| Сторінки (37/3628): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Різдво Ісуса. Сніп пшеничний.
Кутя, узвар і коляда.
Церковні дзвони. Бог предвічний
На люд із ясел погляда.
І що? Ті самі війни, чвари.
Та сама шашіль точить ум.
Життя не варте і динара.
Каліцтво. Смерті. Морок. Сум.
Брехня. Ненависть точить кості.
Легені вирвані в землі.
О, люди! Ми тут тільки гості,
Як сніг на голому гіллі.
Звільнімо серце від облуди.
Згадаймо Бога слово-жест:
«Любіться між собою, люди!»
... Із оцтом губка. Цвяхи. Хрест.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634167
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 07.01.2016
Просто дихати небом і твердь відчувати ногами.
Просто променем серця топити байдужості лід.
Не вогнем, не руїнами землю вкривати – садами.
Просто світ цей любити, його рятувати від бід.
Просто їсти свій хліб - хліб насущний, що день нам приносить.
Пити воду життя з щедрих пригорщ праненьки-землі.
Просто міцно плести між серцями-державами троси,
Щоб не рвала війна їх, брехня не купала в золі.
Просто бути ЛЮДЬМИ тим, у кого є тяма і мова.
Не стягати бездумно, ділитись набутим над дах.
Для добра, для краси жити в світі, мов гіль калинова.
Крокувати з усмішкою, сонце лишати в слідах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633935
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.01.2016
За вікном біліє сніг.
Сіре небо. Чорне гілля.
А у душу промінь ліг.
Думи птахом. Час застілля.
Стріча друзів. Рік новий.
Коляда у двоголоссі.
Кава. Пряник медовий.
Світла аура в волоссі.
Мітка кроків в новий день –
Бог і край, щаслива доля.
Волі видихи з легень.
України нова роля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633695
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.01.2016
Злетів з небес на землю Янгол-Січень,
Насипав фарби із широких крил.
Блищить біленький на гілках акрил.
Хвилини птах до сонце-граю лічить.
Трави з-під білих фарб не видно грив,
Зате химери на шибках розквітли.
Мороз калюжі кригою покрив,
Лисняться, наче лисини до світла.
Ховається по хатах дітвора,
Хоч гірки і катки такі, я к треба.
Спадає з днів буденності кора.
Ще трохи й Бог зійде дитям із неба.
Печуться пляцки, пампухи до свят.
Кутя вариться. Пломеніють лиця.
Крізь комин мир спускається до хат.
Сльозу втирає Божий Син вдовиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633639
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 05.01.2016
Він той, хто крок її бадьорить,
Хто в неї замість кофеїну,
З ким їй під силу взяти гори,
Пройти крізь фортеційну стіну,
Він той, хто хмари розганяє
У непроглядну сіру мряку,
Шляхи погорблені рівняє,
Дню надає терпкого смаку.
Він неба музика ранкова,
Вода, що позбавляє втоми.
Одне-одненьке його слово
Дух витягає з пастки коми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2016
Чомусь мені не хочеться жити так, як усі. Не хочеться мислити так, як усі.
Не хочеться обмежуватися рамкою суспільства (крок вліво, кров вправо – розстріл).
Хочеться бути самою собою. Просто йти своєю стежкою, дивитись на світ своїми очима, говорити своєю мовою, любити цей світ по-своєму, не прикривати обличчя паранджею «правильності». Так, я не досконала особа, так, я б’ю ґулі і буду бити, йдучи своїм шляхом. Але це мій досвід, мої гулі, мій біль, які різьблять моє Его, заставляють відчувати, що моя душа жива, прагнуть робити мене мудрішою, сильнішою, подекуди твердішою, подекуди м’якшою. А межі, насправді, у діях є, але не ті, що їх нав’язує суспільство, а ті, що їх підказує душа. Вона десь там за грудиною, як той будильник під вухом на світанку, починає подавати сигнали: «Дзінь- дзінь! Дзінь- дзінь!" при моєму наближенні до тих, мною намальованих, червоних ліній, на яких написано: «Пізнавай життя, але старайся не нашкодити ближньому».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633485
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 04.01.2016
Ходила Києвом. Там вулиці широкі.
Доми висотні. А надворі сміх і сніг.
Гуляють люди (вихідний!) рум'нощокі.
Зима із "мінусом" ступила за поріг.
У центрі гамірно. Ялинка на Софійській.
Оркестр на сцені. В чанах вариться глітвейн.
А на Контрактовій концертик українській,
Соломи в'язанки, ковбаски і портвейн.
Веселий щирий Новорічко ходить містом.
Вода замерзла під Патоном у Дніпрі.
Танцює кров у жилах під сонату Ліста.
Хоч зимний Київ - з теплим серцем у нутрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2016
Так хочеться, щоб світ цей жив,
Щоб кров не лилася даремно,
Щоб ліс із хмар вологу пив,
Промінням сонце гріло землю.
Так хочеться, щоб світ цей був,
Затихли гаубиці на сході,
Світанок барву голубу
Лишав щодня на небозводі.
Так хочеться, щоб світ цей цвів
Пелюстям віри і любові.
Щоб дух людський терпимість плів,
Щоб хліб і мир на рушникові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632359
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2015
Майдан і Гімн. І запах димний шин.
Відтятий Крим. Невизначні сили.
Донбас. Луганськ. Ненависть. Зради млин.
АТО. Війна. Пожежі і могили.
Снарядів движа. Страх. І Мінський мір.
Осколки в тілі. Ноги у воронці.
Кремля сумління, витерте до дір.
Полон. Тортури. Матір у віконці.
Сирітки, вдови. І валютний крах.
Життя в кредит. Корупції знамення.
Камінням сум на згорблених плечах.
Це України-Мами сьогодення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632084
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.12.2015
Ти поступу мого рушій,
Піджива для сухої брості.
Сад зацвітає у душі
Від погляду твого крізь простір.
Світліє найтемніше тло
Довкіл, як чую твоє слово,
Рівняє усмішка чоло
І небо грає веселково.
Але коли далеко ти
Не тільки тілом, а і серцем,
То в жилах – соки блекоти,
Туга – змією під реберцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2015
Любімо світ осяйний і в імлі.
Допоки дні дарує нам Всевишній,
Допоки сонце – любасом землі,
Допоки цвіт навесні родять вишні,
Птахи пісні співають голосні,
В нутрі тепло носімо й барви літа,
Виймаймо щедро усмішки ясні
І без вагання їх даруймо світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2015
Готує Бог для України нову квоту.
Тож не здаваймось, не вдягаймось у байдужість.
Тримаймо дух на висоті орла польоту,
Виймаймо крок з мілкої брудної калюжі.
Ми зможем, вірмо, ми здолаєм перешкоди.
Бо наше діло праве, ми в чуже не лізем.
На всіх шляхах до щастя поміняєм коди –
В думках малюються уже його ескізи.
Вставаймо, браття, кров загиблих зве до бою.
У нас є місія – цей світ зробити кращим -
Планетний обшир наповнити добротою,
Змести з доріг усе лихе і непутяще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631356
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2015
Сьогодні день хороший, променіло сонце
В клітині кожній, танцювало на зап’ястях.
Набрала соку кров із винограду гронця,
Душа понеслася в політ на крилах щастя.
Сьогодні милася журба, палилось горе
І малювалась добра доля для країни,
І огортало душу праарійське море,
І виростала світла слава на руїнах.
Сьогодні радість – прима (сум пішов зі сцени),
Любов, що човен віри між штормами носить.
Сьогодні мир ловили з космосу антени,
Нове життя Вкраїні Бог вплітав у коси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631165
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.12.2015
Шле Московія нам дарунки –
Гармати, танки і т. п. –
Не для життя, то смертні трунки
Для тих, хто схід наш стереже.
Вагони гнуться під вагою
Важкої техніки Кремля.
Й під русько-мірною ногою
Вкраїнська плавиться земля.
Кричать вогнем розп’яті душі.
Кровавлять рани на тілах.
А в білокам’яній чинуші
Малюють рай свій на гробах.
Та прийде суд і прийде кара.
За все тримать прийдеться звіт.
Нова народиться Сахара
Там, звідки йде убивці слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630956
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2015
Якби хоч краплю дав мені любові –
Маленьку краплю з подиху роси,
Оркестри грали б в задубілій крові,
Родили б груди диво-голоси.
Якби хоч слово кинув, хоч одненьке,
Таке жадане, та до моїх вух,
Ослабли б в силі ті тверді обценьки,
Що стисли серце і спиняють дух.
Якби торкнувся до моєї шкіри
Руками тими, що тримають жар,
Упали б пута смутку та зневіри,
Піймав би щастя нутряний радар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2015
Добро в устах і вогники в очах
У стрічному. Цей світ теплом ще дише!
Маліє жах. Сльоза спиняє шлях.
Супокій серце, мов дитя, колише.
У синім небі блискіт жовтизни,
Пташиний дзьоб малює в серці ружі.
І рвуться хмари, повні трутизни,
І з душ спадає холод і байдужість.
Росте надія з дОбрості сердець
Крізь сніг і холод, мов озиме жито.
Сочиться миром кожен пагінець,
Несучи присуд цьому світу: «Жити!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630577
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.12.2015
Коли приходить четвер-п’ятниця, у моєму нутрі починає крутитися якась дзиґа. Вона крутиться, дзеленькає і так підступно у вушко шепоче:
- Їхати, їхати, їхати.
І мене вириває з хати. До тієї дзиґи у мене вже мовби рефлекс виробився. Крутиться – значить треба вирушати до Львова або куди-інде. І ось цього тижня рефлекс не був підкріплений поживою. Дзиґа образилась, сховалась десь глибоко під серцем, натомість тонко завила струна – одна-єдина не обірвана, натягнута впоперек душі. Вона вигиналася під смичком туги, стогнала. Вила, стогнала, поки своє не взяла. У суботу-неділю я таки вирвалася із свого надокучливого звичного середовища, з охотою і навіть з азартом влилася у ці передсвяткові дні в річище людей, що заповнили усі львівські площі та вулиці. Настрій піднявся вище середнього. І не тільки в мене, у всіх перехожих. Бо він же, як грип – передається повітряно-крапельним шляхом. Люди сновигали – туди-сюди, туди-сюди.
Діти шукали святого Миколая, щоби йому розповісти віршик і заробити приз, дорослі – пили глінтвейн, заїдаючи його мюнхенськими ковбасками (одна штучка 30 грн). Лунали колядки. Розливали жовте світло ліхтарі. Ялинка від фірми «Світоч» миготіла. Жуй, ходи, веселися. І я так робила. Але тіснява біля оперного (бо це там було) мені стала набридати, і я повернулася на площу Ринок.
У одному з її кутків, примостилися кришнаїти. Вони голосно співали, били в бубни, танцювали і славили Крішну. Охочих їх послухати зібралося доволі. На хвилинку спинилася і я. І ось тут підійшло до мене троє чоловіків – 30- 40 років. Вони були на підпитку, притупували в ритм співу, сміялися.
- А вы местная или приехали? – спитали.
- Можна сказати, що місцева. А ви звідки?
- С Комсомольська.
- На Амурі?
- Обижаєте. Того, что на Днепре. А можна мы с вами сфотографируемся напамять?
- Нащо вам це?
- Ну, напамять про Львов, львовян.
- Ну, давайте (напевно, їм моя яскрава куртка сподобалася – червона).
Вони зробили селфі кілька кадрів, при цьому промовляли:
- Смотрите на экран, смотрите на экран.
- Та я дивлюся, - кажу.
А тоді мені кинули:
- А пошлите с нами бухать!
- Та ви що, я не бухаю. Бувайте здорові, хлопці.
Ну, я пішла. Думаю собі, зайду до церкви, помолюсь. Свято ж. Але по дорозі вирішила передзвонити до подруги – гіда Іринки, бо ми розійшлися з нею на Вірменці. Вона повела групу людей у центр, а я пішла в «Дзигу» - подивитись нову виставку картин. Я в сумку до телефона – телефона нема. Зайшла до церкви, все виклала – та ні, таки немає.
Ну, думаю собі, розвели мене комсомольці, як лошку (не в значенні ложку, оту, що нею їдять, а лоха в жін. роді). Ото вони, певно, спеціально, приговорювали мене фоткатися, дивитися на екран, а самі нишком і залізли у мою сумку (вона булла відкрита у мене) і витягли телефон.
І я, така бита собака, повелася, як остання дурепа. От тобі і Комсомольськ Полтавської області. А є ж у мене знайомий з Полтави – то він же порядний чоловік. Ці, видно, не такі. Та різні ж бувають. Іду. Настрій уже впав. Ну, телефон куплю інший. Але скільки там номерів потрібних на старому. Щось я не так зробила, значить. Чимось я Бога провинила. Ну, нічого. Що вже є, те є, на все воля Божа. Помолилася у церкві до святого Миколая. А тоді думаю:
- Піду-но я до автобуса ще. Може, я там телефон лишила на сидінні (бо я двічі дзвонила, коли ми їхали).
Ледве знайшла наш автобус від туристичної фірми (вони завжди в різних місцях стоять). Підходжу до дверей, водій спить. Будити чи не будити? Потягла за клямку, той почув, відкрив. Одним словом, щоб не тягти кота за хвіст, скажу вам, що телефон був у водія (він почув дзвінок і забрав його). Мою згубу мені було повернено після того, правда, як я його зо дві хвилини шукала під сидінням і біля нього.
Ну, я вхопила телефон і знову пішла гуляти. Настрій покращився. Одразу стала до всіх телефонувати, вітати зі святом. Внучку пообіцяла доні ввечері уложити спати і пригледіти, поки вони в сауні перебуватимуть з друзями (в честь свята). До церкви ще раз зайшла, подякувала святому Миколаю, пожертву залишила.
На душі якось так стало легко, тепло і приємно від того, що я ́помилилась щодо тих хлопців із Комсомольська на Дніпрі. Вони хоч і баламути, але таки порядні люди. І слава Богу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630195
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2015
Святий Микола ходить нині.
Хай обдарує він усіх,
Хто миру хоче в Україні,
Хто зла не накопичив міх.
Хай спинить бурю на Донбасі.
Хай витягне трухляві пні,
Підніме Україні-птасі
До зльоту крила пір’яні.
А ми йому допоможімо,
Хотіння, силу прикладім.
Злу долю спільно проженімо,
Впустімо щастячко у дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629803
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2015
Не відчиняй коханню дверці,
Упустиш, воленьці – кінець,
Затисне в обруч, хай їй грець,
І випече хрести на серці.
Покремсає життя сувій,
Живого місця не залишить.
Шкребтиме душу, наче миша.
Вилущуючи подих твій.
Люби ліси і небеса,
Родину, дім, де ти родився.
Лише кохання стережися,
Мов сказом враженого пса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2015
Я не Шевченко, не Костенко, не Жадан.
Не видаюся тисячами екземплярів,
Не загортаюся в овацій океан,
Не виміряю славу пачками долярів.
Пишу про радість і про біль, ну, про життя,
Як вдасться, скільки з думки вистругаю хисту.
Збираю запал із сердечного биття
Вогняно-чорний чи засніжено-іскристий.
Я не знахідка року, світу й поготів.
Любов мене шукала рідко, більше піка.
Але в душі моїй ні даху, ні бортів.
Проста поетка я на ймення Люба Пікас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2015
Так болю багато, обрізаних крил,
Обвітрених душ і хрестів.
І пхається смуток до висохлих жил
Із чорних зміїних хвостів.
Так болю багато, розірваних тіл,
Продертої грішми душі
І спазмів нудоти від зрадницьких діл,
Брехні, що залила коші.
Так болю багато, багато війни,
Розбитих сімей і сердець.
Допоки цей світ, не відмити вини,
Не стерти колючий різець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629441
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2015
Кожен хоче синю птаху
За хвоста впіймати.
Вийти з болю, суму, краху,
З-під ствола гармати.
Кожен хоче сонцем вмитись,
В небо загорнутись,
В хвилях щастя розчинитись,
Плям брудних позбутись.
Хоче, щоб та синя птиця
Скинула з пір'яток
Добру славу до світлиці,
Мир, любов, достаток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2015
(дитяча)
Закінч́илися уроки,
Петрик і Микола
Полетіли, мов сороки,
В поле біля школи.
Витяг Петрик м’яч строкатий
(Довго грів охоту!)
У футбол почали грати,
Бить голи в ворота.
Ноги ходять, мов у танці.
Тут мобільний б́уха.
Витяг Коля його з ранця,
Приложив до вуха.
- Чом не вдома ще ти, хлопче? –
Мама каже сину.
- Тихо, тихо, в нас, – шепоче, -
Виховна година.
- Хто проводить, моє злото?
- Наша класна – Ната.
- Хто ж тоді стоїть навпроти,
Рукою подати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628948
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 15.12.2015
Я не можу сказати, що люди Донбасу – це якісь поторочі. Серед них є багато притомних осіб – науковці, інженери, літератори, художники та інші. Це регіон, густо напханий шахтами і великими промисловими об’єктами, із яких несеться пролетарським дух, ну, якась особлива гордість за приналежність до робітничої касти, що всіх годує, а ще чується запах вугілля, технічного масла, а також травми, а нерідко й смерті. Це регіон колишніх диких степів, на яких збереглися западини від кінських слідів впереміж із кров’ю його агресивних вершників.
Це регіон похованих кістяків, у генах яких фобія голоду. А ще залізниць, якими везли селян та кримінальників (що їх не брали в армію) із Росії на місця, що осиротіли після масових поховань їх місцевих українських мешканців у тридцять третьому. Це регіон, що став прихистком колишнім красноармійцям (звідси назва населеного пункту – Червоноармійське).
Це регіон в’язниць, у яких кантується переважно молодь, для якої геройство – це красти, курити план чи ще якусь дурню, здобувати першість у бійці і в випивці бухла. Очкарики, ботаніки тут не в моді. Це ніби люди з іншої планети – планети бандерівців, наприклад, чи Гей-Європи. І тому таких тут не багато. Такі не приживаються, вони виїздять до столиці чи взагалі за кордон. Залишаються середнячки з купленими дипломами, але з добрими зв’язками та вмінням «правильно» вести бізнесові і наукові справи. Коли донбасівець відбув термін ув’язнення – це зовсім не означає, що він поганий чи якось не правильно вихований, це значить, що йому просто не повезло.
Це регіон де важить сила. Мямлів тут не терплять. Тримати ситуацію під контролем може тільки авторитет, бажано кримінальний, у якого тверда рука, яка надає стусанів в разі потреби, і тверда голова, що подумає за все і за всіх, при цьому й себе коханого не забуде.
Це регіон, де справи бізнесу покращують за допомогою куль і вибухових пристроїв, а потім на відсотки від отриманих дармових надприбутків будують церкви і купують священиків.
Це регіон, у якому чим нижча культура і розвиток особистостей, тим більше бажання влитися в Руський Мір під егідою «великого благодателя і спасителя» Владіміра Путіна. Це регіон, де зараз неспокійно, де утворилися так звані ДНР ТА ЛНР і де до їх військових угрупувань примикають чоловіки та жінки з різних причин (з почуття особливої гідності новороса, за гроші, за наркоту, задурені, але тепер виходу не мають, колишні мєнти, які мають злочини перед Україною ( мешканців, військових з "братньої Росії не беремо до уваги, бо тут говоримо суто про донбасівців )), це ті, на совісті яких вбиті і пошматовані тортурами тіла патріотів України (українців, росіян, грузинів та інших).
Але це також регіон малюків, учнів, студентів, яким несолодко прокидатися під двигтіння канонад і тріскотіння віконних шибок. Це регіон старих та інвалідів, яким нема куди виїхати і вони терплять всі труднощі військових дій (тут не про любо-русько-мірних). Це регіон тих, хто ще хоче бути часткою України, але не признається, бо це страшно, а знаходиться там тому, що є житло, старі батьки, робота, і тих, хто уже чи ще не знає, чого він хоче – хто завоює, того признають (тільки б уже скоріше тріснув гнійник війни). Це також регіон тих людей, що чекали визволення від сепаратистів, але так довго чекали, що вже й розчарувалися в українській владі (кинули!) і тепер хочуть мати свою – окрему, яку бачать і чують щодень - це ДНР-ЛНР. Не все так однозначно із цим Донбасом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628647
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.12.2015
За вікном виє вітер, б’є драконячими крильми об шибку, стягує темноту. І коли настягав удосталь, заспокоюється, лягає на спочинок чи сон десь там під лісом у долині. На годиннику: 18.30. Влітку о цій порі ще було так світло, я гуляла з онукою. Вулиці були заповнені людьми, галасом, сміхом, мелодіями пісень, що долітати з барів та ресторанчиків. У центрі великими сірими плямами купчились голуби, бігали бездомні собаки, кидаючи недовірливі або благальні погляди на перехожих. Іноді грав саксофон, гітара чи баян, іноді дзвеніли сопрано чи тенор, збираючи групки людей, охочих послухати заїжджих вуличних музикантів, співаків.
А зараз – чорна пітьма зазирає у вікно і…тиша. Ця тиша якась лячна, своїми гострими пазурами торкає мою душу. Напрошується на тривалий постій до моєї квартири. Я їй ще не дала добро, а вона вже своїм сухим язиком вилизує віру із мого серця в завтрашній день. Вилизує. І вона маліє. А смуток росте.
Він таки не задзвонив – ні вчора, ні сьогодні. А навіщо? Його все влаштовує у його житті. У нього все розписано в розпорядку на день і на місяць. Навіть вільної хвилини немає на те, щоби просто задзвонити. Але насправді хвилина є, немає бажання. А навіть як воно й з’являється, у голові тут же відбиває молоточком: «Навіщо? Що це мені дасть? Збої в розкладі? Збої в ритмі серця?» А потім вибігають із кишені нової чорної маринарки ще і такі слова як імідж, родина, Україна та інші. Вони шикуються перед ним в ряд, як воїни, що збираються до бою, грізно зиркають з-під лоба. І тоді він здається. Запихає ті слова назад в кишеню, погладжує їх.
Ні, він не задзвонить. А навіщо???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628464
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.12.2015
Куди прямує наша планета Земля? Де її кінцева зупинка? Що чекає її на фініші забігу? Вона така крихітна у цьому міжзоряному темному космічному просторі, така беззахисна, як мураха на стежці у лісі під чоботом велета-грибника. Але не простір прагне її погубити, розбалансувати, а те, що знаходиться близько до її поверхні, в полі земного тяжіння, те, що було створено за словом Господнім наприкінці світобудови – людина, гомо сапієнс. Ні, ця планета ще рухається по строго заданому курсу, який їй було окреслено – по орбіті, встигаючи при цьому за кожні 24 години обкрутитися довкола своєї осі, а за кожен рік – і довкіл сонця. Але щось з нею уже не так, щось стискає їй горло, душить легені, б’є у пах. Підлянкою пахне в повітрі, що її огортає, гіркий присмак лоскоче їй смакові рецептори. Правікові гори цієї планети полисіли – ні, не від старості, від жорстокого з ними поводження. Могутні ліси зіщулились, поріділи, мов зуби у роті столітнього старика. Колись повноводні бурхливі річки обміліли і тепер не дзвенять, як золоті монети на поясі у танцюючої циганки, а стогнуть – гостро і протяжно. У повітрі росте напруга, піднімається градус – все вище і вище. Планета підхопила вірус, який називають «Глобальне потепління». Науковці серйозно займаються його вивченням, збираються задля цього на своїх симпозіумах, летять літаками з різних міст і країн до Парижу, мов перелітні птахи з Європи до Африки на зиму через бажання жити. На пошук ліків виділяються мільйони коштів, причому, у твердій валюті. Хтось, наляканий швидкими змінами життя не в кращу сторону, замовляє собі подорож на іншу планету чи зірку. Хтось будує бункер під землею. Життя ж таке привабливе… Особливо для тих, хто боїться втрачати здобуте. Диваки! Але диваки – то і є ті люди, що не дають цій землі захлиснутися власним блювотинням, втопитися у власному лайні. Вони, як партизани, яких беруть в оточення, шукають виходу.
То що ж все-таки треба, щоби ця голуба планета, дана нам у кредит для життя, не зійшла з рейок, не згоріла у вогні, випущеному з драконової пащі? Що треба?
А треба, думаю, одного – любові – до себе, до ближнього, до всього того, що поруч і що є недосяжним для ока та слуху.
І я вірю, що ЛЮБОВ ВРЯТУЄ СВІТ!!! Бо тільки вона здатна творити чудеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628033
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 12.12.2015
Для неї він – то вітру свіжий подув,
То кисень, що в легені сам заходить
(Щомиті, тихо так), то гілка глоду,
Що плід корисний і колючки родить.
Для неї він – то небо – не дістати,
Та воно висне, магією грає,
То сонце, що іде із хмари-хати
І промені в її душі купає.
Для неї він – то тепле синє море –
Без краю й дна, не взяти у обійми.
Зчорніле щастя й побіліле горе,
То слово-меч і тиша безнадійна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2015
Ніч. Таке беззоряне небо. Ліхтарі кидають світлі плями на дорогу. Іду. Тихо. Місто ніби вимерло. 23.20. Раптом помічаю, що у кафешці, що стоїть при дорозі, сидять а столами люди. Це – чоловіки. Що їм іще робити після чесно відпрацьованого дня? В них статуси сильних світу цього – що хочу, те роблю, коли хочу, тоді приходжу додому. Вони закидають свої сіті, які завжди носять із собою, у скляні акваріуми-вітрини і ловлять в них в’ялених кальмарів і раків, хрумають смачно, регочуть (у світі багато смішного!) і запивають те все холодним пивом.
Іду додому. Куди ж іще йти опівночі? Починає накрапати дощ. Але я думаю, що це не дощ. Це плаче небо. Сьогодні ж день боротьби з корупцією. Тому й про неї говорили – багато, з усіх каналів ТБ лилися гнівні нотки. Дещо вдалося почути і мені при виконанні важливої місії – догляді за внучкою. В Інтернеті також обсмоктували, мабуть, цю тему. Але я не мала змоги сьогодні почитати відповідні пости.
То чому ж плаче небо? Бо день боротьби з корупцією закінчився! А це значить, що цю тему можна закривати. Пожурили трохи вихователів садочків, вчителів (за те, що не можуть наїстися цукерок, а ще вічно вимазують, оббивають стіни, ламають замки у дверях, б’ють вікна в тих же садках і школах, а потім вимагають у батьків гроші на ремонт. Корупція!). Про лікарів згадали (вічна тема), що без конверта з грошима не зроблять ні потрібних призначень хворому, ні операції (але про їх зарплатню – нічичирк), про санітарочок (не винесуть судно без 10 грн і т. п). Ну, а іншої корупції ніби й нема. Ні, ну є якісь там схеми відмивання коштів, але не посвячені в це не зрозуміють... Тому не варто виносити цю тему на обговорення.
Завтра буде інше свято, привід для розмови. Ну, а мені пора ловити сни. Бо їх у просторі – обмежена кількість, тих, які роздають поки що безкоштовно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627504
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 09.12.2015
Зими день восьмий. Та надворі –осінь,
Купає сонце коси у водоймах
І лиця лиже язиком гарячим.
Так радісно. Душа напнула крила.
Летіти хоче птахою до неба,
Де Скорика «Мелодія» лунає,
Кружляють хмари сиві в такт попарно
І десь зникають - там, за горизонтом.
Стрільбу прицільно день веде із лука
І попадає їй в саменьке серце,
Щоб запалити іскорку любові,
Життя підняти хвилями цунамі
В холодних жилах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627160
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.12.2015
Він важко йшов із її тіла,
Гнув ребра в місці, де душа,
Немов роса у звій тремтіла
На комишах.
Весни хмільної оболонку
Нарешті (вдалося !) прорвав.
І радість (смуток – в ополонку)
Прийшла у яв.
Та днів без пахів ціаніду
Не довго було торжество -
Він знов влетів швидким болідом
В її єство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015
Сонце зранку вилізло з-під лінії горизонту і пішло, мов ракета, стрімко ввись. Воно залило небесне полотно свіжим лимонним соком. Кілька крапель упало мені на обличчя. У тілі степліло, ніжні радісні хвилі забили сонячними хвостами об береги душі. Який приємний ранок! У ньому ще немає тих невизначених тіней, які виповзають з глибоких нір царства пітьми з приходом вечора, тих тіней, що гасять її надії на зустріч із ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015
Кажуть, мовчання – це золото. Може воно інколи і так. Але інколи – це навіть не срібло, не сталь, а ніж, зроблений з тієї сталі і загнаний між твої ребра - так, що ніби кров і не тече, а біль тримає і дихати важко. Загнаний саме туди, де щось двигтіло, шуміло, переверталося, сопло, іноді стрімко вибігало на поверхню буття, як вибігає магма з жерла вулкану, коли їй уже непереливки втриматися в межах своєї території.
Іноді мовчання – це і справді золото. Але не в її випадку. В її випадку мовчання – це руйнація, руйнація того світлого дому, який вона ще і не встигла збудувати, а лише виношувала у своїх думах – зранку, коли прокидалася (і через це іноді спізнювалася на роботу) і ввечері, коли лягала у своє ліжко, яке не пам’ятає його подиху, бо він його там ніколи не залишав.
У її випадку мовчання - не золото, а те, що повільно вбиває її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626785
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 07.12.2015
З Днем Збройних Сил вітаємо військових –
Тих, в кого м’язи й воля, мов граніт,
Хто без вагань узяв у руки зброю,
Щоб захистить край батьківський від бід.
О, скільки душ їх знеслося до Бога!
Скільком лишила в тілі знак війна!
Кровить до волі обрана дорога,
Важка за долю сплачена ціна.
Та вірмо в те, що накують зозулі
Країні нашій золоті ще дні.
А всі гранати ворога і кулі
За свідків будуть в праведнім суді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626727
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2015
Вона ішла одна по місті.
Лягали зорі їй на плечі.
Родив чуття якісь двоїсті
Цей вечір.
Ні снігу, ні дощу, ні вітру.
Мороз тихенько в спину дише.
Врізається скупа палітра
У тишу.
ЯК швидко день добіг до ганку
Уліз у темну шубу з плюшу.
Налив їй смутку наостанку
У душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626435
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2015
Просто хочеться низько вклонитися людям -
Тим, яким світ тепло у душі на затер,
Тим, в котрих на біду відкриваються груди,
Тим, кого ми сьогодні звемо волонтер.
Хто збирає копійку на медикаменти,
На вбрання, на продукти для наших вояк.
Хто везе це на схід , чує аплодисменти
Від сепарів у виді масивних атак.
Тих, хто з лап «ДНР – ЛНР» витягає
Полонених, котрих ждуть жінки й матері.
Тих, хто слова такого «не можу» не знає,
Хто лягає за північ, встає на зорі.
Капелану, що зранені душі лікує,
Медсестрі, що на схід добровільно пішла.
Хай Господь щедро всіх за їх труд обдарує.
Волонтер – це не фах, це планети душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626296
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.12.2015
Вона обтяла шлях той – в нікуди.
Сто літ вагалась. Але день настав,
Коли лягло те рішення згори
У мозок, як лягають зорі в став.
Вона збудилась із хмільного сну
Й йому:
- Іди, ти доля не моя.
Виходив важко, в грудях ребра гнув.
Та щез, як в небі слід від журавля.
Нарешті вільна! Сум кудись пропав.
Промінчик сонця в душу ліг щеням.
Сховався вуж, що магію пускав.
І заспівало серце пташеням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Грайте сурми, веселися небо, наповняйся світлом, домівко! Вона нарешті прийшла до тями. Рукоплескайте всі, хто родив сонце при згадці про неї у минулих життях, і всі, хто ще буде його коли-небудь родити. Її свідомість випливла із глибин затьмареного мозку. Так, він більше не мешкатиме у її душі. Ніколи! Бо вона відпускає його, сьогодні, як відпускає птахолов птаха із клітки, коли немає з нього зиску, як відпускає хмара дощ, коли той занадто обтяжує її, як відпускає лучник стрілу із натягнутої тятиви лука.
О, танцюйте гори високі, доли широкі, ліси, що вже безлисті, і ріки холодні. Вона буде вам співати пісню прослави – вам, а не йому. Бо тепер ви її натхнення. А він віддаляється від неї, як корабель від берега, ідучи у далеке плавання, щоб борознити води світового океану.
Вже не збудить її зі сну грайливим ласкавим сонячним променем, не заколише на своїх долонях під сонату місяця і вальс зірок. Вона житиме, так, як жила до нього, просто змінить усі замки на вході до свого тіла, щоб він більше не зміг повернутися, не зміг більше принести їй біль, тиснучи на стінки лівого шлуночка її стомленого серця.
Вона відпускає його. Сьогодні. Саме о цій порі. Так?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625952
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 03.12.2015
Прийшов час, коли їй перестали подобатися казки. Вона зібрала всі ці колись оспівані нею сюжети, що пахли цукровою пудрою, новорічними мандаринами і трояндовими пелюстками і сховала у скриню – стару дерев’яну бабусину скриню, у якій та колись тримала різний полотняний одяг, ну, тоді, коли ще бабуся ходила по землі, носила сонце на обличчі у дощову погоду, а вона була маленькою і приїжджала до неї погостювати у літній час.
Нарешті сьогодні вона таки наважилася витягнути із великої картонної коробки люстерко реальності (що давно чекало свого часу) і заглянути в нього. І що вона там побачила?
Перед нею стояли дерева - чорні, згорблені, понурі. Вони простягали у її бік великі голі крюки-гілки. Стовбури цих дерев своїми гострими верхівками прорізали небо, по якому вітер гнав важкі, мов би налиті ртуттю, хмари – так, як жене коні додому візник перед бурею, що починає дихати йому у спину. Остатки зелених трав тулилися до землі, але та нічого, звісно, окрім холоду, не могла їм дати. Сіре і чорне домінували. Сіре і чорне. Сіре і чорне. Це її життя. Це її дні.
І стежка. Крутилася змійкою стежка. Це її стежка. На ній калюжі від дощу чи снігу, що нещодавно розтопився. І раптом обабіч сеї стежки вона помітила якісь маленькі жовті цяточки. Придивилася. Та це ж нагідки! Нагідки? Де ж вони тут узялися? Як вони потрапили у цю сіро-чорну реальність?
Її серце тьохнуло. Кров у судинах почала набирати швидкості. Тіло степліло. Ці квіти, ці нагідки підняли з дна її серця надію, надію в те, що життя ще хоче подарувати їй барви веселки, одну з яких подарувало сьогодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625607
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.12.2015
Попід дахом неба,
Де орел літає,
Дивна квітка квітне
Між скелястих гір.
Хто ту квітку бачить,
Хто її зриває,
Той знайде кохання –
Вір або не вір.
Та вона дається
В руки смільчакові,
Чистому душею,
Сильному на дух.
Тому, в кого сонце
Миється у крові,
Тому, в кого ноги
Бистрі є на рух.
Квітка ця шовкова
Тепла, мов прочанка,
Білим едельвейсом
Звуть її усі.
Як зірвеш, щасливий
Будеш до останку.
Втопиш всі печалі
В ранішній росі.
ПРИСПІВ:
Йди за нею у Карпатські гори,
Де ростуть смерекові ліси,
Де верхи, немов церковні дзвони.
Дівчині ту квітку принеси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
Серед світів, в мигтінні зірок-див
Одної Зірки ймення повторяю...
Не те, щоб дуже я її любив,
Тому, що інші в пітьму заганяють.
І якщо сумнів душу борознить,
До неї на пораду йду негайно,
Ні, не тому, що сяйвом струменить,
Тому, що з нею не потрібно сяйва.
ОРИГІНАЛ
Среди миров
Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя...
Не потому, чтоб я Ее любил,
А потому, что мне темно с другими.
И если мне сомненье тяжело,
Я у Нее одной ищу ответа,
Не потому, что от Нее светло,
А потому, что с Ней не надо света.
И. Анненский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625324
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2015
Людині хочеться вірити
У кращий завтрашній час.
Роки везіннями міряти
І бачить щастя в анфас.
Людині хочеться вилізти
Туди, де хата дощів.
Проблеми до тріски вивезти
На звалку вчорашніх снів.
Людині хочеться нитками
Зв’язати любов із мрій
І світ, із ілюзій витканий,
Згорнути в цупкий сувій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625298
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.12.2015
Учора її серце стало потроху очищатись від домішок смутку і зневіри. Воно якось посвітліло, налилося густим теплим соком надії – він знову з’явився на переході її дня; мов даішник, підняв палицю догори – прохід відкрито. І вона рушила. Збоку гуділо життя, ходили люди, їздили автомобілі, чубилися між собою депутати, горів російський СУ-24, але в неї перед очима була тільки дорога, яка веде до закутків його душі. І вона йшла по ній. Та там скрізь були протяги, дув вітер. Її винесло на поверхню мрій. Але їх запах вона не забула.
Ці мрії їй пахли медовим квасом. Вона конче хоче спробувати їх на смак. І якщо якогось одного дня, хай би й отого, коли земля скорчиться від морозу, доля буде ласкава до неї, то вона ухопить ті мрії, мов птаха кольору квітучого бузку за хвіст, і спробує втримати у своїх руках.
І як їй вдасться, то буде щаслива. Хай навіть це триватиме тільки мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625148
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.11.2015
Люди забули про Бога
Шириться запах війни.
Атом нарощує роги,
Дивні рождаються сни.
Варяться мутні помиї
В чорнім кремлівськім котлі.
Пси Євро-Азії виють.
Змії вилазять з землі.
Кров не встигає застити.
Дзвін на пів світу гуде.
Але ще можна змінити
Путь, що до краху веде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625069
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.11.2015
Уста скували негаразди?
Сховалось сонце за хмаринку?
Ге склались вимріяні пазли?
То іншу вибери картинку.
Не скигли, не сумуй, не плачся.
Перебіжи всі темні смуги.
Не завжди лихові сміяться,
Вгортати дні твої у хуги.
Зберися силами. ти можеш!
І скоригує бог кінцівку.
Навислу скруту переможеш,
До щастя виграєш путівку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015
Я їхала автобусом. Дівчатко
(Зупинка була) похапцем влетіло.
На личку в неї – юності печатка,
Пухке, мов паска, але пружне тіло.
Водилі гроші за проїзд подала
І п’явкою за телефон вчепилась.
Дорогою із кимось розмовляла,
Очима завертала і кривилась.
Подумала я, це ж яка між нами
Різниця літ і усього, що з ними.
Мигтіли в вікнах чорно-білі гами
І хтось тулився до моєї спини –
Автобус – не таксі, людей чимало.
І кожен про своє, як їхав, думав.
Життя - не мед, усіх колись ламало,
Тиснуло, наче сніг колісна гума.
Замислилась я, молодість і зрілість –
Мов вина – свіже й встояне роками.
Чи мала би охоту я і смілість
З отим дівчам змінятися роками –
Ну, так, в думках, цілком гіпотетично?
І зваживши всі «за» у цьому й «проти».
Прийшла до думки - хай не патетична:
Ні, не хотіла б я такого лота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624587
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2015
Допоки існує планета
І небо торкається гір,
Пектиме нам слід від багнета,
Що ним гнав нас "брат" у Сибір.
Пектиме за правду дідівську,
За звалені з храмів хрести,
Насаджену віру блюзнірську,
Що влізла кліщем до клітин,
За допити і за тортури,
За вирвану мову із уст,
За цвіт наш, заточений в мури,
За кісток поламаних хруст.
Пектиме за рік тридцять третій,
За погляд згорілий, пустий…
Допоки життя на планеті,
Цей біль нам у генах нести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2015
Тобою я хронічно хвора.
Загострення іде під вечір,
Як день накриє чорна штора,
Як тінь торкне холодні плечі.
Тобою хвора безнадійно.
Та в силі ти звершити диво.
Є в тебе ліки чудодійні,
Котрі знімають рецидиви,
Витягують із сітей мрію
І близять точку апогею.
Тобою другий рік хворію.
А ти, здається, хворий нею…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2015
Із Парижем навести контакти
Так чомусь бажається, кортить.
Ну, і що, що там були теракти?
Це мене ніскільки не страшить.
Що кому написано у генах,
Те і буде - не втекти в кущі.
Нас не стане на землі, а Сена
Буде колихатись у душі.
Бийте дзвони – радісно і р’яно.
Хай життям наповниться Париж.
Я приїду, в Нотр-Дам загляну,
Назбираю з вулиць дивовиж.
Піднімусь на Ейфелеву вежу.
Вірю, не торкне її ІДІЛ.
Загашу підреберну пожежу
Тисячею витоптаних кіл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2015
Наші дні схожі один на одного, як близнюки. Ми пробуджуємося на світанку. Покидаємо ліжко, як правило, без особливого ентузіазму, просто тому, що виробилася біологічна звичка або треба йти на роботу. Ми йдемо на цю кляту роботу, якщо ми її маємо. Працюємо. Хто з охотою, хто без – гроші усім потрібні, щоб вижити у цьому світі. Виживає кожен по-різному. Якщо гаманець туго набитий грошвою – то вибір товарів для споживання – широкий і світло горить, в основному, зелене на перехрестях долі. Якщо ж усе із точністю до навпаки, то треба розраховувати по мінімуму і не перебігати дорогу життя на червоне (хоча воно чомусь тоді так часто світить ). Але все-таки треба старатись не перебігати на те червоне, щоби не трапилося лиха.
Але чому наші дні так схожі один на одного?
Після роботи ми йдемо додому. Так, іноді, трапляється, що ні, бо день народження чийсь, зустріч із друзями, культурний захід за потребою чи за обов’язком, просто шопінг чи безпричинне вештання вулицями міста. Хтось встигає, проходячи дорогою дня, побачити дерево, що вже обезлистилось, хтось тільки калюжу уздрить під ногами і обійде її, якщо вчасно помітить.
Коли приходимо врешті додому – у своє лігво, нору, замок, то готуємо вечерю чи щось схоже до неї, вирішуємо свої побутові проблеми, читаємо (можливо…) або мордуємо пульт, щоб побачити чи почути щось сенсаційне, гаряче, з бризками шампанського або навіть і крові.
Ми перестали ходити в гості – до сусідів і давніх друзів. Ми зависаємо у соцмережах, у нас там тепер нові друзі – віртуальні, є можливість поспілкуватися і гостину лагодити не треба – бюджетно. Нє, ми як справжні порядні люди ще не забуваємо зателефонувати близьким. Іноді навіть відвідуємо їх. І, о, які ж ми тоді горді з того, що це зробили, щось навіть вивалюється з душі, якийсь тягар, що не був помітний до того.
А що в епілозі? Що? Те саме ліжко, з якого зранку заледве встали. У когось воно в обіймах з дитиною, у когось із протилежною статтю, у когось із подушкою… (це вже як кому підфортунило).
А у вихідні – тут хто на що гаразд. Але і вихідні дні схожі один на одного, як дві краплі води (хоч винятки бувають, звісно, бо вони є у всіх правилах). Є ще, правда, відпустки. Але це же трохи інша лінія сюжету.
А тут все. Все? Це те все, заради чого ми живемо, заради чого ми знову завтра зранку встанемо з ліжка???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624182
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.11.2015
Білі плити снігу
Білі плити снігу
Вкрили полонини,
Сонне чорне поле,
Райдужні дахи.
Влився в вищу лігу
Холод, лізе в спину.
Руки мне і шию,
Прожиті роки.
Ріже настрій бравий
На тоненькі стрічки
День сирий, в якому
Ти далеко десь.
І низькі октави
Родить голос річки,
І гарцює мряка
Поміж двох сердець.
Знаю, що не сон це -
Завтра краще буде,
Застрибає муза,
Мов мале дитя,
Затанцює сонце,
Просвітліє будень,
Ти вернеш, вернешся
У моє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2015
Моє кохання значить щось для тебе?
Скажи, із цього тайни не роби.
Хай не росте, мов у траві гриби,
Мов колос дикий зернами із стебел.
Моє кохання ріже твої груди,
Неначе скло загострений алмаз?
Лишає слід в крові, неначе сказ?
Приводить в рух твої застиглі губи?
Моє кохання має шанси жити?
Воно приносить силу у твій крок?
Чи взять наган й натиснути курок,
Щоби його у труну положити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015
Сьогодні день такий чудовий!
Хай сніг, мороз – тепло в нутрі
Пливе, мов окунь у Дністрі,
Як первісток світобудови.
Сьогодні цвіту пелюстки
Танцюють вальс на квітоніжці.
Лишають щем в душі-валізці,
Мов віттю дуб охру – листки.
Сьогодні СЛОВО навіть - квіти -
Сочисте, барвне, запашне.
І future - зовсім не страшне,
І крила - вгору, щоб летіти.
Сьогодні мені подарували багато квітів і теплих слів (зустріч із вчителями-філологами).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2015
Вона теплом так і не впилась.
Хоч літо висло на плечах –
Туга дукатом закотилась,
Згасила вогники в очах.
А вже зима поля накрила.
Свердлить вологістю нутро!
І туляться до тіла крила,
Мов люди вранці у метро.
Та не вдягне зневіри маску.
Хай очі їсть свинцева мла!...
Вона ще вірить (вірить!) в казку,
Хоч сім кіл пекла перейшла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015
Періодично вона жене його із свого серця. І тоді їй здається, що цілком зможе жити так, як жила до того часу, поки її енергетичні потоки не заплутилася у його. Вона обов’язково знаходить собі у той час якесь заняття - щось для душі. На її обличчі сяє усмішка, із уст сипляться жарти. Давні друзі чи приятелі, зустрівши її випадково у місті, підозріло дивляться на неї і не впізнають. Вони розумітють, що щось відбувається у її житті, щось дивне, можливо, й магічне. І вони не помиляються. Але в такому стані вона перебуває недовго. Через якийсь час знаходиться причина або й безпричинно вона починає тужити за ним, відчувати гостру залежність, її серце розгоряється, мов дрова від запаленої скалки. Воно горить щораз більшим і більшим полум’ям. І тоді вона витягає із шухляди його фотографію і довго глядить на неї. Просить його дати відповіді на свої запитання. Але він мовчить. Дивитися своїми злегка примруженими очима і мовчить. І тоді вона кладе ту фотографію назад у шухляду, але іноді (що буває не так і рідко) притискає її до грудей – так міцно-міцно, як притискають дитя, котре плаче, бо впало і забило ніжку, і їй здається, що вона чує, як б’ється його серце, як пахне його шкіра, як пульсує жилка на його шиї.
Вона переливає у його душу тепло, що вибігає з неї, мов молоко, котре закипає на плиті, щоб він відчув його… цілунком ранішнього сонця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623264
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 23.11.2015
О, як би вона хотіла забратися на найвищу вершину гір, хай би й рідних, Карпатських, і закричати:
- Я кохаю тебе!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Закричати так, щоби розірвалася надвоє сіра завіса хмар,
щоби відкрило очі сонце, яке увесь день дрімало на небозводі, і усміхнулось,
щоби виліз із нори лис і застрибав, як вивірка на горісі, мовби радіючи з того, що він щойно упіймав велику здобич,
так, щоби пташка загубила пісню, розкривши свій дзьоб від здивування,
так, щоби риба піднялася з дна річки і заходилась робити над течією різні підкрутки і піруети,
так, щоби буки і смереки, ставши в коло і сплівши свої руки-гілки, пішли в запальний танець аркан,
щоби, врешті, ці слова почуло його серце, сховане під коричневим светром грубої в’язки, почуло, стрепенулося і завмерло від щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623118
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 22.11.2015
Зима і осінь обійнялись,
Сплелись у стрічку.
Сніги на теплу землю клались
Ціліську нічку.
Сади покрили й жовті трави
Блискучим глянцем.
А лист останній осінь славив
Ясним багрянцем.
І хризантема дух гострила
Вчорашнім скерцо.
Зима від чуд оцих поплила,
Степліла серцем.
Світлина зроблена мною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623056
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.11.2015
Революція Гідності дала плоди!
В наших душах гніздо не зів'ють холоди.
Може, мало ще кроків зробили нових.
Та Майдану вогнистий не згубимо вдих.
Будем дух гартувать, що до бою зове,
Сухогілля ламати, ростити нове.
Ми від бруду свідомість відчистим усю,
Україні новітню простелем стезю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622801
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2015
Все так накручено, заплутано у світі,
Усе розмито, перемазано усе,
Поверх заповнене і водночас пусте,
Йде по своїй, вузлами в'язаній орбіті.
І ніби сонце світить те саме, що вчора,
І місяць сяйво так самісько ллє вночі...
Але чому так лячно схлипують сичі
І тінь їх привидом волочиться по шторах?
Коли вже правда зазоріє на весь мах?
Коли розкрилиться любов на повну силу
І подих чистий увійде у синю жилу,
І ляже щастям новий відлік у томах?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622782
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2015
Вона не розуміла, чого їй так весело, чого вікно її душі так очистилось, заблищало. Чи то від того, що вона попрощалася з Ним, чи від того, що не попрощалася. Вона сама не розуміла того стану, в якому перебувала – петляла десь між небом і землею, між сьогоденням і вічністю, між звіданим й невіданим, солодким і перченим. Все якось змішалося, набрало невизначених барв, форм, невпізнаного смаку.
Учора…, так, учора їй здавалося, що вона Його майже позбулася, видихала з гарячих грудей, по краплі, по міліметру віддаючи навколишньому обширу, який радо клеїв ті дрібні часточки і приймав набуту цілість у свої обійми. Та ще і сьогодні зранку, коли так гойно із чаші душі теплою парою стало пробиватися почуття, запарене з остатків його присутності в тілі, вона рішуче спинила той процес і силою думки витиснула рештки магії зі своїх змучених судин.
Але після обіду… Та ні, іще в обід усе змінилося. Він повернувся…, здолав усі незнані його і її пам’яті шляхи. Повернувся і тихо ліг на спорожнілу тахту її серця рудим пухнастим котом, щоб відігріти голос давньої пісні – тої що народилася минулого року у місяці, коли цвіте верес, з маленької чорної зернинки слова у її горлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622633
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 20.11.2015
Такий густий обідній спокій.
Таке розмите сіре тло.
Такі невизначені кроки
Між тим, що буде і було.
Такі бліді посохлі трави.
Такі голюські дерева.
Такі думки поскрізь діряві.
Такі обвітрені слова.
Такі річки гладенько-лобі.
Такий безшумний в жилах струм.
Така роздвоєність у собі,
Такі не радість, і не сум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622502
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2015
Любити світ, не ждучи нагород -
Цей клен опалий, сіру неба димку,
Це місто, котре пахне, мов ренклод
Уранці, як ідеш ти на зупинку,
Щоденну працю, слово запальне,
Батьків науку щиросердну пильну,
Повітря краю отчого хмільне,
До перемоги воя волю сильну.
Любити рідних, друзів, ворогів,
Бажати їм в житті мажорних терцій,
Хлібів пшеничних, мудрості віків.
Вогню, що топить лід твердий у серці.
Воя – воїна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2015
Їм клали янголи на плечі крила сині.
Продери мряку, сонце промінь посилало.
Вітрисько фугу грав в саду на клавесині.
А листя танго аргентинське танцювало.
Вела дорогою їх осінь осениста.
Дощем кропила, мов водицею святою.
І кожна крапелька бальзамно-промениста
Змивала сіль з очей, приправлену журбою.
Вони ішли, за руки взявшись в зимну зиму.
Та не страшили їх ні хуги, ні морози.
Писали хмари вірші їм у білу риму,
А зорі срібло щедро лили їм прозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2015
Цей листопад
її кохання
збивав безжально з вісі серця,
немов збиває лист останній
з гілок тополі вітер злий
у переддень приходу грудня
з його колючими очима,
з холодним подихом протяжним,
з крупою білою в руці.
Цей листопад
її кохання
вбирав у попелястий саван,
бажав, аби з ним попрощалась
навіки вічні, назавжди.
Ну, а вона усе вагалась,
на дотик чути не хотіла
чола його печерний холод,
бо ще не чула теплоти
отого гейзера стрімкого,
що у єстві його нуртує.
Лиш уявляла, як ті хвилі
вповзають до її судин,
артерій, пульсу, капілярів,
немов світанок у віконце,
як ворохоблять кровообіг
щоб слід лишити між клітин
цілунком вічним…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621844
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.11.2015
Ця сіра мряка, що повзе, неначе гад,
Лишає в пам'яті свій довжелезний хвіст,
Вливає в груди їй настоянку з полину,
Терновим джемом гусне в погляді очей,
Жене із долі сніжно-білих лебедів,
Що танець шлюбний свій ведуть
На віях чорних.
Ця сіра мряка від набридлого стояння
Набрала плісняви в широкі рукава.
Як же прогнати, як же вимити її
З полотен неба,
Як з нутра її забрати,
З-під лівого ребра,
Що зверху п’яте ?
Ця сіра мряка з’їла голуб́изну неба,
Випила сонце з його соком кисло-світлим
І розповніла, розповзлася, роздобріла,
Як тісто дріжджове, що у теплі стоїть.
І де ж знайти отого гострого меча,
Щоб розсікти живіт марі цій сіро-ртутній
Хоча б для того, щоби випустити сонце
На волю вольну?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621799
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.11.2015
А знаєш, їй якось уже все-рівно,
До кого тулиш ти своє лице.
Перегоріло, перемліло все.
Нарешті серцю дихається рівно.
Так що живи не лячно, спи вночі.
Світанками пий чай – лише не чорний…
Хай будять кров гучні прослави горни.
Вона ж… знайде від щастя ще ключі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2015
Вона його кохала… Як кохала!
Із цвіту липи шарф йому плела,
Щоб хуга його тіло не дістала,
Щоби морозом шкіру не впекла.
З кісток його вилущувала стронцій,
Печаль змітала сміхом із щоки.
Вона його любила, наче сонце
В полудень яблук медвяні боки,
А він… кохав давно уже другую.
Бо так не раз буває у житті.
Лиш винувато з вій пускав «dziękuję»,
Коли торкав ся поглядом її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2015
Здається, що сьогодні все так само, як було вчора. День почався з добровільного пробудження – вихідні. Потім був обід. Тепер придибав вечір, який наставив у вікно свою велику кудлату, а, втім, досить мирну, як у пса-ньюфаундленда, чорну голову.
Так само, як і вчора, засвітилися вздовж вулиць ліхтарі-веселики, у вікнах будинків запалали жарівки.
Така ж тиша у місті, яку час од часу розбиває своїм гуркотом потяг чи автомобіль з екстремалом за кермо.
Все ті ж новини по ТБ – світ, Європа, терористи, смерті, квіти, сльози, гімни, прапори.
А десь там…, на сході нашої країни, захищаючи мене і тебе, мій любий читачу, упав воїн – наш побрат. Упав… І більше не підведеться. Його серце украла ворожа куля. І це ніхто не зняв на плівку. Цього не покажуть, про це не напишуть ні у світових, ні в українських ЗМІ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621292
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 15.11.2015
Ти відчуваєш оцю осінь, що між нами
Лягла пожухлими листками на асфальт,
Дощенту вигоріла травами-свічками,
Ячить в некрологах усіх газетних шпальт?
Ти відчуваєш її пріло-мертвий запах,
Її ціанисто-підступний дикий смак,
Письмо – у помилках дурних і милих ляпах,
Оскал зубів, немов у зірваних собак?
Ти розумієш, що ця осінь в епілозі
Роману того, що друкованим не був?
І нічогісінько змінити я не в змозі.
Збагнула врешті це, збагнула! Ти відчув?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2015
В людському мозкові є щось таке від ката.
Гуляє помста, молотком по скронях лупить.
І хто чи що цей гул зупинить чи притупить,
Ворожість, ненависть зіб'є із циферблата?
В людському мозкові – насіння «убивай».
І, схоже, сходять його паростки потворні,
Гострять серпи ділки, в яких судини чорні,
Зібрати хочуть свій кривавий урожай.
В людському мозкові так мало доброти,
Так мало сонця, барви й запаху любові.
Вулканять нерви, просять: «Крові, крові, крові!»
Палають очі і гримасяться роти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
Коли їй стає тісно у обіймах свого малого міста, вона сідає в автобус від фірми «Львів-турист» і їде до культурної столиці Батьківщини. Там дає волю власним ногам, очам і легеням. Вона блукає добре і малознайомими вуличками, вихаркує накип смутку з душі, виходжує болі, набирає нові гени у свої старіючі клітини.
Іноді її вітають птахи, що злітають із дахів та вікон кам’яниць періоду ренесансу чи рококо. Іноді вона їх вітає, годуючи злаками, що їх витягає зі своєї чорної сумки.
Але скільки б вона не блукала вулицями, її завжди тягне у центральну частину міста – на площу Ринок. Там завжди гамірно і весело. Вуличні музики заманюють слухачів гучним брязканням гітар та стукотом бубнів. Саме там найчастіше політичні та громадські діячі влаштовують різноманітні флешмоби та акції. А ще ходять дівчата в одязі старосвітських дам і пропонують купити карамелі. Там обов’язково вона побачить когось із таких персонажів як Губка Боб, Смерть, Добрий Левик, Дарт Вайдер та інші, які віллють їй трохи радості до уст.
Забіжить вона і на Стрийський ринок, де придбає подарунок для свого шлунку (ну, бо і то треба!). Як правило, це буде шматок сиру (сулґуні чи бринза), бо вона любить їсти сири.
І храм… Вона обов’язково зайде до котрогось із храмів дивовижного міста Лева. Благо, вони відчинені зранку до вечора. Наймиліше їй молиться у Андріївському, Преображенському, у крипті Свято-Юрського собору.
Після шостої ж вечора вона традиційно зайде до Львівського оперного. І там забуде про все. Буде тільки вона, розкішні стіни і стелі театру, яскраве освітлення, а потім вистава, яка проникне у кожен кутик її душі, торкнеться кожного нерва, закрутить емоції у стрімкому алегро. А ще буде Він час од часу вискакувати із закапелків скуйовдженого мозку, випливати із лівого шлуночка її запаленого серця. Де б вона не була, що б не робила, Він завжди буде нагадувати про себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620924
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.11.2015
Не спала осінь, хмари всеньку ніч змітала,
До міліметра обшир неба перейшла.
І відступила кількаденна сіра мла.
Голубизни небесна стеля-глядь набрала.
І тоді осінь двері сонцю відчинила.
Очима світячи граційно увійшло,
Накрило сяєвом і місто, і село,
Тепло принесло на своїх злотавих крилах.
І гарно-любо стало. Докруж все ожило.
Птах заспівав веселу пісню у гаю.
Та серце, знай, вело мелодію свою –
Сумну, бо туга його щільно обложила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2015
Ця осінь, що у краї цьогоріч, дивує щораз більше і більше. Здається, вона віддала усе, що могла – догріла усі овочі і фрукти, довела їх до повної консистенції, усі теплі фарби вилляла з небесних відер на дику і не дуже флору. Потім усі свої витвори образотворчого мистецтва, що були розміщені на високих природних мольбертах, без жалю поскидала додолу. Змішала усе, що було під ногами на луках, лугах, у лісах і садах, перекрутила кілька разів, злила в один, випріло - брунатний колір. Перепустила остатки трав через масивну сушку. Переорала поля, перекопала городи. Все. Пора б і зиму звати в гості.
Але де там! Не хочеться їй свій скіпетр зимі віддавати (як ото декому своє нагріте місце в мерському чи депутатському кріслі). Витягла осінь свою чудо-піч, яку вже, було, сховала до кращих часів, та й давай гріти сонячні промені. Розжарила їх добряче, стали вони вистрибувати з печі, на землю втікати. Аж зашкварчало скрізь. Зима зачула, встала на повний ріст, подивилася на все це, зморщила носа та й сховалася у своїх північних льодах на час. Людям на руку такі приємні сюрпризи – менше оселі грітимуть, більше дітей випускатимуть на вулицю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620741
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.11.2015
Вона дивилася в театрі оперу В.-А. Моцарта «Чарівна флейта» і думала про те, що світ незмінний. Все ті ж сили керують людством, все ті ж пристрасті і бажання полонять людські душі. Світ балансує між світлом і темрявою, між добром і злом, любов’ю і ненавистю, прощенням і помстою, жертовністю і зажерливістю, балансує, як той канатоходець з палицею в руках. Будь-якої години він може просто рухнути, розлетітися на шматки, як порцелянова лялька, яку взяла малолітня дитина без дозволу з маминої колекції, щоб погратися. Він може розбитися, як розбилося куряче яйце від поруху мишачого хвоста, якщо переважить отой кінчик палиці, що замальований у чорне.
Опера закінчилися щасливо. Сили світла перемогли. Любов витримала випробування.
А що вона? Щасливо зітхнула і вже вкотре зробила для себе висновок: головне в цьому світі – любов, бо саме вона запалює вночі зорі, виводить на світанку на небо сонце, вливає відвагу і силу у кров для боротьби з темрявою, надає сенс життю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620613
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 12.11.2015
Вона їхала з роботи рейсовим автобусом. В салоні людей було небагато. Сиділа, гляділа у вікно. Пролітали дерева, поля, луги. Вона дивилась на них і не впізнавала. Ще недавно все таке було соковите, багате, піднесене. Все шуміло, хвилювалося, дихало. Сьогодні вичахло, осунулось, збідніло.
В автобусі було тепло. Вона сиділа і думала, що якби поруч з нею тут був він, тримав її за руку – так міцно і впевнено, то її б зовсім не хвилювали оті переміни в природі. Вона б собі отак їхала, їхала, перетинаючи всі паралелі і меридіани, полюси і екватори, пори року, спокійно перегортала б дні один за одним, як листки календаря, ловила б крізь шибку сонце і вітер, сніг і мороз.
Їхала б отак вічність, тільки б він тримав у своїй руці її руку.…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620232
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 11.11.2015
Весь день вона чекала того поштового голуба, котрий мав принести їй у своєму дзьобі цидулку - від нього. Але птах не прилетів. Може, заблукав, збився зі шляху через погані погодні умови. А, може, він забув укласти цидулку тому голубові в дзьоб. Може…
Та, швидше за все, не забув, просто не захотів чи не зміг це зробити – не знайшов потрібних слів у комірках свого мозку, бо вони згоріли, мов вуглеводи від довгого думання. Не знайшов їх і у лівій шухляді своїх широких грудей. Може, й хотів їх там пошукати, та хтось закрив шухляду на три замки, а ключ заховав у сейф - той самий, у якому зберігаються всі його тайни, пригоди, сльози і сміх - двадцятирічної давності і вчорашні. Хто цей хтось? Той, хто, безсумнівно, має на нього магічний вплив, мов на день сонце і на ніч – місяць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620188
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 11.11.2015
То є життя. У ньому різні менти –
То світло довкруж, то кромішня мла.
Тут головне, щоб вісь в тобі була -
Міцна на бич і на аплодисменти.
То є життя. Все треба перейти.
Тут головне не влізти в трясовину,
Не обірвати з Небом пуповину,
А обірвавши, знов її знайти.
То є життя. У кожного - свій шлях.
Та краще буть для ближнього – Мойсеєм.
Для хворого – сціляючим єлеєм,
Ніж діркою на шхунах-кораблях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619932
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2015
[b]М[/b]оя ти зоре вечорова!
[b]О[/b], як люблю твою красу!
[b]В[/b]інок сплету тобі лавровий.
[b]А[/b] ти вдягни його, прошу.
[b]У[/b]мий лице, всміхнися мило,
[b]К[/b]алину в коси заплети.
[b]Р[/b]озкрили дух, вдягнися в силу,
[b]А[/b]дже ти варта висоти.
[b]Ї[/b]дою щирою щоднини
[b]Н[/b]асити нас, потреба є.
[b]Сь[/b]огодні в тебе іменини.
[b]К[/b]ровавлять ще твої судини…,
[b]А[/b]ле ж як палко серце б’є!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2015
Береза ще у сукні золотистій.
А клен, немов народжене дитя –
Голенький, погубив останнє листя,
Танцює протяг між його віттям.
Сосна смарагдом небо ріже – горда!
Не страшно їй, що зміниться пора,
І що мороз візьме свої акорди,
І що снігами вмиється кора.
Так мусить бути – щось в природі змінне,
А щось, як фарба, до води стійка -
Одне вмирає, інше є нетлінне,
Мов сонце, місяць і любов палка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619607
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.11.2015
Цілий день вона була сама не своя. Їй не давав спокою один цікавий клубок, що закотився до квартири, коли вона вранці відчинила двері. Це був клубок Його дум. Вона старалася розплутати його, але в неї нічого не виходило – надто багато було нав’язано вузлів, надто багато ниток переплелося, причому, різних за товщиною, та й за кольором - зелених, червоних, брунатних.
І коли вечір поклав свою чорну лапу на подвір'ї її будинку, вона відчула втому і злість, тому жбурнула той клубок, куди подалі. Вечір, бачачи це, усміхнувся їй повним місяцем, заблимав зірками-очима. Незабаром прилетіла ніч-фея, яка теж їй лагідно усміхнулась, а потім взяла на руки і заколисала, як малу дитину. Вона миттєво провалилися у якусь глибоку яму і їй нічого не снилось, а, може, й снилось, але горобці виклювали її сон – оті, що вранці збудили.
Коли вона встала, наткнулася ногою на клубок. Зігнулась, підняла, глянула. Він якось так по-новому заграв у її руках. Може, від того, що сонце лизнуло його своїм язиком, а, може, від того, що сонце спершу лизнуло її.
Вона не знала, що їй робити із цим клубком. Їй набридло розплутувати ці його думи-нитки.
І все ж не викинула, як це хотіла зробити вчора, поклала в корзину. Може, колись... прийде час, і вона займеться ним….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619342
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.11.2015
ПЕРЕКЛАД З РОСІЙСЬКОЇ ВІРША Т. СОКОЛЬНІКОВОЇ
Якось так сталось,
упала в звію.
Ні, не померла -
зламала мрію,
якій не дали
від болю шприца,
а поховали ...,
ночами сниться.
Сльоза тектиме -
і біль остудить,
Життя ітиме….
Її не буде ...
ОРИГІНАЛ
Так получилось,
что я упала.
Нет, не разбилась -
мечту сломала.
Вы не лечили
ее в больнице -
похоронили...
Ночами снится.
Слезами брызнет
и боль остудит,
но только в жизни
ее не будет... Т.Сокольникова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619279
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.11.2015
Ступала за поріг любові.
А він сміявся їй услід.
Котилися бруньки вербові
Із її літ.
Ішла вперед, не оглядалась -
Він - по спині ножем черкнув.
І у крові трава скупалась
Замість дощу.
Чи гостро задурів від щастя,
Чи ґедзь якийсь його вкусив?
Пила його, немов Причастя –
Він все убив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2015
Не ангел він, о, ні,бо білих він немає.
Тяжить донизу, звик ходити по землі.
Ну, а вона весь час над хмарами літає.
Хоч сонце опіки лишає на крилі.
Уже б спуститись їй давно на землю грішну,
Відкрити очі на усеньку широту,
Перегребти усю оту печаль торішню
І тихо влитися у осінь золоту…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2015
Тримаю сонце у розкрилених долонях.
Із днів, набитих сумом, скинула я прес.
Сьогодні Бог поцілував мене у скроню.
Душа смерекою знеслася до небес –
Ти кинув зерня слово, спокій мій воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2015
Ховався Львів під димну пелену,
Пускав ядучу сирість попід шкіру,
Між вулицями сіяв тишину,
До храму звав, в якому міряв віру.
І я зайшла. Вечірній лився спів.
Людей так мало. Віри – грудям тісно.
І капала свічею поміж слів
Ота любов, котрій родитись прісно.
Ударив голуб крильми об вікно,
І Дух Святий зайшов у хлібне тіло.
І розірвалось сіре полотно,
Яке на плечі місту щільно сіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2015
Йому подобається стояти на балконі, курити, рахувати листя, яке падає із клена і думати, що ще трохи і йому не буде що рахувати, бо діло йде до зими. Він не любить зиму за те, що вона шукає шпарину у його дублянці, щоби запхати туди свої налиті льодом щупальця, за те, що вривається у його спокійне налагоджене життя галасом гучних свят. Та іноді ця зима таки приносить йому радість. Це буває тоді, коли вона накриє свої землі, нагі дерева і кущики білими махровим рушниками із розсипаними на них дрібненькими сріблястими зірочками. Тоді він неквапливо вдягається, виходить у двір і збирає ці зірочки. А вони вириваються, падають на його дублянку і вуса. Він їх струшує, а вони знову налітають, ніби бавляться з ним.
Ще він любить взимку, коли вітри засипають у долинах і ярах під спів Сніжної Королеви, покинути своє обжите місто зі всіма його нагальними і не дуже справами, що обвиваються вужами довкруж шиї, і поїхати в село – туди, де природа ще дихає не обпеченими легенями і дивиться широко відкритими очима дитини. Там він займається тим, що витягає замерзлу рибу із ополонки. О, як та луската живність довірливо пхається йому до рук. Але вирок їй уже давно винесено. Вона народилася для того, щоб бути спожитою.
А що вона? Вона теж любить виходити на балкон, рахувати листя, що злітає з горіха, рахувати його і думати, що то летить, насправді, не листя, то летять її дні, і що вона ніколи не варитиме юшку з тієї риби, яку він наловить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618593
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 05.11.2015
Насправді, мир крихкий доволі і вразливий,
Немов горнятко із китайського фарфору.
Як лист на гілці в час осіннього мінору,
Як то у люті буревії стиглі сливи.
Ось тут він був, дзвенів у сміхові дитини,
Лив сталь гарячу для авт́а і для верстата.
І вже нема… Тече скупа сльоза у тата,
Бо син попав в військові сіті павутини.
Але чому б щодня не сититись любов’ю,
Ростити хліб, дітей учить, сади садити?
Невже це краще є – сиріт і вдів плодити,
Не сонцем тіло гріти, а чужою кров’ю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618369
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2015
Хто лишив у небі слід
Білий-білий, наче лід?
Може, зоряний рисак?
Ні, це швидкісний літак.
Він летить на висоті.
В нього тризуб на хвості.
Розтинає небеса,
Мов гінку траву коса.
В ньому – добрий пасажир.
Хоче він, щоб скрізь був мир,
Щоб від двору до двора
Сміх носила дітвора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618334
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.11.2015
Вона любить своє місто у різні пори року. Любить лишати на його старих і нових тротуарних плитках свої сліди. Любить спостерігати за рухом людей, за тим, що написано на їхніх обличчях, за молочницями, що виставляють свої естетично непривабливі, та екологічно чисті продукти на старі картонні ящики. Любить дивитися на молодих матусь, що возять у різнобарвних візочках своїх вередливих малюків і кидають горді погляди на перехожих, мовляв, ось, дивіться, перед вами творці продовження роду людського. Особливу насолоду вона отримує, коли гуляє у вечірній час. Тоді на головній вулиці міста засвічуються жовті і сині ліхтарі, які залишають своєрідний орнамент на темно-фіолетовому небі, тоді розрізає повітря густим оксамитовим звуком музика, що несеться з кафе і кафешок, дотичних до головної вулиці.
Вона любить своє містечко навіть у негоду, коли забуває взяти парасолю, а дощ не хоче знати цього, нахабно вибігає із навислих хмар і старається звити кубельце у її пасмах волосся. Вона любить це місто навіть тоді, коли калюжі на доріжці під її будинком розростаються вшир та впоперек, як плющ на дереві, коли йому не обрубувати коріння. На пальчиках, як балерина у театрі, вона обтанцьовує ці калюжі, та інколи таки попадає у їх водяні пастки і тоді злиться або сміється, все залежить від того, з якої ноги вона встала у той зловісний день.
Вона любить своє місто і тому перестала ходити до міського парку, бо там проводять роботи по його оновленню, дуже довго проводять, перекидаючи з дня на день, з місяця на місяць їх завершення, і їй це болить.
А ще вона любить всі дерева, кущі і квіти рідного міста – всі, які зараз ростуть і росли ще задовго до її народження, любить обмацувати зіницями очей їх чудернацькі форми, виловлювати кольори, дихати легенями каштанів та кленів, любить спостерігати за комахами, що шукають поживи і прихистку у закапелках всіх цих рослин.
Вона любить церкви і каплички свого міста, любить дивитися на хрести, що височать над їх куполами. Любить церковний спів і людей, котрі їй усміхаються, коли виходять із церкви після Богослужіння.
А ще вона любить ліс – той, що ніжно бере її місто у свої обійми, наче мама дитя перед тим, як воно лягає спати. Ліс – то є ліс, він не потребує спеціальної реклами, він просто кличе до себе відвідувачів руками-гілками, стелить під ноги м’які килими, сипле в корзини гриби та ягоди у певні часи року, заштовхує кисень до судин, щоби наповнити їх життям.
Вона любить також водойми свого міста – озерця, що лягли двома овалами на його окраїнах, та річку, що зміліла (може, від недолюбові?). Колись, як вона була мала, у тій річці водились раки та риба, ї її друзі-хлопчаки ловили цю живність руками та вудками. Навесні річка вагітніла і родила так багато води, що вона вбігала у підвали будинків, що стояли неподалік од неї, лягала там на спочинок, гостро дихала вологою, пахла зогнилим торішнім листям і жила там доти, поки її дихання не сповільнювалось. А коли це відбувалось, її частинами впихали у відра і викидали надвір.
Вона любить своє місто, так, та найбільше, здається, любить її людей, особливо, стареньких - отих що віддали йому свою молодість і зрілі роки, час, тепло рук, щедрість сердець, тих, що моляться вдень і вночі за те, щоби ритмічно билося його серце, і щоби воно виглядало, як то кажуть, на всі 100%
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618213
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 03.11.2015
Щоранку він п’є свій чай, що пахне парфумами індійської жінки, їсть шоколад, як правило, марки «Корона» - і корона потроху росте на його голові. Вона стає щораз вища і масивніша, блищить до сонця, котре щедро кидає свої промені на неї. Іноді якийсь один, найвідважніший промінчик, скаче по його обличчі, лягає на його губи. О, як вона заздрить тоді тому промінчикові!
Він п’є свій чай, а вона каву - тихо, без поспіху. Навіть самій дивно стає з того. Серце ритмічно відбиває чечітку - десь там, поміж ребрами, нагадує їй, що вона жива. За вікном птах будить день голосним стрекотанням. Вона допиває свою каву – гірку, без цурку і молока, з домішками перемеленої туги, і думає про те, що між ним і нею осінь, яка вже вдруге встигла оголитись, між ним і нею пустоти підземні, які негативно впливають на енергетику людей і на їхні зустрічі, а ще між ними купа несходжених стежок і невипитих заходів сонця.
Він і вона такі різні, як різні дні тижня – понеділок і п’ятниця. Але щось їх єднає. Може, то зерна свободи, посіяні предками-аріями у минувшинах їхніх життів. Щось є таке у їх генах, що ріднить, щось таке, що крутила, але не змогла перекрутити м’ясорубка історії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618120
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 03.11.2015
Коли він заходив у її простір, зшитий із червоних і чорних полотен, то цей простір мінявся. Його полотна ставали неспокійними, вони стрибали, мов малі діти, коли їх швидше забирають додому із дитячого садка, вони світліли і навіть ставали зовсім білими, як вершкове морозиво «Пломбір», ще й пахли ним.
Коли ж його довго не було, полотна її простору темніли, важчали, набирали міри смутку у свої нитки-клітини, прогиналися під ним. І тоді їй хотілося втекти, кудись подалі. І вона втікала до великого міста, губилася, мов голка в сіні, у його обширі. Блудила вулицями нічних ліхтарів, запашних кав і гострих веж. Видихала із себе цей навислий важкий простір. Натомість вкидала в легені азарт вуличних муз́ик, шарм вітрин бутиків, колір та запах прілої осені та архаїчний скрип трамваїв. І, наперекір усім законам фізики, ставала від того тільки легшою. Вона ставала наскільки легкою, що поверталася додому на крилі метелика. Вона сміялася й іскринки того сміху сипалися у вже облізлі килими трав. А на ранок їх визбирували дзьобами птахи. І тоді вони голосно співали, обривали її сон, який вона щоразу забувала.
Коли вона вставала, відчиняла вікно, то знову думала про нього. І їх пахло морозивом – ванільним «Пломбіром», але недовго...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617980
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.11.2015
Він сидів у своєму кабінеті за овальним столом, зробленим із білого мармуру, вливав невеликими дозами в горло «Камю», але не п’янів. Думки раз по раз гостро ранили його посивілу голову. Він думав приблизно таке: «Ну, і навіщо було лізти йому на цей столітній дуб, оброслий мохом, з на чверть усохлим гіллям, з опалим листям, коли були у нього дерева набагато молодші, менші за висотою, садові, і хоч із них час од часу теж сипалось сухе листя, вони давали доволі таки пристойні плоди?"
Та вони, ці його дерева, і зараз дають добрі плоди, ба, навіть кращі, як давали. Дуб не затінює їх. У якійсь мірі він навіть захищає оті садові дерева від палючого сонця, холодних вітрів, що налітають поперемінно то із заходу, то зі сходу.
Але як він відступить? Як злізе з того столітнього дуба, у дуплі якого й знаходиться той самий кабінет, де він сидить за овальним столом, зробленим із білого мармуру, до якого, приросла уже навіть його сорочка, вишита гуцульською майстринею перед Святим Великоднем дві тисячі тринадцятого року?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617881
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.11.2015
Із них дух волі вичищали.
А він вертався знов і знов.
Вони країну захищали.
Їй віддали усю любов,
Життя незвідане прекрасне
І ненароджених синів.
Вони лягли в гроби дочасно.
Їх душі в виді голубів
Пішли до неба. Кари просять
Для тих, хто сіяв зраду, смерть.
А, мо’, в мовчанку грати досить?
Брехні налито в вуха вщерть.
Пора коня за віжки брати,
Вкраїну-Маму підіймать.
Чи будемо і далі спати?
Хай мертві із небес кричать!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617722
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2015
Він проріс у її тілі з горіхової зернини, що злетіла якось із книжки, яку вона читала. І з тих пір ріс і ріс собі потихеньку-помаленьку. Вона щедро годувала його кров’ю своїх судин, киснем своїх легень. Вона зігрівала його у холодні часи теплом свого бурхливого, мов океан у негоду, серця. І ось він став таким великим, що вже не міг вміститися у її тілі. Він стискав її серце своїм погрубілим стовбуром так, що воно час від часу аж спиняло бій. Він пустив гілля крізь усі органи її тіла.
Їй було боляче, але вона не наважувалася взяти пилку і зрізати ті гілки, адже вони так довго живилися її кров’ю. І ось він зацвів, у неї над головою – так гарно, білим-білим цвітом! Одні всміхалися, бачачи це чудо, інші насміхалися. Ну, бо як то таке може бути? І вона розгубилася… Прибіг вітер. Він завжди прибігає з півночі, щоби виміряти свою силу. Він гойдав гілля, що росло з її голови, і цвіт став осипатися. Він падав на її білі, як сніг, коси, і губився між ними. Вона стріпувала цвіт із волосся, стріпувала, а він падав і падав. І коли остання пелюстка злетіла на землю, вона думала, що все, це кінець - вона позбулася його. Але це було не так. Бо на гілках став зав’язуватися плід. І невдовзі виросли горіхи – великі, міцні здорові такі горіхи. Вони розбивали шкарлупу об її голову, коли відривалися від гілок і неслися донизу. Падали з гупотом, аж у голові дзвеніло. І тоді вона вирішила їх зібрати у миску – зібрати і віддати людям, просто так, без оплати, щоб вони покуштували оті плоди, що виросли з її тіла. Вона так і зробила. Та один горіх усе ж залишила собі.
А що далі? Іще до кінця не вирішила.
Але швидше за все вона не буде більше живити дерево (яке виросло в її тілі) кров’ю своїх судин, киснем своїх легень. Не буде зігрівати його теплом свого зраненого, але ще досить гарячого серця. І воно колись всохне. А отой одненький горіх, що залишила, посадить у своєму саду на місці того, що хтось зрубав нещодавно. І буде спостерігати за тим, як він росте, з вікна своєї квартири, що на четвертому поверсі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617342
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 31.10.2015
Сонце буде збирати між хмарами.
Щедро з пригорщі ближньому литиме.
Залатає п’янкими нектарами
Порожнечу довкруж! Вона житиме!
Пелену із очей своїх викусить.
Чорноту замалює білилами.
Знеохоту, що вигналась, викосить.
Загребе тризубцевими вилами.
В косах квіти носитиме. Житиме!
Наповнятиме обшир співанками.
У долонях проміння носитиме,
Щоби ночі зміняти світанками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2015
Вони вимивають правду із наших мізків, як вимивали колись київські дороги і тротуари після аварії на Чорнобильській АЕС.
Вигладжують непокору із наших очей аж до останнього рубця.
Вони кидають нас у котли і варять замість м’яса.
А ще гасять пожежі у наших серцях, щоби вони не поширювалися містами та селами.
Вони змітають нас, як осіннє листя, зі своїх доріг на узбіччя.
Купують наші душі за шматок латки на дорозі і кілограм гречки.
Вони щеплять нас проти волелюбства і честолюбства щогодинними новинами по своїх каналах ТБ.
А що ми?
А ми все це приймаємо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617115
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.10.2015
І буде день сходити на землю, як сходить озима пшениця навесні у полі.
І буде столітній дуб розчісувати сонцеві золоте проміння своїми твердими гілками-гребенями.
І буде птах співати сонату Ліста, розкладаючи ноти на електричних дротах.
І буде річка нести свою воду, долаючи кілометри дороги, поки не загубиться у хвилях безкрайого моря.
І буде голос дитини вкидати сміх до поштових ящиків своїх бабусь і дідусів, мов кидають агітки перед виборами депутатів до місцевих рад.
І буде кисень щоденно гуляти судинами життя цієї планети.
І її серце продовжуватиме невтомно відбивати свій ритм, як відбиває його годинник на Львівській Ратуші ось уже 164 останніх роки.
І буде усмішка вибігати з її уст, як вибігає джерело з-під товщі земного шару.
Усе це буде…, буде навіть тоді, коли він розгубить усі слова, які тримав для неї у дірявій кишені свого сірого піджака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616846
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 29.10.2015
Розвіються густі тумани.
Уляжеться гарматний пил.
Тримаймо Україну-Маму,
Нам вистачить для цього сил
І порухів душі, і хисту.
Утопиться в Дніпрі олжа.
Засяє зоряним намистом
Вкраїни слава між держав.
Тримаймо край мечем і словом,
Єднаймо дух у моноліт.
І дасть нам Бог нову підкову
На тисячу майбутніх літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2015
Хотів, щоб витягла пістоля
Й поцілила у серце словом?
За нас все вирішила доля,
Давно її присуд готовий.
І буде зорі ніч гойдати.
І буде сонцем день горіти.
І землю по зимі клечати
Прийде весна. І буде літо!
Для нас - зима, закритий ірій…
Червоне світло тягне зебра.
Тож вирву, мов тату на шкірі,
Тебе звідтіль, де ліві ребра.
Зебра – пішохідний перехід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2015
Коли сонце сідало, мов курка, на жердину за горизонтом, щоби поринути у сон,
а місяць пробивав гострим рогом дорогу в ніч,
коли Космічна Фея скакала на своєму білому в сіре яблучко коні Чумацьким шляхом
і засвічувала над небесним склепінням Землі зірки-ліхтарі,
коли пустіли вулиці і сквери, мов металеві коробки із льодяниками в руках п’ятирічної дитини,
вона шукала його слова для свого серця між тисячами слів, які він висипав на полотні вічності, і не знаходила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616287
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.10.2015
Коли одного ранку сіра пелена накриває чисту голубінь неба,
а вітер, що вирвався із московських мегаполісів,
дістається твоєї країни,
зриває із крон нахмурених дерев листя,
і ти розумієш, що то не листя,
то твої крихкі надії на сонячний день.
Коли чорні тіні повзуть, мов гади з гір перед землетрусом,
коли кава у твоїй склянці холоне від зимного серця оспіваного тобою чоловіка,
коли мед, який ти злизуєш із чайної ложки (уже втретє за ранок),
не випродуковує в організмі гормони щастя,
ти… ні-ні, ти не розчаровуєшся,
ти просто дякуєш за все, що було вчора,
скидаєш наплічник зі старим вантажем із пліч
і віриш, що сіра пелена спаде…
колись.., може, навіть завтра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616129
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.10.2015