| Сторінки (37/3628): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Ридаємо над муками Ісуса.
І судимо катів його, авжеж –
Їх душі, мов обличчя сажотруса,
Що комин тер, і заздрощі – без меж.
Один із учнів здав Христа цілунком,
А інші, як моливсь, пішли у сни.
А натовп , що приймав слова-дарунки,
Змінив палке «Хвала!» на «Розіпни!»
І навіть той з дванадцяти, що Скеля,
Відрікся тричі. Півень заспівав,
І вдарилося об небесну стелю
Сумління, слово Пастиря згадав.
Як жаль, що біль Христос узяв як плату
За те, що сіяв зерна золоті!
Та хіба нині заздрість волохата
Не розпинає Бога на хресті?
Не пробиває серце без вагання?
Не залишає рани на спині?
Не п'є шампанське в час його страждання?
Хотілося б оце почути…: «Ні!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728239
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.04.2017
ОТ ТАКІ ПИРОГИ
(насправді вірш про собаку Біма!)
- Песик Бім засумував.
Ліг і з уст ні пари.
- Може хтось його злякав?
Може, хтось ударив?
Може, з'їв він щось не те,
Має біль у шлунку?
Чи нашийник шию стер, -
Гне Софію думка.
- Ні веселий, ані злий.
Лапу лиже-мочить.
Підійшла:
- Привіт, малий!
Погуляти хочеш?
Встав, мов після жаху-сну.
Очі – наче з леду.
Праву лапу затиснув –
Ту, яка спереду.
- Травмувався? Не до втіх?
Не пустив і звуку.
Біля ніг Софійки ліг
І лизнув руку.
До воріт пішов на трьох.
Дівчинка – до тата:
- Захворів наш Бімчик. Ох!
Треба лікувати!
- Що не так з ним, говори?
- Лапку він пошкодив.
Піднімає догори,
Як подвір’ям ходить.
Вийшов батько вмить у двір,
Глянув на собаку.
Бачить, суне по траві
Бім, як неборака.
А у донечки сльоза
Труситься на вії.
- Не хвилюйся, - проказав
Він своїй Софії.
- Пса в автівку ми візьмем.
Витри з личка хмару!
Лікувати повезем
До ветеринара.
Витяг батько свій айфон
І пішов в атаку.
Лікар мовив: «Є резон
Привезти собаку».
Цвяха витягли з ноги.
Псу укол зробили.
Отакі ось пироги.
Винен хто? Данило –
Брат Софійчин. Він на днях
Майстрував шпаківню.
Викинув погнутий цвях,
Мов затерту гривню,
У траву. А Бімчик стриб –
На гостряк ногою…
Знай! Робив щось – прибери
Місце за собою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2017
Сонечко виспалось, руки-проміння з-під пледу
Випхало, встало, розсунуло штори-хмарки.
З’їло пів літри торішнього майського меду
І показало згори свої жовті боки.
Вибігли діти і приступом взяли майданчик.
Вимив пан Дощик ретельно від пилу його.
Небо всміхнулось, останній сіренький баранчик
Хвіст показав йому, втік від проміння погонь.
Котик-муркотик мив лапки - заляпав болотом.
Вітер-підмітер виконував роль рушника.
Сонце вкривало дахи і віконечка злотом.
З долу кидала привіти йому осока.
Сяяли очі дітей, мов коштовне намисто.
Сонце на лиця пускало їм зайців рудих.
Ті танцювали, неначе на сцені артисти,
Вибіг рум'янець, усівся на щічках блідих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727849
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 08.04.2017
Рідна мати в світ приводить
Діток, їх голубить.
Всім, чим може тільки, годить,
Доглядає, любить.
Є така (в ній Божа сила)
Витягне з розпуки.
В світ Ісуса породила,
З ним терпіла муки.
Ще є мати – Батьківщина –
Шмат землі під небом.
Будь їй, хлопче, добрим сином,
Захисти в потребі.
Будь їй донею, дівчатко.
Люби рідну мову,
Край батьків – матусі й татка,
З їхнього ти дому!
Хресна мати є, дитину
До Христа тримає.
Шле молитву їй у спину,
Дари присилає.
Вихователька як мама,
Діток опікує.
Робить вчителька так само -
Вчить їх і пильнує.
Скільки мам в Олега,Марти,
У Максима, Злати!
Їм усім вклонитись варто,
Пісню заспівати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727827
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.04.2017
Та якось одної ночі
Сон жаский упав на очі
Синові Миколі. Вав!
В Навпакишнє він попав.
Там корови косять сіно.
Грає вовк на піаніно.
Пес кричить Ку-ку-ріку!»
Скаче козлик у ріку.
Там на грушці родить слива.
В день ясний безхмарний – злива.
Діти цілий день працюють,
А дорослі – байдикують.
Лиш ступив на шлях в село,
Запрягли у плуг його.
- Мусиш виорати нивку.
- Я не хочу! Дайте сливку!
- Йди орати і бігом,
Бо одержиш батогом.
Хоч не хоч – а мусів йти.
Поорав усі хребти
І ямки хлопчина в полі.
Аж пішли у спині болі.
Впав знесилений в траву.
Ще й розсік собі брову.
Бо в траві камінчик був,
Що татусь якийсь забув.
Плаче хлопець, що аж гай.
- Ти чого лежиш? Вставай!
Треба всіх котів здоїть,
Що сидять в саду між віть, -
Мовив старший над дітьми,
Ще й діткнувся чобітьми
До Миколиного тіла.
Бджілка біля вуха сіла.
Видала тут на-гора:
«Мед збирать уже пора.
Нічого в траві лежати,
Сало в боки набирати!»
Ще й якийсь пузатий тато
Підкотив, давай кричати:
- Де мій камінь? Ти забрав?
- Ні! На нього тільки впав
І розсік, поглянь, брову.
- А чого ж в таку пору
Ти траву отут тулив?
Краще б їсти наварив.
Я голодний, наче вовк.
Все б, здається, зараз стовк.
Стратив в школі я резерви,
Вчився, бігав на перерві.
В животі муркоче кіт.
Гей, мерщій готуй обід!
Тут розплакався Микола,
Все чуже йому довкола.
В кожнім м’язі біль і втома.
- Хочу швидше я додому! –
Прокричав, аж впала слива.
Й понеслася речень злива:
- Не робив би всім на зло,
Не попав би в це село.
Вже не хочу навпаки.
Лиш би звідси – драпаки!
***
Мовив річ оцю сумну,
Пробудився ізі сну.
Мама тут над ним і тато:
- Час, синочку, вже вставати!
Чом у сні ридав-кричав?
Хто тебе так налякав?
- Та… приснилися жахи.
Більш не буду навпаки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727696
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.04.2017
Каже матінка Миколі:
- Гарно ти поводься в школі!
Не штовхайся, не кричи,
Як питають, не мовчи.
Будь уважним на уроці
І добро неси у кроці.
- Добре, - мамі син сказав.
І до школи почвалав.
Поки йшов, слова матусі
Загубилися у вусі.
Лиш уздрів шкільний поріг,
Розштовхав умить усіх.
На перерві так кричав,
Аж вазон з вікна упав.
Заховав шкільні м’ячі.
Вдарив Леся по плечі.
Ніжку він підставив Ані,
Та впинилась в калабані.
Каже вчителька: «Читай!» -
Він малює водограй.
Каже: «Приклади роби» –
Він читає про гриби.
Каже: «Виріж-но шпака!» -
Він танцює гопака.
Син Микола отакий –
Чинить завжди навпаки.
Мама плаче, сльози ронить,
Вже щоденник весь червоний.
Щоки теж, мов спілі вишні.
«Ось візьму й у Навпакишнє
(Є таке у нас село!)
Відвезу колись його, -
Тато матері сказав.
Дулю хлопець показав.
Далі буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727662
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.04.2017
ОРИГІНАЛ
Все блищить від вологи,
Дощ стікає по шибках…
Звуки бризок й химери
На віконному склі.
Ти прийдеш – обніму,
Розітру змерзлі ноги…
Сірий світ. Та на серці
Не осінньо мені.
ПАРОДІЯ
Дощ стікає по шибці.
Скло парою мурує.
Сірий смуток у серці
Виклав хмарну гору.
Ти прийдеш, скинеш капці.
В таз води наберу я,
Ноги вимию зимні,
А тоді розітру.
Тіло біле жадане
Стану цьомками ласо
Крити, скажеш: «Дай спокій,
В мене часу нема.
Маю випрати спіднє,
Пересмажити м’ясо.
І втече літо й осінь…
В серце ляже зима.
31.03.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727370
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 05.04.2017
Весна вигойдує боками,
Склав березень про труд їй звіт.
Бруньки напнулися із віт,
Готують світ вітать листками.
В долині бусли клекотять,
Влаштовують весільні танці.
А хмари, вітру вічні бранці,
Лобами небо борознять.
Шпаклює співом обшир шпак.
Своє «"Ку-ку!" пуска зозуля.
На сході ж спів пускає куля,
І воїн падає навзнак.
І світле, й чорне ця весна.
Цвіте зело, упившись кров’ю.
Скінчилась би скоріш війна,
Заштопалась біда любов’ю.
3.04.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2017
ОРИГІНАЛ
Любов залишиться живою,
Коханням розцвіте в душі.
На крилах полечу з тобою -
Де тільки небо й журавлі.
Де ми розлучимось з журбою,
Де мрій розкішний зорепад,
І квіти пахнуть лиш тобою -
Там наш цвістиме райський сад.
Твоя журба моєю стане,
Серця заб'ються в унісон,
І сум очей в моїх розтане -
Візьму тебе у свій полон.
Щоночі крастиму твій спокій,
Жагу цілунків розпалю,
Забуду час свій одинокий,
Безтямно,ніжно залюблю...
ПАРОДІЯ
Навік розійдусь із журбою.
Бо ти замешкала в мені.
На крилах полечу з тобою.
Де тільки небо й журавлі.
Щоночі крастиму твій спокій.
Про це вже мріялось давно.
Моїй чуття такі глибокі,
Неначе океану дно.
Я крав би гривні і доляри,
Якби я Г. був, а не на Б.
Та не грошей жадаю – пари,
Тому я крастиму тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726728
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 01.04.2017
ОРИГІНАЛ
Слова лягають на стежки.
Хай по них почерк часу піде,
Коли блукати більше ніде,
Не падають до ніг зірки.
Ти йшла. Спасибі лиш тобі.
Не розгубилася в юрбі.
Переборола передишку
І врешті взяла мою книжку.
ПАРОДІЯ
Ти врешті взяла мою книжку.
Ну, що ж, спасибі і за те.
Свої чуття… складу під кришку.
Зірки не падають… Лате
В кав’ярні вип’ю, витру губи.
Народжу слово-мармелад,
На стежку кину, хай голубить
Її, коли тобі не в лад.
По ній хай почерк часу піде,
Міг би лишитись у тобі...
Але ти вибрала сусіда,
Не розгубилася в юрбі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726709
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 01.04.2017
Оригінал
Ваш образ бачив я в короні,
Із цвітом ніжних пеларгоній,
Білявокосу, синьоооку
В часи непізнього бароко.
Ви йшли по парку ряснолистім
У сукні пишній золотистій.
А я в кольчузі – леґінь-лицар.
На мить всміхнулись наші лиця.
В той час відчув, що тільки з вами
Щасливим буду до нестями,
Нап'юсь жаги, щоб гріла душу,
Бо в іній давно пустеля-суша.
Отож вночі пішов до замку.
Було нам добре вдвох до ранку.
Стрічались ми таємно часто.
Чи сниться вам, кохана час той?
ПАРОДІЯ
Чи сниться вам, кохана, час той,
Коли купались ми у щасті?
Був лицар я, носив кольчугу,
А ви цвіли, мов квітка лугу.
Вас стрів у сукні золотистій
Уперше, очі ваші чисті
Мене в полон одразу взяли.
Прослідкував, де стопи клали
І..., лиш пішло за обрій сонце,
Пробрався в замок, у віконце
Постукав сміло. Ви читали.
Мене в ту пору не чекали?
Можливо... Та у дім впустили.
З тих пір ми разом щастя пили.
Аж поки якось в тихий вечір
Не дав булавою по плечах
Мені Ваш батько – князь Данило.
Втік я, плече ж ще довго нило...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726604
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 31.03.2017
Розкинуло обійми сонце –
Готове гріти,
Наснагу лити в серця гронце
І стежку літу
Уже потрохи прокладати
Поміж розмаю,
Будити дум-ідей карати
Про вічність краю,
Ясне таке, без крапки тіні,
У жовтій льолі,
У небі пише Україні
Щасливу долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2017
Поети – люди-диваки.
Їх часто манить світ ілюзій.
Пірнають в нього залюбки.
Із ним воліють жить в союзі.
Закохуються раз у раз
У створений в уяві образ.
Толочать душу, мов матрац,
І труту п’ють, мов жертви кобри.
Їм мало, що весна на street,
Що в неба дихання ритмічне,
Що сі́м'я їх мережить світ,
Їм подавай щось надкосмічне!
Об'єднують материки
І розрізають океани.
Придатним роблять хліб глевкий.
На дрібки рвуть таємні плани.
Їх світло не підвладне тлі.
Їх тіло часто в бронзу лито.
Крізь душу сиплять біль землі,
Неначе борошно крізь сито.
Сім'я - насіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2017
ВІРШ-ЗАГАДКА
Хто цей, діточки, бешкетник?
Вдача в нього, ой, палка!
То летить, немов ракета.
То танцює гопака.
Часом так він розійдеться,
Не спинить його ніяк.
Скло від руху його б’ється,
Гілля скаче, мов лошак.
Любить в полі пошуміти,
Погойдати моріжки,
Пелюстки зірвати з цвіту,
Потрусить в саду грушки.
Вирве дерево з корінням
(Хочеш смійся, хочеш плач!)
Дах зірве одним дувінням.
Отакий (так-так!) силач!
Зло зробив - і в біг щодуху.
Не вчинити йому суд.
Не нам’яти навіть вуха,
Не поставити у кут.
Часом стиха розмовляє.
Часом виє, мов сова,
Діток поночі лякає.
Буйна в нього голова!
Але робить і корисне –
Вириває хмарний плющ,
Що над містом густо висне,
Дощовицю п'є з калюж.
Спеку низить – добре дільце,
Крутить вміло вітряки.
Знаєте цього умільця?
Називаєте, дітлахи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
Вам ляк не ставить міти?
То розкажу вам, діти,
(Візьму ваш час у сіті!)
Про те, що є у світі
Такі чудні особи,
В яких носи, як скоби.
Це не актори сцени!
В них вуха, мов антени,
Наставлені на простір,
В якому нотки злості.
Десь сварка є у хаті?!
Особи ці окаті
В момент туди прибудуть,
Шкребти у вікна будуть.
Проворні! І потворні!
В них губи – труби чорні,
Кінцівки, як коцюби,
Криві, та гострі зуби.
А руки, наче ласти.
Їм аби щось украсти.
Чом пхаються до хати?
Щоби дітей лякати –
Всіх тих, що неслухняні,
Невдячні тату й мамі.
Що гне їх хижі спинки?
Слова хороші, вчинки,
Як дружні всі, привітні,
Ясні, мов ночі літні.
Слова «привіт», «будь ласка»
Їм, як із жахом казка.
Від «добре», «прошу» виють,
Втягають в тіло шиї.
Тримаються подалі
Від Олі, Злати, Галі,
Коли ті щось читають,
Малюють, витинають
Чи застеляють ліжко,
Годують пса чи кішку.
Як кубики складають,
Вірші, пісні вивчають,
Співають чи танцюють,
Машинку ремонтують,
Коли не кривлять губи,
Чистять у ванній зуби,
Вазони підливають
Чи рідних обіймають,
Тарілку миють, чашку
Годують черепашку.
Як скрізь порядок, спокій,
Не зроблять в дім і кроку.
Їм безлад до вподоби!
Такі вони особи!
Малят за те ще страшать,
Що суп не хочуть, кашу
Ті їсти із тарілки.
Вискакують, як білки,
Тоді зі своїх дупел,
Збираються докупи
Й летять на крик дитячий.
Малят їм любо лячить.
Та в тій не будуть хаті
Окаті ці й носаті,
Де мир, добро у слові,
Де всі живуть в любові,
Ви, звісно, будьте чемні,
Культурні і приємні.
Ростіть та розвивайтесь,
Та дуже не лякайтесь –
Особи ці цікаві
Живуть лише в уяві!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017
Сумно чогось так, сумно. Сумно чогось так, сум.
Тіні – мов чорні змії, лізуть до голих дум.
Мокрими язиками злизують віру дня.
Небо висить, як камінь, скиглить, мов цуценя.
Сумно чогось так, сумно. Сумно чогось так, сум.
Пісня згубила голос, жили - живильний струм.
Чорні дерева. Чорні вирви від «Градів», мін.
Дай, Боже, сили сонцю! Чорне зведи у тлін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2017
Сіро в ці дні весняні,
Дощ - звиклий гість надворі,
Трави у лузі п’яні,
Очі - загаслі зорі,
Голос затертий в кішок,
Простір стрясають круки,
Любий - міцний горішок,
В серці - мінору звуки.
Кава і круасани,
Пісні гучні клаксони,
Наче катамарани
Тим, хто в зажурі тоне.
Все це не випадково,
Привід – сухе палити,
Терти життя підкову,
Небо в клітини лити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2017
Що смерть – то є план, помилка?
Із тіла виходить дух.
Сьогодні пульсує жилка,
А завтра спиняє рух.
Не вічно земному витись.
І скільки б не мав добра,
Від смерті не відкупитись.
Ухопить, прийде пора.
Тож сипмо добірне сім’я,
Любов’ю годуймо світ.
Ми згинем – не згине ім’я,
Як добрий лишали слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725153
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2017
Чом це півень на зорі
Вже гуляє у дворі?
Тьма кромішня, ясне сонце
Ще не стукало в віконце,
Не гляділо у ріку,
А його «ку-ку-рі-ку!»
Йде селом, неначе вітер,
Що гілки згина і квіти.
Може, десь упала вежа?
Злодій в дім заліз, пожежа?
Чи дощем шляхи залито,
Що горла несамовито?
Ні! Біди нема ніде!
Будить так зі сну людей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724977
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.03.2017
Цей березень холодний, як і ти.
З-під лоба хижо вовком поглядає.
То сніг, то дощ на голову скидає,
Імлу розносить і жене вітри.
З твоєї, мабуть, місяць цей рідні.
На нього глянеш, віра в серці гасне,
Ховає він за хмару сонце ясне,
Як ти себе за ширмою у дні.
А я б хотіла сипать срібло слів
Йому й тобі на зоряній доріжці,
Та холод спільний ваш мій подих звів,
Чуття любові вистудив у діжці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2017
Сонце моргнуло зранечку,
Вийшло під гул овацій.
Ну ж бо, вставайте, панночко,
Кличе вас день до праці.
Личко біленьке вимийте.
Усміх лишіть люстерку.
В кухні не дуже гримайте.
Тишу не тріть на терку.
Випийте кави з тістечком.
Вийдіть надвір ізрана.
Птах принесе вам вісточку
Від молодого пана -
Скоро його каретою
В двір ваш доставлять коні.
Сядете – мчіть планетою,
Сійте любов з долоні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2017
Ще трохи і магнолія розквітне,
В рожеве одягну́ться пелюстки.
Метелики-лимонниці пастки
Залишать любо, і зело тендітне
Звільниться із міцних земельних пут.
Згадає птаство в рідно-край маршрут,
Заб’є крильми, відваги набере,
Рай-місце кине (гріло, та чуже!)
І, хмари розсікаючи у дні,
Вернеться в дім під оплески гучні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017
Вона мені така велика,
Така правдива, наче хліб.
Її вогонь безликість дика
Не запечатає у гріб.
Повік йому горіть-палати,
Спікати душу до основ,
Міцні розплавлювати ґрати,
Що схрещені з брехні і змов.
Вона – як небо над полями,
Як сонце – гріє і палить.
Мине війна із москалями,
А слову Ліни - вічно жить.
Москалі – військові РФ, їх ставленики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724386
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.03.2017
У ВІВТОРОК
Ечка та Ов приїхали з татом зі садка додому. Дід Дзень стриг газон, бабуся Сивка полола грядку, на якій красувалися троянди - червоні, рожеві та білі.
- Привіт, дідусю Дзеню! – вигукнув Ов, підійшовши до діда.
- Привіт, хлопче!
- Привіт, бабусю Сивко, - мовила Ечка, наблизившись до квітника.
- Вітаю тебе, люба внучко, - відповіла баба Сивка і спитала:
– Як там сьогодні у садку?
Бабуся випросталась, поставила сапку перед собою, сперлася на неї обома руками і ніжно глянула внучці в очі.
- Все добре, бабуню. Бе-е-е!. До обіду ми бавилися. Вихователька, пані Руна, читала нам казку про Сонце, Місяць та Зорі. А після сну ми вчилися танцювати, а потім займались ліпленням. У мене такі гарні котики вийшли. Пані Руна похвалила мене і показала мою роботу всім діткам. Шкода, що не можу показати її, вона в садку залишилася, на виставці.
- Вербові котики ліпили?
- Ні. Що ти, бабусю! Бе-е-е! Справжніх котів, котрі кажуть: «М’яв!».
- І я ліпив, - сказав Ов, підбігши до них. Бе-е-е! Бе-е-е!
- І як, гарно вийшло?
- Мене теж пані вихователька похвалила. В Ечки кіт був білим, як у нашої сусідки, а в мене рудим.
- А чому рудим? – спитала матуся.
- Бо я дружу в садку з лисеням Микиткою, він - справжній друг і він руденький.
- Ну, тоді зрозуміло, - ствердно закивала головою бабуся Кудря.
- Молодці, діти! Ідіть в дім, там матуся, на кухні порається, жде вас.
- Гаразд, бабусю! – сказали одночасно Ечка та Ов і побігли до вхідних дверей.
- О! Бе-е-е! Приїхали, любі діти? А татусь де? – спитала мама, що якраз ступила на поріг. Вона якраз збиралася виходити надвір, бо почула з кухні дитячі голоси.
- Татко з дідусем розмовляє на подвір’ї, - відповів син
- А я млинців напекла. Хочете попробувати? Тепленькі!
- Так! Ням-ням! Бе-е-е! Я буду з малиновим варенням, - сказав Ов.
- А я, бе-е-е, з медом. – мовила Ечка.
- Тоді швидше мийте руки і підемо перевдягатися.
- Так, матусю. Бе-е-е! Бе-е-е! - відповіли діти.
Вони помили руки у ванній кімнаті, що внизу, а тоді піднялися з мамою на другий поверх. Там перевдягнулися і прийшли на кухню. Діти носили на стіл тарілки, блюдця, горнятка, які витягала мама з шафки, а ще ложки й виделки поклали біля кожної тарілки та серветки. Млинці, варення та мед мама Кудря поклала сама. А ще два салати у великих прозорих салатницях – з капусти і з моркви. Тут у дім зійшли дід, бабуся й тато. Вони теж помили руки і стали дружно розміщуватися за столом. Бабуся, сідаючи на своє крісло, що біля вікна, сказала:
- Я трішки стомилася сьогодні! Бе-е-е!
- Я теж, - мовив дід Дзень. – Бе-е-е! Бе-е-е!
- І я, - заговорив тато Ашко. – Багато мав праці в пансіонаті. Прибули нові постояльці зі Львова. Бе-е-е! Мусів з кожним познайомитися, розповісти про наш край, показати наші принади.
- Та і я трохи втомилася, - призналася мама Кудря, - Бе-е-е! В пансіонаті зранку і на п’ять хвилин не розслабилася. Робила звіт за минулий місяць. Та й дома роботи – хоч відбавляй!
- І ми теж стомилися! Бе-е-е! Бе-е-е! І ми теж! – закричали діти – Ха-ха-ха! Бе-е-е! Бе-е-е! Ми всі стомилися! Це так смішно! Чи не так?
Всі дружно засміялися. А мама Кудря сказала (вона в родині найсерйозніша!):
- Це не смішно, а нормально. Ми ж працювали. Тож набираймося сил, Пригощайтеся, дорогі! Смачного! Бе-е-е! Я наллю всім чайку з шипшини. Вона додасть усім сил.
- Дякуємо! – мовили дід Дзень та баба Сивка.
- Дякую, - мовив і тато Ашко.
Діти Ов та Ечка перестали сміятися і теж подякували матусі. Всі перехрестилися і приступили до спільної вечірньої трапези.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724287
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 19.03.2017
III. ОДНОГО ПОНЕДІЛКА
Мама Кудря прокинулася о 7:30. Одразу збудила тата Ашка. Той встав, потягнувся і пішов до ванни чистити зуби. Мама вдягнула свій спортивний костюм і вийшла надвір. Довкола дому у них доріжка, викладена дрібною плиткою. По ній мама вранці бігає протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин. Тато не хоче. Він краще в цей час підніматиме гантелі, слухатиме ранкові новини по ТБ.
Мама приходить з двору, приймає душ, переодягається і йде на кухню. Там уже хазяйнує бабуся. Пахне тістом – сирим та печеним. Мама вітається, цілує бабусю Сивку в щічку, миє миску в мийці - ту, в якій бабуся замішувала тісто, і йде будити дітей. Спочатку відчиняє синову кімнату. Він ще спить, так солодко, скрутившись під ковдрою равликом. Мама хвильку стоїть, любується, а потім промовляє, ніжно плескаючи малюка по плечі:
- Вставай, Ове! Ранок вже! Бе-е-е!
Той розплющує очі, усміхається.
- Ранок? Уже? Бе-е-е! Бе-е-е! Я б іще поспав.
- Ти мав виспатися, Ове!
- Добре. Бе-е-е! Встаю.
Мама стоїть, чекає, щоб син зліз із ліжка. Малюк (йому 5 років) потягається, встає, натягає на ноги тапочки, вдягає футболку і йде вмиватися. Мама направляється до кімнати дочки. Відхиляє двері. Дівчинка в ліжку, але вже не спить. Вона притуляє до обличчя свою улюблену іграшку – баранчика Білявчика і щось йому розповідає, може, казку. Мала любить складати якісь історії.
- Вставай, Ечко, бе-е-е! Пора!
- Гаразд, матусю. Бе-е-е! Бе-е-е! Встаю.
Ечці чотири роки. Вона на рік молодша від свого братика. Але більш зібрана і організована. Дівчинку ні до чого двічі просити не треба. Мама про це знає, тому одразу йде. Мала встає, каже баранцеві Білявчику: «Ти, Білий, полежи ще на подушці, бе-е-е, подрімай, бе-е-е, я через кілька хвилин повернуся». Ечка вдягає свій рожевий халатик, запихає ніжки в такого ж кольору тапці та йде в туалет.
Через якийсь час вся родина збирається на кухні. Діти п’ють какао з молоком, батьки каву, бабуся з дідом – свій улюблений чай з карпатських трав. Запахи – на всю кухню – різні! На середині столу стоїть корзина, заповнена пиріжками. Є з гречкою, капустою, яблуками. Бери, які хочеш. Тато Ашко любить пиріжки з капустою, мама – з гречкою чи рисом з петрушкою, діти радо ласують такими, що начинені яблуками. На столі ще стоїть мисочка з налущеними грецькими горіхами (горіхи з їхнього саду) та мед в горнятку (куплений у сусідів, які мають вулики). В родині люблять їсти протягом дня ці натуральні ласощі.
Після сніданку всі стають, дякують Богові та бабусі і сідають в автомобіль.
- Па-па, бабо Сивко, Бе-е-е!! Па-па, діду Дзеньку! Бе-е-е-е! – каже Ов.
Те саме говорить й Ечка. Бабуся з дідусем усміхаються, махають дітям рукою. Батько з мамою їдуть на роботу – в пансіонат, але спершу відвозять дітей в дитсадок.
Ов та Ечка заходять до своєї групи.
- Добрий день, пані Руно! Бе-е-е-е! – в один голос вимовляють братик та сестричка, коли вихователька підходить до них.
- Добридень! Рада вас бачити. Перевзувайтеся та заходьте в групу.
- Ми зараз.
Діти знімають светрики, кросівки (мама допомагає Ечці, тато – Ову), взувають тапочки, прощаються з батьками і прямують до ігрової кімнати. Ечка тримає в руках баранчика Білявчика. Вона з ним рідко розлучається. Цю іграшку дівчинці подарував минулого року святий Миколай, поклав їй його під подушку, на якій вона спала. Ечці дуже сподобався баранчик – м’який, кучерявий, біленький, з добрими чорними оченятами. Коли мама запропонувала дитині якось назвати його, Ечка, ні на хвилину не задумуючись, випалила: «Хай буде Білявчик!» Вихователька не боронить дівчинці приносити в садок цю іграшку. Тільки просить батьків часто мити її, щоби була чистою. Так ось, майже вся їхня група у зборі. Тільки бобра Бориса, кози Ірпи та їжачихи Гольки немає. Ірпа, здається, хворіє, бігала під дощем. А Борис та Голька завжди приходять пізніше. Як тільки ті наставили свої голови із вбиральні, вихователька – зебра п. Руна, скомандувала:
- Діти, до зарядки!
Малюки стали в два ряди. І почали махати руками, ногами, як показувала пані Руна. Коли присідали, Ов упав на спину і задриґав ногами. Він це зробив зумисне. Всі зареготали. Засміялася і вихователька. Але потім обірвала свій сміх і строго сказала:
- Будьте зосереджені, діти! Виконуйте рухи точно.
Після обіду всі пішли гуляти надвір. Ечка побачила метелика.
- Пані Руно, підійдіть-но сюди! Тут такий гарний метелик сидить на ромашці!
Вихователька підійшла.
- Цей метелик називається Павине Око. Бачиш, у нього на крильцях – два красивих колечка, мов у павича на пір'ях хвоста.
- Метелик доторкнувся до павичевого хвоста і очка відбилася на його крилах?
- Ні, він таким народився.
- Тепер буду знати. Дякую, пані вихователько. Цей метелик мені дуже сподобався, він красивий!
- Так! Кожен метелик по-своєму красивий.
Підбігли інші діти – бобер Борис, мишка Довгий Хвостик і білка Зубринка. Метелик змахнув крильцями і полетів подалі від малят.
- Ну, ось, - з гіркотою в голосі сказала Ечка, - треба було навшпиньках підходити. А ви…, як слони притупали, налякали крилатого красеня.
- А як його звати?
- Павине Очко! Бе-е-е!
- Жаль, що ми добре його не роздивились.
- У нього на крилах два очка. Бе-е-е!
- Він ними бачить?
- Та ні, бе-е-е, просто це такі кружечки, схожі на очка, на ті, що є на хвості у павича.
- А-а-а! … - відповіли в один голос діти.
- Зрозуміло! – сказала білка Зубринка і замахала своїм пухнастим хвостиком, мовляв, дивіться, я теж красуня, у мене хвіст – більший за тулуб.
Коли тато приїхав за Ечкою та Овом, діти розповіли йому про пригоду з метеликом. Тато Ашко ніжно посміхався дітям, коли слухав їх розповідь. Після того, як вони закінчили говорити, сказав:
- Сьогодні ви побачили хоч одне, хоч маленьке, але диво. І це прекрасно! Правда?
- Так! - відповіла доня Ечка.
- Так! - мовив синок Ов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724192
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.03.2017
I. З ПОНЕДІЛКА ПО П’ЯТНИЦЮ
У Карпатах, в селі Дзембруня жила сім’я овечок – дід Дзень, баба Сивка, мама Кудря, тато Ашко, син Ов та доня Ечка. Мали вони хатину – дерев’яну, двоповерхову, криту новою червоною черепицею. На нижньому поверсі, по лівій стороні від входу вдовж коридору, розміщувалася простора кухня з плиткою для приготування їжі, шафками для посуду та великим овальним дубовим столом з вісьмома такими ж дубовими кріслами. За нею йшла вітальня, в якій сім’я приймала гостей та відзначала різні загальні та родинні свята. По правій стороні знаходилася кімнатка, де жили дід Дзень з бабою Сивкою, за нею ще три невеличкі приміщення – ванна, туалет та комірчина, де ховався порохотяг, віник, деякі інструменти та інші потрібні в господарстві речі.
На другому поверсі було п’ять кімнат: для мами й тата, для сина й дочки по окремій невеличкій, одна незаймана – для гостей, і ще туалет з умивальником, краником для води та великим квадратним люстерком на стіні над ним. З правої сторони першого поверху в кінці коридору йшли дубові сходи в підвальне приміщення. Там зберігалися в ящиках овочі на зиму та різні закрутки – компоти, варення, помідори та огірки.
Сім’я овець була дуже дружною. Кожен відповідав за свою ділянку роботи. Дідусь замітав подвір’я, косив газони, поливав квіти під вікном, помідори, огірки, кріп та петрушку, що росли на невеличкій грядці розміром три метри на три біля дому. Бабуся полола грядку. Перекопував її навесні і восени тато, а мама з бабусею садили розсаду і сіяли насіння. Також бабуся щоранку варила кашу, пекла смачні пиріжки з капустою, морквою та яблуками, заварювала чай з пахучих трав – чебрецю, м’яти, лікарської ромашки чи шипшини. Вона вставала найпершою в родині. Так звикла. А ще баба Сивка прибирала весь перший поверх. Любила також у вільний час вишивати – рушники, серветки, сорочки. Вишила навіть якось за зиму скатертину, якою вони відтоді стали застеляти стіл на всі великі свята та уродини членів сім’ї. В’язала бабуся на зиму теплі светрики та шкарпетки для своїх маленьких любих онучат. Вона не любила довго сидіти без роботи. Мама варила обід та вечерю, кидала одяг у пралку і прибирала в кімнатах, що розміщувалися на другому поверсі (по суботах). Тато з понеділка по п’ятницю виїжджав з дому за квадранс восьма на своєму автомобілі на роботу. Він працював директором пансіонату, що містився на окраїні їх нього села, на віддалі трьох кілометрів від дому. Мама працювала в цьому ж пансіонаті бухгалтером, але не весь день, а тільки чотири години – з 9 ранку до 13. Діти в цій родині теж не байдикували. Коли прокидалися після нічного сну, вставали, застеляли свої ліжечка. Також складали іграшки у спеціальну велику торбу після того, як ними вдосталь награлися. Після сніданку вони поливали вазони з квітами у своїх кімнатах і на кухні. У літньо-осінній час збирали яблука та груші у свої маленькі кошички з їхнього саду і заносили в дім. Бабуся з них варила компот, повидло чи робила начинку для пиріжків. Ов та Ечка любили милуватися польовими квітами, що росли на лужку одразу за парканом їхньої садиби. Часто рвали найкращі з них, складали їх в букетики і приносили мамі чи бабусі. Щодня, крім суботи та неділі, Ов та Ечка ходили в дитсадок, який знаходився в центрі села, за кілометр від дому. Возили їх туди батьки машиною, а забирали, як прийдеться. Інколи тато, як повертався з роботи, інколи мама чи дідусь йшли за ними пішака.
II. У ВИХІДНІ
У суботу вся сім’я, справившись з покладеними на них обов’язками, збиралася в обідню пору за одним столом. Вони неквапно їли борщ, вареники з картоплею, голубці з рисом чи тертою картоплею. Часом готували і юшку з грибів, картопляні кнедлі чи ще щось з того, що забажали діти. Пили запашний карпатський чай із сушених трав чи компот із сухофруктів. За десерт їм слугував пиріг (начинка була різна), який пекла зазвичай бабуся Сивка. Наївшись до пуза, всі гуртом співали українських народних пісень – «Ой, чий то кінь стоїть», «Летіла зозуля» та інших. Діти вилізали на низеньку лаву, що стояла біля дверей, і розповідали вірші, які вони вивчили у садку або ж з матусею Кудрею. Дорослі слухали, гучно плескали, малі усміхалися. Вони раділи, що щось уміють.
В неділю бабуся з дідусем зранечку йшли до церкви, як тільки повітря починали стрясати звуки дзвонів. По великих святах і діти з батьками ходили на Богослужіння. Тоді вони вбирали нові костюмчики, черевички, плащики і обов’язково мала бути на тілі вишита сорочка. А ще батьки з дітьми любили у вихідний день взути гумачки і побродити по горах, пошукати там гриби, лікарські рослини, щоби їх зрізати і вдома посушити на чай. Збирали також спільно чорниці, а малину й ожину рвали тільки батьки, бо гілки цих кущів мають містять колючки. Далеко не ходили. Ліс же ж від їхнього дому – рукою подати.
Їздили родиною іноді й до міста – відвідували ляльковий театр, атракціони, ходили в кафе «Пузата хата» чи «Лисичка», де замовляли крім звичайних наїдків морозиво та чай з тістечками.
Отак і жила ця дружна овеча сім’я протягом тижня – дід Дзень, баба Сивка, мама Кудря, тато Ашко, син Ов та доня Ечка.
Квадранс – чверть, 15 хв.
Гумачки – гумові чоботи.
Забрендила назву. Про життя цих овечок, надіюся на Бога, буду писати і далі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724162
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.03.2017
Я так люблю маленьких діток.
У них душа – гірський кришталь.
На щічках - поцілунки квіток,
У погляді – святий Грааль.
У слові – жебонить струмочок.
У посмішці - зорі шматок.
Нашити б ще їм всім сорочок
Із найщасливіших ниток.
17.03.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017
Верба давно уже не спить.
Вдягла наряд, красуня справжня.
Стоїть, воложить ноги в плавнях,
Очима небо борознить.
Довкола сестри і брати
Голюські-голі, чорним зяють.
Вона між них, мов сонце сяє.
Від дива цього вітер стих.
Хто так вербу прибрати зміг?
Весна! Свій бренд у світі має.
Дерева в бархат одягає,
Лиш тільки Лютий за поріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723505
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.03.2017
У руденькій кожушині,
З шапкою на голові,
В чобітках, що сині-сині,
Ходить котик по дворі.
Травка де-де, мов мережка,
Вільха – жовта від квіток.
Квіти ці – пухкі сережки,
Дмухне вітер – йде пилок.
Де ж підсніжник, ряст пістріє,
Пролісок прихисток звив?
Не видать, лиш ґрунт чорніє
Між торішньої трави.
Ходить котик, вже і їсти
Зве пустеньке черевце.
Раптом бачить, серед листу
Фіолетове лице –
Квітка витнулась у лузі,
Пелюстки, неначе шовк.
Ну, нарешті він подрузі
Подаруночок знайшов.
Взяв те диво під шапчину
І до киці з нею в путь.
В квітки – жовта середина,
Сон-травою її звуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723299
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.03.2017
Сірий котик у дворі.
Сірі хмари угорі.
Сірі птахи в сірий день
Сірих світу шлють пісень.
Сірий дах і сірий дощ.
Сірі плити сірих площ.
І калюжі сірі- сірі.
Сірий сум приносять Вірі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017
Болем сльозина скапує.
Душу до крові драпає
Те, що орел роздвоєний
Кров точить з нашихз воїнів.
І вже не дні, не місяці,
Роки – бинтами, ранами.
В небо птахами – тисячі.
Сотні – в добі з кайданами.
Хустки чорніють траурні.
Землі гробами давляться.
Владці – в промови бравурні,
В ігри смертельні бавляться.
Досить! Терпець обірваний.
Сльози у жмут зав’язані.
В голосі – крик надірваний.
Діять ми - зобов’язані!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723033
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.03.2017
Розсілись важно голуби у сквері
На дерев’яних лавах, у партері.
На сцену-небо дивляться гульвіси,
Ждуть, поки сіру скине день завісу.
Не поспішає слати той привіти,
На сцену випускати Сонце, Вітер.
Дріма собі у лісовім болоті,
Зв'язавши крила надиху-охоті.
Птахи шнурком сидять незрушно, чемно.
У театральній залі тихо, темно.
Та ось нарешті день змилосердився.
Підняв завісу, випустив артистів.
З’явилось в жовте випудрене Сонце
(У п’єсі «Щастя» – головний герой це!)
Розтрощив Вітер Хмару з порцеляни.
Розкрилось Небо крокусом весняним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722877
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.03.2017
Йшла Оксанка вранці в дитсадок.
Крізь шпарину у чужий садок
Влізла, стала яблука збирати,
Щоби ними всмак поласувати.
В тата кров у жилах запеклась:
- Так не можна. До чодого – зась.
Хочеш яблук? Треба їх купити.
А тоді до ладу ще й помити.
- Хочу зараз фруктик, звідсіля! -
Вперлося мале, немов теля.
Обірвав оці перипетії
Тато, від недоброї затії
Визволив дитя своє. Пішли.
- Боже, мудрість доні ниспошли! –
Мовив так у голові своїй.
Стишила Оксанка голос свій.
Та не довго з татом йшла у ногу –
Вирвалась, побігла на дорогу.
Той услід:
- Дитино! Біг спини!
Там автівки сунуть, мов слони.
- Хай! Я хочу бігти!
- Стій же, муко!
Ледве встиг догнать, схопить за руку.
В дитсадку усім веліли спати,
Іграшки та одяг свій складати,
Їсти кашу, борщ із буряками,
На зарядці рухати руками.
- Я не хо.., не хо.., не хо.., не хочу! –
Дівчинка, мов автомат тріскоче.
Але вихователька – як туя:
- Треба те робити, що кажу я.
Та оте Оксанчине не хо…
Вирина зі всіх кутів і штор.
Мама просить, тато крик здіймає:
- Треба слухать старших!
Не зважає
На слова батьків мала ні трохи.
- От прийде у двір стара Явдоха –
Та, що замість рук лопати має, -
Каже дід їй, - що у льох кидає
Нечемнуль, не дасть і хліба скибку,
Що лякає, наче чайка рибку,
Бавитись не дозволяє, спати,
Лиш велить боби перебирати.
Прийде, кине на свою лопату,
Забере від мами і від тата.
- Не боюсь її! – дитя глаголе.
Бабу цю не бачила ніколи!
Але якось сниться сон дитині:
Йде Явдоха в порваній хустині,
Замість рук – великі дві лопати,
Очі чорні і горять, мов ватра.
- Ну, ходи до мене, моє злотко.
В льох тебе закрию на колодку.
Не заставлю їсти ані спати,
Будеш лиш боби перебирати.
- Я не хо.., не хо.., не хо.., не хочу!
Репетує Сяна, щурить очі.
Може це неправда все, здалося?
Щічку гладить і торка волосся.
Так і є. Ось мама, очі – квіти:
- Що з тобою? Чом кричиш у сні ти?
- То це сон був? Він мене споло́хав.
Снилася мені стара Явдоха.
- Ти її злякалась? Отакої!
Дід пожартував. Нема такої!
- Знаєш, буду я тепер слухняна.
- Звісно, моя дівчинко кохана!
Не хвилюйся, міцно спи до ранку,
Поряд я і тато твій, Оксанко.
Янгол крила розпустив, тримає.
- Дякую, матусю! Засипаю…
Як туя - означає, як дерево, незрушна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722749
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.03.2017
Прийми, Тарасе, нині мій низький уклін,
Наповни кроки мої вірою і міццю,
Шліфуй щодня до блиску серця мого дзвін,
Ти можеш все це, Духу Нації, Провидцю.
Тримай мій пульс у русі, кров мою тепли
І просвіти на добре слово, засів чистий.
Шляхами правди-мами, гідності веди.
Хай грім лякає, дощ пронизує перістий,
Чорніє обшир від зловісних хмар і мряк,
Не дай мені остуду влить в ходу гарячу.
Казав «борітеся – поборете». І я
Ітиму доти, доки Сонця не побачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2017
Часами мені здається, що в нього немає серця.
Що там, за сорочкою в клітку, пустка, нічого не б’ється.
А, може, і є щось – камінь гранітний чи мармуровий.
І що тоді кров штовхає? А, може, немає й крови?
То як він між люду ходить і слово із горла пхає?
Як думи-зернини сходять і чим він їх поливає?
А, може, то лиш здається, що стер всі чуття на порох,
Що зимний він і незрушний, мов Петрос в Карпатських горах?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2017
Жінка (так є від віку!) –
Тіла краса й душі,
Надих для чоловіка,
Кроків його рушій.
Очі її – озера,
Губи – солодкий мід.
Пустиш їй дух на пера –
Крила підуть в політ.
В кожній - свої карати,
Виграй за них бої.
Тільки не варто грати
На почуттях її.
Жінка – то не валіза –
Взяв і поклав назад.
Дай їй щодня хоч мізер –
Візьмеш своє стократ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2017
Ти, березню, то плачеш, то смієшся,
То горнешся, то жалиш, мов оса.
То, мов стокрилий, обширом несешся,
То спиш на хмарці десь у небесах.
Такий чудний! Такий ти незбагненний!
Та серцю милий місяць ти, авжеж.
В Весни-Матусі – перший син рожденний.
А першого завжди, як чуда, ждеш.
Люблю тебе за те, що без утоми,
Ти, наче тісто, в полі мнеш сніги.
Стягаєш із водойм тверді шоломи,
Напоюєш вологою луги.
Сухі берези наливаєш соком,
Вербу брунькуєш, проліскуєш гай.
Моргаєш хитро синьожовтим оком
Птахам, які вертають в ріднокрай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2017
А день сьогодні, день такий хороший!
Такий собі , ну просто гарний день!
Розкрило сонце жовто-сяйний кошик,
Тепло кидає до сердець-кишень.
Птахи співають, О, та як співають!
У горлечках перетирають сум
І радістю довкілля наповняють,
Снагу вливають до душевних струн.
А квіти! Перші позимо́ві квіти
Голівки сміло витягли з землі.
О, Господи, ну, як тут не радіти
Цій чудодійці – панночці Весні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2017
Випустив з рук валторну
День – ще один, без тебе.
В льолю шовкову чорну
Вечір вдягає небо.
Ну, а мені зі смутку
Різьбить чотири айстри.
Пальцями водить хутко.
Вечір на смуток – майстер!
Думка вас, певно, косить,
Чом така кількість – парна?
Мертвій любові – досить.
Мертвій чотири – гарно.
Може, на феєрію
Буде щирішим ранок?
Вирізьбить квітку-мрію,
Вкине у серця дзбанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
В одному невеличкому, але гарному містечку жила-була п’ятирічна дівчинка Злата, красива, як весна у травневі дні, ніжна, наче квітка-первоцвітка, щебетлива, мов пташка на світанку. Її волосся було схоже на стигле пшеничне колосся, очі – на два чисті озерця, всередині яких містяться круглі острівки кольору молочного шоколаду. Ручки й ніжки Злати нагадували свіжі стеблини, обличчя –сонце, що заглядає в полудень у віконце. Любила дівчинку вся родина, сусіди по будинку й вулиці, діти з двору і з дитсадка, який вона відвідувала. Коли це золотокосе дівчатко йшло вулицею, то зажди всміхалося людям, яких стрічало. Воно раділо небові й землі, вітрові й хмарині, дереву і квітці, пташці та мурашці.
Злата завжди першою зі всіма віталася, чемно відповідала на запитання, які їй ставили, ділилася своїми іграшками, ласощами з друзями, старалась зі всіма жити в мирі-злагоді. Коли дівчинка бачила скривджену кимось дитину, то обов’язково підходила до неї, обіймала, втішала. Кривднику ж казала: «Так не слід робити!»
Злата була акуратною, клала на місце свій одяг, іграшки, якими бавилася, поливала квіти у вазонах, слухала батьків. Готувалась дівчинка потрохи й до школи – вчила з батьками букви, слухала казки, оповідання, які їй вони читали, малювала, витинала, ліпила, вивчала віршики.
В садку Злата здружилася з Тарасиком. У вільний від навчальних занять час вона любила з ним складати з кубиків будинки, а з пазлів – картинки. Часто діти, сидячи за одним столом, малювали різні предмети, а тоді дарували малюнки одне одному. Разом гуляли у присадковому дворику, будували фортеці з піску в пісочниці, грали у різні ігри. Їхні співгрупники часто називали Злату з Тарасиком парою голубків – не ображалися на це, бо й справді діяли, наче голуби – жили одне з одним мирно, дружно, відчували одне до одного ніжність.
Заздрила їхній дружбі худа, висока й зеленоока дівчинка Уляна. Вона знала Тарасика ще до того, як він пішов у садок. Хлопець жив у тому самому будинку, що й вона, лише поверхом вище. Однак симпатії до Уляни не виявляв. Йому не подобалось те, що вона була різкою у спілкуванні з батьками та однолітками, не хотіла нікому давати своїх іграшок. Уляну ж Тарас приваблював своєю силою, розумом і тим, що був завжди чисто й гарно вдягненим. А ще дівчинку чарували його очі – кольору літнього полуденного неба. Іноді вона думала над тим, що б вона могла таке зробити, щоб Тарасик відвернувся від Злати і став дружити з нею? Вона ж йому, вважала, краща пара, така ж висока, як Тарас, така ж сильна й розумна, як він. Думала дівчина над питанням, яке час від час точило її середину, й надумала. Одного разу (це було зранку в понеділок) Уляна витягнула з шухляди тюбик з чорною пастою до взуття і запхала її в свій наплічник. З тим наплічником вона пішла в садок. До обіду все було, як звикло. А коли діти вляглися в ліжка в післяобідню пору, Уляна попросилася до туалету. Вихователька пустила її. Дівчинка ж попрямувала до вдягальні, яка містилася поряд з туалетом, відкрила свою шафку, витягла з наплічника, який у ній лежав, тюбик з пастою. Тоді відкрила Тарасикову шафку й пастою, яку витиснула з тюбика на пальці, вимастила куртку хлопця. Потім кинулась до Златиної шафки – з наклейкою-жирафою, й засунула свою пасту в кишеню її плащика.
- Пху! – видихнула Уляна. – Справу зроблено! Ніхто не побачив!Тепер мити руки.
Надійшла няня – тітка Галина. Вона спитала:
- Чого ти так довго вовтузишся біля крану?
- Руки мию.
- Іди спати.
- Не люблю спати вдень.
- Але треба.
Уляна закрутила кран, побігла до спальні й лягла в ліжко. Вона думала собі:
- Може, сьогодні, нарешті, збудеться моя мрія, Тарасик зі Златою посваряться? Вона пововтузилась трохи й заснула.
Коли діти встали, з’їли полуденок і почали за вказівкою виховательки вдягатися, щоб піти на прогулянку у двір, Тарасик побачив, що його куртка вимазана чорним шміром. Він був дуже здивований цим, адже добре пам’ятав, що вранці прийшов у дитсадок в чистому одязі. Хто його забруднив? І для чого? Хлопець розгубився. Він не знав, що йому робити: вдягати куртку чи ні.
- Тарасе, чого ти стоїш, як вкопаний? Уже всі готові до виходу, а ти ще не вдягнений.
- Маріє Василівно! Моя куртка брудна.
- А чого ж ти в брудній прийшов?
- Я прийшов у чистій. Вона якось сама забруднилася.
- Як це сама? Куртка не жива істота, щоб вийла надвір і забруднилася. Подай-но мені її.
Тарасик подав. Вихователька побачила, що на куртці і справді були три чорні плями, розмазані тонкими дитячими пальцями. Вона провела по одній із них мізинцем.
- Куртка замазана пастою для взуття, - зробила висновок, а тоді звернулася до своїх підопічних малят:
- Діти, хто з вас приніс пасту для взуття до дитсадка і вимазав нею куртку Тарасику?
- Не я! Не я! Не я! – почулися голоси.
- Я можу переглянути ваші речі і знайти цю злощасну пасту. Але краще б ви призналися і попросили пробачення у Тарасика за свій проступок, бо якщо це такий жарт, то він не вдалий. Куртку важко відіпрати від пасти для взуття.
Діти спочатку дивилися на виховательку, потім почали кидати косі погляди одне на одного. За якусь мить Уляна сказала:
- Зверніть увагу на Златину кишеню. Вона в неї віддута. Може там є паста?
- Я… я не приносила пасту. Я дружу з Тарасиком.
- А ви перевірте, Маріє Василівно. В тихому болоті, як каже моя мама, нечисть водиться.
Вихователька підійшла до Злати.
- Що там у тебе? Покажи.
Дівчинка засунула руку в кишеню і витягла звідти… тюбик із пастою.
- Але я… Але…
- Злато! Навіщо ти це зробила? Ви щось не поділили з Тарасиком?
- Ми не сварилися! І я не забруднювала йому куртку. Не знаю, звідки в моїй кишені взялася паста.
- Вона це зробила! Подивіться, почервоніла, як майська ружа. Просто не хоче зізнатися, - прокричала Уляна.
Злата заплакала. Тарасик розгубився. Невже його найкраща подруга таке зробила? Але навіщо? Ні. Злата не могла забруднити мою куртку. Й тоді, як блискавка небо, його мозок прошила думка: «Перевірити руки! В кожного, хто є в групі! Але як це зробити? Сказати, щоб усі їх показали? А якщо Златині руки будуть з пастою? Ні, він не хоче, щоб на неї впала тінь провини». Хлопець подумав і зрозумів, як можна розв’язати проблему. Він промовив:
- Я пробачаю тому, хто забруднив мою куртку. Все ж хочу знати, хто мій недруг. Може, це зараз виявиться.
- Маріє Василівно, можна я проведу невеличкий експеримент? – спитав у виховательки.
- Якщо це допоможе виявити порушника і нікому не завдасть шкоди, то можна.
- Саме так, вихователько. Я хочу, щоб кожен, хто вважає мене за свого друга, підійшов і потис мені руку. Хто не потисне, той недруг.
Марія Василівна відчинила двері на коридор, щоб дітям не було парко, й усміхнулася. Здається, вона зрозуміла задум свого вихованця. Діти з охотою підходили один за одним до Тараса і подавали йому свої руки. Підійшла й Злата. Хлопець глянув на її п’ятірню. Вона була чистенька, як гірське джерельце, біленька, наче свіже коров’яче молоко. Тарасик полегшено зітхнув. За якийсь час підійшла до нього й Уляна. Вона теж подала хлопцеві свою руку. Тарас помітив під нігтями і з боку вказівного пальця чорні сліди від пасти. Він усе зрозумів. Однак в той момент нічого не сказав дівчині. Коли остання в групі дитина (а їх було у той день двадцять троє), потиснула Тарасикові руку, хлопчик промовив:
- Тепер я знаю, хто вимазав мою куртку. І це не Злата. Це та дитина, у якої під нігтями і на вказівному пальці чорні мазки.
Уляна глянула на свої пальці і зрозуміла, що її викрито. Вона опустила очі додолу. Тарас повернувся до виховательки і продовжив свою мову:
- Я пробачаю дитині, яка зробила мені прикрість. Я не назву її ім’я. Але хай вона задумається над своєю поведінкою.
Діти пішли на прогулянку. Тарасик залишився в групі під наглядом няні Галини. Не хотів вдягати забруднену куртку. Злата зоталася з ним. А як інакше?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721564
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
Він приміряє біль і радість,
І силу, й славу, і ганьбу.
Більмом на оці всякій владі,
Як правду – цвяхом у добу.
Любов у вірші заримує,
Сховає судження в есе.
Йому петлю в'язати всує -
Свій слід в історію внесе.
Він друг землі й небесній сфері,
Той, хто викрешує мотив.
В душі запише й на папері
Усе, що серцем пережив.
Вітаю вас, друзі, з Днем письменника! Живіть, творіть, любіть!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721375
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.03.2017
Йде вже весна? Та ніби.
Снігу нема, відпадав.
В полудень сходять німби
Понад лужком і садом.
Скоро святій землиці
Людям родити зе́ло.
Сріблиться цвіт вербиці,
Подих красою зве́ло.
Тужився і зірвався
З річки крижаний корок.
Хоч молодцем тримався
Лютий, біжить on north. (он нооф).
Йде вже весна. І соком
По́внить березу, клена.
Лютий лютезним оком
Гляне, вітри наже́не.
Схилить́ гіль анемічну.
З личка надію звіє.
Тільки ця лють не вічна.
Крок у весни твердіє.
On north (англ.) – на північ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720882
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2017
Песик Барсик є в Софійки.
Та такий уже крутійко!
Вскочить в дім, на ручку лапу,
І до кухні, звідки запах.
Ось і нині увірвався,
Стрів ґаздиньку, як вертався.
- Чом по кухні, Барсе, рискав?
- Їв свою я пшонку з миски.
- Ой, неправду ти сказав.
Кістку з м'ясом ти украв.
- Як дізналась? (Це між нами…)
- В тебе м'ясо між зубами!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720634
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.02.2017
Зима минула. Сніг з полів зійшов.
У тілі набирається потуга.
Період думко-сплячки перейшов.
Земля парує. Час гострити плуга,
Зорати поле, спрагле на зерно,
На теплий промінь сонячного дива.
Весні відкрити навстіжі вікно.
Хай б’ють громи! Хай легшить небо злива!
20.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720390
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2017
А час сьогодні неспокійний.
Жура – гадюкою в душі.
Слова не просяться в вірші.
На вхід до радості – надійний
Життя встановлює пароль.
У лінії, де ноти-крила
Неслись угору, до Ярила,
Нахабний пхається бемоль.
В надії вицвіло ім’я.
Навхрест закриті двері раю.
І що з тобою буде, краю,
Як топче честь твою брехня?
24.02.17 Л. Пікас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720082
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.02.2017
Майдан не просто так зібрався,
Вогнем налив сердечка-бра,
Народ хотів! Народ піднявся
На захист волі і добра!
Нове щось визріло в обширі,
Коли плечем та до плеча:
Патрон байдужості відсирів
І блиск засяяв у очах.
Нагайка кроків не урвала,
І страх не спаралізував,
Хоч кров бруківкою гуляла,
І не один від кулі впав –
Влилось сто дев’ять в небо Боже
(Пече донині їхня кров!)
Із вірою, що переможе
В країні правда і добро,
Що буде все у нас до ладу,
Корупції зірвемо плед.
Розкрили блуд, змінили владу.
А віз… так туго йде вперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2017
Ну, де ж ти, сонце, заховалось?
Мла лиликом висить над лугом.
Душа зігнулася, убралась
У тугу.
Куди свій диск ти закотило?
В яку-таку хатину-буду?
Щоку до кого притулило
В полудень?
Дім мерзне, саду чорні вила
Дим тягнуть з комина гортані.
Пернаті звуки погубили
В тумані.
І лиш ЛЮБОВ, що після змагу
Зі злом
Зашила в серці діри,
Дарує дню ковток наснаги
І віри...
***
Потішу вас, поки писала,
Догану виніс сам Всевишній
Світилу. Хмари розіпхало
І вийшло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2017
Останній сніг, останній сніг, останній
Цьогоріч я у пригорщі беру.
А він в красі незрушній первозданній,
Леліє мої руки, поле, брук.
І свіжить простір подихом, і свіжить!
Вибілює довколишній пейзаж.
Та скоро влізе до земельки-діжі.,
Закінчиться його хмільний кураж.
А поки сонцю не програв в змаганні,
Йому дивуюсь – чудо біле це!
Останній сніг, останній сніг, останній
Зі сміхом місту кидаю в лице.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
Пробач мені любов мою – мине.
Неспокій заховається в позлітку,
З потоком річки в море поплине,
Між пишних трав загубиться улітку.
На почуттях своїх я ставлю хрест.
Їх посічу (ти чуєш?) дрібно-дрібно.
Не взяли ми з тобою Еверест.
Не все в житті, що хочеться, потрібно.
2.02.15 (знайшла на своїй сторінці у ФБ, тут не подавала.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
Іноді треба різати –
Різати по живому,
Щоби зостатись, вижити,
Дати виток новому.
Те, що не світлить погляду,
Те, що для тіла трунок –
Волі удавка, погорда,
Зимний в уста цілунок,
Болі, що їх не втишити, –
Ріжуть, як кущ без плоду.
Іноді, щоби вижити,
Треба ножа і йоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718397
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2017
Вмилось сонце, рушником
Втерлось, вийшло за поріг
І промінням-язиком
Стало злизувати сніг
Із доріг, полів, лісів,
Із ялинок і дахів.
Облизало також кицю,
Що пила в дворі водицю
З потічка, і пса Кудласа,
Що на Злату день при дні
Жде - та кине кістку з м’ясом,
Ще й погладить по спині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718384
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.02.2017
Зима ще. Лютий. Вітер віє.
Закуті в лід водойми всі.
Під чорним гіллям сніг біліє –
Сипучий, мов пісок чи сіль.
Та вже в полудень сонце ясне
Наставить голову з-під хмар,
Хвостом-промінням землю лясне,
Мов океанське дно омар.
І пташка щиро заспіває:
- До мі соль мі до, до мі соль!
Верба прокинеться, заграє,
Цвіт випустить із парасоль.
І витягне весна мольберти,
Щоби на них красу творить.
Ну, а коханню… треба вмерти.
Його весні не відродить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2017
Не терпи!
Андрій Кузьменко,
лідер групи "СКРЯБІН"
Ми звикли терпіти насилля, наругу і зверхність,
Чинити, як більшість – не йти у відкриті бої,
Мовчати, як топчуть, лишають свій бруд на поверхні
Планети Земля і осібно на серці чиїмсь.
Ми звикли вину за біду покладати на когось.
Гримить та блискоче? Сховатись у власне дупло.
Нам рай подавай! Але МИ що зробили для того,
Щоб небо розхмарилось, сонце на небо зійшло?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2017
Так складно все … в цьому світі.
На світло лягає тінь.
Ховається день у вітті,
Мов кроки у суєті.
Так важко це..., гул гармати
Ламає надвоє мир.
І в місці, де пахла м’ята –
Вибоїни і пустир.
Болить, … мов ножем по тілі:
Де лився дитячий сміх –
Оселі осиротілі,
І сум поміж вікон ліг.
Гірчить це ... , як «Плине кача»
Співають, несуть гроби,
Матуся за сином плаче.
А серце…, мов хто пробив.
Навіщо цей світ кроїти,
Кидати біду зі жмень?
Так хочеться просто жити,
В обіймах тримати день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717419
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2017
Що скажу вам, любі діти?
Треба жити і радіти
Сонцю, небу, дневі, ночі,
Світ любити, що є моці,
Йти з добром, добро приймати,
Щиру правду пізнавати,
Шанувати батька, матір,
Бути сонечком у хаті.
Всі предмети в школі вчити,
День з умінь і знань ліпити,
Добросовісно трудитись,
Щоби краєві згодитись.
Йому милий вчинок добрий,
Тепле серце, крок хоробрий!
Отож дійте мудро, гоже
І живіть на славу Божу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2017
(нар. м. Першотравенськ Дніпропетровської обл.,
мешкала у смт Просяна Покровського району)
Дві тисячі сімнадцятого, в лютому,
Життю земному зірвано печаті.
Убили жінку – цього не забути нам –
Красиву, добру, медика і матір.
П’ять місяців за раненими стежила.
Нерідко витягала їх із бою.
Не знала, що їй доля смерть мережила
Холодною зимовою порою.
Була на передку, де кулі рвалися.
Хотіла бути помічною воям.
Її відвазі хлопці дивувалися –
Не признавала у собі героя.
Робила просто свою справу – медика.
Поводилась, немов психолог, мама.
Є фото: тулить іграшку ведмедика.
Душа її була – гаряча магма.
Порушують рашисти всякі правила –
Ракетою в карету допомоги!
Гоїла рани, крапельниці ставила –
І лиш за це обтято їй дороги
В сорок чотири роки… вурдалакими,
У землю тіло..., поміж зимні груди.
Про смерть дізнавшись, вої гірко плакали.
Її ім'я ніколи не забудем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717073
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.02.2017
Вчора день - не влад,
Чорно-пір'яний.
Сніг - сиріткою
На полях.
Нині вийшла в сад –
Весь забілений.
Білі лавиця,
Дах і шлях.
Вчора хмурилось
Небо, хмарилось
Недаремно –
Збирало сніг.
Обважніло і
Продірявилось,
Наче лід в ріці
Навесні.
У метеликах
Білих просторінь –
Вій торкаються
І душі.
Як же гарно і
Свіжо, Господи!
Диво проситься
У вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2017
А надворі такий туман,
Що застигають звуки ліри.
Убрався простір у жупан
Димчасто-сірий.
Повітря зимне і сире.
Земля, як вугіль, вітер віє.
Лиш клапті снігу де-не-де
Яснять-біліють.
Зірки не світять на шляхах.
Все небо – в шкуринках овечих.
І місяць в сизих реп’яхах..
Такий ось вечір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716665
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.02.2017
Понад лісом вовк літав,
Крила, діти, вовчик мав.
Та на нього хмара впала.
Крила вовку поламала.
Впав вовчисько у барліг.
Там на ліжко собі ліг
І заснув аж до весни.
А ведмідь біля сосни
Виліпив житло зі снігу.
Спритним був, займався бігом,
Присідав, скакав, крутився.
Снігом він щоранку мився.
Йшов опісля по малину
У березову долину.
Рвав її з гілок беріз,
В торбу пхав, додому ніс.
Пік із нею пиріжки.
А тоді читав книжки
Про чижів лихих із гаю,
Що ведмедів поїдають.
Як знайшла весна дорогу,
Вовк прокинувся в барлогу,
Став зарядку він робити,
Мед шукати, щоб спожити,
Бо за зиму зголоднів.
Мед знайшов, за столик сів.
З’їв одразу аж три банки,
Ще й відніс до колежанки
Дві – пішов до білки в гості,
Мала та два метри в рості.
З нею вдвох попили чаю.
Погуляли разом в гаю.
Потім стрінули ведмедя,
Що узяв велосипеда
І возився по сосні
В перші позимові дні.
По гілках котив колеса.
Чиж налив в горня еспресо –
Каву (в Києві придбав!)
Пив й на цирк той поглядав.
Вовк із білкою пішли.
Гриб під кущиком знайшли.
І зварили з нього джем.
Потім витягнули крем
Той, що руки ним мастять,
І почали малювать
Ним на аркуші бори.
Вийшли гарні кольори!
Віднесли Мишку малюнок.
Той завів в свою їх клуню.
Без запрошень чиж влетів,
У найвище крісло сів.
На каструлю глянув ласо
І почав кричати басом:
- Не даси мені щавлю,
Дім твій, друже, розвалю
Хочеш, вір, а хоч не вір,
Я найдужчий в лісі звір!
Затремтів ведмідь кудлатий
Кинувся чимдуж із хати,
А за ним і білка, й вовк.
Чиж усе, що було стовк –
Борщ щавлевий, пиріжки.
Полистав також книжки
(На малюнки подивився,
Бо читати не навчився).
Лапи вмив, повитирався
І у рідний дім подався,
Що в долині, на горісі.
Отаке було у лісі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716495
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.02.2017
У мене є кілька віршів про слово. Але мені сподобалось, що клубівці зачепили цю тему зараз (чотири вірші за вчора прочитала). Тому захотілося і своє щось сказати.
А слово це і грізна зброя,
І одночасно – дужий лік.
Воно розслаблює, як хвоя,
Й напружує, коротить вік.
Дає притулок чорній злості
І розпускає в душах цвіт.
Прапвдиве? Світлить день і простір,
Брехливе? Тьмянить день і світ.
Воно веде у бій кривавий,
Спиняє хід лихій війні.
Бадьорить, мов горнятко кави,
Гнітить, як рани незгойні.
Ним Божий світ убрався в льолю,
Добра і зла воно носій.
Щоби не стать виною болю,
Перш ніж пустить його, просій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2017
І Гітлер, і Сталін, і Путін –
То типи одного ґатунку.
Їх кроки – річки каламуті.
Їх душі наповнені трунком.
На манії величі, слави,
На костях, на крівоньці люду
Ліпили імперські держави
І думали, вічними будуть.
Та діє закон бумерангу
Для тих, хто могили всім риє.
Злочинцям подібного рангу
Затягують мотуз на шиї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2017
Люди, скажіть, а ви ЛЮДИ –
Ті, що по миру – серпом?
Серце спиняєте в грудях,
Наче вагони в депо.
Миєте опісля руки
П’єте вино та їсте.
День ваш не ні́вечать муки.
Ніч ви спокійно спите.
Носите вінці лаврові,
Плетені десь у кремлі.
Що вам до того, що крові
Безмір уже у землі?
Що вам до того, що дітям
Ставить переляк печать
І що не знає де дітись
Старість, як «Гради» гатять?
Світе, вивітрюй байдужість.
Брате, лий твердість у крок.
Тільки у єдності – дужість.
Тільки у правді – добро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2017
- Забудь його, - шепоче вітер,
По снігу пишучи пером, -
Бо не для тебе в цьому світі
Бій його серця під ребром,
Його низький протяжний голос,
В’язкі у погляді меди
І той далекий мегаполіс,
Де він кладе свої сліди.
І слів намисто не для тебе,
І почуттів міцний кагор.
Луною - пісня вітру з неба:
- Забудь його, забудь його!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2017
Наші хлопці – таки відчайдухи.
Коли треба, то зможуть вони
Захистити свій край від розрухи,
Поневолення, рабства, війни.
Вони стануть обличчям до ката.
Приймуть з гідною міною бій.
І хай смерть заглядає оката,
Віддадуться святій боротьбі.
Сили будуть нерівні, байдуже.
Не втечуть до домівок-осель,
Вони рідному краю послужать,
Україна для них – над усе.
Пригадаймо Лисоню і Крути
І бої на кордоні з ОРДЛО.
Втрат багато, та честі зігнути
Не зумів українцю ніхто.
Ми були, є і будемо в світі.
Зуби зломить об міць нашу тать.
Поки ходить Земля по орбіті,
Україні рости, процвітать.
Тут міна - вираження емоції на обличчі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715215
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2017
Я душу перерешетила.
Перечитала те, що впало:
Я все-таки його любила,
Я все-таки його кохала.
І хай зів’яло те, що квітло,
Накрились мрії тазом мідним,
Він буде завжди мені світлом,
Він буде завжди мені рідним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2017
КІБОРГУ АНДРІЄВІ ГРИЦАНУ, уродж. с. Великі Дідушичі Стрийського р-ну, Львівської обл. присвячено (служив у 80-й аеромобільній бригаді 3 батальйону).
Він загинув у двадцять три
Під уламками, у димо́вищі.
Сніг лежав і гули вітри
На розбитому вщент летовищі.
Він вернутись хотів в село,
В рідний дім, до свого кубе́лечка,
Де дитинство його пройшло,
Де молодша сестра і ненечка.
Він створити хотів сім’ю,
Жити в місці, де пахне м’ятою,
Де із гілля гніздечко в’ють
Боцюни навесні над хатою.
Плани різні і гідні мав.
Не вдалось, на жаль, їм здійснитися.
Ворог кулями поливав
Пост, де краєві мав згодитися.
Був контужений. Та не втік,
Хоч і мав тоді шанс, з лето́вища.
Барельєф тепер на стіні
Школи, пам’ятник на кладовищі.
Орден «Слави», звання «Герой»
За сміливість його – зарплатою,
За служіння у аеро́,
Що назвалась вісімдесятою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2017
Січень морозом тисне.
Взялась до діл зима!
Мла бахромою висне -
Сонця у дні нема.
В небі хмарки-блукальці,
Сум із-під сірих риз.
Холод не тільки пальці -
Душу мою обгриз.
Хочеться вже ремеза
Стріти в очерета́х.
І щоби сік в березах,
І щоби жар в очах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2017
(нар. в с. Нагуєвичі Самбірського округу, зараз це Дрогобицькоий район Львівської обл.)
28 травня 1916 р. у м. Львові відійшов до вічності ІВАН ФРАНКО (нар. в с. Нагуєвичі Самбірського округу, зараз Дрогобицький р-н Львівської обл.).
ТАКА ОСЬ ДОЛЯ (присвячено І. Франку)
Він народився на околиці села,
Що Нагуєвичами зветься , чув це кожний!
Його Марія на світ Божий привела,
А батьком Яків був – коваль сільський заможний.
Здобув освіту він - ґрунтовну на той час!
Наука – зіркою привабною світила.
Мав дев’ять літ, як батьків світ йому загас,
А як п'ятнадцять – мати очі затулила.
Звалитись міг від тягаря, але не впав,
Як віл трудився, мови вивчив, став поетом.
Нелегко в світ йому стелилася тропа.
На його мрії доля часто клала вето.
Шість тисяч творів нам лишив. Ну, хто ще так?
Кохав – згорав, мов цвіт у спеку серед поля.
А під кінець життя – тривожна самота
Була за подругу йому. Така ось доля!
Та Україна пам'ятає Сівача.
Що зерна правди сіяв у майбутнє краю,
До руху душу звав, а руку – до меча.
І свято вірив, зло усяке подолає.
***
Садиба в тому є селі, де він родивсь,
Музей і пам’ятники під шатром небесним.
Приїдь, поглянь, Каменяреві поклонись.
Хай дух Борця за світ новий в тобі воскресне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2017
Не думаю майже про тебе
Фальстарт (зрозуміла!) я взяла.
Сік спокою влився до стебел
Судин, де любов колихала.
А, може, щось інше їх гнуло –
Неспита жага, забаганка?
Усе, наче в воду пірнуло…
Не тягне у пастку заманка.
А гостро ж я біль відчувала!
То, може, була це хвороба?
І де ж вона? Пташка забрала
Зі жменею зернят до дзьоба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2017
А Моршин – це курорт відомий,
Для хворих він – надія.
Історії немає в то́мах,
Як Львів, Париж, Софія.
Хоч вчені кажуть, наші предки
Давно тут проживали,
Коли не знали ще абетки,
Лиш сіяли та жали.
Знайшли в розкопках артефакти
Із ери мезозою.
Та все ж про місто перша згадка –
Пізнішою порою.
Дворів дванадцять воно мало
В п’ятнадцятім столітті.
Ріка тут буйна протікала
І ліс топився в вітті.
Селом була тоді місцина
(Юхно – її господар!) –
Дахи з соломи на хатинах,
І злидні у господах.
Краса природи крила вади –
Росла сосна, красолька.
Моршин австрійський можновладець
Купив – Франці́шек Смо́лька.
Стрий – Станісла́вів залізницю
В часи його проклали –
Засяяла вогнем зірниця
Над Прикарпатським краєм.
Та Смолька цим не скористався,
Не зміг село тримати.
Продав його, не завагався.
Хоч міг і зиск би мати.
Селяни сіль тут добувати
Із надр землі навчились.
Її возили продавати.
У Зідич, з того жили.
Та сіль була на смак гіркою.
Мірабіліт в ній мався.
Смолька́ затрати – вниз рікою,
Експеримент не вдався.
Купив село купець у нього –
Це Боніфацій Штіллер.
Набуло розвитку нового
Життя спорохнявіле.
За 39 тисяч злотих
Придбав він пласти солі.
Брат друга – лікар пан Дзінковський
Дорадник його волі.
Не прогадав, купивши Моршин.
Бо воду дослідили
І винесли вердикт хороший –
В ній лікувальні сили.
А потім торф знайшли в окрузі –
Для тіла теж корисний.
Дерева в лісі, квіти в лузі,
Повітря повне киснем –
Усе це розвитку сприяло
Села яко курорту.
Розбудувалося, заграло!
Як кораблі до порту,
Так із Європи їхать стали
До Моршина вельможі.
Грибок - бювет побудували,
Будинки спальні гожі,
Водо- і грязеву лікарню,
Шляхи, інгаляторій,
«Курортний дім»– великий, гарний
(Тепер це санаторій!).
Ропу до ванни наливали
(Людей туди ложили).
А потім пити її стали –
Водою розводили.
Навчились в пляшки закривати.
В Америку, Європу
Почали воду доставляти.
І мала вона попит!
Назвали галицьким Карсбадом
Це місце в силі, в соці.
Недовго тішились. Рад влада
В тридцять дев’ятім році
Прийшла у Моршин. Німці потім
Його окупували.
Теж лікувались на курорті,
А потім підірвали
Кілька домів містян та хворих,
Як відступали з боєм.
І плакали ангельські хори,
Як горе вилось роєм.
«Дім (що курортний)» - обікрали,
Людей кількох убили –
Тих, що упівцям помагали,
Хоч там і не служили.
Совіти знову владу взяли,
Нові ввели закони.
У санаторії зібрали
Приватні пансіони.
Багатих ґаздів – до Сибіру.
Не прояви фашизму?
Туди ж і тих, хто втримав віру –
Отців католицизму.
Людей нових прийшла навала.
Курорт розбудували.
Вода на себе заробляла.
Набуло місце слави
Серед Радянського Союзу.
Пласти солей – безмежні!
Десятки літ курорт був тузом.
Аж поки незалежність
Не відстояла Україна.
То мрія її вічна!
Зв'язок порушився, руїна
Піша економічна.
Упала міць, піднялась згодом,
Джерела тут – чудесні!
Дива вчиняють із народом,
Мов із снігами весни.
Бо чистять лімфу, кров, клітини.
Як по судинах ходять.
Із тіла виведуть токсини.
Обличчя омолодять.
Кишки і шлунки полікують,
Понизять цукор крові,
Як треба. Жовчний розблокують.
Із нирок виб’ють солі.
Є санаторії, готелі
Тут і пансіонати.
І власники здають оселі.
Ти можеш вибирати.
Ліси довкола, спів пташиний,
Парк в чудо-вишиванці.
Не їздять тут автомашини.
Кіно. Концерти. Танці.
Кафе. Екскурсії в місцини
Цікаві історичні.
Високий рівень медицини.
Містяни доброзичні.
Тож приїжджайте, добрі люди,
У край цей, придністровий.
Теплом наповнить Моршин груди,
Не тільки оздоровить.
Зідич - зараз містечко Жидачів на Стрийщині.
Містяни - мешканці міста.
Упівці - вояки УПА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714249
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.01.2017
Воля, що Задеревацька
В Стрийському районі є.
Ти приїдь, туристе хвацький,
В місце це, життя там б’є.
Люд міцний тут, роботящий,
Волю любить – це із ген.
Висік непролазні хащі.
Звів село, хати – ген-ген!
В ліс він утікав від пана,
Що давав гіркий урок.
Волелюбність гріла рани,
Що лягали від пліток.
У селі є церква, школа,
На краю – розлогий ліс.
Пастухи пасуть корови,
Кінь везе із сіном віз.
Міні-ферма, молочарня,
Квіти в кожному дворі.
Хоч пройшов крізь гостре терня
Люд, тепер живе в добрі.
Але Волі візитівка –
Дух, який ОУН лишив.
Є в селі музей, криївка –
Тут Андрій Бандера жив,
В церкві був отцем, не паном.
Син до нього приїжджав.
Той, що звався він Степаном,
Що Главою ОУН став.
У музеї – експонати.
Їдь, гід екскурс проведе.
Бо минуле треба знати –
У майбутнє нас веде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714104
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.01.2017
Пройшлася Моршином, джерельної води
Біля бювету я попила. Ну, й смачнюча!
Тихенько вітер виводив якийсь мотив,
У такт гойдались вільха та верба плакуча.
Піднялась сходами бювету, там картин –
Не полічити – квіти, лебеді, портрети.
Талант і праця! Подив – сонцем до клітин.
Налюбувалася – й до внучки, мов ракета.
Та лепетала мені ніжно щось до вух
І до грудей моїх так трепетно тулилась.
Колядували, танцювали з нею – ух!
І дивне щось в душі у час отой творилось.
Ішла додому. Раптом – «бах!» – і крик качок.
Повела оком – безліч їх у тому місці,
Де йде із озера вузенький потічок.
Стріляє хтось? Та як посмів, отут, у місті?
Мигцем побігла. Стихло все. Лише качки
У плавнях лапи мили і сніги місили.
Згадала, хліб сухий взяла я від дочки –
Для голубів, качкам його я покришила.
Сіріло небо, вечір став уже на старт.
А в домі смакості, що інша доня дала.
Прийшла, спожила. Бог і день похвали варт.
Радіє серце, наче я джекпот зірвала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2017
ЗЕНОВІЮ КРАСІВСЬКОМУ –
поету, літератору, політичному діячеві, члену Українського національного фронту та Української Гельсінської групи, останньому Крайовому провіднику ОУНР у підрадянській Україні, почесному громадянину міста Моршина, засновнику політичного журналу «Українські проблеми».
Хай наша кров, страждання наші, жертви
Нащадкам нашим стануть заповітом!
Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти!
Вплести моє життя в вінок Твого безсмертя!
Моя Ти доле, Україно, мій Ти світе!
Зеновій Красівський
У Моршині він мав житло.
Міцнів тут стрижень його місій.
Тут діти виросли його,
Біль з радістю були в замісі.
Газету в місті видавав –
Підпільно, звісно, в час тривожний.
Режиму спати не давав
До волі заклик його кожний!
Арешти, тюрми перейшов,
Лікарні для психічно хворих
І гіркоту продажних змов,
І особисте люте горе.
У вірш вкладався- душу дер.
Читаєш – біль гойдає груди.
Він гідно жив і гідно вмер.
У пам’яті народу буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2017
За Моршином Баня Лисовицька є –
Село це у Стрийськім районі таке.
Ліси довкіл нього (в них лиси ходили!)
Є й бані, в яких із ропи сіль варили.
Підеш на Болехів, село минеш лиш –
Стотридцятилітнього дуба уздриш.
В честь Йосифа-Франца його посадили,
В той рік, коли владу йому доручили.
Під дубом тим цісар сидів-спочивав,
Як з Відня до Самбора в справі рушав.
З ним були міністри. В честь них липи дві
При дубі посаджені були в траві.
Тут бились усуси із військом Москви.
П’ятнадцять загинуло їх і хрести
Березові, потім і ка́м’яні там
Поставлені були січо́вим стрільцям.
Півсотні усусів залізло у схрон,
А сто п’ятдесят було взято в полон.
Про вбитих борців пам’ятає народ,
Шанує героїв, лінчує заброд.
З Холодного Яру Козак – добрий муж,
Дубочки привіз, посадив тут, довкруж.
Бо слава одна в нас й одна в нас біда –
То східне сусідство, то дика орда.
Приходьте в це місце, під дуб цей старий,
В Лисовицьку Баню, район – місто Стрий.
Тут правлять молебні отці із чуттям.
Минуле не має піти в небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713527
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.01.2017
Столиця Київ – давньоруське місто,
Розложисте – нікому тут не тісно.
Церковні бані, мов коштовні брошки,
Золотять небо - кольору волошки.
Заклав це місто князь полянський Кий –
Кмітливий, мудрий і на хід швидкий,
(Як Ромул – Рим, а Кракус – місто Краків!),
Де ліс був без межі, а лугом – маки.
Тепер за день ти Київ не об’їдеш.
Його величать гори-піраміди,
Що вздовж Дніпра стоять, мов конвоїри,
Із храмами прабатьківської віри.
За сотні літ це місто до основи
Змінилось. Де ліси були – будови,
Шляхи нові та вулиці постали,
Мости через ріку повиростали.
Музеї в місті, пам’ятники славні,
Каштани, що горять свічками в травні.
Є парки, що фонтанять кисень в груди.
Сюди приїздять люди звідусюди.
Кипить тут рух культурний, політичний.
Тут пам’ятки барокові, готичні
І модернізм – на вулицях новітніх.
Тут люди – працьовиті та привітні,
Майдан - як простір захисту свободи.
Тут кров борців, котру Дніпрові води
Приймали і несли у Чорне море.
Тут квітло щастя і штормилось горе.
Є ризики, та вистоїть столиця,
Що тяжить – скине і злетить мов птиця,
В красі своїй, у славі в синь небесну.
Для нових звершень дух її воскресне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713511
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.01.2017
Він ріс в селі, в родині бідній.
Не був у Лондоні, у Відні.
Учився у звичайній школі,
Пройшов крізь труднощі та болі.
І вуз закінчував заочно.
Пед., зрозумів, його, це точно!
Слухач і викладач уроків –
В одному був, в сімнадцять років.
Як ворог в ріднокрай урвався –
У добровольці записався.
В боях вивчав війни науку,
Дістав поранення у руку –
Важке, не дав ампутувати.
Її вдалося врятувати.
Підлікувався – і до школи,
Де жито красить видноколи.
У Павлиші бузком розкрився.
Там до кінця життя лишився
І працював натхненно, щиро.
Він для освіти – справжнє диво.
Спав мало, о четвертій ранку
Вставав і брав високу планку.
Писав статті, художні твори
Для школярів, лишив їх – море.
Любив свій труд, простори рідні,
Людей, в серцях будив їх гідність.
Шукати чудо в сад, між квіток
Водив у різночасся діток.
Вчив їх із мрій складать букети,
До мудрості робити злети,
Думки рівняти кострубаті
Трудом, підносив батька, матір.
Лиш п’ятдесят і два прожив.
Та слід достойний залишив.
Віддав любов зі всіх клітин
Наш педагог, Вкраїни син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713408
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.01.2017
Сьогодні, 20 січня 2017 року, Микита Яровий мав брати шлюб у гарнізонному храмі св.апостолів Петра і Павла у Львові, а буде поминальна служба за ним, зранку.
Родився він у Меліоративнім –
У селищі, що в області Дніпра.
Розумним, скромним хлопцем був, спортивним,
В душі якого не водився страх..
Закінчив академію у Львові –
Національну, сухопутних військ.
Дитя зачав із жінкою в любові,
Пішов на схід і… скапав, наче віск.
У гарнізоннім храмі шлюб узяти
Хотів у січні , в грудні знісся ввись –
Отримав кулю снайперську від ката.
Важкі для жінки будні почались.
Він командиром третьої був роти
У першім батальйоні ОМБ,
Що п’ятдесят четверта. Йшов боротись
За України небо голубе.
Любив життя і прагнув жити в парі.
Грав на гітарі. Холодно струні
Тепер, як на дузі при Світлодарі
Микита впав – привезли в труні.
Його Вкраїна-Мати не забуде
І друзі ті, що йшли із ним у бій.
Дитя – в новій країні жити буде.
І тільки час загоїть рідним біль.
Тут Дніпро – місто, колишня назва Дніпропетровськ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713271
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2017
Як добре це, коли уся родина
Збирається у свята за столом,
Хатина випромінює тепло,
Збігає, наче мить одна, година.
Як добре це, коли в Різдвяний час
Звучить колядка за вікном і в домі,
Несеться сміх із вулиці та гомін,
Радіє світ, що народився Спас.
Як добре це, коли виводить джаз
Мороз, і сніг танцює без упину,
А в хаті янгол, сівши на ялину,
Добро рождає вигуками фраз.
Як добре це, коли усі – одне,
Як сонце в слові і у серці – квіти,
Як мир малюють кольорами діти,
А дзвін на щастя сам Господь гойдне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2017
Мороз і сонце. Сонце і мороз.
Птахи дзьоби наставили до Бога.
Крокую, в серці – світла передоз.
Сніги скриплять, немов стара підлога.
Вітри сховались. Шаленіли ж як!
До всіх чіплялись, наче розбишаки.
Затихло все. Лише мороз-маніяк
На білих щоках вирізає маки.
Іду. Повітря - запаху мімоз.
А очі в неба, наче в породіллі –
Такі щасливі. Сонце і мороз.
Сніги під кроком і на чорнім гіллі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712857
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2017
На лівому березі річки Дністер
Є Самбір – це місто, районне тепер.
В далекі, у дохристиянські часи,
Поселення тут (дослідили!) були.
В тринадцятім віці (це згадує друк!)
Ординців загін налетів, наче крук,
На город (старий ще), його сплюндрував,
Дітей не жалів навіть, різав, рубав.
Вцілілі, зібравшись у групи тісні,
В Погонич подались, де хащі лісні.
Сховалися там – у долині Дністра,
Місцина надійна на той час була.
Де біль жив і страх – поросли там мохи́.
З’явились будинки, церкви та шляхи.
Де річка текла лиш, вигойдував бір –
Там місто зросло, його назва - Самбі́́р.
Росла довкруж нього червона верба,
Самбі́рка її інша назва була.
Можливо, у міста, від неї й ім’я.
Самбірки тепер не побачиш, нема.
Князь славний Владимир це місто прийняв,
До Русі (до Київської) приєднав.
Три сотні літ й пів самбірчани були
У складі Русі. Та поляки прийшли
На довгих чотириста і двадцять літ.
Зазнали краяни від них много бід.
Селились вони, наживали тут статки,
Народ зневажали, високі податки
Платить вимагали і з бідного кпили.
Культуру і мову вкраїнську губили.
А потім австрійці це місто узяли.
В нім сорок шість літ вони владу тримали.
На всій Лодомерії й Галичині
Тоді встановили закони свої.
У Самборі виросли нові будови –
Гімназія, Ратуша, вчительська школа,
Єврейська – для діток і цвинтар новий,
Шосе на Дрогобич і рейки на Стрий.
Австрійці своє і чуже шанували.
На розвиток націям право давали.
А ось в світову (першу) рускіх навала
Спалила книжки, що «Просвіта» зібрала
Тут, вивезла меблі зі шкіл, обладунки.
Такі от були московітів «дарунки».
До ЗУНР-у Самбі́р в вісімнадцятім році
Ввійшов на сім місяців. Скалкою в оці
Було таке рішення польським магнатам.
Прийшла Посполита – недовго була там.
За ними – совіти і німці-катюги
(У час світової війни, котра друга).
Прогнали фашистів, совіти (як слушно!)
Взяли самбірчан у союз непорушний.
Й усю Україну – і захід і схід,
В Союз той (радянський) взяв східний сусід.
Хто в згоді не жив з ним – ішов в буцегарню,
В Сибір, де морози, в психічну лікарню.
Поборникам волі і прав шили рот.
Всі злитися мали в радянський народ.
Та штучне ніколи не стане природнім.
Розпався Союз на країні свободні.
Вкраїна тепер незалежна держава.
Ще буде у неї і сила, і слава!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712772
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.01.2017
Є місто на Львівщині славне,
Таке, хоч красу з нього пий,
Велике, зелене і давнє –
Районного значення, Стрий.
Бере свою назву від річки,
Що з гір свої робить ходи.
В дощі вона темна, мов нічка.
У суш - хоч до рани клади.
Стрий – назва ріці, кожен знає,
Від слова стрімка (с, т, р) -
Як стриж – птах, що швидко літає,
Як пструг (річку рве), як Дністер.
Стрий – чисте, доглянуте місто.
У пам’ятках першість веде.
В пекарні тут міситься тісто.
Вагоноремонтний гуде.
Є парки, алеї крилаті,
Культури поскрізь острівки.
У свята тут люблять співати,
У будні читати книжки.
Тут жили ОУН офіцери,
В гімназії вчився Степан –
Отой, що із роду Бандери,
Чий дід мав тут хату і лан.
Жили в місті й інші герої -
Що в небо з Майдану їх сто
Й ті, що не вернулись із воєн
Колишніх і ті, що з АТО.
Тут дзвони церковні у свята
Людей звуть, час губить свій лік.
Стрий – місто духовно багатих,
В нім хочеться жити повік.
Пструг - форель.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712595
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.01.2017
ПРО СТІЛЬСЬКЕ
В районі Миколаєва є Стільське –
Село таке, що в області, у Львівській.
За ним ріка Колодниця та луки,
І пагорби, покриті лісом-буком.
Колись життя тут гейзерами билось.
Велике стольне місто знаходилось.
В дохристиянський час хорвати білі
Жили тут, де горби закам’янілі.
Могло їх навіть сорок тисяч жити.
Їх вороги хотіли захопити,
В оточення взяли, ті не здалися.
Тож вороги до хитрощів взялися:
Одні сховались в тінь де буки й липи,
А інші взяли в руки смолоскипи,
Пішли удаль.
- Нарешті відступили!
Хорвати вмить ворота відчинили.
Та, вороги, що в засідці ховались,
До міста з смолоскипами урвались.
Вогні пустили. Місто у пожарі -
На площі в двісті й п’ятдесят гектарів.
Хорвати, що живими залишились,
Пішли, в долині річки поселились.
І звели Стільське (знають це в Європі!)
На честь отого, що згоріло в попіл.
Це було ще в десятому столітті,
Як скрізь рослинний світ у розмаїтті
Буяв, а по річко́вому руслі
До Стільського ходили кораблі.
Як Київ площу мав до десять га,
Тут вже дорога була з вапняка.
Досліджували місце це, вивчали.
Про підземелля висновку не склали.
Згорнули всю дослідницьку роботу.
Колись, можливо, знатимем достоту,
Як там і що, чи є в глибинах місто,
Наповнимо усі пустоти змістом.
Бо це наша історія, минуле.
Язичество у наших генах було.
І предки наші – то не дике плем’я.
Любили честь, хоч жили в інше время.
Потрібно нам свій рідний край вивчати.
Про те, ким були і що було, знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712530
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.01.2017
Хай після ночі глухої настане світанок.
Після хвороби здоров’я у тіло прийде.
Віра й надія наповнять занедбаний дзбанок,
Правда загляне, гіркоти у нім розведе,
Смерть патріота ніколи не буде забута
(Кров, що поля і степи напоїла – свята!).
Воля по-справжньому буде нарешті здобута.
Сміх забринить, а не куля ворожа в свята.
Хмара розсіється, сонце засвітить над краєм,
Вилиже болі, на радощі сум оберне.
Гімн переможний на Всесвіт увесь залунає.
Щастя відкриє зіниці, недоля засне.
2016 р. Люба Пікас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712332
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2017
Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса.
Небезпечне оружжя — жіноча краса.
Ані мудрість, наука, ні старші літа
не дають проти неї міцного щита.
Іван Франко
Є Ло́лин – на Франківщині село.
Відоме тим, що там Іван Франко
Бував, давав Рожкевичу уроки –
Той був молодший на чотири роки.
У домі учня й Ольгу пострічав –
Сестру, яку водномить покохав.
Чуття пішли у цвіт, як сад навесні,
Завились в танці, мов птахи небесні.
У Львові вчився - зустрічі чекав,
Листи коханій слав, передавав.
Вона – попівна, скромна, чиста, тиха.
Любов прийняла, не чекала лиха.
Хоч був не модник і не знав манер,
Для Ольги був найкращий кавалер.
Та доля в спільний дім їм не зводила,
Хоч десять років, як могла, тулила.
Арешт Франка приніс коханню згубу.
Священик батько не дозволив шлюбу.
Її узяв за жінку Озаркевич,
Щоб не зганьбився Ольги рід – Рошкевич.
Франко дізнався, кров пішла у мозок.
Не витримав удару долі розум.
Та згодом оженився. Що ж робити?
Зуміла інша серце обкрутити.
Тій, лолинській, він вірші присвятив.
Інакших не було альтернатив.
Вона ж – то перший цвіт, який понюхав,
То перший лепет, що ловили вуха
З пожадністю. Їй щастя не приніс.
Та й сам не мав – пустий волочив віз.
Несли Франка – дивилася з вікна.
А через дев’ятнадцять літ й вона
Пішла до Бога, встигла попросити
Листи Каменяра їй в гріб вложити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712315
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.01.2017
Згадалося... Готую краєзнавчі матеріали. :)
А Запоріжжя – славне місто.
Півдня була там – стали святом.
Воно із робітничим змістом,
Заводів, фабрик там багато.
Проспект Соборний, наче річка –
Дванадцять з гаком кілометрів.
Дніпровську ГЕС знайшла – і нічка
Мене взяла у свої нетрі.
Йшла, на Шевченковім бульварі
Спинилась. Він увесь в окрасі.
Вода тече там по дзиґарі
І пісня лине – в певнім часі.
А на воді – два людських серця,
То пам’ятка така любові -
Пливуть, мов лебеді в озерці,
Вислухують коханих сповідь.
На ГЕС дивилась, дивувалась.
На всю ширінь ріки – затори.
Назад трамваєм добиралась.
Бердянськ чекав мене і море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2017
Світлана – від слова світла.
Світилась, доки могла,
Душа її маком квітла.
Та очі хвороба зла
Закрила. Зв'язок урвався.
Ось був листок на гіллі –
Й немає, бо відірвався,
Злетів, упав до землі.
Людина, на жаль, не вічна.
Лишає свій дім і рід.
Відходить у потойбіччя,
Та в пам’яті – кроків слід.
Світлана нам залишила
Думки та свої чуття.
Вірші та пісні – то сила,
Яким не піти з життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712138
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.01.2017
Худобу ґазди пасла бідна сиротина
Під лісом Моршина, де з травами луги.
Сонце пекло, і спрага мучила дитину,
Але води ніде не було навкруги.
Спокій дівчатку почала журба ламати.
Була би ненька, пахло б квітами життя!
І тут з’явилася Пречиста Діва-Мати,
В очах якої світло й сльози співчуття.
Ногами босими до сироти ступила.
- Не плач, - сказала. – Зараз з'явиться вода.
Та не проста, у ній живильна буде сила.
Очистить тіло й душу вимиє вона
Усім, хто вірить в Бога, чинить його волю,
Хто прагне жити в чистоті та доброті.
Ти пий, мала, вона позбавить тебе болю,
Розчинить сум твій, зріже корінь гіркоті.
Отак сказала і до неба пригорнулась.
А з-під каміння, де стояла, джерело
Забило цівкою. Дитина стрепенулась.
- Це ж чудо Боже! Треба бігти у село,
Розповісти усе, що бачила, що чула.
А як не віритимуть? Доказом – вода!
Набрала в пригорщі її, хапцем ковтнула.
Смачна, холодна! Вмила личко – благодать!
З тих пір до місця, де Пречиста об’явилась,
Вчащає люд і припада до джерела.
І не одна душа промінням засвітилась,
Як помолилась тут, водиці попила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2017
Журналіст багатія впізнав
Під КМ, посунув бетеером.
Мікрофон під ніс запхав, спитав:
- Як вдалось вам стати мільярдером?
- Довго говорить. А я спішу,
Маю із міністром я розмову.
- Хоч одне слівце скажіть, прошу.
- Добре, - мовив, вирівнявши брову.
- Вдячний власним здібностям й жоні,
Їй - у більшій мірі, за багатство.
- Як це? Розшифруєте мені?
- Знать хотів, коли вже на жебрацтво
Перестане рідна нарікать,
Скаже:
- Є всього у нас чимало!
- Перестала вас коли довбать?
- А хіба сказав я «перестала»?
КМ - кабмін
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2017
В місті багато голубів –
В парках і так по вулицях,
Кольору ржі і олова,
До перехожих туляться.
Люди їх оком міряють,
Крихти дають – заступники!
Смуток крильми розсіюють
Голуби-миролюбники.
9.01.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711689
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.01.2017
Дикі качки – справжні, не зі сну,
Озеро міське облюбували.
Рибку з нього радісно хапали,
Брали площу вдовж і в ширину.
Наплодили небавом малят!
І якось давали собі раду.
Діти їм хлібець носили радо
В час, коли не йшов ні дощ, ні град.
Попоїли – в заростях лежать –
Крапчасті такі всі, дрібнотілі.
Осінь в край прийшла – не відлетіли.
Вирішили в місті зимувать.
Воду злили (чистили озерце!) –
В плавні, що в долині, подались.
Їх уздріла там – сердечко ввись.
Врятувались! Справжні таки перці!
Але в січні матінка зима
Вдарила посохом люто-хижо.
Плавні – в лід, і сніг – на берег рижий.
Що з качками? Йшла містком… – нема.
Настрій мій, як день із плюсом, щез.
Але ж не замерзли! Тіл немає...
Через тиждень впав мороз, ішла я -
Качки в плавнях. Радість - до небес.
8.01.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711688
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.01.2017
Не шкодую за тим, що ти жив у мені,
Що тобою світилися очі,
Що вогонь у моєму нутрі пломенів,
Що у сни проривався крізь ночі.
Не шкодую об тім, що віддала свій час
Я тобі (інші були, як мара!),
Бо вагітну тобою, мене сам пегас
Піднімав понад гори та хмари.
Не шкодую, що сніг всі стежки замете,
Що потьмариться все, що блищало.
Лиш оскомою те, що зашторив лице
У ту пору, як серце кричало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2017
Живи, дитино кохана,
Стрічай з усмішкою день.
Співай Творцеві "Осанна",
Бери натхнення до жмень.
Для тебе калина в гаю,
Ромашка в лузі цвіте.
Пташа на гіллі співає,
Ласкаве сонце встає.
Байдужість і лінь виполюй,
Настирність в душі рости.
Любов'ю нутро наповнюй,
Просторінь добром святи!
Знайшла свій старий вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710195
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.01.2017
Скажіть, як можна мені не вірити?
Я ж уся на поверхні, в нору не ховаюся,
Не вбираюся в лати, не натягаю маску
Чи балаклаву, модну тепер,
На очі не накладаю темних окулярів.
Не треба лупи, щоб мене побачити,
Я, неначе дерево взимку –
Чорне на білому, чіткі обриси.
Відкрита світові, як нива сонцю
У час дозрівання насіння в колосі.
То, може, хтось пояснить мені,
Як можна мені не вірити,
МЕНІ не вірити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710075
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2017
Термометром бути його тілові хотіла,
Чи ґрунтом пухким для дум його – злив.
Довго у саду яблуком для нього спіла,
А він навіть його не надкусив.
Лилась в каламар, що на його столі, чорнилом –
Не вмовкнув ні разу туди перо.
В пироги, що ліпились, запихалася сиром –
Набивав бульбя́ними лиш нутро.
У вині, що наливав у бокал, грала хмелем –
Пив ковтками легко і не п’янів.
Росла для нього оксамитовим готелем –
В його очах не помітила вогнів.
Усе, що могла лиш, спробувала, на більше
Фантазії не маю і терпцю.
Руки умила. На краще це, на гірше?
Не визначить нікому по лицю.
Каламар - чорнильниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2017
Лише любов врятує світ від тьми.
Лише вона звершити може чудо –
Прикрити від урази світ грудьми,
Омити від фальшивості та бруду.
Лише любов – натхненниця життя.
Лише вона дає потугу крилам,
Мотор невтомний для сердець биття.
Гніздо для віри і її мірило.
Лише любов очам дарує блиск
І дихає вогнем із середини.
Обходить боком егоїзм і зиск.
Частина Бога в образі людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2017
Хочеться так весни,
Сонця, тепла і квітів
І щоб сміялись діти,
І щоб жита у сни.
Хочеться так добра.
Миру і просто жити,
Сонце в руках носити,
Випалить біль і страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709718
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.01.2017
Нехай нова зоря над краєм стане.
Жадане щастя в кожен дім загляне,
Зимові свята будуть всім на втіху.
Хай янголи із крил насиплють сміху.
Дід Січень дари лишить в кожнім мешті.
Хай Божий мир прийде у край нарешті,
Торкнеться вікон голубом поштовим.
Із Новим Роком! Із Різдвом Христовим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2016
Є такі крези – з очима байдужими,
Душать невгодних ручицями дужими.
Серце на три сантиметри у салі,
Не протиснутись моралі.
Воїна кров – як із крану водиченька.
Мре – не зворушить холодного личенька.
Матері сльози – не варті і гривні,
Жалі не лий – непробивні.
Коплять маєтки і єври, і долари.
Пруть, мов із хмари дощі, із них гонори.
Та лише смерті на все це начхати.
Прийде – звіт змусить їх дати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709224
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.12.2016
Шерсть руду і пишну маю,
Хитра я на вдачу.
Слід хвостом свій замітаю,
Бігаю та скачу.
(Лисиця)
Я великий дужий грізний.
В мене мускули залізні.
Влітку в лісі – головний.
Взимку в ямі ловлю сни.
(Ведмідь)
Я живу на суходолі.
Ходжу (бо важкий)поволі.
Маю довгий-довгий носик,
Їжу ним собі підношу.
(Слон)
Із тварин найвища я.
Шия довга і міцна.
У ногах я силу маю.
Навіть лев не нападає.
(Жирафа)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709027
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.12.2016
Хоч не велетень на зріст –
Кігті гострі, довгий хвіст,
Ще й пухкеньку шерстку маю,
Мишок зубками лапаю.
(Кіт)
Маю хвіст, чотири лапи,
Охоронника звання.
Не підходь, крадій, до хати,
Покусати можу я.
(Собака)
Довгий хвіст, маленькі грудки.
По деревах скачу прудко.
Колір шерстки – лист осінній.
Їм горіхи та насіння.
(Білка)
Я на місяць вмію вити.
У ліску живу, не в місті.
Можу зайчика зловити,
Коли дуже хочу їсти.
(Вовк)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709026
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.12.2016