| Сторінки (12/1113): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Щодня перепускаєш мегабайти
із дописів та відео, світлин.
Твій друг – екран, якщо ти вподобайкер.
Життя крізь тебе здійснює свій плин.
Потік інформаційних інквізицій.
І просто харч для шлунку голови.
Коти, кобіти, гузна, лиця, циці.
Понти, плітки, помиї із новин.
Митці, отці і байкери, і байки,
чинуші, бізнеспані і -пани.
І ти, мов пан над ними, – вподобайкер.
Плюс стоп'ятсот їм лайків "іпани"!
Давай-но, покажи, на що ти здатен!
Розкрий кожуха, всіх закоментуй.
А потім селфі виклади пи..дате.
Ти ще не стрів на обрії мету.
Обличчям поторгуєш у відосі,
переглядів зібравши стоп'ятсот
таких же вподобайкерів. Твій досвід
і твій авторитет, немов осот
проб'ється скрізь (тут оплески давайте!).
Висотуєш мереживильний сік.
Бо ти – непереможний вподобайкер,
який завподо(в)байкає усіх!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836774
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2019
Відхрещуйтесь і далі від новин:
новинський, бойко, вілкул тут як тут.
Над ними – ЗЕ. Кричить, що "ЦЕ НЕ ВІН!"
Та годі відхреститись вам від пут.
Мов тонни пережованих мівін,
мов декалітри пальмових олій,
знущання проковтнувши, "ЦЕ НЕ ВІН!"
горлатимете з пальм, – старі й малі.
Сценарій наскрізь бачу, наперід.
Мов сніп, нас підкосив Голодомор.
Народу над усе о цій порі:
"Корита вам з помиями дамо!"
У генах той терор іще не стих.
У генах ще волання: "ЦЕ НЕ Я!"
Ще довго нас приречена нести
порогами поразок течія.
Довгенько німувати ще німим.
Із риб'ячою пам'яттю повзем...
Нарешті ви, – спільнота "ЦЕ НЕ МИ!" –
обрали альтер-еґо власне – ЗЕ.
Хай в ньому виправдовує себе
й дороги перекриті злий таксист...
Хай падатимуть камені з небес –
відхрещуймось! Ми в тому маєм хист.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2019
Тут вже логіка не діє:
як сердечко надіслав, –
причиргикав... не Надія,
а, напевно, – Надіслав.
Де мораль такого вчинка?
На побачення прийшло
не дівча і не хлопчинка –
загадкові півкіло:
пудри, шмаття і волосся.
Що, що – це не відбереш!
Розвело мене, мов лося,
страхопудало з мереж.
Я напевно не сучасний...
Школа? Перший? П'ятий курс?
Мо' на човник і – на Тясмин?
Ти ж моя кончіта вурс!
Пролетить медовий місяць:
море, Греція, вино.
Як вас кликать – містер, місіс,
чи по-нашому: воно?
Точно! Ти химерна діва.
Як там... "траверса"* чи як?
Лахи в сіточку наділа.
З-під панчох стирчить чиряк...
Годі лірики, бо чую:
напросився на дизлайк.
Я любов зустрів "больчую".
Ти ж моя... мій Надіслав!
© Сашко Обрій.
* мається на увазі "травесті-діва".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836686
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2019
Не витівки на "клаві" кнопки "random",
не яйця, що поклав на нас кощей –
я єсть народ, що кличе референдум!
Дай "рускім" Крим, Донбас, і трошки ще.
Ні, ні, це не обмовочки за Фрейдом!
Нас більшість і у нас є свій кумир.
Народ – за чесний, вільний референдум.
Народу, – всрись – а треба з рашкой мир!
Були ще донедавна з нею – френди.
Нас жменька посварила із бариг!
Нехай покаже світу референдум,
як прагнемо ми путінських вериг.
Подумаєш... зо три голодомори,
дві світові, майдани, купка війн!..
Нам шлунки би наповнити й комори.
Народ давно втомився, сам не свій.
Нам рефері не треба. Ми_ше_братья!
Ото аби повити землякам!
Не треба з московитами нам раті.
Ми дружим з братом. Вас він чом злякав?
Не треба ні ромашок, ні календул,
бинтів, зеленки, йоду, мін і куль.
Святкуй, міноборони, референдум!
Гопак під балалайку втни, мінкульт!
Нехай сурмлять бєндєровські наводки,
що мир наш окупантами пропах.
На двох ми вип'єм пляшку "рускай водкі".
На брудершарфт. На "цинкавих ґрабах".
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2019
Життя людські – столикі і стогранні –
минущі одноденки, пух кульбаб.
Зостануться лиш фотки в інстаграмі,
де юність безтурботна і гульба.
Світлини на початку – давні, ранні.
До краю прогорнеш – пенсіонер.
Іванко. Народився в інстаграмі.
У тому ж інстаграмі і помер.
Дівча на тлі рожевої герані.
А далі – жінка, мати і стара.
Марічка. Одружилась в інстаграмі.
Приймав пологи також інстаграм.
Все – сміх, і гріх, падіння, злети, рани
всотав, немов молюсків – кашалот.
Побачення й розлуки – в інстаграмі.
Велике соцмереживне село.
Тут заходи – святкові і каральні.
Торгівки, хвойди, мафія, попи.
Митці, інтелігенти – в інстаграмі.
Топи їх, Ною-хакере, топи!
Ви ж фоткайтесь – дівчатка, гарно вбрані.
Це діло – гідне жертв, пихтінь, старань.
Налий-но, хряпни, братіку, сто грамів...
І «ґоу» по вподобайки – в інстаграм!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2019
Стільці у залі –
густі волосяні фолікули,
в яких мляво сидять люди-волосинки.
Вони абияк порозкидувані
мармуровим скальпом приміщення,
в якому, наче роки довгожителя,
згорає нерв за нервом,
волочиться година за годиною
тягучою нугою.
Глядач з розпуки сіпає ногою,
волосинки паряться
під задушливим мармуровим каптуром
міського палацу культури,
а скальпик стрімко й невблаганно
лисіє і лисіє,
лисіє і лисіє,
лисіє і лисіє,
втрачаючи цінний волосяний покрив,
що його не подужає втримати
в'язкий "had-&-sholders"
невтомних пісень та віршів.
Цей концерт – без кінця і краю –
ніяк не збереться,
ніяк не наважиться,
ніяк не добіжить примарного кінця.
А череп лисітиме і лисітиме,
лисітиме і лисітиме,
лисітиме і лисітиме,
щоб стати врешті голим і гладким,
немов коліно старого діда,
немов молочна гузичка малюка!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836250
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 21.05.2019
Під ногами – із недопалків
і пластику з-під кав,
світ безхатьків і нудоти.
Світ зловив мене, спіткав.
Під ногами – із недолюдків,
байдужо-млявих душ,
мальовничий світ недоліків
цвіте, росте чимдуж.
Світ – гонитва в небо, в прірву.
Без кінців, початків, гальм.
В приймах світу – ні, не впрію,
між микол, степанів, галь!
Світ – у тебе під ногами.
Супермаркетний дисконт.
Світ в усій красі, – не гарний.
Світ – всуціль калейдоскоп.
Світ – бджола, пелюстка, квітка.
Світ – чума, холера, кір.
Світ – розкрита навстіж хвіртка.
Світ – життя наперекір.
Світ – проколи і підколи.
Орди оргій і бурмил.
Світ – мов пляшечка з-під коли.
Мов пакет від шаурми.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2019
Піпл сильно діловим став.
Як виходжу я надвір –
п'ятдесят відтінків свинства
пре з усіх найменших дір.
От фантазія барвиста
в арсеналі гаплика!
П'ятдесят відтінків свинства.
Заповзятливість яка!
Та і як прожить без нього?
Там, де свинство – там гаплик.
Без'язико і безного.
Ближче й ближче. Плиг та плиг.
Хай би час і далі тінькав,
ніби дощик – на город.
Та життя – всуціль з відтінків
(Вирок? Ліпша з нагород?).
Старожили – хто з нас? Вистав
їм питання в лоб і вглиб:
"Сторожили світ від свинства.
Чом таки не вберегли?"
Все одно стрічати свистом
ще ніхто не відміняв...
П'ятдесят відтінків свинства
діють скрізь і навмання.
Мов гіпотези учених.
Мов гіпофізи горил.
П'ятдесят відтінків черні.
П'ятдесят відсотків рил.
Час, тим часом, тінькав, тінькав,
доки світом крокував.
Світ – строкатий. Із відтінків.
І з п'ятидесяти... вав.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2019
Кусається, гарчить, не хтозна-де, не там, не десь,
а тут, – уже під боком, перестрибує паркан –
блохастий, неминучий і забембаний, пес Дець.
Тому запізно паритися й парити парка.
Боржомі не спасе. Хоч в горло з лійки заливай.
Від песика Деця у нас немає панацей.
На витівки багата в собацюри голова.
Зубами без розбору – всіх за "крашанки" пан цей.
Тож тільки-но зазнаєшся, який ти молодець
(сягне Говерли ніс, а там – "узує" Еверест),
він буде тут як тут – уже як рідний, твій пес Дець,
аби тобі вручити урочисто важчий хрест.
Довкола нагортати марно змієві вали,
бо ти вже показав, який насправді є мистець.
Бо вже закони підлості новенькі ухвалив,
до горла підступивши, світ затьмаривши, пес Дець.
І той, що ловить хвилю, й той, що вічно ловить ґав,
і той, що докульгав, кого не злапав хижий грець,
в мить істини почують десь за спиною "гав-гав"! –
То вірний друг на жертву зачекався, твій пес Дець.
Отож, коли прокотиться потилицею лід
і в тиші пролуна занепокоєне "ти здєсь?",
за карк тебе смикне, віддухопеливши як слід,
помітивши завчасно територію, пес Дець.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835959
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.05.2019
Задовго ми жили напівголодними:
не граємо в культурно-мовну гру!
Ми кращого обрали між володями.
Він гуру наш і спритний кенгуру.
На довгій-довгій виборчій дистанції
обстрибав конкурентів тільки так!
Зустріли перемогу пійлом, танцями.
Цей світ давно на вовах – не китах.
Він зможе все. Володя має рацію.
Дасть пенсії, зарплати, ковбасу.
Дайош на дев'ятнацьте кенгурацію!
Ти, Петре, наш народ не "обезсудь"!
Не в тренді шоколад, війна і термоси.**
Нам пільги, мир і докторську давай!
Мерщій вставайте добкіни та кернеси –
накойте в економіці дива!
А ми (куди там братися Горацію?!)
хвалебних понаписуємо од.
Дайош на дев'ятнацьте кенгурацію!
У нетерплячці піниться народ.
А Петю – геть! На мило! Ми – господарі!
Як в милі, нас таких – сімдесят два.***
Без мила в "жо" заліземо й "до одурі"
накоїмо і там свої "дива".
© Сашко Обрій.
* інавгурація
** Зеленський якось пожартував, назвавши томос "термосом".
*** мається на увазі 72-73% виборців ЗЕ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835718
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 16.05.2019
З шибки вагонної скибкою дині
Місяць пантрує мене.
Що ще потрібно для щастя людині,
ймення якому "земне"?
Справджень яких і яких забаганок
в світі очей і тривог?
Небу не видно (рябить за богами)
мій мурашиний ривок.
З-поміж мільйонів таких же агоній,
вен і артерій здуття
Місяць пантрує мене у вагоні,
ніби в колисці – дитя.
Переколошкались люди і дати.
Втеча? – Яка дивина...
Місяць не спить, щоб мене загойдати.
Щоби наснилась вона.
Та, що пантрує із Місяцем вкупі
мій відчайдушний ривок.
Очі вологі, до шибки прикуті.
Скибочка щасть і тривог...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835093
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.05.2019
Росте "пабєдабєсіє",
а з ним – пабєдабісики.
Північну хижу бєстію
давно вже час повісити.
"Стакани, с..ка, наліти".
Ракети, бачте, – он які?
Це вам – не із л@йна ліпить
малоросійських коників.
"Хахла набіть і водкі би.
Єво узнаю, мілава.
Узнаю па паходкє, і...
"казніть, ніззя памілавать!"
В пілотках карапузики
крокують із ґвинтівками,
готові нас контузити,
як тільки ми... як тільки ми...
В пілоточках – акторики.
В пілотках – кришнаїтики.
Повторюймо риторику:
КУЛЬТУРА – ВНЄ ПАЛІТІКІ!
"Хахол? Да мать єті єво!
Рассєя – в Сєвастопалє.
Бєссмєртний полк па Кієву
пабєданосна топаєт!
Свєршится снова в має всьо.
Прі етам, – в срокі узкіє.
С калєн ми падимаємся,
вєдь ми же, с..ка, рускіє!
Падимємся, натужимся,
хахляндію акутаєм.
І дроґнут зємлі в ужасє –
па самую Якутію!"
Що ж... Тужтесь. Цільтесь ловко ви.
Та так, щоб не шукали їх –
аби з боєголовками
не вийшли і фекалії.
Та йде тепло в Якутію.
Тож вам недовго пінитись:
расєюшку "акутают"
м'які пахнючі півники.*
© Сашко Обрій.
* - йдеться про якутський пам'ятник півню з л@йна, зведений місцевим жителем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834914
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 08.05.2019
«Мову на хліб не намажеш,
ніби вершки чи паштет.
Є в нас «язик». А она же,
мова, к чєму тет-а-тет?
Кільцями мову не вріжеш,
мов запашний сервелат.
Пельки стуляйте скоріше!
Годі про мову волать!
В пляшці не булькає мова,
не шарудить в гаманці.
Мова... Яка в ній основа?
В мови і так є митці!
В мови і так – цілі села!
І у законі – рядок.
Нащо нам мова місцева?
Нащо й закон? Щоб він здох!
Мова тарифи не знизить,
не підійме зарплатню,
щастя не вселить в мармизи
і не зашиє матню.
Як би не борсалась лунко,
знаєм, – горгону ще ту!»
– – – – – – – – – – – – –
Мова не зцілює шлунки
і в головах «ніщєту»…
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2019
Ну це вже в сенсі, вибачте, прямому –
капець: заткнути кожен «рускій» рот!
Волає «опоблок»: «Закон про мову»
розколює Вкраїну і народ!
Новинський, шуфрич, вілкул і мураєв,
філатов, добкін, бойко, медведчук,
щоб жив «язик» – «на камеру» вмирають!
Ну як це можна серцем не відчуть!?
За кожного «ґражданку/ґражданіна»
не раз серця їх кров’ю облились.
«Закон про мову» – це як вража міна,
яку підклав Бєндєра – хитрий лис.
Круками людоїдські хижі норми
вже зиркають на весь «юґа-васток».
Тому всі опоблоківці мінорні.
Їх лиця не виказують «васторґ»…
Хіба так можна – голими руками
їх ніжні язики й серця виймать?
А як же все, що нажите роками –
кросворди, тєлік, крєпкій рускій мат?
Немов серпом по яйцях, – «пасрєдінє»
розколюють горілку, сало, хліб…
Ви чуєте: «язик» в країні гине!?
І я не чую. Певно, то джмелі
російською гудуть в голівці й хаті.
Піду молитись перед образком.
Читну «Кобзар». А де ж ті «язикаті»?
Бо я готовий – склеювать розкол!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834398
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 03.05.2019
Що не кажіть, а боженька всевишній
нам прізвища дає не просто так.
Є кволі, є смачні, мов стиглі вишні.
Є всякі: від кота і до скота.
А в тих, яким одне: «грабуй-підкорюй», –
і ймення від народження такі ж.
Гризуть, мов попелиці, все під корінь.
Ще більший за ковшем ковтають ківш!
Є й виплодок, дволикий неборака.
Хоч вошей в Раді повно, воша ця
з хранцузької – «віслюк» і «підла ср@ка».
Вже краще би «незаймана вівця».
Вже личком краще б схожий був на дівку,
чи – ніби довгошиїй диплодок.
А так, зеленкопикий саша вілкул
(так сумно, що ледь виплакав рядок).
То не казки й не баєчки Езопа,
не хоку, не рубаї, не пісні –
то звуки випускає «підла жоп@»,
що мало скуштувала стусанів.
Хоча талановитий ти сосюра, –
це точно не про вірші... Хай мене
вже вибачать. Яка ж тут режисура?
Лише незграбний сєпарський мінет.
Міцні із «запарєб'єм»** в тебе узи.
Та з нами вже довіку – все «will cool».***
Щось відають англійці, і хранцузи.
Ще трішки – й посмієшся на кілку.
© Сашко Обрій.
* з фр. на рос. «vil cul» – «мерзкая задница», на укр. – «підлий віслюк».
** – московія.
*** з англ. «will cool» – «буде холодно».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834397
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 03.05.2019
Не туди спрямовуєш ти вектор.
Здавсь тобі у рясі кадебіст!?*
Де твій Бог, а де кремлівська секта?
Не уздрів, де янгол, а де біс?
З ворогом «цьом-цьом». З якого дива
великодні «договорняки»?
Пика бородата, юродива
вчора була – всим, тепер – ніким.
Вибрали між волею і хлібом,
як годиться, знов примарний хліб.
Чув? – Не гладь попа, Володю, ібо
задвигтить довіри моноліт.
Бачиш? – Спалахнули вражі дупи.
Кривлять писки «с пєною у рта».
В страхові, що можеш ти «надути»,
вмить заметушилася орда.
Що не віддаси «народ Донбасу»
в лоно «зомбодєдовскіх» племен.
Діставай, додавши трішки басу,
дев'яносто п'ятий елемент!
Встромлюй «мишебратьям», попри лемент.
Знали щоб, що вектор твій – не мед!
Хай страшить віднині їх зелене.
«Так, так, так!», – підтвердить кулемет.
© Сашко Обрій.
* - мається на увазі нещодавна зустріч Зеленського і Онуфрія, кремлівського агента РПЦ в Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2019
Півжиття жую прокляту сою.
Не жую в присутності ікон.
Школа. Ти. І паска з ковбасою,
з хроном і натертим буряком.
Я тебе кохав, плекавши ласку.
Ти мене у казку все вела...
Доки не дала зловісну паску,
на якій розлігся сервелат.
Згорнуто за мить мої манатки.
Чи заради цього воскресав,
щоби на Великдень для канапки
паску накривала ковбаса?
Чи заради цього був розп'ятий,
по воді ходив, а не убрід?
Чортзна-де мої мелькали п'яти, –
тільки простягнула «бутербрід».
Хтось гукнув до тебе «хвате їсти!».
Дві щоки. Ковбасний сухпайок.
Ось звідкіль беруться атеїсти.
Ось коли змовкає в серці «йок».
Дух ковбасний в хліб святий вселила.
Перейшла останній рубікон.
Скільки б рук не мила, – вже немила, –
ними не торкай святих ікон!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2019
Бусол глобус облітає.
Бусол глобус облюбив.
Навкруги – добіса таєн,
сім чудес і десять див.
Зграя бусолів чудесних
огинає вплав дугу.
Галичани – по одесну,
а гетьма́нці – по шульгу.*
Смикай хмари-шабатури,
доки не посоловів!
Бусол – бусом у Батурин,
літаком – посол у Львів.
Цей танок – безперестанку.
Громовиця – блись та блись.
Ген, буслині пера – з танку.
Щоб і ми тут відбулись.
Щоб і ми – його онуки –
торували небо над...
Щоб вдалося пригорнути
цю красу, що в нас одна...
Бушель, гайстер чи лелека,
чорногуз чи то боцюн...
Ця земля для нього – мекка.
Обцілуй з ним землю цю!
© Сашко Обрій.
* праворуч і ліворуч відповідно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2019
Вже був донбаський хам. Тепер з Кривбасу
спішить чимдуж на трон, всім хамам – хам.
Чи то фальцету в голосі, чи басу
бракує спантеличеним вухам.
Бракує й мови в голосі, і правди.
Удосталь тільки хамства, певно, в нім.
Та й звідки знати, крав ти, чи не крав ти?
Відмовчуєшся, презик-анонім.
Співпало так, напевно: нині – шостий.
Тому й не дивно: «шістка», наркоман.
Володьку, шо ж підвів ти нас так? Шо ж ти
повівсь на повний «зелені» гаман?
Ніхто й не сумнівався: із екранів
іде на глядача «крутий мужик».
А між людей – бігом шукати крайніх
і мірятись аналізами звик.
Ти «ржав». Гальорка теж синхронно «ржала».
На плач, гарматний гуркіт – не пішов.
Не втямив досі, що ми за держава? –
Не сало й селюки, не «га?» і «шо?».
Не селфі на морях, а працювати!
Бо «розуму» навчить тебе Дімон*.
Володю, повипльовуй всю цю вату.
Інакше «стадіон – так стадіон»!
Дивись, не надірви лиш поперечину
на злеті трудоголіків – в Туреччині.
© Сашко Обрій.
* – Дмитро Разумков, радник Володимира Зеленського, противник Закону про мову та ін. українських ініціатив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2019
БаРигів, комуняк – чіпляй на гілку!
«Бавовна» знов поперла із проріх:
новинський, рабінович, бойко, вілкул
обсіли густо батьківський поріг.
Зухвало пруть у вікна прусаками.
Між рамами пролазять до шпарин.
Куди не глянь – самі зальотні хами
і чи не кожен стервом тхне старим.
Натхненний преЗЕдентом «рузькомірським»,
рішуче ставить блоки опоблок.
Бо пліснява зелена з’їла мізки.
Бо так пахтить «крємльовскає бабло»,
що штрикає шалено мову вілкул, –
зеленкопикий, капосний чешир.
Та гузно швидко схопить власну ж «вілку»*.
Під три чорти, світ за очі «чеши»!
А ні – то на гілляку вілкуляку!
Четвер сьогодні чистий – чисть ефір!
Єхидствує – якби ж то вовкулака –
чешир… Чи ширку «лупить», чи чефір.
Одвіку бабка йожка завжди проти.
А тут кого не візьмеш – бабойог.
Волають «За життя!» кремлівські шпроти,
і зиркають на наш великий льох.
Та час уже не той, не вілкуластий! –
Шугають треті півники кота.
Готуйся, шобло, «склеювати ласти».
Не довго вже сидіти «на кортах».
Ні прощення, ні жодних преференцій.
Замало вже обмазаних мармиз!
Таких як ви, – топити у зеленці.
Хай в пеклі не закінчується хмиз.
P.S.
Дрижиш, мовляв, котяра знов буянив?
Чеширський вілкуляк тобі боярин!
© Сашко Обрій.
* - виделка (з москв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2019
Три торбини гречаної вовни
намололи з друзяками ми
(і божествених слів і гріховних).
Ми – мірошники... Й наші мами́.
Ген, вагони метро із тунелів,
обминаючи чвалом ями́,
нас несуть. Зовсім не пустомелі –
просто дуже схвильовані ми.
Як і той, що з екрану, шановний:
меле, меле... Нівроку кумир.
Вам якої – пшеничної вовни?
Мо', з ячменю, або з куркуми?
Ми лиш мелемо вовну – не сієм.
Просівати – ніхто теж не вчив.
Ми чекаєм, що прийде месія.
І просіє. І вдень і вночі
буде сіяти, буде орати,
буде жати і везти на млин.
Два в одному: трудар і оратор.
Тож мели й тихо бозю моли.
І за нас, і за них і за себе...
Бо скубтимем, немов курку ми.
Як не справдиться в муках молебень –
швидко станеш мішком куркуми.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833613
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.04.2019
Награлись у війнушки й мову. Досить.
Він вирішить питання всі. Без «бе».
Прийде і за дужки все повиносить,
що винести не встигло феесбе.
Зійде на трон нарешті наш володька,
наш пазл у матрьошці з вованів.
Пустіть слугу народу, безбородька, –
навести лад в країні і війні!
Наш пацик, чесний (вроді – не мавроді).
Тож, вовко, наші бюлетні лови!
Бо всі ми, як і вова, безбороді.
Живі – й без мови, віри, голови.
Ми ладні будь-де, будь-кого порвати,
хто стане на заваді раптом в нас.
Мільярди хай викачують з Привату,
а з укр. Нафтогазу – нафту й газ.
Бо порох наш відсирів, спорохнявів.
А жерти жертві – хочеться завжди!
Ми будем знов покірні та слухняні,
лише до нас, володько, ти прийди!
Ласкаво до корита пана просим.
Схилився. На колінах – «оба-на»!
Тож тільки «у матросов нєт вапросов».
«Вапроси» ж є завжди у вована.
Бо він іще «зелений», отже вчицця.
Хоч Нотр-Дам він сорому й згорів...
На місяць виє молода вовчиця.
Прозорі зорі блимають вгорі.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2019
Ой, що ж тут в нашій ванній завелося?
На раковині, скраю – пишний жмут
добірного жіночого волосся,
такого, що й женці, мабуть, не жнуть.
«Колосся» стигле манить і лисніє.
У згадках – ти і твій добірний виск.
Чи десь такі в природі голосні є,
з якими ти під стелю пнешся ввись?
Чи є такі слова у нашій мові,
щоб ними твій пучечок наректи?
Хто зна: чи то з потреби у обнові,
чи то від нервів вилисіла ти?
Якщо ж тобі цим віршем серце краю –
твої пожинки хай ще полежать,
поніжаться на раковині, скраю…
Ще, певно, не перейдена межа.
Твій віхоть ще не плаває у супі.
І в горлі ще не дряпає моїм.
Якщо так розібратися, – по суті,
я, може, суп і... з віхтем попоїм.
Обплутала мене, мов рибу – сітка.
Із рота кляпом жмут уже стримить.
Хоч ти мені й не жінка, – лиш сусідка, –
безцінна із тобою кожна мить!
Під автентичне багатоголосся,
зронивши набубнявілу сльозу,
в долоні стисну жмут її волосся
і в серці, наче хрестик, понесу.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2019
Займеться білим цвітом лобода.
По храмах досі, замість благодаті,
над златом – кадебешна злободать:
здушити, затравити, загойдати.
«Знов хунта і ухилення в розкол...
Життя курбелить, наче на батуті.
Та гріє погляд, поряд з образком, –
з портрету стежить рідний ліліпутін.
І як би томос, наче фантомас,
у снах не колобродив, не «кошмарив», –
народ шурує звично сам до нас.
То що нам ті «бєндєровскіє шм@ри»?
То що нам ПЦУ чи УПЦ?
Чого захочуть – ми наобіцяєм.
Вже скоро поговоримо про це.
За Хама. За кагором чи за чаєм.
Земля вам пухом, ф@шики-х@хли!
Хоч навіть і під нею ви – невільні.
Живих – «жують» пузаті куполи.
Могили ж – пообплутував «маґільнік».*
Пєтлюра? Свят, свят, свят! Хай спить в землі,
немов останній витоптаний інок!»
Та духом волі дихає вже ліс,**
а з ним – холодноярівський барвінок.
© Сашко Обрій.
* московська назва барвінку.
** мається на увазі Холодний Яр - історична місцевість на Черкащині, серце запеклих національно-визвольних змагань українців з московитами у 1917 - 1920-х рр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832930
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2019
Хочеться матом всіх крити,
дурнів купати в лайні.
Страшно лютує мій критик
в білім, пухнастім... мені.
Цвіркає з критиків слина
піною труйних кислот.
Скільки б щурі не "пасли" нас –
жодного ще не спасло.
Гнійні нариви – відкрити!
Скрізь "блатата" й блекота...
Криком розкрає всіх критик
й знов обернеться в кота.
Хрестик розведених колій
в блазнів послаблює хіть.
Гріється на видноколі
критик – пухнастий муркіт.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832929
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.04.2019
Подайте-но мені мензурку ту.
Свій борг країні в неї я надзюрю.
І мужем стане хлопчик-дзюркотун.
В отамани піду, "зелений" джура.
Вкраїно, маєш вибрати з мужів.
Та не журись, що вся чуприна – сива.
Ти єсть народ, що вкотре зубожів.
Ти був народ, якого правди сила*...
Народ, який до волі має хіть,
з колін піднявсь, бо сила є в менісках.
Та мій цивілізасцяний підхід
обрізаним дитинством пріє в мізках.
Він прагне з вами ближчого злиття:
принести в телевізори "відлигу",
вдихнути в холодильники життя.
Отож в мензурку чесно я відлию!
Хоч недруги кричать: "Не сци в буряк!"
Прийду до влади – покажу невірним
і де зимує Мамин-Сибіряк,
і всі "пасєрєдінє" договірні.
Такий "Квартал" в країні я утну,
що голови усім вам закварталить!
Впишу на монумент Дрюркотуну:
"Як славно в братське лоно ми вертались!"
© Сашко Обрій.
* з вірша П. Тичини "Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832381
рубрика: Поезія,
дата поступления 11.04.2019
У чесність – грав, та не слуга, не граф її.
Фальшиві сцюрлі, справки, «медсестра».
Здай тести із урінокаліграфії.
Попісяй рівно. Вимкни, врешті, страх.
Ти ж – «рівний пацик». Випишись і випісяйсь.
Ми снігу, – скільки треба, – надамо!
Гляди й… удасться людям роздивитися
у почерку тверду ходу думок.
Хрін з ним: ще згодом снігу наморозимо!
Для справи держзапасів не шкода.
Тож пісяй, пісяй. Витри з губ молозиво*
і гідний приклад мужності подай.
Що – сніг? Переб’ємося і без нього ми.
Затягнем паски ще на півзими!
Хоча і поверталися безногими,
коли агітував ти всіх «за мир»…
Не сци. Попісяй. На Fb, у твіттері
напишуть: рівно вивів знаки ти.
І вже ніщо, у жодній жовтій літері,
дай боже, не покаже наркоти.
© Сашко Обрій.
* густе молоко, яке виділяється
молочними залозами самиць ссавців
перед пологами і в перші дні після пологів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2019
Колюча правда, ніби меч джидая,
всіх блазнів піджидає і бурмил.
Я стверджуюся так, я утверждаюсь,*
коли порохоботствую. Бо ми...
Варилися в соку й переварились.
Бо нас пересварили, мов пантер.
А дехто з нас – макаки і горили.
Тож я порохоботствую тепер.
Навіщо "хобочуся"**, розпинаюсь,
метаю бісер свій перед свиньми?
Я не Мойсей. І в нас нема Синаю.
Та все ж порохоботствуємо ми.
А хтось із нас – козли рогаті й овни.
І тут вже ні до чого Зодіак.
З усіх щілин посунув дух бавовни.
Тож я порохоботствую, мов дяк.
Я "злий порохобот" – і в тім мій "хобот".**
Зеленкою начваканий етер
довбе, довбе, довбе уми, мов одуд.
Тож я порохоботствую тепер.
І звідси я нікуди не подінусь.
Народ гадав, що лампу він потер?
Зійдуть зелені чари Аладдіна.
Тож я порохоботствую тепер.
Всі нації родилися у муках.
Своїй землі не дам зробить аборт!
Побачу ще онучку і онука,
бо я не "ЗЕро", я – порохобот.
А вас ласкаво просимо за борт, –
кому пологи наші – не наука.
Мовляв, йому навіщо віз турбот?
Бо я – не бовдур. Я – порохобот.
© Сашко Обрій.
* з вірша П. Тичини "Я утверждаюсь".
** хоботитися (молодіжний сленг) – турбуватися, відводити багато часу і зусиль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832083
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 09.04.2019
Не в пушку кандидати. Обидва.
А проте, не вщухають бої.
Тріумфальна селекція бидла
щедрі паростки тягне свої.
В нетерпінні тремтить Олімпійський,
випромінює ей-фо-рі-ю.
Тож готуйте дві баночки й піськи.
І досвідчену рефері «Ю».
Доки будуть кипіти дебати,
як замруть очі й вуха країн, –
леді «Ю», хлопцям в сечу додайте
алкоголь, анашу, кокаїн.
А коли попливуть мегабайти
зрадофільних заламувань рук, –
оптимізму у голос додайте.
Вдарте лихом об засцяний брук!
Втім, як жоден із двох кандидатів
на дебати прийти не засцить,
бабо Юлю, не зайвим – додати, –
тільки збреше хто, – рубане «цить!»
Все одно, – нічия чи нокаут, –
леді «Ю», не забудьте з обох,
будь-що, взяти аналізи калу.
Щось приховують все ж, – бачить Бог.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831756
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.04.2019
Порох зелений мені опадає на вії.
Падай, – та очі мої не за(с)ліплюй лишень.
Падай і вірші нові ненастанно навіюй.
Падай і цілься шрапнеллю в зелену мішень.
Скрізь він: в думках, в шоколаді, і в шкірі – у порах.
В прозелень березня вгруз і загрозливо в'ївсь.
Суміш – гримуча. Отруйна зеленка і порох
боряться, наче з волами – поламаний віз.
Зеленню грають в очах навісні чоловічки.
Жили зеленою кров'ю набухли в мені.
Бавтеся. З рук моїх тільки не вибийте свічки,
ґрунт – із-під ніг, з родового коліна – меніск.
Я пробачав вам багацько і більше вже навіть.
Лиш не пробачу, як землю повією ви
пустите світом. Тоді ваша вся зеленавість
ще пожалкує, що вдерлася до голови.
Ваша зеленка в ній рани тяжкі не загоїть,
скільки у розуми не заливайте її.
З вух і до п'ят хай хоч нею обмастяться гої –
в повній готовності порохівниці мої.
З гір і до гір ноги й думи шукають опори –
прямо у серці великого тіла мого.
Сохне поволі, залитий зеленкою, порох.
Встигнути б вчасно лишень відбілити його.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019
Мов хтось порозчиняв глибокі схрони
чи березень зі сну їх розбудив:
на площі сипонули рясно «роми».
Аби лиш не зчинилося біди.
Бідосі ви мої, мої цигани!
Уже й на племінне дзвінке ім’я
злі дяді зазіхають, гидять, ганять.
До дупи ваша думка і моя.
Проте, лівацтво й в Африці – лівацтво.
Не в тім печаль… А радше, в тім печаль,
що вас щодня розвоз(д)ить різне «гадство».
За вас я хвилюватися почав.
А ще – за нас: чи ми отак збідніли,
чи так розбагатіли навпаки,
що вами повен світ, уже не білий,
циганки ви мої й циганчуки.
В циганах тоне Київ і Вокзальна.
На потяг, в Миколаїв: знову ви.
Здають вже нерви; ліве й праве – гальма,
бо й рідний Южик повен циганви.
Сумління каже: «Йди! Розворуши їх!»
І я піду! Пройду усі міста.
Сідайте всі, що є, мені на шию.
Ми заснуємо свій Циганістан.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831405
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.04.2019
Мені в місцевій «грамотній» газеті
ім’я нове дали. В тім є резон.
Я став авторитетом з-поміж зеків.
Знайомтесь: Алєксандр Ґарізонт.
Проломлюю ходи й лоби з коліна.
Сашко уже не той… Шо є – то є.
Колишній Обрій – глиба маскулінна.
Був мрійник. Нині ж – тертий шансоньє.
Невинна звичка – все перекладати
з упертістю к@ц@п@-віслюка
канони розтрощила і стандарти.
В газети, бач, легка на те рука.
Тож я в новому образі «мужчини»
потроху призвичаївся, й тепер,
коли «братки» брутальності навчили, –
прозрів нарешті й істину «допер»!
Прийшло усе: бабло, кар’єра, слава,
жінки, котеджі, «мерси» й куполи.
Фанати є – Дімон і баба Клава.
Тож гріх руками бити об поли.
Немов баштан – колгоспу стиглі дині,
несу газеті щедрий могорич.
Був Обрій. З ним – і крила лебедині.
Ось-ось цей мотлох, певно, догорить.
Мої шедеври крутять у маршрутках,
Людей колише радіво «Шансон».
У роті – дорогезна самокрутка.
Усе – мені. Чи це, бува, не сон?
Чи він, бува, цей сон, не затягнувся
конвеєром наїдків і одеж?
Скрізь Даши, Ксюши… Де ж моя Ганнуся?
А де ж і той, замріяний? А де ж…
Мій Обрій. Де ж колишній любий Обрій?
Під небом соловків чи арізон?
Якщо ти ще не там, на смертнім одрі, –
нехай горить триклятий Ґарізонт!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2019
Хоробрі дівчатка й дівки боязливі
толочать поверхню планети Земля.
Коли вони плачуть – зриваються зливи.
Від усміху – в пил одоробло кремля.
Бори́ і підліски стоптали підбо́ри,
а гумові чоботи – вогкість боліт.
Жінки, що явили нам дух непоборний,
зростайте в нас гордістю, болем боліть.
У парі нам з вами в майбуть крокувати!
Під ручку з дівоцтвом пливуть хлопчаки –
топтати гектари бавовни і вати,
плече до плеча і щока до щоки.
Де-де – нерозтоптані самооцінки
та чисті і світлі черкаські серця.
Багацько – у сплячці. Та саме ці «інки» –
від гір і до гір, від Сирця до Сирця!*
Десь – овочі, квіти, торгівки, кравчучки.
І «топче»** сирок сирота на Сирці...
Від баб і дідів, – до онука й онучки –
плече до плеча і рука у руці!
Сама лише думка, що в парі ми з вами
близькі до тріумфу – стократ окриля.
Слідами племен і земель самозваних –
рука у руці, від кремля до кремля.
© Сашко Обрій.
* Сирець – кінцева станція зеленої гілки Київського метра́.
** – у сенсі «їсть».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830944
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.03.2019
Митцям українським сміятись на кутні
не час. Хоч і час наш іде…
Як думати тільки за самоокупність –
на те й буде схожий «шедевр».
Одного лиш прагну – щоб знали й читали.
Та де ж ти, продюсере мій?
Отак і, загублені, гинуть титани
під пилом сміття й веремій.
Отак і відходять у тінь, безіменні,
невизнані діти землі –
цієї, яка й не згадає за мене
й за тебе, бо ми – «замалі».
Немає пророка у власній вітчизні.
А раптом потреба впаде –
як завше, знайдуть між мерців, що на тризні
станцюють своє па-де-де.
І дітки у школі живого(!) поета
завбачивши, в шоці сидять.
Та як же його не ковтнула ще Лета?
Що думає вишній суддя?
Та все ж… мережею по людях пройдуся.
Що, власне, втрачати мені?
Дивися – і вигулькне раптом продюсер.
І вже не відвертиться, – ні!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830839
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.03.2019
Чого ви від Бога хотіли насправді –
путівку в курортний Сибір?
Або вербування на гейко-параді
за вигук «Нічого собі!»?
«Нічого собі!», – значить: «Блага всі – людям.»
То кожен із вас комуніст?
Як дуля, притрушена маком, так люба, –
то все віддавайте… мені!
Чи прагнете пільг, промоакцій та знижок
по смерті, – на Божім суді?
Чи пух на перини з янге́лів? Та з них же
не візьмеш нічого собі!
А може, це – заговір (з давніх, таємних),
що десь і колись давши збій,
тепер навпаки означає: «Та є в них!»,
як скажуть «Нічого собі!»?
Ого! Отакої! Овва! О, мій боже!
Ой лишенько! От тобі й на!
«Нічого собі!», виявляється, може
втекти, мов хвороба й війна.
І навіть, здавалося б, думати може
на плечах важка голова.
А значить, багатство й добробут примножать
«Ого!», «Отакої!», «Овва!»
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830836
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2019
В поетів є неписаний закон:
ото аби поляпать язиком!
Язик, немов кручені паничі,
із рота пнеться вдень, зрання, вночі.
Мов якісний німецький кулемет,
обойми слів вистрочує поет.
У роті – протяг, в роті – не смердить,
коли туди не набрано води.
Працює там щоденне помело –
без збоїв, без дефектів, помилок.
Тому артикуляція струнка
у тих, що не тримають язика.
Невтомний вентилятор і вітряк, –
язик не погамується ніяк.
Лепечуть ним жінки й чоловіки.
Злипаються години у віки.
В ротах японця, мавра й козака.
Як нудно б нам жилось без язика!
Та часом, за штахетами зубів
подалі від біди би він сидів...
Без комплексів, кісток. Тож... знов і знов
працює млин за будь-яких умов.
Розжовуючи мов чужих ази,
не збоч лишень, язиче, на "язик".
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830653
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.03.2019
Весна. Парк поезії. Сонячний Харків.
Всередині й зовні – буяння садів.
Якби не один з українських безхатьків,
що в парку в зажурі і дранті сидів.
Пересічний парубок, афровкраїнець,
хоч успіху в цьому житті не здобув:
коли білошкірі бомжі вже приїлись, –
ввірвався й приніс "шоколадну" добу!
Гарматний Сашко. В цьому ж парку. На лаврах,
увічнений в бюсті, спочив і закляк.
Обидва у профіль і генами – маври.
Та перший – суцільна біда й переляк.
Ген, чарти й серця завойовує Мантіс.*
Життя у Кувалдіна** – повне "The Вйо".
Чого ж ти, козаче, надумав зламатись?
До лави прилип, мов хлоп'я – до "йо-йо".
Десь рідна саванна, брати-баобаби.
Хоч їжі там стільки ж, як, власне, й води...
А може, козаче, знайди собі бабу...
І через дорогу її проведи?
Життя, воно, бачиш, слабеньких не щадить.
А ти: дві руки, дві ноги, голова.
А може ти (чув?) – королівський нащадок
і сохнеш дарма, мов тижневий лаваш?
Сашку, хай горять ті регалії й лаври:
поглянь, як скрутило твого земляка!
У вас же, напевно, братаються маври?
Отож пригорни й... дай як слід копняка.
© Сашко Обрій.
* Leo Mantis (справж. ім'я - Леонардо Ободоеке) - сучасний відомий український співак нігерійського походження.
** Мирослав Кувалдін - лідер українського гурту The Вйо. Його батько родом з Нігерії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830307
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.03.2019
Я чую смерть, що дихає заблизько –
на сполох вдар чи подих затамуй. –
Підкралося зненацька мамовисько,
що мамою було ще мить тому.
Колишню неню зараз не впізнати.
Пилинки наїжачились довкіл.
Газету рвати так не вміють мавпи,
як мати в гніві й герцеві давкім.
Отож усі ховайтеся, хто може.
Макітерки занурюйте в ґрунти.
Крокує мамовисько переможне
і щедро роздає усім "кранти".
Літають розбишаки й зубоскали,
і порцеляна, й порції котлет.
Супутники напевно запускала б!..
Лиш волю дай – усе спізнає лет.
Тріщить, пищить і гупає, горланить,
іскриться, ллється, сиплеться, двигтить.
В криївках – чингісхани й тамерлани,
коли вона на гребні правоти.
Коли вже тільки грюкотом і виском.
Коли вже слів і доказів катма.
А цьомнеш – диво! – в неню мамовисько
обернеться ізнов. Тож... "вибач, ма..."
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829995
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2019
Життя вирує річкою неспинною.
І десь в передчутті дрижать баси.
Бо в неї у наплічнику, за спиною
хлюпочеться сто літрів... ковбаси.
Ще трішки – й переллється, пересиплеться!
Тріщить ущерть наповнений мішок.
Одна. Крокує цвинтарем. І в китиці
сплелись турботи, випари і шок.
Життя – ніщо, порівняно з... ой, матінко!
Кров'янко, дихай! Зєльцю, все знеси.
У сховок. Десь під склепиком. У затінку.
Де не занюшать сєпарські носи.
Дошарудять, дотрусяться, добулькають,
почують наших воїнів баси
в наплічнику, за спиною, із Юлькою
сто літрів запашної ковбаси.
© Сашко Обрій.
* – історія з життя, записана з перших вуст.
Присвячується харків'янці Юлії Баткіліній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2019
Взяв і порушив догмати й закони сам.
Взяв і, мов первістка – мати, заколисав
в гойдалці серця, у дикій орелі губ,
в мареві снів кожен шелест її і згук.
Кожні півслова, півлітери, півковтка
подиху, погляду, подиву... Мить ковзка, –
тоне в руці рука, як в серпанку – птах.
В інших матеріях, вимірах і світах.
В інших сузір'ях, в обіймах небесних тіл.
Все що надвох розділити давно хотів.
Все, що узяв, коли вийшов за коло сам.
Як розбудити лиш ту, що заколисав?..
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829543
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.03.2019
Вийшло на прю їх аж сорок чотири.
Як на підбір всі – орли України.
Як папєрєднікі їхні "чудили"!
Жадібно стиглу буханку кроїли.
Хай буде тим вічний сором, що тирять.
Тим, що відрощують пики і морди.
Чесні знайшлись-таки. Сорок чотири.
Гуснуть, рясніють на трасах бігборди.
Не 26 комісарів бакинських.
І не три сотні (спартанців – на мило!).
Це золота середина. Тож... з ким, з ким –
нам з кандидатами поталанило.
Кращої бути не може імпрези.
Лідер очікувань за п'ятирічку,
наш Президент – це гарант, а не презик,
що після акту викидують в річку.
Сорок чотири – напнули тятиви.
(Воїнів бути не може замало!)
Будуть гнучкими, як презервативи,
щоби ніщо їх на прі не зламало.
Трісь. Сорок три, сорок два, тридцять дев'ять...
Мов негринят: тільки бульки на плесі.
Вижили кращі – в чеснотах, ідеях.
Вірні Тарасу, Григорію, Лесі.
Від шахтаря – аж до бойка і лемка
вілкулять баньки усім дерев'янкам.
Тридцять і дев'ять. Хто краще? Дилемка.
Хто з них на лаврах спочине, хто – в ямках?
Хай почекають на Сході буряти.
Бурею – порох. Рікою – зеленка.
Суміш гримуча. Кого обирати?
Мо' чоколядка підкаже, "Оленка"?
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829232
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.03.2019
Хай на пальці висітиме бирка –
це життя, бляха, як воно є.
Та моя поетична добірка
зігріватиме серце моє.
Хай навиліт зіятиме дірка.
(Скажуть: був нічогенький боєць.)
Та моя поетична добірка
підкріплятиме зону яєць.
Поетична рідненька добірка.
Нагороди їй всі – замалі.
Гріє очі, думки і... «піпірку»
краща всіх батарей на землі!
Хай на небі сіятиме зірка –
королева краси й простоти.
Хоч «сира», не дописана збірка,
я на ній не «схоплю» простатит!
Вже не знаю: де – дійсність, де – «білка»:
прибуло з кожним віршем тепла.
Тільки кишку не вгріла добірка –
крізь кишені і пальці втекла!..
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828861
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.03.2019
Уповні ґречну гречку скуштувавши,
лишивши ані нашим, ані вашим,
звикають знов поволеньки, потроху,
кишки до незрадливого гороху.
Горох доївши, видзьобавши рештки,
знов скучивши, зварю відерце гречки.
Із нею вкупі шлунок мовчки впустить
всі капості і пустощі капусти.
За місяць, як пустунка геть набридне,
не буду через це ридати ридма:
розчиняться в гарячій, спраглій крові
розкішні вінегрети бурякові.
Вовчицею гарчить, до столу мчиться,
на хліб лягти вже моститься гірчиця.
Неначе від коханої цидулка,
пікантності до страв додасть цибулька.
Нокаутом, у чесному двобої
часник обох затьмарює собою.
Як шлунку уривається терплячка, —
в гарнір ідуть булгур, кус-кус і ячка.
За ними, ніби до-ре-мі-фа-соль-ля,
зайде і вийде кулею квасоля.
Не став акселератом — от холера!
Така вона, пройдисвітка селера.
Так, часом я блукав... Та я б лукавив.
Гриз яблука, — не мняско, за лекалом.
(Лише одній не чинить спротив глотка:
скрадається підступно смерть солодка).
Казав то тато в слухавку, то мати:
"На біса зелень, каші та томати?
Жуєш буряк. Життя — суцільна мряка.
Вже геть захарчувався лобуряка!
Їж сало, шинку. Виплюнь апельсинку.
Час — шию наїдати, любий синку!"
А я собі всміхався тихо в ікла.
Покіль сімейка Адамсів не звикла.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828104
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 07.03.2019
Звати псом молюска – непоштиво.
Це як наректи сусідом батька.
Злу мару* «двоглаве» напустило.
Хай там що, та Равлик – не собачка!
З Равликом щодня удвох – на пошту.
Маячи́ть на спині ціла башта.
В ній – листи, квитки, події, кошти.
Зразу видно: Равлик – не собачка!
Все життя, мов мушля, – по спіралі.
Ми ж, мов пси, кружляємо ним. Бачте?
Шавки, котрим пам’ять постирали...
Невтямки їм: Равлик – не собачка!
На одній м’язистій, вправній ніжці.
Не спішить. Успішний. От задачка!
Пес – на чотирьох (розрада кішці).
Тож, як бачте, Равлик – не собачка!
Він – трудар сумлінний. Він не бреше.
Ні на кого. Поготів – нікому.
Брехунами й так кишить мережа.
Равлика ж пильнуйте, мов ікону.
Битву за ім’я чорти програли.
Хай хоч і поволеньки, ще трішки –
виповзе з пітьми на люди Равлик.
В нього, слава богу, теж є... ріжки.
© Сашко Обрій.
* можна читати двоїсто:
1) «мару» від «мара» – привид, примара;
2) MARUV (українська співачка, промосковська колаборантка).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827317
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.03.2019
При(о)ймав мене, мов рідний, двічі, Франик.
Та знов додому кликав отчий Южик.
У йменнях цих любов будує храми.
У йменнях цих міста я не спаплюжив.
Із Южика мій шлях лежав у Кропик.
Із Кропика – в Кийочок через Бєцик.
У Кропику живуть свої, укропи.
Як скрізь. Тож помишляйте, чєловєци.*
В КамПодик – через Хмелик із Кийова.
Із Южика – в ЗеПе, у Бєрдік, Марік.
Хто пискнув, що країна в нас... погана?
Ще й не таке примариться в кумарі.**
Тим часом я у Ха змотався махом.
Допоки він мене не ухайдокав.
Сєвдончик пам’ята мене, Крамаха.
Терпів мене п’ять років Сєвас, доки...
...не втік додому. Там мене... чекало!
Одне за одним: Вінчик, Терно, Житік,
Три «Че», з яких улюблене – Черкаго.
За ним і Рівник, Левик, Луцик «вжиті».
Ідіть до мене, Десик, Хєрик, Митік.
Чи кликали колись вас так в народі?
Хоч трошки через Рашку ви «невмиті», –
любити мушу вас! Біда та й годі...
Та дійсно бачу в снах, мов кінь – люцерку,
на мапі низку крихітних «калюжок».
До вас я мчу крізь Біііілу, Бііілу Церкву,
мої хороші: Первік, Возик, Южик.
© Сашко Обрій.
* слова з однойменної середньовічної псальми.
** 1. З тюркської - «туман» 2. Стан, що виникає,
коли дія наркотика припиняється, передчуття ломки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2019
Душа в пітьмі шугала, мов кажан.
Дешеве щастя – в душному «Ашані».
Чим душі підкуповує «Ашан»?
В народі – в неабиякій пошані.
Кишма кишить юрби грузький киш-миш.
А може дременути пріч, в Карпати,
де дощик, мов олійкою на книш,
на ніс кирпатий буде накрапати?
З поганої вівці хоч шерсті шмат.
Гуде «Ашан». – Село? Містечко? Місто?
Киш-миш юрби, грузький, кишить кишма,
в гонитві за принадним, щедрим вмістом.
Ковтає невгаваючий анклав.
Засмоктує казкове ельдорадо.
Вже б руки, не вагаючись, наклав.
Але гребу. Як всі. Нервово-радо...
Нагріб. Загруз по шию у смолі.
Чи виборсатись нам з цієї діжки?
«Ашан». І ми – пірати Сомалі.
Вітрильник наш – із оболок завбільшки.
В смолі – усе: рука, нога, бочок.
Затоптуючи стежку до «Ашана»,
тікаю пріч, солом’янський бичок*.
Душа... На біса їй така осанна?
© Сашко Обрій.
* від місця проживання (Солом’янський район Києва) і від знаку зодіака (Телець).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824100
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.02.2019
Батько Київ іще не таких «нагинав».
То який ти, насправжки, на дотик?
Ув обіймах твоїх я – міський маргінал,
що стріча' кожен ранок з нудоти.
Я крокую бруківкою в -надцять століть –
сновигаючий площами привид.
Упріваю, мов миска борщу на столі.
Що не день – чи то натяк, чи привід.
В море краплею чи камінцем – що не день.
То який ти, насправжки, на запах?
Я – в тобі й водночасся – ніхто і ніде.
Ти ж бо майстер – на нитку низати.
Дріботять намистинки з містечок і сіл.
Непроглядніє, гусне намисто.
Ми – твоєї землі ще не звітрена сіль,
що нечутно спадає на місто.
Батьку Києве, що нас до тебе вело?
Всі, хто знав, – ті давно вже забули.
«Карєннимі» кишить, ще не наш, Вавілон
із Рязані, Тамбова і Тули.
Ти – їх дім, наш – притулок. То хто із нас псих?
В темні вулички, мов у графини,
сунуть писки зухвалі зажерливі пси –
доморослі монгол-угро-фіни.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2019
Гусне, кондубаситься мій настрій.
Став пушок голками дикобраза.
Знайте: я далеко не пухнастий.
Втім, відвертий в злобі і обра́зах.
Щирий у прокльонах, лайці, кпинах,
в пазурах, запущених під жижки.
Квіточки — це борозни на спинах.
Діточки, радійте змозі жити.
Накип люті. Стадія «дістали».
Під світилом знайде місце гідне,
щойно — з Пекла, мій маленький Сталін,
щойно — з небуття, манюній Гітлер.
В голові у мене, кажеш, вавка?
Це тебе ще я... не ухайдокав.
Глянемо, який ти задавака:
пахви і шкарпетки нюхай, до́ко!*
Трішки повидряпую очиська
й стану янголятком знов пухнастим.
Совість? — Як завжди: блискуча, чиста.
Знову «устаканюється» настрій.
Тож коли відчуєш, любий друже,
як в труну ввійдуть кілки дубові, —
не бери до серця близько дуже.
Часом бракне ніжності й любові.
© Сашко Обрій.
* до́ка - людина, добре обізнана з чим-небудь,
досвідчена в чому-небудь; знавець своєї справи; дойда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019
Швиденько прошмигнули «holidays».
Ото й усе, що маємо святого:
у рік Свині — свинячий холодець
...і томос.
Цей рік Свині свиню не підкладав:
вчергове з нас відмінок зняв орудний.
Тепер у нас Різдво і Коляда
у грудні.
Тепер у нас усе, як у людей.
Лиш дупи, мов склади в буремній Ічні
у тих, для кого звичне «holiday» —
у січні.
Чи скаже рік цей «так», чи слово «ні» —
не час, однак, сміятися на кутні.
В цей рік для всіх нас «істина в свині».
І в грудні...
© Сашко Обрій.
* - сміятися з примусу, або плакати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2019
Підсвітіть Тарасика, шановні!
Нащо бюста топите в пітьмі?
Ви не там, де треба, економні.
В місті енергетиків** пітній...
В місті енергетиків пояснюй.
Розбивай об лекції лоби.
Навкруги – "вогнів" на соснах рясно.
Підсвітіть Тарасика, жлоби!
Повз Тарасів сквер проклали трасу.
В сажі – бюст, сусідній дитсадок.
Підсвітіть, недолюдки, Тараса.
Світло --> в АТБ? Та щоб він здох!
Бачиш, як, Тарасе, скверик манить?
Як пітьма розпалює азарт?
Чуєш – за спиною наркомани
матюки вплітають у "Кобзар"?
Знаєш, що Кобзарю? – Тихо вклякни!
Нерви в тій пітьмі собі не псуй:
поруч – п'яні співи, три школярки
славлять м0ск@лів і їх попсу.
Просто підсвітіть і не питайте:
"Що нам з того буде і коли?"
Ви ж отак не ходите до тата
з докором: "Чом їли? Чом пили?"
Підсвітіть, мов усмішки – обличчя.
Підсвітіть, як свій дороговказ.
Бо інакше тут нам і кабиця.
Бо інакше нам усім "кавказ"!
Підсвітіть Тарасика, шановні!
Щоб не було: "мать єво єтіть!",
щоб не було в табір – ешелонів.
І у серці вогник засвітіть...
© Сашко Обрій.
* - присвячується рідному, досі так і не перейменованому Буго-Гардівську (Южноукраїнську).
** - Южноукраїнськ - місто-супутник АЕС.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820326
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.01.2019
Тримай, кохана, діадему.
Мерщій! В надхмар'я. Навпрошки.
Летіли. Йшли. Повзлиии... А де ми? –
Розбиті морди. Пні. Пляшки.
"На старт!" – І кожен з нас, мов демон,
завівся знов, чкурнув чимдуж.
Куди: у Пекло(!?) до Едему(!?)
чвалає двійко змерзлих душ?
Розкочегарились. Не зразу.
Немов на припічку коти,
зігрілись... ніби... "Жару! Газу!
Штовхай! Коти її! Коти!"
Кого? Любов? Чи кволу шкапу,
що ледь-ледь сунемо на ній?
Чи тещу бісову, щокату,
що в думці топить з мене лій?
"Хоч щось котіть – кудись прийдете!" –
рідня затягне знов своє.
Скрипить безтарочка... Та де там!
Амури, чули? Де ви є?
Кииирц-кииирц. Неквапом. Нічно й денно.
В пітьмі. Без компасу. В Тартар.
Так до Едему й не дійдемо...
Гей, в небі! Хтось! Вчепіть ліхтар.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820005
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019
Сміливі рішення – це круто.
Без них і дні – не дні, "на дні"...
Пірне в олійку, ковзне прутень –
і ось шедевр на полотні!
Буває ж, хочеться... капець як!
(В душі горлають солов'ї).
Але похнюплений опецьок.
Не попензлюєш. Се ля ві.
© Сашко Обрій.
Автор картини - Тім Патч (художник-пенісист).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819992
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.01.2019
Хруснув прихований, давній протез.
Простір заповнили звуки зловіщі.
Випнувсь назовні вагомий протест.
Хрусь – і зненацька посипались вірші.
Хруснув невидимий екзоскелет.
Звились думки, що пекли й розпирали.
Все, що я маю – це лезо і лет:
раллі з малесеньких щасть по спіралі...
З крихітних щасть, нескінченних ридань.
Колють, шкребуть, дріботять, барабанять!
Я – то веселий, то злий бородань.
Ти – то сумна, то усміхнена... пам'ять.
Tabula rasa. Укотре, мов сніг,
сліпить білесенький аркушик, звівши
зблякле й прийдешнє. Лапаті й масні,
сиплються, сиплються, сиплються... вірші.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2018
Мов хмарою густою оповитий,
він баньки витріщав на мене, корчився.
В уяві ж повставала оковита –
це все, що викликало слово «Хортиця».
Він тьмущу тьму часу на мене вбухав,
натужно белькотав, горланив, пінився,
допитувався: «Що то є – Обухів?»
Я ж впевнено казав: «Рулон папірусу!»
Відчув себе Ісусом він чи Ноєм?
Такому психопату лиш на йогу йти!
Ще в сиву давнину «Галичиною»
прадавні племена назвали йогурти.
Етруски в снах ще бачили Болонью
і толком було випити ще ні з ким,
як укри пиво звали «Оболонню»,
і де-не-де вже кликали «Чернігівським».
Ще «геній» ненароджений Батиїв
у нас не ошивався попід мурами –
за вухами лящав «Вечірній Київ».
Любили. Поважали. Маламурили.
Він думає, що знає Україну.
Белькоче, бідолаха, пнеться, піниться.
В «Сільпі» придбав я «Вінницького хріну» –
на цьому досить знань про слово «Вінниця».
.............................................................
Все. Годі! Кличте тишу! Задовбавсь!
Та що б там не горланили придурки,
кладу до холодильника «Донбас»
живі і ненароджені продукти.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818675
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.12.2018
В час, коли «ссуть двох корівок» телята і вівці,
й друзі – не друзі: дволика ходяча омана,
всі, кому дійсно ще віриш – це власні вірші,
всі, кому дійсно потрібен ти – тато й мама.
Тиснуть в метро зусібіч плечі, черева й гузна.
Як і тобі, їм від світу цього щось – та й треба.
В час, коли чи не ввесь світ у болоті загрузне,
все, що на тве́рді триматиме – власне кредо.
Як би за правду не гризли тебе й не терзали,
як би дошкульно не жалили в серце, мов оси,
все ж, є криївки й такі, як і ти, партизани
в світі, яким сновигають «скляні хмарочоси».
В світі, де всім на усіх, як то кажуть, «до фені».
В тебе ж єдине що – ґрунт під ногами, і тим ти
дужий, аби знов із праху оперився фенікс.
В крилах – і мова, й природа, й пісні, і хатинки...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817669
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2018
Важко дишуть парою в повітря
змерзлі і скоцюрблені міста.
Важко... Та знайдіть її, повірте!
Дюдя. Прірва. Ніч. Воєнний стан.
Вже не б’є в бруківку дрібен дощик.
З неба ячна сиплеться крупа.
Ночі й вечори – темніші, довші.
Блиск алей пустельних. Ср@копад.
Овид замережала пороша.
В груди грудень б’є. Воєнний стан.
Хочеться, щоб тепле щось, хороше,
рідне поруч мовили вуста.
Пильно прислухаюся до тиші.
Спокій в ній принишк, подівся десь.
Серце прагне креслити дотичні
до твердих, зневірених сердець,
що у них ще жевріє, живе десь,
ворохобить холод вечорів
під бронежилетом ожеледиць
дика, невпокорена черінь.
Знов лапате диво піде в тиші.
Бавсь, топчи... Лиш на своє не стань!
Дзьобиком пробилась ідентичність.
Київ. Ніч. Хлоп'я. Воєнний стан.
© Сашко Обрій.
* – мається на увазі мовно-культурна ідентичність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816836
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2018
Дівчино з торбинкою «Сільпо»,
упізнаю з тисячі тебе:
ти стоїш з косою і серпом;
я ж – біжу з пакетом «АТБ».
З молотом в руці, з вогнем в очах,
в очі, що чманію я від них,
лину, мов завіти ілліча,
мчуся, пересічний робітник.
Гострий серп в руці твоїй – маяк.
Здалеку завидів ще тебе.
Ти в мені, колгоспнице моя,
мов баг(н)ет в пакеті «АТБ»,
мов сосиска в тісті, в банці – мед.
Я ж, немов у «бабі» ром, – в тобі.
Зранку, як замішував цемент,
бачив лиш зіничну голубінь.
Марився стрункий тендітний стан,
півники на хусточці твоїй.
Цеглу клав – і згадував уста.
Кахлі клав – пірнав в тенета вій.
Марилось: з торбинкою «Сільпо»
на моїм пакеті «АТБ»
ручка ніжна дряпає серпом
боязко і рвучко: «йА...Те...Бе...»
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2018
Якось хаму муха залетіла в рота.
В глотці, в шлунку, в кишці бешкет – не бенкет!
Стриб – мерщій з вагону! «Золоті Ворота»
зблиском літер впали на лице бридке.
Залетіла муха і з усього маху
все перевернула в хама в голові.
Думав про кохану, нині ж про – комаху
із думок лютує справжній буревій.
Муха не дурепа, мусі не до репу,
муха десь у кишці хамові бринить:
«Твій далекий предок – повелитель степу.
Хан. Відчуй же роду всемогутню нить!»
Тож отямся, хаме, спом'янись, бо ти є
не джиґун безпутній і не шапкокрад.
Тож породичайся з прадідом Батиєм,
вчуй шляхетність крові – виростеш стократ!
Нащо ставиш зуби золоті у рота?
Ці татуювання... Нащо куполи?
Хоч не «взяв» твій дідо Золоті Ворота –
вдерся через Лядські, стольний град спалив.
І х@мло прочуняв, і розсунув віття
брів і вій кошлатих, скрикнув: «Та ну нах!»
Літери на пальцях склались в слово «В. І. Т. Я.».
В небі ж склались зорі – в... «Х.А.М.» і «А.Н.Н.У.Н.А.К».**
© Сашко Обрій.
* Хам – тюремне прізвисько Віктора Федоровича.
** аннунаки – група шумерських, аккадських, ассирійських та вавилонських божеств. До аннунаків належали верховні божества й божества-покровителі міст та міст-держав. Головною функцією аннунаків було визначення долі людей і міст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815509
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.11.2018
Він завжди тут, хоч клич, а хоч не клич.
На сонці грає панцирем зеленим
чотириста дванадцятий «Москвич»,
під'їзду чатовий, чека на мене.
З роботи вигляда мене щодня.
Щодня випроводжає на роботу.
Мабуть таке небесне завдання
в залізного «мітхуна чакраборті».
Мов проклятий, помер вчергове день.
Знов повно і на небі й в оці скалок.
Морфей на манівці мене веде.
Але не спить рідненький мій «москалик».
Мого під'їзду символ і маяк –
така, напевно, роль його в цім світі.
Без фар ясних не втрапиш в дім ніяк.
Хоч в око стрель – пітьма. Та він підсвітить!
Хоч страх водіння так в мені й не зник
і татковий «Москвич» я не осилив,
мій сон снує «зелений чарівник».*
Спить й тато, від їзди моєї сивий.
«Москвич» мій сон пантрує, мов койот.
У царстві «мерседесів», «порше», «деу»,
оточений збіговиськом «тойот»,
покірно й гордо жде мене шедевр.
Могутній, мов козацтво низове –
не «корч», «дрючок» і не «відро з болтами»!
(Так татко – більш ніхто й не назове).
Між дюнами пройде й між болотами.
Як в танка, карколомний люфт керма
п'янить у найдовершенішій з марок.
Перлиною в сусідських «закромах»
«Москвич» серцевий гріє закамарок.
© Сашко Обрій.
* мається на увазі «Москвич».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814498
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 19.11.2018
Тут все і вся перемішалось.
Шизофренічне асорті.
Де були пустощі – там «шалость»
Була вбиральня – став «сортір».
Тут парубки вдягли спідниці,
дівки – з лампасами штанці.
За машкарою світла – ницість.
Мій світ – не цей... не та, не ці!
Кричать, що тут «свабода слова»,
насправжки – воля матюків.
Якщо таке бридке село вам,
то розкажіть, хто ж ми такі?
Тут стали матінками діти.
Дітьми лишились матері.
Вже менший гріх, мабуть, – набздіти
у давці, потайки, в метрі.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814203
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018
Цей кіт-муркіт нявчить, цей песик жваво гавкає.
Корівка каже: «Мууу!», козичка: «Ме-ке-ке!»
Щось мимрить чоловік і давиться цигаркою,
а ще – своїм слівцем... Своє ж – воно яке?
Горобчик цвірінчить. Нахабно ґава каркає.
Ґелґочуть гусаки. Пугукає сова.
Що ж мовить чоловік? Чом давиться цигаркою?
Колючі і бридкі – чужі цвяхи-слова.
Ірже у стайні кінь. А порося кувікає.
Віслюк «іа-іа!» горланить що не день.
Чого ж таке сумне обличчя чоловікове?
Є скрізь оті цвяшки. Та спокою – ніде...
По-чеськи мовить чех, поляк – по-польськи цвенькає,
французькою – Париж, німецькою – Берлін.
Верзе щось чоловік, немов язик обценьками
неприятель затис... Бо страх бере. Бо лінь.
Чому сичить змія, чому корова мукає?
Творець в серця заклав науку їм свою.
У кожної з тварин і щастя є, і мука є.
Щось меле чоловік... Не українською.
Дебелі «мати» гне, на перехожих гаркає.
Не приказки дідів і не пісні бабусь,
не мамині казки – впереміж із цигаркою
чужинський лексинон. Бо свій – давно забувсь...
Та ж песик не нявчить, а кіт-муркіт – не гавкає!
Не хрюкає бичок. Не цвірінчить сова.
Що ж, в дідька, в дядька є? – Язик і рот. Цигарка є.
Й підніжний скарб: свої ж, розтоптані слова.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813494
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2018
Багацько їх... та не забудеш вже ту...
Ту жіночку, двірничку ту із ЖЕКу.
Той профіль упівоберта, зі спини.
Танок з осінніх спогадів не спиниш.
На лавці, листопадового ранку
її угледів раптом крізь фіранку.
На куртці помаранчевій дві смужки.
Сіренькі, нерозлучні... Ну кому ж ти
дарована – опасиста, розлога,
мов бочечка «баварського», незлого?
Так вабить око хусточка червона.
Солоха? Ні. То – київська Мадонна!
В чіпкім промінні «дідового» літа,
в очіпку тихо мріє Кармеліта.
Чека Кармалюка свого, мов бджілка.
Зійшла богиня. Сіла на причілку.
Огузкувата, пишна і огрядна,
для кого вечорами тчеш ти рядна?
Кому несеш ти щік своїх рум’янець?
Від спогадів про тебе серце в’яне.
Хмелиш, мов діжка врунистого еля.
Зійшла у світ з полотен Рафаеля.
Ці стегна... Милувався б довго Рубенс!
Даруй чоловікам за їхню грубість...
Гойдаєшся із боку в бік на лавці.
Даруй мужів, упійманих на лайці...
Мітла. Мішки. Кравчучечка скрипуча.
Не Паганіні – поруч листя куча.
Виводить поруч трелі дитсадочок –
пискливий хор синів, онучок, дочок.
В часи думками линеш... в кращі, в інші,
де мріяла столичного да вінчі
зустріти й стати кращою з натурниць.
Круки і небо. Листя. Мітли. Урни.
Заждіть! Кінець тут мав би бути світлим!..
До чого ці круки, ці урни, мітли?
Хоча б якусь шукаючи зачіпку,
руденький чубчик пнеться з-під очіпка...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813261
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 09.11.2018
Укотре складаються пазли всі.
Системних оновлень танок.
Дівчисько з котиськом у пазусі –
останній мазок на панно.
Гучні цвірінчата оперили
пристиджений осінню кущ.
Отак і в душі моїй – перли.
А я, мов бджола, – в стільнику...
Подовгу триває вовтузіння.
Гудуть ескадрильї бджолят.
В мені. І немов у мотуззі – я...
Не випорсну – вік ще кружлять,
докупи збираючи пазли всі.
Щодня. В безугавнім танку.
Мов дівка з котиськом у пазусі.
Немов з цвірінчатами кущ.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812390
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.11.2018
Прийшла... раптово (доки йшла – подерли,
пожужмили – та не пробита бронь!)
від Батька і натхненника Бандери
важкенька, чималенька бандероль.
Крізь шал десятиріч, крізь перепони,
крізь терни кдб і фсб,
крізь хрип Карпат і крики териконів
прийшла, аби удзрів у ній себе.
Прийшла. З очей зняла густий серпанок.
Прийшла. Мов код від скриньки, мов пароль.
Чи до снаги мені твоя, Степане,
невдячна, але вкрай значуща роль?
Коли розподіляє банда ролі
(в серцях не дух Бандери – дерибан!),
саменький час – розкрити бандеролі.
В цей ратний, славний час – не до ридань!
І хоч гучніші кпини бандерлогів
й дедалі рідший, слабший клич бандур,
повідає із губ – губам, де логін
затятий, невгамовний трубадур!
І в мить, коли бракує лиш іскринки,
попре чимдуж назовні все, що в них.
Посунуть з бандеролі, мов зі скриньки,
пісні, набої, коні і човни.
«Прикурюй» ґніт від ґнота, гренадере!
Що гірше, ніж звести намарне роль?
З автографом «бійцеві від Бандери!»
намацую під серцем бандероль.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812089
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.10.2018
Будь Буддою ти, Йсусом чи Мойсеєм,
(нехай з усіх такий, як ти – один!) –
не зрушиш люд, в якого майже все є,
коли нема гарячої води.
Штовхати можеш пафосні промови,
на різні вищебечувать лади.
Народ – не дурень, щоб «вестися» знову,
коли нема гарячої води.
В рядках кохання зводиш ти мостами
і співом тонеш в безмірі годин.
Але до лав твоїх ніхто не стане,
коли нема гарячої води.
Коли лиш холостими б'є із крану,
з екрану ж – холості «алаверди»*.
До чого балачки твої про прану,
коли нема гарячої води?
Який ще Щедрий Вечір чи Маланка?
Нам не до маскарадів Коляди.
Свята́ в житті – віджи́ла, мертва ланка,
коли нема гарячої води.
Бодай би їх побили метастази:
то дрижаки, то пар – туди, сюди!
Рушник. І ковш. До болю знаний тазик
на газі знов нагрітої води...
Під Київраду купу наклади,
коли нема гарячої води.
* алаверди – багатозначний термін, з арабської буквально «Бог дав».
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811762
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.10.2018
Що це, в дідька, – згуба, самострата –
втяти те, чим бог нагородив?
Тішать, мов яєчка – зір кастрата, –
зародки нової бороди!
В голові без неї – порожнеча.
Мов з-під рук рвонули ходунки.
Вирок метеором проженеться:
в БОРОДІ снують якраз думки!
Бігають собі по лабіринтах,
ніби в нетрях терну – горобці.
Де схопити встиг якусь – бери там!
Хай собі цвірінькає в руці.
Хай росте із неї радість ратна –
добре лан угноєний вродив!
Викують з «кастрата» – Калістрата*
паростки нової бороди!
Схлипне: «Не моя у тім вина.
Просто дуже чухалась вона...»
* Калістрат – чоловіче ім'я (з дав.грец. – «вродливий воїн»).
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811599
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.10.2018
Бабине літо закінчилось.
Амба. Капут. І абзац.
Ти все проспа́в? Хто́ ж ти: кінь чи лось?
Сонечка? Спеки? А зась!
Мить... Нетривкою загравою
сонце кивне: «Прощавай!»
Плеса торкнеться і гравію,
ніби червінь борщова.
Тільки б за обрій чкурнуть йому.
День утікає жаркий.
Ось вже й на тілі зігнутому
польку утнуть дрижаки.
«Осінь...» – завважать синоптики.
Київ полисів, пожух.
Час промайне – все одно таки
білий начепить кожух.
Літо, куди ж тебе збагрили?
Де ж ви тепер, павучки?
Так й не натішився барвами...
Ба, попри розклад гнучкий!
З Києва і Баден-Бадена
десь на Єгипет і Чад
разом із «дідовим» «бабине»
вдвох до онуки вже мчать.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811181
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.10.2018
Озеро Вербне. І ти.
Жовтень. І літечко бабине.
Озеро зве мене – йти.
Озеро кличе і зваблює.
Озеро Вербне. В люстрі,
в танці дерев з хмарочосами
впевненість твердне: зустрів
сховище загадок осені.
Кличе вода в глибочінь
оком і ликом зануритись,
в плин потойбіччя, бо чим
в товщі впокорено нурти?
Чим твоя вербна таріль
барви спокушує, змішує?
В очі вдивляюсь старі:
в чому ж твоя-таки місія –
серед ревіння авто,
в нетрях панельних бето́нівок?
Вербне, без тебе ми – хто?
Ніби й живем, ніби – тонемо...
Вербне. Поверхня нага
світ, як він є, віддзеркалює.
Зверне слухняна нога
і обігне твою талію.
Вербне, здіймися, злети,
спурхни крильми-очеретами(!)
в осінь – такий золотий
час золотого перетину,
час, що веде до мети.
Все до одного лиш зведене.
Озеро. Жовтень. І ти.
Тіло ковтай моє, Вербне...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810690
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2018
Патлопархатих приведено в тонус.
Дупоспалахує патлопархат:
Константинополем надано томос,
збита з москвинського ката пиха!
Правдонька кривду нарешті скорила.
Геть волоцюг зі святої землі!
Задзеленчали «дзвіночки» Кирила*,
стяті серпом. Бідолаха: зомлів.
В’ється стежина хлипка в невідомість
між чорнобривців, півоній і руж.
Землі вкраїнські отримали томос.
Піп феесбешний пищить: «Ані руш!»
Падає ниць, як мішок, непритомно.
Ось де вона – нерухомість Москви.
Б’є, мов цеглина по маківках, томос –
видобуває з попів лютий виск.
Хай... Накладіть хоч би й сотню анафем –
вам не уникнути прі й веремій.
Нічку жаску «вигрібайте», а нашим –
руку простягує Варфоломій**.
Сплинуть роки незліченні потому –
ваших нащадків ріденькі полки
тільки від згадки самої про томос
миттю хапатимуть злі дрижаки.
Місце у потязі цивілізацій
зась роздобути вже вам на брехні.
Мчіть на дрезинах, мов вицвілі «зайці».
Дух ваш для світу цього – перегній.
......................................................
Купка від «рускага міра» курилась.
Вився за вітром димок на Афон.
Серпиком стяті, «дзвіночки» Кирила
гупнули вниз, мов дірявий кахон***.
© Сашко Обрій.
* – патріарх Московський і всієї Русі,
предстоятель РПЦ. Відомий своїм різким несприйняттям
намірів Вселенського Патріарха Варфоломія І надати
автокефалію УПЦ
** – Константинопольський патріарх, який надав
Україні томос про автокефалію; разом з тим –
алюзія на так звану "Варфоломіївську ніч".
*** – перкусійний музичний інструмент родом із Перу,
дерев'яний барабан у вигляді паралелепіпеда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810298
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2018
Зріють під сонцем пшеничні поля.
І конопля, і конопля.
– Здрастуй, панянко ясновельможна!
Степом – відлуння:
«Можна... можна...»
Армія соняхів – мій камуфляж.
І конопля, і конопля.
– Дихайте ширше, груди та ребра!
Степом – благання:
«Треба.. треба...»
Хай лобуряка я і мартопляс.
Є конопля. І конопля.
– Очі, вбирайте ріллю несходиму!
Степом – ревіння:
«Диму! Диму!»
Дике бадилля і коні в полях...
І конопля, і конопля.
– Пахни, висо́копреосвяще́нна!
Ниви ж кахикають:
«Ще́ нам! Ще́ нам!»
В житі, в диму заблукало теля.
І конопля, і конопля.
– Радуй, панянко вельмишановна!
З нір ховрашиних:
«Знов нам! Знов нам!»
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810146
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 16.10.2018
А бароко? – Око раба.
Оковита... Кати в око
дали! Кат! Таки лад –
він не скоро... Сорок синів,
а боронили – билиноро́ба.
Тіло... Кат сорок оков – в око! Короста, коліт.
А! – Воло́ва голова за воло гаволова
хапа, за ніс, с*ка та – в атаку! Сіна запах...
Х*й уже не береже... Же́ребе, не жуй! Ух!
Аж дим... А щипали ми – лапищами Джа.
© Сашко Обрій.
* з англ. – "блідий у барабані",
посилання на "паліндром"
(віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810145
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2018
Там демони,
там демони
в тандемі світ колошкають.
Там, де вони,
там, де вони –
шедеври хлебчуть ложкою.
Там жде мене,
там жде мене
світ лютий і привабливий.
І «світле» жде, і «темне», і...
Липке. З підлоги. Швабрами.
За юність без наркотиків,
за слів брутальні дотики,
за вміння заохотити
я дякую вам, дякую!
Два демони.
Два котики –
Чуприна з Полежакою!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810072
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.10.2018
«Як скучили ми! Як ми скучили!» –
горлав чи не кожен йому.
І глипав очима блискучими
на нього натхненний Амур.
Бо кожен із них був посвяченим
у те, як себе він здолав
й на тлі розпровсякої всячини
ставав без вагання до лав
затятих його возвеличників,
сподвижників культу Його.
і кожне закохане личико
скидалося більш на «ОГО!»
Все глибше вдавався півостровом
в чоло його капосний «Крим».
Дівчат не лишаючи осторонь,
шляхи парубкам перекрив.
То в сутінь пірнав, то вигулькував
харизмою надив, манив.
І віршами, ніби пігулками,
трусив на оголеність нив.
Хтозна́ – був своїм чи лазутчиком?
Хто й знав – рот закрив на замок.
«Як скучили ми! Як ми скучили!»
Як випав і «Крим» – Він замовк.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810070
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.10.2018
Маленьке, зле, підступне шило,
немов рибальський кригобур,
кольнуло, десь заворушилось,
зчинило в мить інтриги бунт.
Мов скресли айсберги й льодини, –
де скніла, приспана з «малька»,
у п'ятій точечці людини –
тепер субстанція мулька.
І вже на ній тепер не всидиш:
і ноги й очі – хто куди!
Порозбігалися несито.
Не то їм – губ, не то – води.
Прийметься задом рихтувати
шкодливе шило-бешкетун
квартиру й задерикувато
враз проведе лікбез коту.
І довго буде по спіралі
крутити віхолу та смерч,
аби сліди всі постирали,
що хтось тут грівся, хтось тут мерз...
Що хтось також гострив тут шило,
а може й – нищив навпаки.
Та все, що з хати залишилось –
лиш тиша, шашіль, штурпаки.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809405
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.10.2018
Він зо три місяці
вмовляв мене зробити це.
І ми таки пішли
до тієї фатальної квіткової крамниці.
Нам знадобилося 150 насінин іпомеї
(по-нашому – кручених паничів).
Подрібнені у кавомолці,
вжиті з мускатним горіхом
та етиловим спиртом,
протягом 5-ти годин,
проведених на природі,
як на зло, вони нас не «перли».
І тільки з першими сутінками,
коли ми увійшли в місто
і мій «кінескоп»
замережився химерними візерунками
(Іванко називав їх фракталами),
я зрозумів, що «гримуча суміш»
нарешті таки подіяла.
По мірі просування вглиб міста
моя свідомість все глибше занурювалася
у підсвідомість, яка в свою чергу
копирсалася в собі
і знаходила там ще незнані,
потаємні закутки,
все більше розчиняючи моє «Я».
У ліфті здавалося,
ніби мене одночасно атакували
голоси і думки моїх любих сусідів
з усіх 8-ми поверхів,
ніби мене причавили
важелезною бетонною плитою.
Продивившись удома
кадри з усього свого життя,
моє тіло за 15 хвилин
було вже біля добре знайомого мені
джерельця.
Після випитої води
воно швиденько «висповідалося» джерельцю
про усі свої земні гріхи.
Цілюща вода, виходячи з нього,
витягувала мою свідомість назовні
десь із маріанських глибин.
І з кожною натужною «молитвою»,
з кожним спазмом чи судомою
я щоразу виринав усе вище і вище,
покидаючи дно за дном.
Після чого були прокляті
і мускатний горіх зі спиртом
і ті бісові кручені паничі.
Нехай крутяться довкола інших дурників
і панують над ними.
Звідтоді тут немає дурних.
Тож коли собі й думала
зверхньо,
що вже здався давно і помер я,
дуже кріпко тоді
помилилась в мені
І-ПО-МЕ-Я.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809272
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.10.2018
Множаться в народі стрімко клони –
модної релігії адепти.
Кожен другий – тазикопоклонник,
відданий традиціям. А де б ти
молитви такі ще міг почути –
з нотками подвижництва і схими?
Тазикам же, попри всі причуди,
зрештою, не бути вже сухими.
Паства теж не звикла «просихати»:
Бог для них придумав сам «ріди́ни».
Тож якщо й виходити із хати –
за святим питвом вже спорядили
в дворовий кіоск сусідку Ліду.
Круглий тазик – сонячний Ярило!
Втім, прийде великий Білий Ідол
й припаде до нього кожне рило.
І осанна спраглими вустами
вже божку новому задзюркоче.
І з бачка вода святою стане –
пійлом, що потрібне пастві конче.
Ну а поки в тренді ще екстази –
в упиванні дивним симбіозом,
де злились в одне людина й тазик,
щоб поговорити з Сином Божим.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809271
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.10.2018
Дві людини – творча і доросла.
Два в одне – давно сплелись ми разом.
Обсесивно-компульсивний розлад
плавно перечовгує в маразм.
Обшир для думок митцю – мов кисень.
Краще так, аніж кисіль у довбні.
Ну а ти не стримуйся – напийся.
Запали цигарку. «Так удобнєй».
Не турбуйся – я не охрінію.
Хороводи з дум вожу не вперше.
Рідну до кісток шизофренію
я ціню, немов посол – депешу.
Як приходить – тихо торопію.
Втім, байдуже, що і де писати.
Тільки віршопсихотерапія.
Тільки віршоантидепресанти.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808807
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2018
Закучерявилися негри.
Закучерявилися чорні.
А поруч сивий Лео Мантіс
на кобзі грає гімн УПА.
А наші рідні львівські негри
всіх негрів київських давно вже
з презирством(!) кличуть м0ск@лями.
За це їм - честь, за це - хвала!
Рідненькі афроукраїнці!
Прямоволосі Кучеренки
все заздрять кучерям природним.
Під брилі сховано чуби.
Моє козацтво чоколядне,
моє засмагле товариство,
The "Вйо" і сам Славко Кувалдін
сюди навчатись кличуть вас!
Тож передайте друзям: справді
афробандерівцям тут раді!
А ще - їх донькам і синам.
Хоч заздрять вашим піс... нярам
харизматичні Кучеренки.
Кохайтеся, чорнобрилі,
та не з м0ск@лями.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808804
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.10.2018
Це не життя, а гра в одні ворота:
що не касирка – зразу москворота.
Бідааа... А ще столичний супермаркет!
Вже легше насобачити пернатих.
Все є. Не вистачає лиш наказу:
«Папуг надресированих – на касу!
Корів «узкоязичних» – не приймати!
Згодяться ще сюди хіба примати.»
Чи мавпи, чи птахи – аби свідомі!
Бо мова – мов монетка у бідоні.
Всі знають: причаїлась десь на денці
під тиском молока, а ще – тенденцій.
Сьогодні ж (не повірите!), ой нене!
Сьогодні ціле святечко у мене:
довгенько прислухався, вперто зиркав –
ні пари з уст! Оце дає касирка!
Приємне, мовчазне, гарненьке личко
показує очима на табличку:
«Касир з дефектом мовлення і слуху.»
Що ж... Тиша від кривляння ліпша вуху.
Якщо у вас вкраїночки нема,
хай краще вже тоді – глухоніма.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808101
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.09.2018
Мій другий – київський – пуп
закопаний мною на Дарниці.
Закопаний, проте – проріс.
І тепер високо випинається
незграбним громаддям з мармуру
над поверхнею землі,
посеред численних складок
із приземкуватих "хрущівок",
на перехресті бульВерРади
і Будівельників.
Його одоробло
глибоко втягнуло в себе
усі шви після пологів,
опісля перерізання підземної пуповини,
давно втративши зв'язок
із плацентою Землі,
аби самому стати батьком
для тисячів юних київських сімей,
які дадуть життя
купі маленьких київських пупчиків.
Пуп. Пупок.
Пупець. Пупчик.
Пупеня... Пупище!
Іди до мене, мій пестунчику.
Палац Урочистих Подій.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808100
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.09.2018
Я бачив, я мацав... не той променистий,
що віддано так любиш ти,
не пишний – в картинах, обручках, намисті, –
спізнав я інакший бурштин.
Я дряпав, мов ретязі – раб за царату.
На всеньку квартиру був штин*!
Стільці, шафи, піч, батарея, церата –
усе вкрив брунатний бурштин.
Він липнув до рук, він під нігті залазив!
Здавалось: олія і пил...
Чи є ще така приставуча зараза
під оком небесних світил!?
Покійна господарка, певно, до тризни
тебе не шкребла. А між тим,
нашкрябаний, ти не такий вже й корисний,
як той, що копають, бурштин.
Тут «руки умив» навіть миючий засіб:
утік «Містер Пропер»! Слабак!
Із «Містером Мускулом» десь у Канзасі
на еміграційних хлібах.
А я – у хрущівці, шкребу самотужки
на Дарниці бурий бурштин.
І винести можна життя все за дужки,
щоб в це прибирання врости.
Душею і тілом. По литки. По лікті.
Штовхаєш на подвиг, бо ж ти
найбільший герой прибирань у столітті –
віддертий від кухні бурштин!
© Сашко Обрій.
* - сморід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806950
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.09.2018
Життя, донедавна — тужливе, печальне,
хмелить, мов од пляшки міцної «мадейри».
Бо я відтепера живу на Почайній,
на славнім проспекті Степана Бандери!
Як часто на божій землі забуваєм
в юрбі метушливій, хто є ми, ба — де ми.
Тож, нашепотівшись із озером, з гаєм,
вертаю домів — до Степана Бандери.
Глухий та байдужий, кишить обиватель,
проспектом снує, ще допіру — Московським.
То що і для чого йому здобувати? —
питання, бррридке для плебея і ковзке.
Не треба дволикості гасел, овацій.
Наш край — не рязанський пропитий генделик.
Маленькі Шухевичі і Коновальці
ростуть на проспекті Степана Бандери.
Щоб звичну ідилію кавово-чайну
колошкати так, аби «всє обалдєлі».
Тож будьте і Києве, й бабко Почайна
достойними ймення Степана Бандери.
Я вас заклинаю, мов посох мольфара,
мов з давніх довколишніх сіл — ворожбити:
летіть балалайки, летіть самовари
до біса, разом із коритом розбитим!
Пригостимо вас прочуханом повчальним.
Бо в нас є свої Че гевари й Мандели!
Як в пазусі Бога, живу на Почайній,
на кращому в світі проспекті — Бандери!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2018
Життя – суцільна приказка повчальна.
Чого у ньому тільки не було!
Житомирська, Вокзальна,
згодом – Дарниця... Почайна,
окрайцем зачепивши Оболонь,
понесла ввись, мов бусла, на озера.
шепочучи новий, незнаний сенс.
Хоч я – крихка субстанція, мізерна,
та доленька несе, несе, несе!..
Не сердьтеся, колишні побратими!
Братайтеся, прийдешні вороги!
Минулим ми достатньо побродили.
В майбуть – ще не здійняли корогви.
Ще митей тьму судилося відкрити,
не гірших, аніж те, що одбуло.
В мені від крику часто глухне критик, –
та все ж несе, несе... на Оболонь!
Мабуть, стількох не вистачить балонів,
аби вмістити обшири думок,
що з ними я сиджу, на Оболоні,
точніше, вкупі з ними сидимо...
Та зводимо споруди оборонні
собі, своїм стежкам, а надто – тим,
що будь-де – не лише на Оболоні,
гуртом не в змозі батька натовкти.
За оболоком оболок історій
вітрисько оболонський нагорта.
Обломе, лиш не дай заскніти в стойлі –
вже краще днів облава й нагота!
Хай краще вже тотальна нестабільність,
ніж вбивча нерушимість мочарів!
Мов бик, який спромігся
вчасно вирватися з бійні, –
живу! Киюю! Ще не очамрів!..
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018
Зізнаюся (подіти правди ніде),
що серед вас є засланий агент.
Прямий нащадок медітераніда
завівсь, аби впровадити свій ген.
Щоб давній профіль середземноморський
в місцевій дітлашні зринав частіш.
Прийшов сюди і селить зерня мовчки.
Тож тіш, аборигене, душу, тіш...
Тьма тьмуща йшла з племен, родів, династій
варягів, греків, турків, татарви.
Поліський ген, дунайський і динарський
злились в одне... «Рви гени, тату, рви!», –
благатимуть надривно син за сином.
Бо жоден з них – нітрохи не тупий.
Бо й не була породистість засиллям.
Бо їхні тут закопано пупи.
Натура тиранічна, тира... нідна(!)
в потомстві проступає. Й слава бо'!
Але в єстві у медітераніда
із твердістю співмешкає й любов.
Від готтів – дух лицарства в нім козацький
відлунює з черкаських прастепів.
Еллінській творчій жилці – теж не заськи.
Ба плуг трипільський він в собі стерпів!
В нім кров свою втопили й молдавани.
В нім серце українське – «за царя».
В нім пращури, що генів надавали
на вічність уперед. Бо він – це я.
© Сашко Обрій.
* медітеранід – представник середземноморської підраси (антропологічного типу) у складі європеоїдної раси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018
́́́́́Я снив тобою... Сто разів
зіниць блакиттю сновигав.
Ми – ніби шальки терезів,
що їх дитя – рівновага́.
Біляві коси з інтерес-
ом знов куйовдить вітрюган.
Не легкодухий вітерець –
між нами вруниться юга.
Нас погамує «інь і янь»...
Та в чортопхайці кволих днів,
здається, я – вже і не я, –
за уст багрянцем зголоднів!
В густім розмаї намистин
твої – впізнаю звіддалік.
Я брук небесний намостив –
на нас чекає звіздоліт.
Здається, овид вмить принишк.
І овидята – вкупі з ним.
Аби почути, як бриниш,
мов Бог Мойсею – з купини.
Здається, я протверезів...
Бо від космічних одіссей
на скляклих шальках терезів –
лиш дим та попіл. От і все....
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2018
Як не крути – радіти рано зараз.
Донісся голос вчених з виру днів,
мовляв славетний рід тиранозавра
до страуса ганебно звироднів.
Ба більше: він прямий прапращур курки!
Колись – ще наймогутніший хижак,
здаля нащадка вгледівши, з докуки
сполохався б, сердега, не на жарт.
Світ за очі чкурнув би, оглашенний,
від сорому і люті спопелів.
Отак і ти, вкраїнцю... Ох, лише не...
Не звиродній у вирі поколінь!
Обабоки – сновиди і манкурти
беруть в кільце, мов гноми. Де ж їх Вій?
Не звиродній, вкраїнцю мій, до курки
у сповненій надій добі новій!
Не Вій – приповз курдупель біснуватий –
нехай гарцює, виплодок паскуд.
Буяти нам – не кволо існувати,
як витягнемо голови з піску!
Як правду не «на завтра», а «на зараз»
вийматимемо з піхов, день за днем –
зачуєм в тілі дух тиранозавра,
двоглавій курці кумполи зітнем.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805745
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.09.2018
Ношу цей спогад фірмовий, мов лейбу,
мов перше гарне слово – недоріка.
Як зараз пам'ятаю: ніч, тролейбус.
Й така близька... бабусина борідка.
Між нами – споночіла, літня тиша,
далека він Содому і Гоморри.
І в місячному сяйві, наче тирса, –
густі, жіночі, якісні гормони.
Я дякую батькам, та спершу – Ною.
В житті таких миттєвостей – лиш дрібка:
посріблена легкою сивиною
породиста бабусина борідка.
Салон куняє. Стомлені містяни.
Тролейбусна дрімотна колискова.
Я в тебе закохався до нестями,
зустрінемося ще обов'язково!..
Бабусина борідка... з нею поряд
чого моя, невишколена варта?
Пірнає, мов у дикі трави, погляд
в одвічну, мужню, ніби Гайявата...
Нас доля не зведе вже... Ні... Навряд чи...
Та в сутінках прорізується зрідка
крізь відблиски заграв жовтогарячих
омріяна бабусина борідка.
Хвилююча, мов таїнство причастя!
Незвідана, мов предків сиві руни!
Все рідше ти приходиш... так нечасто,
аби торкать душі моєї струни.
Ні, спогади мої – не яничари!
До тебе ще не раз в думках озвуся.
Я знаю: межи хмар мені ночами
старенька десь всміхається у вуса.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805140
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.09.2018
Чую: все ближче і ближче «тридцятка».
Попри осанну: «Та він же – пан геній!»,
я – жалюгідно малесенька цятка
десь на забутій богами Пангеї.
Хтось розпанів на кар’єру, автівки,
жінку, коханок, дітей та квартири.
Я ж – на згорьовані вірші, й відтінки
ними в мені розтолочених тирлищ.
Скорше на витівки справді багатий.
Та на халупи знімні, незнайомі.
Тільки й думок – щоб себе увібгати
в слово на аркуші, десь «на районі».
Тільки б оговтатись, ретязі здерти
думці, заґедзьґаній розгардіяшем.
Думко, в якій, як в свічаді я, де ти?
Де ти, та думко цнотлива, де я ще –
мрія, примара, чиєсь дивовиддя,
леґінь, чи ледь залелечений легіт?
Де? Покажися. Я злину, я вийду,
на побрехеньки – хронічний алергік.
Ось і невдовзі «тридцятку» втелющать,
проінкрустують прокрустове ложе.
Рушу по сховках – шукати цілюще
ще не зґвалтоване людом «а може...?»
© Сашко Обрій.
// тирлище - місце, де колись відпочивала худоба (найчастіше біля водопою).
// заґедзьґаний - втомлений, засмиканий (авторський неологізм).
// втелющити - накинути, нав'язати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805138
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2018
Бачу, до вас мені дуууже далеко...
Цвенькати вмієте ви прехорошою
диво-балачкою чи діялектом,
рідні кияни, брати... Перепрошую!
Ось нашорошую пильно, терпляче,
ніби старий корабель перед трощею,
кріпко напружене вухо теляче:
«Що ви сказали? Куди? Перепрошую?»
Вклякли безсилі да вінчі та босхи:
як зобразити мій погляд розгублений?
Б’ються об говір рязансько-тамбовський,
мов напівдохлі карасики, губи...
Міряю поглядом хитро, лукаво
кожне єство, що чужим припорошене,
кожне байстря, що живе за лекалом.
Дурня вдаю: «Як, як, як? Перепрошую?»
Чи не *** я? Чи не паршивець?
Ніби проблем як таких і немає.
Губи, скількох ви у дурні пошили
«в нашей странє, гдє і так панімают»?
Звідки проклюнулась вдача загорда?
Де толерантне, м’яке сокотіння?
Де мовчазна і впокорена згода?
Н@волоч. П@дло. Тварюка. Скотина.
Ні. Певно, думають, я – «ґалічанін».
Південь. Чи мовою степ їм духмяніє?
Тхне кавунами хіба, калачами.
Інше – фантом, патологія, манія.
Тішуся: врешті, киянку, киянина
перепрошито, на мить огорошено.
Мова, допіру іще окаянна,
скресла! І все – завдяки «перепрошую».
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804748
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.08.2018
Ну і нашо оце тут воно його
тойво-цейво,
тойво-цейво?!.
Лиш аби оце тільки не той не цьой!
Фаріон-Ніцой.
Фаріон-Ніцой.
Осьдо-ондечки, тутечки-тамечки:
хлопці-дамочки,
хлопці-дамочки.
Той-то, знаєте, – тоє-то як його –
сну ніякого,
сну ніякого...
Опца-дріца! Оп-ца! Опца-дріп-ца-ца!
Гоца дівка ця.
Гоца дівка ця.
Той отож бо й воно. Отакої вам!
Голова – овва!
Голова – овал!
Дві доби вона, знаєте, той-оцей,
мов яйце-райце,
мов яйце-райце...
Той-цьой, шляк би вас трафив**, такі-сякі.
Очі-бісики,
очі-бісики.
Я, тойво-цейво, знаю простий рецепт,
як всього трясе,
лють всього трясе:
забуваю про все,
пам'ятаю про секс,
миттю тисну щосили «RESET»!
ВСЕ!
© Сашко Обрій
* reset – кнопка перезавантаження на пристроях.
** шляк (-у, ч., зах. Удар, інсульт. ** Шляк би (аби) трафив кого, зах. —
уживається як лайка, що виражає лихе побажання комусь.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804456
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.08.2018
Тремтячою рукою малороса
хтось поруч «Же» несміло вивів «Че».
З хохлом в собі, одначе, наборовся,
підставив українцеві плече.
І з брязкотом у Лету зафурчало
безсилим імпотентом жирне «еМ».
Хай скаче стрімголов, несеться чвалом –
в Москву його хутенько проженем!
Хай мекають тамтешні дикі мокші –
від мачо до миршавих мужичків –
«еМ» більше не мозолитиме очі.
Відмекало, намотане на шків
міцного українського начала.
На чорній дошці зайдинських фонем
давно для українця відмичало
підкидьком туалетним хитре «еМ».
Уперте стадо нашенських баранів
пробекає своє «ні бе ні ме»
про те, що «прибирати із вбиральні
ніяк не можна їхнє звичне «Ме»!
Та зиркає з надією у вічі
потойбіч від збентеженого «Же»
одвічне «Че», черлене, чоловіче,
мов парубок – на кралю в негліже.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804455
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.08.2018
Є в житті крім «води» й тавтологій
математика, синтаксис.
Не біда, коли ти – тато-блогер,
мати – мачуха, син – таксист.
Прагне все у житті рівноваги:
десь потягне назад, десь – вперед,
десь – поганили, десь – ревнували,
мов соліста – дівки з оперет.
Є у всьому здобутки і блохи.
Знав ти – тьма диких сил та хист
породили сім’ю: тато-блогер,
мати – мачуха, син – таксист.
Байдебура, харциз, галабурдник,
ворохобник, паливода, – вниз
хтось летить, множить «вирвані будні»,
хтось – за богом повзе на карниз.
Та чоло твоє в праці, вологе.
Математика й синтаксис
розродилися: ти – тато-блогер.
Ну і бог з ним, що син – таксист!
Мати-й-мачуха тут не розрадить,
деревій, пижмо, цмин та полин.
Як жбурне громовиця розряди –
у полон тополиний полинь.
08.08.2018
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803896
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2018
Сьогодні перикард мій знову бухкав
про те, що «хто нас тільки не щемив».
Проте, ніяк не втямимо, що ми
мов пікселі з екрану ноутбука.
І що одне до одного тулитись,
а ще – до предковічної землі,
щоб нагло не сконати у золі, –
завітна мудрість предків сонцеликих.
Ми – пікселі, а отже, кожен піксель
роздмухує життя на мертвім склі
екрану. Отже тіло поколінь
ґвалтує той, хто зрадив, здувся, спікся.
Тих зрад силенну силу не злічити.
Живим би був – давно позаздрив Гіннес.
Та не в рекордну книгу українець –
в Червону радше втрапить нарочито.
Хай брешуть пси, бо кожен з них – мій вчитель,
нехай для зайд я – хворий скандаліст, –
я гордий тим, що етнос мій доліз
до літа, що тепер вже не злічити.
Хоч патрали нас, мов перепелиць,
хоча не відбряжчала й досі криця –
народе мій, мій феніксе, окрилься
на роздоріжжях, що переплелись.
Опазурись! Боїшся знов кого ти?
В тумані не допетрав дотепер,
що найвірніше із твоїх оперть –
сини твої, згуртовані в когорти?
Дивися у теперішнє, в сьогодні –
лиш не в минуле й завтрашнє «колись».
Хай гайвороння кряче що завгодно, –
благаю, намовляю – окрились!
05.08.2018
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803895
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2018
Десь далеко на півдні ґелґочуть баклани.
Тріумфально крокує за аркою арка.
Та у мене на кухні не гірші Балкани.
В ній три панни живуть: «гречка», «турка», «болгарка».
Кашу й каву зрання розбавляють ремонти.
Три «корейки» щодня – торба, м’ясо і морква.
Тільки з ними немає коли церемонитись:
час ковтає доба, хаотична, аморфна.
Перекушую нашвидкуруч і штовхаю
в торбу «чешки», «в’єтнамки», «панамку», «китайку».
Дефілюю, мов денді, базарним Шанхаєм
і складаю дівчат у торбину картату.
Там, на площі центральній відгоцаю «польку»,
трьох місцевих відгоцаю в «американку».
А затим «піднебесним» роздам по смаколику:
соковиту «угорку», достиглу на ґанку.
Достобіса колись накосила «іспанка»,
мов «литовка» – і в нашій і в вашій сторонці.
Безпідставна, панове, однак, ваша паніка:
всі сливки їстівні, в них... ну максимум – стронцій.
Що шанхаї супроти рідненького міста?
Під «канадку» підстрижений, пирсну в криївку.
Хоч у чомусь нагадую нонконформіста*:
пригортаю до серця лише українку!
© Сашко Обрій.
* нонконформізм — незгода, неприйняття або критичне сприйняття норм, цінностей, цілей, панівних у конкретній групі в конкретному суспільстві.
фотографія: Руслан Трач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802975
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.08.2018
– Куди до продуктів руками поліз?
Скотивсь, халамиднику, в канібалізм?!
– Нєєє... я ат палітікі ооочєнь дальооок...
Далеко за північ. Кіоск «ШтрудельОК».
«Малятко із маком» – чудовий десерт(!) –
придбаю, голодний і злючий берсерк*.
У передчутті стис меча рукоять:
«Я жертиму жертву за шість : двадцять п’ять».
– Скажіть, з-за порєбріка в тісті дитя?
Немає відрижки. Немає здуття.
Цей штрудель – м’ясний подарунок богів.
Аж труби горіли – я їв би і їв
впереміж із маком запечений фарш.
Лунає «...Слов’янки» збадьорливий марш.
Показує знаком торгівка: присядь.
«Слов’янка із маком». Шістнадцять : пійсят.
Слив’янка в наплічнику булька, не спить.
Та серце і голову млоїть не спирт:
слов’янка з малятком у шлунку моїм.
А так, в повсякденні людей я не їм...
В моїм арсеналі є гречка, горох,
капуста, цибуля, томат, огірок.
Я веган. І руку на серце кладу.
Два цінники лиш приведіть до ладу.
© Сашко Обрій.
* берсерки – люті воїни
в скандинаво-германському світі, здатні
бездумно руйнувати все на своєму шляху.
Початкове значення слова – «перевертень»,
«людина-ведмідь».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801566
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 01.08.2018
Я вас ретельно всіх перелічив, –
голівоньки біленьких іллічів,
мов кактуси кругленькі, в зільнику.
Що не ілліч – міцний, надійний кущ.
В садку зо три десятка вас цвіте,
немовби давнє капище святе.
Зо три десятка лисин і борід
вже ніби вік ростуть, а ніби – рік.
Чіпкіших не стрічав оранжерей,
де кожен вождь очима рай жере.
Неспроста це життя мене звело
з володями, з володями, з воло...
Де ми колись кохалися, в садку
пригадую тебе – п'янку, хистку.
Мов янгол, над тобою я вночі
кружляв, а під тобою – іллічі.
Вони спивали ніжну твою плоть.
Вони співали пташці про «оплот»,
яким тоді Союз обом нам став.
А я спивав пухкі твої вуста –
Оленині, доспілі, мов кавун.
А леніни хотіли у москву:
примарювалась – дика, у мокві.
Було би лепсько ленінам в москві!..
Тож леніни хотіли самогубств,
мов лемінги. А я тебе до губ
в садку усе щільніше притискав.
У нас – любов. У ленінів – тоска.
© Сашко Обрій.
Фото: Бориспільський район, с. Сеньківка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801075
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.07.2018
В цю мить нас двійко: я та мій скафандр,
де кров, кістки, а ще — м'ясна канва.
Цей перший — дух, а другий — Олександр
(хтось третій це в мені підсумував!).
За першим другий шарпається в мандри,
звертає на непевні манівці,
слухняно відбуваючи команди,
рве жили за скупу, примарну ціль.
Дух з тілом — «геракакл»! Але сам би,
охляв, не з'ївши й ложки холодцю.
Отож, сосуд на ймення Олександр
зацькований найбільшим з волоцюг!
Офюрерився дух-експлуататор,
замучив біоробота украй!
Себе скафандр змушений латати,
аби тримати попит серед краль.
Хто ж третій, що шпигує зрідка, потай,
з'являючись, мов сірий кардинал?
На зло чи на добро його робота?
Де вісь його тонких координат?
Система збоїть, натроє розтрісла,
двигтить мій триєдиний континент.
Як буде дупа мітити в три крісла —
не вирветься з біди чіпких тенет.
Що вроздріб — дух і тіло-халабуда?
Без мага — купка праху та води.
Сідай, мій партизане. Третім будеш.
Стромляй в стремена ступні і веди!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800770
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.07.2018
А ми хто, хто ми, хто ми?
Хто наші предки - прийшлі? Автохтони?
© Ліна Костенко
Вже й нема кому посповідатися.
Вже й нема на кого сподіватися.
– Знаєте, хто ми тут?
– А хто, хто ми?
– Не раби, а вільні автохтони*.
Годі вже пройдисвітам коритися.
Зайдова любов до нас – в кориті вся.
Ті, хто не сповив, а боре гени,
чуєте хто ми? – Аборигени!**
Доля кличе йти в авантюристи.
Нам нести граніт, а вам то гризти.
Хто спливе, почувши, а хто – втоне.
Нелегка ж бо ноша автохтона.
Може й легше жити байстрюкові:
ковбаса й ланцюг – проте без крові.
Тут як тут – чужинці-диригенти:
забувай же, що абориген ти!
І що землю дав тобі твій прадід.
Чим були багаті – тим і раді.
Хто боїться волі, а хто – втоми
в боротьбі за ймення "автохтони".
Цвенькали по-польськи, по-турецьки,
сокотали з греками по-грецьки.
Нині через слово "акать", "какать"
звикли в теплій пазусі у ката.
Скільки бігать в колесі ще білці
до прозріння зверху: "Ми – тубільці!" ?
Корінні, а отже, маєм корінь –
не якісь приблуди випадкові.
Та з війни розпеченого горна
вийдуть Люди і поперек горла
стануть сервілати та салямі.
"Кохайтеся, чорнобриві. Та не з моск@лями"!
© Сашко Обрій.
* автохтони, аборигени - тубільці, корінні жителі країни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800769
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.07.2018
Звикаючи стрічати з немовляти
навколішках навколишні світи,
не кожен встане – й годі намовляти,
мовляв, не повзай долі, а світи.
Містам все мало часу й мало чаю.
Ген-ген десь тяжко дихають міста.
Між буйством материнки й молочаю
зведись на ноги, випроставши стан.
Газети друкуватимуть повтори
про той, що звик повторюватись, світ.
А в травах дуркуватимуть потвори
в смерканні, під розложисте «віть-віть».
Ти безвісти вважатимешся зниклим
в степах, де рвучко повзатимеш ниць,
де росомах ввижатимуться ікла,
лоскітниць коси й тіні полудниць.
Та бронза світанкова трави збризне.
Каракуль із отар напне земля.
По видолинках зрине запах бринзи,
а в пам’яті – каракулі малят.
Й твої – між них, з-під пальців дошколяти.
Іще святі, незвідані світи.
І зайчик сонця, звиклий дошкуляти
таким, як ти. Світи, зайча, світи...
© Сашко Обрій.
* росомахи, лоскітниці, полудниці – міфічні істоти, які на переконання українців мешкали у полях, лісах та чатували на простий люд.
Фото: Денис Кривий (Заповідник "Єланецький степ", Миколаївщина)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800261
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.07.2018
Вчусь любити країну свою навпрошки,
за натще́серце – в мами смачні пиріжки.
І за цвіт бузини й за побузьких дівчат.
Натщедушу, як в школі цього не навчать.
Вчусь навпочіпки, вчуся навколішки я
у птахів і дітей, в одеситів, киян,
в галичан, кримчаків, вінничан, волиняк.
Наодинці, наосліп, навзнак, навмання.
Навперейми, навстоячки, навперебій.
Вчусь навприсядки, вчусь на собі й на тобі.
Навкулачки, навтьоки, наввипередки.
Пред собою і богом, а більш – ні пред ким.
Навскоси вчуся, на́зирці, нашвидкуруч,
споглядаючи край свій з каньйонів та круч.
Навздогін, навздогад і навпомацки, в такт.
Вчуся навстіж і навхрест, навшпиньки, навспак.
Вчуся навдивовижу швиденько, мов крук.
Вчу любити свій край тих, що ходять навкруг.
Не навиворіт, хитро, підступно, мов лис,
а навшпиньках, зі словом у серці: «Молись».
Вчусь... Любов до країни росте і росте,
з перикарда й гортані тече навпростець.
З почуттям цим і сам виростаю, бо з ним
квітну й пахну, ряснію, мов кущ бузини....
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800260
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.07.2018