Крилата (Любов Пікас)

НЕБИЛИЦЯ ПРО ЛИСИЦЮ

Розкажу  вам  небилицю  –  .
Народилось  у  лисиці
Дитинча  –  не  лисеня,  
А  біленьке  козеня.
Що  робить?  Мале  прийняла,  
Як  годиться,  доглядала,
Молоком  смачним  поїла  
І  хвостом  руденьким  гріла.
А  малятку  –    недогода:
-  Хочу  яблучного  плоду,
Вишеньку,  горіх!  Ме-ме!  
Крик  на  цілий  ліс  здійме.
З  ним  намучилась  лисиця.
Вигострилась,  наче  спиця,
Спереду  лиш  вуха  й    ніс
А  позаду  спиці    –    хвіст.
Стала  згодом  помічати,  
Що  в  малого  козеняти
Виростають    жовті  крила.
-  Може  пташку  народила
Я  для  лісу,  для    життя?
Дивним  є  моє  дитя!  
Птахо-козликом  він    став  –  
І  стрибав  собі,  й  літав.
Побіжить,  бува,  у  гай
І  квітки  збирать  давай!
Кілька  схрумає-змете  –  
Із  кількох    вінок  сплете,
Принесе  в  дарунок  мамі  –  
Рудошерстій  лисці-дамі.
А  якось  відвідав  луг
І  знайшов  там  капелюх.
Нені  він  його  приніс.
Дивувався  цілий  ліс!
Часом  між  дерев  літав,  
Всіх  у  лісі    дивував,
Бо  мав  ратиці  та  хвіст,  
І  великим  був  на  зріст.
Їсти  мишок  не  хотів,  
На  дерева  все  глядів.
Поміж  них  шукав  горіх.
Кілька  з’їв  (знайшов)  –  і  ліг
Відпочити  –  тільки  й  втіхи.
Ласощі  йому,  горіхи.  
В  добру  сонячну  погоду
Птахо-козлик  ліз  у  воду.
Рибу  із  ріки  тягнув,
Свої  крила  в  дуги    гнув.  
І  легеньку,  і  важку  
Викладав  на  бережку.
Потім  силяв  на  тростину,  
Ніс  у  мамину  норину.
Хоч  незвичним  був  на  вроду,  
Не  робив  нікому  шкоду.
Кожен  день  трудив  він  спинку,
Мамі-лисці  у  хатинку
Приносив  дарунки  радо
З  лісу,  річки,  лугу,  саду.
Та  прийшла  холодна  осінь,
Із  дерев  зірвала  коси.  
Полетіли  в  ирій  птиці,  
А  за  ними  –    й  син  лисиці.
Мама-лиска  тугу  лила,
Повернутися  просила.
Навесні  прибув  додому.
Довго  чув  у  крилах  втому,
Бо  летів  аж  із    В’єтнаму.                                                                        
Знову  дбав    про  лиску-маму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2017

ЖИТТЯ

Життя  таке  –    одна  лиш  мить,  
Полічені  у  ньому    кроки.
Не  зчуєшся,  як  пролетить
І  за  плечима  ляжуть    роки,

Де  біле  й  чорне  пополам,
Де  знахідки  твої  і  втрати,
Життя  –  не  стовпчик  для  реклам  –  
Вкопав  –    на  місці  вік  стояти.

Життя  –  це  рух,  життя  –  це  бій
Зі  світом  і  самим  собою.
В  нім  плід  росте  з  насіння  мрій
З  тією  барвою,  вагою,

На  які,  мабуть,  заслужив.  
Той  плід  –  діяння  рук  і  серця.
Це  те,  для  чого  в  світі  жив,
Що  в    ньому  суттю,  стержнем  зветься.

Життя  –  і  мука,  і  краса,  
Любов  і  лютість  час  од  часу.
На  кисень    право  і  яса
Квиток  узяв  –  плати  у  касу.

 
Яса  –  тут  в  значенні  обов’язок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741229
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2017

ГРА

ГРА  «  ВЧИМОСЯ  РИМУВАТИ»

Бабця  любить  Злату-внучку.
Вчора  їй  купила  …  .
Буде  менше  та    гасати  –  
Букви  в  зошиті  …  .
Вчує  втому  від  писання,  
То  візьметься  до  чи…  .
Букв  усіх  іще  не  знає  –
Мама  книгу  …  .
А  тоді  замісить  тісто.
На  питання  відпо…
Мусить  доня,  як  мастак,
А  не  так,  як  лізе…  .
Відповість,  то    відпочине
І  вікно  надвір  …  .
Там    красуються  ромашки
І  пісні  співають  ..  .
Усміхнеться,  мамі  цьомчик
Дасть,  тоді  візьме  аль…
Оком  щось  собі  вполює,  
У  альбомі    …  .
Як  не  вдасться,  то  до  дір
Витре  і  піде  …  .
Там  поскаче  на  скакалці.
Дасть  її  малій  …  .
Галю  в  двір  позве  –  сусідку  –    
М’яч  кидатимуть  у  …
Як  набридне,  в  сад  підуть,  
Яблук,  грушок,  слив  …  .
Будуть  ними  ласувати,  
Як  повернуться  до…  ,  
Бо  плоди  потрібно  мити,
Щоб  хворобу  не  …  .
Зголодніє  Злата  –    дід
В  дім  покличе      на  …    .
Як  поїсть  дитя,  у    ліжко,
Ляже,  щоб  спочили  …  .
Ввечері  розчеше  косу,  
Весь  помиє  в  кухні  …    –  
Жваво,  наче  балерина.
Мама  скаже:  «Моло…!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741157
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.07.2017

МИРОСЛАВУ МИСЛІ ПРИСВЯЧЕНО

(Миросла́в  Іва́нович  Ми́сла  —  український  військовик,
 молодший  лейтенант,  
командир  взводу  окремої  зведеної  штурмової  роти
 «Карпатська  Січ»  93-ї  ОМБ  р)

Недарма  його  прізвище  –  Мисла  –  
Мислив  він  нестандартно,  глибоко.
Світлих  думань  носив  коромисло
І  вихлюпував  ясність  крізь  око.

Син  у  мами  –  один,  не  сховався
Від  липкої  в  нору  павутини.
На  Майдан  захищати  подався  
Демократію  –  гідність  людини.  

Фану  з  чорним  й  червоним  на  щоглі
Закріпив  над  будівлею  Ради.  
Доки  міг,  напував  душі  всохлі
Джерелом  із  нутра  свого  радо.

Не  палив  і  не  пив  алкоголю  –  
В  нім  голубилось  небо  безкрає.
Без  вагання  узявся  за  зброю,
Як  нависла  загроза  над  краєм.

Був  бійцем  добровільної  чоти,  
Послужив  в  ЗСУ  за  контрактом.
Бути  корисним  мав  він  охоту,
Все  робив  лиш,  що  міг  –  це  за  фактом.

Вчив  бійців,  соколят,  мирну  молодь  –  
Був  за  фахом  історії  вчитель.
Вчивсь  і  сам,  знань  розширював  коло  -  
Псевдо  мав  він  «мисливець-мислитель».

Світ  загас  в  нім  у  двадцять  чотири…
Після  мінських  угод  бій  згорнули
Їх  частини.  Для  ворога  ж  тиром
На  межі  їх  укріплення  були.

Не  одному  життя  тут  урвалось
І  навіки  закрилася  очі.
Край  підняти  з  руїн  сподівались,
Несли  думи  Шевченка  пророчі

У  серцях,  з  ними  ранок  стрічали.
Витягали  кордон  з  ешафотів.
Їх  у  пам'яті  книгу  вписали  –  
Мислу  й  інших  своїх  патріотів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741104
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.07.2017

Я БУЛА П'ЯНОЮ

Я  була  п’яною  три  роки.  
Пила  коктейль  «Ілюзії».
Твердіші  стали  мої  кроки,  
Біль  мігрував    в  алюзії.

Покинув  градус  моє  тіло,  
Вернулася  в  реалії.
В  душі  багаття  відгоріло,  
Скінчилися  баталії.

Питво  високого  ґатунку
В  моїй  крові  гойдалося.  
Пішло,  лишивши  слід  від    трунку,
І    віршами  проллялося.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017

ПРО БАБУ МАЮ (гумор)

ПРО  БАБУ  МАЮ

Сидить  на  лаві  баба  Мая.
Чита  якусь  книжчину.
Тут  пес  до  неї  підбігає.
-  Геть,  волохата  псино!
От  розвелось  вас  -  достобіса,
І  всі  ж  такі  блохасті.
-  Пес,  бабцю,  також,  хоче  їсти.
Не  всім  же  світить  щастя.
Коти  й  собаки  є  бездомні.  
Їх  треба  годувати.
-  Можливості  у  мене  скромні.
Не  маю  їм  що  дати.
Побіг  собака  в  другий  дворик.  
Тут  діти  позбігались.
Та  й  ну  пісні  співати  хором,  
До  купоньки  зібрались  –  
Раденькі,  вихідний  –  субота.
Тож  можна  відпочити.
-  Нема  вам  іншої  роботи?  –  
Тут  бабця,  -  треба  вчитись,
Батькам  своїм  допомагати  –  
Не  вештатись  без  діла.
-  Я  замела  в  усіх  кімнатах!  –  
Сказала  бабці  Міла.
-  А  я  помила  посуд  нині.
-  Я  в  магазин  ходила!  
-  А  я  складала  в  комірчині!
-  Я  Олю  в  сад  водила!
-  Ну,  ну,  великі  робітниці!  –  
Бабуся  тут  єхидно.
-  І  що  це  за  такі  спідниці
У  вас,  що  плавки  видно?
Пішли  кудись  зі  двору  діти,  
Програли  бабі  битву.
Бабуся  стала  бубоніти
Під  ніс  якусь  молитву.
Тут  із  під’їзду  вибіг  хлопчик,
В  рухах  хлібець  тримає.
До  нього  голуб  та  горобчик  
Підскочили.  Кидає
Хлібець  птахам  –  поживу  косять
І  весело  співають.
-  Ці  птахи  лиш  заразу  носять  
І  послід  скрізь  лишають.
Пощо  їм  сиплеш  корм  у  дворі?  
Годуй  їх  десь  подалі.
Прогнала.  Знеслися  угору.
Натиснув  на  педалі
І  хлопець,  заховавсь  за  рогом.
Бабуся  взяла  книгу,
Чита,  молитву  шле  до  Бога,
У  серці  топить  кригу.
Підходить  тітка  Василина,
Сідає  біля  баби.
-  Вночі  померла  Магдалина,
Що  мала  в  грудях  жабу.
Сповнилось  їй  шістдесят  вісім!
Таке  життя  тілесне…
Скінчилася  дорога  місій..
-  Ну,  царство  їй  небесне!
-  Сьогодні  гріш  буду  збирати
На  нужди  похоронні.
-  Дасте?
-  Та  дам,  лиш  небагато,
Доходи  –  не  бездонні.
Ну,  гривник  вділю  та  й  по  всьому,  –  
Відшвартувала  дзвінко.
-  Нікого,  бачу,  в  світі  цьому
Не  любите  ви,  жінко.
Так  жити  якось  недоцільно!
-  Як  не  люблю  нікого?
-  Кого  ж  ви  любите,  скажіть-но?
Того,що  в  небі  -  Бога!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740806
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 06.07.2017

ПРИЇХАЛА БУДУТЬ ГОСТІ

1.  ПРИЇХАЛА

Приїхала  до  Леся  хресна  –  
Вона  у  Франції  була.
Ясна,  мов  зірочка  небесна,
Легка  і  бистра,  мов    стріла.
у  мозку  в  неї  мов,  на  плівці
Ходи  вдовж  вулиць  та    алей.
В  малого  ж  крутиться  в  голівці:
-  Як  розуміла  тих  людей?
Побіг  до  тітки    Галі  хлопчик,  
Зірвавшись,  скрипнувши  стільцем,  
І  застрибав,  немов  горобчик
Під  боком,  кинувши  слівце:
-    Не  жив  би  я  у  тій  країні!
-    Чому  це?  -  хресна  не  дійме.
Бо  я  родився  в  Україні,
Французькою  -  ні  бе,  ні  ме.
                                                                                                                         
2.БУДУТЬ  ГОСТІ

-  Галю,  не  дзижчи,  мов  муха,
Не  носись,  немов  кортеж.
Йди  до  ванни,  вимий  вуха,
Руки,  ноги,  шию  теж.
Завтра  гості  у  нас  будуть.
Ми  справляєм  ювілей.
Пса    припнемо,  знай,  до  буди,  
Щоб  не  лазив.  Йди!
-  Окей!
Мочить  Галя  свої  кості,
Милом    милить  до  пуття.
-    А  як  не  прибудуть  гості.
А  я  трусь,  немов  котя?
                                                                                                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740588
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 05.07.2017

КАНІКУЛИ НЕ ДОДИВИВСЯ

1.КАНІКУЛИ  МИНУЛИ

Канікули  зимові  пролетіли,  
Як  мить  одна  –  з  колядками,  святами.  
Йшли  в  гості  діти,  їли,  що  хотіли.
Дивились  різні  фільми  вечорами.
Вакації  минули.  Час  до  школи.
Пішли.    Урок.  Учитель  щось  питає.
Відповідають  нехотя,    спроквола.
Думки  їх  поза  школою  літають.
Не  витримав  учитель,  каже  класу:
- А  напишіть-но,  що  таке  лінивість.
Почув  це  дехто  –  викрутив  гримасу,  
Та  погляд  свій  мав    викласти  можливість.
Лише  Петро  листок  здав    майже  чистим
Учителеві  від  усіх  пізніше.
Він  написав  (всіх  вразив  своїм  хистом!):
- Оце  і  є  лінивство  найсправжніше.
                                                                                                                                                                       
2.  НЕ  ДОДИВИВСЯ
   
-    Вчора  я,  не  додивився,
Наступив  на  хвіст  тигриці.
-    Як  же  ти  живим    лишився,  
Не  вкусила  тебе  киця?  –  
Запитав  Андрій  Антона,  
Свого  друга  і  сусіда,
Із  котрим    ганяв  футбола
На  подвір’ї  свого  діда.
Відчинив  Антон  кватирку,
Бо  спітніла  в  нього  спина.
-    Ні.  Лише  директор  цирку
Вив,  аж  з  рота  бігла  а  слина.
Навіть  шкрябки  звір,  дивися,
Не  зробив  на  черевику.
Правда,    страх  усе  ж  вселився...
Мабуть,  це  від  того  крику.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740587
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.07.2017

РОК ЛЮБИТЬ

Рок  любить  слухати  Іванко.
Вмикає  гучність  на  всі  сто.
В  кімнаті  гул  стоїть  від  ранку,  
Наповнює  його  єство.

Стиш  звук,  -  матуся    каже,  -  хлопче!
Бо  ще  оглухнеш.  Що  тоді?
Відповідає  син:  
-  Не  хочу!
Не  їм  я  з  яблуні  плодів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740557
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.07.2017

ПАСТУХ ГРИЦЬКО

Сьома  ранку.  Гриць    рудастий
Суне  –  погляд  злючий.  
Він  жене  корову  пасти
На  лужок  квітучий.
Може,  тіло  хлопцю  вдасться
У  ріці  скупати.
Ну,  а  поки  треба  пасти
Цей  товар  рогатий,  
Щоб  набралося  у  дійки
Молока  багато.
Бабця  здасть  –  йому  копійку
Кине.  Буде  свято.
Сів  собі  Грицько  в  травиці,
Їсть  сосиску  в  тісті.
В  полі  пишниться  пшениця,
Метрів  так  за  двісті.
Не  посидиш  довго,    треба
Пильнувать  худобу.
В  слід  глядіть,  а  не  до  неба
Наставляти  лоба.
Сьома  ранку.  Гриць    рудастий
Суне  –  погляд  злючий.  
Він  жене  корову  пасти
На  лужок  квітучий.
Може  потім  хлопцю  вдасться  
У  ріці  скупатись.
Ну,  а  поки  треба  пасти
Цей  товар  рогатий,  
Щоб  набралося  у  дійки
Молока  багато.
Бабця  здасть  –  йому  копійку
Кине.  Буде  свято.
Сів  собі  Грицько  в  травиці,
Їсть  сосиску  в  тісті.
В  полі  пишниться  пшениця,
Метрів  так  за  двісті.
Не  посидиш  довго,    треба
Пильнувать  худобу.
В  слід  глядіть,  а  не  до  неба
Наставляти  лоба.
Тут  хтось,  невеличкий  ростом,    
Свиснув,  наче  птиця  –  
Вийшов  з  авта  перед    мостом,  
Нездалік  від  Гриця:
- Гей,  рудастий  чоловічку,
Лебедина  шия!
Як    мину  цей  міст  крізь  річку,
Попаду  куди  я?
- Ну  й  питання  задаєте!…  
Потім  трохи  м’якше:
- На  той    берег  попадете.
А  куди  ж  інакше?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740555
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 04.07.2017

ПРО МУХУ (ТРОХИ СМІШНЕ)

Муха  із  великими  очима
В  центрі  міста  крильми  тріпотіла.
Вилася  і  в  мене  за  плечима,
В  онучати.  Що  вона  хотіла?  

Прагнула  щось  муха  нам  сказати,    
Підлітала  до  лиця,    дзижчала.
Намагалась  я  її  прогнати,
З  мухами    дружити  не  пристало.

Кілька  раз  махнула  –    відчепилась,
Почала  до  юнки  приставати.
Вигнала  –  у  танці    закрутилась,
Іншу  жертву  взялася  шукати.

Наче  лист  салатний,    її  очі.
Спина  –  барви  темної,  нічної.
Прокусити,  певно,    шкіру  хоче
І  напитись  крові  запашної.

Кинула  тій  мусі  внучка  вишню.
Підлетіла,  хобот  в  неї  впхала.
Не  хотіла  зла  робить.  Всевишній!
Їсти  лиш  (голодна!)    вимагала.

Напилася  соку  і  примліла.
Сонечко  її  заколисало.
Не  вбивайте  муху,  коли  сіла.
Дайте  вишню  їй  чи  шкірку  сала.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2017

Блукає дощ

Блукає  дощ  –  невтомний    мандрівник,
Міста  і  села    дотиком  вивчає.
Сів  у  траві,  із  торби  взяв  словник,
З  англійської  пісні  перекладає

На  українську.  Зараз  дасть  концерт
У  Моршині  –    задарма,    просто  неба.
Зрадіє  обміліле  озерце,  
Що  висохло  від  спраги  Сонця-Феба  .

І  слухатимуть  доли  і  низи  
Прадавній  ліс  і  річка  Березниця.
А  в  небесах  скрипітимуть  вози  –  
Перун  на  бал    везтиме  Громовицю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740088
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.07.2017

АЛІКУ (ОЛЕГУ) ОЛІСЕВИЧУ - засновнику руху львівських хіпі

Він  той,  на  кого  кажуть  хіпі.
Він  любить  волю  з  ранніх  літ.
Гінкий,  мов  річка  Міссісіпі.
Легкий,  мов  птах,  що  йде    в  політ.
Він  любить  неба  сині  далі,
Людей,  в  яких  душа  без  ржі.
Готує  м'ясо  на  мангалі
Для  отаких,  пече  коржі.
Він  рок-н-рол  та    джаз  кохає
І    каву  на  «Вірменці»  п’є.
Нічим    таким  не  зловживає.
Ну,  хіба  часом    олів’є.
Він  розбивав  неволі  кригу.
Біографічну  видав  книгу.
На  довгі  коси  в’яже  стрічку.
Жінок  цілує  мило  в  щічку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740043
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.07.2017

Концерт Христини Соловій

В  день  Конституції  на  площі  Ринок  тісно.
Христина  Соловій  дає  концерт.
Адреналінить  кров  глядацька,  звісно.
Проміниться  усмішкою  лице
У  кожного,  хто  душу  наповняє
Бігучим  від  артистки    джерелом.
Стає  в  ці  миті  площа  Ринок  раєм
І  продукує  світло  і  тепло.
Блиститься  місяць  у  горнятку    кави.
В  душі  і  тілі  –  наче  у  печі.
Гойдається  Христина  в  хвилях  слави.
Купається  в  любові  глядачів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2017

РІЧНИЦЯ СМЕРТІ ВАСИЛЯ СЛІПАКА

Річниця  смерті  Василя-  героя.
Заупокійна  служба  в  церкві  йде.
Співає  хор  "Дударик".  З  аналоя
Палку  промову  пан  отець  веде.
Так  чинно  все.  А  Василя  немає…
На  Личаківськім  нині  наш  співак.
Не  встане  більше  і  не  заспіває.
На  місці,  де  упав  він,  виріс  мак.
Василь  із  гаслом  «Бог  і  Україна»
Ходив  з  дитяти,  зрісся  з  ним  в  одне.
Над  тілом,  що  пробила  куля,  глина,
Душа  ж  із  неба  сонцем  виграє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739901
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2017

СТЕПАН БАНДЕРА У СТРИЙСЬКІЙ ГІМНАЗІЇ

(роки  навчанні:  1919  –  1927)

У  гімназії  стрийській  учився  Степан
Жив  у  бабці  і  діда  в  той  час.
З  10  літ  хлопець  сам  собі  був  отаман.
З  плином  років  в  нім  вогник  не  згас.
Наполегливо  вчився  і  дух  гартував.
Спів  любив  і  зі  спортом  дружив.
Хворобливі  суглоби  свої  тренував
І  зі  совістю  в  злагоді  жив.
Пластуном  був,  читав,  у  походи  ходив,
Ріднокраю  минуле    вивчав.
В  собі  волі  і    нації  стержень  гострив,  
Готувався  до  визначних  справ.
 «Луг»,  «Основа»,  «Просвіта»,  «Сільський  господар»,  
«Сокіл»  -  в  цих  товариствах  він  був.
Мав  до  всього  юнак  неабиякий  дар,
Повнив  ділом  він  кожну  добу.
Хоч  за  зростом  малий,  слід  великий  лишив,      
Бо  Вкраїну  дієво  любив.
                                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739691
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.06.2017

РОМУАЛЬДО Й ПЕЛАГЕЯ

Вони  росли  в  будиночках,  що  поряд,  
З  дитинства  –  Ромуальдо  й  Пелагея.
Купалися  у  сонці  та  у  зорях,  
І  узами  скріпити  –      Гіменея,
Бажали  свій  союз,  як  зрілі  стали,  
Як  виросли  з  дитячої  приязні.
Вони  так  ніжно  й  віддано  кохали,  
Та  діяли  закони  не  сучасні.
Батьки  на  шлюб  їх  не  благословили.
Католик  –    Ром,  а  Пеля  –  православна.
Конфесії  любов  їх  поділили.
І  з  того  горе  вийшло  непоправне.
Послали  Ромуальда  аж  до  Риму.
Чума  до  Пелагеї  учепилась  –  
Тугу  відчула  в  серці  незбориму.
В  саду  за  муром  міста  опинилась,  
Де  нею  та  і  іншими  чумними
Опікувались  у  саду  монахи.  
Важкими  дні  були  її,  сумними.  
Горіла  кров,  у  сни  вривались    жахи.
Як  Ромуальдо  повернувсь  до  Львова,  
Дізнався  про  біду,  побіг  чимдужче
В  той  сад,  де  його  квітка  веселкова.
Вона  зачахла…,  як  під  зиму  кущик.
Він  на  руках  носив    своє  бажання,  
Сам  годував  і  щось  в  ній  зажевріло.
Ром  думав,  що  його  палке  кохання
Ввіллє  життя  в  змарніле  біле    тіло.
Та  помилився.  Вмерла  Пелагея.
Засумував  ще  більше,  зажурився.
Пішла  навік  від  нього  його  фея,  
І  він  чумою  також  заразився.
Вмирав,  просив  уклінно  поховати
Його  на  католицькім  кладовищі
Де  за  стіною  Пеліні  палати  –  
На  православнім.  Зглянулися  вищі
Сили  святі.  Гроби  їх  близько  були:
І  там,  і  там  –  два  серця,  з  листям  лавра.
Історію  їх  люди  не  забули,  
Не  стерлась,  наче  ера  динозавра.
Про  них  Шекспір    залишив  світу  п’єсу.
В  Луїджі  Да  Порта  вони  в  новелі.
Знайшов  бургомістр  у  архіві  пресу:
Про  їх  пригоду  –    запис    на  папері.  
Давно  церков  тих,    кладовищ  немає,
Що  свідчили  про  смерті  передчасні.
Та  щось  таке  над  містом  все  ж    витає
І  будить  у  серцях  чуття  прекрасні.
Скульптура  Ромуальдо  й  Пелагеї
Є,  водограй  там,  музика  лунає.
Хай  тих,  хто  люблять,  єднять  ієреї,  
Ніхто  й  ніколи  їх  не  розлучає.                            
                                                                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2017

До мети

Встала  рано  нині  Ганна.
Одягла  сорочку.
З’їла    кашу  із  бананом,
Випила  чайочку.

Потім  булку  пожувала,
Колою  запила.
Хоч  недовго  «ґаздувала»,  
В  кухні    насмітила.

Взяла  віник,  щоб  підмести,  
Лиш  махнула  дільно,  
Тут  прийшла  їй  есемеска,  
Сповістив  мобільний.

З  нетерпінням  ждала  звістки.  
Мала  їхать  в  гори.
«Відміняється  поїздка»,  -  
Написав  їй  Орест.

Сіла  в  залі  на  долівку.
Жалям  віддалася.
Мама  вгледіла,  голівку
Гладити  взялася:

- Чом  журба  лягла  на  личко,
Полину  гіркіша?
Впала  -  встань,  іди,  Анничко,
[b]До  мети  [/b]  скоріше.

В  Ганни  поза  не  змінилась.
Ствердла,    мов  статуя.
- Що  до  мене  причепились.
Зараз  [b]домету[/b]  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739428
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 26.06.2017

СТАНІСЛАВУ СКАРБКУ

(підприємцю,  меценату)  присвячується

Ви  знаєте  такого  підприємця,  
Що  збудував    театр  чи  сиротинець,
Що  виклався  фінансово  до  денця,
Проклав,  залізши  у  борги,  гостинець?
Це  Скарбек.  Є  і  зараз  меценати.
Та  на  чуже  не  знімуть  власну  шкуру.
А  він  міг  не  з’єднане      поєднати:
І  графську  честь,  і    шельмівську  натуру
Заради  того,  щоби  гріш  добути,
Вдягнути  жінку  в  золото  й  ґердани,
Полегшити  комусь  життєві  пута,
Життя  вдихнути  в    грандіозні  плани.
Був  різним.  Але  серце  мав  гаряче,  
Залишив  скарб  нам    –  драмтеатр  у  Львові.
Вклонись  йому,  чужинцю  і  земляче.
Він  вартий  шанування  і  любові.

Зараз  театр,  котрий  побудував  Скарбек
(на  той  час  найбільший  в  Європі)  
називається  Націона́льний  академі́чний
украї́нський  драмати́чний  теа́тр  ім.  Марі́ї  Занькове́цької.
А  ще  Скарбек  прозпочавбудівництво  замку
для  бідних  та  вдів,  яке  довершив  його  племінник.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739307
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.06.2017

ЮРІЙ-ФРАНЦ КУЛЬЧИЦЬКИЙ (той, хто навчив Європу пити каву)

(нар.1640,  Кульчиці,  Самбірський  район,  Львівська  область  —  †20  лютого  1694,  Відень)

Не  кожному  прославитись  дано.
Кульчицькому  Франц-Юрію  вдалося.
З  села  він,  що  на  Львівщині  воно,  
Із  Кульчиць.  Всяке  в  дні  його  лилося.

Дух  міст  пізнав,  народів  і  боїв.
Розумним  був  він,  з  лицарського  роду,
А  ще  відважним,  це  не  раз  довів.
Ходив    із  козаками  у  походи.

Попав  в  полон.    Та  викуплений  був
Словаками,  бо  знав  турецьку  мову
І  голову  до  думки  вміти  гнув,
Мов  гне  коваль  з  бруска  коню  підкову.

Як  мовознавець  віденським  купцям  
У  Білгород-Дністровськім  пригодився.
А  як  набридла  праця  йому  ця,
До  Відня  перебратись  поспішився.

До  Австрії  товари  привозив
Зі  сходу,  підприємець  був  від  Бога.
Коли  візир  турецький  обложив
Півколом  Відень,  викликав  підмогу.

Прорватись  крізь  стотисячні  ряди
Ніхто  не  міг.  Про  це  в  книжках  є  згадки.
Лише  Кульчицький  вичислив    ходи  –    
Знав  мову  ворогів  і  їх    повадки.

Важка  була  дорога  –  перейшов,  
Туди  і  звідти.  Тішились  містяни.
Звільнилось    місто  із    міцних  оков
Чужинців,  підсобили  християни.

Поляки,  німці,  з  Січі  козаки
Розбили  турків,  добру  здобич  взяли  –  
Тварин,  що    свійські,    із  зерном    мішки
І    з  кавою,    хоч  що  це  є,  не  знали.

Зелені  зерна  кинути  в  вогонь
Хотіли.  Й  два  мішки  спалили  з  люті.
Юрко  побачив,  кров  пішла  до  скронь.
Ним  пахи  й  смаки  кави  не    забуті.

В  ясирі  був,  варив  і  пив  не  раз
Напій  цей  –    тонус  вищить  і  без  хмелю.
Тож  попрохав,  щоб  видали  наказ
Йому  ці    зерна  принести  в  оселю.

Кульчицького  уважив  Відня  мер.  
Притулок  дав  і  кавові  зернята,
Ще  й  гроші.  Став  козак  наш  відтепер
Ув  Австрії  каварником  завзятим.

Він  каву  по-турецькому  носив
По  вулицях  і  скверах  Відня  міста.
Але  крутили  мешканці  носи,
Була  вона  їм  із  гіркавим    змістом.

Випадком    цукор  у  горнятко    впав.
Попробував.  Смачне!  Обличчям  –    усміх.
А  потім  ще  і  молока  долляв  –  
По-Віденському  кава  мала  успіх.

З  тих  пір  прижився  кавовий  напій
У  місті  Відні  і  по  всьому  світі.
Кульчицький  Юрій  -  в  пам’яті  людській,  
У  місті  Лева  –  в    бронзі  на  граніті.

У  Відні  також  з  бронзи  постає,
Там  вулиця  його,    яснить  промі́нцем.
І  в    Кульчицях  його    скульптура  є.
Пишаємося  славним  українцем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739214
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.06.2017

Люблю цей дощ

Люблю  цей  дощ  із  пахощами  м’яти,
Цей  ліс,  укритий  сірим  полотном.
Нагуслих  хмар  не  важені  карати
Над  озером,  повитим  тихим  сном.

Люблю  ці  трави,  вимиті  начисто,  
Подзьобані  калюжами  шляхи,
Цю  акапель  дощу,  що  лине  містом,
І  вводить  в  транс  долини  і  верхи.

Люблю  птахів  приглушене  співання,
Дворів  дрімотних    мокру  наготу
І  митей  надкосмічне  римування,
Їх  чисту  недоторкану  цноту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739126
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.06.2017

ТУЛИВСЯ ВЕЧІР

Тулився  вечір  до  землі
Масним  туманом.
І  день,  що  нісся  на  коні,
Мов  крига,  станув.

Сховався  вітер-хуліган  
В  норі,  мов  миша.
Нарешті  змовк  його  орган,  
Настала  тиша.

Схилили  голови  кущі,  
Поникли  трави.
В  ґрунти  забилися  дощі,
Замовкли  ґави.

Скотилось  сонечко  м’ячем
За    пруг  з  обійстя.  
Пробив  небесну  твердь  плечем
Злотавий  місяць.

Відчувши  втому,  малюки
Лягли  у  люлі.
Гуляють  юнки  й  юнаки.
Кують  зозулі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739061
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.06.2017

ВИРОСТАЄ ЛЕЛЬ

Виростає  Лель  в  Лелеки.
Хоч  не  вчиться  в  школі,  вузі,
Його  злети  –    над  смереки,
Ноги  –  вищі  трав  у  лузі.  

Дзьобом  ловить  жаб  уміло,  
Вухом  –  пісню  солов’їну.
Носить  гордо  своє  тіло,  
Тре  кожнісіньку  пір’їну,  

Щоб,  як  сніг  вона  блистіла.
Дзьоба  миє  в  річці,  лапи.
Світить,  мов  черешня  спіла,  
Поглядом  ясним  крилатим.

Міць  росте,  бере  гітару
І  мотив  веде  манірно.
Дзьобом  б’є,  шукає  пару  –  
Подругу  надійну,  вірну.

А  коли  знайде,  охоче
У  своє  веде  гніздечко,
Береже,  як  власні  очі,
Гріє  променем  сердечка.

***
Людям  не  дано  літати,
Як  птахам  між  хмар  у  літі.
Мусять  знань,  умінь  набрати,
Щоб  знайти  себе  у  світі.

Від  пернатих  вчитись  варто
Міри,  вірності  та  згоди,
Не  сідаючи  за  парту,  
Пізнавати  світ  природи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017

ЛЕГЕНДА

[b][/b]ПРО  МОРШИН

     Це  було  дуже  давно,  на  початку  XIV  століття.  Високо  в  горах  Карпатах  жила  собі    сім’я  Бойнярів,  яка  складалася  зі  семи  осіб,  серед  яких  був  дід  Град,    баба  Блискавиця,  тато  Вогонь,    мама  Сміла,  їх  трійко  дітей  –  донька  Зорецвітка  та  сини-близнюки  –  Мор  та  Шин,  які  народилися  трьома  роками    пізніше  від  своєї  сестри.  Чому  ця  сім’я  жила  високо  в  горах,  коли  вона  там  оселилася,  ніхто  достеменно  в  їхній  окрузі  не  знав,  тільки  ходили  чутки,  що  їх  прародичі  прийшли  сюди  з  якогось  далекого  краю.  Вони  вирізнялися  з-поміж  іншого  люду.  Всі  були  високими  на  зріст,  вправними  у  праці,  гострими  на  думки.  Коли  Зорецвітці  виповнилось  12  років,  вона  вийшла  заміж  за  файного  легеня  Івана,  що  жив  у  долині.  Він  пішов  на  пристайку  до  сім’ї  Бойнярів.    Роком  пізніше  брати,  яким  стукнуло  по  18,  покинули  гори  Карпати  й  вирішили  пошукати  собі  щастя  в  іншій  місцині  –  рівнинній.  Чому?  Бо  приснився  їм  обом  сон  в  ніч  перед  днем  їхнього  народження.  Морові  снилося,  що  він  знаходиться  у  незнайомому  місці,  де  густий  мішаний  ліс,  пташки  співають,  а  довкруж  дичина  бігає.  Шинові  –  буцімто  він  у  незнаній  місцині,  але  не  в  лісі,  а  на  галяві,  вкритій  травами  та  квітами,  а  поряд  річка,    в  якій  риби  –  видимо-невидимо.    Розповіли  хлопці  одне  одному  сни  свої  вранці    й  вирішили,  що  недарма  їм  таке  приснилось,  що  це  небо  знак  їм  подає    збиратися  в  дорогу.  Довго  брати  не  барились.  Помились,  поснідали,  вдяглись,  спакували  речі  в  торби  і  пішли  прощатися    зі  сестрою  Зорецвіткою,  шваґром  Іваном,  татком  та  ненею.  Хоч  батьки  не  хотіли,  щоби  сини  лишали  рідну  домівку  –  молоденькі  ще,  але,  бачачи,  що  хлопці  тверді  у  своєму  намірі,    уволили  їх  бажання,  поблагословили  в  путь-дорогу.  Взяли  брати    із  собою  чотири  великі  паляниці,  торбинку  зернят  пшениці,  трохи  сухарів,  чотири  кусні  бринзи,  два  кілограми  сала,  літру  лущених  горіхів,  одяг  на  зміну,  топірець-молодець,  кресало  та  два  власних  тесака,  що  їх  їм  батько  подарував  на  їхнє  шістнадцятиліття.
«Бувайте  здорові,  мамо!  Бувайте  здоров,  тату!»  -  сказали  брати  й  рушили  в  дорогу.    
     Довго  йшли,  шукаючи  затишний,  ніким    не  займаний  куточок  землі,  де  би  була  рівна  місцина,  річка  та  ліс.  І  знайшли  собі  таке  місце  –  не  велике  й  не  мале,  і  болітець  трохи  в  ньому,  і  тверді  є,    у  травах  та  цвіті  (це  було  якраз  у  літі).    За  лугом,      з  одного  боку  галявини,  ліс,  який  густо  заріз,  з  другого  –    річка,  як    блакитна  стрічка.  Потомили  тіла  брати,  сіли  на  траву,  щоб  відпочити,  втому  змити.  Хвилин  десять  сиділи,  навіть  не  говорили,  а  тоді  вогонь  розпалили,  чаю  з  м’яти  й  рум’янку  зварили,  витягли  сухарики,  горішки,  перекусили  і  вирішили  обійти  місцевість.  Коли    майже  довершували  свою  подорож,  побачили  гарне  озерце  –  голубе,  як  небо,  овальне,  як  яйце,  під  лісом.  Підійшли  до  нього,  не  полінувалися,  ноги  замочили,  вода  теплою  була,  скупалися.  А  тоді  вернулися  на  те  місце,  де  вогонь  палили,  який  загасили.    Сухих  гілок  трохи  наламали,  сяку-таку  халабуду  змайстрували  й  у  ній  заночували.  В  сон  провалилися  одразу,  бо  дуже  були  потомлені  дорогою.  Збудило  братів  сонечко,  яке  пропхало  свої  теплі  світлі  промінці  через  щілини  халабуди  й  доторкнулося  до  облич  хлопців,  і  пташки,    які  весело  на  світанні  виспівували,  ніби  тішилися  тим,  що  вони  вже  не  самі  в  цій  місцині,  бо  люди  прибули.  Згодом  на    відстані  близько  ста  метрів  від  лівого  берега  річки,  що  протікала  між  дерев,  серед  яких  найбільше  росло  беріз,  Мор  і  Шин      збудували  собі  дерев’яну  хату.  Потихеньку-помаленьку  стали  брати  в  ній  обживатися.  Зробили  сякі-такі  меблі  –  стіл    з  лавами,  два  ліжка,  де  за  матраци  служило  сіно,  скриню  –  для  зберігання  всякого  пожитку,  полиці,  щоби  класти    горщики,  миски  та  горнята,  які  самі  собі  виготовили  з  глини  (дід  це  вмів  робити  і  їх  навчив).      Мор    був  мисливцем,  тож  що  через  день  ходив  у  ліс  на  полювання.  А  Шин  любив  у    землі  копатися  –  сіяти,  садити,  а  ще  –    рибалити.  Ліси  кишіли  дичиною,  тож  м'ясо  брати  їли  мало  не  щодня.    Крім  того,  Мор  приносив  з  лісу  гриби  та  ягоди,  пахучі  трави,  щоби  варити  чай.    Гриби  та  ягоди    не  тільки  варили,  а  й  сушили,  щоби  на  зиму  мати.  У  річці  водилася  різна  риба  –  карасі,  лини,  плотва,  щупаки  навіть.    Шин  ловив  рибу,  готував  з  неї  юшку,  запікав  на  вогні,  а  також  сушив.  Сіяв  на  скопаній  лопатою  (витесав  з  дерева)  землі    пшеницю,  рвав  квасок  і  лободу  на  суп  у  теплий  період  року.    Їжі  братам  вистачало.  Тож  були  вони  задоволені,  жили  мирно-дружно.  Вечорами  любили  сидіти  на  подвір’ї  біля  вогню,  взимку    біля  печі,  яку  змурували  в  хаті.  Гомоніли,  згадувати  минуле,  співали  пісні.  Так  минуло  три  роки.  
   Сумно  стало  братам  від  одноманітного  життя.  Захотілося  кожному  з  них    створити  власну  сім’ю.    Ну,  а  де  ж  дівчат  шукати?  Вертатися  в  гори?    Але  там  тих  дівчат,  як  кіт  наплакав,  та  й  ті,  не  Бог  зна,  які.  Вирішили    піти  в  іншому  напрямку  –  східному.  Йшли-йшли,  та  й  зайшли  таку  місцину,  де  люду  багато  проживало  –  за  рікою  великою,  широкою,  бурхливою.  І  місто  й    носили  ту  ж  саму  назву  –    Стрий.  Зайшли  до  поселення,  попали  на  торговицю.  Товар  купці  іноземні  привезли  –  сіль,  одяг,  взуття,  посуд.  Говорили  не  українською  мовою,  але  деякі  слова  брати  розуміли.    На  тій  торговиці  пригляділи    хлопці  собі    двох  дівчат  –  одна  чорноока  з  темно  каштановим  волоссям,  друга  –  зеленоока  зі  світло-русим,  та  й  давай  іти  в  атаку,    підбивати  клинці  до  них.    А  дівчата  дуже  й  не  пручалися.  Парубки  були  ставні,  гарні,  медовим  напоєм  їх  пригостили,  то  ж  вони  радо  прийняли  їх  дружбу.    За  тиждень  договорилися    про  нову  зустріч.  Прибули  хлопці  до  Стрия  зраночку,  продали  на  торговиці  тушку  дикого  кабана  і  тушки  двох  диких  кіз,  впольованих  у    лісі,  та  й  пішли  просити  благословення  на  шлюб  у  батьків  дівчат,    уподобаних  ними.  Ті  довго  не  думали,  дали  згоду.  Хлопці  прийшли  в  їхній  дім  не  з  пустими  руками,  а  з  гостинцями,  розповіли,  де  живуть,  чим  займаються.  Сподобалися  вони  батькам.  
   Другого  дня  зранку  Мор  та  Шин  за  виручені  на  торговиці  гроші  найняли  коней  у  Стрию  і  поїхали  з  дівчатами  в  гори  до  своїх  батьків,  щоби  й  ті  поблагословили  їх  на  шлюбне  життя.  І  хлопців  батьки  дали  згоду.  А  ще  за  два  тижні  відгуляли  обидві  пари  спільне  весілля  –  у  Стрию.  Файно  відгуляли.  Їли,  веселилися,  співали,  танцювали,  з  алкоголю  було  тільки  домашнє  вино  з  малини-ожини,  на  меді  настояне,  але  пили  мало.    Привели  хлопці  жінок  до  свого  дому  та  й  стали  жити-поживати    вже  вчотирьох.  Було  у  них  по  одній  кімнаті  на  кожного,  а  кухонька  –    спільна.  Жили,  трудились,  на  торговицю  час  від  часу  їздили,  продавали  дичину,  гриби,  трави,  рибу.  Розжилися.  Купили  пару  коней,  інструменти,  одягу  різного.    Морова  дружина,  Галина,  завагітніла  і  стала  підмовляти  свого  чоловіка,  щоби  той  або  сам  будував  хату,  або  брата  заставив  будувати,  щоби  окремо  одне  від  одного  жити.    А  як  Мор  буде  жити  окремо  від  Шина?  Брати  ж  близнюки,    двадцять  один  рік  прожили  плече  до  плеча  –  разом  їли,  разом  виростали,  роботу  робили,  науку  здобували.  Але  задумався  Мор.    
     Одного  разу  він,  біжучи    по  лісі  за  зайцем,  угледів    в  долинці  біля  кущика  калини  джерело.    Спинився,  пити  хотів.  Спека    надворі  в  той  день  стояла  незносна.  Набрав  Мор  води  у  пригорщі,  втягнув  до  рота.  Гірко-солена!  Як  так?  Що  за  чудо?  І  тут  його  мозок,  мов  хто  колючкою  діткнув.  «Е,  -  подумав,  -  може  з  тієї  води  сіль  можна  буде  добути?»  Прийшов  додому  та  й  розказав  братові    про  дивне  джерело.  «Можна  буде  попробувати  випарити  воду.  А  що,  як  і  справді,  з  неї  сіль  можна  буде  добути?»  
   Пішли  брати  на  другий  день,  поснідавши,    в  ліс  до  того  місця,  де  Мор  джерело  знайшов.  Він  позначив  дорогу,  як  вертався    від  нього  додому  –  листки  лопуха      жмутами  кидав  кожних  10    кроків  аж  до    дуба,  що  стояв  біля  знайомої  йому  стежки.  Знайшли  брати  природню  криничку  з  водою  без  мороки.  Попробували  на  смак  –  солена.  Набрали  у  дерев’яні  відерця  й  почвалали  в  дім.  Випарювали  воду  на  невеликому  вогнищі.  Довго.  Трохи  солі  здобули.  Вкинули  до  юшки,  що  варилася.  Спробували.  Гіркувата,  але  все  ж  смачніша  із  добутою  ними  сіллю,  ніж  без  неї.  А  сіль  у  той  час,  варто  сказати,    була  дуже  дорогою  –  на  вагу  золота.  
     Потихеньку-помаленьку  організували  брати  невеличке  виробництво  по  випарюванню  солі  –  таки  там,  у  лісі,  біля  джерела.  Вирубали  для  цього  трохи  дерев  та  кущів,  обгородили  чисту  від  насаджень  місцевість.    Хатку  поставили  на  ній,  піч  у  одній  із  кімнат  виліпили.  Коли  солі  набиралося  достатньо,  їхали  кіньми  до  Стрия    або  в  Зідич  і  там  її  продавали.  Про  Зідич  дізналися  брати  у  Стрию  на  торговиці.  
   Тут  надійшов  час  родити  жінці  Мора.  Пологи  в  Галини  відбулися  без  проблем.  Привела  вона  у  світ  хлопчика,  якого  навали  Златаном.  Жінка  з  народженням  сина  –  спадкоємця,  відчула  свою  важливість  і  почала  із  ще  більшим  завзяттям,  як  до  цієї  події,  лоточити  щодня  свого    чоловіка  –  будуй  окрему    хату  й  будуй!  А  ще  хотіла,  щоби  не  поряд  з  тією,  в  якій  вони  досі  жили,  зводив,  а  на  другому  березі  Березниці  (так  брати  назвали  річку).  Чому  не  поряд?  Бо,  мовляв,  Шинова  жінка  –  Ірина,  не  може  завагітніти,  то  буде  заздрити  їм,  а  це  для  дитини  недобре.  Послухав  Мор.  Почав  будувати  хату  на  другому  березі  Березниці.  Брат  помагав  йому  зводити  житло.  А  як  інакше?    Близнята,  нерозлийвода  з  малих  літ.  Коли  Мор  із  жінкою  оселилися  в  новій  хаті,  його  жінка  ще  й  такої  заспівала:  «А  чого,  це  ви  сіль  разом  добуваєте,  продаєте  і  гроші  ділите  навпіл?  Це  ж  ти  знайшов  солене    джерело.  Ти  його  власник.  Сам  випарюй  сіль  і  продавай.  І  дичина  твоя.  А  Шин  нехай  рибу  свою  продає  і  пшеницю.    Довбала  його,  довбала  і  додовбала.  Поділили  брати  бізнес.    Рідко  стали  стрічатися.  Шин  образився  на  Мора.  Одного  коня  він  забрав,  другого  брат  взяв  до  свого  обійстя.  Так  жили  рік  –  не  сходилися,  не  спілкувалися,  як  чужаки  якісь.  А  тоді  у  край  їхній,  це  було  якраз  навесні,  прийшла  дивна  хвороба,  яка  косила  тварин  поголовно  –  і  ведмедів,  і  лисиць,  і  оленів,  і  косуль.  Дичина  у  лісі  вимирала.  Вижили  тільки  ті  окремі  звірі,  що  воду  бігали  солену  пити  до  джерела.  Та  невдовзі  і  джерело  пересохло.  Мор  перестав  видобувати  сіль,  вполювати  якусь  тварину  в  лісі  стало  для  нього  великим  трудом.    Риба  теж  дохла  –  і  в  ріці,  і  в  озері.  Тут  ще  й  син  Мора  захворів.  Забідкались  брати  та  і  їхні  жінки  теж.  Що  ж  робити?  За  що  їм    це?  -  думали.  І  от  однієї  ночі  приснилась  Морові  молода  красива  незнайома  жінка  з  блакитною  накидкою  на  голові.  Вона  сказала:  «Якщо  будете  з  братом,  як  це  було  колись,  у  мирі-дружбі  жити,  набутим  ділитись,  то  джерело  знову  заб’є  в  лісі,  й,  може,  не  одне,  а  хвороба  перестане  переслідувати  тварин».    Шинові  теж  приснився  сон  тієї  ж  ночі.  Йому  теж  явилась  красива  молода  жінка  з  ясним  поглядом  в  очах,  з  милим  усміхом  на  лиці.  Вона  сказала:  «Як  пробачиш  свого  брата  і  будете  далі  жити  з  ним  душа  в  душу,  як  це  було  колись,  то  хвороба,  що  вбиває  звірів  і  риб,    відступить,  жінка  твоя  зачне  того  ж  дня  і  вродить  здорову  дівчинку,    а  місцина,  де  ви  живете,  стане  місцем  оздоровлення  для  багатьох.  Ви  ж  із  братом  будете  вписані  в    історію  краю,  де  оселились  і  де  згодились».    Збудилися  вранці  брати,  розказали  своїм  жінкам  сни,  які  їм  приснилися.    Вирішили,  довго  не  роздумуючи,  помиритися.  Летіли  одне  одному  назустріч,  як  лебідь  до  лебідки    летить  після  довгої  вимушеної    розлуки.  Зійшлися,  обнялися,  притулилися  лобами,  потерлися  ними.  «Віднині  мир,  любов  і  спільна  праця!»  -  сказав  Мор.  «Віднині  мир,  любов  і  спільна  праця»,  -  повторив  Шин.
     З  того  часу  жили  вони  сім’ями  дружно,  спільно  працювали,  одне  про  одного  дбали  і  все  те,  що  у  сні  їм  казала  незнайома  красива  жінка,  збулося.    І  в  Мора,  і    в  Шина  народилося  ще  багато  дітей,    а  в  їхніх  дітей    свої  діти  з’явилися.  Про  їхню  місцину,  що  стояла  в  оточенні  густих  лісів,  у  яких  били    джерела  солені  та  прісні,    дізналися  люди  з  різних  боків.  Вони  стали    приїжджати  сюди,  лікувати  джерельною  водою  різні  недуги.  Багатьом  допомагала  вода.  Згодом  медики-науковці  дослідили  її  в  хімічних  лабораторіях  і  визнали  той  факт,  що  вона  й  справді  має  лікувальні  властивості.  Лікарі  навчилися    ту  ропу,  що  витікала  з-під  землі,  розбавляти,    в  правильній  концентрації  подавати    хворим  для  пиття  та  для  прийому  ванн.  А  селище  згодом  назвали  Моршином  на  честь  братів  –  Мора  та  Шина.  Той,  хто  споживає  моршинську  водицю  з  добром  і  вірою  в  серці,  обмиває  нею  тіло,  отримує  здоров'я  та  силу.    Декому  ж  вода  й    вік  продовжує.    Так  є.  А  як  хто  в  це  не  вірить,  то  хай  приїде  до  Моршина  і  перевірить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017

ВЕРХОВНОМУ АРХІЄПИСКОПУ ЕМЕРИТУ ЛЮБОМИРУ

(Любоми́р  Гу́зар;  нар.  26.02.1933  у  м.  Львові,  відійшов  до  вічності  31.05.17  у  с.  Княжичі  Київ.  обл.,  тіло  спочиває  у  крипті  Патріаршого  Собору    в    Києві  ,  єпископ  УГКЦ,  кардинал  Католицької  церкви;  з  28.01.01  Верховний  архієпископ  Львівський,  25.06.05-  10.  02.11  –  Верховний  архієпископ  Києво-Галицький,  Голова  УГКЦ  )

Велике  бачиться  на  відстані  років.  
Безцінне  світиться,  коли  життя  згортає.
Ріка  повниться  із  малесеньких  струмків.  
Із  чистих    дум  для  світу  мудрість  виростає.  
                                                       ***
Архієпископ  закінчив  земну  мандрівку.
Я  рада  тим,  що  попрощалась  зі  святим.
З  його  зображенням  одержала    листівку.
Тепер  говорю  з  емеритом,  як  з  живим.  
                                                           ***
Він  народився  в  тридцять  третьому  у  Львові.
Як  десять  літ  мав,  за  кордон  емігрував.
Бо  Сталін    ніс  не  хліб  і  сіль  на  рушникові,  
Його  родині  він  арешти  готував.  

Спочатку  в  Австрії  з  батьками  оселився.
А  потім  чверть  століття  в  США  пробув.
В  гімназії,  у  семінарії  учився,
Ступінь  магістра  філософії  здобув.

А  згодом    доктора  звання    ще  –  богослов’я.
Вступив  за  покликом  душі  у  монастир.
Хоч  і  не  славився  він  надміром    здоров’я.
Та  викладався  у  добі,  мов  богатир.

В  Урбаніані»  викладав  –  у  Папськім  вузі.
І  Патріархом  нашим  Йосифом  (Сліпим)
Він  на  Єпископа  був  висвячений,  друзі  –  
Ченці-студити,  були  дуже  горді  цим.

Прожив  у  Римі  двадцять  п’ять  дієвих  років  –  
Учився,  вчив,  в  душі  ростив  любов  і  мир.
А  потім  в  рідний  край  свої  направив  кроки,
Його  не  бачив  півстоліття  Любомир.

Прибув,  служив  всім  серцем  Церкві,  Батьківщині.
Через  три  роки  –  пом.  Глави  УГКЦ.
Жив  у  малім  будинку  в  селищній  місцині.
Не  закривав  від  співвітчизників    лице.

УГКЦ  Архієпископом  Верховним  
Був  згодом  обраний,  бо  люд  його  любив.
Папа  Іван-Павло,  наставник    наш  духовний,
Ще  й  Кардиналом  від  КЦ  його  зробив.

Взяв  емерит  свій  курс  на  з’єднання  у  вірі
Всіх  християн,  на  схід    проклав  він  церкві  путь.
Ділитись  зайве  на  конфесії,  в  безмірі  
Всесвітнім  Бог  один,  і  в  цьому  вища  суть.

Через  дванадцять  літ  життя  у  ріднокраю
Він  до  столиці  свій  осідок  переніс.
Собор  величний  збудував,  біля  Дніпра  є,
Що  патріарший,    літ  дванадцять  вгору    ріс.

За  гроші  вірних  будувався,  за  цеглинки,
Що  купували  ті,  хто  в  серці  требу  мав.
Від  влади  церква  не  взяла  ані  грошинки,
Храм  закладався  чесно  й  чесно  виростав.  

Змінив  свій  титул    Кардинал,  не  став  купатись
У  славі,  чистим  був,  мов  ранішня  роса.    
Києво-Галицьким  Верховним  став  він  зватись
Архієпископом,  але  віддав  посаг,  

Як  храм  підняв,  що  його  знесла    Катерина  –  
Прищем  на  носі  католицтво  їй  було,  
Як  і  Козацька  Січ  і  в  цілім  Україна.
Звершилось!  Істина    наставила  чоло.

Архієпископ  кандидатом  був  на  Папу.
Не  вийшло  з  цим,  та  Україні  послужив.
Любов  до  Бога,  до  людей  поклав  на  мапу
Свого  маршруту,  мудрість  світові  лишив.
                                                                                                                                 
КЦ  –  Католицька  Церква.
Цеглинки  –  грамоти,  на  яких    вказано,  хто  і  яку  суму  пожертвував  на  будівництво  Патріаршого  храму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738601
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.06.2017

МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

Кореня    древнього,  гідного  подиву,
Графського,  з  запахом  честі  єлею.
Князь  Лев  Данилович  дав  його  родові
Грамоту  на  володіння  землею.

Міг  він    юриста  стежину  мережити.
Тільки  свій  шлях  по-інакшому  бачив.
Вибрав  чернецтво,  щоб  Богу  належати.
Шлях  собі  в  напрямі  цьому  означив.

В  Римі  був,  з  Папою  зустріч  мав,  було  це.
Та  повернувся  до  рідної  хати  –  
В  Галичину,  став  главою  УГКЦ,
Мріяв  він  церкви  дві  гілки  з’єднати  –  

Східну  та  Західну,    в  мирі  та  злагоді
Вести  народ  шляхом  віри  до  Бога.
Думи-квітки  соком  зріли  у  ягоді,  
Плодом  укрилась  святого    дорога.

Много  зробити    вдалося  Шептицькому  –  
Церкву  підняти,  народ  розбудити,
Світло  посіять  між    роду  мужицького,
Школи  художні  й  освітні  відкрити.

Те,  що  зібрав  він,    стоятиме  вічністю  –  
Цінні  книжки  і  художні  картини.
Звів  він  для  бідних  і  немічних  лічницю,
Радив  відкрити  читальні-хатини.

Банк  заснував.  Мав  на  це  своє  бачення.
Гроші  –      на  розвиток  церкви,  громади,
Не  на  своє    особисте  збагачення.
Всі  його  задуми  –  ближнього  ради.

Люд  не  ділив  на  народи  і  нації  –  
Груди  за  кожним  безправним    боліли.
В  злобі  до  інших  не  бачив  він  рації.
Вчинок  розсудить  лиш  –  чорний  чи  білий.

Страху  не  мав  перед  жодними  владами,
Тільки    боявся  образити  Бога.
Милість  і  щедрість  були  його    «вадами».
Довгу  тернисту  пройшов  він  дорогу.

І  коли  час  його  кликав  до  вічності,  
Мовив  братам  по  служінню,    по  вірі:
- Церква  не  вмре,  стане  тільки  величніша,
               Для    Україні  минуть  роки  сірі.
               І  хоч  Москва  їх  обох  убиватиме,
               Бог  Україну  і  церкву  триматиме!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738508
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.06.2017

СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКІЙ

З  днем  народження,  Соломіє  Крушельницька!

О,  панно  Соломіє!  О,  Мадонно!
Ти  гордість  наша  й  цілої  Європи!
Умінь,  краси,  таланту  скарб  бездонний!  
Радієм,  що  ти  клала  свої  стопи
На  Віареджо  вулицях  і  Львова,  
Безцінний  спів  свій  дарувала  світу.
Була  ти,  діво,    справді    виняткова,
Сам  Бог  твій  голос  золотом  помітив.
Тебе  ж,  таку  величну  й    незрівнянну,
В  часи  СРСР  вкривали  брудом...
Коли  ж  на  сцену  вийшла  ти  востаннє,
То  попрощалась  з  різнобоким    людом  -  
І    з  тим,  що    зиму  теплим  серцем  гріє,
І  з  тим,    що  крила  рве  безжально  літу.
Ти  будеш  завжди,  панно  Соломіє,
У  пам’яті  людей  усього  світу.
Твоє  ім'я    театр  у  Львові    носить.
Тіло...    присвоїв  цвинтар  Личаківський.
Душа  ж  жива,    блищить,  як  в  сонце  роси,
Орфею  наш  співучий    український!

   Трішки  змінила  вірш    23.09.22.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2017

КИЇІВ ТА ЛЬВІВ

Київ  –  Вкраїни  серце.
Львів  –  це    її  душа.
Діти  їх  –  мед  із  перцем,
Скажуть  недолі    –  шах!
Кинуть  і  «мат»  завзято,
Доля  їм  дасть  квиток.
Буде  в  країні  свято!  
Піде  в  новий  виток!
Маком  розквітне  будень
Під  говірки  дзвінкі.
Тільки  калина  буде  
Часом  пускать  гіркі
Сльози  за  рідним  сином  –  
Тим,  що  в  бою  поліг,  
Що  захищав  країну
Від  ворогів    усіх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738033
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2017

ПАМ’ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ У ЛЬВОВІ

Проспект  Свободи.  Центр.  Шевченко  там  стоїть.
Брати  Сухорські  його  в  бронзу  закували.
Величний,  гордий,  руки  –  вище  верховіть.
Він  –  символ  нації,  пророк,  поет  удалий.

Туристи,  квіти  у  підніжжя  повсякчас,
Молитва,  мітинги,  протести,  фестивалі.
Шевченко  чує  все  і  вірить,  прийде  час.
В  могилу  кине  Україна  всі  печалі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738029
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.06.2017

РОБИ ДОБРО, ДИТИНО!

 1.Встану,  помолюся,
Застелю  постельку.
З’їм,  що  дасть  матуся,
Поцілую  неньку.
Збудиться  сестричка  –  
Їй  пошлю  привіти  ,
Поцілую  в  личко  –  
Тепле,  наче  літо.
Потім  помайструю  –  
Зроблю  зайця  маску,
Літачка  складу  я,
Почитаю  казку.
А  як  буде  ненька
Кликати  до  праці,  
Прибіжу  швиденько  –  
Рація    ж  із  рацій!
 

2.  З  мамою  і  татком
Я  роблю  зарядку.
За  усе  беруся,
Майже  не  лінюся.
Посуд  витираю,
В  кухні  підмітаю.
Світ  докруж  вивчаю,
Все  на  вус  мотаю.
Каже  мама  й  татко:
«Боже  в  нас  дитятко!»
 

3.  Вечір.  Спати  йду    до  ліжка.
Вмив  обличчя,  руки,    ніжки.
До  матусі  притулився,
Щиро  Богу  помолився.  
Наді  мною  янголята
Простягли  свої    крилята,
Сон  мій  будуть  берегти,  
Слати  гарні  сни-листи.

4.  Владислава  і  Софійку,  
Вероніку  та  Андрійка  –  
Всіх  Ісус  в  опіці  має,
Щастя    всім,  добра  бажає.
А  як  хтось  кричить  без  толку,  
Ранить  словом,  наче  голка
Палець,  безлад    робить  в  домі,  
Співчувать  не  вміє  втомі
Батька,  матері,  бабусі,  
Діда,  що  весь  день  у  русі.
Не  спішиться  до  роботи,
Безтурботний,  наче  котик,
Лакомиться  на  спокуси,
То  засмучує  Ісуса.
 

5.  Дав  Максим  коня    Златусі.
Кавуна  –  Олег  Катрусі.
Ростик  дав  цукерку  Олі.
Леся  –  кубики  Миколі.
Оля  випрала  сорочку,  
Лесь  пустив  гуляти  квочку
В  двір  з  курчатами    малими.
Ігор  вибив  всі  килими.
Як  тут  можна  не  радіти?
Діють  всі  як  Божі  діти.
 

6.  Ліза  маму  потішала  –  
Іграшки  в  куток  складала,
Малювати  вчила  Златку
Слоника,  пташину,  хатку.
Заплітала  їй  косичку,  
Клала  в  рот  смачну  суничку,
Брудне  личко  витирала,  
Пісеньками  розважала.  
Мама  Віку  похвалила,
Виноградом    пригостила.  
«Боже  ти  дитя,  -  сказала,
У  щоку  поцілувала.
А  ти  мамі  помагаєш?
Менших  себе  доглядаєш?  


7.  Іван  погнав  на  луг  бика.
Роман  собаці  кашу  дав,    
Налив  котові  молока,
Книжки  в  полиці  поскладав.
За  хлібчиком  Олесь  сходив,
Сміття  раненько  виніс  з  хати,
Взуття  своє  й  сестри  помив,
Собаку  вивів  погуляти.
З  комірки  овочі  приніс
Андрій,  лиш  мама  попросила:
Цибулю,  помідор,  редис  –  
Щоби  салат  смачний  зробила.
Хоч  трішки  хлопці  потомились.
Та  зробленим  вони  гордились.
Сповняли  ж  Божий  заповіт  
Нести  добро  у  білий  світ.
 

8.  Вбрала  вишивку  Аліна
Зраночку  борзенько.
Вклала  писанки  в  корзину,
Пасочку  маленьку.
І  пішла  Христа  просити
Про  благословіння,
Співом  щирим  восхвалити
Боже  воскресіння.
Чемно  Службу  відстояла,
Не  гнулась,  мов  колос.
Ще  й  «Христос  воскрес!»  співала  –  
Дзвінко,  на  весь  голос.  
 

9.  Боже,  голос  мій  влови,
Рід    мій  весь  благослови:
І  бабусь,  і  дідусів,
Братиків,  сестер,  батьків
І  мене.  Про  всіх  подбай,
Всім  опіку  посилай,
Бережи  мою  родину
І  всю  нашу  Україну!
 

10.  -    Чом  радієш  ти,  Златусю,
Світишся,  мов  сонце  ясне?
Тата  маю  я,  матусю,  
Брата.  Чи  ж  це  не  прекрасно?
Мама  ніжно  приголубить,
Одягне  і  нагодує.
Тато  книжку  книгу  нову  купить,
Іграшку  відремонтує.
Братик  дасть  автомобіля
І  планшет,  щоб  в  гру  пограти,
Кубики,  ведмедя  Філю,
Щоб  не  сміла  сумувати.
Ми  йдемо  з  сім'єю    в  ногу.
Дякую  за  все  це    Богу!
 
 
11. Мамо,  книжечку  візьми,
Біля  мене  посиди.
Прочитай  про  рідний  край,
Про  лісок,  садок  і  гай,
Про  звірят,  що  у  ліску,
Про  пташок,  що  у  садку,
Про  пінгвінів  і  бджілок,
Про  чемненьких  діточок,
Про  собаку  і  кота,
Жабенятко  і  крота.
-  Сяду  поряд,  на  край  ліжка,
Почитаю  тобі  книжку.
 А  ти  знаєш,  любий  сину,
Хто  створив  тварин,  людину,
Землю,  дерево,  квітки,
Небо,  сонце  і  зірки?
-    Ні.  Хто  ж  він,  цей  чародій?
 Не  тягніть,  кажіть  мерщій.
-    Бог,  понад  усіх  Мудрець,
Світу  нашого  Творець.
Все  створив  Він  до  пуття,  
Дав  закони  для  життя:
«Люби  ближнього  й  себе».
Знай  тепер  і  ти  про  це.
 

12    Травка  зеленіє,  
Сонечко  сія.
Хмарка  в  небі  мліє,
Пташечка  співа.
Вибігли    малята,
Граються  в  дворі.
Цвіркунець  завзято
Скаче  по  траві.
Мами    звати  діток
Не  спішать  у  дім.
Тепле,  світле    літо,
Весело  усім!
Качка  радо    кряка,
Звук  іде  з  ріки.
Богу  щиру  дяку  
Шлють  малі    й  батьки.
 

13.  Будь  хоч  жовтим,  наче  сонце,  
Чи  біленьким,  наче  сніг,  
Чорним,  як  вночі  віконце  –  
Діток  любить  Бог  усіх!
Колір  шкіри  не  важливий,
Цінна  є  лише  душа,
Погляд  щирий  чистий  милий,
Посмішка,  мов  цвіт,  ясна,
Руки,  що  до  праці  здатні,
Серце,  що  гойдає  світ.
Чи  як  торт  ти  шоколадний,
Чи  як  з  вишні  білий  цвіт  –  
Не  важливо.  Ти  –  Людина,
То  ж  твори  добро  без  меж,
Щоб  вкривалася  стежина
Цвітом  та,  якою  йдеш!
 

14.  Захворіла  мама  в  Тоні  –  
Грип  звалив  до  ліжка.
Склала  дівчинка  долоні
І  зігнула  ніжки.
Мовила:
-  Дай  мамі  рідній
ТИ  здоров'я  гоже.
Буду  чемна  і  привітна,
Тільки  зглянься,  Боже!
В  школі  вчитимусь  ретельно,
Гратиму  всі  гами
І  співати  акапельно,
Лиш  на  личку  б  мами
Усмішка  ясна  з’явилась,  
Блиск  вернувся  в  очі,
Сила  в  тілі  відновилась.
Вислухав  охоче
Бог  молитву  щиру,  світлу.
Мамі    легше  стало.
Небо  проліском  розквітло,
Сонце  засіяло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017

Лесі Українці

                                                                                                                                           Хотіла  б  я  піснею  стати...
                                                                                                                                                                           Леся  Українка

Лесю  Українко!
Піснею  ти  стала.
Ллється  гучно,  дзвінко
Понад  лісом,  ставом
Рідної  Волині.  
У  Криму,    в  Єгипті
Б’є  у  хвилі    синій.
В  тексті-манускрипті
Щиро  і  ясненько
Променями  грає.
Україну-Неньку
В  світі  прославляє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737951
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.06.2017

БУВАЮТЬ ЛЮДИ

Бувають  люди,  як  грудневий  сніг,  
Немов  гірський  кришталь,  сорочка  прана.
А  є  такі:  їх  слово,  наче  ріг
Таранить  душу,  залишає  рани.

Такі  є:  пустять  слова    срібний  дзвін,
Почуєш  -  і    орлом  злетиш  до    неба.
А  є:  слівце  підкинуть  -  дух  у  тлін,
І  ти,  немов  засохлий  цвіт  на  стеблах.

Як  добре  було  б  важити  слова,
Щоб  не  отруту  –    мед  вливать  до  крові.
Вони  ж  даються  людям  задарма.
Чому  б  їм  не  купатися  в  любові?
14.06.15                                              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2017

ПАРК МОРШИНА.

Парк  Моршина  –  це  завжди  свято,
Прекрасного  для  ока  -  лови,
Дерева  тут,  квітки,  пташата,
Амфітеатр  новий  чудовий.
Свої  кладуть  тут  стопи,  гості,
Артисти  обласні  й    столичні.
Їм  сонце,  зорі  з  високості
Всміхаються  і  плещуть  зично.
Є  і  для  діток  кутик  славний  –  
Драбинки,  гойдалки  та  гірки.
Приходьте,  люди,  в    парк  державний.
Тут  добре!  Є  пташки  й  вивірки.
Їм  принесіть  добра  цеберко,  
Насіння  і  горіхів  жменьку.
Душа  розм’якне,  мов  цукерка,
Любов  заграє  у  серденьку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017

ЯХОНТ

Я  хочу  тебе  зустріти,  
Я  хочу  тебе,  я  хо…
Виймати  вже  цього  літа
З  твоєї  душі  яхонт.

Та  ти  його  вглиб  ховаєш,  
Мов  ранок  нічну  зорю,
Бо  ціну  камінню  знаєш,
Чекаєш  –  перегорю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017

Письменнику Василеві Шкляру

Дорослий  знає  і  дитина  –  
Письменника  цього  –    Шкляра.
Проста  й  велична  він  людина,
При  ньому  завжди  кобура,
В  якій  він  носить  слово  гоже,  
Що  б’є  нещадно  ворогів.
Для  друзів  –    в  серці  має  –  схоже
До  сонця  променів-вогнів.
Пісна  була  б  література,  
Як  не  було  б  у  ній  Шкляра  -  
Його  комізму  і  зажури,  
Його  майстерності  пера.
Письменник  справді  винятковий.
А  ще  й  великий  патріот,
Що  здатний  запалити  словом
Борців  за  правду,  за  народ.
Тече  в  нім  ненька  Україна
У  жилах  з  прадідів-дідів.
Він  укр  до  сьомого  коліна,
Дитя  землі  його  плодів.
Він  той,  кого  звемо  еліта.
Хай  думи  й  сили  в  нім  ростуть.
Господь  зсилає  многі  літа,  
Освічує  зорею    путь.

10.06.17

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737314
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.06.2017

ВИВЧАЄМО АЛФАВІТ

ВИВЧАЄМО  АЛФАВІТ

Акула  з  моря  виринала.
Андрій  в  човні  із  татом  плив.
Аліна  книжечку  читала.
Антон  минтайчика    зловив.

Баранчик  пасся  біля  річки.
За  ним  Бориско  приглядав.
Боровика  знайшла  Марічка.
В  червоний    борщ  грибок  попав.

Василь,    Іван  та  Василина
Нарвали  мамі  васильків.
Їх  тато    Влад  возив  цеглини,
Щоби  звести  корові  хлів.

Горобчик  весело  співає.
Гарненько  нині  попоїв.
Галина  кульку  надуває  –  
Гаврилко,    братик,  захотів.  

Данило  миє  помідори,
Дарина  в’ється    під  дощем.
Денис  іде  до  тітки  Дори,
Дорога  стелиться  вужем.

Ельвіра  любить  споживати
Горіхи,  яблука  і  мед.
Елізабет  летить  у  Штати.
В  Естонію  поїде  Ед.

Єнот  Єгора  розважає.
Євген  чита  про  місто  Львів.
Єхидна  лісом  походжає,
Мурах  шукає  у  траві.

Жирафа  має  довгу  шию.
Дістане  листя  із  гілок.
В  Житомирі  живе  Надія.
Жує  із  сиром  пиріжок.

Зелений  сад  плодами  вкрився.
Заліз  Зиновій    на  горіх.
Трусив    щосили,  не  лінився.
Плоди  Зоряна  клала    в  міх.

Ич,  який    цей  хлопець  Гнат!
Скаче  він,  як  акробат.
Бігає,  кружляє,
Икавки  не  має.

Іринка  мила  в  кухні  посуд.
Татусь  Іван  поїв  коня.
Вплела  іриси  мама  в  косу.
Син  Ігор    все  на  плівку  зняв.

Йоржа  зловив  у  річці  Йосип.
Велика  в  нього  голова.
Багато  голок  риба  носить.
Це  її  зброя  бойова.

Каміла  любить  карамельки,  
Крилатий  лев  присів  на  пень.
У  Києві  живе  Омелько,  
Книжки  читає  кожен  день.

Лариса  вчиться  в  першім  класі.
Для  неї  смажить    Лесь  омлет.
Квитки  купує  Люба  в  касі,
Піде  сьогодні    на  балет.

У  мами  Міли  іменини.
Пече  Маринка  їй  пиріг
Максим  нарвав  в  саду  малини.
Татусь  з  букетиком  прибіг.

Несе  Назар  нарциси  неньці.
Співає  пісеньку  невлад.
У  Ніни  гривниики  в  кишеньці.
Матусі  купить  шоколад.

Оленка  їде  до  Одеси.
Путівку  татко  їй  придбав.
Лина  зловив  Оксані  Лесик.
Скрутився  Орест,  як  удав.

Петрусь  живе  у  Павлограді.
Петрушку,  перець,  помідор
Хлопчина  споживає  радо.
Літає,  наче  метеор.  

Ромасик  любить  равіолі.
А  Рома  –  борщик  і  грибки.
В  театрі  грає  різні  ролі
Їх  мама  Рита  залюбки.

Сів  Стас  у  свій    вагон-карету  –  
Скрипаль,  до  Києва  гайне.
Він  участь  в  конкурсі  візьме  там.
Старанно  гратиме  сонет.

Тарас  дивився  телевізор,
Мультфільм  про  тигра  і  кроля.
Дід  Тимофій    кував  залізо  –  
Нові  підкови  для  коня.

У  школі  радісно  малятам.
У  ній  свій  кожен  має  клас.
Уляна  любить  малювати,
Казки  розказувать  –    Улас.

Фаїна  любить  гори  Кримські,
Пінистість  моря,  хвилі  щасть,
Крим  –  острів,    файний  материнський.
Його  нікому  не  віддасть.  

Ховрах  украв  зерно  із  міха,
За  щоку  впхав    –    бігцем  на  луг.
Холодний    день  –  це  не  поміха,  
Коли  хороший  поряд  друг.

Цапок  вдягнув  сорочу  білу.
Краватку  чорну  почепив.
Нарвав  квіток  –  корзину  цілу.
До  кізки  Цілі  поспішив.

Черешні  виросли  в  садочку.
Червоні,  чорні  –  смакота!
Впадуть  –  збирає  дзьобом  квочка,
Кричить,  наївшись:  «Куд-куда!»

Шалений  вітер  дме  у  горах.
Шумить  стривожена  ріка.
Пташки  спинили  спів  у  хорах,
Сховались  в  туєвих  гілках.

Щасливий  той,  хто  любить  Небо,  
Хто  щирість  носить  день  при  дні,
Для  кого  усмішка  –  потреба,  
Як  хліб  насущний  на  столі.

Мчить  кінь,  на  ньому  вершник  вмілий,  
Сміливий,  звуть  його  Кузьма.
Кидає  сіль  в  салатик  Міла,
Де  перець,  м'яс,  куркума.

Юрко  налив  Юлясі  чаю.
Пиріг  з  черешнею  подав.
Та  мовила:  «Ти  спец!  Вітаю!»
Юрасик    «дякую»  сказав.

Яринка  з  Яриком  дружили.
Улітку  пасли  череду.
Теплом  наповнювали  жили.
Збирали  ягоди  в  саду.

Апостроф  є,  це  треба  знати,
В  словах  в’юнкий,  в'язати,  п’є,
Дем’ян,  п  ’ятірка,  м’ята,  п’яти.
Він  навпіл    слово  розіб’є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2017

ХОТІЛА Б

Хотіла  б  я  бути  вітром,  
В  незнаний  твій    світ    ввірватись,
Змішати  чуттів  палітру
І  ними  розмалювати

Твій  ранок,  обід  і  вечір,  
І  ніч  іще  наостанку,
Упасти  тобі  на  плечі
Легким  золотим  серпанком,

Лишити  на  шкірі  чистій
Цілунків  п’янких  мережку,
Узяти  нитки    барвисті  
І  вишити  спільну  стежку.

Та  долю  не  потривожу,
Пожмакаю  забаганки.
Хотіла  б…  Але  не  зможу  
З  тобою  стрічати  ранки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2017

АБИ НЕ "ГРАД"!

Вже  літо  надворі.
Та  сонячне  проміння
Заплуталось  між  хмар,
Застрягло  ув    імлі.
Без  просвіту  вгорі,
Все  сіре,  мов  каміння.
Сльозини  дощ-мольфар
Пускає  по  землі.

І  мочать  все    довкруж
Ці  крапельки  сріблисті.
Вбирає  вільгість  ліс
І  овоч  для  борщу.
Посипались  із  руж
Пелюстки  запашисті.
Їх  збив  хмарковий  кріс  
Патронами  дощу.

Сховалися  птахи
У  пишних  кронах  саду.
Залізу  душу  сум,
В  ній  свій  наводить  лад.  
Кидає  кіт    «кахи!»
Під  листя  винограду.
Земля  і  небо  -  тир.
Б'є  дощ???  Аби  не  "Град"!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017

І ВСЕ Ж…

Здається,  нарешті  я  бачу  це  зором,  що  ми  –  
То  наче  два  міста,  які  не  з’єднати  докупи,  
Як    Київ  і  Львів,    між  якими  дороги,  доми,    
Річки  та  узлісся,  і  тонни  твердої  шкарлупи.

До  мене  доходить,  нам  разом  –  ніколи,  ніяк.
Є  вище  таке    щось  за  той  наш  політ  піднебесний.
І  все  ж  мені  буде  світить  твого  серця  маяк  
Крізь  ночі    та  дні,  що  в  тумані,    крізь    зими  і  весни.

Вогонь,  що  ще  вчора  спікав,  тільки  гріє  нутро,  
Не  змушує  в  небо    пірнати,    не  рве  мої    крила.
Та  все  ж,  хочу  так  хоч  би  раз,  як  в  німому  кіно  –  
Рука  до  руки    і    хай  душі    б  за  нас  говорили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017

РУДИЙ КІТ

Живе  рудий  пухнастий  кіт
На  вулиці  Зеленій.
Він  їсть  цукерки  на  обід
І  не  платить  ні  пені.

Як  дзвін  церковний  задзвенить,  
Підніме  верхні  лапи,
Примружить  очі  сірі  вмить
І  нумо  м'явки  слати

Творцю.  Бо  ж  той  йому    всякчас
У  справах  підсобляє:
Із  "Шоколадні"  супер-клас
Цукерки  доставляє,

Під  ноги  стелить  килимок
Із  грициків  та    м’яти,
Шле  колискову  –  від  пташок,    
І  вітер,  щоб  гойдати
 
Його  руде  пухке  тільце
У  спеку  на  деревах.
Де  можна  стріти  диво  це?
У  славтнім  місті    Лева!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017

А ДРІБ'ЯЗ ТРЕБА

Птахів  несеться  дружний  щебет,
Волошка  в  житі,  краєм  –  мак.
Розкрилась  лотосом  до  Неба
Душа,  відчула  дивний    смак!  
             Читаю  книгу,  п’ю  поволі  
Червневі  пахощі  –  the  best!
Тепло  вливається  до  крові,
Торкають  крила  Еверест.
         Та  не  у  всіх  чуття  без  скалки  –    
Гострить  біда  в  людині    злість.
На  сході  краю,  де  стрілялки,
Тривога  в  серці  –  звичний    гість.
       А  дріб’яз  треба,    щоб  зажурі
Не  дати  місця  у  душі:
Щоб  в  рідних    все  було  в  ажурі,
І  мир  збирав  добро  в  коші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017

ЯКЕ ЦЕ ЩАСТЯ!

Яке  це  щастя  відчувати  світ,
Скидати  з  ніг  і  рук  кайдани  зло́би,
Трощити  в  серці  ненависті  доби,
Як  трощать  весни  на  водоймах  лід.


Яке  це  щастя  обрости  крильми́,  
Набратись  сил,  пуститися  до  злету.
Немов  дитя,  голубити  планету,
Спиняти  подих  вічної  зими.


Яке  це  щастя  вивести  бур’ян
Із  поля  віку  -  серцем,  не  тротилом.
І  стати  в  небі  зоряним  світилом
Для  людства  чи  бодай  одного  «я».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017

Вже літечко-літо

Вже    літечко-літо  крилом  своїм  б’є.
Тепло  розсіває  уміло.
У  неба  блават  загортаю  своє,
Заморене  холодом  тіло.

І  топляться  в  серці  льодинки-вужі
Людської  байдужості,  хижі,
Струмком  витікають  крізь  отвір  душі.
А  промені  сонечка  рижі

Цілують  морщинки  і  болі  усі,
Рубці  –  ті,  котрі  всередині.
Так  мирно  цитринець  на  люпин  присів.  
Весь    жовтий,  хоч  живиться  синім.

І  я  неквапливо  п'ю  барви  землі.
Хмелію  від  запаху  літа.
Палю  почуття  і  думки  ті,  що  злі.
Шлю    Всесвіту  дружні  привіти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735817
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2017

ВЕЧІР

Вечір  на  пальцях  до  вікон  осель  підійшов.
Птахи  замовкли,  стомившись  турбою  буденною.
День  віддалився,  пилюгу  струсив  з  підошо́в.
Вечір  узявся    за  діло  з    жагою  вогненною.

Зір  яснооких  у  Всесвіті  він  наклепав,
Чинно  розвісив  сузір’ями  на  небозводоньку.
Місяця-серпика  в  гості  до  себе    позвав.
Сіли,  чаюють,  говорять  собі  про  погодоньку.

Вітер  сховався,  притихла  трава  і  гілки.
Вечір  змережив  накидку  смолясту  для  ніченьки.
Прийде  -  подасть  їй,  заб’є  для  намету  кілки,
Спатиме.  Ніч  не  зімкне    аж  до  розсвіту  віченьки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735565
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2017

ВЕСНА З ВІКНА АВТА

У  білих  вінчиках  калина.
Півонія  розкрила  цвіт,
Як  мати  усмішку  до  сина,  
Якого  привела  на  світ.

Стрілою  вибив  в  лузі  люпин.
Де-де  розкрилився  ірис,
Що  дикий.  Хмар  безладні  купи
Проколює  вітрисько-спис.

Між  трав  –  ромашок  білі  стоси.  
Жовтець  у  видолинку  зріс.
Вербиця  розпустила,  коси.
Тріпочуть  серденька  беріз.

Так  хороше!  Радію  днині!
Спиваю  неба  синяву.
Складаю  Богу  дяку  нині
За  те,  що  бачу  все,      ЖИВУ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735360
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.05.2017

ЛЮБЛЮ

На  лаву  сіла  баба  Алла.
Весна.  Тепло.  Куди  спішить?
Про  діда  й  пса  свого  згадала.
Пішли  з  життя.  Душа  дощить.

Після  батьків  двох  найдорожчих
Забрав  Господь.  І  вицвів  гай.
Вже  десять  літ  свій  сум  полоще
Думками  про  майбутній  рай

В  країні,  де  сліди  лишили
Прародичі  з  малих  років.
ТИХ  БОГ  БЕРЕ,  ХТО  СЕРЦЮ  МИЛИЙ...
Тут  пташка  свій  пустила  спів.

І  в  мозку  помахом  нагаю:
-  Люблю,  як  дід  колись  яйце,
Всіх  кровопивців  мого  краю.  
Чи  чуєш  Ти,  мій  Боже,  це???  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2017

ЯБЛУЧНА ДІЄТА

Побігли  тілом  Юлі  зрази,
Ковбаски,  булки,  всяка  сить.
У  сукні  від  «Dior»  не  влазить.
І  що  ж  воно  тепер  робить?

До  дієтспеца  подала́ся.
Той  жінку  вислухав,  сказав:
- Дієта    б  вам  одна    здала́ся.  
- Яка?
- Ну,  яблучна.
- Я  за!
- Але  багато  треба  їсти
Плодів,  штук  тридцять  на  обід.
- Ого!
- А  ще  саменькій      лізти
На  дерево  по  кожен  плід.
Зірвали  яблучко,  удало  
Униз  сповзли  і  з’їли  там.
Такий  рецепт,  щоб  не  пропали
Суконки  від  «Dior»,  мадам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017

ПОЖУВАЛА ОЛЯ ПРЯНИК

Пожувала  Оля    пряник,
Відкрутила  в  ванній  краник.  
Щітку  в  руки  –    і  до    діла,  
Зуби  вичистила  вміло.

Потім  дві  цукерки  взяла.
Хутко  в  роті  їх  сховала.
Знов  до  ванни  –    щітку  брати,
Залишки  з  зубів  знімати.

Їла  згодом  ще  омлет  
І  з  горіхами  шербет,
Відкопилювала  губи,
Терла  «Еколюксом»  зуби.

Все  це  бачила  бабуся,  
Запитала  у  Олюсі:
- Скільки  раз,  скажи-но  панно,  
Зуби  чистиш  ти  у  ванній?

- Тільки  з’їм  щось  солоденьке,  
До  води  біжу  швиденько,
Щоб  не  зміг  в  мій  ротик-домик
Влізти  Карієс  –  злий  гномик.

"Еколюкс"  -  назва  українського    виробника  зубної  пасти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735072
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.05.2017

ЩО НЕ ДЕНЬ

- Чом  до  школи  в  понеділок,  Петре,  не  приходив?
- Не  хотілось  по  дворі  йти  в  дощову  погоду.
- А  чого    ти  у  вівторок  школу  не  відвідав?
- Бо  приїхала  із  Риму  хресна  мама  Ліда.
- В  середу  яка  причина  твого  не  візиту?
- З'їв  шмат  торту,  в  животі  почало  крутити.
- А  в  четвер  чому  у  школі  пропустив  науку?
- На  жердині  підтягався,  впав,  поранив  руку.
- А  що  в  п’ятницю  було?  Ну,  кажи  чесно,  Петре.
- Замочив  я  у  калюжі  і  штани,  і  светра.
- Що  не  день  –  то  в  тебе,  хлопче,  все  якась  пригода  –  
То  упав,  то  гості  з  Риму,  то  не  та  погода,
То  твій  одяг  замочився,  то  в  кишках  крутинка.
Ну,  а  може,  це    хвороба,  яку  звуть  хитринка  ?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017

НЕВЖЕ ЦЕ ТАК ВАЖКО?

             Не  ставте  «невдаха»  тавро  на  чолі,  що  спітніло.  
Не  псуйте  сюжет  із  кінцівкою  в    сотні  дукат.
Для  мертвого  цвяхи  ,  живе  не  проколюйте  тіло.
Бичами    хребет  не  січіть,  як  робив  це  Пілат.
         Невже  це  так  важко  мережити  простір  квітками,
Латати  цілунками  чорні  космічні  дірки?
Співати,  мов  пташка  навесні  ,  не  вити  вовками.
Двигун  не  спиняти  Землі,  не  гасити  зірки?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017

То не…

То  не  світ  на  нім  клином…,  то  в  мене  заїла  платівка.
То  болить  мені  впертість  його,  непоступливий  крок.
То  душею  моєю  пройшлася  важка    вантажівка,  
На  котрій  ціла  купа    його  невідкритих  думок.

То  не  осінь  глядить  мені  в  очі    сухими  гілками,  
Не  зима,  що  на  ріки  поставила  срібні  латки,
То  байдужість  його  коле  серце  моє  їжаками,
То  закритий  портал  розриває  мій  день  на  шматки.

І  допоки  чуття  це  носитиму,  наче  дитину?  
І  допоки    надія  тягнутиме  кров  із  судин?
І  вірші  ці…  допоки    писатиму,  гублячи  днину,
Наближаючи  душу  свою    до  небесних  сходин?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2017

НА ЗАКІНЧЕННЯ ШКІЛЬНОГО РОКУ

Ось  і  минув  цей  рік  шкільний,  
Пробіг,  мов  олень  серед  лісу,  
Неначе  потяг  швидкісний.
Роль  відіграв,  пустив  завісу.

Знаннями  збагатив  учнів.
А  вчителям  додав  у  коси
Сріблин-перлин  і  шани  в  дні.
І  медом  тік,  і  пік,  мов  оси.

Будує  літечко  мости.
Тепло  його  уже  присутнє.
Хтось  відпочине    –  я  і  ти.
Хтось  обиратиме  майбутнє.

Позаду  школоньки  поріг.
Вклонімось  Богу  (лихо  тінив!)  
І  тим,  хто  спокій  наш  беріг
На  сході  Неньки-України.  

Дай  Боже,  миру  всім,  добра,  
Здоров'я,  радісних  емоцій.
Любові  сяйва  в  серці-бра,  
Опіки  янголів  у  кроці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734719
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.05.2017

Я ЧУЛА В ТРУБЦІ ЙОГО ГОЛОС

Я  чула  в  трубці  його  голос:
 «Алло,  я  слухаю!».    Упав
У  грудях  дух  мій,  наче  колос
Від  змаху  гострого  серпа.

 «Я  вас  не  чую»,  -  ще  добавив.
А  я  мовчала,  мов  німа.
Мов  мови  хто  мене  позбавив,  
Немовби  в    мене  слів  нема.

Я  чула  голос  його  нині  –  
Низький  –  махровий  баритон,  
Мов  сонце,  вистрілив  у    днині,
Мов  сік  із    виноградних  грон.

Почула  –    та  й  уся      потіха
А  далі  –    вірш,  самотня  ніч.
Не  витягнуть  його  з    горіха,
Нема  путі  нам    -  пліч-о-пліч.
 

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017

ЛІТО, ЛІТО, ЛІТЕЧКО

Літо,  літо,  літечко,  
Любимо  тебе  –  
Сонце,  трави,  кіточки,  
Небо  голубе.

Спів  пташок-артистиків
Вранці  під  вікном.
Шурхотіння  листиків
В  гіллі  під  крилом.

Смаки  червонесеньких  
Вишень  і  суниць,  
Персиків  м’якесеньких,
Диво-полуниць.

Озерця  та  річечки
Хвилечки  прудкі,
І  доріжки-стрічечки
Парків  та  лісків.

Запах  печериченьки
І  боровика.
Смак  води  з  криниченьки
І  політ    жука.

Па-де-де  метелика,  
І  оркестрик  бджіл.
Невгомонність  велика
І  засмагу  тіл.

Рух  до  зір  у  дворику
В  дні,  що  без  дощу.
Скейт,  машинки,  ролики.
Сон  донесхочу.

Непогода?  Казочку
Прочитать  пора.  
Кожну  хоч  по  разочку
Майстра  від  пера.

Витягнуть  альбомчика,
Фарби,  олівці.
Змалювати  слончика,
Плід  на  деревці.

А  ще  у  погодоньку  
Порать  городи.
Літо  –  на  свободоньку
Час  і  на  труди.

Як  в  ґрунтах  –  ні  грудоньки,  
В  хаті  підмести,
Вимити  посудоньку,
Хліба  принести.

Кинути  у  пралоньку
Річ,  що  брудик  з’їв,
Поскладать  старанненько
Іграшки  свої.

Варто  постаратися
Вибратись  до  гір,  
В  морі  покупатися,  
Виміряти  бір.

Літо,  літо,  літечко  –  
Трави  і  квітки,
Маєчки  у  кліточку,
Кепки  і  хустки.

Велик  -  велосипед.
Рух  до  зір  –  до  ночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734608
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.05.2017

Витанцьовує дощ

Витанцьовує  дощ  по  дахах  і    бруківках.
Дзеленчить  його  голос  між  улиць  у  дні.
Дітлахи    не  виходять,  сидять  по  домівках,
Від  мультфільмів  і  книг  уже  очі  скляні.

Та  набрали  вологи  сади  і  городи.
Хмари    дряпала  кігтями  блискавка-рись.
Піднялися    в  озерах  і  річечках  води.
Трави  вмились,  зросли  на  відсоток  якийсь.

Розлилися  басейни  у  парках  і  скверах.
Суму  в  очі  набрали  коти  дворові.
-  Пане  дощ,  ви  забули    про  гарні  манери?  
Час  прощатися,  мабуть,    вже  ніч      надворі.  

-  Ви  ж  просили,  щоб  я  вас  відвідав  сьогодні,  
Щоб  полив  вам  картоплю,  буряк,  огірки.
-  Так,  просили  це  все  напоїти  ми,    згодні.
Ви  до  праці  взялися,  авжеж,  залюбки.

Але  досить  співати.  Ідіть    на  спочинок.
Остогиднув  уже  однотонний  ваш  хіт.
Дощ  задумався,  стихнув,  відкланявся  чинно.
Сів  у  хмарну  автівку  і  рушив  на  схід.  .  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017

ВОНА ЛАДНА СОНЦЕ ТРИМАТИ

Вона  йому  ладна  у  спеку  носити  дощі  
І    змахами  крил  розтинати  настояну    мряку.
Стелити  під  ноги  м’які  спориші  і  хвощі,  
Змітати  з  дуги  над  бровою  тривогу  усяку.

Вона  ладна  бігти  і  брати  у  руки  косу,
Біду,  що  росте  довкруж  нього,  під  корінь  косити,
Губами  сушити    на  віях    сльозину-росу
І  пересівати  все  те,  що  в  добі  його,  ситом.  

Вона  ладна    садом  буяти  йому  навесні,
Веселкою  впасти  на  видимі  оком  обшири,
Пташам  обернутися,  щирі  пісні  голосні  
Вливати  у  душу  його    крізь  віконце  квартири.

Вона  ладна  сонце  тримати  у  небі    над  ним  –    
Так  довго,  як  схоче  проміння  його  відчувати.    
Та  він  цигарки  лише  палить,    закутався  в    дим,
Не  хоче  на  здійснення  мрій    її    дозволу  дати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017

КРУЖЛЯЛИ БУСЛИ

Вчора  над  моїм  будинком  кружляли  лелеки,  а  через  кілька  годин  приїхали  до  мене  в  гості  мої  малята-внучата.  Тому  такий  вірш.

Кружляли  бусли  над  будинком,  
Писали  кола  навперЕбій.
І  чорно-білі  їх  хустинки
Здавались  райдугою  в  небі.

Їх  було  трійко  в  високості.
Дивилась,  дихати  боялась.
Мережили  довкола  простір,  
І  радість  серцем  розтікалась.

О,  знайте,  братія    крилата
Даремно  крилами  не  била:
Щастя  спровадила  до  хати.
На  друзки    тишу  розтрощила.

Трьох  привела  в  дім  онучаток.
Ввійшли,  внесли  добра    відерце.
Наклали  цьомочок-печаток
На  щоки  і  зігріли  серце.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2017

Про книгу Любові Ігнатової

Нещодавно  поетеса  з  Полтавщини  Любов  Ігнатова  вислала  мені  свою  вперше  видану  книгу  під  інтригуючою  назвою  «На  перехресті  зоряних  стежин».  Сказати,  що  вірші,  вміщені  в  кількох  розділах  цієї  книги  просто  хороші  –  нічого    не  сказати.  Поетичні  твори  Любові  Ігнатової  не  тільки  зрілі,  високомайстерні,  самобутні,  а  й  сердечні,  вони  глибоко  проникають  в  душу,  деякі  з  них  хочеться  перечитувати  багато  разів  (лірика  кохання).  Відчувається,  що  поетеса  –    людина  витонченого  розуму,  тонкої  душі  і  благородного  серця.  А  ще  має  добре  розвинені  естетичні  смаки.  Ми  з  нею  товаришки  по  сайту  «Poetryclub»  давно.    І  на  Фейсбуці  друзі.  Хочу  подякувати  цій  молодій  красивій,  повній  сил  і  творчих  енергій  жінці  за  те,  що  вона  така,  як  є.  Хай  їй  пишеться,  хай  їй  любиться,  хай  успішниться.  Книгу  видано:  Лубни:  Інтер  Парк,  2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734233
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.05.2017

Переспів біблійної історії

                                                                                           ПРО  ДАВИДА  ТА  ГОЛІАФА
                                                                                                             (для  дітей)
Історія,  про  яку  ви,  діти,    дізнаєтеся,  записана  в  Біблії,  тобто  в  Святому  Письмі,  у  книзі  Самуїла.  
 Це  було  дуже  давно,  ще  до  народження  Ісуса  Христа.  На  узбережжі  Середземного  моря  (в  східній  її  частині)  проживав  собі  такий    народ  –  філістимляни.  Вони  не  вірили  в  єдиного  живого  Бога,  котрий  весь  світ  сотворив,  тобто  різні  планети,  зорі,  нашу  Землю  і  все,  що  є  на  ній  -  моря,  океани,  материки  (земля  з  річками  та  озерами,  оточена  водою  океану),  а  ще  Сонце,  яке  дає  всьому  живому  тепло.  І  той  самий  час    жили  й      ізраїльтяни  –  древній  єврейський  народ,  котрі  вірили    в  Бога-Творця  і  виконували  Його  вказівки.    Часто  ці  два  народи  воювали  між  собою.    Царем  ізраїльтян  був  чоловік  на  ім’я  Сеул.  Він  був  сильним,    сміливим,  мудрим  і  чистим  перед  Богом.  Тому  завжди  перемагав  своїх    ворогів.  Але  якось  цар  не  послухав  наказу  Господа.  Не  все  те,  що  Він  йому  наказав,  виконав.  І  тому  в  душі  царя  поселився  неспокій.  Сеул  уже  не  був  таким  впевненим  у  тому,  що  зможе  побороти  військо    філістимлян,  з  яким  мало  зійтися  в  битві  його  військо.  Філістимляни  зайняли  одну  з  гір  Ханаану  (край  такий),  розклали  там  свої  намети,  ізраїльтяни  –    другу,  між  ними  була  долина.  Коли  їх  війська  стали  одне  напроти  іншого,  то  наперед  із  ворожих  рядів  вийшов    знаменитий  борець  Голіаф.  О,  він  справляв  враження!  Високий  на  зріст  (близько  трьох  метрів),    з  широкими  плечима,  твердими  натренованими  м’язами,  в  бронзових  лицарських    обладунках.  Треба  сказати,  що  тоді  воїни  вдягалася  трохи  по-іншому,  ніж  тепер.    На  голові  в  Голіафа  був  непробивний  шолом  (така  металева  шапка,  схожа  на  каску,  тільки  у  кілька  разів  важча!),  на  плечах  та  грудях  –  лусковий  панцир  (як  у  черепахи,  тільки  у  багато  разів  міцніший,  щось  на  зразок  сучасного  бронежилета  ),  на  ногах  –  наколінники,  як  у  тих,  хто  зараз  катається  на  скейтборді    чи  ковзанах,  але  зроблених  з  твердого  металу  –  бронзи.  Такий  одяг,  що  був  дуже  міцним,  але  й  важким,    мав  захистити  Голіафа  від  поранень,  нанесених  мечем  чи  списом.  В  руках  у  бійця  ворожого  табору  був  гострий  меч  і  спис  (автоматів  і  кулеметів  тоді  ще  не  було,  ракетних  установок  тим  паче).    Що  таке  спис?    Такий  металевий  кий,  палиця,  що  була  на  кінці  загострена,  як  олівець,  яким  креслять  лінії  на  аркуші  паперу.    Попереду  Голіафа  йшов  його  щитоноша,  тобто  чоловік,  що  ніс  щит  –  таку  пластину  металеву,  якою  прикривають  тіло  (обличчя,  наприклад)  від  ударів  стріли.
       Велет  цей  –  Голіаф,  вийшов  і  заявив  ізраїльтянам,  що  нема  потреби  йти  військові  на  військо.  Досить  буде  того,  щоби  хтось  із  ізраїльтян    з  ним  поборовся.  Якщо  він,  Голіаф,  подужає  того,  хто  вийде  проти  нього,  вб’є    його,  то  всі  ізраїльтяни  стануть  рабами  філістимлян.  Якщо  ж  навпаки  –  ізраїльтянин  переможе  і  вб’є  його,  Голіафа,  то  філістимляни  стануть  рабами  ізраїльтян.  
       Голіаф  виходив  протягом  сорока  днів  –  зранку  і  ввечері.  Він  хизувався  своєю  силою  перед  ізраїльтянами.  І  не  було  нікого,  хто  б  погодився  з  ним  битися.  Страх  огортав  кожного,  хто  дивився  на  велетня  у  важких  металевих  обладунках.  Та  якось  до  табору  ізраїльтян  навідався  син  одного  старшого  чоловіка  із  Віфлеєму  –  Давид.  Хлопець  цей  був  красивий  на  вроду,  мав  русяве  волосся,  великі  гарні  очі,  а  ще  вмів  грати  на  арфі  (такий  музичний  інструмент,  що  має  багато  струн,  щось  на  зразок  гітари  чи  бандури,  але  значно  більший  за  розміром  і  кількістю  струн).  Більшість  свого  часу  Давид  проводив  за  тим,  що  пас  батькових  овець  на  пасовиську.  Хлопець    був  один    із  восьми  синів  у  родині  батька  свого  Єссея  –    його  наймолодшим  сином.  Три  старших  його  брати  служили  у  війську  царя  Сеула.  Саме  до  них  і  прийшов  Давид.  Батько  попросив  його  відвідати  своїх  братів,  принести  їм  гостинців  з  дому.  Це  не  були  ні    м’ясні  вироби,  ні  солодощі  й  не  риба  навіть.  Ніс  братам  хлопець  торбинку  зерна  і  десять  буханок  хліба.  Ще  мав    при  собі  десять  куснів  сиру,  що  мав  їх  передати  тисяцькому  (тому,  що  керував  тисячним  військом)    з  поваги  до  його  сану  (чину),  так  наказав  зробити  батько.
         Давид    знайшов  братів  поміж  рядами  воїнів-ізраїльтян,  віддав  їм  хліб  та  зерно.  Коли  стояв    і  розмовляв  з  братами,  побачив  Голіафа,  який  якраз  у  той  час  вийшов,  і  почув  його  слова,  котрі  той  кожного  дня  промовляв  до  ізраїльтян.  Вояки  ізраїльські  порозбігалися,  бо  боялися  Голіафа.  Давид  не  втік,  дослухав  промову  до  кінця.  А  тоді  почув,  як  хтось  із  тих,  що  відходили,    сказав,  що  цей  велетень  філістимлянський  зневажає  їхнього  Бога,  насміхається  над  військом  і  що  того,  хто  вб’є  його,  цар  щедро  нагородить:    дасть  коштовні  дарунки,  звільнить  від  сплати  податку  його  родину  та  віддасть  йому  за  жінку  одну  зі  своїх  доньок.
         Давиду  стало  цікаво.  Невже  й  справді  цар  таке  дав  таку  обіцянку?  Він  перепитав  в  одного  вояки,  в  другого.  Вони  повторили  те  ж  саме,  що  він  почув  перший  раз.  Старшому  братові  Давида  Еліяфу  не  сподобалось  те,  що  їх  молодший  брат  поводить  себе  як  нишпорка.  Вони  вважали,  що  він  ще  занадто  юний,  щоби  цікавитися  такими  питаннями  як  війна  і  царські  обіцянки,  що  його  призначення  –  пасти  батькові  вівці.  Але  Бог  любив  Давида.  Давно.  Мабуть,  з  дитинства.  За  його  щире  серце,  чистий  розум,  добру  душу,  сміливість  і  тверду  непорушну  віру  в  Нього.  Тому  вклав    у  його  уста  слова  впевненості  в  тому,  що    він  той,  хто  зможе  вступити  в  бій  із  цим  страховиськом-богатирем.    Ці  кинуті  Давидом    слова  передали  цареві  Сеулу.  Той  наказав  привести  молодого  сміливця  до  нього.  Коли  Давида  привели  до  царя,  він  спитав  хлопця:  
- Ти  справді  готовий  битися?  
- Так,  -  відповів  Давид.
- Але  ти  такий  молодий  і  недосвідчений,  а  Голіаф  давно  воює.  Він  надзвичайно  сильний!
Давид  сказав:
- Коли  я  пас  вівці  свого  батька,  то  бувало  так,  що  нападав  лев  і  забирав  вівцю  з  отари.  Тоді  я  гнався  за  ним,    нападав  на  нього,  і  вихоплював  вівцю  з  пащі  його.  Якщо  ж  він  кидався  на  мене,  то  я  брав  його  за  гриву  і  вбивав.  Одного  разу  напав  на  отару  й  ведмідь,  то  я  і  його  вбив.  Так  само  я  здолаю  і  цього  філістимлянина.  Бог,  котрий  врятував  мене  від  лева  та    ведмедя,  врятує  мене  й  від  цього  злого  велетня.  
- Що  ж,  хлопче,  якщо  ти  впевнений  у  своїх  силах,  іди  на  цей  бій,  -  сказав  цар.
Так  як  на    Давидові  був  звичайний  одяг  пастуха,  то  Саул  вирішив  дати  йому  свій  панцир,  шолом  і  меч.  Але  хлопець  не  захотів  вести  бій  у  царських  обладунках.  Він  сказав,  що  йому  незручно  буде  битися  в  цьому  важкому  одязі.  Віддав  він  і  зброю  Саулові.  Чому?  Згодом  дізнаєтесь.  Натомість  пішов  до  потічка,  знайшов  там  п'ять  гладеньких  камінців  й  кинув    їх  до  своєї  торбинки.  В  другу  руку  взяв  палицю  і  попрямував  туди,  де  розміщувалося  військо  філістимлян.  Голіафу  сказали,  що  з  ним    хоче  битися  якийсь  ізраїльтянин.  То  ж  він  теж  поспішив      йому  назустріч  разом  зі  своїм  щитоносцем.    Коли    Голіаф  був    на  такій  відстані,  що  міг  добре  розгледіти  свого  суперника,  то  дуже  здивувався,  чому  вийшов  саме  Давид.    Адже  той  був  надто  молодим  і  тендітним  для  бою  з  таким  велетом-силачем,  як  він,  безвусий  зовсім,    без  захисного  одягу  і  зброї,  з    наплічником  пастуха  і  палицею  у  руці.  «Що  все  це  означає?  –  скипів  одразу  Голіаф.  –  Це  насмішка  наді  мною?»  Та  хлопцеві  сказав:  «Чи  ж  я  тобі  пес,  що  ти  до  мене  виходиш  із  палицею  в  руках?    Що  ж,  раз  такий  сміливий,  підходь  ближче,  я  швидко  тебе  подужаю  і  віддам  твоє  тіло  на  корм  птахам  небесним  і  звірам  польовим».  На  обличчі  Давида  не  зрушився  жоден  м’яз,  на  ньому  не  з’явилося  ні  краплі  страху,  був  лише  спокій  в  очах  і  віра    у  те,  що  перемога  буде  за  ним.  Велетню  він  відповів:  
- Ти  ідеш  проти  мене  зі  списом  і  мечем,  а  я  йду  проти  тебе  в  ім'я  Господа  мого,  в  ім'я  Бога  ізраїльського  війська,  в  ім'я  того,  кого  ти  зневажив.  Він  допоможе  мені  перемогти  тебе.  Не  ти,  а  я  віддам  твою  голову  і  тіла  твоїх  побратимів-філістимлян    птахам  небесним  і  звірам  польовим.  І  як  це  станеться,  кожен  побачить,  що  Господь-Вседержитель    завжди  з  тими,  хто  любить  Його.  І  що  не  меч  і  спис  боєм  керує,  а  Божа  сила.  
Голіаф  засміявся.  Він  почав  наближатися  до  Давида.  Той  не  ловив  ґав,    підбіг  до  велетня,  дістав  із  торбини  камінь,  взяв  пращу    (своєрідний  вид  зброї,  мотузка      з  розширеною  серединкою),  вклав  у  ту  серединку  камінь  і,  тримаючи  міцно  в  руці  обидва  кінці  мотузки,    розкрутив    пращу  над  головою.  Через  якийсь  час  один  із  її    кінців  відпустив.  Камінь  полетів  у  потрібному  напрямку  –  швидко,  як      ракета,  й  через  кілька  секунд  застряг  у    лобі  Голіафа.  Той  впав,  як  скошений  колос,  лицем  на  землю.  Давид  підбіг  до  велета,  відтяв  йому  голову  його  ж  мечем.  Така  була  умова  самого  Голіафа!  Цього  він  сам  вимагав!  Коли  філістимляни  побачили  цю  жахливу  картину,  то  дуже  налякалися  й  почали  втікати  з  поля  бою.  Ізраїльтяни  ж  з  радісними  вигуками  кинулися  за  ними,  і  не  один  представник  ворожого  війська  тоді  загинув.
         Який  висновок  можна  зробити  з  історії  про  Давида  та  Голіафа?
Мабуть,  ви  вже  зрозуміли,  що  не  завжди  перемагає  сильніший.  Мудрість  часто  має  більше  важить,  ніж  сила.  Коли  Господь  стоїть  на  боці  людини  чи  цілого  народу,  то  вони  мають  великі  шанси  на  перемогу.
Давид  подолав  Голіафа,  бо  мав  непохитну  віру  в  те,  що  Бог    буде  керувати  його  думками  і  руками.  І  так  було.  Господь  ніколи  не  залишає  того,    хто  любить  Його,  хто  носить  Його    світло  в  душі,  прагне  чути  Його  слово  і  виконувати  Його  святу  волю,  хто  любить  свій  край  і  свій  народ.      
Давид  розумів,  що  перемога,  яку  він  здобув  –    не  стільки  його  заслуга,  як    Бога  живого.  Тому  він  уникав  людської  слави,  хотів,  щоб  люди  славили  Бога  і  жили  згідно  його  заповіту.  Не  раз  згодом  він    співав  Господу  пісню,  граючи  на  арфі:  «Ти  підніс  мене  над  повсталими  проти  мене  і  від  чоловіка  жорстокого  врятував  мене.  За  це  я  буду  славити  Тебе,  Господи,  поміж  іншими  племенами  і  співатиму  хвалу  імені  твоєму».  
   Отак  і  ми  співаймо  Богові    хвалу  за  все,  що  маємо,  за  все,  що  наші  батьки  і  ми  здобули  у  чесній  праці.  Дякуймо  Всевишньому  за  кожен  день  і  кожен  крок  у  житті  –  за    те,  що  народилися,  живемо,  дихаємо,  споживаємо  їжу,  бачимо  красу  цього  світу,  чуємо  спів  пташок,  слово  ближнього.  Вміти  дякувати  –    це  теж  заслуга.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734152
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2017

БУЗКИ І ЛЮДИ

Два  бузи-сусідці  прибралися  нині.
Один  в  голубій,  другий  в  білій  кофтині.
Хоч  різні  –  у  мирі  живуть  в  ріднім  краї.
Їм  неба  і  ґрунту  на  двох  вистачає.

Їх  сонце  цілує  палкими  устами.
Їх  дощ  напуває  рясними  дощами.
Птахи  з    їх  парфумів  складають  етюди.
Втішається  Небо  їх  видом  і  люди.  

Чому  ж  ми  не  можем  отак,  як  ті  бузи?
Печем  одне  одного,  наче  медузи,  
Образливим  словом  і  кулею  Граду.
Плекаємо  в  серці  отрути  розсаду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2017

ВЕСНА І СТРИЙ

Весна  і  Стрий  –  то  гармонійна  пара  –  
Весна,  мов  пава,  і  граційний  Стрий.
Їм  звуки-хвилі  шле  ріка-кіфара.
О,  Стрий,  весну  цілунками  укрий.

Цілуй  ті  трави  оксамитні  в  парку,  
Дерева,  що  в  зеленій  опанчі.
Цілуй  жагуче,  не  дивись,  що  парко.
Цілуй  удень  при  людях  і  вночі.

Вона  ж,  весна,    так  довго  йшла  до  тебе.
Зітхав,  чекав,  писав  вірші  сумні.
Та    дочекавсь,  тебе  почуло  небо.
Звело  вас  разом  в  ці    травневі    дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2017

ЩО, ДЛЯ ТЕБЕ, ХЛОПЧЕ, УКРАЇНА?

 (дитячий)
Що  для  тебе,  хлопче,  Україна?
Руки  мами,  батьківські  коліна.
Це  земля  прародичів  чудова,  
Де  тепло  сердець  і  рідна  мова.

Дзвони  храму  у  неділі  й  свята,  
Босі  ноги  у  траві,  де  м’ята,
Сад,  улітку  плодом  густо  вкритий,  
Ліс-чаклун,  хмарками  оповитий.

Це  карпатські  буки  і  смереки,  
Рій  бджолиний  і  гніздо  лелеки.
Золотом  налитий  в  полі  колос,
Соловейка  в  надвечір’я  голос,

Що  облюбував  собі  калину,
Біла  хата,  мальви  біля  тину.
Це  сорочка,  вишита  нитками
В  кольорах  веселкової  гами.

Літописець-дуб  і  плющ  повзучий,
Чорне  море  і  Дніпро  ревучий,  
Що,  неначе  сич,  в  негоду  виє,
Місто  Лева  і  столиця  Київ.

Одноземці,  що  швидкі  до  праці,
Дух  упівців  і  холодноярців,
Посівів    любові  сходи  пишні,
Край,  мені  дарований  Всевишнім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017

ВИ БАЧИЛИ?

 Ви  ба́чили  це?  Ви́ткнувся  барвінок!
Голу́биться  між  оксамитних  трав!
Жасмин    прибрався,  час  не  марнував,  
Такий,  мов  із  журналу  мод  сторінок.

Ну,  а  тюльпан  скидає  свій  наряд  –  
Рожевий,  жовтий,  пурпурний,  салатний.
Минув  його  період  плідний,    ратний.
Але    іриси  дружно  стали    в  ряд.

Магнолія  не  тішить  більше  око.
Обчухрав  вік    її  елітний  цвіт.
Та  як  граційно  лель  іде  в  політ
Під  сонця  оком,  що  налилось  сок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017

У МОРШИНІ ЦВІТЕ БУЗОК

     У  Моршині  цвіте  бузок.    Бу-зо-о-ок!
Молочно,  світло-  й  темно-фіалково!
Глядиш  на  чудо  це,  спиняєш  крок,
Так  радісно  тобі  стає,  казково!
             Вбираєш  запах  цвіту  до  клітин,  
Хмеліє  кров  від    свіжості  парфумів.
Всього  два  тижні  бузових  фестин  –  
А  дух  –    орлом,  і  око  у  безумі.
               Цвіте  бузок,  король  весни  –    бузок!
В  дрібні  уста  його  цілує  вітер.  
Цвіте  бузок  –  це  вам  не  дріб’язок,    
Це    старт      до  днів    омріяного      літа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017

НЕЖДАНИЙ ГІСТЬ

Додому  йшов  Максим  зі  школи.
Наплічник  ніс  він    на  плечі.
Виводив  соловейко  соло
В  саду  десь.  Добре  для  душі!

Ось  і  будинок.  Під  порогом
Кіт  Рудь,  на  хлопця  погляд  звів:
-    Щось  винеси,    заради  Бога,  
Пів  дня  нічого  я  не  їв.

Побіг  на  кухню  Макс  швиденько,  
Налив  у  миску  молока.
Шпака  примітив  кіт  руденький,  
За  птахом  стрибнув  на  паркан.

Хлопчина  миску  на  сходину
Поклав  тим  часом  за  поріг.
Їжак  прийшов  на  ту  гостину  –  
Занюхав    запах  і  прибіг,

Зрадів,  що  змився  десь    рудастий,
Ткнув  сіру    морду  в  миску,  п’є.
Побачив  кіт:
–  Що  за  голчастий  
Тут  звір  завівся?  З’їв      моє!  

Примчав.  Їжак  нагострив  голки,
Клубком  скрутився,  шерсть  густа.
-  З  м’ячем  боротись  цим    без  толку,  -  
Кіт  мовив.  –  Й    миска  вже  пуста...

Завив  з  досади  Рудь    сердито.
Почув  це  Макс,  надвір  побіг.
Збагнув  хлопчина,  хто  тут  ситий,  
А  хто  наїстися  не  зміг.

-  Ти,  Рудошерстий,  не  дивуйся
Тим  діям,  що  їжак  утнув.
Голодним  теж  був!  Тож  не  дуйся,
Наповню  миску  ще  одну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017

Львівський дощ

Між  вулиць,  сквериків  і  площ
Танцює  танго    львівський  дощ.
Регоче.
Йому    тут  бути  до  снаги.
Бруківка  мокне  від  ваги,  
Блискоче.

А  небо  дується,  як  сич
За  парасольками  облич
Не  видно.
Мордяку  висунувши  ,  кіт    
Кидає  погляд    із  воріт
Єхидний.

Не  спав,  мабуть,  він  уночі,
Чи  остогиднули  дощі,
Жде  сиру?
А  дощик  гупа  об  асфальт
І  пристає  до  курток,  пальт  –  
Задира!

Іду-бреду  між  вулиць,  площ.
Мені  до  серця  львівський  дощ!
Співаю.
Радіють  співові  вали,
Птахи  і  люди,  що  зійшли
З  трамваю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733152
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.05.2017

Дитинство моє

Була,  як  усі,  дитиною.  
Любила  збирать  квітки.
То  горбиком,  то  долиною
Носилася    залюбки.
Містечка  свого  курортного
Виловлювала    красу.
Пила  з  джерела  холодного
Водицю,  як  день  росу.
Зимою,  хоч  і  боялася,  
Як  стуку  ножа  яйце,  
З  крутої  гори  спускалася
На  санях  –  вітрець  в  лице.


Ліпила  фортецю,  сніжками
На  «ворога»  йшла  у  мент.
І  грілося  тіло  смішками,
Хоч  руки  синіли  вщент.
Причин  не  було  сумувати:
Улітку  ходила  в  ліс
Їстівні  гриби  збирати.
Знаходила  той,  що  ріс
Для  мене,  у  кошик  клала,
Матусі  несла  мерщій.
З  грибів  вона  готувала  
І  супчики,  і  борщі,
Їх  смажила  у  сметані.  
Чи  пробували  ви  це?
Їси  –  і  у  роті  тане,
Неначе  якесь  безе.
Як  липень  відцвів  і  сплинув,
Немов  із  дахів  дощі,
Малину  в  ліску,  ожину
Зривала  я  із  кущів.
Травичку  несла  із  лісу  –  
Таку,  що  недузі  бій,  
Як  звариш,  дає  –    мелісу,
Ромашку  і  звіробій.  
За  маму  б  життя  віддала.
Не  чула  у  ній  душі.
Та  часом  вередувала,  
Губила  в  траві  ключі,
Плющем  по  деревах  вилась.  
Скакала,  немов  мавп’я
Було,    із  хлопцями  билась,  
Їх  перемагала  я.
Плюс  –  я  не  була  жаднюга,
Ділилась  завжди  усім.
Вертала    до  свого  круга
Незичних    сім  раз  по  сім.
Неначе  пиріг  в  сметані,
Я  чулася  у  воді.
Купалась,  на  катамарані
Возилась  у  літні  дні
На  озері  –  на  Лісному.
Було,  на  міський  йшли  став
З  матусею,  брали  з  дому
Усе,  що  нам  Бог  послав.
Скупались,  зігрів  промінчик
Тіла  –    і  харчі  на  плед:
Котлети,  салатик,  хлібчик
І  чай  ще,  в  якому  мед.
А  часом  у  Стрий  поїдем,  
Щоб  одяг  новий  придбать.
І  правди  тут  діти  ніде,  
Вдягала  мене  на  «п’ять»
Матуся.  Й  сама,  мов  квітка
Ходила  між  сірих  мас.
Спитайте!  Живуть  ще  свідки,
Що  той  пам’ятають  час.
Скупились,  в  кафе    прямуєм  –  
На  чай  і  на  пиріжки.
Морозивом  поласуєм,
Придбаєм  нові  книжки.
Що  можу  ще  розказати?
Любила  пісні  співать,
Молодших  дітей  навчати,
Під  музику  танцювать.
В  «Квача»,  у  «Війну»,  у  «Лови»
Я  грала  з  дітьми  в  дворі.
Кидали  зірки  підкови
До  рук  нам  в  нічній  порі.
- Додому!  -  кричала  мати.
- Ще  трохи!  –  просила  я.
- Що,  прутик  у  руки  взяти?
Для  гри  недостатньо  дня?
О,  прутика  я  боялась.
Пізнала  його  вагу,
Як  гроші  без  просу  взяла
Й  пустила,  мов  у  ріку.
Летіла  у  дім    на  крилах
(Прут  був  аргумент,  авжеж!)
Робила,  що    говорила
Матуся,  її  без  меж
Жаліла  –    не  вельми  милим
Для  неї  був  білий  світ.
Практично  одна  ростила
Мене  від  маленьких  літ.
Харчі  до  батьків  возила.
То  були  важкі  часи!  –  
Колгоспи  і  рабська  сила,
Без  масла  і  ковбаси.
Матуся  допомагала
Батькам  і  сім’ї  усій.
Робила  усе,  що  мала,
Щоб  дні  їх  були  в  ясі.
Я  теж  зі  всіх  сил  старалась
У  домі  лад  навести.
За  діло  відразу  бралась,
Ще  й  мамин  наказ  не  стих.
Не  ждала  похвал,  овацій,  
Назустріч  матусі  йшла,  
Коли  та  верталась  з  праці,  
Додому  тягар  несла.
Їй  радо  я  помагала,
Несла,  аж  хребет  мокрів.
Було,  що  і    стріть  забувала  –  загралася  у  дворі.
Влаштовувала  концерти.  
Залізу  на  дуб  –  є  фон,
І  нумо  свій    голос  дерти,  
А  гілка  –  за  мікрофон.
А  ще  лялькові  вистави
Влаштовувала  часом.
Тоді  ще  не  пила  кави,  
Та  думка  ішла  чолом.
Кріселко  було  за  сцену.  
Актори  –    гумовий  пес,
Ведмідь,  крокодил  зелений
І  ляльки  –  з  косою  й  без.
Подружки  –  ще  ті  глядачки.
Кресали    з  очей  вогонь,  
Зарібок    –  не  грошей  пачки,  
Тепло,  що  ішло  з  долонь.
У  місті  на  різні  свята  
Ансамблем  шкільним    гули,  
Що  звався  він  «Гуцулята»  -  
Концерти  давали  ми
В  сан.  клубах  і  де  попало,  
В  Палаці  культури  теж.
Раз  навіть  ТБ  знімало
Нас  –  втісі    не  було  меж!
Любила  театр  «Зелений»,
Лиш  сцена  накрита,  зал  –  
Під  небом,  а  збоку  –  клени
І  дуб,  що  лягав  на  вал.  
Актори  там  виступали,  
Артисти  –  відомі  й  ні.
Матуся,  було,  співала  –  
Народні  в  хорі    пісні.  
Художня  самодіяльність  
Сягала  тоді  висот!
Хоч  факти  були  й      печальні  
Тоді,  не  усім  джек-пот.
Малою  була,  не  знала,  
Що  Ленін  –  то  нам  не  друг.
Коли  вже  всі  карти  склала,  
Нагострила  слух  і  дух,  
Хотіла  знайти  у  масі
Орлів,  що    супроти  Рад.
Це  було  в  дев’ятім  класі.
Та  доля  дала  назад.
Що    мама?  Читала  книги  –  
Справжнісінький  книгоман.
Прокинусь,  а  світло    мига.
Хоч  ніч  –  у  руках    роман.
Від  неї  і  я  навчилась
Читати    оці  книжки.
До  магії  слів  відкрились
Мені  в  ті  часи  стежки.
Любила  літературу,
Науки,  що  точні,  ще  
І  співи,  і  фізкультуру
У  школі.  Та  майже    все!
Їй  дяку  свою  уклінно
Несу  вересневим  днем.
Закінчила  на  відмінно,
Хоч  послух  –  не  був  конем.

Садок  і  школа  –  без  смутку,
Обов’язку  й  волі  смак.
Там  дні  пролетіли  хутко,
Як  надзвуковий  літак.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732824
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 11.05.2017

ПРО ВІЙНУ

Пекельним  війни  є  виття.
Щось  гірше  буває  у  світі?
У  силі,  у  рості,  у  цвіті
Лягає  в  могилу  життя.  

І  зойки,  як  крики  сови.  
Без  тата  лишаються  діти.
Надія  всихає,  мов  квіти,
В  очах  молодої  вдови?

І  серце  у  жінки  пече
Тієї,  яка  народила  –  
Для  щастя,  для  праці,  для  дива
Дитя,  недоспала  ночей?

Усіх,  хто  розламує  світ,  
Бездумно  війну  починає,
Ганьба  і  прокляття  чекає
Землі  і  небесних  софіт.

У  воєн  нема  майбуття!
В  них    крові  багато  і  солі.
В  любові  всі  сенси  життя,
У  шані  до  правди  і  волі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017

ЛІС І ТРАВЕНЬ

Набрав  нектару  ліс  в  судини,  
Закучерявився,  ожив.
Кравець-закрійник  одежину
Йому  смарагдову      пошив.

Кравця  хотіли  б  ім'я  знати?
Секретів  тутечки  нема.
То  травень  –  майстер  щити  лати,
Робить  з  нічого  щось,  як  маг.

І  ліс  стоїть,  красою  манить
Прибравшись,  наче  славний  князь.  
Цілують  ранішні  тумани
Його  у  тім’я  раз  у  раз.

З  легень  він  кисень  видихає,
Щоб  світ  не  вимер,  не  зачах.
Як  небу  тяжко  –  підпирає,
Бо  має  силу  у  плечах!

Ось  і  сьогодні  гарно    вмився.
Привів  до  ладу  всі  думки.
Пускати  кисень  заходився  –  
Живому  служить  залюбки!

Глядять  на  вітер  хмари  мляво  -  
Зело́  гойдає  у  полях.
Ліс  хмари  гілками  дірявить.
Так  прокладає  сонцю  шлях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017

ЖАБЕНЯТКО

У  жаби  і  жаба
Вродилось  дитятко  –  
Худе  і  незграбне
Таке  жабенятко.

Годують  дитину,
Та  в  рота  не  кашку
Кладуть  без  упину,  
А  всяку  комашку.

Радіють  безмежно    –  
Ростуть  ноженята,
І  шкірка  уже,  
Як  у  мами  і  тата  –  

Зелена,  мов  луг  
у  весняний  політ.
І  любить  малятко
Весь    жаб’ячий  рід.

Зростає  у  силі,  
Стрибає  уміло.
Майстерно  між  хвилі
Несе  своє  тіло.

Та  мало  цього  –  
Співаком  хоче  стати.
Хвилюється  мама,  
У  клопотах  тато:

Знайти  треба  гідного
Вчителя  сину.
Почув  про  це  вовк,
В  дім  приніс  їм    новину:

«Не  падайте  духом,
Музцентр  -    за  потоком.
Директор  там    муха,
А  вчитель  сорока.

Навчить  жабеня
Вона  хутко  співати.
Є  досвід  у  неї
Талант  розвивати».

Вдягли  малюкові
Сорочку,  краватку.
В  музцентр,  за  потік,
Повели  жабенятко.

За  місяць  уже  
Воно  нотки  всі  знало.
І  арії  з  опер
Відомих  співало.

А  потім  афіші
Розвісила  муха:
"Концерт  у  гайку  буде,
Милий  для  вуха."

Охочі  послухать
Зібралися  ментом.
На  сцену  музичні  
Внесли    інструменти.

Крісла  привезли,  
Мікрофон  і  динамік.
І  пісня  за  піснею,
Як  у  програмі,

Над  гаєм  зеленим
Знеслась,  полетіла.
І  крилами  гучно
Птахи  лопотіли.

Мурашки  і  зайчики
Аплодували,
Вовки  і  лисиці
Роти  відкривали  –  

Були  подивовані
Співом  чудовим.
Хоч,  певно,  й  не  знали
Жабиної  мови.

Концерт  закінчився,  
Із  крісел  всі  стали.
Їх  очі  світились.
Їх  душі  сіяли.

Несли  жабеняті
Волошки,    ромашки
Вовки  та  лисиці,  
Зайці  та  мурашки.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2017

ГЕТЬ!

-  Геть!  –  чорним  котам  мовлю  (лізуть  під  ноги!)
І  відрам  пустим,  що  застопують  крок,
Геть,  хмари  понурі,  сумні  епілоги,
Осудливий  погляд  і  плітка    пліток.  

Геть,  сни,  що  без  снів,  сіроокі  світанки
І  сонце,  котре  чорний  крук  затулив.
Геть  сум,  що  придавлює  душу,  мов  танки
Ґрунти,    що  готові  до  грозяних  злив.

-  Геть!  –  кажу  клітинним    застояним    кодам.  
Антенами  духу  приймаю  ясу.
До  тебе  іду  всупереч  перешкодам.
Тобі  своє  серце  в  долонях  несу.

Плітка  –  батіг.    Яса  –  сигнал.

Вірш,  який  народився  після  прочитання  одного  оповідання  із  цікавим  зачином,  але  сумними  основною  частиною  і  кінцівкою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2017

ВІРШІ ПРО МАМУ (дит. )

НЕ  ЗАБУВАЙМО  МАТЕРІВ

Не  забуваймо  матерів  –  
Отих,  що  втратили  синів
У  дні  сучасної  війни,  
До  них  не  вернуться  вони,
Не  скажуть:  «Матінко,  привіт!
Дорожча  ти  за  всенький  світ!»
Не  вручать  тортик  і  квітки,  
Закрили  очі  навіки.


ЛЮБЛЮ  ЇЇ

Як  сонечко,  ясненька!
Як  квіточка,  гарненька.
Погляне  –  вкриє  пледом.
А  руки  пахнуть  медом.

Торкнеться  –  серце  мліє,
Усякий  біль  маліє.
Похвалить  –  вгору  крила,  
Така  у    неї  сила!

Це  ненечка,  матуся,
Це  матінка,  мамуся.
Їй  нині  краю  скерцо.
Люблю  її  всім  серцем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2017

ЯК ЖЕ МАТІР НЕ ЛЮБИТИ?

Як  же  матір  не  любити,  
"Цьом"  не  класти  на  лице?
Вміє  все  вона  робити  –
Варить,  тушить  і  пече.

Час  даремно  свій  не  тратить.  
Візьме  «до»,  а  потім  «ре».
Прибере  у  всіх  кімнатах,  
Брудний  одяг  попере.

Грядка  є?  Посіє  моркву,  
Помідори,  огірки.
Не  тримає  рук  під  корком,  
Робить  діло  залюбки.

Прочитає  книгу  нову
(Розум  цінить  вище  крон!),
Заспіває  колискову
Малюку  на  добий  сон.

Як  дитину  біль  турбує,  
Лебедицею  літа,
День  і  ніч  над  ним  воркує,  
Поки  біль  не  скаже:  «Па!»

Матір  –  сонце,  златом  лите.
Матір  –  небо  голубе.
Доглядає,  учить  жити,
Час  дарує  і  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731893
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.05.2017

У КОЖНОГО З НАРОДЖЕННЯ Є МАМА

В  рудого  лисеняти  є  лисиця,  
У  вовченяти  сірого  –  вовчиця.
В  курчатка  -  курка,  в    ламеняти  –  лама.  
У  кожного  з  народження  є  мама.

Тварина  її  має  і  людина  -  
У  мами      серце  тепле,  мов  жарина,  
А  погляд,  наче  сонечко  ранкове,
Дасть  неня  їжу  і  научить  мови,

До  сну  вкладе,  від  злого  охоронить,  
Журбу  носити  буде,  слізку    зронить,  
Коли  її  дитя  спіткає  горе.
Зрадіє,  як  добра    наллється  море.

Вона  і  насварить,  і  приголубить.
На  путь  наставить  істинний,  бо  любить.
Шануймо  ж  її  словом  і  ділами.
Бо  не  знайти  дорожчої  від  мами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2017

ОСЬ І ТИЖДЕНЬ ПРОМИНУВ

В  понеділок  мила  посуд
І  вела  із  пилом  бій.
У  вівторок  –  плела  косу
Ліді  я  –  сестрі  своїй.

На  бандурі  ревно  грала
Зранку  в  середу  півдня.
І  співаночки    співала
Про  калину  і  коня.

Потім  мамі  готувати
Помагала  я  обід  –  
Щось  подати,  щось  забрати,
Джем  зробити    із  ягід.

У  четвер  черешні  рвала.
В  п’ятницю  пасла  корів.
У  суботу  прибирала,  
Замітала  у  дворі.

День,  немов  у  воду  канув.
Вже  й  неділя  на  поріг.
Відпочила!  Дяку  склала
Богу,  тижню,  що  пробіг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017

А НЕБО

А  небо  сум  в  очах  ховало,  
Мов  чоловік,  що  овдовів.
Тугою,  наче  покривалом,  
Сповило  сад,    який  розцвів.

Пустило  тінь  у  вікна  дому,  
Торкнулось  коренем  душі.
Не  крапку  виставило  кому  –
Пролило  з  хмар-очей  дощі.

Траві  лишило  вільгість,  брості.
Шосе  помило,  тротуар.
І  сум  з  єства  його  у  простір  
Злетів,  мов  з  уст  ворони  «кар!»

Обличчя  свіжості  набрало.
В  очах    заграв  блаватний  блиск.
Пташа  «ля-соль»  нарешті  взяло,
Крилом  торкнувши    сонця  диск.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731696
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.05.2017

А КВІТЕНЬ КВІТНУВ

А  квітень  квітнув,  хоч  вітри  студили
У  жилах  стебел,  гілок  свіжий  сік.
Красою  квіти  світові  годили.
Для  душ  людських  довершеність  їх  –  лік.

А  квіти  квітли  у  саду  і  в  лузі,
Хоч  вітер  хльостав  люто  їх  бичем,
І  дарували    силу  й  радість  музі  –  
Отій,  котра  в  поета  за  плечем.

І  любувались  цвітом  тихі  зорі,  
І  цілували  в  губи  їх  дощі.
Не  так  страшний  той  холод,  що  надворі,  
Як  той,    що  змієм  лізе  із  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731606
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.05.2017

Казка про Сонечко

Чотирирічна  Софійка  вже  кілька  днів  не  виходила  з  дому  гуляти.  Вона  хворіла.
-  Давай  подивимося  у  віконечко,  що  там  надворі  робиться,  -  попрохала  дівчинка  бабусю.  
Бабуся  взяла  її  на  руки  і  підійшла  до  вікна.  
-  А  чому,  -  спитала  дівчинка,  -  небо  вже  кілька  днів  до  ряду  темне?
-  Бо  воно  оповите  хмарами.  
-  А  чому  воно  оповите  хмарами?
-  Бо  набрало  вологи  з  річок,  озер  і  землі.
-  А  де  ж  сонечко?
-  Спить.
-  А  чому  так  довго?
-  Залінувалось,  мабуть,  не  хоче  ставати  до  праці.
-  А  може  воно  захворіло?
-  Не  думаю.  Воно  таке  гаряче  і  світле.
-  А  може  стомилось?
-  Уже  б  могло  і  відпочити.
-  То  може  образилося  на  когось?
-  Може,  й  так.
-  А  давай  скажемо  сонечку,  що  ми  його  любимо  і  чекаємо  на  нього.  Може,  воно  тоді  вийде  і  зігріє  нас?
-  Давай.
-  Повторюй,  бабусю,  за  мною:  ми  тебе  дуже  любимо,  сонечко,  піднімайся  зі  свого  ліжечка  і  виходь  на  небо.
Бабуся  повторила.  
І  сталося  диво.  Через  кілька  хвилин  після  того,  як  Софійка  з  бабусею  передали  сонечку  свою  любов,  воно  підняло  голівку  з  подушки-хмарини,  стало  навшпиньки  біля  ліжка  на  своєму  улюбленому  синьому  килимку,  потягнулося,  зробило  зарядку,  помахало  ручками:  вліво-вправо,  вгору-вниз.  Поприсідало,  пострибало.  Тоді  побігло  до  умивальника.  Вмило  гарно  личко,  почистило  зубки  і  усміхнулося.  Захотілося  йому  ЖИТИ  і  ПРАЦЮВАТИ,  нести  ДОБРО  людям,  які  образили  його.  Як?  А  ось  так:  то  вони  казали,  що  воно  занадто  їм  світить  в  очі  і  вони  мусять  мружити  їх,  то  через  нього  на  їх  обличчях  ластовиння  з’явилося,  то  їм  не  його,  а  дощу  треба  було,  щоби  картопля,  яку  посадили,  росла.  Але  минулося.  Тепер  всі  бажали,  щоби  воно,  сонечко,  знову  світило  і  гріло,  догоджало  всьому  живому  на  землі.  І  навіть  ця  маленька  дівчинка  Софійка.  Як  вона  перейнялася  тим,  що  воно  не  виходить  зі  своєї  небесної  домівки!  Сонечко  ще  раз  усміхнулося  і  відчуло,  що  хоче  підживитися.  Пішло  до  кухні,  налило  собі  в  скляночку  свіжо-вичавленого  абрикосового  соку,  зі  смаком  випило.  Очі  його  засіяли,  тіло  набрало  сили.  І  тоді  сонечко  взялося  до  праці.  Ручками-променями  розігнало  хмари  і  стало  землю  долоньками  зігрівати,  обіймати  дерева  і  кущики,  трави  і  квіти,  зайчиків,  вовчиків,  котиків  та  собак,  усю  живність  і  навіть  будинки.
Заглянуло  воно  у  віконце  і  до  Софійки.  Та  зраділа.  Вдягнулася  і  вийшла  гуляти  зі  своєю  бабусею.  Сонечко  своїми  теплими  ручками-промінцями  і  їх  погладило.
-  Спасибі  тобі  й  твоїй  бабусі,  дівчинко!-  сказало  світило.  -  Ви  зігріли  моє  серце.
Софійка  усміхнулася  і  відповіла:
-  А  ти,  сонечко,  зігріло  нас  і  весь  світ  зігріваєш!  Дякуємо  тобі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731477
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.05.2017

СУПЕР-ЗАЙЧИК

Є  в  Софійки  супер-зайчик.
Наче  місяця  окрайчик,
Вушко,  лиш  не  золоте  –  
Попелясте  та  м’яке.
Вушок,  як  і  очок  –    пара.
Шерстка  сива,  неначе  хмара.
Очі  чорні  та  косі.
Любить  бігать  по  росі,  
А  ще  грати  у  футбол,  
Забивать  в  ворота  гол  –  
Є  для  цього  в    нього    лапки!
На  сніданок  їсть  канапки.
Думаєш,  із  ковбасою?
Ні,  з  капустою,  травою,
З  морквою  і  огірочком.
І  міцніє  рік  за  рочком!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731405
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.05.2017

МИШЕНЯ

Є  в  Марії  мишеня.
З  ним  у  двір  іде  щодня.
Верхніх  лапок,  нижніх  –  дві,
Шапочка  на  голові.
Хвіст  тоненький,  як  шнурок.
Морда,  наче  огірок.
Очі  –  руки  сажотруса.
Шерсть  рожева,  довгі  вуса.
Звуть  його  незвично  –  Кеніс.
Любить  грати  він  у  теніс.
В  русі  завжди  –  біга,    скаче,
Закида  за  сітку  м’ячик.
Хто  навчитись  грати  мріє,  
Хай  приходить  до  Марії.
Кеніс  курси  проведе,
Як  прохатимеш  про  те.
Не  забудь  гостинця  взяти  –
Сир  там  чи  солодку  вату,
Хліб  із  маслом  чи  ватрушку.
Кине    «дякую!»  до  вушка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731404
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.05.2017

СКЛАДИ

Дощі  збили  білі  віночки  зі  слив,
А  з    вишеньок  –  сукні  весільні.
Трава  ж  оновила  наряд    після  злив,
Бага́тить    пейзажі  довкільні.

І  яблуні  в  блідо-рожевих  шовках,
Грушки  –  з  білим  салі  на  вітах.
Нереститься  риба  в  річках  і    ставках,
Бузку  фіолетяться  квіти

Побрився  нарцис,  не  боїться  дощу.
Тюльпан,  що  пелюстя  розкинув,
Стулив  його  в  час,  поки  ливень  не  вщух,
 Нутро  захистив  від  загину.

Щось  губить,  а  щось  одягає  убір.
То  сонце…,  то  стужа…,  то  вітер...
Хай  грім  навіть!  Азбучний  вийми  набір,
Склади  слово    щастя  із  літер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731261
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.04.2017

ЯКБИ ВИ ЛЮБИЛИ…

Якби  ви  любили  мене,  
Стрибала  б  до  сонця,  як  пструги,
Неправду  би    гнула  у  дуги,  
Якби  ви  любили  мене.

Якби  ви  любили  мене  
Думками…,  словами…,  очима…,
Я  б  небо  тримала  плечима,
Якби  ви  любили  мене…


Але  ви  не  любите.  Ні.
Інакше  б  очей  не  ховали.
Неслась  би  до  вас  через  шквали,    
Але  ви  не  любите.  Ні.


Пструги  –  форель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2017

ПЛАЧЕ ДУША І НЕБО

Скільки  в  тілах  осколків,  
Крові  в  землі,  ой,  леле!
Нерви  –  сталеві    голки.
Очі  –    ропи  джерела.

Скільки    ночей  безсонних,
Рук  в  мозолях  тендітних,
Вибухів  не  резонних,  
Страху,    хрестів  гранітних!

Скільки    нічних  кошмарів,  
Болю,  візків,  протезів,
Ліків  і  санітарів,  
Довідок,    соцзабезів!

Зможе,  скажіть,    хто-небудь
Зміряти,  що  набралось?
Плаче  душа  і  небо.
Сонце  у  чорне  вбралось.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730949
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2017

У СУБОТУ

У  суботу  довго  сплю  –  
Рація  із  рацій!
Встану  –  вправи  пороблю
І  візьмусь  до  праці.

Наведу  в  кімнаті  лад,  
Час  дарма  не  згаю.
Книги  виставлю  у  ряд.
Одяг  поскладаю.

Порох  витру  на  столі    
І  в  садок  махну  я.
Знаю,  ждуть  мене  кролі,
Їм  трави  нарву  я.

Приготую  мамі  чай,
Канапе  й,  як  вітер,
Кинуся  бігцем  у  гай,  
Де  гойдають  квіти  –

Світло-жовті,  омлет,
Сині,  мов  озерця.
Матінка  візьме  букет.  
Пригорне  до  серця.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017

ДІТЯМ ПРО ТВАРИН

КОТИК  ТА  МИШКА

Кіт  з’явився  у  дворі.
Мишка  зникла  у  норі.
Кіт  сумний  якийсь,    неситий.  
Може  він  її  зловити!

КОТИК

Котик  Мурчик  є  у  Ніни.
Грає  він  на  піаніно.
Тисне  клавіші  охоче,  
Очка  жмурить  і  муркоче.

ПЕСИК  БАРСИК

Діє  песик  Барсик  гоже  –    
Сердиться  на  перехожих,
Гавкає  їм  злісно  в  лиця.
-  Не  пущу    у  дім  злочинця!

Та  як  свій  торкне  ворота,  
Не  відкриє  морду-рота.
Лиш  притулиться  до  ніг.
Хоче  ласки  від  своїх!

КОРОВИ

Дві  корови  на  лугу
Їли  травку  молоду.
Бджілка  сонечко  вітала.
Пташка  голос  тренувала.
Небо  пролісками  квітло  –  
Ніжно-ніжно,      світло-світло!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730806
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.04.2017

У ВЕДМЕДЯ ІМЕНИНИ

У  ВЕДМЕДЯ  ІМЕНИНИ

Спік  пиріг  ведмідь  з  малини.
Чай  запарив  із  калини.
Вбрав  сорочку  і  штанята.
Вимив  блюдечка,  горнята.

Чом?  Бо  нинішньої  днини
У  ведмедя  іменини.
Вовк  прийде,  їжак,  лисиця,
Білка,  риська,    дика  киця.

Принесуть  Мишку  гостинці  –  
Хто  в    торбинці,  хто  в  хустинці.
Що?  Вовчок  шматочок    паски,
Їжачок  –    кільце  ковбаски.

Лиска  –  смальцю  повну  діжку.
Білка  –    гриб  і  два    горішки.
Буде  смакість  і    від  киці  –    
Сік  торішній  із  чорниці.

А-а-а..,  забула,  ще  надує  
Зо  п’ять  кульок,  подарує
Імениннику  при  свідках
Риська  –  подруга  й  сусідка.

Всіх  ведмідь  прийме  гостинно,
Нагодує  добре,  чинно.
Напоїть  медовим  квасом.
Заспіває  пісню  басом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730678
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.04.2017

До дня Чорнобильської трагедії на АЕС

Під  серцем  України
Полин  зійшов,    розрісся.
Його  гіркі      клітини  –  
У  ріках  та  узліссях.

Його  отруйні  соки  –
Недугами  по  людях,
Стражданнями,  допоки
Життя  клекоче  в  грудях.

Навіщо  тут    розрісся
І  сіє  смерть  та  пустку.
Здійме  земля    Полісся
Колись  жалібну    хустку?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730659
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2017

ГРА "Відгадій слово"

 Сіла  дівчинка  за  столик.
Моркву  любить  їсти…
Мишку  з’їсть  голодний…
Вкриє  річку  взимку…
-Му-му-му!-  корови  мова.
Діти  люблять  грати  в  …
Стали  коні  на  диби.
В  лісі  виросли  …
Над  селом  летять  лелеки.
У  Карпатах  є  …
М’яч  кидає  в  сітку  хлопчик.  
Залетів  у  зал    .…
Дівчинка  читає…
Брат  малий  лежить  у  …
Фруктів  у  саду  багато.
На  «Феррарі»  їде  …
Каже  курочка  :…
Дасть  корова  …
Йдуть  до  шлюбу  молоді.
Риба  плаває  в…
Рве  Софія  м’яту-рутку.
В  річку  дід  закинув  …  
Витяг    з  неї  карася.
Влізло  в  жито    …  
Має  Лесь  велосипед.
Хоче  ще  й  новий  …
Сонце  стало  угорі.
Йдуть  до    школи  …
В  полі  виросла  пшениця.
Добра  з  медом  …
Влила  мама  воду  в  грілки.  
Оля  вимила  …
Грає  вітер  на  дуду.
Груші  падають  в  …
Миє    Віточка  лице.
Знесла  курочка  ...
Злата  робить  перший  крок.
Лесь  спізнився  на  …
У  Мартусі  гарний  бант.
Пише  Златочка  ...
Вчить  читати  Галя  Ліну.
Діти  люблять  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730535
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.04.2017

ВІН І ВОНА

Він  вранці  чай  п’є,  шоколад  гризе.
Слова  йому  на  душу  Муза    маже.
Вона  –    горіхи  з  медом    і  безе
бере  до  кави  –  кавоман  зі  стажем.

В  епосі  іншій  часто  він  живе.
Нещадний  критик  наддержав-імперій.
На  друзки  всяку    він  наругу  рве.
Його  запал  –  словами  на  папері.

Перед  і  тил  в'язати  він    мастак.
Старе  зерно    велить  перетрусити.
Встають  з    могил  і  люди,  і  міста
В  його  уяві,  починають  жити.


Вона,  немов  рибалка  запальний,  
Із  уст  його  частенько  вудить  слово.
Вивчає  погляд  голчастий,  стальний.
І  у  душі  стає  ураз    зимово.

Складає  вірші  зі  вчорашніх  фраз  –  
То  в  цвіт  ідуть,  то  в’януть  матіоли.
Вона  зустріне  ще  його  не  раз.
Але  її  не  буде  він  ніколи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017

ЛЮБИТИ СВОЮ ПЛАНЕТУ

Любити  свою  планету,  
Не  бути  на  ній  баластом.
На    те,  що  їй  шкодить,  вето  
Накласти.  

Долонями  віри  гріти
Блакить  її,  оксамити.
Любов’ю  всякчас  хворіти
І  жити!

Барвисті    квітки  вплітати
У  вицвілі  пасма    долі,
Із  тіла,  мов  пил,  здувати
Юдолі.

Сховати    злоби  сокиру,
На  будні  ліпити  свята,
Міцнити  голубці    миру
Крилята.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730338
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.04.2017

МАМО, ГОЛУБКА СИВА

Моя  мама  пішла  в  63,  19  років  тому.  
Один  із  віршів,  присвячених  їй.  

Мамо,  голубко  сива!
Чом  не  приходиш  в  сни?
Вишня  цвіте  і    слива.
Запах  п'янкий,'  міцний
Вітер  несе  в  хатину.
Тішив  тебе  їх  цвіт,
Поки  в  травневу  днину
Ти  не  пішла  за    світ  -  
Гарна  така  і  мила,
Без  борозни  лице.
Правнуки  народились
В  тебе.  Чи  знаєш  це?
Діти  –  моя  скарбниця,
Кисню  неспинний  вдих.
Ти  там  за  них  молися,
В  Бога  проси  за  них.
Мамо  моя  рідненька!
Ти  хоч  приснись    мені.
Я  тепер  теж  одненька.
Різне  приходить  в  дні.
Часом  така  полова
В  думах,  хоч  три  до  дір.
Мудрого  твого  слова
Бракне  мені,  повір.
Я  тебе  так  любила!
Ма!...    
Тишина  німа.
Вишня  квітує,  слива,
Буз.  А  тебе  нема.  

Буз  -  бузок.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730070
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.04.2017

Я з нею злилалася

Колосся    мрії  і  жаги
Час-комбайнер  нещадно  жне.
Самотність  тінню  до  ноги.
Я  з  нею  злилася  в  одне.

Вона  всякчасно    у  добі.
В  ній    жменька  сонця,    мірка  зір.
Ряхтить  на    стрічці  голубій  
Небес,  річок-озер  і  гір.

То  сіль  вилущує  із  вій.
То  осад  чистить,  наче  сом.
Сумуєм    з  нею,  йдемо  в  бій  
І  вірші  пишемо  разом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2017

Казка-недоказка

                             V
- Хочеш  казочку  про  кицю?
- Так.  Лише  доїм  суницю,  
Руки  вимию  і  сяду.
Слухатиму  казку  радо.
- Добре.  Вже  готова?
- Так.
- Сіла  киця  на  літак.
Полетіла  до  Парижу.
Мала  там  новеньку  хижу.
Квартирантів    в  ній  тримала.
Тим  копійку  заробляла.
Жили  в  хижі  пацюки
І  єноти,  й  борсуки,  
Білки,  котики,  собаки,  
Зебри  у  смугастих    фраках.
Навіть  якось  восени
Поселились  два  слони.
Гарна  казочка  оця?
- А  чому  нема  кінця?
Як  жили  тварини  в  хижі?
Що  робили  у  Парижі?
Зебри  їли  торт  з  трави?
В  хижі  слоники  жили?
І  вони  у  ній    вмістились?
У  дворі  чи  в  ванній  мились?
-  Розкажи  сама,  серденько.
Я  ж  послухаю  раденько.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729687
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.04.2017

КАЗКИ, ЯКІ ТРЕБА ДОПОВНИТИ

 (для  розвитку  уяви  і  мовлення)

                                                             I
- Розказать  тобі  про  море
Казочку,  Елеоноро?  
- Так.
- То  слухай,  не  крутись,  
Не  стрибай,  як  дика    рись.
Будь  усидлива,  поважна,
Слухай  казочку  уважно.
Там,  де  хвилилося    море
Синє-синє  неозоре,  
Залишилось  тільки    дно.  
Взимку  білим  є  воно.
Влітку  й  навесні    –  зелене.  
Гарна  казочка  у  мене?
- Ні.  Де    казки  серединка?
- Виїла  голодна  свинка.
Зачин  і  кінець  не  схрумай.
Те,  чого  нема,  придумай.


                                             II
- Розказати  про  горилу?
- Спробуй.  Вуха  нагострила.
- Ще  ж,  немов  жаб’я,  не  плигай  
І  не  вийся,  наче  дзиґа.
- Я  незрушна,  мов  стіна.
- Слухаюуважно  я.
- В  Африці  одна    горила.
Із  листків  пошила  крила.
З  ними  вдень  собі  літала.
А  вночі,  як  в  ліжку  спала,
Їх  папуга  сторожив.
Гарна  казочка,  скажи?
- Що  ж  із  крилами  робила?
- Зна  про  це  лише  горила.
- Де  ж  знайти  мавп’я  оце?
- В  Африці,  ну,  де  ж  іще?
Можеш  ти  поміркувати,
Що  там  далі,  розказати.


                                             III
- Розказати  про  вогні?
- Довга  казочка  чи  ні?
- Довго  спав  єнот  в  окопі,  
А  вогні  пішли  у  попіл
Швидко,    були  –    й    зникли  в  дні.
Гарна  казка  про  вогні?
- Що  ж  горіло  –  дім,  копиця,
Дрова  в  печі  чи  крамниця?
Літечко  було?  Зима?
- Це  домисли  вже  сама.


                                                     IV
- Хочеш  казку  про  ведмедів?
Раз  за  ними  я  підгледів,  
Їли  дині  й  кавуни
На  галяві  восени
Під  кантату  солов’я.
Гарна  казочка  моя?
- Де  взяли  ті  кавуни?
Смакували  їм  вони?
- Ти  напруж  своє  чоло
І  сама,    як  це  було,
Розкажи  мені,  будь  ласка.
На  свій  лад  додумай    казку.


                             V
- Хочеш  казочку  про  кицю?
- Так.  Лише  доїм  суницю,  
Руки  вимию  і  сяду.
Слухатиму  казку  радо.
- Добре.  Вже  готова?
- Так.
- Сіла  киця  на  літак.
Полетіла  до  Парижу.
Мала  там  новеньку  хижу.
Квартирантів    в  ній  тримала.
Цим  копійку  заробляла.
Жили  в  хижі  пацюки
І  єноти,  й  борсуки,  
Білки,  котики,  собаки,  
Зебри  у  смугастих    фраках.
Навіть  якось  восени
Поселились  два  слони.
Гарна  казочка  оця?
- А  чому  нема  кінця?
Як  жили  тварини  в  хижі?
Що  робили  у  Парижі?
Зебри  їли  торт  з  трави?
В  хижі  слоники  жили?
Як  вони  у  ній    вмістились?
У  дворі  чи  в  ванній  мились?
-    Розкажи  сама,  серденько.
Я  послухаю  раденько.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017

Що ж це ти, зимо?

Що  ж  це  ти,  зимо,  нако́їла?
Люди  тебе  провели  
Дружно  на  потяг  до  колії,
Дари  в  дорогу  дали.

Весноньку  щиро  усмішками
Стріли  до  личка  лицем  –
Задріботіла  та  ніжками,
Взялась  до  праці  мигцем:

Землю  наситила  водами,  
Витягла  цвіт  з  цибулин,
Нагородила  клейнодами  
Сонце  і  вітер  з  долин.

Вітер  калюжі  висушував,  
Промінь,  неначе  хом'як
Холод  з  довкілля    викушував,
Як      з  плоду  м’якуш  черв’як.

Часу  ні  трохи    не  ґавили.
Квіти  розкрились  в  саду.
Трави  долоньки  наставили
Вгору,  де  сонячний  дух.

Ти  ж  так  підступно  підкралася,
Наче  вода  до  чобіт.
Інеєм  травка  узялася,
Впало  пелюстя  із  віт.

В  хату,  де  люди,  проникнула,
Стужею  вкрила  свій  путь.
Кожна  клітиночка  крикнула:
- Зимонько,    катом  не  будь!

Саду  не  шкодь  і  городику,  
Бурну  діяльність  згорни.  
Дай  зав’язатися  плодику,  
Весну  верни  нам.  Верни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729383
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.04.2017

ВІТАЮ ВАС ЗІ СВЯТОМ!!!

Всіх  із  Пасхою  щиро  вітаю!
Жити  в  радості,  щасті  бажаю!
Хай  живе  у  душі  Вашій  віра.
День  наповнює  звуками    ліра!

Хай  смакує  і  сир  Вам,  і  паска,
Шинка,  яєчко,  хрін,  і  ковбаска.
В  гості  рідні  приходять,  знайомі,
Мир  витає  у  Вашому  домі.

Хай  здорові  усі  будуть,  дужі
І  цвітуть,  наче  літечком  ружі,
У  достатку  живуть,  у  любові,  
У  добрі,  всі  ж  бо  діти  Христові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729024
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 16.04.2017

ЖИВЕ ПОНИНІ (хоку)

Ісус  у  гробі.
Учнів  сумніви  беруть.
Він  Цар  Небесний?

Марія  Мати
Заливає  день  слізьми.  
Не  стало  сина.

З  нею  Іван,
Він  Божий  виконав  наказ.
Не  буде  вбитий.

Петро  сумує:
-  Як  зректися  міг  того,  
Хто  вчив  любити?

Радіє  Ірод,  
З  ним  усі,  хто  засудив
Христа-Ісуса.

При  гробі  варта.
Грає  в  карти,  гиготить,
Казав  воскресне.

Земля  трясеться.
В  небі  блискає,  гримить.
Чорніє  простір.

Небесний  янгол
Камінь  зрушив.  Вільний  вхід.
Печера  в  сяйві.

Ісус  воскрес.
Саван  у  гробі  залишив,
Відбилось  тіло.

Жінкам  з’явився.  
Співчували,  як  терпів,  
Нестерпні  муки.

Хома  не  вірив:
-  Хай  покаже  місце  ран,  
Де  пхали  цвяхи!

Наставив  руки.
-  Краще  вірити  словам,
Блаженний  будеш!

Ходив  з  учнями.
Сорок  днів  їх  дух  кріпив.
Вознісся  в  Небо.

Христа  науку
Світом  учні  рознесли.
Живе  понині!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2017

ЛЮБИ БОГА

У  гробі  Ісус.  І  отара
Розбіглась  його  по  кутах.
Над  містом  повиснула    хмара.
Вина  її  тяжить  і  страх.

Пилат  поглядає  на  руки.
Є  плями  гріха  там?  Нема.
Святенника  цього  на  муки
(Смертельні!)  віддала  юрма  –  

Оця  що  «Осанна!»  кричала,
Назирці  ходила,  мов  пес,
І  хліб  із  руки  Його  брала
Із  зерен  полів  і  небес.

У  гробі  Ісус,  у  чужому.
Затулений  каменем  вхід
Не  вдасться  пролізти  нікому
Стоїть  охорона.  Обід

Підходить  і  яйці  із  хроном
Витягує  з  торби  один:
-    Скоріш  біле  стане  червоним,
Ніж  кров  побіжить  до  судин

Отого,  який  був  розіп’ятий.
Заблискало,  грім  прогримів,
І  скелі  пішли  танцювати.  
Вояк-вартовий  занімів…  

Яйце  вбрало  пурпури  рожі.
Ісуса  у  гробі  нема.
Упав  на  коліна.  
- Син  Божий
Він!  Інших  пояснень  нема!

І  много  покритих  іржею
До  блиску  відтерло  лоби
Ісусовим  словом:  «Душею
І  ближнього,  й  Бога  люби!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017

Панночка Весна

Панночка  Весна  по  краю
Ходить,  довкруж  оживає
Все,  чого  вона  торкнеться    
Тілом  –  бруниться    і    пнеться
До  небес,  до  сонця  світла,  
Зеленіє,  гусне,  квітне.
Навіть  річечка-ріка
Б’є,  погляньте,    гопака.
Пташка  крильцями  махає.  
В  рідний  дім  спішить,  вертає.
Вилізає  з  ями-хатки
Ведмедиха  з  ведмежатком.
Вилітає  бджілка,  джміль
Жук  і  муха,  навіть    міль.
І  знімає  небо  кліпи.
Панна  Весна  усміх  ліпить.
Кіт  співає  хіт  між  віть.  
Як  же  Весні  не  радіть?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728550
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.04.2017

У КВІТНЕВИЙ ДЕНЬ

Грається  вітер  із  гіллям  в  саду.
Небо  сталеву  вдягло  пелену.
Міцно  тримає,  ніхто  не  здмухне.
Небо  задумане.  Небо  сумне.

Бузькам    цей  настрій  небес  невтямки́.
Збились  у  гурт,  подались  до  ріки.
Ходять  лужком-бережком  по  траві
І  розгортають  її,  мов  сувій.

З  долу  –    на  горбик,  із  горбика  –  гоп.
Жабу  знайдуть,  її  кинуть  у  дзьоб.
Хай  сонце  промені  звило  в  клубок,
Гріє  земля  їх  –      праотчий  куток.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728371
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.04.2017