайте,  
Їжу  в  травці  пошукайте.
                                     ***
Йшов  ведмідь,  мабуть  неситий,  
Бо  ревів  несамовито.
Заєць  крик    почув  –    чкурнув,  
Заховався  за  сосну.  

- Їж  малину  солоденьку,
Не  чіпай  зайча  маленьке,  -
Мовила  Мишку  пташина.
- Так?  А  де  ж  є  та  малина?
- Полечу,  ти  йди  за  мною,
Та  малина  –  за  горою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755792
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.10.2017

РАНОК ЖОВТНЯ

Жовтень  зранку  торкнувся  до  серця.
Встала  я,  відчинила  вікно.
Що  там?  Вітер  на  струнах  озерця
Грає.  Ліс  ріже  сіре  сукно.
Слива  зняла  зелену  панаму.
Жовту  кепку  накинув  горіх.
А  трава...  стійко  втримує  гаму,
Не  спішиться  за      літній  поріг.
Сонце  промені  сипле  завзято  -  
На  сади,  на  шляхи,  на  двори.
Попливли  озерцем  каченята.
Пробудились  зі  сну    береги.
Люд  піднявся,  готує  сніданки.
День    здіймає  угору  крило.
Спіть,  гармати!  Не  гуркайте,  танки!
Дайте  мирові  в  руки  кермо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017

УПА І СЬОГОДЕННЯ

УПА  створилась  на  Волині  –  
Із  ким  боролася  вона?
Про  це  згадати  треба  нині,  
Коли  на  сході  йде  війна.

Боролась  з  тоталітаризмом,  
Що  згубним  для  народів  був.
Закінчилось  усе  трагізмом  –  
УПА  програла  боротьбу.

І  німці  воїв  її  били,  
Й  солдати  армії  РС.
Нерівні  сили  погубили
Націо-визвольний  процес.

Мета  ж  свята  була  в  упівців:
Країну  визволить  з  ярма,
Щоб  цар  –  не  вовк,  народ  –  не    вівці,
Щоби    держава  –  не  тюрма,

Щоб  кожному  жилося  гідно
В  краю  калини  та  верби,
Щоб  мову  шанували  рідну,  
Позбулись  болю  і  журби.

Так  сталось  згодом,  як  гадалось  -  л  
Неволі  ланц  злетів,  як  пил.
Та…  знов  під  нами  захиталось.
Нам  втриматися  стане  сил.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755154
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.10.2017

ОСЕНЕ

Осене,  чом  отигрилась,
Спереду  в’єшся,    слідом?
Я  ще  теплом  не  вигрілась  –    
Ти  нав’язалась  гідом.

Дихаєш  в  спину  холодом,
Квіти  крадеш  у  гаю.
Лупиш  по  гніздах  долотом,
Гониш  птахів  із  краю.

Цюкаєш  дні  сокирою.
Віршів  чекаєш  в’язку?
Доброю  будь  і  щирою  –  
Матимеш  під  зав’язку.

Вітром  хмільним  і  дощиком
Досить  батожить  спину.
Бабу,    із  літом  в  горщику,
Випусти  на  стежину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755030
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.10.2017

ДЛЯ КМІТЛИВИХ

Восени  зібралось  в  лузі
Вісім  славних  чорногузів,  
Вісім  лельок  та  лелек
(Що  дзьоби  у  них,  як  глек  –  
Довгі,  та  вузькі  й  плескаті),  
Вісім  бусликів  –  на  хаті
Кублились,  та  зараз,  діти,
В  ирій  думають  летіти.
Йдуть  у  край  холодні  дні.
Вісім    милих  боцюнів
Що  стоять  біля  ріки,  
Чистять  груди  і  боки,
В  Африці  знайдуть  свій  дім.
Виживуть,  авжеж.  А  втім
Є  до  вас  питання,  друзі:
-  Скільки  разом  пташок  в  лузі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754843
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 11.10.2017

ІДЕАЛЬНИЙ УЧЕНЬ

Я  ТАКИЙ!  
Не  кручусь  у    різні  боки,
Як  беруся  за  уроки.
Телевізор  не  вмикаю,
Їжі  в  рот  не  напихаю.
Відкидаю  всі  вагання
І    виконую    завдання  –
Ревно,  з  радістю,    відважно.
Як  читаю,  то  уважно,
Щоб  усе  запам’ятати,
Щось  таки  для  себе  взяти.
Математику  люблю  я,
Добре  приклади  рахую.
Цифри  правильно  виводжу,
За  клітинку  не  виходжу,
За  поля  не  виїжджаю,
Два  рядки  на  бал  лишаю.
Мову  знаю  теж  нівроку.
Із  письмом  нема  мороки,
Рідко  помилки  роблю  я.
Спину,  наче  стовбур  туя,
Я  тримаю  –  не  горблюся.
На  перерві  -  веселюся,
Ходжу,  бігаю,  стрибаю,
Всім  добра  лише  бажаю.
Правила  вивчаю  слічно
І  пишу  каліграфічно.
Ще  й  малюю  та  співаю,
І  ліплю,    і  витинаю.
А  як  ловить  втома      тіло,
Я  роблю  зарядку  вміло.
Каже  вчитель:  «Молодчина!»,
Мама:  «Добра  в  нас  дитина!»
А  мені  приємно  дуже.
Вчись  і  ти  так,  любий  друже!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2017

ПАВУК ТОНКОНІЖКА

На  віконці  біля  ліжка
Поселився  павучок.
Зву  його  я  –  Тонконіжка,  
Хоч  малий  –  трудівничок!
Виплітає  павутинки,
Їх  мережити  –  мастак.
І  течуть  у  нього    слинки.
Муху  бачить  в  них.  О,  так!
Ти,  павуче  Тонконіжко,
Поживи  тут,  на  вікні  –  
Хочеш  –    довго,  хочеш  –    трішки.
Я  тебе  не  скривджу,  ні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754552
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 09.10.2017

ЙДЕ ЖОВТЕНЬ

Дивлюсь,  берізка  за  вікном
Ще  та,  в  соку  живильнім,    діва.
Хоч  Жовтень  вправно  рукавом
Уже  направо  і  наліво
Вихлюпує  (й  не  без  снаги!)
Даровані    (для  праці!)  фарби.
Не  зачіпає  береги
Річок,  озер;  зелені  скарби
Долин  іще  не  гне,  не  мне,  
Не  вимальовує  у  жовте.
Та  їх  ця  участь  не  мине,  
І  їм  відкриє  силу  Жовтень.
Ітимуть  затяжні  дощі.
Надіятись  на  інше  –  всує.
В  корі  дерев  заснуть  хрущі.
В  повітрі  листя  завальсує.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754533
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.10.2017

МЕНЕ УЗДРІВ ТИ

Мене  уздрів  ти  –  удав  німого,  
Згадав,  є  вислів  «Мовчання  –  злато».
А  я  почути  хоча  б  одного
Слівця  бажала.  Чи  так  багато?

Три  роки  був  ти  на  серця  мапі.
Шляхи  до  тебе  я  рисувала.
Ти  знову  душу  розкраяв  навпіл,
Розбив  гітару,  що  ледве  грала.

Одна  утіха  –  не  хмурив  брови,  
Як  то  рік  тому  було  при  стрічі.
Не  влив  у  серце  ковша    любові,  
Та  усміх  (щирий?)  пустив  у  вічі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2017

Я ЗА

Я  за  припинення  війни.
Війна  –  вмістилище  скорбот,
Лавина  бруду  і  вини,
Ненависті    круговорот.

Я  прагну,  щоби  квітнув    мир.
Та  є  йому  якась  ціна.
Безплатний  –  в  мишоловці  сир,
На  який  ловлять  гризуна.

Я  за  збереження  землі,
За  зближення  усіх  людей.
Та  той,  хто  брати  звав  шаблі
Задля  оманливих  ідей

І  вів  у  бій  –  на  брата  брат,  
Повинен  кару  понести,
Не  лізти  більше  на  плакат,
Не  сміти  люд  кудись    вести.

               Мир  здобувають  у  борні.
Сухе  зрубаєш  –    квітне  сад.
Тож  час  закрити    рот  брехні,
Поставити  їй    шах  і  мат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2017

У ЛЬВОВІ

Люблю  гуляти  в  дощ  по  Львові  –  
Під  парасолькою  і  без,
Вдихати  запахи  кавові
Під  дощекрапель  полонез.

Люблю  зайти  собі  до  храму
Післяобідньої  пори,
Відкрити  навстіж  серця  браму
Світло-потокові    згори.

Люблю  Підвальну  (рідні  знають!),
Де  Федорова  монумент.
Там  книги  люди  вибирають,
І  я  ловлю      удачі  мент.

Люблю  роззброювати  лиця
І  гріти  в  погляді  глясе,
В  театрі  оперу  дивиться
І  Богу  дякувать  за  все.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2017

ЦЕЙ СВІТ

Цей  світ  якийсь  не  зовсім  дужий.
В  нім  так  багато  суєти,
Так  мало:  «Як  ся  маєш,  друже?»,
«Чи  не  втомився  хрест    нести?».

Байдужість  в’їлась  –  не  відмити,
Пустила  корінь  у  нутро:
Голодного  не  знає  ситий,
Нагого  -    той,    хто  у  хутро.

Так  мало  сонця  у  долонях.
Здобути  щось  –    життя  рушій.
У  грудях  сохне  серця  сонях.
В  снігах  окраїни  душі.

Тут  дужий  –  в  значенні  здоровий.


Будьмо  сонцями  одне  для  другого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2017

БО Я ЖИВУ

Стукоче  дощ.  І  хай!  Йому  радію,
Як  іграшці  новій  мале  дитя.
Я  ж  чую  його!  Я  жива!  Я  мрію
І  віддаюся  різним  почуттям!

Вдягло  на  плечі  небо  шаль    печалі.
З-під  лоба  хмуро  дивиться  садок.
У  мене  ж  радість  днесь  на  п’єдесталі.
Подяки  слово  лізе  у  рядок.

Осінній  день  вітри  до  себе  горне.
Сховала  пташка  дзьобик,  лапи    -    кіт.
Грунти  згубили  свої  пружні  форми.  
Ну,  а  моя  душа  іде  в  політ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2017

ПРОБАЧ МЕНІ

Пробач  мені  за  все,  чим  завинила.
І  Бог  нехай  мені  за  все  простить.
Три  роки  звала  я  тебе  й  гонила  –  
Не  обривалась  потаємна  нить.

Журить  тебе    за  це  не  маю  права.
Іде  хвороба  з  тіла,  та  пласти  –  
Тягучі,  темні,  наче  осад  кави,
Лежать  поки  що,  іншому  зайти

Шанс  не  дають.  Вже  не  пече,  як  перше
Душа,  лиш  квилить  чайкою  де-де.
Тобі    бажаю  (чуєш?)  нових  звершень.
Станцюй  на  біс  без  мене  па-де-де.

Три  роки  лету  і  три  роки  болю  –  
І  мед,  і  трунок,  кисень  –  на  межі.
Сьогодні  я  прощаюся  з  тобою.
Стрілу  Амура  тягну  із  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2017

РУБАЇ

Нагими  в  світ  приходять  в  Сомалі
І  в  Англії  –    прості  та    королі.
І  скільки  б  дібр  не  мав  ти  на  столі,  
Все  лишиш,  як  підеш  за  пруг  землі.
                                                   ***
Якщо  в    нутро  пустив  ти  щось  мутне,
Неправда    правду    у  тобі  хитне.    
Не  зволікай,  а  вимий    все  дурне,
Допоки  зло  тебе  не  проковтне.
                                                   ***
Не  гни  калину,  не  ламай  вербу.
Зі  світом  грай  лише  у  чесну  гру.
Чужому  списа  не  точи      ребру.
Лише  любов  дає  життя  добру.
                                                   ***
Як  друга  біль  ухопить,  запече,  
Підстав  йому  тоді  своє  плече,
Тягни  його  із  з  темності  печер
І  будеш  в  царстві  Божім  паничем.
                                                   ***
Одне  гніздо  собі  пташина  в’є.
Поживу  їй    Господь  щодня  дає.
Не  клей  до  рук  оте,  що  не  твоє.
Бо  за  таке  нещадно  доля  б’є.
***
До  вирію  птахи  летять  ключем,
Щоб  їх  зима  не  стисла  обручем.
Як  ти  ідеш  у  край  чужий  з  мечем,
Чекай,  що  торт  відплати  Бог  спече.
***
Якщо  в  своїй  душі  ти  сієш  зло,  
Ростиш  його,  мов  дощ  і  ґрунт  зело,
Ним  пригощаєш  ближніх  –  то  воно
Й  тебе  поглине,  наче  ніч,  вікно.
***
Не  плач,  що  бідний,  білий  світ  не  нудь.
В  житті,  що  можеш,  сам  собі  здобудь.  
І  сій,  і  жни,  долаючи  свій  путь.
Людиною  у  першу  чергу  будь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752985
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 30.09.2017

ЛЮБИ ЦЕЙ СВІТ!

Люби  цей  світ,  люби  його  без  тями  –  
Прадавній  ліс  із  запахом  грибів,
Луги,  укриті  густо  чебрецями,
Пісні  птахів,  що  рвуться  із  дзьобів.

Люби  небес  блакить  –  святу  і  чисту,  
Злотавих  зайців  танці  на  вікні,
В  мороз  –    калини  ягоду  вогнисту,  
В  теплінь  –  росу  на  зеловім  сукні.

Люби  схід  сонця  вранці  над  рікою,
Відхід  його  у  присмерки  за  пруг,
Махни  світилу  зичливо    рукою,
Воно  планеті  нашій  –  вірний  друг.

Дощі  люби,    що    землю  напувають,
Щоб  все  живе  могло  собі    рости,  
Сніги,  що    білим  килимом    лягають
На  вицвілі  й  оголені  ґрунти.

Люби  цей  світ  у  радості  і  в  смуті.  
Вертайся  до  первинної  краси.
Виймай  перлини  правди  з  каламуті.
Любов  крізь  бурі  й  штилі    пронеси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2017

УКРАЇНО!

Україно!  Моїх  прабатьків  ти  земля!
Я  люблю  тебе,  рідна,  всім  серцем:
Кашеміровий  ліс,  жовтогруді  поля,  
Клекіт  бусла  і  шепіт  озерця,

Бистроплинні  річки  гостроверхих  Карпат
І  Дніпра  вікову    феєричність,  
Хвилі  Чорного  моря,  степів  аромат,  
Віри  твердість  і  волі  величність,  

Храмів  бані  блискучі  й  на  храмах  хрести,
Сад  у  бруньці  і  з  плодом  улітку,  
Береги,  що  єднають  між  себе  мости,  
І  дощами  напоєну  квітку,

Мову  рідну  –    співучу,  як  в  березні  гай,
Стіл  у  домі,  родину  і  страви.
Україно!  Святий  і  незламний  мій  край!  
Шлях  один  твій  -    до  сили,  до  слави!!!
27.09.17                                                                  Л.  Пікас
Мій  недрукований  вірш.  Кінцівку  поправила  трохи.  

Україно!  Моїх  прабатьків  ти  земля!
Я  люблю  тебе,  рідна,  всім  серцем  -  
Кашеміровий  ліс,  колоскові  поля,  
Клекіт  бусла  і  шепіт  озерця,

Бистроплинні  річки  гостроверхих  Карпат
І  Дніпра  вікову    феєричність,  
Хвилі  Чорного  моря,  степів  аромат,  
ВІРИ  твердість  і  ВОЛІ  величність,  

Храмів  бані  блискучі  й  на  храмах  хрести,
Сад  у  бруньці  і  з  плодом  улітку,  
Береги,  що  єднають  між  себе  мости,  
І  дощами  напоєну  квітку,

Мову  рідну  –    співучу,  як  в  березні  гай,
Колос  хлібний,  щити  і  булави.
Україно!  Святий  і  незламний  мій  край!  
Шлях  один  твій  -  у  напрямку  слави!!!
27.09.17                                                                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2017

Коли я гуляю по Львові

Коли  я  гуляю  по  Львові,
Мені  відкриваються  храми,  
Крізь  груди  вистрілює    лотос,  
Пелюстям  вигладжує  світ,
Насичені    пахи    кавові
Пускають  меткі    епіграми,
Напої  коричнево-роті
Подразнюють  нюх  і  живіт.

Коли  я  іду  містом  Лева,  
Хапаю  мелодії  вухом  –  
То  вуличні  грають  музики,
Виполюють  з  серця  осот.
Всміхаються  люди,  дерева  
Махають  зеленим  кожухом,
І  вежі  –  малі  та  великі,  
Моргають    мені  із  висот.

Я  Львовом  у  різну  погоду
Ходити  собі  полюбляю,
Збираю  у  ціле    фрагменти,
Намотую  радість  на  кість.
Вдихаю    красу  і  свободу
Під  сонцем  із  левом  кружляю.  
Знаходжу  цікаві  моменти
І  в  час,  коли  дощиком    гість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017

ЧОМУ?

Чому  тебе  я  покохала?
На  це  є  тисяча  причин.
У  серце  іскорка  попала  –
Не  пригасить  її  нічим.

Імунітету  не  набути
До  хво...,    ім'я  любов    якій.  
Хоч  ти  далеко  (не  торкнутись!),
Вилущуєш  мій  супокі́й.

Тебе  легенями    вдихаю  –  
В  очах  горять  зірки-вогні.
І  рада,  що  Тебе  кохаю,
І  сум  всякчас  живе  в  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2017

ТАК БАГАТО ВАРТУЮТЬ

Як  багато  вартують  промовлені  вчасно  слова,  
Доброзичливий  погляд,  усмішка,  запалена  сонцем.
Ти  прийняв  ці  дари,    й  піднеслася  угору  брова.
Ти  відчув  смак  добра  і  що  це  не  мара  і  не  сон  це.

І  маліє  твій  біль,  сходить  в  макове  зернятко  страх,  
Кров  по  жилах  тече  рівно  впевнено,  дихання  чисте.
Сила  колосом    вгору  несеться  і    зріє    в  руках.    
І  душа  веде  соло  під  гру  –  вітерця-гітариста.

І  так  хочеться  погляд  топити  в  небесній  ясі.
Кисень  в  сіті  легень  закидати  –  дарує  природа.
Застигати,  мов  ягода  в  склянці  желе,  у  красі,  
Тіло  пестити  сонцю  давати  й  нічній  прохолоді.

Просто  жити,  ходити,  літати,  немов  би  той  птах,
Засівати  добро  в  лан  планети  Земля    без  упину.
Знати,  все  недарма,  все  до  чогось  указує  шлях.
Віру    в  серці  тримати,  немов  найціннішу  перлину.


Тут  яса́  –  в  значенні    світло,  сяйво.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750991
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2017

ЛИШ ТОДІ

Ти  шукаєш  причини  біди  у  сторонніх  предметах  –  
У  навмисних  діяннях  іззовні,    в  співпалих  речах.
Не  звертаєш  уваги  на  знаки  згори  і  прикмети,
Поки  біль  не  запалить  свічу  на  згорання    в  очах.

Йдеш  по  тому  шляху,  що  його  уподобав  за  видом.  
Від  довколишніх  зваб  ти,  неначе  під  легким  винцем.
Виганяєш  питання:  «А  що  за    далеким  овидом?»
Ти  волієш  в  сьогоднішню  днину  не  думать  про  це.  

Барви  оком  колишеш  і  втягуєш  пахощі  світу,
Ловиш  сіткою  рибу,  яка    не  належить  тобі.
Та  приходить  пора  і  біда,  як    метал  до    магніту,
Прилипає  до  тіла,  вступаєш  із  нею  в  двобій.  

Тільки  збореш  її,  як  заглянеш  в  свою  середину,
Коли  душу  усю  дослідиш,  взявши  лупу  до  рук,
Коли  «Ні!»  марі  скажеш.  І,  може,  зламає  лозину  
Янгол  світла  і  визволить  спину,  що  стерпла  від  мук.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2017

ЯК ГОЦАВ ДОЩ

Як  гоцав  дощ!  Ох,  як  же  гоцав  дощ!
Як  гожа  пара  на  весіллі  польку.
Мов  навіжений,  біг  між  вулиць,  площ,
Бив  брук  і  кожну  стрічну  парасольку.

На  трави  впав,  налив  ґрунтам  води,
Зім'яв  стежину–  вкрилася  струмочком.
Качки  сховались  поміж  лободи.
Під  дах  усілись  голуби  рядочком.

А  він  шумів,  тарахкав,  шаленів!  
Топив  свій  бе́зум  у  міськім  озерці.
Збудивсь  Перун,  пустив  стрілою  гнів  –
Земне  з  небесним  поєднав  у    герці.

А  потім  стихло  все…,  мов  не  було.
Качки  –  до  ряски,  підживляти  сили.
Всміхнулось  чистим  писочком  зело́.
Птахи  свій  ляк  у  пісню  перелили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2017

ЛІС ПРИЙМАВ МЕНЕ

Ліс  приймав  мене  нині  гідно:
Кисню  густо  наклав,    грибів,
Взяв  за  руку,  мов  доню    рідну,
І  повів  між  ялин,    дубів.

Ліс  мене  дивував  птахами.
Подив  щільно  сіяв  між  брів,
Заводив  у  зелені  храми,
Сповідав  у  них,  як  умів.

Ліс  в  мені  бачив  тільки  друга.
Від  оказій  мій  крок  беріг,
Лив  до  вух  мені  Баха  фугу,
Пік  із  м’яти    пахкий  пиріг.

Сипав  в  ноги  пелюстя  цвіту,
Про  мураху  читав  есе.
Вклав  у  груди  кавалок  літа.
Як  його  не  любить  за  це?!
11.09.  17              Любов  Пікас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2017

ВЕРЕСНЕВИЙ РАНОК

З  ночі  встану,  гляну  у  віконце  -  
Дикі  качки  озером  пливуть.
Їм  привіти  шле  із  неба  сонце,
Осяває  ранішній  їх  путь.

Крячки  в  купку  поміж  хвиль    зіб’ються,
Ловлять  ряску  –  вмілі  їх  ходи.
Понад  ними  «киги»    -  чайки  в’ються,
Рибу  виглядають  із  води.

Голуби  у  вікна  пхають  шиї,
Просять  щось  зернисте,  поживне.
Сухарями  підвіконня  вкрию  –    
Їх  потішу,  а  вони  мене.

Небо  чисте,  кольору  волошки.
Ліс  махає  вітками  комусь.
Ранком  полюбуюся    я  трошки,  
А  тоді  до  звиклих  справ  візьмусь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750063
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.09.2017

ДОЩ

Ще  вчора  холодний  вітер
Батожив  гілки  і  хмари.
А  нині  з  прозорих  літер
День  виклав  гарячу    пару.
   
Читали  її  дерева
І  пташки  срібно-голосі,
А  ще  перехожі  й  пані,
Що  звемо  її  ми    осінь.

Над  озером  пара  звилась,
Потерлась  об  людські  кості.
Невинним  ягням  скрутилась,
Вляглася  у  високості.

Недовго  отак  лежала
В  обіймах  палкої  днини.
З  небесних  перин  упала,
Розсипалась  на  краплини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749904
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.09.2017

МІЙ КРАЮ!

Я  люблю  тебе,  мій  рідний  краю!
Це  чуття  в  мені  вогнем  горить.
Із  надій  ясних  букет  складаю,
Ним  тебе  величу    кожну  мить.

Тільки  будь,  будь  ласка,  тільки  вистій  
В  час  нелегкий  –  зіткнення    епох.
Не  згуби  шовки  свої  барвисті,
Не  пусти  між  руж  чортополох.

Віру  пий  з  відвічної  молитви.
Меч  гостри,  щоб  вирубати  гниль.
Вийди  переможником    із  битви,
Доклади  усіх  своїх  зусиль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749817
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.09.2017

НОВИЙ ЗАВІТ

Мов  хліб  у  полі,  зріє  блиск  в  очах.
Крізь  товщу  льоду  світ  теплом  ще  дише.
Надії  вогник  в  серці  не  загас.
Планету  Всесвіт  на  руках  колише.

Бере  неправду  правда  у  ясир.
Щасливу  долю  мати  шиє  сину.
Крізь  гул  гармат  народжується  мир.
Добро  росте  з  відбірної  зернини.

Палиться  кукіль  –  попіл  по  ріці.
Любов  квітує,  є  у  ній  потреба
Новий  Завіт  несуть    з  Небес  гінці.
Танцює  сонце    у  пелюстках  неба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2017

У ЛЬВОВІ НА КНЖИЖКОВОМУ ФОРУМІ

А  я  б  хотіла  на  книжковім  форумі
Костенко  Ліни  бачити  лице,  
Щоб  хлібом-сіллю  стріли  її,  хорами  –  
Стократ  вернула  дане  їй  Творцем  .

А  я  б  хотіла  слово  її  слухати  –  
Приперчене,  присолене,  терпке.
Щоби  вогонь  в  своїй    душі      роздмухати,  
В  ній    висушити  мокре  та    вогке.

Хотіла  б  я  на  неї  надивитися.
Квиток  їй  дайте  на  швидкий  літак.
І  не  забудьте  в  пояс  поклонитися,
Коли  на  ваше  «згода?»,    скаже  «так!».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2017

ЧЕКАЮ

На  зустріч  з  тобою  чекаю.
Рахую  на  пальчиках    дні.  
Надію  у  серці    плекаю.
Малюю  сюжети  чудні:

Ми  двоє  й  нікого  довкола,  
Лиш  небо  дарує  блакить,
Лиш  пташка  виспівує  соло,  
А  вітер  їй  тихо  вторить.

Надію  до  дір  протираю.
І  пишу,  і  креслю  свій  план
Чи  ступлю    ногою  до    раю,
Чи  знову  високий  паркан?

Віллєш  мому  тілу  блідому
Тепла  свого  зо  два  коші,
Чи  мовчки  відбудеш  додому,  
Залишивши    рану  в  душі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2017

А НИНІ ОСІНЬ

Збудився  день  від  співу  пташеняти.
Качат  позвав  до  ряски  у  ставку.  
Парує  ліс,  як  в  чашці  макіато.
Цілує  вітер  квіти  в  квітнику.

Трава  глядить  вологими  очима,
Не  шкодувала  нічка  їй  дощів.
Будинки  хмари  втримують  плечима.    
Росте  буряк  у  полі  на  борщі.

Ще  вчора  землю  вперто    пресувала
Хмільного  літа      нелегка  нога.  
Коня  сьогодні  осінь  осідлала,
Іде  й    пускає    холод    з  батога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2017

ПІД БРАМОЮ ПЕКЛА

Сталось  так.  І  що  ж  робити?
В  пекло  водночас  попали
Фінансист,  політик,  вчитель.
В  ряд  при  чорній  брамі  стали.
-  Всіх  прийму  я,  як  годиться,  -  
Мовив  біс,  -  мої  кохані.
Чом  нахмурили  ви  лиця?
Зараз  випарю  вас  в  чані.
Думали,  вам  вічно  жити
І  приймати  шал  овацій?
Вам  дозволю    подзвонити
Рідним  чи  на  місце  праці.
Але  раз  лише  приємність
Цю  зроблю  для  вас,  рідненькі.
Остогидла  мені  темність.
Хочу  митей  я  світленьких.
Добрий  я  оцього  ранку!
Та  дзвінки  не  безкоштовні!
Задзвонив  банкір  до  банку.
Розпитав  про  гроші  кровні.
Дав  якусь  там  настанову.
-  Варта  десяти  мільйонів,  -  
Каже  дідько,  -  ця  розмова.
-  Три  хвилини  в  телефоні?
-  Так.  Виписуй  чек  скоріше.
Бо  така  була  угода.
Поки  я  не  прошу  більше.
-    Підпишу.  Не  злися.  Згода.
Руки  стерпли,  мов  із  вати
У  політика,  та  дзвонить.
Партію  велить  тримати,  
Вигравати  перегони.
-  Ну,  а  ти  дзвонити  хочеш?  –  
Чорт  учителя  питає.
-  Це  зробив  би  я  охоче,
Запитав,  як  день  минає
В  школі,  чи  слухняні  діти,  
Чи  влаштовують  змагання,
Чи  колеги  здали  звіти
Про  навчання  й  виховання.
Але  витратив  зарплату,  
Мусів  книжок  накупити.
-  З  пекла  в  пекло  без  оплати
Дозволяється  дзвонити.
-  Скільки  буду  мати  часу?  
-  Поки  зможеш  звуки  слати.
-  Ну  тоді    зі  своїм  класом  
Мушу  ще  порозмовляти.
Говорив  з  учителями,  
Із  директором  про  плани.
Також  з  техробітниками,  
Сторожем  і  кухарями.
Дав  поради  дітям  –  Олі,  
Гнату,  Петрику,  Іванні:
-  Будьте  дружніми  у  школі,
Всі  виконуйте  завдання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2017

ВЕРЕСЕНЬ

Минуло  літо.  Вересень  покликав
Учнів  науки  ниву  борознить.
Журавлик  серпню  щось  услід  курлика.
Ще  трохи  й  він  у  вирій  полетить.

Світанки    зимні,  срібно-росянисті.
Та  сонце  міць  у  полудень  збере,
На  землю  пустить  промені  іскристі  –  
Зігріють  тіло,  наче  каберне.

Всміхнеться  квітка  ротом  пелюстковим
Ранньоосінніх  вибраних  сортів,
Запахне  ліс  настоєм  смерековим
Уперемішку  з  грибним    асорті.  

Потрохи  чари  слати  буде    осінь.
До  школи  ранком    гнатиме  дітей    
Ревтимуть  в  лісі  олені    та  лосі.
Бузковим  цвітом  верес  зацвіте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748768
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.09.2017

ДЕНЬ ЛІТА

Напрацювався  день  улітку  –  
Брав  урожай,  пас  череду.
Ліг,  наче  джміль,  собі  на  квітку
Під  гіллям  яблуні  в  саду.  

Глід  осені  плете  коралі.    
А  груша  дню  співає    гімн.  
У  неї  крук    на  бек-вокалі.
Так  легко  спів  дається    їм.  

День  слухає  концерт,  дрімає,
Без    сонця  стигне  його      піч.
Із  неба  місяць  виринає.
На  варту  кличе  пані  ніч.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2017

БОРОТИСЬ!

Не    спить  наш  люд,  зерно  збирає
Із  душ,  готує    до  сівби,  
У  лан  надію  засіває,
Щоб  міць  росла  для    боротьби.

Не  стер  із  мозку    кров    на  руті,
Походи    білої  в  селі
Те,  як  були  ми  гнані  й  гнуті  
На  Богом  даній  нам  землі  –  

Тій,  в  якій  дім  верби  й    платана,  
Просолених  і  прісних  вод,  
Де    схід  –    гнійна  велика  рана,  
А  Крим  –  під  владою  заброд.

Та  ми  здолаємо  руїну,
Вогонь  у  душах  не  загас.  
Збудуємо  нову  країну.
Бог  допоможе  нам    і  час.

Напилися  уволю  болю,
Пора  нове  майбутнє  шить,
Мечем  і  серцем    брати  долю,
Бо  лиш  боротись  –  значить  жить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2017

НЕ ПРАГНУ Я

Не  прагну  я  чинів  високих.  
Пустої  слави  не  бажаю.
Мені  –  щоби  в  країні  спокій,
Щоб  лан  із  плідним  урожаєм,

Щоб  сонце  промені  стругало,
Щоби  гойдалось  небо  в  оці,
Щоби  у  грудях  радість  -  шквалом,
Щоб  міць  і  правда  в  кожнім  кроці.

Щоб  день  новий  добром  святився.
Щоби  тепло  було  у  слові.
Щоб  честь  сіяла    на  петлицях,
А  в  серці  цвіт  буяв  -  любові!
                                                                                                         24.08.16                                            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747610
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2017

НА ВІДСТАНІ

Ліпити  з  вас  яйце-райце,
Складати  оду  вам    доладну,
Не  ївши  з  вами  сіль,  не  складно,  
Бо  відстань  витримає  все.

Підносити  вас  до  зірок,
Білити    вами  чорний  простір,
Коли  міста  між  нами,  просто,
Це  як  у  день  робити  крок.

Тулити  вас,  як  немовля,  
До  серця,  що  не  знає  ласки,
Це  так  природно  (зайві  маски!),
Це,  наче  держить  світ  Земля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2017

ТЕБЕ ЛЮБИТИ

Тебе  носити,  дихати  тобою,  
Тобою  день  стрічати  після  сну,
Прощати  ніч,  теплити  кров      добою.
Тобою  лити  і  втирать  сльозу.

Тобою  простір  денно  малювати.  
І  серця  кожний  повнити  куток.
Тебе  на  клапті    в  хвилі  смутку  рвати,
А  потім  знов  складати  в  образок.    

Стояти  в  твого  щастя    на  дозорі.
Стріляють?  Дух  тримати  бойовий.
Тебе  любити,  наче  небо  зорі,  
Як    дощ  трава,  як  сонце  день  новий.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017

ПРО ЗАЙЧИКА СМІЛИВКА (закінч. )

Рано  очі  відкрив,  згадав  усе.
Звір  зловив,  як  хотів  втекти.
-    Будеш  пасти  моїх  корів,    гусей.
А  схитруєш  –  чекай  біди.
Що  робити?  З  родини  вирваний.
Мусів  слухати  звіра  він.
Пас  корів  і  гусей,  і  сир  варив
Без  сльози  і  усяких  мін.
Цілий  тиждень  у  праці.  Зморений.
Поміч  з  ясних  небес  просив.
Бог  молитвою  був  підкорений.
Зайцю  успіху  натрусив.
Пробудився  він  у  неділеньку.
А  над  ним  матуся,  татусь  –  
Ніжно  гладять  його  по  тілоньку.
Він  не  в  замку  уже  чомусь,  
А  у  рідній  хатині,  в  ліжечку.
Супчик  вариться,  в  печі  –    хруст.  
Тато  воду  бере  із  діжечки
І  підносить  йому  до  вуст.  
-  Ну,  оклигав,  нарешті,  хлопчику.
Тиждень  ти  без  пам’яті  був.
Гулі  –  мордою  і    на  копчику.  
Мало  світ  тобі  не  минув.
- То  я  звіра  не  пас  корівоньок?
В  замок  нічкою  не  забрів?
-  Ні.  Лежав  увесь  час,  бо  об  пеньок
Ти  ударився  і  зомлів.
Став  тут  зайчик  стрибати  хатою,
Цьомки  ставить  всім  на  чолі.
Мама  суп  зварила  із  м’ятою.
В  миски  виклала  на  столі.
Сіли  вкупоньці  та  й  поснідали,
Страх  згорнувся  клубком,  побіг.
Хоч  ці  зайчики  лиха  звідали,
Та  воно  не  зломило  їх.

Хруст  (діалект  волинський)  –  хмиз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747358
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.08.2017

ПРО ЗАЙЧИКА СМІЛИВКА

В  лісі  древньому,  на  галявинці,
Жила  зайців  одних    сім’я:  
Тато,  мама,  донька  Вуха́ниця
Й  син  –  Сміливко  йому  ім’я.
Жили  дружно,  вставали  ранками.
Тато  травку  косив  завжди.
Мама  всіх    кормила  сніданками  –  
Суп  варила    із  лободи.
Доня  квіти  збирала,  ягоди.
Син  грибочки  шукав  в  ярку.
Осявало  їх  світло  злагоди
Від  світання  і  до  смерку́.
Та  якось  Сміливко  замріявся,  
Задивився  на  пташенят.  
Промінь  сонця  крізь  небо  сіявся,  
Через  обшир  біг  до  крилят.
В  його  сяйві  птахи  купалися
І  співали  про  день  ясний.
Сміл  дивився,  скакав  і  вдарився
Головою  об  пень  сосни.
Потемніло  в  очицях  зайчика.
Біль  пробіг  чолом,  наче  струм.  
Слізки,  мов  вода  із  фонтанчика,  
Потекли  і  радість  –  у  сум.
Як  відкрив  незабаром  віченьки,
То  побачив  якийсь  палац,  
Що  світився  на  фоні  ніченьки,
Вчув      сердитий  протяжний    бас.
Хоч  Сміливко  –  не  звик  боятися,  
Та    здригнулось  його  нутро.
-  Йти  у  дім  чи    в  дворі  лишатися?  –  
Думка  в  мозок  лягла  тавром.
-  Е!  Постукаю.  Харч  і  те́пло  там.
Холод  нічки  –  ще  той  хижак.
Може  супу  дадуть  зо  двісті  грам.
В  ліжко  вложать  чи  у  гамак.
Тай    почав  бить  по  дверях  лапами.
Вийшов  з  дому  великий  звір  –  
Шия  в  золоті,  пахне  цапами.
Блідо-шкірий,  немов  вампір.
- Що,  зайчиську,  у  гості  просишся?
Страшно  в  лісі  тобі    вночі?
Ну,  чого  так  на  мене  косишся,  
Трусиш  острахи  на  плечі?
- Я  не  знаю,  як  в  дім  потрапити.
Ніч.  Боюся  вовків  і  змій,  -  
І  з  очей  стали  сльози  капати.
- Заходи,  відтепер  ти  мій.
Звір  завів  до  замку  Сміливчика.
Дав  борщу  і  м’яса  в  таріль,
Влив  доверху  у  склянку  «Живчика»,
На  десерт  –  з  ожини  кисіль.
Попоїв  Сміливець  –  і  спатоньки.
Довго  вснути,  правда,  не  міг,  
Думав,  як  там  мама  і  татонько,  
Але  сон    його  переміг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747337
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.08.2017

ПІДХОДИТЬ СІВЕНЬ

Нарешті  літо  в  торбі  сивій
Сховало  спеку.
Налило  небо  житній  ниві
Дощу  із  глека.

Набрав  потуги  в  тіло  вітер  –  
Ганяє  хмари,
По  струнах  лупить  –  скачуть    віти
Під  звук  гітари.

Полегшено  земля  зітхнула  
Й  уся  маржина.
Трава  колишній  блиск  вернула.  
Цвіте  жоржина.
 
Птахи  зайшлись  у  стоголоссі.
Гарцюють  коні.
Кидає  усмішку    колоссю
Дозрілий  сонях.

Підходить  Сівень  до  порогу
Хатини  Року  –  
Благословить  той  молодого
На  добрі  кроки.
 
Сівень  –  інша  назва  вересня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747135
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.08.2017

ЩО ДЛЯ ТЕБЕ ТВОЯ КРАЇНА?

Що  для  тебе  твоя  країна?
Що  для  тебе  твоя  земля?
Мова  батьківська  солов’їна?
Цвіт  калини?  Крик  журавля?
Чорне  море?  Карпатські  гори,
Повні  магії  та  краси?
Степові  південні  простори
Чи  північні  густі  ліси,  
Де  на  стежці  слід  оленяти?
Біла  хата,  квітник  і  двір?
Луг,  насичений  пахом  м’яти?
Дивне  озеро  Синевір?
Мама,  тато,  сім’я,  родина?
Місто,  вулиця,  площа,  сквер
Чи  село,  де  сад,  городина?
Мальовничість  Шацьких  озер?
Вишиванка?  Гімн  «Ще  не  вмерла…»?
Полотно  синьо-жовтих  барв?
Дум,  балад,  приповідок  перли
Чи  Павла  Полуботка  скарб?
Захисник,  що  стоїть  в  дозорі,
Щоб  цивільний  без  ляку  спав?
Сонце  в  сині  небесній,  зорі?
Серпень,  лан,  торжество  снопа?
Віра  батьківська  і  святині?
Чесна  праця  –  життя  рушій?
Колискова  на  сон  дитині?
Щире  слово?  Тепло  душі?
Чи  можливість  тягнути  соки
З    її  тіла,  лишать  рубці?
Чим  наповнені  твої  кроки?
Що  для  тебе  земля  отців?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747084
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2017

Надвечір'я у Моршині

Застигли  хмари,  збилися,  мов  крем.
Художник  в  парку  пише  з  них  картину.
А  ліс  зібрав  дерева  у  гарем
І  кожному  дає  душі    частину.

Слабіє  сонце.  Змучилось  за  день.
Земля  така,  аж  пар  пускає.  Досить!
Проміння  жовте  пхає  до    кишень.
Потрохи  вечір  голову  підносить.

У  вуха  місту  кидає  «ку-ку!»
Зигзиця,  шле  йому  щасливі  роки.
І  те,  що  з  мулом,  мелеться  в  млинку.
А  що  зі  світлом,    напуває  кроки.


Гарніє  Моршин  просто  на  очах.
В  долоні  плещуть  люди  і  джерела.
Складає  місту  гімн  сучасний    Бах,  
Йому  мотив  підказують  дерева.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2017

Курка і галка

Галка  курці  говорила:
- І  навіщо  тобі  крила?
Не  несеш  угору  пір’я,  
Лиш  витоптуєш  подвір’я.

Курка  галці  відповіла,
Як  зерно  усе  доїла  –  
Те,  що  їй  ґазди́нька  да́ла,
Коли  вранці  з  ліжка  встала:

- По́що  маю  я  літати?
Маю  їжу  біля  хати,
Тепле  місце,  свіжу  воду.
Ну,  а  ти  що?
- Я?...    Свободу.

Не  належу  господи́ні.
Їм  кавун  солодкий,    дині,
Сливи,  вишні,  навіть  мишку,
Як  її  злапаю  тишком.

Я  літаю  вільно  в  небі,
Де  орел,  голубка,  лебідь,  
Крилами  торую  простір,
Бачу  світ  із  високості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746387
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.08.2017

МОЖНА?

Хочу  тебе  діждатися,
Погляд  знайти  –  забутися,
В  сонці  твоїм  скупатися,
В  слово  твоє  вгорнутися.

Хочу  у  тіло    –  генами,
В  душу  –  ласкавим      котиком,
Плисти  у  крові  венами,
Шкіру  спікати  дотиком,

В  книзі  твоєї  пам’яті  
Букви  нові    засіяти.
Є  ще  листки  не  зайняті?  
Можна  про  це    помріяти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2017

СЕРПЕНЬ ТАКИЙ

Спека,  мов  тінь,  волочиться.
Вільгу  спиває  з  вулиці,
Полем  і  лугом  котиться  –
Зело  до  ґрунту  тулиться.

Небо  сухе,  аж  лущиться  –  
Вигоріло  до  білого.
Сонце  промінням  кущиться,
Липне  до  тіла  прілого.

Кішка  шукає  тіняву.
Слива  плоди  витрушує.
Озера  сизу    піняву
Селезень  дзьобом    скушує.

Шия  в  терпцю  намилена,
Пульс  вибігає    жилою.
В  серпня  ж…  душа  окрилена,
М’язи  пружинять  силою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746282
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.08.2017

СЕРПНЕВА НІЧ

Загасли  вогники  в  будинках.
Закутався  у  тишу  став.
Розклала  нічка    павутинки.
Дрімають  коники  між  трав.

Вигойдують  на  небі  зорі.
Ждуть  брата-місяця  –  нема.
Де  дівся?  Вороном    надворі
Здіймає  чорні  крила  тьма.


Це  серпень,  виголивши  днину,
Світило  в  сіті  затягнув  –  
Піймав,  немов  рибак  рибину,
Як  вітер  цвіт,  із  неба  здув.

Так  хитро  із-під  лоба  глипа.  
То  він  дощить,  а  то  пече.
Та  скільки  б  чар  довкіл    не  сипав,
Вже  осінь  дихає  в  плече.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746137
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.08.2017

ДОРОГІЙ ЗЛАТОЧЦІ

Будь  красива  і  здорова,  
І  проста,  і  гонорова,
Ніжна,  лагідна  і  мила,  
Швидконога,  легкокрила,
І  весела,  і  серйозна,
Чесна,  щира,  віртуозна,
І  старанна,  й  працьовита,  
Задоволена    і  сита,
Ясночола,  ружощока,
Фігурова  і    висока,
Мудра,  вміла  і  потішна,
І  слухннна,  і  успішна,
Акуратна,  чисто  вмита,
Міцнодуха,    соковита
І  мовчазна,  й  галаслива,  
Боголюбна  і  щаслива!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745973
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.08.2017

ТАК ВАЖКО ДИХАВ ДЕНЬ

Так  важко  дихав  день  –  сопів,
Мов  пес  старий  після  пробіжки.
На  собі  ніс  серпневий  спів  
І  сонця  круг  тримав      за  віжки.

Метав  жарини,  й  густо  так,  
Немов  би  світ  хотів  спалити.
Кривився  сонях,  скиглив  злак,  
Який  не  встигли  ще  скосити.

А  люд  молився  небесам,  
Просив  воді  урвати  сіті,
Сплітав      віночок  із  осан
Тому,  хто  все  створив  у  світі.

Почув  їх  Бог,  позвав  хмарки  -  
Схилилися  у  реверансі,
Пустили  воду  на  хатки
І  на  усе,  що  було  в  трансі.
12.08.17  (трохи  відредагований  12.08.21)    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2017

ВИ ЧУЄТЕ МЕНЕ?

Ліс,  наче  кава  з  філіжанок,
Парує,  славить  новий  день.
Я  викладаю  вами  ранок.  
Ви  струмінь  кисню  для  легень,

Кров,  що  вигойдує  у  жилах,
Наповнює  снагою  крок,
Вітрило,  що  підносить    крила,  
Несе  удалеч  до  зірок.

Я  звила  вам  кубельце  в  серці.
Без  дози  світло  шлю  й    тепло,
Мов  сонце  хвилечкам  озерця.
Ви  чуєте  мене?  Алло!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2017

ОТ Є ТАКІ

От  є  такі  –  не  люди,  а  ворони.  
Їм  аби  «Кар!»  послати  до  очей.  
Як  бачать,  що  без  мантії,    корони,  
Як  знають,  що  не  маєш  оборони,  
Клюють  дзьобами  шию  і    плече.

Хіба  болить  їм  сум  чужий  і  рана?
Подзьобали,  пустили  з  тіла  кров,  
Обмили  бруд  свій  хлоркою  із  крана  
І  нумо  знов  із  впертістю  барана
Шукати  жертву  між  людських  розмов.

От  є  такі.    Свої  латають  діри,
Наснагу  спивши  з  інших  тіл  і  душ,
Ослабивши  життя  чиєсь  –  вампіри!
Пустить  би  в  чорне  пір’я  їх  рапіри,
Щоб  облетіло,  мов  пелюстя  з    руж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2017

Загадки для дітей, 2

1.  Як  в  походи  ви  йдете,  
що  з  собою    берете,  
щоб  цікаві  краєвиди  –  
річку,  море,  гір  бескиди,  
Квітку,  пташечку  дзьобату  
Ви  могли    зафіксувати?


2.Чоловічі  є,  жіночі.
Коли  сонце  світить  в  очі,
Витягають  їх  тоді  
І  старі,  і  молоді..
Зберігають  у  футлярі.
Що  це,  діти?  …


3.  Коли  падають  дощі
На  дерева  і  кущі,  
На  провулки  і  бульвари,  
На  поля  і  тротуари,  
Коли  сонечко  встає,
Промінцем  своїм    клює
Тіло,  мов  зерно  синичка,
Палить  руки,  шию,  личко,  
Виручає  нас  тоді
Річ  ця  –  палка,  круг  вгорі.
Схожа  трохи  на  топольку.
Що  це,  діти?  ….

4.  Коли  дощик  накрапає
Все  довкола  розкисає,  
Там  калюжка,  там  струмочок,
А  потрібно  йти  в  садочок,  
Чи  до  школи,  що  на  ніжки
Треба  взути?  Босоніжки?  
Ні,  носки  промочиш,  п’яти.  
Треба  взути  чоботята  –  
Не  осінні,  не  зимові,  
А  які  ж,  скажіть?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2017

ШЕВЧЕНКОВІ КОХАННЯ

Не  везло  Шевченкові  в  коханні,  
Хоч  чуття  і  звали  до  пера.
В  чужині  провів  він  дні  останні,
Сам  один,  далеко  від  Дніпра.

А  як  мріяв  він  про  сад,  хатину  –  
Відсвіт  їх  у  річці  голубій,
І  щоб  ніжно  пестити  дружину,
Залишити  сина  по  собі.

Не  вдалось  пізнать  йому  це  чудо.
Хоч  кохання  несло  під  шатро,
П’явкою  впивалося  у  груди  
І  спікало  пристрастю  нутро.

Багатьох  любив  –  його  любили  -  
Пазли  ж  не  складались  для  сім’ї.
Марне  мрії  лоб  його  різьбили  
Трелями  хрущів  і  солов’їв.

Не  спожило  серце  гойних  ліків.
Та  до  бою  звав  народ    і  зве.
В  бронзі  над  Дніпром  застив  навіки  –  
Слово  ж  його  святиться,  живе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745549
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.08.2017

ЗАЙЧЕНЯ Й ЇЖАЧЕНЯ

Зайченя  мале  вухате
Вранці  вибігло  із  хати
І  на  гойдалки  пішло.
Друга  там  собі  знайшло  -  
Не  лисицю,  не  вовчка,  
А  смішного  їжачка.
Очі  в  друга  -    чорні,  милі.
Ніс  задертий  догори,
Дві  передні  лапи  в  милі,
Мало  лив  на  них  води,  
Коли  зранечку  вмивався,.
Йти  ж  на  гойдалки  збирався!
Гостра  морда,  круглі  вуха,
В  їжака.  Є  й    піджачок,
В  нього  вшила  вправна  муха
Десять  тисяч  голочок.
Зайченя  спитало  басом:
-  Як  тебе,  голчастий,  звуть?
-  Мама  зве  мене  Їжасом.
А  татусь  то  Коль,  то  Круть.
А  тебе,  сіряк,  як  звати?
-  Взимку  -    Білий,    Кусень  Вати,
Влітку  –  Хмарка  чи  Стрибун.
Ти,  до  речі,    їж  кавун?
-  Так,  люблю  цей  м’яч  погризти  –  
Соковитий  і  вогнистий.
-  Знаю,  й  це  не  звук  порожній,
Де  його  купити  можна.
-  Маєш  гроші,  то  ходи.
-  Ні.  Та  ти  знайдеш  гриби,  
Я  продам,  бо  ж  я  торгаш,
І  кавунчик  буде  наш!
Зайченя  із  їжаком
В  прилісок  пішли    пішком.
Там  грибки  вони  знайшли,
На  базарі  продали.  
Кавуна  собі  купили,  
Довго  стежкою  котили,
Жадно  втягуючи  слину.
З’їли    майже  половину,  
Як  спинили  свій  забіг,
Як  ступили  на  поріг
Лісу.  Решту    без  торгівки
Поділили  й    у  домівки  
Понесли:  зайчисько  -  в  лапах,
Їжачок  на  голках-дряпах,
Й  рідних  теж  (є  в  них  лице!)
Пригостили  кавунцем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2017

У БАРІ

ГУМОРЕСКА

Запиває  неквапливо
Джон  канапку  чаєм.
Тут  до  нього  з  кухлем  пива  
Стасьо  під’їжджає.
Каже:  
- Добрий  день  вам  нині!
Пан  йому:
- Good  morning!
Пиво  тоне  в  черевині
Стася,  а  долоні
Танчать  польку.
- Що  це  з  вами?  –  
Джон    бере  за  віжки.
- Так  якщо  лише  між  нами,  
Перебрав  я  трішки.
Та  й  у  вас  вид  не  бійцівський,  
Хоч  і  благородний.
- Я  прощався  по-англійськи
З  жінкою  сьогодні.
- А  це  як?
- Сховав  обличчя,  
Не  сказав  ні  слова.
- Мовив  я  «бувай»  аж  тричі,  
Та  слова  –  полова.
Лиш  тоді  покинув  друга,
Як    пляшки  спустіли.
Голова  у  мене  –  кругом.
Спирт  гуляє  тілом.
- То  у  Вас  здоров’я  кінське.
Я  б  так  не  подужав!
- Та  це  так    по-українськи
Я  прощався,  друже.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745297
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 08.08.2017

Як далеко (пісня)

Я  –  на  південь,  ти  –  на  захід.
Нас  дороги  розвели.
Поміж  нами  зграї  птахів  
Злими  тінями  лягли.
Твоє  слово  ловлять    інші
В  сіті  з  дірами  і  ні.
А  мені  писати  вірші
Залишається  сумні.

ПРИСПІВ:
Як  далеко,  серденько
За  тобою  сумує,
Хмара  з  неба  шумить:
- Ти  не  мій!
Тільки    жилка  тоненька
Поміж  нами  пульсує.
Обривати  її  ти  не  смій.


Гріти  мріями  розлуку.
Ждати  той  блаженний  час,
Коли  день  візьме  за  руку,
Поєднає  в  парі  нас  –  
Короля  і  королеву.
Купиш  місце  на  літак,
Прилетиш  до  міста  Лева.
Серце  серцю  скаже  :  «Так!»


Білим  птахом  до  світання
Будеш  витися  в  душі.
За  віконцем  осінь  рання
Розсипатиме  дощі.
Слізьми  вмиється  калина.  
Ну,  а  серце  й  поготів.
Ти  вернеш  до  міста  Кия.
Я  залишусь  в    самоті.

До  речі,  як  назвати  пісню?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2017

ОДЕСА. СЕРПЕНЬ

Вірш,  привезений  із  "Зеленої  хвилі".
Дякую  за  поїздку  п.  Любі  Хомчак.

Одеса.  Серпень.  Чорне  море
Купає  небо.  Я  не  сню.
Відкрило  тіло  сонцю  пори,  
Душа  хвалу  співає  дню.

Хвостами  б’ють  об  берег  хвилі  –  
За  них  чіпляється  народ.
Кружляють  чайки  легкокрилі,  
Уміло  тягнуть  риб  із  вод.

Пісок...,як  сталь  в  плавильній  печі.
В  повітрі  –  йод  і  пахлава.
А  сонце  так  цілує  плечі,
Аж  обертом  йде  голова.

В  очах  горять  протуберанці  –  
Гашу  у  морі  ті  вогні.
Моргає  вітер  –  у  коханці
Теж  набивається  мені.

Приймаю  флірт  цього  любаска.
Росте  блаженство  у  нутрі.
Бере  любов  мене  у  пастку,  
Як  влітку    лан    бджолиний  рій.

Як  добре  тут,  на  півдні,  бути,
Де  море  з  небом  гомонить,
Де  сіль  солодка,  мов  андрути,
А  день  збігає,  наче  мить.

Андрути  –  традиційний  торт,  який  гогтують  на  Галичині,    на  основі  вафель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2017

СЕРПЕНЬ

Сонце  встало  –  і  день  в  ефірі.
Вітер  трави  в  лугах    колише.
Липень-місяць  подався  в  ірій.  
Серпень  хижо    вогнями      дише.

Став  гойдають  тілами  чайки  -  
Ловлять  рибу  дрібну  і  випар.
Піт  полює  на  кепки  й    майки.
Пси  ховають  хвости  під    липи.

Лавка  холод  у  гості  просить,  
Наче  успіх  в  улов  рибалка.
Вись  зашторила  вміло  просинь  –  
Чиста,  наче  допіру  з  пралки.

А  повітря  –  кисіль  застиглий,
І  густе,  і  солодке  в  міру.
Плавить  подих,  лягає    тигром
На  зелену  і  білу    шкіру.

Заховалась  бджола  у  квітку.
Важко  дихає  в  полі  жито.
Серпень  ставить  на  всьому  мітку.
Янгол  шепче  у  вухо:  «Жити!»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2017

МІЙ ШЛЯХ?

Напевно,  шлях  мій  –    одинокість.
Здається,  вже  зрослася  з  ним,  
Пустив  він  корені  глибокі
В  єство  і  плодить  бур’яни.

А,  мо’,    судити  шлях  мій  всує
За  те,  що  родить  щось  не  те  –  
Ніхто  мій  час  не  коригує,
На  крок    удавки  не  плете.

Встаю,  як  день  запалить  ґнота,  
Лягаю,  як  покличе  ніч,
Сама  собі  складаю    квоти
На  дрова,  щоб  горіла  піч.

Та  іноді  прийде  тривога,  
В  душі  діткне  самого  дна,
На  очі  вляжеться    волога  
І  змійкою  сповзе:"  Одна!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017

ЗЕМЛЮ ВІДМИТИ

Сонце  чорніло  від  болю  і  диму.
Падало  небо  в  іржаву  траву.
Лихо  ішло  -  без  перуки  і  гриму,
Туго  натягувало  тятиву.
Стріли  пускало  вогненні  ядучі,  
В  тіло  козацьке  і  плакав  Ісус  –  
Згадував  рани  цвяшкові,  пекучі,  
Зраду,  відречення,  грім,  землетрус.
Витерпів  все  –  і  невдяку,  й  побої,
Кпини,    розп’яття  своє  на  хресті.
Ніс  на  руках  для  Землі  голубої  
Ноїв  ковчег  і  слова  на  листі  –  
Не  прийняли  подарунок  пілати,  
Замість  на  трон  –  хрест  на  плечі  дали.
Волю  -  Варавві,  Ісуса  -  до  страти  
Тільки  за  те,  що  любов  їм  стелив.
Важко…  Та  вибачив.    Серце  відкрити
Просить  і  вимити  мул,  що  насів.  
Землю,  заюшену  кров’ю,  відмити,
Щоб    янгол  миру  голубкою  сів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017

ДОПОКИ

Допоки  сонце  –  Божий  колобок,  
Виплигує  з  вікна  чаклунки-ночі  
І  котиться,  мов  нитковий  клубок,  
Стезею  неба  день  за  днем  охоче,  
Лишає  позад  себе    промінці,  
Що  гріють  землю  і  її  творіння,  
Допоки  плюскіт  хвилі  у  ріці,
Любов  живому  напува      коріння,
Допоки  соком  мрія  виграє,
Немов  дозріле    виноградне  гроно,  
Слабкому  сильний  духу  додає  
І  носить  праця,  а  не  лінь    корону  –  
Сади  цвістимуть  і  ростиме  хліб,  
Птахи  співати  будуть  оду    літу.
Любов,  добро  і  праця  –  це  не  дріб,
Кити,  які  тримають  щастя    світу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017

Загадки про тварин дітям

1.Хитрі  очі,  хвіст  пухнатий.
Мишку  йде  вночі  лапати.
Як  голодна,  їй  не  спиться.
Хитра  це,  руда  …


2.Як  побачиш  його,  йдучи,
Не  торкайся  –  він  колючий.
Не  будяк  це  і  не  рак  –    
Звичайнісінький  …    

3.Хвіст  пишніший,  ніж  у  кішки..
Зуби  гострі,  їсть  горішки.
Скаче  з  гілочки  на  гілку.
Хто  це?  Рудошерста  …

4.Він  великий,  вайлуватий.
Любить  мед  і  взимку  спати.
Шерсть  за  кольором,  як  мідь.
Хто  цей,  діти,  звір?  …

5.Має  хвіст  і  бистрі  ноги.
Наче  гілля,  його  роги.
Травку  мордочкою  голе.
Хто  це?  Ну,  звичайно,  …

6.Сіра  шерстка,  гострі  зуби.
Зайця  їсти  дуже  любить.
Знає  він  у  м’ясі  толк.
Що  за  звір?  Лісний  це      …


7.В  нього  надважлива  роль  –  
Він  над  звірами  король.
Сердиться  –  то  чути  рев.
Хто  він?  Жовто-рудий    …

8.  Він  живе  собі  у  річці.
Тіло  –  в  поперечній  стрічці.
Жовтий,  тільки  чорне  око.
Звуть  його,  зазвичай,  …

9.Часом  срібний,  часом  золотий.
Ним  ласують    люди  і  коти.
Хвостиком,  як  тягнеш  з  річки  –    трась,
І  зістрибне,  хитрий  він  ...

10.  Я  малий,  але  вухатий.
В  лісі  мешкаю  без    хати.
Моркви  радо  з’їм  окраєць  –  
Сірий  (взимку  білий!)…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744001
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.07.2017

А ЗНАЄШ…

Хоч  ти  далеко,  як  нічна  зоря,  
Як  неба  синь  –    рукою  не  вхопити,
На  трон  тебе  возношу,  мов  царя.
А  знаєш,  я  люблю  тебе  любити.

Години  перелилися  у  дні.
А  дні  в  роки́  –  нічого  не  зробити,
Між  нами  мур.    Прийди  хоча  б  у  сні.
А,  знаєш,  я  люблю  тебе  любити.

На  наше  завтра  дзьоб  наставив  крук.
Любові  панцир  час  уже  розбити.
Та  я  не  можу  молот  взять  до  рук.
А  знаєш,  я  люблю  тебе  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2017

ЗАГАДКИ ДЛЯ ДІТОК

[b]Р[/b]услом  дзюркоче,  мчиться
[b]І[/b]  втоми  не  боїться.
[b]Ч[/b]арівність  -  її  хобі.
[b]К[/b]ачат  трима  на  собі.
[b]А[/b]  ще  в  ній  риб  багато,

[b]Ж[/b]аб'яток  і  рачаток.


[b]К[/b]опита  ці  тварини  мають.
[b]О[/b],  люблять  йти  вони  у  скач.
[b]Н[/b]а  собі  вершників  тримають.
[b]І[/b]нші  не  вміють  так,  хоч  плач.


[b]К[/b]о́рисна  тварина.  Ріжки,
[b]О[/b]чі  має,  хвостик  теж.
[b]Р[/b]атиці  на  сильних  ніжках.
[b]О[/b]бернеться,  як  зовеш.
[b]В[/b]  лузі  корм  зубами  косить.
[b]А[/b]  напій  у  собі    носить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743507
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.07.2017

СОНЕТИ (13, 14, 15)

СОНЕТ  13

Зійдеш  колись  таки  на  мій  Парнас.
Тебе  скупаю  в  ямбі  та  хореї.
Твій  строгий    профіль  і  п’янкий  анфас
Наповню  пахом  білої      лілеї.

Лиш  мур  звали,  яким  ти  оточив
Свій  світ,  в  якому  місця  я  не  маю.
Ножа  сталеве  лезо  заточи,  
Убий  дракона,  що  мій  день  з’їдає.

Поки  ще  можеш  оком  барви  брати
І  вухом  звук,  як  квітку  джміль,  гойдати,  
Вогонь  горить    в  зіницях,    не  загас  –  

Даруй  смичок  моїй  самотній  скрипці,  
Хай  зазвучить,  аж  обшир  стане  дибці.
Як  дар  безцінний  збережу  цей  час.

СОНЕТ  14

Як  дар  безцінний  збережу  цей  час,  
Коли  зведе  нас  доля  наодинці.
На  повну  гучність  блюз  ввімкну  чи  джаз,  
Прийму  з  теплом  усі  твої      гостинці,

Серед  яких  безцінний,  звісно,  ти  –  
Твоя  душа,  звитяга,  розум,  сила.
Тобі  перечитаю  всі  листи,  
Які    в  поштову  скриньку  не  впустила.

Ілюзії  зітру  у  порошок,
Вина  не  вип’ю    з  дорогих  пляшок,
Рожеві  вийму  з  окулярів  скельця  –  

Не  казка  це,  у  домі  ти  стоїш.
Мене  своїм  коханням  напоїш.
Для  уст  моїх  –  живильне  ти  джерельце.


СОНЕТ  15

Для  уст  моїх  –  живильне  ти  джерельце,
Незгасний  серця  ти  мого    огень,
Коріння,  що  насичує  стебельце.
Ти  висвітлиш  колись  для  мене  день.

У  Моршині,  в  Стрию  я  чи  у  Львові,
Тебе  гойдаю  думанням  щомить.
Ти  генами  уже  у  моїй    крові.
Із  пам’яті  нічим  тебе  не  змить.

Зійде  зоря,  котра  нам  шлях  освітить.
З  тобою  я  біду  зігну  у  ріг.
Мине  зима,  теплом  заграє  літо,

Освятиться  любов’ю  мій  поріг.  
Зійдеш  колись  таки  на  мій  Парнас.
Як  дар  безцінний  збережу  цей  час.

Це  вінок  сонетів  -  15  віршів.  Мій  перший  вінок  сонетів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2017

СОНЕТИ (11, 12)

СОНЕТ  11

Мине  зима,  заграє  сонцем  літо.
Любов  джмелем  у  квітці  забринить.
Ударить  грім  і  зливами  привіти
Поллють,  між  нами  менша  стане  нить.

Ми  стрінемось  у  зорепадний  вечір.
Гірським  повітрям  ляжеш    до  легень.
Я  тихо  обійму  тебе  за  плечі.
Серця  у  такт  заб’ють  –  «дзелень-дзелень».

Стоятимемо,  наче  дві  статуї,
За  свідків  будуть  тільки  птахи  в  туї
І  місяць,  що  скрутив  чоло  у  ріг.

Коли  кохання  вистоїться  в  діжці,
Підем  у  дім  по  місячній  доріжці  –      
Освятиться  любов’ю  мій  поріг.  

СОНЕТ  12

Освятиться  любов’ю  мій  поріг.  
Прийде  нарешті  славна  ця  година
Скоштую  заборонений    пиріг.
Наповню  медом  спраглу  середину.

Вдихатиму  тебе,  як  водограй,  -    
Кожнюською  клітиночкою  тіла.
Спиватиму,  неначе  вранці  чай  –  
Повільно,  щоби  ще  і  ще  кортіло.

Хай  буде  не  сьогодні  це,  не  завтра  –  
Не  вихолоне  серця  мого  ватра.
Заб’ю  я  гол,  чекатиму    твій  пас.

Зіграємо  колись    в  одній  команді.
Заграє  світло  на  моїй  веранді  –  
Зійдеш  колись  таки  на  мій  Парнас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2017

СОНЕТИ (9, 10)

СОНЕТ  9

Зійде  зоря,  котра  нам  шлях  освітить
(Ну  як  над  нами  може  не  зійти?)  –  
Розквітне,  мов  навесні  перші  квіти,  
Немов  чуття,  що  ношу  я  і  ти.

Пощезна  тьма,  розмиються  печалі,
І  вистрілять  салютами  серця.
Солоні  сльози,  мов  сніжинки  талі,
Покотяться  вервечкою  з  лиця.

А  з  ними  і  тривоги  від  розлуки.
Відчую  твої  щоки,  губи,    руки,
Тепло  вогню,  що  у  душі  беріг.

Не  відступлюсь.  Ти  знай,  я  вмію  ждати.
Без  тебе  важко  світ  розмалювати.
З  тобою  –  я  біду  зігну  у  ріг.


СОНЕТ  10

З  тобою  я  біду  зігну  у  ріг.
Ти  крокам  сила  і  душі  наснага,  
Промінчик,  що  на  сонні  щоки  ліг,  
Чарівне  зілля  із  торбини  мага.

Ти  річка,  що  несе  мене  в  світи,  
Воложить  тіло,  забирає    втому.
І  хай  сьогодні  не  зі  мною  ти,  
Не  ставитиму  крапку,  тільки  кому.

Візьму  надію  в  руки,  мов  знамено,
Її  я  підійматиму  щоденно
Над  сірооким  буднем  цього    світу  –  

Набуде  перспективних  нових    граней.  
Ти  тільки  пам’ятай  мене,  коханий.
Мине  зима,  теплом  заграє  літо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2017

воїну ТОРОПОВСЬКОМУ ГЕОРГІЮ

присвячено
(нар.:  27.07.1996,  Бориспіль,  Київська  обл..,  
загинув:  17.09.2014,  дорогою,  коли  їхав  потягом
 Київ-Дніпропертровськ,  повертався  з  відпустки  на  східні  рубежі;
боєць  40-го  батальйону  територіальної  оборони  «Кривбас»)

Йому  було  лиш  вісімнадцять,
Коли  його  загаснув  зір.
А  справ    –  на  кілька  коронацій,
Хоч  не  ліпив  до  лоба  зір.
Фотограф  жив  у  нім,  зацепер,
Руфер  і  дигер  –    та  й  не  злий,
Він  в  стоку  виявив    причепи,  
Що    незаконними  були.
Любив  нове  щось    пізнавати.  
Військову  техніку  вивчав.
Бажання  мав  –    пілотом    стати,  
Та  час  з  війною  повінчав.
В  17  на    Майдан  подався,
Бо  не  хотів  раба  робу.
Що  ще  дитина,  не  признався,
Дорослу  вів  він  боротьбу.
Спалив  броньовану  машину
І  сотню  Лева  заснував.
Топив  вогнем  гумові  шини,
Як  на  Грушевського  стояв.  
А  далі  –    вступ    у  Правий  сектор
І  серця  біль  за  Крим,  за      схід,
На  оборону  краю  вектор,
Гарматний  гул  і  рани  слід,
Лікарня  й  знов  на  фронт,  у  ями  –  
У  розвідку  ходив,  стріляв.
Тих,  кого  бій  ламав,  до  тями
Вогнем  словесним    підіймав.
Яскравий,  смілий,  чесний,  щирий,
Поспішно  завжди  ставив    крок.
Мав  світлі  лиш  орієнтири  
І  кожен  день  –  новий  урок.
Не  уберіг  себе.  Загинув.
Лиш  вісімнадцять  хлопець  мав…
Поклали  тіло  в  домовину,
А  дух  нову  зорю    піймав.
Той  безпілотник,  що  він  креслив,  
Скоро  здійме  угору  стяг.
А  ось  Георгій...  не  воскресне  -  
У  іншім    вимірі  застряг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743353
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.07.2017

СОНЕТИ (6, 7, 8)

СОНЕТ  6

Тебе  гойдаю  думанням  щомить.
Ну  як  такого  можу  не  гойдати?
Твій  голос,  наче  бір  густий,  шумить,
А  думка  може  й  оленя  догнати.

Ти  світиш  світу  –  не  лише  мені,  
Як  мир,    потрібен  рідній  Україні.
Приходь,  приходь  до  мене  хоч  у  сні,
Коли  стоять  дерева  в  білій  піні,  

Як  холод  льодом  тіло  огорта,
Синіють  руки,  щоки  і  вуста.
Неси  вогонь  у  чаші  пурпуровій.

Душі  заштопуй  виржавіле  дно.
Виймай  зі  сховку  ключик    –    все-одно  
Ти  генами  уже  у  моїй  крові.

СОНЕТ  7

Ти  генами  уже  у  моїй  крові.
Собою  мій  наповнив  організм.
Та  тіло  прагне  іншої  любові,
Давно  тобі  відкрило  свій    безвіз  –  

Ти  в  зоні  недосяжності  моєї,
Як  сонця  сонях,  зірок  калачі.
Нема  вини  у  цьому    нічиєї,
Що  порізно  удень  ми  й  уночі.

Хоч  так  давно  тебе  я  не  стрічала,
Очима  душу  й  серце  не  виймала  –  
Чуття  живе,  воно  не  відщемить,

Чека:  червоне  зміниш  на  зелене,
Нектар  відбірний  увіллєш  у  вени.
Тебе  з  моєї  пам’яті  не  змить.

СОНЕТ  8
Тебе  з  моєї  пам’яті  не  змить,
Думки  –    не  дощ,  а  ти  не  пил  дорожній,
Не  стерти  і,  мов  хліб,  не  відломить  –  
Наповнений  куток  тобою  кожний.  

Не  знаю,  чи  згадаєш  хоч  би  раз
Мій  щирий  усміх,  спалах  слова  в  добі.
Я  ж  викладаю    день  із  твоїх  фраз  –    
Вони  зорею    світяться    на  лобі.

Про  тебе  дізнаюсь  з  чужих  джерел.
Літаєш  в  високості,  мов  орел  –
Великі  крила  і  широкий  змах.
А  у  моїй  душі  сніги,  зима.

І  все  ж  росте  надія,  наче  квіти,  –    
Зійде  зоря,  котра  нам  шлях  освітить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017

СОНЕТИ (3, 4, 5)

СОНЕТ  3

Ти  корінь  що  насичує  стебе́льце,
Йому  поживу  із  землі  дає.
Без  тебе  сохне  квітка  мого  серця.
З  тобою  –  веселко́во  виграє.

Ти  той,  хто  пульс  прискорює  у  днині,
У  закапелках  пам’яті  живе,
Хто  крила  вимальовує  на  спині.
Дає  легеням    дихання  нове.

Хоч  мучить  мене  те,  що  ти  далеко,  
Що  на  сьогодні  ти  –  не  мій  улов  –  
Привіти  шлю,  мов  небесам  смерека,
В  радари  серця  кидаю  любов.

Хай  небо  млу  витрушує  зі  жмень,
Ти  висвітлиш  колись  для  мене  день.

СОНЕТ  4

Ти  висвітлиш  колись  для  мене  день.
Розсунеш  хмари,  мов  на  вікнах  штори.
На  всі  «не  можу»  вивісиш    мішень,
Візьмеш  рушницю,  ворухнеш  затвором

І  пустиш  кулі  –    різко,  просто  в  ціль.
Ми  будем  разом!  Може  тільки  миті.
Та  ти  зумієш  вигоїти  біль  –  
Розквітнуть  маки  в  висохлому  житі.

А  поки  буду  думати  про  тебе,  
Торкатись  ніжно  променем  долонь,
Дощем  стікати  по  щоці    із  неба,
Гойдатись  легким  вітром  біля  скронь  -    

В  уяві  –  буйній,  теплій,  кольоровій  –  
У  Моршині,  в  Стрию,  а  чи  у  Львові,  

СОНЕТ  5

У  Моршині,  в  Стрию,  а  чи  у  Львові,  
В  кімнаті,  у  театрі  чи  в  кіно,  
У  роздумах,    читанні  чи  розмові  –  
З  тобою  на  зв'язку  я  все-одно.

Невидимий  ручай  між  нами  ллється.
Хоч  з  надлишком  черпає  організм  –  
Плющем  туга  довкола  серця  в’ється,
Висмоктує  природній  оптимізм.  

Нас  різний  поводир  по  світі  водить,
Не  схрещуються  нам  шляхи    у  дні,
Не  співпадають  на  воротах  коди.
Та    ти  все-рівно  зіркою  мені.

Хай  серце  часом  болісно      щемить.
Тебе  гойдаю  думанням  щомить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2017

Загадки дітям

Каміння  з  гір,  бува,  летить,
Як  лізеш  вгору.  Це  не  казка,
Тож  треба  череп  захистить
Тим,  що  звемо  зазвичай    …

Якщо  йдеш  в  гори  не  з  принуки,
На  скелі  лізеш  гостролиці,
То  від    подряпин  твої  руки
Врятують,  звісно,  …

Як  йдеш  з  ночівлею  в  походи,  
Бери  з  собою  хліб  та  мед.
Аптечку,  теплий  одяг,    воду
І  дім,  що  звуть  його  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743112
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.07.2017

Сонет 1, 2

СОНЕТ  1

Для  уст  моїх  живильне  ти    джере́льце,
Я  п’ю  його  –  росте  у  серці  цвіт.  
Очам  –  блідо-рожеві  милі  скельця.
Дивлюсь  крізь  них    –    і  казкою  цей  світ.

Та  прагне  люд  те  диво  обірвати,
І  час  йому  підмогою  у  цім  –  
Рубають  поміж  нас  мости,  канати,  
У  кожного  сокира  у  руці.

Та  хай  очима  хижими  блискочуть.
Над  труднощами  нашими  регочуть  –  
Здолаю  все,  що  кине  мені  день,  

Поборю  страх,  невпевненість  і    кпини,  
Остуду  ночі  та  колючість    днини  –  
Незгасний  серця  ти        мого  огень.


СОНЕТ  2

Незгасний  серця  ти    мого  огень,
Світанок,  що  із  гір    спливає  синіх,
Сходинки    на  драбині    вдохновень,
Насущний  хліб  на    білій  скатертині.

Ти  сонце,  що  промінням  обіймаєш.
Та  часом  –    сірим  небом  у  вікні  –  
На  лик  свинцеві  хмари    зодягаєш.  
О,  як  тоді  невесело  мені!

Та  скільки  б  не  зашторював  ти  шибу
В  будинку,  що  вимірює  твій  вдих,
Луску  не  одягав,  неначе  риба,  
Не  бив    мовчанням  болісним  під  дих,

Чуттю  моєму    будеш  ти    кубе́льцем,
Ти  корінь,  що    насичує  стебе́льце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017

ПОРА!

І  доки  буде  рідшати  квітник
І  з  нього  рватись  кращий  цвіт  на  сході?
Пора  вже  віднести  те  на  смітник,
Що  пил  і  міль  розводить  у  комоді.  
Що  саме?  Перемир’я  без  хлібів,  
Без  миру  і  без  совісті  у  грудях,
Фальшивий  той,  нудотний  мінський  спів,  
Що  болем  віддзеркалюється  в  людях.

Європо!  Діять  якісно      пора!
Ножем  у  серці  нам  атошна  гра.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017

Сонет 1

Тебе,  мов  небо  горлиця,    кохаю,  
Як  вітер  трави  у  ранкову  мить.
Слова  жадливо  з  уст  твоїх      вдихаю,  
Від  них  мене  і  шпилить,  і    штормить.

Та  прагне  світ  чуття      з  душі  зігнати,
І  час  йому  підмогою  у  цім  –  
Рубають  поміж  нас  мости,  канати,  
У  кожного  сокира  у  руці.

І  хай  очима  хижими  блискочуть.
Над  труднощами  нашими  регочуть,
Поборю  страх  усякий  я  і    кпини  –  

Незгасний  серця  мого  ти      огень,
Беззірній      ночі  ясночолий  день,  
Солодкий  сон    після  важкої  днини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2017

ЗНОВ РАНОК

Знов  ранок  із  ночі    у  день  мене    кличе,
Запалює  подихом  гніт  каганця.
Над  озером  чайка  кружляє,    кигиче.  
Качата    у  хвильках  купають    тільця.

Горобчик  співає  -    так  дзвінко,  завзято.
На  крилах  метелик  шмат  світу  несе.
Овали  кладуть  у  дворі  ластів’ята.
Автівки  пихтять,  оживилось  шосе.

Танцюють  під  музику  вітру  ромашки.
У  жовтих  вінках  чорнобривці  малі.
Дивлюся  на  це,  тягну    каву  із  чашки.
Втішаюсь.  Чим  гірше  у  нас,  як  в  Балі?

А  небо  бездонне    бузком  голубіє  
Повітря  –  дозріле  солодке  вино.
І  в  ріст,  як  гриби  під  дощами,  надії  –  
Цей  світ  для  добра,  переможе  воно!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742791
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.07.2017

Ну, де ти?

Портрет  твій  притискаю  до  грудей.
Чоло  цілую  спраглими  устами.
Ну,  де  ти  ходиш?  Де  ти  ходиш?  Де?
Розвеселив  мій    день  хоча  б    листами.

Хоча  б  сказав:  «Вітаю!  Справи  як?»
Промовив:  «Я  про  тебе  пам’ятаю.
Моєму  кораблеві  ти  –    маяк!»
У  серці  рану  зразу  залатаю!

Хоча,  хто  зна…  Воно  на  зустріч  жде.
До  твого  тіла  хоче  притулитись.
Зерно  надії    в  ґрунт  життя    кладе,
Чуттям  твоїм  досита  хоче  впитись.

Та  ти  мовчиш…  ,  навскач  ідуть  роки,
І  кожен  день    іржею  лиже    збрую.
Портрет  твій  притискаю  до  щоки..
І  попри  все…  тепло  тобі  дарую.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2017

ДРОБИНКИ-СМІШИНКИ

Комар  котам  хвалився,  та  й    охоче,
Що  може  укусити,  кого  схоче  –
Мале  дитя,  бабусю  чи  студента,  
Козу,  корову,  навіть  президента.  
Почув  це  голуб,  крилами  мотнув,
Вхопив  комаху  дзьобом,  проковтнув,
Та  як  побачив  хитрі  очі  кішки,  
Рванув  у  небо  під  дитячі  смішки.    

                               ***

-  Чом,  ти  Олю,  не  малюєш
Коника  чи  лева  –  
Скоками  шляхи  торуєш,
Лазиш  по  деревах,
Як  та    мавпа  на  Багамах?
Зміниш  колись  плани?
Буду  завжди  така,  мамо,
Бо  я  їм  банани…

                                   ***
Сів  шпачок  на  крайчик    сцени,
Чорний  на  нім  светрик,
Та  й  давай  співать  катрени
(Надворі  концертик
Мав  відбутись).  Тут  динамік
Принесли  великий
Хлопці  в  майках  та  панамах,
Модних  черевиках.
-  Голос  сильний  мій  від  тата!  -    
Крикнув  норовисто
Шпак.  З  динаміка  кантата
Баха  променисто
Вилетіла.  Птах  зігнувся,
Мов  карась  в  тарілці.
Ворон    хижо    усміхнувся,  
Що  сидів  на  гілці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742588
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.07.2017

Йогану Пінзелю присвячено

Йоган  Георг  Пінзель  -  галицький  скульптор  
середини  18  століття,  
представник  пізнього  бароко  і  рококо.  
Зачинатель  Львівської  школи  скульпторів.


Звідки  прийшов  ти,  де  родився  ти  і  ріс,  
Великий  скульпторе,  загублений  у  часі?
Скільки  побачив  за  життя  ти  сіл  і  міст,    
Скільки  зазнав  солодких  радощів  і  плачу?
Хто  був  за  нацією  –  німець  чи  поляк,  
А,  може,  чех  чи  італієць  –  невідомо,
Все  це  загадкою,  лишив  лише  натяк
У  своїх  творах  неповторних  підсвідомо.
У  вісімнадцятім  столітті  ти  прибув
На  землю  галицьку  –    до  скону  тут  лишився.
Тут  визнання    своє  як  скульптора    здобув,
На  удовиці  з  міста  Бучача  вженився.
Приріс  до  краю  цього,  серцем  прикипів,  
Йому  лишив  навіки  всі  свої  шедеври.
Не  всі  живуть…  Країна  молотів  й  серпів,  
Людське  невігластво  зробили  злі  маневри  –  
Спалили  щось,  а  щось  невміло  зберегли.
Те,  що  вціліло,  промовляє  крізь  століття:  
На  лиця  постатей    емоції  лягли,
Гойдає  вічність  одяг,  наче  вітер    віття.
Ти  відродився  в  нашій  пам’яті,  живеш,
Проріс  крізь  сотні  літ,  немов  навесні  зело.
Сьогодні  славі  вже  твоїй    не  має  меж.  
Ти  український  майстер    наш  Мікеланджело.
Мандруєш  світом  –  в  Луврі  та  у  Відні  був.
Тебе  назвали  там  небесним,  геніальним.
Ти  збагатив  наш  край  і  світову  добу,
Хоч  і  лишивсь  у  світі    знаком  запитальним.

ІНФОРМАЦІЯ.  В  Луврі  та  у  Відні  були  виставки  робіт  Пінзеля
 (2009  та  2013  рр)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742540
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.07.2017

Загадки для дітей

1.  Якщо  вам  треба,  діти,    дослідити
Щось  менше,  ніж  зернина  зі  снопа,
То  можете  тоді  собі  купити
Предмет  зі  скла,  що  звем  його  …

2.  Струм  у  дроти  не  дали́?
Вечір,  ніч    із  чорних  хмар?
Страх  не  пхай  до  голови,
Витягай  тоді    …
 Можна  теж    іще  під  нічку
Запалить  воскову  …  .  
Її  добре  закріпити,  
Щоби  лиха  не  вчинити.

3.  Якщо  є  таке  щось,  друже,  
Що  не  вхопить  око,  
А  побачить  треба  дуже,  
То  візьми    …  

4.  Як  без  дозволу  хтось,  брате,
Ломиться,  неначе  слон.
Хоче  щось  украсти  з  хати,  
Витягай  свій        …..
Ти  ж  не  ринва  дощова.
Набирай  скоріш  ...  .
                                                                                     (Телефон,  102)

5.  Як  горить  щось,  повно  смогу,  
Дим  заходить  до  судин,  
Викликай  тоді  підмогу
І  дзвони  на  …

6.  Коли  ти  бачиш,  б’ються  люди,
Тіла  кидають,  мов  дрова,  
Ти  слізні  не  розводь  етюди,  
Дзвони  швиденько  на  …

7.  Як  хтось  зомлів,  лежить  без  руху,
Упав,  побивсь  -  очей  не  три,
Свій  телефон  виймай,  щодуху
На  ньому  набирай    …

8.  Газом  чути,  що  аж  гай  –    
Двері,  вікна    відчиняй,
Вибігай  мерщій  з  квартири
І  дзвони  на  ..
17.07.17                    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742372
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.07.2017

ЛОБАНОВСЬКОМУ ВАЛЕРІЮ

ЛОБАНОВСЬКОМУ  ВАЛЕРІЮ
присвячено

Він  усе  життя  віддав  футболу.
Лоба  мружив,  креслячи  ходи.
Спершу  сам  бив  у  ворота  голи  
(І  давала  гра  його  плоди!),
Потім  інших  вчив  м’яча  водити,  
Подавати  різані  паси.
Був  у  спорті  справжнім  ерудитом,  
Хоч  у  вузі  й    не  вивчав  ази
Спорту  і  футболу  як  такого  –  
Мав  освіту  інженера  він.
Та  у  грі  знайшов  себе  самого.
Звав  його  на  поле,  наче  дзвін
Кличе  прихожан  на  Божу  службу,
Клуб  «Динамо»  (Київ).  Все,  що  міг  –  
Хист,  уміння,  всяку  думку  гожу
Віддавав,  як  хмари  взимку  сніг.  
Вигравала  титули  команда,  
У  якій  за  тренера  він  був  -  
В  погляді  цвіла  тоді    лаванда,
Квітувала,  й  не  одну  добу.!
Та    як,  часом,  гра  не  задавалась,
Сум  носив  Валерій,  тер  чоло  –
Критики  не  спали  –    оживлялись,
Пхали  в  серце  тренера    жало.
Був  він  кілька  літ  у  Еміратах  –  
Рани  там  зализував  свої.
Та  вернувсь  до  батьківської  хати  –  
В  край,  де  спів  дарують  солов’ї.
Ще  шість  років  пив  футбольну  чашу,.
Дві  команди  одночасно  вів  –  
Київське  «Динамо»  й  збірну  нашу.
А  тоді  подався  до  садів  –  
Райських.  Тут  спинились  його  кроки.
Місію  свою  він  завершив.
Шістдесят  прожив  він  і  три  роки.
Долю  спорту  райдугою    шив.
Увійшов  Валерій  в  сотню  славних
Українців  –  працював,  як  віл.
Нагород  чимало  мав  державних,
Та  Героєм  став  посмертно  він.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742144
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.07.2017

ПРО СЕЛА СТРИЙЩИНИ

Про  села  у  Стрийському  р-ні  Львівської  обл.  (вчора  мене  поперло!:)  )

ПРО  СИНЬОВИДНЕ
(легенда)

Були  колись  в  горах  люди  –    
Не  такі,  як  нині  –
Ріст  –    з  над  дуба,  гострі  зуби,  
Очі,  наче  дині.
Їди  все,  що    доля  дала.  
Вепра  за  обідом
Сім’я  велета  з’їдала  
За  козою  слідом.
Пили  літрами,  аж  дулись.
Та  якось  опіки
Вищих  сил  вони    позбулись  –    
Висушились  ріки.
Що  робити?  Як  тут  бути?
Тріскаються  землі.
Той,  хто  влади  атрибути  
Мав  у  їхнім  плем’ї,  
Вдарив  по  землі  ногою,
Як  з  гори  спустився,  
Злості  повен.  Під  вагою
Ручайок  пробився.  
Напилась  уся  родина
Й  місце  залишила.
Через  сотні  літ    людина  
Тут  проста  зажила.
Зі  струмка  озерце  стало  –  
Синє,  очевидно.
Місце  в  честь  його  назвали  
Люди  –    Синьовидне.

                                                                                                                                             
ПРО  СЕМИГИНІВ

Від  Святополка  Святослав
З  дружиною  малою
До  Будапешту  утікав,
Спинився  над  рікою,  
Що  звалась  коротенько  –  Стрий,  
Та  була  повноводна.
Тут  брат  застав  його  лихий,
Так  долі  було  вгодно.
Відбулась  битва.  Сім  синів  –  
Кровинок  Святослава,
Припали  тут  до  вічних  снів,
Спочили    в  буйних  травах.
Запам’ятав  той    бій  народ
Між  маків  та  полинів.
Село,  що  звелось  біля  вод,
Назвали  Семигинів.

ПРО  СЛАВСЬКЕ
(легенда)

До  Угорщини  мчав  Святослав,
Думав,  там  його  брат  не  дістане.
Сім  синів  Святополк  відіслав
На  той  світ  –  цим  уже  серце  зранив
Свого  брата  -  той  біг  не  спиняв,    
Вояками  довкола  укрився  –
Кожен  з  них  і  життя  би  віддав,  
Лиш  живим  би  їх    князь  залишився.
Втеча…  Довгими  були  ті  дні.
Сили  війська  малого  упали.
Рани  їли  тіла  молоді.
На  спочинок  із  князем  пристали,
Де  Орява  ув    Опір  впада.
Навіть  вмитися,  як  треба,    не  встигли.
Тут  свій  подих  останній  віддав
Святослав  небу  й    жили    застигли.  
Його  іменем  місце  це  звуть.
Люди  люблять  сюди  приходити,  
Щоб  відчути  останню  ту  путь
Князя  того,  що  міг  би  ще  жити.
Вояки  не  вертались  уже  
В  край,    де  жили  –  могли  б  їх  убити.  
Там,  де  Сливка  ув  Опір  паде,  
Поселились  на  березі  жити.
В  їх  очах  не  загаснув  вогонь,
Про  минуле  своє  пам’ятали  –  
Славні  воїни  князя  свого.
Славськом  місце  це  люди  назвали.
                                                                                                                                             14.07.17
Орява,  Сливка,  Опір  –  назви  річок.

ПРО  ГІРНЕ
(легенда)

Як  помер  князь  Володимир  –
Парость    Святослава  –  
Той,  що  кроками  твердими
Русь  привів  до  слави,
Що  його  звемо  великим,  
Мудрим,  незрівнянним,  
Почалось  змагання  дике  
Між  його  синами.
За  посади  і  за  землі,  
Стали  битись  браття.
Взяли  гору  сили  темні.
Розвели  багаття
Ненависті  в  рідних  душах  –
Вчора  благородних.
Першим  Святополк  порушив
Правила  Господні    –  
Вбив  братів  Бориса  й  Гліба,
Взявсь  за  Святослава.
Крові  прагнув,  наче  хліба,
Злим  був,    як  Варрава.
Святослав  втікав  з  синами  –    
Святополк  за  ними
Зі  своїми  скакунами,  
З  шаблями  стальними.
Близько  смерть.  
-    Де  б  заховатись?  –  
У  селян  питають.
-    Мали    б  гори    показатись.
Де  їх    Бог  ховає?
-  Гір  не  є,  –  відповідають
На  своїй  говірці.
Князь  з  синами  утікають.
А  кількох  топірці
Святополка  все  ж      дістали  -
Ранені  сховались,
Гірне  –    назву  місцю  дали,
Жити  там  зостались.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741919
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.07.2017

БОГДАНУ ВЕСЕЛОВСЬКОМУ

(композитор,  пісняр,  журналіст,  жив  у  м.  Стрию    з  1918  по  1938  рік)

Прийшов  цей  час,  коли  я  стрілася  з  тобою,  
З  твоєю  музикою,  радістю,    тугою,
Маестро  танго,  вальсу  і  пісень  рушій  -  
У  кожній  з  них  твоєї  часточка    душі.      
Прийшов  цей  час,  коли  наслухалася  вволю
Твоїх  мелодій,  що  п’янять  без  алкоголю  –  
Таких  легких,  як  черешневі  пелюстки,
Приємних  теплих,  наче  мамині  хустки.  
Прийшов  цей  час,  коли  тебе  я  запізнала.
Як  шкода,  що  тебе  раніше  я  не  знала.
Ти  відійшов,  як  мені  було  десять  літ  –  
Пісень  сто  тридцять  залишив  –  усі,  як    цвіт.
Хоч  народився  в  Відні,  та  Стрию  згодився.
Дитинство  тут  провів,  в  гімназії  учився.
Тут  фортепіано  полюбив,  акордеон.
Тебе  тут  музика  взяла  у  свій  полон.
Навчався  ти  у  Львівськім    університеті.
Я  теж,  але  не  на  правничім  факультеті,  
Як  ти  оце.  Я  математику  вивчала.
Любила  спів  і  на  баяні  трохи  грала.
Ази  ледь  знала,  ти  учивсь  в  музичнім  вузі.
Кос-Анатольський  і  Яблонській  –  твої  друзі.
Творив  для  них,  із  ними  грав  у  джаз-капелі.
Здобув  освіту,  поки  виїхав  з  оселі.
У  Закарпаття  ти  подавсь  –  тут  мозок  –  кругом.  
Війна  почалась  світова  –  ота,  що  друга.
До  Відня  виїхав  одразу  на  чужину,
До  академії  вступив,  знайшов  дружину.
А  потім  дім  розбили  німці  –  ніч    над  сонцем.
В  американській  зоні  був,  став  прикордонцем.
Відбув  із  дітьми  згодом,жінкою  в  Канаду.
Там  українську  представляв  ти  скрізь  громаду.
Вів  передачі  ти  на  радіо  в  чужині.
Як  представник  його  з’явився  в  Україні  
Перед  тим    часом,  що  утратити  мав  силу.
Відвідав  Стрий  і  Львів,  Шевченкову  могилу.
Відчув,  що  маєш  свою  місію  скінчити,  
Вказівку  дав  –    у  крематорії  спалити
Тіло  своє,  а  прах  відвести  до  Стрия  –  
Така  остання  твоя    воленька  була.
Як  композитора  і  акордеоніста  
Тебе  вернули  із  історією  місту.
Тепер  ти  знову  наш,  хоч  ті  не  віддалявся  -  
Жив  Україною,  в  піснях  її  купався.
Прийшов  цей  час…,  коли  тебе  я  полюбила.
Гніздо  в  моєму  серці  пісня  твоя  звила.
Стрий,    Моршин,  Львів  –    міста,  та  й  інші,  мабуть,  теж
Тебе,  тепер,  Богдане,  люблять  до  безмеж.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741879
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.07.2017

ПРО ДАШАВУ

(смт  на  Стрийщині,    засноване  в  XIV  ст.,    
88  партизанів  УПА  були  мешканцями  Дашави,  
серед  них  Зеновій  Гойсак  –    
один  із  організаторів  створення  УПА  на  Стрийщині,  
йому  поставлено  пам’ятник  у    Дашаві)

Дашава  –  це  селище  гоже.
Там  газ  колись  був  у  землі.
Його  і  понині  б  ми  може
Качали  –  куби  не  малі
Знайшли  ще  за  Польщі  в  окрузі,
Та  з’їли,  як  кісточку  лев,
Брати  по  Радянськім  Союзі
Та  дружні    держави  із  РЕВ.
Заводи  тут  сажові  були  –  
Потужні,  союз  будував,  
Мов  рибу  безвольну  акули,
Бак  кіптяви  тонни  ковтав.  
Цю  сажу  на  гумо-заводи
Спец-потяг  зі  станції    віз.
Ішла,  як  у  моречко  води,
Лягала  до  шин  для  коліс
Закачують  газ  із  Росії
Тепер  у  пустоти  землі  –  
Улітку  вони  багатіють,  
Пустіють  в  морозяні  дні.
Татари  були  в  цій  місцині,
Поляки  і  німці  також,  
Совіти  –  сліди  їх  донині
У  тілі    спричинюють  дрож
Знущалися  зайди  частенько
З  усіх,  хто    без  фальші  любив  
Край  батька  і  мову  рідненьку,
Хто  віру,  що  пра-  не  зганьбив.
Про  все  тут  народ  пам’ятає,
Та  сіє  на  щастя    зерно.
То    хай  же  воно  процвітає  –  
Це  селище,  знане  давно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741796
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.07.2017

ІВАНУ ФУНДУКЛЕЮ присвячено

Генерал-губернатор  Києва  Іван  Фундуклей  боровся  з  корупцією
по-своєму  –  він  зі  своєї  кишені  доплачував  гроші  співробітникам
міської  управи  та  вартовим,  аби  ті  не  брали  хабарів.  

А  ви  б  змогли,  як  Фундуклей  –  
Своє  віддати  задля  справи,
Облегшувать  життя  людей,  
Добро  ростити,  наче  трави?
А  він  так  міг,  мер-генерал,  
Що  із  купецького  зріс  тіста.
Манив  його  не  карнавал,
А  розквіт  ввіреного  міста.  
Син  мільйонера  й  мільйонер  
Не  прагнув  споживать  над  міру.
Був  власником  простих  манер,  
Твердого  слова,  честі  й  віри
З  дитинства  всяку  працю  знав.  
Хоч  знатний  був  –  не  зазнавався.  
Він  скромність  у  душі  плекав,
Про  бідних,  хворих  піклувався.
Андріївський  узвіз  покрив
Бруківкою  під  вітру  шуми.
Фонтан  уперше  спорудив,
Будинок  для  міської  думи.
Освіту  в  місті  розвивав,  
Культуру,  книгами  займався.
Гімназію  облаштував  –  
Жіночу  –  хто  хотів,  навчався.
Ув’язненим  облегшив  кут.
З  корупцією  теж  боровся.  
Хоч  грек  –  любив  вкраїнський  люд.
Хай  нині  б  отакий  знайшовся!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741748
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.07.2017

СУМНЕ

Родилась  у  Моршині,  вік  тут  прожила,
Стоптала  тут  кожну  стежину-дорогу.
Тут  мама  моя  при  каплиці  служила,
Радар  тут  мій  спокій    ловив  і  тривогу.

Дитинство  було  без  турби,  ясночолим.
Та  юність  свої  все  ж    внесла  корективи  –  
Думки  загули,  мов  у  вулику  бджоли,
Шукаючи  в  кроках  щоденних  мотиви.  

Світило  і  сонце  мені  у  дорозі,  
Й  пітьма,  наче  хмара,  лягала  на  очі.
І  щастя  стояло  на  ріднім  порозі,  
І  горе  –  чорніше    від  чорної    ночі.

Здається,  контрасти  в  минулому  нині.
Стабільність  прослала  килими  під  ноги.
Прорізались  крила  на  зраненій  спині,  
Щоб  тіло  могла  відривать  від  підлоги.

Літаю  собі,  наче  вільна  зигзиця.
Знаходжу  наснагу  у  музиці,  слові.
І  небо  так  чисто  мені  голубиться,  
І  в  шкіру  не  лізуть  колючки  тернові.

Та  є  одна  смута,  що  серце  тривожить  –
Любові  від  міста  свого  я  не  маю.
Ігнор  його  душу  часами  батожить.
Та  рідну  місцину      усе  ж  я    кохаю.
 
Хоча  в  ній    чужа  я  усім  осередкам  –  
Не  вмію,  не  хочу    вливатись  у  ціле.
Тому  заґратована  я  як    поетка.  
А  серце  ж  –  не  камінь,  а    яблуко  спіле  –    

Чуття  в  нім  вирують  і  соками  грають,
На  волю  прорватися  хочуть,  між    люди.
Та  їх,  мов  сміття,  у  контейнер  скидають  
І  ріжуть  без  жалю  живі  іще  груди.

А  кажуть,  де  виріс  ти,  там  і  придався  –    
Не  так  все,  нема  мене  в  місті,  немає.
Та  корінь  не  висох  мій  ще,  не  урвався  –  
Писатиму,  поки  Господь  дозволяє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2017

ШЕВЧЕНКО В ПАМ’ЯТНИКАХ

Стоїть  Шевченко  гордо,  непорушно
У  Києві,  у  Львові,  у  Парижі.
Вслухається  у  простір  одчайдушно,
Вдивляється  у  вулиць  дивовижі.
Життя  змінилось  в  світі,  в  Україні.
Краси  довкілля  у  боки  набрало.
Та  люд,  як  був,    хоч  і  у  мазі  нині,    
Хоч  і  забув  про  свічки  та  кресало.
Прогрес  веде  перед  у  всякім  ділі.
Машини  розум,  руки  заміняють.
Та  болі  гнізда  й  далі    в’ють  у  тілі,
І  злодіяння  чорнотою  зяють.  
Стоїть  Шевченко  в  Лондоні,  в  Торонто,
У  Гадячі  стоїть    на  перехресті.
Вдивляється  в  обличчя.  Де  ж  той  Ґонта,
Що  поведе  народ  до  правди  й  честі?
У  Каневі  стоїть,  в  Кривому  Розі,  
В  Баку,  у  Мінську  і  в  Афінах  навіть  –  
У  спеку,  дощ,  на  вітрі  і    морозі
У      квітах  завжди,  пам’яті  і    славі.
 В  Гусятині  із  книгою  й  у  Ромнах,
У  Чорткові  з  мольбертом  як  художник.
Застигла  кожна  жилочка  судомна.
Лиш  думка  камінь  тне  –  її    заложник.
І  в  Моршині  Кобзар  також  присутній.
Сидить  собі  у  центрі  так  безпечно.
Чоло  у  складках  –  у  задумі  смутній.  
Та  віра  в  бронзу  вилилась  статечно.
Шевченко  знає,  все  народ  здолає,
У  щасті  будуть  жити  син,  і    Мати.
Загине  той,  хто  зло  їй  причиняє,
Вбереться  Україна  в  пишні  шати.        
           


У  Моршині  бронзовий  пам'ятник  Шевченкові
встановлений  у  1997  році.  
Автори  —  скульптори  М.  Посікіра,  Л.  Яремчук,  
архітектор  В.  Каменщик.
.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741626
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.07.2017

РАНДЕВУ

Прокинусь  вранці,  стану  на  балконі  –  
Побачу  ліс  –  зелений  мармелад,  
Хмарки  (галопом  скачуть,  наче  коні!),
Траву  в  замрії,  у  дрімоті  сад,
Ставок  міський,  що  хвилі  розкидає  
Й  купає  сонця  промені  в  собі,
Бджолу  (ромашка  на  руках  гойдає),
Безмежні  неба  шати  голубі,  
Які  вкривають  ліс  і  дім  навпроти,  
Під  вікнами  -    трояндовий  вінок,
Дахів  між  крон  блискучі    теракоти,
Гуляки-вітру  запальний    танок  -  
І  враз  у  серці  стане  мило-любо.
Іще  одне  із  ранком  рандеву!  
Всміхнеться  сонце  ротом  жовтозубим.
І  я  всміхнуся.  Бачу  все,  ЖИВУ-У-У!!!

Або  такк

Прокинусь  вранці,  стану  на  балконі,
Побачу  ліс  –  зелений  мармелад,  
Хмарки,  що    скачуть,  наче  дикі    коні,  
Дорогу,  що  веде  бджолу  у    сад,

Ставок,  що  наливає  срібло  в  чашку
І    щось  під  ніс  наспівує  собі,
Ворону,  що  для  діток  варить  кашку,
Траву,  що  виграє  із  вітром  бій.

І  так  на    серці  стане  мило-любо  -  
Іще  одне  із  ранком  рандеву!  
Всміхнеться  сонце  ротом  жовтозубим.
І  я  всміхнуся.  Бачу  все,  ЖИВУ-У-У!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2017