Олександр Обрій

ОАЗИСИ ЩАСТЯ

Блукаючи  оазисами  щастя,
Оазисами  свіжості,  добра,
Так  хочеться  шматочка  хоч  би  вкрасти,
І  я  очима  о́брази  ті  крав...

Не  те  щоб  крав,  я  брав  їх  у  заставу,
Щоб  якось  відтворити  власноруч.
Він  потім  усміхнеться  золотаво,  -
До  щастя  персональний  диво-ключ,

Та  посмішка  розкриється  садами,
Пелюсточками  квітів  запашних,
Вбереться  рясно  бусами-плодами,
І  лунко  співом  пташки  забринить.

В  оазисі  моїм  усе  прекрасне,
В  оазисі  життя  я  пізнаю,
І  Землю  гріх  залишити  довчасно,
В  земному  не  поніжившись  раю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2013

ПРО ДОБРО І ЗЛО

І  що  б  не  хотіло  накоїти  зло,
Які  не  плело  би  інтриги,  -
Завжди  протидіяти  буде  добро,
І  схеми  ламати,  мов  кригу!

"Та  зло,  -  скажеш  ти,  -  є  сильніше  добра",  -
А  я  відповім  тобі  просто:
Добро  я  підкріплюю  думкою,  брат,
Яку  запускаю  у  простір.

І  доки  думок  не  розплавлена  сталь,
Мене  не  зломити  ніколи,
Міцніше  завжди  монолітний  кристал,
Ніж  крихітний  псевдоосколок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013

КРИЛАТИЙ І РОГАТИЙ

У  юрбі  розчинявся,  як  сіль  у  воді,
Чоловіком  я  був  пересічним:
Протиправних  ніколи  не  скоював  дій,
І  думками  не  перся  у  вічність.

Дім,  робота,  сім'я,  купка  мрій  про  моря,
Жінка  добра,  немов  Джугашвілі,
І  ніщо  не  могло  нам  зірвать  якоря,
Зруйнувати  життєвих  ідилій.

Знову  прозою  день  огорта  черговий,
Захід  сонця  стуляє  завіси,
Знов  на  трасі  сигналив  я  купці  повій,
Вдома  -  пиво,  футбол,  свіжі  чіпси.

Теплий  пульт,  як  надія  на  завтра,  в  руках,
Низка  суперцікавих  каналів  -
І  свинець,  що  повіки  приємно  торка,
Відкриває  Морфея  портали.

Але  мало  не  впав  на  підлогу  мій  пульт,
І  у  грудях  забила  бас-бочка,
Я  до  цього  плював  на  релігії  культ,
І  мікробів,  що  під  ободочком.

Атеїсту  у  докір,  на  плечах  узрів:
Розмістились,  як  грізні  фрегати,
Два  пихатих  суб'єкта,  на  кшталт  упирів,
Ось  крилатий,  а  поруч  -  рогатий.

Переглянулись  хитро,  як  двійко  котів,  
Розпочали  запеклі  дебати.
Кожен  чимось  мене  заманити  хотів,
Промовляє  з  рогами  цибатий:

"Вірним  шляхом  ідете,  товариш  і  друг!
Зранку  -  сало,  борща  таріляку,
Ваші  складки  на  талії  зміцнюють  дух,
Ось,  прийміть  персональну  відзнаку!"

Та  тоді  верещати  почав  херувим:
"Знайте:  ви  -  хоч  і    раб,  але  божий!
Не  простять  вам  на  небі  подібних  провин,
А  попостите  -  Бог  допоможе!"

Тупотів  сатана  грізно  сталлю  копит:
"Травить  байки  ця  птаха  лишайна,
Ти  не  слухай,  соколику.  Будемо  пить,
Прочиню  тобі  дверці  у  тайни."

Шароварі  потер  і  сивухи  дістав:
"Отже,  Хведя,  скажу  я  між  нами,
Суть  методики  тайни  гранично  проста:  
Літру  в  день  і  занюхуй  штанами,

Цибулинку  скуштуй  і  свиняче  сальце,
Ущипни  за  місця  свою  Любу."
Ось  поблідло  в  пернатого  ніжне  лице:
"Бога  раб,  не  чини  перелюбу!

Зупинися,  бо  бачать  усе  небеса,
Геть  чорта,  самогонки  -  ні  граму,
Можна  чарку  кагору,  але  тілеса
Тільки  піп  може  щипнуть  руками.

І  у  злості  затупцяв  копитами  біс:
"Слухай,  Федір,  у  мене  ідея,
Вже  старенька,  бо  виникла  дуже  колись,  -
Пір'я  вискубти  з  цього  єврея.

Треба,  любчику,  поміч,  уступиш  у  бій?    
Бо  не  маю  я  сили  без  тебе.
Це  врахується  потім  у  пеклі  тобі.
Ти  наплюй,  козаченько,  на  небо!"

Заболіла  тоді  від  завдань  голова,
І  зірвався  я:  "Слухайте,  друзі,
Вам  зі  мною  нема  чого  вже  торгувать,
Тож  отримуйте  ви  по  заслузі:

Ти  -  у  небо  тікай,  не  вертайся  назад,
Бо  діждешся,  що  вискубу  пір'я,
Ти  ж  -  у  пекло,  а  то  надеру  тобі  зад,
Хвіст  і  роги  козлячі  я  вирву.

Пощезали  зненацька  друзяки  мої,
Чи  від  страху  отримать  розплату,
Чи  від  того,  що  ранок  історію  з'їв,  -
Вже  у  сни  не  приходили  кляті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447957
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013

Частина 14. ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ. Розділ 3. Здійснилося!

Розділ  3.  Здійснилося!

Бродила  Люба  зранку  ще  по  скверу,
Купила  пиріжечка  до  обіду,
Пройшла  повз  ресторанні  тихо    двері,
Побачила  –  з  них  хлопці  вийшли  слідом.

Казали  щось  на  мові  іноземній,
Сміялися,  звертались  до  дівчини,
Спочатку  хтіла  слухать,    та  даремно,
Бо  Люба  іноземної  не  вчила.  

І  повз  загін  пройшовши  іноземний,
Відчула:  відділивсь  від  них  зненацька
Один  з  чоловіків.  У  серці  –  щемно.
Хода  його  пришвидшилась  юнацька.

Хоч  точно  знала:  він  іде  за  нею,
Ба  навіть,  рахувала  його  кроки,
Але  не  йшла  скоріше  по  аллеї,
І  красень  наздогнав  її  високий.

І  дихання  вже  поруч  тепла  муфта,
І  він,  немов  з  уяви  фотографій:
«Mit  dir,  die  wunderschone  Gottin,  durfte
Ich  den  ewigen  Raum  der  Liebe  schafien.»

В  перекладі:  «Прекрасна  о  богине,
Навіки  міг  би  простір  я  Любові
З  тобою  сотворити».  Героїня,
Німецьку  ніби  знаючи  чудово,

В  ту  ж  мить  прошепотіла  підсвідомо:
«Тобі  допомагать  завжди  готова
В  великім  сотворінні».  Незнайомець
Зі  снів,  вже  наяву,  пред  нею  знову:

На  пів-бо  голови  за  неї  вищий,
Хлопчина  кароокий  був  і  русий,
І  усмішка  з  усіх-бо  найдобріша,
Щілинка  між  зубів  –  це  Він  буть  мусив!

До  Люби  простягнув  миттєво  руки,
Себе  не  відчуваючи,  прильнула,  -
Неначе  після  довгої  розлуки,
Мов  знали  одне  одного  в  минулім.

У  небі  затремтіли  всі  планети
Від  захвату  вселенського  масштабу:
Знайшлось  віками  згублене-бо  «Де  ти?»
Таке  лише  Любов  зробить  могла  би.

О,  скільки  треба  було  сотворити
Подій,  аби  в  обіймах  цих  зустрітись,
І  скільки  ще  прокласти  долі  ниток?
Здійснилось!  Віднайшлися  все  ж  у  світі!

Зустрілись  Радомир  і  Любомила!
І  хай  вони  забули  вже  минуле,
Та  зроблять  ще  прекрасним  і  щасливим
Майбутнє  їхні  душі  незаснулі.

На  пляжі  дивувалися  всі  люди:
Навіщо  на  пісочку  молодята
Малюють  план  незнаної  споруди,
В  дискусію  вступаючи  завзято,

І  були  різномовними  при  цьому,
Та  наче    суть  розмови  розуміли.
Захоплені  малюнком,  без  утоми,
Не  знали  Радомир  і  Любомила,

Напевно,  і  самі:  проект  помістя
Малюють  на  піску,  що  пред  вінчанням
П'ять  тисяч  літ  тому  вони  сумісно
Створили  задля  власного  Кохання.

"Потрібен  тут  ставок,  він  буде  круглим".  -
Ділився  Радомир  на  німців  мові,
І  круглу  виривав  в  піску  яругу,
"Не  так,  не  врахував-бо  ти  умову:

Овал,  здається,  більше  тут  практичним",  -
Негайно  виправляла  Любомила,
"Так,  точно!"  -  Зміряв  поглядом  критичним,  -
Ставок-овал  -  він,  дійсно,  більш  умілий!"  -

Мов  щось  згадавши,  вигукнув  щосили.
А  ввечері  пішли  вони  в  хатину,
Ту  саму,  де  спинилась  Любомила,
І  дозволу  спитали  в  господині

У  неї  перед  сном  побути  разом,
Дозволила  бабуся.  І  дівчина
Всміхалась,  засинаючи  в  екстазі,
А  він  її  гамак  качав  повільно,

І  проганявши  гілочкою  мошок,
Співав  щось  тихо-тихо  він  коханій,
Фіранку  прочинила  бабця  трошки
І  так  на  них  дивилась  до  світання.

А  зранку  був  накритий  гарно  столик,
На  ньому  з  молоком  виднівся  глечик,
Ще  коржики,  записка  від  старої:
"Пішла  у  справах,  ви  ж  вартуйте  речі,

Два  дні  мене  не  буде,  ви  тим  часом
В  кімнаті  поживіть  моїй  великій."
Поїхали  закохані  вже  разом.
Куди?  В  віках  їх  рід  покаже  лики.  
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2013

Частина 14. ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ. Розділ 2. Дивні сни.

Розділ  2.    Дивні  сни.

П'ять  днів  минуло.  Люба  свої  речі
Вже  зранку  стала  складувать  у  сумку,
Позаду  вчувся  голос  тут  старечий:
"Збираєшся?  Вже  їхать  маєш  думку?"

"Так-так,  п'ять  днів  вже  сплинуло,  бабуся".
"Квиток  собі  додому  купувала?"
"Так,  так  -  туди  й  назад.  Він  дійсним  буде
Лише  через  п'ять  днів,  та  на  вокзалі

Мені  його  змінить  удасться,  може
На  завтра  чи  сьогодні".  -  "Ні,  дитино,
Скрізь  натовпи  з  народу  й  перехожих,
Живи  п'ять  днів  ще,  до  від'їзду  днини."  

"Не  зможу  тут  я  жить,  нема-бо  грошей..."  -
"То  й  так  живи,  онуко,  без  оплати".  -
"Спасибі  Вам,  бабусенько  хороша."  -
"  "Спасибі"  каже...-  Сенсу  жить  нема  тут."

"Чому?"  -  "Спостерігала  за  тобою,
Так  зараз  не  шукають  наречених.
Чом  ранком  ти  не  маєш  геть  спокою,
Встаєш  із  сонцем,  наче  навіжена?

Всі  хлопці  сни  ще  бачать  на  світанку.
Лягаєш  рано  також,  що  за  диво?
Увечері  якраз  гудуть  гулянки
Вночі  гуляють  хлопці  всі  красиві.

Одягнена  -  монашка  мов  із  лаври,
Обличчя  не  фарбуєш.  Наречених
Так  зараз  не  шукають.  Динозаврів,
Можливо,  тільки  знайдеш  ти  нужденних."

"Бабусенько,  готую  власне  тіло
До  зустрічі  із  судженим  старанно,
Дотримуюсь  режиму  по  світилу,
Без  фарби  -  щоб  впізнав  мене  обранець."

"Впізнать??  Чи  все  в  порядку  з  головою?"  -
"І  мама  каже  так,  але  нічого
Не  можу  поробити  я  з  собою,
Я  часто  бачу  сни,  де  він  дорогу

Шукає,  по  якій  прийде  до  мене,
Ніяк  знайти  не  може,  мій  коханий".
"Сни?  Сняться?"  -  "Так,  практично,  вже  щоденно...
В  саду  немов  гуляю.  гарно  вбрана,

Він  теж  там  був,  зустрітись  не  змогли  ми,
І  голос  наче  чула:  "Де  ти?  Де  ти?"  
"До  лікаря,  онуко,  мо'  ходімо?  
То  психіки  недобрі  вже  сюжети".

"Ще  сниться,  жила  з  ним  давно  немов  би,
І  були  в  нас  і  дітки,  і  онуки",  -
"То  ззовні  описати  його  спробуй".  -
"Він  русий,  карі  очі,  сильні  руки,

На  пів  десь  голови  він  зростом  вищий,
Щілинка  між  зубів  його,  а  також
Усмішка,  з-поміж  інших,  -  найдобріша,
Хода  його  степінна  -  всі  ознаки."

"Як  інший  прийде?"  -  "Були  кандидати,
А  тато  каже:  "В  снах  ти  потонула",
І  лається  щоденно  моя  мати:
"Вже  двадцять  п'ять!  Залишишся  в  дівулях."

"Праві  батьки,  з  такими,  дівко,  снами
Тобі-бо  не  зустріти  наречених,
Тому  барвисту  шаль  свою    дістану,
Ти  вийди  в  ній  гулять,  немов  на  сцену."

"Спасибі  за  турботу,  поміж  снами
Я  взнала  -  накривать  не  можна  шаллю,
На  кофті-бо  я  вишила  орнамент,
З  яким  в  садах  з  коханим  я  гуляла."

"Ну  Бог  тобі  суддя...там,  у  хатині
Коржі  і  молоко  іще  тепленьке,
Поїж,  я  до  сусідів  на  годину,
Не  мучай,  дівко,  снами  ти  серденько."

Повільно  віддалялась  бабця  сива,
Та  бурмотіла:  "Ой,  дурна,  дурна  я!
На  голову  старечу  чом  впустила?
Тепер  оце  хвилююсь,  серце  краю,

Сусідського  піду  вмовляти  сина:
Хоч  він  чорноволосий,  а  не  русий,
Клинки  хай  підіб'є  він  до  дівчини,
Тепер  за  цю  я  справоньку  візьмуся."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013

Частина 14. ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ. Розділ 1. Зльоти назустріч Коханню.

Розділ  1.    Зльоти  назустріч  Коханню.

Прийша  пора  і  люди  зрозуміли  
Важливість  всю  у  пошуку  кохання,
Хоч  всім  колись  жаліть  казали  сили,  -
За  долею  бо  слово  мов  останнє.  

Частково,  може  й  так,  але  людина
У  стані  і  сама  змінити  долю,
Чи  знак  подати  їй,  хоча  б  єдиний,
Які  собі  сама  бажає  ролі.

І  заходи  в  містах  проводить  стали,
Що  людям  дарували  зустріч-нитку,
Ведруськії  обряди,  карнавали
Частково  повернулись  до  ужитку.  
   
Робились  восени  великі  зльоти,
З'їжджались  де  самотні  молодята,
Чи  літні,  що  сімейні  ті  турботи
Всім  серцем  прагли  палко  відшукати.

Всі  мали  на  меті  лиш  ціль  єдину:
Свідомо  будувать  сімейне  щастя,
Пізнати,  як  знайти  таку  людину,
Що  з  нею  збудувать  Любов  удасться,

І  створювати  прагнули  помістя,
В  якому  їх  почнеться  рід  щасливий,
Тривати  не  один  могли  ще  місяць
Ці  злети,  що  приречені  на  диво.

Професія  -  не  ціль-бо  для  людини,
Якщо  таке  й  трапляється,  одначе,  
Сама  себе  принижує  цим  чином,
Така  собі  ілюзія  удачі.

Чи  дійсно  личить  бути  сину  Бога
Базарним  продавцем,  водить  машину,
На  фабрику  щодня  ходити  строго,
Білизну  прать...в  цім  сенс  життя,  причина?

На  злетах  була  ціль  же  благородна:
Життя  творили  образ  поступово,
В  майбутнє  стрімко  бігло  їх  "сьогодні",
Стрічались,  мавши  теми  для  розмови.

Приїхала  на  зліт  якось  красива
Дівчина  молода,  на  ймення  Люба,
Було  їй  двадцять  п'ять  тоді  можливо,
Простенько  була  вдягнена,  негруба,

По  вулиці  з  надією  ходила,
Що  знайде  в  цьому  селищі  оселю,
Та  гостей  було  справжнє  тут  засилля,
Всі  бронювали  хати  і  готелі.

Та  й  грошей  не  було  таких  у  неї,
Щоб  жити  в  дорогих  апартаментах,
Тому-то  і  чітка  її  їдея:
Житло  якесь  простеньке  взять  в  аренду.

Та  злетів  був  сезон,  і  люду  густо,
Непросто  відшукать  було  хатину,
І  Люба,  без  надій  уже  на  успіх,
Звернулася  до  жінки  біля  тину:

"Добридень.  Підкажіть  будь  ласка,  тьотю,
Чи  є  у  Вас  ще  місце  для  ночівлі,
Мені  б  щось  подешевше,  десь  за  сотню..."
"Дарма  шукаєш,  зайняті  будівлі".

Усе  забронювали  очевидно,
Ти  час  не  витрачай  дарма,  дитино,
І  краще  на  вокзал  іди  завидна,
Бо  й  там  місця  займуть  таким  же  чином."

"Спасибі,  так  і  зроблю  я,  напевно",  -
Попленталась  у  напрямку  вокзалу
"Стривай-но,  підійди,  -  вже  трішки  ревно
Та  жіночка  дівчину  погукала,  -

"Постукать  спробуй  в  ту  ген-ген  оселю,
Від  мене  що  через  чотири  хати,
Стара  там  бабця,  черства  лиш,  мов  скеля:
Помер  як  дід  -  нікого  не  впуска  то.

До  тебе  мо'  і  вийде  бабця  сива,
Хоч  третій  рік  нікого  не  впускала,
Хто  зна,  можливо,  станеться  і  диво,
Бо  й  скеля  -  є  не  вічна  і  не  стала."
   
"Спасибі  Вам",  -  подякувала  тітці,
І  хутко  підійшла  до  тої  хати,
Натисла  на  дзвінок,  що  був  на  хвіртці,
Та  дівку  не  збиравсь  ніхто  впускати.

Дзвонила  ще,  хвилин  аж  через  десять
Почувся  скрип  дверей,  і  вийшла  бабця  -
Вся  згорблена  й  стара  була  "принцеса,
Ще  стежкою  секунд  кряхтіла  двадцять.

"Чом  ломишся  у  хвіртку  мою,  дівко?"  -
Спитала  невдоволено  й  пихато.
"Порадила  мені-бо  вас  сусідка,
Прошу  Вас  на  постій  мене  узяти."

"Сміялась  над  тобою  лиш  та  жінка,
Давно-бо  не  впускаю  я  нікого".  -
"Я  знаю",  -  підхопила  дівка  стрімко,
На  вдачу  привела  мене  дорога".

"Тобі  не  буде  в  мене  лиш  удачі,
Ви  всі  тут  на  удачу-бо  охочі,
І  ти  за  нареченим  також  скачеш?"  -  
"Я  судженого  тут  зустріти  хочу.

Будь  ласка,  мене  вибачіть,  бабусю,
Що  Вас  потурбувала  я,  нахаба,
Вже  зараз  на  вокзал  я  повернуся,
Я  й  там  провести  ніченьку  могла  би."

Тут  дощик  накрапати  став  і  бабка
Тихенько  пробурчала  в  ту  ж  хвилину:
"Біда  з  дівками,  й  дощ  пішов  не  слабкий,
Ех,  ладно,  під  навіс  іди,  дитино,

Навіс  в  саду,  гамак,  там  будеш  спати,
Цвяхи  там  є  щоб  верхній  одяг  вішать,
П'ятсот  рублів  за  ніч  давай  лиш  плату."
"П'ятсот?..."  -  спитала  дівчина  тихіше.

"Так-так,  п'ятсот,  а  ти  хотіла  скільки?
До  рідних  мов  приїхала,  о  бо́ги!"  -
Я  згодна.  Та  п'ять  днів  побуду  тільки,
Хоч  десять  я  хотіла.  Та  нічого."
"Де  будеш  спать,  поглянути  ходімо  ,
Вперед  плати  щоденно  копійчину."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013

Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 3. З Любов'ю у вічність!

Розділ  3.  "З  Любов'ю  у  вічність!"

З  тих  пір  часу  минуло  небагато,
І  виділи  не  раз  хлопчину  люди,
Як  ягоди  у  ліс  ішли  збирати,
А  з  ним  -  ведмідь  кульгавий  був  усюди.

З  кущів  юнак  на  них  дивився  нишком.
Пізніш  згубились  діти,  невеселі,
І  вивів  їх  хлопчина  на  доріжку,
Що  бігла  навпростець  до  їхніх  селищ.  

І  люди  після  того  не  боялись
Лісного  юнака.  Ще  рік  мовчання  -
І  вийшов  до  дівчат  лісний  скиталець,
Що  ягідки  збирали  на  поляні.

Стрункий  був  лісовик,  блакитноокий,
Із  трав  уміло  сплетений  мав  одяг,
Зробивши  до  дівиць  ще  трішки  кроків,
Дививсь  лиш  на  одну,  як  в  чисту  воду,

На  дівчину  на  ймення  Парасков'я,
Ледь  вимовив  красуні  білолицій:
"Я  міг  би  на  віки  створить  з  тобою
Любові  простір,  чарівна  дівице."

Рум'янцем  спалахнула  тут  же  хутко,
Хоч  слів  не  зрозуміла  сенс  глибокий:
"Живеш  один  у  лісі  -  ходять  чутки?"
"Я  на  Землі  живу  один  ще  поки".

"Один?  А  де  батьки?",  -  геть  зблідло  личко,  -
Не  може  буть  безрідною  людина."
"Живуть...мої  батьки,  брати.  сестрички,
Дід  Радомир,  бабуся  Любомила."

"І  де  живуть?  У  лісі  із  тобою?
"Злетіли  ввись  колись  вони  на  зорі.
На  Землю  повернуться,  як  Любові
Я  простір  свій  із  судженою  створю."  

"Як  суджену  у  лісі  ти  зустрінеш?"
"Не  буду,  бо  її  уже  знайшов  я"
"Кого?"  -  "Тебе,  прекрасная  богиня!
Ходім  в  мій  простір  вічної  Любові,

Частково  спільний  простір  наш  готовий,
Як  тільки  я  добуду  інструменти,
Збудую  дім,  курінь  є  тимчасовий",  -
Сміялись  дівки  з  хлопця  агрументів.

Не  дала  свою  відповідь  Прасков'я,
Пішовши  до  дівчат.  У  небо  глянув,
Розводячи  руками  загадково,
Повільно  залишав  юнак  поляну.
 
Дівиці  враз  замовкли.  В  хвилюванні,  
Дивилась  вслід  лиш  та,  яка  зосталась.
"Чекай  мене  тут  завтра,  на  поляні,
Бо  сенс  напевно  є  і  там,  де  хаос.

Хороші  інструменти  в  мого  батька,
Я  їх  поцуплю  якось  при  нагоді",  -
Сказало  раптом  впевнено  дівчатко,
Чия  до  серця  хлопцю  була  врода.

Він  обернувсь,  підбіг  до  неї  швидко
Всі  бачили,  як  він  всміхнувся  вперше,
І  усмішки  його  щасливі  свідки,
Відчули,  як  зайокало  їх  серце.

Бо  усмішка  була  та  незвичайна,
І  сяяли  добром  юнацькі  очі.
"Який  він  красень!  З  ним  пішла  б  негайно",  -
"Я  теж  із  ним  пішла  б  таки  охоче!"

А  Нікодим,  не  бачачи  нікого,
Так  палко  умовляв  свою  красуню:
"Діяння  не  роби  того  ти  злого,
Їх  цупити  не  можна".  -  "Я  жартую,

Бо  батько  сам  віддасть  ті  інструменти".
Пізніше  і  Прасков'ю  й  Нікодима
Із  того  вже  не  бачили  моменту,
Та  головне:  Любов  пішла  із  ними.  

Куди  пішли  з  Любов'ю  все  ж?  -  У  вічність
Ступили  молодята  з  новим  днем,
Їм  зорі  мерехтіли  по  дотичній,
І  гріли  теплим,  ба́тьківським  вогнем.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2013

Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 2. Останній бій.

Розділ  2.  Останній  бій.

На  ранок  князя  вторглася  дружина
В  помістя  Любомили  й  Радомира,
Монахів  двоє  в  чорних  одежинах
З  озброєним  навідалися  "миром".  

Побачили:  стоїть  під  кедром  старець,
Стара  до  нього  тулиться  спиною,
В  руках  по  два  мечі  вони  тримали,
Обидва  рясно  вкриті  сивиною.

"Ось  бачите,  -  монах  кричав  солдатам,  -
Безбожники  прокляті  перед  вами,
На  світ  вели  дітей  вони  проклятих,
На  кусні  порубайте  їх  мечами!"

Два  воїни  з  боків  ішли  до  пари,
Їх  вдарити  хотіли-бо  мечами,
Та  вибив  Радомир  меча  ударом,
І  жінка  швидко  вправилась  так  само.

Тоді  пішло  на  кожного  по  двоє,
Та  знов  старі  відбили  ті  атаки
Мов  блискавка  -  швидка  у  діда  зброя,
Сміялась  і  стара  -  така  ж  вояка.    

Монах:  "Їм  помага  нечиста  сила!
Стріляйте  у  безбожників  із  луків,
Старі  мечі  покинули,  і  тілом  
Вже  міцно  обійнялись  від  розлуки.

Спарий  щось  шепотів  до  Любомили...
"Безбожники!  А  ви  -  посланці  Бога,
Не  спіть,  старим  пускайте  в  тіло  стріли,
Бо  прокляну  усіх  вас  до  одного!"

Летіли  хутко  в  ціль  ворожі  стріли,
Повільно  осідали  двійко  сивих  
І  кров  стареча  землю  окропила...
А,  може,  до  зірок  вони  летіли?

Монах  прийшов  до  тіл,  вже  бездиханних,
"Не  думали  про  смерть-таки  пред  смертю!  -
Обличчя  розглядав  жерця  посланник,  -
Їх  думка  про  життя  неслася  вперто!

Ні  страху  ні  печалі  на  обличчях,
Та  що  ж  таке  зробити  цим  небогам,
Щоб  думку  їх  направить  в  потойбіччя,
До  втілення  зламати  щоб  дорогу?!"  -

Вирішував  зі  страхом  гарячковим,  ,
Зненацька  шум  за  спиною  монаха:
"Під  яблунею  шестеро  військових,
З  огризками,  вже  мертві,  бідолахи".

Монах-бо  знав:  сади  ведруські  родять
Плоди  прекрасні,  їм-таки  приносять,
Та  були  їстівні,  коли  господар
Плодами  пригощав  лиш  власних  гостей.

Ведруси  із  деревами,  квітками
Вели  ся,  мов  з  істотами  живими,
Рослинки  теж  платили  їм,  з  роками,
Любов'ю,  всій  турботливій  родині.

Побачили  прибульців  як  рослинки,
Що  вбили  їх  господарів  без  жалю,
То  яблунька  в  плоди  у  ту  ж  хвилинку
Отруту  із  землі  страшну  погнала.  

"Не  їжте,  не  чіпайте  тут  нічого!,  -
Монах  кричав,  -  Диявольське  це  плем'я,
І  місце  тут  нечисте!  Ім'ям  Бога
Наказую:  все  вирубіть  в  цих  землях!"

"Дивіться,  -  закричав  один  з  солдатів,  -
І  вказував  на  вихід  із  помістя:
Малюк,  вчепившись  в  шерсть,  на  ведмежаті
У  напрямку  до  лісу  швидко  нісся.

Кричав  монах:  "Негайно  наздогнати!
В  куски-но  порубайте  кляте  кодло,
А  доти  не  вертайтеся,  солдати!"  -
Він  знав,  якщо  спасеться  хтось  із  роду,

Весь  рід  ведруський  втілиться  на  Землю,
Про  це  не  говорив  тоді  військовим,
Твердив  про  волю  Бога,  що  як  скеля:
"Нечисто,  наздогнать!  Це  Бога  слово!"    
   
Команду  головний  віддав  загону:
Ведмедя  наздогнать  і  вбить  малого.
Ведмідь  від  навісного  марафону
Утомлювався,  бігши  досить  довго.

В  галопі  клишоногого  вже  швидко
На  конях  вороги  наздоганяли,
Лишалось  метрів  сто,  і  ліс,  ген,  видко,  -
Та  вершник  замахнувсь  смертельним  жалом,

Мечем  він  зарубать  хотів  дитину,  
Та  ось  ведмідь  піднявсь  на  задні  лапи,
Піднявши  ведмежачу  дужу  спину,
Удар  прийняв  на  себе  від  солдата.

Кінь,  вставши  на  диби,  у  бік  шарахнувсь,
Поранений  ведмідь  тікав  ізнову,
Ще  метрів  п'ятдесят  лишалось  шляху,  -
Загін  вже  тут,  з  мечами  наготові.

Зненацька  тут  побачили  солдати:
Із  лісу  вершник  їм  напереріз
З  мечами  мчить,  весь  сивий,  бородатий,
А  вітер  розвіває  прядки  з  кіс.

"Егей,  егей!",  -  коня  гнав  старець  сильно.
"Він  з  нами  бій  прийняти  вже  готовий,
Готуйтеся  до  бою  з  божевільним",  -
Загону  командир  сказав  нервово.

"Та  він  один  -  нас  десятеро  буде,
І  чом  би  нам  боятися  старого?",  -
"Один,  але  ведрус  -  не  просто  з  люду,
Ціна  над  ним  велика  перемоги".

Кінь  старця  стрибав  навколо  загону,
Мечами  дід  у  крайніх  вибив  зброю,
Попруги  позрізав  у  пари  коней,
І  кінь  його  був  ранений  стрілою.

Та  в  ліс  старий  не  квапився  тікати,
Захоплював  солдатів  у  гонитву,  
Тут  кінь  його  спіткнувсь,  ворожа  плата  -
Стріли  ввійшла  у  груди  діду  бритва.  

Лежав  він  на  травичці,  під  сосною,
Сім  стріл  сосна  та  прийняла  у  груди,
Арзі  ж  пробило  грудоньки  восьмою,
Та  не  стогнав,  як  всі  пред  смертю  люди,

З  грудей  лилась  струмочком  кров  ведруса,
Сосна  не  вміла  плакать,  дерев'яна,
Та  думка,  аж  ніяк,  не  боягуза
Увись  пішла,  що  вічно  не  зів'яне:

"Не  хочу  я  народження  для  себе,
Віддам  же  Їх  творінню  власну  думку,
Натхнення,  щастя  дам  -  мені  не  треба,
Не  жаль  мені  коханим  порятунку,

Утілюйтесь,  стрічайтеся  сміливо,
Живіть  собі  невпинно  у  віках,
Кохайте,  Радомир  і  Любомила,
І  знайте:  ваш  друг  я,  але  не  враг."

В  траві  лежав  старий,  заслаблий  воїн,
Та  милої  зміг  статуйку  ріднішу  
Притиснуть  до  грудей  чимдуж  рукою,
Коханій  "Буть  добру!"  прошепотівши.

Заплакала  сосна,  хоч  дерев'яна,
По  стовбуру  смола  текла-бо  дивна,
Та  раптом  дід  оживши,  відчеканив:
"Не  плач,  сосна,  дурниці  скрізь,  все  рівно,

Проб'є  моя-бо  думка  лихоліття,
Прорветься  крізь  ворожі  всі  лаштунки,
Повернуться  віки  знов  ясновіття,
І  "Буть  добру!"  -  підкаже  людям  думка.

Тоді  не  наздогнали  все  ж  солдати
Ведмедя  із  дитиною  на  спині,
Недружнім  здався  ліс-бо  їм  крислатий,
І  схропували  коні  їх  невпинно.

Зникали  під  ногами  часто  стежки,
І  з  лісу  повернулися  вояки,
"Убили  недобитків  дрібні  рештки",  -
Збрехали  дружньо  вершники  монаху.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2013

Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 1. Гра в життя.

Розділ  1.  "Гра  в  життя".

До  правнука  спішили,  Нікодима,
Казала  Любомила  чоловіку:
"В  життя  з  ним  гру  затіяти  ходімо".
"Не  чув  таку,  хоч  літнього  я  віку!"

"У  неї  я  не  грала  теж  ніколи,
Підслухала  волхвів  колись  розмову:
В  ній  програва  один  з  дитям  по  колу
Життя  етапи,  взяті  за  основу.  

І  згадуває  тоді  в  дрібницях  другий
Все  подумки,  що  знає  про  життя  він,
І  швидко-швидко  робить  тут  потуги  
Щоб  подумки  донести  яскраво.  

Коли  була  яскрава  думка-казка,
Вбирала  підсвідомо  все  дитина,
Дорослою,  життєві  всі  підказки
В  собі  могла  черпати  без  упину."

"Хто  гратиме  з  онуком,  Любомило?
"Ти,  Радомир,  я  ж  подумки  тим  часом
Розмову  свою  вестиму  уміло,
І  справу  добру  зробим  швидко  разом".

"Та  як  же  ти  устигнеш  за  годину
Все  мудре  про  життя  сказать  онуку?
Бо  спатки  скоро  треба  Нікодиму,
Життєва  громіздкою  є  наука."

Я  встигну  мо',  ти  ляскотом  в  долоні
Постійно  відмічай  життя  етапи.
Онук  чотирирічний,  напівсонний,
Назустріч  біг,  щоб  рідних  обійняти.

Підкинув  Радомир  його  в  повітря,
На  землю  знов  поставив  і  промовив:
"Про  гру  цікаву  знаю  я,  нехитру,
Пограть,  онуче,  в  неї  ти  готовий?"

"Готовий!  Як  же  грають  в  неї  люди?"
"З  життя  я  щось  казатиму  словами,
Ти  -  жестами  показувати  будеш,
Бабуся  постоїть  в  сторонці  з  нами."

"Цікаво  як!"  -    застрибав  радий  хлопчик,  -
Давайте  в  неї  грати  прямо  зараз!"
"Почнемо!",  -  жвавий  дід  сказав  охоче,
В  долоні  ляскнув  два  рази  до  парі.

"На  світ  наш  народився  Нікодимка,
Ще  зовсім  немовлятко  він  маленьке".
Онук  на  землю  ліг  при  цьому  стрімко,
"Уа,  уа..",  -  зобразив  це  гарненько.

В  долоні  ляснув  дід,  продовжив  далі:
"Вставати  наш  малюк  почав  на  ніжки".
На  ніжки  вже  онук  зіп'явся  вдало,
Проповз  ще  на  карачках  по  доріжці.

І  знов  хлопок.  Дідусь  не  зупинявся:
"Життям  малюк  цікавився:  рослинки,
Комашок  розглядав  і  сонце  завше,
До  яблуньки  тягнувся,  до  ялинки."  

Цікаво  нахилявся  Нікодимка,
Комашок  розглядав,  дивився  в  небо,
Руками  пестив  квітки  і  травинки,
А  потім,  мов  відчув  якусь  потребу,

Підбіг  і  обійняв  за  ноги  діда,
А  потім  вже  пострибав  до  бабусі,
І  сиву  обійняв  за  шию  слідом,
Та  щічкою  до  неї  пригорнувся.

"Та  раптом,  із  маєтків  вийшли  люди,
І  наче  розчинились  у  безодні,
Можливо,  полетіли  звідусюди
Усі,  немов  птахи,  до  зір  холодних.

В  помісті,  де  малюк  лишивсь  самотній,
Йшли  грізні  вороги  палить  садиби,
Не  двоє  їх  було,  а  цілі  сотні.
Страшною  була  розповідь  у  діда,
 
Не  хтілось  її  слухать  Нікодиму:
"Мені  так  не  подобається  грати!
В  житті  такого  статись  не  повинно"
"Це  ж  гра",  -  всміхнувся  дід  тоді  маляті.  

"Я  все  одно  не  буду  грати  в  неї".  -
І  правнук  тупнув  ніжкою,  -  Не  буду!"
Підтримала  тут  дідову  ідею
Словами:  "Я  пограю!",  жінка  мудра.

"Малюк,  як  тільки  ворога  угледів,
Покликав  враз  товариша  на  поміч:
Ще  крихіткою  грався  він  з  ведмедем,
Що  був  робітником  найкращим  в  домі.

Схопив  малий  ведмедя  за  загривок,
І  в  ліс  чкурнув,  у  шерсть  вчепившись  міцно".  -
При  цьому  в  гай  дивилась  Любомила
Де  жили  їх  тваринки,  ледь  помітні:

"Гей,  бурий,  підбігай  скоріш  до  мене!".  -
Із  гаю  прямував  до  Любомили
Ведмідь.  Прибіг,  запиханий  шалено,
Погладила,  щось  тихо  попросила,

Почухала  похолці  ще  спереду,
За  шерсть  взялась,  застрибнула  на  спину,
"Егей,  егей-но!",  -  крикнула  ведмедю,
Побіг  чимдуж  по  кругу  в  ту  ж  хвилину.

"Чом  в  ліс  не  на  коні  -  на  ведмежаті
Малюк  помчав",  -  питання  Радомира.
"Бо  кінь  скоріш  біжить  на  сіножаті,
Та  немічний  у  лісі",  -  відповіла,  -

Ведмідь  знайде  у  лісі  дах  та  їжу,
І  кращим  охоронцем  також  стане.
Тож  наш  ведмідь  дитину  не  залишив,  -
Від  ворога  у  ліс  сховав  старанно.

Ось  вийшов  на  полянку,  коли  виріс,
Де  ягоди  збирала  красна  діва  ,
Сподобалась  йому,  він  -  їй,  щасливі
Вже  скоро  обвінчались,  разом  жили,

Помістя  збудували  молодята,
Народжували  діток,  раптом  рідні
Спустилися  з  зірок  у  їх  пенати,
З  тих  пір  не  знали  ворога  і  злиднів.    

Тихенько  засинав  їх  Нікодимка,
Про  гру  він  перед  сном  ще  довго  думав,  -
Прийшлась  не  до  душі,  та  час  спочинку
Приспав  дитя,  прогнавши  хмари  суму.  

В  цей  час  же  радомир  і  Любомила
Ходили  по  помістю  родовому,
І  згадували  разом  все:  як  жили,
Життя  було  їх  радісним,  чудовим.

Сміялась,  мов  дитина,  Любомила,
Як  прагнув  Радомир  її  зобразить
Дівчатком,  що  в  трави  залізла  килим:
"Чи  пам'ятаєш  ту  веселу  фразу?  -

Кричала,  що  негідник  непотрібний,
Коли  підняв  поділ  твоєї  сукні,
Що  сльози  витирав  тобі  ним  дрібні".
"Так  звісно,  наче  й  зараз  там  присутня!

Не  витер  чом  полою  від  сорочки?"  -
"Юнцем  я  був  розумним,  сноровистим
Брудною  ти  була  до  волосочка,
Сорочку  чом  бруднити  було  чисту?"
 
"Так-так,  розумний,  все  одно  негідник.
Від  сукні  все  ж  підняв  подол  дівочий!
На  пагорбі  вінчальнім,  глянь-но,  плідно
Вже  квіточки  посходили  охоче!

І  кедр  став  розлогим  і  величним,
Саджали  ми  його  у  день  вінчання,  -
До  стовбура  тулилася  обличчям."
За  плечі  обійняв  дідусь  кохану:

Де  спатимемо,  люба,  ми  сьогодні?
Чи  тут,  чи  у  хатині?"  -  "Як  ти  скажеш!"
І  зорі  їм  світили,  хоч  холодні,
І  сни  ще  денних  сповнювались  вражень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2013

Частина 12. БІЙ НЕ ОСТАННІЙ РАДОМИРА

Проходили  в  житті  щасливім  роки,
В  помістях  власних  жили  їхні  діти,
Їх  внуки  вже  і  правнуки,  а  спокій
Любов'ю  огортав,  мов  тихий  вітер.

Вона  не  покидала,  хоч  і  сивих,
Проте,  здається,  міцно  нерозривних,
Палких  ще  Радомира  й  Любомилу,
Для  них  Любов-бо  -  вічності  царівна.    

На  виході  з  помістя,  сивий  старець,
Дивився  Радомир  все  на  дорогу,
Ген-ген  вона  за  пагорбом  зникала,
Десь  там  сини  й  онученьки  за  рогом,

Два  дні  тому  проводив  їх  в  задумі,
Пішли  із  воріженьками  на  битву,
Небачений  ще  досі  ворог  сунув,  -
До  Бога  промовляв  благі  молитви.

Привів-бо  князь  людей  з  країн  далеких,  -
Були  у  довгих,  чорних  всі  одежах,
Чи  римляни  були  вони,  чи  греки,
Монахами  чомсь  звали  їх  мережу.

Всім  селищам  вони  оголосили,
Що  жили  всі  неправильно  селяни,
Обряди  -  геть!  Хто  проти  -  тих  на  "вила",
Їх  богу  уклонитись  в  покаянні!

І  князь  разом  з  дружиною  вклонився,
Вклонилася  й  уся  князівська  свита,
І  тільки  князь  як  прийняв  віру  іншу,
Зраділи  "чорні"  люди  гордовито,

І  враз  проголосили  князя  владу,
Такою,  що  дана  була  від  Бога,
З  монахами  разом  прийшли  солдати
У  якості  військової  підмоги.

І  роблячи  набіги  віроломні,
Від  люду  вимагали  ті  монахи,
Щоб  думали  про  Бога  по-новому,
А  хто  не  хтів  -  вели  того  на  плаху,

Мечем  рубали  часто  непокірних,
Палили  їх  домівки  із  садами.
Питання  для  старейшин  було  спірним  -
Розцінювать  гостей-бо  як  нежданих?

На  раду  закликали  часто  князя,
Монахів  разом  з  ним,  а  ті  казали
Про  благо  те  найвище,  що  покаже  
Їх  бог  новий  -  дилема  небувала,

Тим  самим  швидко  вводили  в  оману,
Вченням  не  зрозумілим  ще  нікому,
Бо  ворог  як  приходив,  то  полками
Селяни  проганяли  його  з  дому,

Та  тут  все  про  Любов  твердять  монахи,
Про  благо  небувале  і  покірність,
Життя  усім  в  Раю,    -  тим,  хто  без  страху
Підкориться  хутчіш  новітній  вірі.  

Мов  за  щитом,  за  гарними  словами
Ховалась  від  старейшин  інша  сутність,
Що  не  від  Бога  зовсім-то  послана,
Агресія-бо  в  ній  була  могутня.

Ведруський  бог  з  мечем  не  йшов  ніколи,
Монахи  ж  ті  приводили  дружини.
В  ліси  селяни  йшли  одні  з  околиць,
А  інші  в  бій  вступали  без  упину.

І  бачив  Радомир,  як  на  світанку
З  помістя  йшли  сини  його,  онуки,
Відходили  й  сусідські  з  ними  ранком,
"Мов  зговорились"  -  дід  сивів  з  розпуки,

Бо  первісток  казав  напередодні:
"На  ігрища  ми  завтра  йдем  військові,
Не  ступить  більш  на  землю  ворог  жодний,
Не  жаль  нам  за  Вітчизну,  батьку,  крові!"

Пішли  вони,  кінчався  день  вже  другий,
Дивився  Радомир  все  на  дорогу,
Враз  вершник,  що  пізнав  у  нім  він  друга,
На  пагорбі  тім  виник  із  нічого.

Старець  Арга  в  сідлі  сидів  уміло,
Зістрибнувши  з  коня,  почав  питати:
"В  помісті  хто  лишивсь  у  тебе  цілий?"
"Тут  правнук,  Любомила  з  ним  у  хаті.

Ти  дивно  щось,  Арга,  почав  розмову,
Одразу  з  запитання,  і  здоров'я
Вже  навіть  не  бажаєш  добрим  словом",  -
"Зі  звісткою  невтішною  прийшов  я,

Спішу.  Бери  рідню,  бери  двох  коней,
Продуктів  на  три  дні,  скачіть  зі  мною
У  ліс,  древлян  сім'я  там  є  знайома,
Що  прихисток  нам  дасть  від  долі  злої.

Не  знайдуть  вороги  у  ліcі  давнім,
Роки  прийдуть,  мо'  схаменуться  люди,
І  правнука  спасеш  і  рід  свій  славний,
У  мирі  животіти,  друже,  будеш!"
 
"А  я-то  думав,  що  прийшов  на  поміч",  -
Сказав  Арзі  засмучений  товариш,  -
"Навіщо  ж  ці  мечі  нам  в  лісі  тому,
Що  возиш  на  сідлі  з  собою  в  парі?"

"Не  буду  битись,  а  мечі?  -  так  просто...".  -
"Багато  їх,  за  ними  перемога,
Навіщо  нам  складать  безглуздо  кості?
Та  в  іграх  ти  не  бивсь,  хоч  мав  цю  змогу".

"Не  в  тім  розмова  зараз,  Радомире,
Бо  вічним  може  буть  життя  людини,
Як  втілиться  душа  знов  в  тіло,  вирок
Про  смерть  думками  в  смерті  лиш  годину

Не  підписавши,  думку  слід  в  майбутнє
Спрямовувать,  в  прекрасну  нову  днину,
Де  думка  буде  -  там  ти  і  по  суті
Відродишся",  -  "Я  знаю,  бо  поглинув

Знання  ці  у  волхвів  разом  з  тобою".  
"То  мусиш  пам'ятать,  що  буть  смертельно
Пораненим  під  час  ти  можеш  бою,
Про  втілення  в  умовах  тих  пекельних

Не  встигнувши  подумати  ні  хвильки".
"Так,  знаю  це,  Арга,  але    помістя
Не  зможу  я  полишить  ні  на  скільки,
Усе  живе  не  знатиме,  навіщо

Хазяїн  нагло  зраджує  цей  простір,
Любов  що  дарував  так  безкорисно,
Лиша  на  розтерзання  хижим  гостям?"
"Знов,  Радомире,  цю  співаєш  пісню,

Як  був,  так  і  лишивсь  сентиментальним,
Що  ж...залишайся",  -  видавив  насилу,
Пройшовся  взад-вперед  тоді,  востаннє
Стояли  під  вечірнім  небосхилом

Два  діда,  одне  одного  напроти,
Про  що  тоді  серця  старечі  бились?"
"Лишайся  Радомире,  наче  всоте
Промовив,  та  віддай-но  Любомилу,

І  правнука:  врятуються  вони  хоч,
А  ти  лишайся  з  простором,  як  хочеш".
"Ти  сам  поговори  із  нею  тихо,
Любив-бо  її  образ  ти  жіночий,

Кохав,  Арга,  ти  Любомилу,  брате,
Тому  й  не  одружився  ти  на  іншій,
Помістя  не  завів".  -  "Любив?  Ось,  нате
Дурню  не  міг  ти  видумать  смішнішу?

Художник  я,  моя  любов  -  картини,
Життя  все  статуетки  майстрував  я,
Навіщо  мені  жінка?  Я  від  згину
Сім'ю  твою  спасаю,  від  розправи!"

"Художник  ти,  Арга,  таки  великий,"  
Різьбяр  неперевершений,  багато
Осель  з  твоїми  творами,  без  ліку,
Та  знають  люди  -  статуї  всі  свято

І  жінки  на  картинах  дуже  схожі
Таки  на  Любомилу".  -  "Схожі  дійсно,
І  що?  Це  ж  тип  обличчя  бути  може,
З  яким  усе  життя  працюю  тісно."

"Усе  своє  життя,  Арга,  ховав  ти
Ретельно  від  людей  сліди  любові,
Любив  робить  ти  статуйки  строкаті
Край  лісу,  під  сосною,  там  твій  сховок

Знайшов  я  нещодавно,  на  картині
Дівиця  втихомирює  коня,
Під  силу  Люмобилі  так  єдиній,
Це  знаємо  обидва  -  ти  і  я."

"Любив  чи  не  любив  -  не  в  тім  є  справа!
Будь  ласка,  зрозумій  же,  Радомире!
Сини  твої,  онуки  від  розправи
Загинули  за  нас  з  тобою  в  мирі".

Це  слухав  Радомир,  спокійний  ззовні,
Продовжував  Арга:  "Я  перед  боєм
Вмовляв  не  проливати  дарма  крові  -
Нерівний  бій  був  з  чорною  ордою.  

Твій  старший  син,  твій  первісток,  на  тебе...
Він  копія  тебе...",  -  "Ти  зволікаєш,
Кажи  скоріш,  Арга,  бо  знати  треба
Що  старший  мовив  син,  яких  то  таєн?"

Сказав:  "Приймемо  бій,  монахів  чорних
Затримаємо,  хоч  на  дів  години".
"Навіщо    вам  тут  гинуть  від  потвори,  
Навіщо  вам  цей  час?"  -  питав  я  сина.

"Сім'єю  встановили  так  на  раді,  -
Твій  старший  відповів,  -  життя  щасливе,
Батькам  на  дві  години  хай  хоч  в  радість
Триває  -  Радомиру  й  Любомилі."

"Все  ж  стримували  чорних  кардиналів
І  князя  дуже  військо  хлопці  й  діти,
Весь  день.  Дітей  монахи  порубали,
Прийдуть  в  твоє  помістя  з  сонця  світлом.

Прийшов  ваш  рід  спасти,  -  Арга  вів  далі,  -
Ми  знаєм:  можна  втілитися  знову,
Гарантії,  однак,  такі  не  дали,
Щоб  в  тіло  рідне  втрапити  по  крові.

Лиш  правнук  твій  на  це  єдиний  здатен,
Віддай  свого  нащадка  й  Любомилу,
А  я  їх...",  -  та  не  зміг  він  доказати,
Побачив,  як  в  сльозах  тулилась  тілом

До  дерева  Вона,  до  грудей  руку
Притисла,  вбита  горем,  літня  жінка.
"Чи  чула  про  синів  і  про  онуків
Арги  слова?",  -  "Так,  чула  цю  новинку..."

"Так  чом  же  гірко  плачеш,  Любомило?,  -
Волосся  гладив  жінці  Радомир,
І  руку  цілував,  -  за  день  щасливий
Життя  віддали  діти  і  за  мир,

Негоже  нам  прожить  його  в  печалі"
"Негоже",  -  посміхнулася  крізь  сльози,
"Волхвів  колись  секрети  пізнавала,
Розумна  ти,  придумай,  як  без  прози

Добу  прожить  до  ранку  геть  від  горя."
"Подумаю,  та  правнучка  вже  зараз
Нам  час  нагодувать".  За  руки  поряд,
Хоч  літня,  але  жваво  бігла  пара.

В  сідло  заліз  Арга  і  вслід  кричав  їм:
"Безумці  ви  дурні,  сентиментальні,
Потрібно  рятуватися  негайно,
Чекає  результат-бо  вас  фатальний,

Поранені,  не  встигнете  у  простір
Про  втілення  послать  останню  думку,
Врятуюсь  я,  і  вас  чекав  у  гості".
Людмила  не  зайшла  ще  за  лаштунки:

"Скачи,  Арга,  в  лісах  спасайся  сам  ти,
Шлях  інший  ми  обрали  для  спасіння".
Арга  свого  пришпорив  росинанта,
Піднявши  на  диби,  помчав,  неспинний.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2013

Частина 11. ВЕДРУСЬКІ ПОЛОГИ.

У  ті  часи  народжувала  жінка,
Як  правило,  у  власній  рідній  хаті,
Вже  знала  від  бабусі  Любомилка,
Симптоми  й  відчуття  які  чекати.

Лягала  у  коритце  дерев'яне,
Місцину  кращу  годі  і  шукати,
Вона  ж  пізніш  колисочкою  стане
Для  їхнього  малого  немовляти.

Вода  лилась  в  коритце  те  джерельна,
Близька  температурою  до  тіла,
Для  ніг  робились  виступи  ретельно,
Щоб  рожениця  впевнено  сиділа.

Краї  ж  усі  загнуті  в  тої  ванни,
Міцненько  щоб  триматися  за  стінки,
А  градуси  повітря  -  оптимальні
Для  тіла  вже  оголеної  жінки.  

Цю  ванну  Радомирко  клав  на  стелю,
Щоб  жінка  в  ній  дивилась  на  схід  сонця,
Посудина  з  водою  поруч  неї,
Поменше  ванни  клалася  в  сторонці.

Стояла  недалеко  лавка  також,
Чотири  рушника  на  ній  із  льону,
Тканина  була  ніжною,  без  знаків,
Без  вишивки,  спокійна,  однотонна.

В  кімнаті  чоловік  лиш  був  присутній,
Ні  рідні,  навіть  бабки-повитухи,
Дитиночці  не  мали-бо  майбутній
Завадити  вродитись  сильній  духом.

Підпалював  пред  схватками  багаття
Дбайливий  чоловік  спереду  хати,
Там  родичі,  волхви  і  бабки  знатні
Збирались  на  майбутнє  дивне  свято,

У  кошиках  приносили  наїдки,
Сідали  під  навісом,  по  законам  
Ніхто  не  міг  з  тодішніх  дива  свідків
Помістя  перетнуть  чіткі  кордони.

Не  міг  і  чоловік  до  них  підходить,
Ніщо  відволікать  не  мало  думку
Батьків  нових  від  дитятка  приходу,
Ішли  до  них  лиш  в  разі  порятунку.

З  дитиною  ввесь  час  вела  розмову
Матусенька  щаслива  при  пологах,
І  добрим  підбадьорювала  словом
На  світ  іти  без  страху  і  тривоги.

Отець  виймав  з  води  свою  дитину,
І  слиз  увесь  із  ротика  і  носа
Відсмоктував  напротязі  хвилини,
До  матері  із  трепетом  підносив,

Поклавши  на  живіт  щасливій  мамі,
Турботливо  грудьми  маля  кормила.
І  різав  пуповину  батько  вправно,  -
Закопував  її,  як  вечоріло.  

Маля  брав  на  рушник  і  мив  ретельно,
У  інший  завертав  і  клав  на  постіль,
З  посудини,  що  поруч  у  оселі,
Він  жінку  обмивав  в  приємній  млості,

У  постіль  проводжав  до  немовляти,
Окроплював  матусі  простирадло
Грудним  же  молоком  швиденько  тато,
Рідніший  захисник-бо  і  порадник.

Дивився,  вже  на  сплячих,  ще  довгенько,
У  вогнищі  запалюючи  дрова,
А  воду,  де  народжувала  ненька,
Під  дерево  родинне  лив  за  рогом.

Туди  ж  тоді  прикопував  плаценту,
З  труби  виднівся  дим  -  як  знак  для  гостей,
Вони,  його  побачивши,  моментом
Віталися,  казали  радо  тости.

Ведруси  знали:  чує  немовлятко
Батьків  думки  іще  в  утробі  мами,
В  цій  аурі  знаходиться  при  схватках,
На  світ  іде  із  тими  же  з  думками.

Не  було  у  приміщенні  сторонніх,
Що  можуть  страх  навіяти  малому,
Комфорт  його  у  батьківському  лоні
Ніхто  не  мав  порушувати  вдома.

Тому  під  час  пологів  чітко  знали
Культуру  цю  вже  наші  молодята,
Їх  первісток  без  болю,  досить  плавно
З'явивсь  на  білий  світ,  немов  на  свято.

Народжувала  легко  Любомила,  
Не  біль  була  у  криках  -  тільки  радість,
А  Радомир  квадратик  кожен  тіла
Хотів  своїй  коханій  цілувати.

Він  став  пред  нею  вдячно  на  коліна,
Коли  з  малим  лежала  рада  ненька:
"Спасибі,  Любомило,  ти  богиня!
Ти  диво  сотворила-бо  маленьке!

В  життя  ти  можеш  втілювати  мрії".
"Ми  сотворили,  милий  Радомире!",  -
Від  радості  її  змокріли  вії,
Всміхалися  батьки  від  серця  щиро.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013

Частина 10. РОДОВЕ ГНІЗДЕЧКО.

Закохані  знайшли  швиденько  місце,
Де  в  затишку  оселиться  Кохання,    
Турботою  огорнене  помістя
Плодами  віддаватиме  пошану.

За  селища  околицю  обоє,
Як  змовившись,  тоді  зайшли  в  лісочок,
Потічок  між  дерев  виднівся  хвойних,
Прохладу  ніс  із  дзюркотом  співочим.

Бував  тут  Радомир  вже  і  раніше,
Тут  мріяв  про  сім'ю,  життя  із  Нею,
Вона  на  скакуні  також,  і  пішки
Гуляла  вже  по  цій  лісній  алеї.

Коня  одного  разу  тут  спинила,
Чом  саме  тут  -  не  знала  те  дівчина,
По  проліску  ходила  Любомила,
Берізку  обіймала,  мов  дитину.

Тепер  стояли  парою  вже  разом.
"Бувати  тут  подобалось  одному,
Хотів  би,  щоб  наш  рід  тут  жив  із  часом",  -
"І  я  тут  почуваюсь,  ніби  вдома".

Назавтра,  починався  лиш  світанок,
Привіз  він  на  візку  прути  й  жердини,
Траву  почав  косити,  як  кохану
Побачив  на  коні,  свою  єдину.

Тоді  замилувавсь  видінням  дивним,
Затьохкало  серденько  в  грудях  дужих.
"Творець,  тебе  вітаю  в  нову  днину!
Тасьму  я  кольорову  везла,  друже,

Насадження  майбутні  щоб  відмітить".
"За  дня  тобі  я  дякую  прикрасу!"
І  вдосвіта  щодня  з  ранковим  світлом
Приходили  сюди  обидва  часто.

Курінь  зробив  в  цей  час  же  парубійко,
Жердини  закопав  тоді  ж  у  землю,
З'язав  також  до  купи  товсті  гілки,
І  стіни  спорудив  та  міцну  стелю.

Сухенькою  покрили  все  травою,
І  тканим  полотном  встелили  стіни,
Дві  постелі  зробили  із  любов'ю:
Солома  була  знизу,  зверху  -  сіно.  
   
В  домівці  ночували  часто  разом,
Та  в  близькість  не  вступали  до  вінчання,
Бо  для  майбутніх  діток  це  образа  -
Повір'я  чітко  знали  це  кохані.      
           
До  того  ж,  працювали  спозаранку:
Дощечку  Радомир  приніс  широку,
Різцем  на  ній  зобразив  план  ділянки,
Світила  всі,  їх  рух  -  в  короткі  строки,

Ще  вдень  і  ніч  наносив  силу  вітру,
І  напрямок,  узимку  ж  -  кількість  снігу.
І  кожен  мав  дощечки  ці  нехитрі,
Що  були,  мов  погоди  точні  книги.

В  думках  на  весну  наші  молодята
Завершили  проект  уже  належний,
Криничку  Радомир  скінчив  копати,
Струмок  обгородивши  обережно.

Два  тижня  ще  -  і  саджанці  саджати,
В  оселі  кожній  пара  їх  жадана,
У  селище  пішли,  в  сусідські  хати:
Вже  час-бо  готуватись  до  вінчання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013

Частина 9. ДОШЛЮБНІ ІГРИЩА.

А  час  збігав,  дорослішали  діти,
Пора  прийшла  для  пошуку  коханих,
Для  молоді,  що  розцвіла,  як  квіти,  
У  поміч  були  ігрища  й  гуляння.

Збиралися  ведруси  вечорами
За  селища  околицею  часто,
Багаття  зігрівало  між  ярами,
Пісні  переливалися  горласто.

Гуляння  раз  у  тиждень  було  спільне,
Де  селищ  кілька  сходилось  водночас,
Проводилися  ігрища  й  для  цілі,
Коханих  віднайти  аби  охочим.

Простими    ті  обряди  були  ззовні,
Та  сенс  в  них  полягав  тоді  великий,
Людину-бо  по  духу  і  по  крові
Знайти  могли  у  натовпі  безликім.  

"Струмочок"

Гуртом  попід  пісень  веселі  звуки,
Численних  молодят  ставали  пари,  
Одне  за  одним,  бралися  за  руки,
Угору  їх  всі  разом  підіймали.

Юнець  з  юнцем  стояли  в  парі  спершу,
І  з  дівчиною  дівка,  хто  був  ж  лишній,
Без  пари,  чи  в  шерензі  хто  найперший,  -  
В  кінець  "струмка"  всі  сходились  неспішно,

Під  піднятими  догори  руками,
Схилившись,  до  "струмка"  ішли  початку,
Не  дивлячись  уверх,  тоді  плескали  
По  чийсь  руці,  чия  -  не  мали  й  гадки,

Вони  і  їхній  вибір  тимчасовий,
Попереду  ставали  впарі  тут  же  ,
Без  пари  хто  -  вкінець  шеренги  знову
Ішов  шукать  людину  небайдужу.

За  руки,  може,  вперше  взялись  люди,
Та  обмін  почуттями  був  між  ними,  
Любов,  або  відторження  у  груди
Без  слів,  лише  крізь  дотик,  швидко  линув.

Мінялись  пари  протягом  цих  ігор,
Тому  зрівнять  на  диво  було  легко,
Чия  рука  у  серце  шле  відлигу,
Чия  ж-то  для  душі  -  чужа  й  далека.  

"Частівка  -  говорушка"

Ставали  в  дві  шеренги  молодята  
Навпроти  одне  одного  обличчям,
У  першій  юнаки,  в  другій  -  дівчата.
З  кінця  яка  дівчина  була  ближче  -

Присвячувала  віршика-частівку
І  танець  свій  навпроти  юнакові,
По  скінченні  плескали  двічі  дівки,
Притупували  також  однаково.

В  цей  час,  якщо  не  встиг  юнак  навпроти
Придумать  гідну  відповідь  дівчині,
Наступному  співала  свої  ноти,
Розмова  так  тривала  без  упину.  



На  ігрища  прийшла  і  Любомила  
Тут  був  і  Радомир.  Арга  з  ним  поруч,
Та  погляд  свій  не  мав  відвести  сили
Від  Неї  ліпший  друг,  неначе  хворий.

Почалась  гра  в  "струмок".  Хоробрий  завжди  
Став  Радомир  зненацька  тут  несмілим,
Не  зважився,  чого  таїти  правду,
За  руку  взяти  в  пару  Любомилу.

Коли  ішов  між  парами,  схилившись,
Відчув  її  з  закритими  очима,
Та  поруч  неї  крок  зробився  швидшим,
І  взяв  тоді  за  руку  Він  хлопчину.

Арга  ж  тоді  вже  діяв  більш  рішуче,
Коли  проходив  поруч  Любомили,
Торкнувсь  за  руку  дотиком  жагучим,
І  з  нею  на  чолі  всіх  став,  щасливий.    

Питали:  "Як  твою  тримала  руку?
Стискала  чи  недбалою  була?"
"Здається,  що  рука  в  солодких  муках
За  хвильку  вже  згоріла  би  до  тла!"

Це  чув  і  Радомир,  а  всередині
Вогонь  палав  і  в  ньому  вже  давненько,
Він  запалав  ще  в  ярмаркову  днину,
Забилося  скоріш  тоді  серденько.

Про  неї  думав  хлопець  без  упину,
Вві  сні  вона  приходила  не  раз.
Стояв  тепер  між  всіх  посередині,
В  частівки  починалася-бо  гра.

Арга  стояв  від  нього  недалеко,
В  шерензі  трішки  скраю  -  Любомила,
Дійшла  й  до  неї  черга,  соловейком
Частівки  заспівала  враз  щосили.

Всі  швидко  зрозуміли:  цю  дівчину
Ніхто  перемогти  вже  був  не  в  змозі,
Бо  змінювала  теми  без  упину,
Куплети  чудернацькі,  а  не  проза.

По  черзі  програвали  їй  хлопаки,
Хоч  була  наймолодшою  між  всіми,
Як  черга  до  арги  дійшла,  ніяку,
Все  ж  відповідь  він  дав  одну  єдину,

Та  знов  дівиця  змінювала  тему,
І  складно  жартувала  так  віршами,
Що  відповідь  шукав  Арга  даремно,
Наступний  -  Радомир.  Йому  пошану

Вклонившись  віддала,  і  знову  пісня:
"Сміливий  і  промовець  ти  нівроку,
Речей  пізнав  багато  й  не  запізно,
Забув  як  сукню  прав  мою  з  прискоком?"

Сміявся  хтось,  з  чергового  мов  жарту,
А  хтось  не  зрозумів,  про  що  розмова,
І  Радомир  не  ніс  у  думках  варту,
Тому  й  не  відповів  тоді  нічого.

На  відповідь  лишалось  обмаль  часу,
Та  знав,  що  час  тіка  безповоротньо,
Не  втратить  же  його  Він  цього  разу,
Зробив,  немов  у  сні,  до  неї  кроки.

Геть  близько  підійшов,  усі  замовкли,
Ніхто  не  знав,  порушення  чом  правил,
А  він  стояв  до  неї  вже  навпроти,
Зненацька  вчули  всі  слова  ласкаві:

"З  тобою  міг  би,  чарівна  богине,  
Створить  навічно  Простір  я  Любові."  
"Мій  Бог,  тобі  в  великім  сотворінні  
Завжди  допомагати  я  готова".    

Впізнав  у  цій  дівиці  незвичайній
З  далекого  дитинства  ту  малявку,
Що  в  озері  їй  сукню  прав  старанно,
Впізнав,  узяв  за  руку    її  палко,

Пішли  удвох,  не  бачачи  нікого,
Шеренги  всі  завмерли  у  мовчанці,
У  вічності  проводила  дорогу
Любов  своїх  щасливих  двійко  бранців.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2013

Частина 8. ШКОЛА БОГИНЬ.

Що  ж  сталось  з  Любомилою  за  роки,
Де  мудрості  та  спритності  навчилась?
Вперед  допомогла  зробить  їй  кроки
Ведруська  школа.  Що  ж  дало  їй  сили?

До  старості  глибокої  з  дитинства
Щорічно  всі  здавали  тут  екзамен,
Життю  в  цій  школі  кожен  довго  вчився,
Її  програма  складена  віками.

Вселялась  ненастирливо  в  ній  мудрість,
Уроки  відрізнялись  від  сучасних,
На  вулиці  відсутня  була  дурість,
Обряди  були  легкі  і  прекрасні.

В  них  участь  брали  діти,  наче  в  іграх,
Насправді  ж-то,  навчалися  наукам.
Екзамени,  як  свята,  в  більшій  мірі,  -
До  успіху  залізна  запорука.

Наприклад,  взимку  свято  є  -  Колядки,
Співають  дітки  радісно  куплети,
Вірші  й  мотив,  багаті  на  вигадки,
Самі  і  пишуть  юнії  поети.

Веселих  свят  тягнулась  довга  низка,
Ведрусам  слугувала  ця  система,
Виховуючи  діток,  мов  колиска,
Для  світу  пізнання  чудова  схема.

Волхви  -  то  вчителі  були  бродячі,
Про  світ  нові  розносили  події,
Бояни,  барди  почуттів  нестачу,
Минуле,  майбуття  несли  у  співах.

Не  гнав  дітей  ніхто  на  їх  уроки,
Сам  вчитель  привернути  мав  увагу,
Навчання  йшло  таке  в  короткі  строки,
І  діти  відчували  в  ньому  спрагу.

До  самої  появи  в  ній  Любові
Не  була  Любомила  на  уроках,
Не  слухала  історії  волхвові,
Пісенні  не  цікавили  пророки.

Любов'ю  лиш  огорнена,  маленька
Сприйняла  враз  бабусину  пораду:
Волхвів  піти  послухати  серденьком,
І  все  це  -  для  коханого  заради.

"Як  той  прийде,  що  вчить  співать,  як  боги,
Піду  тоді",  -  так  вирішила  дівка,
Та  він  не  йшов...  Пішла  до  чергового,  -
Казав  щось  про  рослинки  він  та  ліки.  

"Навіщо  це  мені?  Геть  не  потрібно!
І  так  це  знають  всі  удома  рідні,
І  навіть,  як  в  рослинках  буду  здібна,
Як  хлопець  взнає,  що  його  я  гідна?"

І  слухала  волхва  одним  лиш  вухом,
Із  подругами  мовчки  на  колоді,
А  іноді  підводилась  хитруха,
В  полянковій  блукала  прохолоді.

Зраділа,  коли  лекція  скінчалась,
Зненацька  волхв  старий  звернувсь  до  неї:
"Скажи,  промова  була  нецікава?"
"Ні  просто  непотрібні-то  ідеї

Для  справ  моїх  секретних  аніскільки"
А  вчитель  лиш  всміхнувсь.  Все  бачив  старець,
В  дівочих  справах  досвід  мав  великий:
"Права,  знання  в  пригоді  мо'  не  стануть

Бо  ти  іще  дитя,  а  я  дівчатам
Про  них  повідомляю  лиш  дорослим,
Як  кожній  найгарнішою-то  стати,
І  як  із  Ним  створить  Любові  простір.

Узрівши-бо  його,  юнак  захоче,  
Під  враженням,  пізнать  хто  був  у  змозі
Створить  красу  велику,  і  на  очі
Творця  цього  побачить  на  порозі.

Дівчатам  розкажу  ще  по  секрету,
Вінець  як  плести,  як  відвар  зробити,
Що  зварений  коханому  поету,
Вмиватись  чим,  щоб  тіло  пахло  літом.

Це  слухала  маленька  Любомила,
Чому  раніш  не  слухала  старого?  
Все  більше  й  більше  дівчинка  жаліла,
Що  до  вохлвів  нетоптана  дорога.

"У  селищі  Ви  будете  ще  довго?"  
"Піду  через  два  дня",  -  казав  учитель.
"Прошу  Вас,  чи  Ви  матимете  змогу
Дві  ночі  ці  у  нас  перепочити?"    

"У  інші  обіцяв  зайти  домівки,
Проте,  якщо  так  сильного  цього  хочеш...",  -
"Так,  травки  хочу  знать!"  -  казала  дівка,
І  волхв  їй  присвятив  два  дні  охоче.

Мудрець-бо  знав:  в  Любові  є  натхнення,
Що  сенс  наук  пізнать  за  день  поможе,
Прощаючись,  сказав  дівчині  чемно:
"Прийде  ще  волхв,  знання  його  несхожі,

Про  зірки  і  небеснії  світила,  -
Зуміє  хто  пізнать,  на  небі  зірку
Той  зможе  запалить  людині  милій,
Що  буде  двом  світить  уже  довіку.

Наступний  волхв  навчить  скоряти  звірів,
Коня  як  приручити  при  потребі,
І  бард  прийде,  чий  гарний  спів  без  міри,
Навчить  тебе  співать,  як  боги  в  небі."

"Скажіть,  до  кого  все  ж  ходить  не  варто?"
Знов  хитру  затаїв  наш  дід  усмішку  :
"Не  стане  часу  грать  тобі,  права  ти,
Не  йди  до  всіх.  Жалій  дитячі  ніжки.

Навіщо  тобі  вчитись  малюванню,
І  вишивці,  що  сенс  у  ній  таємний,
Навіщо  ця  наука  здалась  панні,
Як  старша  є  сестричка  в  тебе,  певно?

Навіщо  знать,  як  почуття  в  сорочку,
Укласти,  боронила  щоб  від  горя?
І  кашу  як  зварить  з  любов'ю,  дочко,
Що  й  душу  сповнить  людям,  з  плоттю  поряд?"  

Захочеш  гарну  сукню  в  подарунок,
Чи  хлопцеві  сорочку  дарувати,
Проси  сестричку,  за  її  рахунок
Творіння  в  тебе  з'явиться  строкате.

Захочеш  пригостить  когось  ти  квасом,
Проси  сестру,  чи  подружку  хорошу,
"Не  буду  я  просить!  Сама  прикраси,
Чи  їжу  приготую...  не  попрошу!

Суперниці  вони  мої  найближчі!"
"Суперниці?!  А  в  чому?",  -  дід  спитався.
"Є  хлопчик  в  мене...  Дилди  ці  вже  вищі,
До  них  його  увага  поверта  вся.

"На  капищі  водили  хороводи,
Я  бачила...І  я  йому  сорочку
Від  Каті  даруватиму  і  вроду?
Чи  квас  йому  від  подруги?  Не  хочу!

Нізащо!  Не  бувать  цьому  ніколи!"
"Чому  ж  не  буть?  Ти  кажеш,  він  кайкращий",  -
"Найкращий!  Точно  знаю.  Моя  доля."
"Скажи  тоді,  чом  кращий  цей  нізащо

Сорочку  не  отримає  найліпшу,
Чи  квас?",  -  Зробив  тут  паузу  маленьку.
"Чи  кращу  наречену,  найгарнішу?"
У  дівчинки  забилося  серденько:

"Найкращу  наречену?",  -  "Звісно,  звісно...
Добра  ж  йому  бажати  маєш,  панно?"
Тоді  вона  завела  мовби  пісню:
"Найкращою  для  нього  точно  стану!"

З  цікавістю  ходила  між  волхвами,
І  жадібна  до  знань,  все  брала  пам"ять,
Питаннями  своїми  дивувала,
Бо  знала  -  знадобиться  все  з  роками.

Любов  допомагала  їй  в  навчанні,
І  мудреців  читала  швидко  думки,
Любов  -  найголовніший  в  спонуканні
Учитель!  -  я  скажу  без  розрахунків.

Із  легкістю  вбирала  всі  науки
Дівиця,  всі  роботи  бездоганно
Освоїли  чудесно  спритні  руки,
І  ззовні,  наче  з  квіточок  зібгана.

Від  першого  волхва-бо  Любомила
Пізнала  мудру  істину  Любові:
"Як  з  богом  хочеш  буть,  то  треба  сили,
Богинею  щоб  буть  самій  по  крові."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013

Частина 7. ЧАРІВНА МАЙСТРИНЯ

Минуло  десять  років,  разом  з  другом,
Що  звавсь  Арга  по  ярмарці  святковій
Йшов  Радомир  веселий,  без  напруги,
Заводивши  захоплено  розмови.

Арга  вважавсь  різьби  великий  майстер,
Картини  малював  також  чудесні,
Міг  викувать  з  металу  гарні  айстри,
Ліпив  із  глини  статуї  небесні.

Йшли  на  виставу  мандрівних  артистів
Арга  і  Радомир,  натхненні  святом,
Коли  позвали  їх  зненацька  свистом:
"Чи  бачили  сорочку  ви  строкату?

Вона  уся  з  гладенької  тканини,
А  вишивка,  мабуть,  з  таємним  сенсом  -
Орнамент-бо  такий  до  цеї  днини  
Не  бачили  місцеві  поселенці."

Підправив  інший  -  "Добра  та  сорочка,  -
Прекрасніша  значніше  продавчиня!
Дівиць  таких  не  зна  округа  в  очки."
Під  враженнях  Арга  питав  хлопчину:

"Поглянуть  як  на  диво  це  безмежне?"
І  рушили  усі  поміж  рядами,
Де  одяг  і  прикраси  всі  належні,
В  одному  місці  натовп  -  хлопці  й  дами,

Там  люди  милувались  справжнім  дивом  -
Сорочка,  що  на  всі  була  не  схожа,
"Цей  візерунок,  -  крик  Арги  щасливий,  -  
Великий  майстер  виробить  лиш  може."

"Та  що  там  візерунок?  глянь,  хто  поруч!"
І  друзі  задивились  на    дівицю  :
"Туга  косичка  руса,  дуги-брови,
Блакить  очей,  рум'янець  на  обличчі."

"Ще  й  гостра  на  язик,  у  мові  -  вірші",  -
Якийсь  хлопчина  вигукнув  високий,
"Ще  -  ніжна  й  неприступна",  -  мовив  інший,  -
"Поговоріть  із  нею,  ясноокі!"

"Не  зможу  я,  щось  подих  прихопило",  -
Сказав  їм  Радомир.  Арга  ж,  напроти,  
Заговорив  з  дівицею  уміло:
"Скажи,  сорочка    -  це  твоя  робота?"

"Моя",  -  дівиця  очі  опустила,
"Вкорочувала  вечір  цим  зимовий,
Бувало,  й  на  зорі,  як  мала  сили,
Я  ткала  цю  сорочку  знову  й  знову."

Питав  Арга:  "Що  хочеш  за  роботу?
Яку  установила,  дівко,  плату?"
На  хлопців  підняла  дівчина  очі,
В  захмарну  височінь  знесла  крилато.

"Цю  річ  я  подарую  лиш,  без  плати,  
Тому,  хто  добрий  молодець  і  славний,
Собі  лишень  дрібницю  можу  взяти,
Цілком  підійде  кінь  мені  буланий."  

Лунав  ще  довго  вигуками  натовп,  -
"Ось  так  красуня!  Відповідь  же  гідна!  -
Коня,  -  всього  дрібничку,  -  хоче  взяти,
Дівиця-то  не  промах,  гарна  й  здібна!"  

Ось  навпіл  розділилися  горласті,
По  сторони  обидві  розійшлися:
Вів  жеребця  буланої-бо  масті
Арга.  Гарячий  кінь  мав  гарні  риси.

"Оце  так  диво-кінь,  -  казали  люди,  -
Невже  його  віддасть  тепер  хлопчина?"
Арга:  "Тепер  твоїм,  дівчино,  буде
Цей  кінь  (отець  віддав),  за  сорочину".

"Спасибі",  -  тихо  мовила  красуня,  -
Бажаючих  купить  було  чимало.
Сорочка  -  то  від  мене  вам  дарунок,
Тобі,  а  може  й  іншому  віддала  б."

"Ага!  Злякалась  дівчина-майстриня,  -
Сміялись  люди,  -  "Кінь-таки  гарячий,
Конячку  все  ж  чекала,  в  тім  не  винна  -
Бо  кінь  цей  необ'їжджений  так  скаче!"

Всміхнулася,  зістрибнула  з  підводи,
Замовкли  всі:  був  стан  її  прекрасним,
Предстала  пред  всіма  у  повній  вроді,
І  до  Арги  наблизилась  тим  часом.

Арга  раптово  випустив  вуздечку,
Стояв  від  несподіванки,  мов  камінь,
Не  в  силах  більше  вимовить  словечка,
Вона  ж  коня  торкнулася  руками.

Лівицею  коню  здавила  ніздрі,
Погладила  буланого  по  морді,
Затих  гарячий  кінь,  уже  не  грізний,
І  зовсім  вже,  здавалося,  не  гордий.  

Схилила  до  землі  коня  голівку,
Упав  пред  нею  низько  на  коліна,
Всім  тілом  опустився  на  долівку,
Прогнувши  так  покірно  юну  спину.

З  людей  в  нестямі  вийшов  старець  сивий:
"Волхви  лишень  скоряти  можуть  звірів,
Старі,  і  то  не  всі.  Та  як  можливо,
Що  дівчина  млада  коня  скорила?

Як  звуть  тебе,  чарлунко,  і  чия  ти?"
"Із  селища,  що  поряд,  Любомила.
Чия  я  буду?  Донька  свого  тата,
Він  строгий.  Ось  і  батечко  мій  милий!"

"Коли  був  строгим?",  -  батькова  усмішка,  -
"Ти  що  тут  натворила,  Любомилко?"
"Нічого,  так,  з  конем  погралась  трішки."
"Пусти  коня...пора  іти  в  домівку."
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013

Частина 6. ДРУГА ЗУСТРІЧ. ДІВЧАТА З ГЛЕКОМ КВАСУ.

Додому  повернулась  Любомила,
Збиралося  сімейство  на  вечерю,
За  стіл  малій  сідати  не  хотілось,
Припала  до  бабусі,  погляд  в  стелю:

"Бабулечка,  підемо  в  сад  зі  мною,
Тобі  я  розповім  тоді  про  диво."
А  батько  заперечив  швидко:  "Доню,
Всі  за  столом,  тікати  нескрасиво!"

Поглянув  на  обличчя  доньки  знову,
Всміхнувсь  -  ведруси  знали-бо  раніше
Ту  благодать  дитячої  Любові,
В  сім'ю  прийнять,  як  з  неба  дар  ніжніший.

Цінили  благодать  вони  велику
Енергії  Любові,  і  взаємно
Любов  до  них  тягнулась,  мов  гвоздика,  -
У  цьому  їхня  мудрість  потаємна.

"Ідіть  швиденько  в  сад,  скуштуйте  ягід",  -
Сказав  отець  немов  байдужим  тоном.
В  саду  бабуся  ніжила  увагу,
Онучка  пригорнулася  до  лона:

"Бабусечка,  я  там,  на  сінокосі
Із  подружками  грала  безтурботно,
Кататися  на  копни  бігли,  босі,
Мені  не  по  душі  таке,  нудотно,

Іду  собі,  зненацька  він  під'їхав  -
Добріший,  найгарніший  парубійко
Коня  свого  спинив,  і  мовив  тихо:
"Благаю,  на  копні  проїдься,  дівко..."

"Таки  тут  щось  з  ним  сталося,  бабусе?"
"З  тобою,  скорше,  сталось  щось,  онучко,
Як  звуть  його?"  -  "Не  знаю,  йти  він  мусив".
"Ти  правду  розкажи,  усе  до  кучки".

"По  правді?...так..упала  я  в  калюжу,
Він  сукню  прав,  і  на  копні  катав  ще,
Як  звати  не  сказав...А  ще  байдужо
"Малявка"  звав,  і  геть  не  повертався."

Бабуся  пригорнула  тут  онучку,
Мов  пестила  енергію  Кохання,
Голівку  тихо  гладила  і  ручки
І  пошепки  молилася  з  благанням:

"Енергія  велика  ти  від  Бога,
Допоможи  онучці  благодаттю,
Серденько  не  спали,  молю,  в  тривогах,
Дай  сил  на  сотворіння  онучатам".

Уголос  же  сказала:  "Любомилко,
Ти  хочеш,  щоб  дививсь  він  лиш  на  тебе?"
"Так  хочу!"  -  "Не  зроби  тоді  помилку,
Три  роки  спілкуватись  вам  не  треба".

"Чому?"  -  "Тебе  побачив  він  брудною,
Ти  плакала  і  була  безпорадна,
Знайомий  він  з  малявкою-тобою,
Над  ним  три  роки  образ  цей  підвладний.

В  цей  час  зростеш,  доросліша  й  розумна,
Ти  станеш  вже  красунею,  онучко,
Та  час  свій  не  спали  лишень  бездумно,
Його  старайся  використать  гнучко."

"Я  буду  намагатись  дуже-дуже,
Ти  тільки  підкажи,  бабуся,  як?"
"Секрети  всі  повідаю,  як  ружа
Розквітнеш  ти,  повернеться  хлопчак,

У  строгості  виконуй  лиш  усе  те,
Про  що  повіда  розповідь  моя".
"Кажи,  бабуся,  сильна  мов  планета,
Зроблю,  не  помилюся  ні  на  п'ядь!"

"Раніше  прокидайся,  без  капризів,
Біжи  скоріш  вмиватись  до  струмка,
Опісля  же  прийми  удома  їжу,
Не  ягід  з  цукром  -  кашки  з'ж  злегка".

"Навіщо  то  мені  робити  вдома?
Не  бачитиме  він  моїх  зусиль..."
"Краса  проступить  ззовні  невідома,
Що  викличе  у  серці  сотні  хвиль!"

І  чітко  слідкувала  Любомилка
Бабусиним  секретам  та  порадам,
Усим  дрібницям  -  жодної  помилки,
Роки  минули  швидко,  мов  декада.

Без  місяця  вже  три  минуло  роки,
На  ярмарку  з'їжджалися  до  капища
Візки  з  людьми,  та  сталось  ненароком
Примкнув  один  візок,  шукавши  затишок,

До  тих  воріт,  де  жила  наша  дівчина.
Дивилася  удаль  з  сестрою  старшою,
На  ті  візки.  Один  спинився,  ввічливо
Промовив  хтось:  "Здоров'я  дому  вашому!

Кваску  хотілось  випити,  з  дороги  ми,
Забули  власний  взяти  -  вся  історія,
Години  нам  здались  напрочуд  довгими,
Сімейство  віз  лани  крізь  неозорі  я".

Забились  в  Любомили  в  серці  дзвоники:
Між  них  і  Радомир  сидів  із  віжками,
Коханий  керував  сімейства  коником.
"Хвилинку!",  -  і  в  комору  хутко  ніжками,

Миттєво,  не  чекаючи  хвилинами,
Мов  метеор,  побігла  вже  за  глеком,
Біля  дверей  відерце  перекинула,
Думками  в  небесах  була  далеко.

Із  глеком  во  воріт  підбігла  хутко,
Віддихалась,  статечно  вийшла  з  хвіртки,
Лиш  вогники  в  очах  -  ні  краплі  смутку,
Сімейства  батьку  квас  подала  швидко,

Дівочий  погляд  впав  на  Радомира  -
Та  він  дививсь  на  старшу  Катерину,
Допив  за  батьком  квас  і  старшій  щиро
"Спасибі,  квас  був  добрий!"  вміло  кинув.  

Підвода  віддалялась,  Любомила
Услід  йому  дивилась,  втім,  до  лави
У  сад  побігла,  гірко  заревіла.
"Чом  знов  сумна?"  -  бабусине  ласкаво.

Крізь  плач  розповідала  їй  онука:
"Під'їхали  і  квасу  попросили,
Там  був  і  він,  що  з  ним  тяжка  розлука,
За  квасом  бігла  я,  що  було  сили,

Принесла  квас  у  глечику  я  гостям,
Всі  пили,  пив  і  він,  але  Катрусі
Той  глек  віддав,  розлучниці,  у  млості,
І  їй  "спасибі"  мовив  красень  русий!"

Вона,  здорова  дилда,  з  ним  стояла,
Тим  часом  як  ходила  я  за  квасом  
Розлучниця  -  сестра  рідненька,  краля,
І  він  їй  усміхавсь,  мій  любий  красень!

"Чом  на  сестру  образилася  гірко?
Вини  немає  в  сестриних-бо  діях,
В  тобі  вина."  -  "У  чому  ж?  Парубійка
Увагу  чом  отримати  не  смію?"

"Послухай-но  уважно.  Катеринка
На  сукні  рукавах  створила  гладко
Всю  вишивку  барвисту.  Ти  ж  хвилинку
Жаліла,  щоби  рівно  вишивати.  

Сестра  твоя  говорить  ще  віршами,
В  колядках  між  дівчат  вона  є  краща,
Ти  ж  -  зовсім  не  спілкуєшся  з  волхвами,
Вони  ж-бо  вчать...А  ти,  дівча,  ледащо.

Обранець  твій,  мабуть,  розумний  хлопчик,
Красу  оцінить,  певно,  він  і  розум."
"Три  роки  спілкуватись  знов  не  схоче?"
"Хто  зна...  і  три,  і  п'ять  -  все  бути  може".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2013

Частина 5. ПЕРША ЗУСТРІЧ. МАЛЯВКА НА СІНОКОСІ.

Змаганнями  ведруські  були  свята,
Де  спритність  проявлялася  і  розум,
Але  й  робота,  радістю  багата,
В  піснях  кипіла  жваво  й  стоголосо.

Прийла  уже  й  пора  для  сінокосу,
І  селище,  від  мала  до  велика,  
Удосвіта,  в  сорочках  білих,  босе,
На  луки  прагне  із  веселим  криком.

На  конях  хлопці,  всміхнені  обличчя,
В  руках  віжки  тримають  довжелезні,
Щоб  ними  сіна  свіжого  копиці
Та  до  стогів  підтаскувать  кремезних.

Сім'я  на  двох  візках  летить  по  стежці,
Дядьки  також  із  косами,  статечні,
З  граблями  їх  жінки  і  діти.  Решта  -
Між  косарів  ще  бавиться  малеча.

У  кожного  стоги  свої  в  помісті,
Та  навики  показують  робочі,
Від  інших  крадькома  черпають  істин,
А  молодь  на  знайомства  вся  охоча.

Співають  косарі  та  їхні  коси,
Жінки  збирають  скошену  траву,
Суху  вже  молоді  у  копни  зносять,
Вдихаючи  прохладу  польову.

До  стогу  від  луків  йшла  низка  з  коней,
Їх  вели  парубійки  за  вуздечки,
Останній,  наймолодший,  трішки  сонний,
Ішов  і  Радомир  собі  скраєчку.

Йому  улітку  випловнилось  вісім,
Дев'ятий  рік  хлопчині  вже  побіг,  
Та  він,  немов  твердим  і  гострим  списом,
Знаннями  володів,  і  не  на  сміх.

І  гордість  мав  тепер  на  сінокосі,
Роботу  бо  отримав  чималу,
Що  старші  дітлахи,  звичайно,  просять,
Тому  робив,  з  обличчям  у  пилу.

Він  сам  копну  обв'язував  віжками,
І  кінь  його  все  слухався  уміло,
І  бігли  віддалік  малі  стежками,
На  копнах  покататися  хотіли.

Спішили  стрімголов  моторні  діти,
Та  відставала  дівчинка  одна,
Чотири  ледь  їй  виповнилось  літом,
Вже  всі  на  копнах,  тільки  не  вона...

У  відчаї  побігла  чрез  болітце,
Вже  навпростець,  щоб  скоротити  шлях,
З  купини  впала,  дряпнула  колінце,
На  сукні  -  бруд,  і  сльози  на  очах.

Долинув  плач  гіркий  до  Радомира,
І  шурхнув  до  болітця  хлопець  миттю,
В  калюжі,  -  бачить,  -  дівчинка  в  зневірі,
В  сльозах  брудненьке  личко,  горем  вмите.    

Під  пахви  взяв  дівчатко  наш  хлопчина,
Спросив,  піднявши  швидко  із  калюжі:
"Чому  ревеш,  малявко?  В  чім  причина?"
І  ридма  ще,  проте,  старалась  дуже,

Пояснювала:  "Бігла  з  дітворою,
Відстала,  впала,  ось  тепер  в  болоті,
Поїхали  всі,  ген,  вже  за  горою..."  
"Поїхали  не  всі!  Дивись,  напроти,

Лишився  цілий  я,  іще  з  копною,
Ревіти  перестанеш,  -  так  і  бути,  -
Тебе  я  прокачу,  та  не  брудною!"  -
За  поділ  сукні  взяв  її,  за  кутик,

До  носика  підніс:  "Давай,  сякайся!"
Взялася  з  несподіванки  за  поділ
І  ойкнула.  Вхопили  сукню  пальці,
Прикривши  наготу  й  дитячу  вроду.

Сякнулася  і  сліз  не  стало  більше,
Дивився  на  брудну  хлопчина  пильно:
"Знімай,  напевно,  платтячко  скоріше!"
"Не  буду!"  -  дівка  твердо  заявила.    

"Знімай,  я  відвернусь.  Від  бруду  сукню
Прополощу  у  озері  старанно,
Посидь  в  траві.  Сорочка  в  мене  путня,
Вдягни,  вона  до  п'ят  тобі  дістане."

І  виконав  хлопчина  обіцянку  -
Дівчачу  одежину  полоскав,  
А  дівчинка  в  хлопчачій  вишиванці
Несміло  виглядала  з-поміж  трав.

Зненацька,  мов  стрілою,  випадково  
Пронизала  дівча  страшенна  думка,
Згадала,  як  підслухала  розмову
Бабусі  й  дідуся,  мала  хитрунка:

"Діяння  непомірно  непотрібне
В  сусідньому  поселенні  відбулось:
Підняв  поділ  від  сукні-бо  негідник
Ще  до  вінчання  хвацько  у  дівулі."    

"Підняв  поділ  -  зламав  життя  дівчині",  -
Зітхнула  тут  бабуся  тихо  в  жменю.
Тому  дівча  в  траві  не  без  причини
Злякалася:  "Зламалось  щось  і  в  мене!"

Оглянула  швиденько  ручки,  ніжки  -
Усе  було  у  повному  порядку,
Та  страх  не  зник  від  цього  анітрішки,
І  крикнуло  з  трави  мале  дівчатко:

"Негідник  непотрібний!"  Радомиру,
І  випрямився  в  диві  парубійко,
До  неї  повернувсь,  спитавши  щиро:
"Чом  знову  крик,  неначе  сталась  бійка?"

"Тобі  кричу,  негідник  непотрібний,
Що  смів  підняти  сукні  мій  поділ,
Ще  до  вінчання!  Цим  зламав  ти  дрібно
Усе,  усе  в  дівчині  молодій!"  

"Почула  дзвін,  але  не  знаєш  звідки.
Поділ  дівиці  підіймать  негоже,
Цього  я  не  робив,  і  ми  тут  свідки,
Бо  бути  ти  дівицею  не  можеш!"

"Чому?"  -  "В  дівиць,  між  іншим,  є  ще  груди,
Два  прищика  у  тебе  ледь  помітні"    
"В  такому  разі,  хто  така  я  буду?"
"Малявка"  -  відповів  їй  непривітно.

"Малявко,  йди  до  мене,  вмитись  треба",  -
І  дівчинку  притихшу  спритно  вмив,
"Тепер  же  вдовільню  твою  потребу,
На  цій  копні  я  прокочу  кіньми".

"Віддай  же  спершу  сукню..."  -  відповіла,
"Так  мокра  ще!  Побудь  в  моїй  сорочці"
"Вдягну  і  мокре,  висохне  на  тілі",
"На,  наряджайся",  -  голос  вчувся  хлопця.

Він  допоміг  залізти  їй  на  сіно,
І  рушили  у  напрямку  до  стогу,
Дівчатко  на  копні,  немов  богиня,
Раділо  цьому  щиро  всю  дорогу.

Одна!  Не  як  усі  -  по  двоє,  троє,
Одна  вона  сиділа  на  копні,
На  личку  щастя,  мовби  на  на  героя
На  хлопця  споглядала,  як  у  сні.  

Сердечко  в  неї  билося  сильніше,
Розлилася  по  тілу  теплота,
"Ну  звісно,  закохалася"  -  напишу,
Не  знали  тільки  слова  ще  вуста.

Ах,  ця  любов  дитяча  -  ти  від  Бога,
Ти  в  світі  найчистіша,  та  навіщо
Приходиш  рано,  іноді,  в  тривогах
В  дітей  серця,  енергіє  найвища?

Під'їхали  до  стогу  дуже  скоро,
"Давай  злізай,  не  бійся-но,  підхвачу.
Чия  ти?"  -  "Я  із  селища,  що  поряд
Я  -  Любомила"  -  зашарілась  наче.

"В  гостях  з  сестрою,  брату  ми  підмога"  -
"Ось  і  іди,  давай-но,  до  сестри",  -
Їй  снилася  ще  довго  та  дорога,
І  він,  що  так  байдужо  говорив.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2013

ПОЕМА ПРО М'ЯСОЇДА

Мов  яблуко  Ньютона,  так  несподівано,
Що  навіть  не  спало  б  на  думку  по  п'янці,
Мій  кореш  хороший  на  днях  розповів  мені:
Такі  диваки  є  -  вегетаріанці.

Вганяли  у  ступор  ті  дивні  історії,
Все  далі  і  далі  вустами  Артура.
Ті  гаврики,  певно,  вже  надто  є  хворими,
Яка  ж  адекватність  у  їх  процедурах?

Затисніть  в  вікні  мої  пальці  ролетами,  -
Та  важко  до  цього  дійти  власним  розумом:
Капуста  й  кисіль  замість  миски  з  котлетами.
Без  м'яса  життя  повсякчас  під  загрозою!

Та  мій  раціон  -  не  травичка  для  мекання,
Він  дійсно  здоровий,  корисний  і  правильний:
Щоранку  ковбаска  -  кров'янка  і  плетенка,
І  я  наближаюсь  до  райської  гавані!

У  шлунку  наповнився  їжею  вакуум  -
І  тяжкість  приємна  триває  годинами,
Ваги  майорять  вже  потрійними  знаками,
І  ліфт  піді  мною  зітхає  пружинами.

Проте,  почуваюсь  при  цьому  здоровим  я!
Підвищений  тиск?  -  То  здоров'я  зашкалює!
Це  овочеїди  бувають  лиш  хворими,
Їх  шлунки,  напевно,  голодні  й  запалені.

Отак  міркував  я,  собою  вдоволений,
Артура  ж  слова  з  голови  не  виходили,
В  обіймах  Морфея  думки  стали  кволими
І  сон  незвичайний  спускався  вже  сходами.

Вві  сні  відчиняю  свого  холодильника,
А  звідти  свинина,  неначе  обкрадена,
У  очі  зі  злобою  дивиться  пильно  так:
"Коли  нажерешся  ти  м'яса  вже,  гадина!?"

За  ним  холодець  мовив  тоном  палаючим,
Здригаючись  тілом:  "Догрався  ти,  хлопчику!
Ще  трішки,  м'ясник,  -  і  тобі  буде  гаряче,
Підсмажим  на  грилі  тебе,  мов  горобчика!"

Втікав!  А  за  мною  м'ясна  моя  армія,
Немов  за  поганим  господарем,  в  ярості,
Неслась...Безпорадно  вже  плентав  ногами  я,
Жалів:  "Не  судилось  дожити  до  старості..."

І  тут,  наче  сонця  освітлений  променем,  
З  нічної  пітьми  вийшов  воїн  для  помочі.
"Полковник  Капуста",  -  я  вчув,  тяжко  стомлений,  -
"Ось  браві  солдати,  знайомтеся  -  овочі!

Наш  полк  -  овочевий,  ми  -  Ваші  заступники",  -
Сказав  командир  в  капустяному  кітелі.
За  мить  жваве  військо  помчало  "трикутником"
На  грізних  мого  холодильника  жителів.

Той  наступ  увінчаний  був  перемогою,
І  диво:  осяяні  спалахом  про́стори
Для  мене  лягли  попід  ноги  дорогою,
Що  легкістю  дихала,  лишивши  осторонь

Нічні  всі  кошмари...І  зникли  вже  воїни,
А  тіло  в  повітря  здіймалось  стежинками,
Усе  до  дрібниць,  що  вві  сні  було  скоєне,
В  житті  проростало  малими  частинками.

Змінилося  м'ясо  вегето-салатами,
Земельна  діляночка  квітнула  веснами,  -
Навік  розпрощався  із  псевдопалатами,
Щоб  в  лоні  природи  людино-воскреснути.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013

ПОВІСТКА В НІКУДИ

Із  очей  світ  напився  багрянцем,
Все,  кінець...Все,  кінець  мені,  баста!
По  повістці,  не  лишивши  шансів,
Дужий  "прапор"  мене  заграбастав.

Чом  у  мами  немає  невістки,
І  дітей  не  кричать  батальйони?
Про  обов'язок  чом  прийшла  звістка,
Як  здоров'я  -  з  биками  загони?

Мов  на  шиї  затягнуто  вузол:
"Захищай  батьківщину,  солдате!"
-  Я  і  поруч  не  був  з  боягузом,
Та  від  ко́го  й  кого́  захищати?

-  Маячню  ти,  хлопчина,  говориш!
Як  кого?!  -  Рідні  се́ла  й  державу!
Не  дрімає-бо  пильний  наш  ворог,
Раптом,  гостре  він  випустить  жало?

-  Се́ла  -  ясно.  А  хто  це  -  держава?
-  Як  це  хто?!  Вірні  слуги  Феміди,
Вповноважені,  з  чином  і  глави  -
Входять  всі  у  складну  піраміду.

-  А  чи  в  армії  служать  ці  хлопці?
-  Звісно  ні!  В  них  же  служба  складніша,  -
Для  закону  вони  полководці,
Як  життя  нам  спростить  -  їм  видніше.

Мовби  серце  ножем  полоснуло:
"Так,  держава  турботлива  в  мене!
За  таку  би  поліз  хоч  під  кулі,
Попід  ревом  зеніток  шаленим!"

Але  тут  став  приходить  до  тями,
І  розсіявсь  туман,  наче  казка:
Ворог  ззовні  сидить,  чи  між  нами,
Лиш  вдягнув  доброчинності  маску?

Обіцяє  покращення  завтра,
Та  таємно  клює  нас,  мов  когут,
І  зі  злиднів  розпалює  ватру.
Знов  питання:  "Кого́  і  від  ко́го?"  

Геть  омани  усі  й  переляки,
Хай  хоч  камені  сипляться  з  неба!
Відкошу  я,  бо  парубок  "lucky",
Вільний  птах  -  ну  а  більше  й  не  треба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2013

ЦИФЕРБЛАТИ ДУМОК

Для  тебе  час  -  неспинна  стрілка,
І  марш  її  -  як  вирок  долі.
В  собі  мілієш  ти  і  тільки!
Бо  й  море  стане  суходолом,
Коли  думок  глибокі  ріки
Скують  і  з  гирла  вип'ють  тромби.
Ти  без  супротиву  і  крику
Став  біороботом  чи  зомбі.
"Що  тлінне  тіло  чоловіка?",  -    
Спитаєш...Точний  індикатор!  
Душа  людська  не  має  віку,
Лиш  думка  ставить  циферблати...    
Вона  ж  однаково  у  змозі
У  інший  бік  все  повернути,
Не  витрачай  свій  час  на  прозу,
І  вирви  суть  із  каламуті,
Не  розпорошуй  на  дрібниці
Тобі  дарованої  миті,
Твоя  душа  -  думок  скарбниця,
До  щастя  ключ,  вмій  з  нею  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2013

У МРІЙ САМОСТРАТІ

В  життєвих  негодах,  у  мрій  самостраті,
За  щастя  в  запеклім  бою,
На  жаль,  завжди  легше  знайти  винуватих,
Ніж  викрить  провину  свою.

***

В  ненастиях  жизни,  где  грезы  распяты,
Где  жарки  за  счастье  бои,
Мы  ищем,  обычно,  вокруг  виноватых,
Не  видя  огрехи  свои.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2013

ЯКИМ ТИ БАЧИШ СВІТ?

Пересічний  я  житель  цієї  планети,
Де  щомиті  трапляється  "треш"  і  "жорсткач",
Де  сусід  мій  щоденно  вмикає  Death  Metal
І  бабульки  на  лавках  колишуться  в  кач.
Проживаю  у  мрій  порцеляновій  кружці,
Де  сміття  з  пікнічків,  як  новий  інтер'єр,
Скрізь  комфорт  і  прогрес,  ну  а  правда  у  дужках,
За  товстою  завісою  пишних  портьєр.
Між  асфальтних  полів,  у  бетонних  ліанах,
У  задусі  спинив  свій  натхненний  політ,
Від  проблем  і  турбот  котрий  рік  лихоманний,
Мій  розгублений,  хворий  і  стомлений  світ.
Це  наш  світ...  Він  дивує  мене  без  утоми,
Виклика  істеричний,  заливистий  сміх,
Він  у  зривах  нервових,  в  потужних  судомах,
Заколисує  морем  суцільних  утіх...
Вчора  вилазка...Пильно  вдивлявся  в  природу,
У  засмічений  рясно,  та  істинний  світ,
Між  дерев  і  каміння  несла  свої  води
Зачарована  річка.  З  грудей  мимохідь
Забриніла  артерія  серця  баладу,
Я  й  колись  ці  картини  не  раз  помічав...
Та  новою  красою  відкрилась  принада
Річкових  краєвидів,  наповнених  чар,
Під  прозрілим  кутом  вже  свідомого  зору
Збагативсь  свіжий  погляд  теплом  відкриттів,
І  душа,  донедавна  ще  квола  і  хвора,
Віднайшла,  мов  перлину,  свій  сенс  у  житті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2013

ПРИГОРНУВШИСЬ ДУШЕЮ ДО РІДНОГО СЛОВА

Пригорнувшись  душею  до  рідного  слова,
Я  торую  думок  неосяжні  стежки,
Звуки,  серцю  близькі,  раз  за  разом  готовий
Вимовляти  крізь  дні,  місяці  та  роки.

Образ  мами  та  стиглих  листків  конюшини,
Ось  бабуся  з  промінчиком  теплим  в  очах,
І  барвінку  квітки  поміж  ребрами  тину,
І  з  пахучим  вінком  чорнобриве  дівча.

Рідне  слово  у  серце  лилось  в  колисковій,  
В  груди  маминим  теплим  ішло  молоком,
З  прадідівських  степів  увібралося  кров"ю,
Долинало  до  вух  з  бузьких  вод  козаком.

Обійму  ледь  руками  -  воно  чималеньке  -
Слово  тверде,  мов  сталь,  -  в  нім  Шевченко  і  Стус,
В  нім  Малишка  "Рушник...",  і  палкий  Симоненко,
Обійму  і  ніколи  його  не  зречусь!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013

ХАЗЯЇН СВОЄЇ ДОЛІ

"Народивсь,  як  і  всі,  хлопче,  лохом",  -
Всі  пророки  гуторять  підряд,
Та  не  вірю  я  їм  анітрохи,  -
Сам  я    долі  хазяїн,  сам  -  кат.

Приструніть  набубнявілу  пиху,
Їжте  й  далі  страху  гіркий  мед,
Хай  мене  хтось  вважатиме  психом,
Я  не  плачу,  а  дивлюсь  вперед.

Ваші  казки  в  дитинстві  я  слухав,
Їх  крутили  мені  перед  сном,
Та  фатальність  не  лізла  у  вуха,
Бо  смерділа  відвертим  л..йном.

Геть  підказки  "добренькі"!  Бо  знаю:
Кращий  радник  -  моя  голова,
Ми  самі  будівельники  Раю,
Вірте  в  себе  і  в  добрі  слова!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013

ЗЕМНІ БОГИНІ

Вони  все  відстоюють  право  на  власну  свободу
І  гучно  кричать  загалом  про  права  неясні.
"Ми  -  вічна  константа,  стабільність  скрізь  нині  у  моді,
"А  ваші  поради  давно  в  печінках,  навісні  !"

Бо  ми,  королеви,  життя  чітко  знаємо  ціну,
І  все,  чого  панночкам  варто  від  нього  хотіть,
Та  висновки  наші,  на  жаль  для  вас,  будуть  незмінні:
Ми  самі  вирішуєм  -  буть  чи  не  буть  тобі,  Світ.

І  Світ,  наче,  мав  би  погодитись,  тихо  скорившись,
Та  втопляться  щастя  ключі  у  порожності  слів,
І  страху  проступлять  в  очах  неприховані  риси,
Як  досвід  на  шиї  свій  зашморг  затягне  з  вузлів.

Заб'ються  в  конвульсіях  жаху  "обраниці  долі":
"Що  скажуть,  подумають?  Зрештою,  бачить  все  Бог!
Так  вчили  батьки,  та  і  принципи  наші  суворі,
А  так  лиш  повії  учинять  без  тіні  тривог!"

Та  поки  жива  репутація  -  очі  на  варті,
І  стежать,  щоб  плями  життя  не  псували  досье.
Можливо,  до  себе  прислухатись  інколи  варто?
Чи  маєш  свободу,  як  раб  твою  душу  клює?!

Повірте:  одужання  є,  як  свідома  хвороба.
Наслідувать  легше,  ніж  пошуки  власного  "Я",
Та  успіх  чекає  на  сильну  і  впевнену  спробу,
Ти  справжній,  коли  в  маячні  свою  суть  відстояв!

Дівчата,  себе  не  втрачайте,  краса  -  це  природність.
Як  хочеться  бачить  незмушену  посмішку  з  вуст,
Щоб  танули  в  серці  льоди  перед  вами  холодні,
"Богиня!",  -  до  тебе  з  тріумфом  скоріш  пригорнусь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013

Частина 4. ЗАЧАТТЯ

Ніщо,  окрім  зірок,  не  турбувало,
Ніч  другу  сон  глибокий  Радомира
Коханої  лиш  образ,  наче  спалах,
Блищав  у  небі  зоряним  пунктиром.

Проснувся  молодик  ще  до  світанку
Вінець  вдягнувши,  ринувсь  до  струмочку,
З  собою  взявши  разом  вишиванку,
Що  матір  вишивала  у  садочку.

Досвітній  шлях  освітлював  ще  місяць,
Зірок  гірлянди  блимали  свічками,
Вдягнув  сорочку,  у  воді  омившись,  
Світало  літнє  небо  над  стежками.

Ішов  до  заповітного  творіння,
Що  спершу  ледь  віднілось  юнакові,
І  ось  він  на  землі,  куди  коріння
Сім'я  його  проростить  у  Любові.

Та  сила  почуттів,  що  була  в  ньому
В  ту  мить,  була  божественно  блаженна,
Не  можна  передати-бо  нікому
Поток  тепла  живильного  по  венах.

Та  ось  вона!  Прекрасна  Любомила,
Освітлена  промінням  світанковим,
Коханого  побачити  хотіла,
Поспішно  йшла  по  вранішній  діброві.
 
Хоч  меж  у  досконалості  немає,
Та  час  мов  зупинивсь  тоді  для  двох:
Зайшли  у  почуттів  густім  тумані
У  дім  новий,  де  ступні  пестив  мох.

Звабливі  аромати  долинали
Від  свіжості  наїдків  на  столі,
Від  вишитого  в  ліжку  покривала,
Що  квітами  манив  їх  у  імлі.

"Про  що  ти  зараз  думаєш,  мій  милий?",  -
Почувся  з  вуст  її  гарячий  шепіт.
"Про  нашу  все  дитину,  Любомило",  -
У  голосі  його  почувся  трепет.

Здригнувся  Радомир,  і  ніжно  мовив:
"Кохана,  о  яка  ж  ти  гарна  в  мене!"
Щоки  й  плеча  торкнувсь  рукою  знову,
Що  в  дівчини  палали  вже  вогненно.  

Нестримно  увірвавсь,  жарким  повітрям    
Коханих  огорнув  любові  подих,
В  серця  встромив  глибоко  своє  вістря,
У  вись,  ще  не  відому,  виклав  сходи.  

Ніхто  за  років  тисячі,  мільйони
Не  зможе  змалювати  все  в  деталях,
Що  з  ними  відбувалося  у  лоні
Злиття  й  творіння  спільного  начала.

Вершили  в  світлу  ніч  свою  подобу
І  мудрого  Творця,  у  мрій  пориві,
Однак,  не  втіхи  плотської  жадоба
Їх  рухала,  а  ціль  блага́  творила.

В  той  час  здригнеться  Всесвіт  у  видінні:
Босоніж  по  зіркам  Душа  малятка
Нестримно  до  Землі  з  бажанням  лине,
Батькам  про  ніч  творіння  мов  на  згадку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013

Частина 3. ДВІ НОЧІ У БАТЬКІВСЬКІЙ ХАТІ

Віддавши  сил  творінню,  в  сон  глибокий
Юнак-творець  порине  враз  удома,
Украде  наречену  ліжка  спокій
В  Морфея  володіння,  знявши  втому.

Тим  часом  будуть  пісні  в  хороводах
На  землях,  де  вершилося  вінчання,
Згадають  літні  пари  ті  ж  пригоди,
Які  велись  в  подібний  день  діяння.

Майстри  зберуться  кращі  з  двох  поселень  -
Постане  за  добу  вже  молодятам
З  колод  маленька  затишна  оселя  
В  пахучих  травах,  з  мохом  волохатим.

Внесуть  плоди  найкращі  їхні  гості,
В  хатину  за  добу,  і  покривалом
Із  льону  їхні  мами  вкриють  постіль,
Що  ткали  із  любов'ю  кращі  ткалі.

Проспавши  першу  ніч,  проснеться  зрання,
Радіючи  світанку,  наречений,
Вінець  вдягне  юнак  в  тріумфуванні,
Всміхаючись  усім,  немов  блаженний,

Із  сестрами,  братами  заповзято,  
Омитись  зі  струмка  піде  водою,
Йдучи  крізь  сад  у  дім,  побачить  матір
І  підійде  веселою  ходою.

В  захопленні  від  матері  появи,  
На  радощах  підхопить  хлопець  неньку,
"Життя  прекрасне,  мамо!",  -  крикне  браво,
"Ах!",  -  мати  засміється  веселенько.

І  дід  у  вусах  посмішку  сховає,
Бабуся  з  ковшем  різьбленим  тут  скаже:
"Наш  юний  бог,  спинись!  Попий  відвару,
Енергію  свою  візьми  під  стражу,

Із  трав  спокійних  пригостись  напоєм,
І  сили  збережи  в  собі,  юначе,
Енергія,  не  спалена  тобою,
Тобі  ж  через  добу  уже  віддячить!"

І  випивши  відвар,  юнак  із  дідом
Про  сенс  життя  почне  свою  розмову,
Про  Всесвіт  дід  історію  повіда,
Та  скоро  сон  здолає  хлопця  знову.

Та  чом  бабуся  внука  звала  богом?
Чи  жінка  перебільшила  чи  ні?
Ні,  не  збрехала  навіть  анітрохи,
Достойні  Богу  дії  він  вчинив.

Бог  Землю  сотворив  і  всяку  живність,
Знання  вібрав  у  себе  всі  юнак,
Від  пращурів  всі  мудрощі,  билини,
Призначення  творінь  пізнав  відтак,

Створив  з  них  найпрекрасніший  оазис,
Що  радість  для  життя  принести  в  стані,
Майбутнім  поколінням  щастя  базис,
Йому,  і  спільним  дітям,  і  коханій.

Яке  з  діянь  людських  приємне  Богу?
Що  значуще  і  краще  на  Землі
По  собі  можем  лишити  з  усього,
Ніж  райський  сад?  У  мріях  ми  малі...

Проектом,  що  юнак  доносив  людям,
Немов  відповідальний  здав  екзамен  
Ділившись  першовитоками  мудро    
Показував  знання,  що  йшли  віками.

Своє  привніс  у  власне  він  творіння,
І  гідно  оцінили  всі  почуте  ,
Із  радістю  саджали,  з  нетерпінням
Дерева  й  трави  в  землю  добрі  люди.

Та  заздрості  не  виникне  в  сусідах,
Бо  кожен  вклав  старання  в  те  своє,
Бо  кожного  свій  паросточок  зійде,
І  кожного  частиночка  там  є.

Примножуватись  стануть  як  помістя,
В  квітучий  сад  одягнеться  Земля,
Божественним  подібне  буде  місце,
"Це  ж  Рай!"  -  тоді  побачиш  звіддаля.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013

Частина 2. ОБРЯД ВІНЧАННЯ

Ось  він!  Дивись!  На  пагорб  пред  гостями  
Неначе  Аполон,  золотокудрий,
З  промовою  і  добрими  вістями
Виходить  Радомир,  в  задумі,  мудрий.  
 
Проект  вершиться  простору  нового,
Що  пара  сотворила  вже  думками,
І  зараз  молодик,  подібний  Богу,
Їх  план  віщує,  схвалений  віками.

"Тут  яблунька  ростиме,  грушка  -  поруч,
Там  вишенька,  а  там  -  дубовий  гай...",  -
Із  поглядом  піднесеним  говорить
Натхненний  Радомир  про  власний  рай.

"Там  сосенки,  вільха  струнка  і  кедри,"
І  кущик,  килимок  із  трав,  суничок,
Там  бджілки  у  ліску,  трудяги  щедрі,
Ведмедика  барліг,  а  там  криничка".

З  увагою,  схвильовано  і  щиро
Промову  тихо  слухали  всі  гості,
Де  падав  мужній  погляд  Радомира,
Збагачували  саджанцями  простір.

Скінчивши  довгу  розповідь  чарівну,
Спускався  Радомир  до  Любомили,
На  пагорб  вів  за  руку  він  царівну
Вуста  його  при  цьому  говорили:

"Любові  простір  створював  не  сам  я:
Творило-бо  тоді  зі  мною  поряд  
Натхнення,  що  стоїть  тепер  пред  вами!"  -
На  дівчину  палкий  направив  погляд.    

На  хвильку  опустила  довгі  вії,
І  щічки  зашарілися  у  діви,
Краса  її,  піднесена,  мов  мрія
Над  людом  пронеслась  нечутним  співом.  

Захоплений  красою,  ойкнув  натовп,
Не  в  силах  відвести  від  неї  очі  
І  посмішкою  з  вуст  її,  крилата,
Енергія  Любові  йшла  дівоча.

У  всій  красі  в  ту  мить  Богиня  юна
Постала  перед  враженням  людей,
У  просторі  душі  заграли  струни,
Завмерло  все:  від  старців  до  дітей.

Закоханим  назустріч  до  узвишшя
Статечно  підійшли  батьки  дівчини,
Вклонились  молодим  вони  неспішно
Питала  матір  донечку-дитину:

"Скажи  мені  -  в  тобі  вся  мудрість  роду,
Землі  обрала  клаптик  ти  навіки  -
Чи  бачиш  в  ній  майбутнього  свободу?"
"Так,  бачу,  мамо,  в  купі  з  чоловіком"

"Скажи,  чи  все,  показане  в  майбутнім,
У  душу  і  у  серденько  запало?"
"Проект  мені  сподобавсь,  та  присутнім
Й  тобі  скажу  -  додала  б  зовсім  малість.

Садить  тут  краще  деревця  голчасті,
Берізка  б  виростала  поруч  з  ними.  
І  вітер  з  боку  сосен,  всім  на  щастя
Мелодію  б  співав  крізь  сад  перлинну.    

А  тут  палають  хай  червоні  квітки,
За  ними  з  фіолету  пелюстками,
Багряні  -  трішки  далі,  біля  хвіртки.
Тепер  картина  гарна  буде,  мамо!"

"Вінцем  для  цього  простору  хто  буде?  -
Скажи  всім  гостям,  донько,  мамі  й  тату.
На  світі  цім  живуть  прекрасні  люди,
Кого  із  них  могла  б  ти  повінчати?  "

Всіх  поглядом  обвела  Любомила,
Із  саджацями  гостей  і  з  насінням,
"Вінця  достойний  той,  хто  має  силу
Думок,  прекрасні  щоб  робить  творіння!"

Торкнулася  плеча  Його  дівчина,
На  голову  вінець  поклавши  з  трав  -
Юнак  стояв  пред  нею  на  коліні.
З  вінцем  на  голові  хлопчина  встав.

В  ту  ж  мить  до  вінценосного  йшов  батько,
З  сімейством  прямував  питати  сина:
"Хто  ти,  чия  неспинна  думка  хвацько
Любові  Простір  створювати  в  силі?"

"Я  син  твій,  батьку,  і  Творця  дитина"
"Вінець  твій,  сину,  місію  велику  
Віщує.  Що  в  майбутню  зробиш  днину,
Над  простором  своїм  уже  Владика?"

"Я  зроблю  майбуття  своє  прекрасним"
"Де  будеш  брати  сили  і  натхнення?"
"В  Любові!"  -  "Як  у  Всесвіті  довчасно
Енергію  знайдеш,  Любов  на  ймення?"

"Є  дівчина  одна,  вона  для  мене
Любові  відзеркалення  енергій,
Що  Всесвітом  блукають  нескінченним,
І  радість  на  Землі  поміж  елегій."

Спустився  Радомир  до  Любомили,
За  руку  взяв,  на  пагорб  знову  вийшли
І  дві  сім'ї  злились  в  єдине  ціле.
"Спасибі  всім  -  юнак  казав  неспішно  -

Усім  хто  чув  душі  моєї  повість,
Що  простору  нового  сотворіння
Відкрила  вам.  Енергію  Любові
Пізнали  Ви."  Й  саджали  всі  насіння,

І,  раді,  для  життя  новим  рослинкам
Запрошені  виконували  службу,
"Творцем  колись  даровані  тваринки  -
Сказав  юнець  -  живуть  хай  з  нами  в  дружбі!"  

Подякували  людям  всім  від  серця,
Узявши  в  дар  худобу,  наречені.
І  пісня  в  хороводах  відгукнеться,
Посипляться  із  трав  пахучих  жмені.  

Вже  сонце  закотилося  за  обрій,
Додому  йшли  окремо  молодята,
З  них  кожен  в  дім  свій,  думку  взявши  добру,
Повільно  прямував  собі  зі  свята.

Ще  день  один  та  дві  ще  довгих  ночі,
Як  того  вимагає  давній  звичай
Закоханих  не  бачитимуть  очі
Такі  близькі  і  бажані  обличчя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2013

Частина 1. ОСВІДЧЕННЯ В КОХАННІ

Колись  земель  прабатьківських  простори  
Укриті  були  пишними  садами,  
І  зелень  буйногрудим  грала  морем,
Несла  в  собі  з  глибин  знання  Адама.

Славетні  наші  пращури  ведруси
Із  Богом  в  серці  відали  як  жити,
Між  них  був  справжній  красень  -  статний,  русий,
Від  сонця  -  світлий,  мудрий  же  -  від  жита,
Всіх  радістю  наповнював  і  миром,
Не  дарма  звався  гордо  у  народі  
Удячними  людьми  він  Радомиром,

Заквітчаний  вінками,  в  хороводах
Проводив  вечори  весь  люд  ведичний  
Свята  гучні,  обряди,  карнавали.
Для  молоді  давно  вже  стало  звичним
Що  ритми  двох  сердець  там  співпадали.

І  славний  Радомир  у  світ  Кохання  
Тихенько  прочинив  жадані  дверці,
Красуня  Любомила  на  гулянні  
Запала  швидким  пульсом  в  юне  серце.

"З  тобою  міг  би,  чарівна  богине,
Створить  навічно  Простір  я  Любові."
"Мій  Бог,  тобі  в  великім  сотворінні
Завжди  допомагати  я  готова".

Між  тим,  не  для  розваги  лиш  заради,    
Гуляння  славні  коїлися  людом,    
Бо  школою  життя  були  обряди  -
Екзаменом  пред  Богом,  самосудом.

З  обрядів  був  тоді  чи  не  найпершим  -
Вінчання  -  він  скріпляв  союзом  душі,
Та,  втім,  з  сучасним  повнотою  звершень
Різнився,  легко  кажучи,  він  дуже.    

Закохані,  освідчившись  в  коханні,  
Плекали  разом  подумки  майбутнє,
Знаходили  місцину,  де,  у  планах,
Їх  дім  і  сад  наповнять  світлом  будні,

Там  пара  усамітнювалась  часто  -
Відкрите  небо,  ніч,  курінь.  Удвох
Світанок  зустрічали,  повні  щастя,
Вечірнім  сонцем  їх  торкався  Бог,

Проект  великий  спільно  у  коханні
Не  відаючи  зваби  плотських  втіх,
Роками,  місяцями  бездоганно
Творили  в  серці  двійко  молодих,

Життя  в  думках  творилося  реальне,
В  гармонії  з  рослинками  хатинка,
Бездумне  ж  сьогодення  їсть  формальність,
Пориви  несвідомісті  у  вчинках.

Як  подумки  проект  кінця  доходив,
Натхненні  молодята  йшли  у  села,
До  кожного  навідувались  роду,  
Чекала  щонайменша  їх  оселя.

Заходила  енергія  Любові,
І  часточку  тепла  несла  в  домівки,
Закохані  хвалили  добрим  словом
Тваринку,  чи  дерев  родючі  гілки.

І  кожен  удостоєне  пошани
Віддати,  будь  що,  прагнув  молодим,
В  назначений  же  день  всі  гості  звані
З  дарунками  приходили  туди,

Де  тином  обгороджений  "зеленим",
Для  двох  постане  затишок  в  садах,
Де  дім  зів'ють  в  любові    наречені,
Де  сам  Отець  оселиться,  мов  птах  .  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2013

МЕЛОДІЯ ДУШІ

Прекрасніших  немає,  ніж  мелодія,
Що  поміж  штучних,  мертвих  муляжів
Єдина  лиш  торкає  нас  до  одуру  -
То  звук  струни,  що  йде  з  глибин  душі,

Він  росами  озветься  світанковими,
Потічком,  повним  сонця  ранніх  барв,
У  пісні  солов'я  злетить  дібровами,
Вінком  з  дівочих  кіс  нап'ється  чар.

Мелодія  душі  -  напій  гармонії,
Умить  сп'янити  здатен  хміль  очей
І  взяти  у  полон  високих  нот  її,
Ця  музика  у  вічність  хай  тече!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2013

МОЗКОВИЙ ШТУРМ

Сурмлять  вже  звідусіль  мільйони  сурм
Із  радіо,  газет  і  телебачень,
Зчиняє  інформація  свій  штурм,
Мозковий  штурм  у  пункти  йде  призначень.
В  рутині  днів,  в  суєтній  маячні  
Я  забуваю  хто  я  і  навіщо,
Куди  іду?  Для  мене  більш  значні
Дрібних  турбот  роки,  ніж  справи  "вищі",
І  знову  з  проповідників,  вождів  
Будується  неспинна  довга  низка,
Старці  стають  у  чергу  й  молоді
Аби  піддати  тиску  мої  мізки,
І  знову,  вже  до  істини  впритул,
Беруть  мене  "з  турботою"  під  руки,
З  догматів,  окультизму  сотні  куль
Лишають  тихо  корчитися  в  муках.
Зберу  в  єдине  ціле,  вкотре,  дух
І  душу  підійму  ізнов  з  підлоги,
Сильніший  від  брехні  і  лженаук,
Я  створений  не  мавпою,  а  богом!
Отець  з  дітей  не  зробить-бо  калік,
Первісна  була  гордою  постава  -
Горбатим  став  пізніше  чоловік
У  світі  ілюзорнім  штучних  правил!
В  гармонії  з  природою  мій  шлях,
Удалині  від  душних  технократій,
В  садах  своїх  і  в  усмішках  малят
Воістину  ми  станемо  багаті!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013

У ПОЛОНІ ПОПСИ

Попса  заполонила  наші  голови,
Попсою  пахне  штучних  сліз  роса,
В  довір'я  втерлась  хтивою  і  голою,
З  оскалом  скаженіючого  пса,
Кричить  із  вуст  школярки  та  політика,
У  мрії  до  романтика  вліза,
І  навичок  не  треба  аналітика
Для  висновку:  в  життя  прийшла  попса.
Димить  вона  отруйною  цигаркою,
В  руці  стискає  міцно  алкоголь,
Привітно  облива  брудною  сваркою,
І  жінці  ставить  в  приклад  власну  роль,
Вночі  гуляє  клубними  танцполами,
Пірна  до  плотських  втіх  у  пінний  вир,
В  хустинці  потім  в  храми  йде,  відмолює  -
І  знову  у  хмільний  гайда  трактир!
Попса  ба  навіть  відає  новинами,
Неспинно  тараторить  факти  дня,
Плює  скупою  заздрістю  за  спинами,
В  обличчя  сміючись.  Скажіть,  брехня?
Попса  сказала  б:  "Що  за  нісенітниця?
Я  дівчинка  пристойна,  золота!"
Та  ви  -  кому  вона  не  співробітниця  -
Стуліть  попсі  в  житті  своїм  вуста!
Хай  знає:  вас  торкатись  ризиковано,
Фортецю  не  здолать  з  думок  міцну,
Їй  участь  зла  і  пастка  уготована,  -
Попса,  лягай,  небіжчице,  в  труну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013

БУТИ ЛЮДИНОЮ

Почуттів  збідніли  в  грудях  сховища,
Світ  блука  понурим  біороботом,
Суєта  голодного  карбованця
Кров'ю-потом  тре  до  блиску  чоботи.
Ллється  віри  опіум  століттями
У  легені  спраглі  димом  ладана,
Хтивими  жерцями  і  левітами
Хід  думок  розписано  і  задано.
В  погляді  -  скляна  байдужа  хо́лодність,
В  голові  -  безмежні  сміттєзвалища,
Долі  всі  пророком  уготовані,
Райський  сад  Землі  -  для  війн  ристалище.
Видуманих  фактів  констатацію
ЗМІ  вкладають  жуйкою  щомиті  нам,
Профільтруй  лиш  ріки  інформації  
І  брехні  отруйні  стріли  витягни  -
Світ  заграє  теплою  палітрою,
Світ  замайорить  новими  барвами,
І  тягар  проблем  легким,  повітряним
Ввись  злетить,  втече  від  сонця  хмарами,
Усміхнеться  твій  талан  у  відповідь  
На  відкриту,  щиру,  дружню  посмішку,
На  поталу  кинь  свій  смуток  вітрові,
"Хмуритись"  -  не  значить  "буть  дорослішим".
Вир  забудь  з  машин,  систем,  правителів,
Що  свідомість  душать  павутиною,
Стань  планеті  другом,  мирним  жителем,
Ката  вбий  в  собі  і  стань  людиною!  
Почуття  відкрий  в  собі  без  сорому
І  зігрій  рослинку  ніжним  дотиком,
Землю,  що  вже  стала  тяжко  хворою,
Вилікуєш  рук  своїх  турботою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2013

РАЙ НА ЗЕМЛІ

На  крилах  ду́мки  тихо  вдаль
Я  полечу  крізь  пересуди,
Крізь  щільну  заздрості  вуаль,
Крізь  дні,  роки,  події,  лю́ди.
Товсту́  невидиму  стіну́
Слабкого,  хворого  зневір'я
Порве  на  клапті,  навісну,
Надшви́дка  думка,  у  сузір'я
Вплететься  з  мрій.  Постане  світ,
Від  правил  вільний  та  догматів,
У  первозданність  мій  політ  -
Не  в  пекло,  видумане  катом!
Колись,  у  сивій  давнині
Гігантську  швидкість  ду́мка  ма́ла,
І  в  повсякденній  маячні
Скупих  формальностей  лекалом
Ще  не  обтяжена  була́,
Суєтність  мертвих  технократій  -
Незнаний  пращурами  "вклад"
Потомків  (нас)  -  не  був  ще  взятим.
Ті  перші  люди,  ті  боги
Всі  знали:  рай  земний  пред  нами  -
Не  в  небі  він,  а  навкруги,
Його  ми  робимо  руками.
Руками  до  Отця  творінь
Торкались  ніжно.  Досконалість
Рослин,  тваринок  до  прозрінь
Людей,  натхненних,  спонукала:
"Зрости́  квітучий,  пишний  сад,
Створи́  в  пори́ві  одночаснім,
В  любо́ві  з  Нею,  двох  малят  -
Пізна́єш  Рай  земного  щастя!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013

ЗАДУМ ТВОРЦЯ

Чи  місяць  бачила  такий?  
Чому  величний  і  червоний?  -
Він  сонця  блиск  узрів  палкий,
Налившись  барвами  півоній.

Дарують  запахи  квітки,
До  зір  дерева  тягнуть  крони,
У  небі  подихом  жарким  
Кохання  ллються  феромони.

І  сяйва  сріблом  гребні  хвиль
Голубить  тихо  ніжний  промінь,
Розбурха  моря    повний  штиль
Світила  стиглого  відгомін.

Цей  задум,  втілений  Творцем,
Вхопив  натхненно  спраглий  погляд  -
Розвіє    тлін  сумнівних  схем
Про  дотик  Бога  свіжий  спогад.

(У  співавторстві  зі  Скуляром  Артуром)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2013

СОТВОРІННЯ СВІТУ

В  пориві  натхнення  прискорена  думка
Писала  картини  буття,
В  гармонію  звівши  енергій  стосунки,
Збувалася  мрія  Творця.
У  всьому  довершена,  дивна  скульптура  -
Земля,  мов  живий  організм,
Незвична  Йому  позувала  натура  -
Він  Душу  свою  переніс.
Отець  із  турботою  виплекав  Сина,
Віддав  найдорожче  сповна,
Від  суму  Бог  жінку  дав  першій  людині,
І  в  грудях  заграла  струна.
"Богиня,  чарівна  моя  королева",  -
Так  подумки  мовив  Адам,
І  серцем  відчула  закохана  Єва:
"Себе  йому  всю  я  віддам!"
Відчули  Любов  на  Землі  двійко  перших,
І  щастя  знайшло  молодих,
Адам  мрії  Батька  тоді  перевершив  -
Синочок  у  них  народивсь.
Тоді  ж,  сам  вже  тато,  Адам  пізнав  радість,
Бо  став  повноправним  Творцем.
"Мій  Отче,  чи  мріям  твоїм  я  не  зрадив?
До  цього  лиш  ти  творив  все.
Кого  тепер  любиш  із  нас  ти  сильніше  -
Мене  чи  його?  Дай-но  знак!"
"Любові  моєї  завжди  буде  ніша
Для  всього  земного  одна.
У  тобі  є  часточка,  дана  від  мене,
В  дитині  є  світ  твій  і  мій,
Ти  вільний  творити  неспинно,  натхненно  -
І  серцем  відчути  зумій:
Не  прагни  творіння  пізнать  механізми,
В  них  вкладена  мрія  моя,
Душею  поглянь,  не  крізь  розуму  призму".
Пораду  ж  Адам  не  сприйняв.
Частіш  наполегливо  чулися  Єві
І  радили  все  голоси:
"Пізнаєте  мудрість,  з  Пізнання  лиш  Древа
Скуштуйте-но  плід,  дасть  він  сил,
Прекрасніше  буде  виходити,  легше
Що  б  ви  не  схотіли.  Лиш  склад
Пізнайте  творінь".  "Мій  Адаме,  не  брешуть  -
Чом  нам  не  послухать  порад?  
Не  краще  хоч  раз  нам  погодитись  з  ними?"
Послухав  же  Єву  Адам...
І  гілку  прекрасну  з  плодами  смачними
Зламав  в  докір  Батька  словам.  
З  тих  пір  зупинилася  думка  людини,
Покликана  була  творить.
І  досі  ламаємо  все  на  частини,
Роздерли  на  гвинтики  світ...
Та  спробувать  варто,  відкрийте-но  очі!  -
Знаходяться  тайни  всі  в  нас,
Всі  шифри  всередині  стануть  робочі  
Увімкнемо  ж  мрії  Парнас!
Убогі  машини  і  їх  виробництва
Вмирають,  продовжують  гнить,
Час  скінчити  довгу  безплідну  гонитву,
Що  виграш  дає  лиш  на  мить
І  Господа  тільки  творіння  безсмертні,
Не  власний  над  думкою  тлін,
Не  в  силах  нікому  божественне  стерти,
Що  в  пам'яті  у  поколінь.
Руїни  плодити  -  то  справа  нехитра,
Та  думка  натхненна  людська
Сильніша,  вона  наче  свіже  повітря,
Мов  річка  -  неспинна,  швидка.
Тож  викиньмо  з  мозку  сміття  примітиву,
Догмати  порвімо  у  прах,
Ми  варті  того,  щоби  жити  щасливо,
Творімо  ж,  все  в  наших  руках!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2013

ПРІСЬКА ТРЕНДИЧИХА (раритет)

Язикатою  була  Пріська  Трендичиха,  
І  немало  принесла  людям  вона  лиха.  
На  базарі  кожен  день  Пріська  торгувала,  
Крім  пліток  також  пісень  купу  різних  знала.
Непоміченим  пройти  майже  неможливо  
Повз  цю  бабу,  бо  була  зрячою  на  диво.  
Швидко  з  ніг  до  голови  так  пройдеться  оком,  
Що  й  не  виронить  деталей  Пріська  ненароком.
На  наступний  день  чекай  вже  про  себе  звістку,  
Виросла  б  тобі,  бодай,  на  язиці  кістка!  
Ох  дивись,  -  колись,  стара,  ти  дотерендишся,  -  
За  плітки  й  за  балачки  язика  лишишся!
Хто  ж  саме  скуштував  від  Пріськи  лиха?  
Яскравий  приклад  -  Мотря  Киселиха.
Свинаркою  ввесь  вік  відпрацювала  
Дебела  Мотря,  бо  душа  до  свиней  
З  дитинства  в  неї  тільки  і  лежала,  
В  свинарник  кожен  ранок  бігла  з  сіней.
Хвостатим  друзям  сили  всі  віддала.  
Мов  дітям,  з  материнським  почуттям,  
З  любов'ю  та  натхненням  доглядала  
За  кожним  щонайменшим  поросям!
У  вчинках  не  помічена  сумнівних,  
Сумлінно  працю  повсякчас  несла.  
Які  ж  такі  плітки  про  Мотрю  дивні  
Сільській  громаді  Пріська  наплела?
В  неділю  на  базар  йшла  Киселиха,  
Ще  ранок  на  траві  росою  спав,  
Надворі  ні  душі,  так  тихо-тихо...  
Ще  міцно  сон  село  в  собі  тримав.
Але  базар  повільно  просинався,  
І  Пріська  вже  з  товаром  тут  стояла.  
Місцевий  люд  з  торгівкою  вітався,  
Та  швидко  Трендичиху  оминали.
І  Киселиха  по  базару  ходить,  
Потрібно  різнотрав'я  їй  знайти,  
Бо  кашель  в  чоловіка  не  проходить.  
З  торгівок  може  хто  допомогти?
«На  жаль,  нема  такого  тут  товару,  -
Зітхає  Мотря,  -  була  в  нас  колись,  
Що  зіллям  торгувала,  бабка  Варя,  
Та  вже  такі  тепер  перевелись...»
І  раптом  осінило  Киселиху:  
Єдина  з  різнотрав'ям  промишляє  
Ще  й  досі  -  стара  Пріська  Трендичиха,  
Тому  до  неї  Мотря  завертає.
«Добридень  Вам,  Прасков'я  Пилипівна,  
Нехай  Господь  від  горя  береже.»  
«Добридень,  дочко,  ти  сьогодні  дивна,  
В  сім'ї  погане  сталось  щось  невже?  »
«Так,  Ваша  правда,  важко  приховати  -  
Що  на  обличчі,  те  і  на  душі.  
Нема  чим  чоловіка  лікувати,  
Вже  перебрала  методи  усі.
Мені  б  якогось  чарівного  зілля,  
Щоб  кашель  в  Кисіля  мого  затих,  
Тому  й  прийшла  до  вас  я  у  неділю  
Питатись,  чи  немає  трав  таких?  »
Тут  Пріська  повела  лукаво  оком:  
«Недарма  ти  про  мене  нагадала.»  
І  в  себе  запитала:  «Ненароком  
Це  відьмочка  за  зіллям  завітала?
Так  ось  чому  ввесь  ранок  вона  ходить  
З  мітлою,  -  певно,  Мотря  ще  й  літає!»  
Насправді  ж  наша  Пріська  знов  городить  
Брехню,  хоч  правди  зовсім  і  не  знає.
Вона  у  Мотрі  навіть  не  питала  
Про  ту  мітлу,  і  гадки  геть  не  мала,  
Що  вже  стара  мітла  давно  зломалась...  
Як  завжди,  що  не  знала  -  добрехала!
Що  ж  було  далі,  вам  не  доказав  я.  
На  Мотрине  прохання  відшукала  
Підступна  Пріська  ліки  з  різнотрав'я  
І  Кисілю  здоров'я  побажала.
Зраділа  Киселиха  Мотря  дуже,  
Подякувала  Прісьці  за  товар,  
За  те,  що  не  лишилася  байдужа,  
Й  побігла  Кисілю  робить  узвар.
Якби  ж  то  знала  ще  тоді  свинарка,  
В  яку  брехню  це  все  переросте,  
І  зчиниться  яка  велика  сварка,  
І  що  торгівка  людям  наплете...
Тим  часом,  Пріська  дала  волю  думці,  
Для  себе  з'ясувала  поміж  тим,  
Що  Мотря  носить  завжди  в  своїй  сумці  
Відьмацький  амулет,  і  не  один.
Коли  стемніє  добре,  Киселиха  
Магічні  заклинання  промовляє,  
Отруйне  зілля  варить  в  хаті  тихо,  
Свиню  в  обрядах  також  зарізає,
Поміж  хатами  на  мітлі  літає,  
Людей  підступно  труїть  уві  сні,  
І  всіх  їх  на  свиней  перевертає,  -
Такі  ось  має  забавки  дурні.
Селом  ця  звістка  швидко  прокотилась,  
І  через  день  вже  від  малого  до  старого  
Навскоси  на  Мотрону  всі  дивились.  
Не  розуміла  довго  вона  того.
Чи  вірила  торгівка  в  свої  плітки?  
Про  це  не  в  силах  ми  поки  дізнатись.  
Довідалась  про  все  свинарка  в  тітки,  
Провчить  захтіла  Пріську  й  осміяти.
Як  в  небі  лиш  почало  сутеніти.  
Мітлу  вже  Мотря  поспіхом  взяла,  
До  того  встигла  зілля  наварити.  
Його  старанно  в  кухлик  налила.
Попрямувала  в  двір  до  Трендичихи,  
А  та  у  ліжку  мирно  вже  хропіла.  
Зайшла  свинарка  в  дім  до  неї  тихо,  
І  на  краєчку  біля  неї  сіла.
Мітлу  новеньку  у  руці  тримала  
І  дивне  заклинання  промовляла:
«Тіпун  тобі  великий  на  язика,  
Та  ще  й  чотири  прищика  до  парі,  
Щоб  дзьоб  у  тебе  виріс,мов  в  індика,  
Собаки  гавкали,  мов  на  вівцю  в  отарі.
Щоб  ратиці  полізли  замість  пальців,  
І  рохкать,  мов  свиня,  ти  почала,  
Щоб  шерстю  обросла  ти,  а  уранці  
Тебе  щоб  засміяло  півсела!
Ось  зілля  випий-но  тепер  чарівне,  
Що  я  для  тебе  в  кухлі  принесла,  
Тоді  свинею  станеш,  або  півнем  -  
Тобі  свободу  вибору  дала!»
Ох  бачили  б  ви  очі  Трендичихи!  
Вона,  як  бачте,  казкам  цим  піддалась.  
Як  захарчить:  «Ой  лихо  мені,  лихо!»  
Обмацувать  себе  нервово  стала:
«Ой,  матінко,  за  що  на  мене  кара?»  
«За  те,  що  твій  язик,  немов  лопата,  -  
Відповіла  їй  Мотря,  -  ти  нездара!  
Коли  ти  перестанеш  вже  брехати?!  »
Не  буду  більше,  Мотрю,  присягаюсь!  
Побачила  провину  я  свою...  
Перед  тобою  дуже  вибачаюсь,  
І  людям,  що  брехала,  поясню.
Так  несподівано  прийшов  кінець  про  відьму  
Історії  веселій...чи  сумній?...  
Із  неї  кожен  щось,  надіюсь,  візьме.  
Як  брешеш  -  ти  подібний  до  свині!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2013

СВІТ ЛЮБОВНИХ ІЛЮЗІЙ

Як  бачиш  біля  себе  ти  царицю,
Чи  сам  їй  став  тираном  і  царем.
Подумай,  чи  не  міг  тут  помилиться,  
Чи  шлюб  такий  не  стане  тягарем?
За  закидом  прийде  черговий  закид,
Ростиме  невдоволення  і  гнів,
Любов  не  йде  ніколи  у  атаку  -
Зігріта-бо  теплом  від  спільних  днів,
Очей  твоїх  вона  нап"ється  блиском,
Ти  грішний...та  для  неї  -  ідеал!
Чарівну  легкість  (ні  на  йоту  -  тиску!)
Віддасть-бо  без  прохань  і  без  похвал,
І  їй,  такій  близькій  тобі  та  рідній,
Ти  віддаси  всього  себе  сповна,
Якщо  хто  з  вас  байдужістю  вагітний  -
Порветься  тут  душі  тонка  струна,
Страждань  неспинна  низка,  в  серці  -  крига,
Не  було  і  в  кошмарах  цих  видінь,
Дурний  самообман:  "Любов  достигне,
Ми  стерпимо,  проб"ємо  сотні  стін!"
Подумай:  як  до  плоті  потяг  сильний,
А  душі  не  об"єднує  зв"язок  -
Не  варто  прагнуть  цілі  неухильно,
Бо  щастя  стане  купкою  казок.
Не  так  же,  як  гадається,  стається,
Не  буде  сумнів  ситий  в  лоні  мрій,
Порадник  ліпший  -  стукіт  твого  серця,
Ілюзій  світом  душу  лиш  не  грій!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2013

ВОЛОДАР ЗЕМЛІ

Засяяла  в  небі  оздоба,
Як  звісточка  про  немовлятко,
Він  -  янгол,  в  людській  лиш  подобі,
"Христос"  -  наче  спало  на  згадку!
Така  ось  людинки  поява,
Думок  полотно  її  чисте,
Душа,  наче  сонця  заграва,  -
Відкрита  для  всіх,  промениста.
Творець  дав  сповна  всі  таланти,
Малюк  -  та  Землі  вже  Володар,
А  очі,  мов  два  діаманти,
Душі  випромінюють  вроду.
Рослинку,  тваринку,  комаху
Любов"ю  скорить  має  змогу:
Ось  ручки  лиш  приязні  змахи  -
І  поруч  за  мить  вже  підмога.
Батьками,  на  жаль,  не  почутий,
Насилля  він  зносив  роками,
Маленький  Творець  був  закутий
Пустушками  і  пелюшками.
Він  світ  осягнуть  намагався,
Та  іграшки  пхали  у  руки,
Геть  Істину!  -  Штучні  прикраси
Прискорили  з  Богом  розлуку.
"Сю-сю-канням"  лилась  турбота,
Змирився:  "Дурний  і  слабкий  я",
Обійми  брехні,  як  наркотик:
"Безсилість  -  твоя  то  стихія".
За  тебе  все  вирішать,  хлопче,
Для  тебе  так  буде  на  краще,
Турботою  власною  топчем
Вже  долю  дитини  пропащу.
Комашки  довершеність  дивна,
Йому  не  замінить  конструктор,
І  світ,  як  він  є,  світ  красивий
Природа  розкриє  лиш  в  суті.
Чи  прагнемо  щастя  ми  дітям?
Чому  мало  хто  з  них  щасливий?
Скували  надуманим  світом,
Поваги  чекаємо  зливу.
Для  вибору  Бог  дав  свободу,
Не  ставте  малому  трампліни  -
Він  сам  своїй  думці  господар,
І  хай  вона  буде  неспинна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2013

СЛОВО+ДУША=ДИВО

Лунають  часто  з  вуст  пусті  слова
У  богозабуваючому  світі,
Бо  слово  із  душею  ожива,
Без  неї  -  це  лиш  брила  із  граніту.

Свічки  сердець  запалить  щирий  вірш,
І  проростуть  в  читацьких  грудях  квіти,
Бутони  їх  сягнуть  холодних  зір,
Та  грітимуть  добром  земну  орбіту.

Душа  розкладе  з  літер,  мов  пас"янс,
Розмай  натхненних,  дивних  комбінацій,
Рядки  нові  ввійдуть  у  резонанс
З  прихованим  теплом  людських  вібрацій.  

Отож,  гайда  творить  нові  дива,
Що  огортають  Простором  Любові,  -
І  той,  хто  від  усіх  любов  ховав,  
В  душі  зросте  багатоповерхово.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2013

У ТОНКОСТІ ЛІНІЙ

Я  захлинаюся  в  палітрі  барв,
Прозрілим  поглядом  торкаюсь  далі,
Очима  спраглими  невпинно  б  крав
Тендітність  обрисів  горизонталі.
Так  рідко  гріють  нас  в  житті  дива,
Тож  для  незрячого  -  маленьке  диво,
Як  світ  в  очах  нових  знов  ожива,
Новий-бо  зробить  зір  когось  щасливим.

У  справжніх  цінностях  -  німі  сліпці,
Ми,  ситі  маревом,  не  бачим  правди  -
ВІН  все  для  щастя  дав,  тримай  в  руці!
Не  гріє  ж  золото  і  блиск  смарагдів.
Краса  захована  між  сірих  днів
У  ліній  тонкості,  в  малих  дрібничках:
Не  зміг  хтось  бачити,  ти  ж  -  не  схотів,
Комусь-бо  в  радість  це,    для  тебе  ж  -  звичка.


Вірш  написаний  мною  після  пережитої  
операції  з  лазерної  корекції  зору.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2013

ВСМІХНИСЬ ТОМУ, ЩО БУЛО

Епіграф

Байдужість  заповнила  серця  об’єм
Холодним  і  сли́зьким  желе,
Гіркий  післясмак  на  вустах  зажуєм  
В  очах  непідробним  нулем....(с)
***

Що  ж...не  судилось  ра́зом
Нам  зватись  гордо  «пара»,
Вже  не  моя  до  сказу,
І  я  тобі  –  «товариш».
Потух  вулкан  кохання,
Сховав  гаряче  жерло.
Щось  зрушити  не  в  стані,
Ми  оголили  нерви.
Поставить  крапку  слово  -
Прийшов  момент  прощальний,
Кінцівка  вже  готова,
Відома  і  банальна.
Ця  ненависть  -  з  любові,
У  вороги  –  з  коханих,
Не  твій,  не  особовий,
І  не  моя  жадана.
Щасливі  «хепі  енди»
Не  всім  дають  авансом,
Не  видають  в  оренду
Таким,  як  ми,  ще  шанси.
Отож  усе  –  на  краще:
Вбиватись  за  минулим
Не  варто  нам  нізащо,
Всміхнись  тому́,  що  було!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013

НЕ МИ ЩАСЛИВІ

Порожні  серця  скляні  бокали,
Мов  напівмертві,  ми  розлучались,
Лякали  дійсність,  себе  лякали  –
Щелепи  тісно  удвох  стискали.
Штрикнула  тиша  ножем  по  скронях,
Я  все  полишив,немов  сторонній,
Мов  непричетний,  холодний  айсберг,
У  грудях  терпне  від  болю  й  зваби,
Майбутнє  пензлем  малює  страхи.
Самотня,  щезла  -  пішли  мурахи.
Шляхи  урозтіч  розбіглись  жадно,
Здавалось  –  просто,  та  все  так  складно.
Поспішне  слово  втікає  птахом,
Його  не  зловиш.  Тобі  з  розмаху
Ударить  в  груди  залізний  молот...
–  З  цупкого  бруду  я  виклав  коло,
 Нарешті  вирвавсь...  
–  Стривай...нарешті?
–  Так  так...
–  Щасливий?  
–  Збираю  рештки  
Щасливих  кадрів...скінчилась  плівка.
Нам  кожен  заздрив  -  щасливих  двійко,
Та  все  хороше,  що  є  недовгим.
Молю  і  прошу  –  прости  дурного!
Давав  надію  і  крав  взаємність,
Та  як  я  смію?  Сліпий  був,  темний...
Брехав  собі  я,  й  тобі  у  вічі,  
Стрибав  у  мрію  егоїстично,
Чекав  на  диво  –  та  безпідставно,
Не  ми  щасливі,  а  будуть  з  нами...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2013

ЩАСТЯ ДИМ

Оберемки  думок  -  в  мозку  струсами,  
Товстий  жмут  почуттів  -  в  серці  йоканням...
Вже  не  знаю,  навіщо  ми  мусимо,
Світлі  мрії  навіщо  сполохані?
Поруч  йти  би  і  стати  опорою,
Але  посмішок  суміш  -  з  обра́зами,
Так  прекрасно  -  коханням-бо  хворі  ми,
Та  чи  є  то  любов,  що  обтяжує?...
Хто  підкаже?  Я  часто  окрилений,
Мої  крила  здіймає  теплом  твоїм,
Звідки  ж  буря?  -  Вітрила  знесилені,
І  пітьма  в  сонці  вигризла  отвори...
Ми  -  дві  течії,  душим  Атлантику,
Мов  Гольфстрім  ти  -  гаряча  і  пристрасна,
Крижаний  Лабрадор  я  із  арктики,
Та  несе  почуття  наші  бистрина.
Швидкі  дії  й  слова  -  суперечливі,
Щире  "вибач"  розплавлене  тишею,
Думав:  "Справимось",  -  та  недоречні  ми,
Легше  далі  нести  чи  полишити?
Нащо  рани  в  серцях  розривати  нам,
І  чекати,  що  щастячко  човником
Припливе  колись...Мозок  вже  ватяний,
Юність  стомлена  надто  від  "коників".
Протиріччя  ковтати  -  не  боляче?
Чи  зігріють  взаємні  незручності,
Що,  роками  поглиблені,  коляться?
Чи  простити  все  стане  нам  мудрості?
Нащо  душі  зсередини  їсти  нам?
Тож  в  обох  ще  попереду  звершення,
З  хвиль  часу  все  ж-бо  вирине  істина:
"Не  останні  ми  є  і  не  перші  ми".
Страх  обріс  у  душі  недовірою,
Звідкись  взялись  між  нас  треті  сторони,  -
Всі  досвідчені  і  перевірені,
Гучно  крячуть,  голодні,  мов  во́рони.
Мої  гальма,  твій  поспіх  -  не  в"яжуться,
Тяжко  жити  разом  в  різних  ритмах.
Ріже  наживо  слово  палкі  серця
Вже  по  звичних  для  нас  алгоритмах.
Постраждалі  і  винні  -  без  них  тут  як?
Для  обра́з  є  причини  вагомі,
Чи  то  ми  такі  є,  чи  таке  життя,
Що  від  нього  кидає  в  судоми?
Може  варто  поглянуть  по-іншому?
Світ  складний  і  простий  одночасно,
Часто  пахнуть  запальністю  рішення,
Що  від  них  ми  стаємо  нещасні...
Скільки  спогадів  низкою  довгою  
Пробігають  поперед  очима,
Так  уперто  до  щастя  ми  човгали,
Щоб  від  нього  не  лишити  й  диму...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2013

АВТОМАТ+СОЛДАТ=АРМІЯ (сарказм)

Черга  в  сотню  з  гаком,  протяг,  грубий  "мат",
Радо  нас  стрічає  рідний  військкомат,
Ся  до  нас  всміхає  синявою  ніг,
"Прапором"  вусатим,  щирістю  доріг,
Що,  немов  у  казці,  -  всі  у  військкомат
Манять  бравим  маршем  юних  "пацанят",
Армія,  турбота,  стяг,  патріотизм,
Піч  димить,  бо  в  топці  ще  зелений  хмиз,
Нам  не  перешкода  -  масло  ллється  в  жар,
Духу  не  торкнеться  слабкості  іржа  -
Зранку  поліровка  рідного  "АК",
Перед  ворогами  не  здригне  рука.
Підсолодить  кашу  праведний  статут,
На  статтях,  без  м"яса,  рядові  зростуть.
Ми  в  одній  шерензі,  через  інтервал,
Поглядом  сталевим  дивимось  у  даль.
Автомат  зламався,  танк  заглох?  -  Не  ний!
Трьохлінійку  в  зуби,  на  коня  -  і  в  бій!
Зрозумій,  вітчизно,  в  нас  палка́  душа,
І  для  тебе,  ненько,  нам  себе  не  жаль,
Прогнила  картопля?  -  Проковтнем,  і  грець!
Здох  двигун  -  заміним  стукотом  сердець!
Скінчились  патрони  (хтось  розбагатів)  -
Підуть  врукопашну  тисячі  життів.
Армія,  як  мати,  взяла  в  лоно  нас,
Труднощі  -  це  норма,  так  диктує  час,
Зрозуміть  неважко  -  тяжко  зараз  їй,
Терпимо  свідомо  кризу  і  застій,
Звикли  -  що  нам  голод?  Не  сумуй,  солдат!
Наші  генерали  теж  десь  не  їдять...
***
Жмут  святих  традицій,  ребер  гучний  хруст,
Шле  свій  зблиск  прощальний  "дєдушки"  кірза,
Армія  в  нас  добра,  та  туди  не  рвусь,
Хай-но  в  ній  хтось  інший  шлях  свій  проріза.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2013

ПІЩИНКА ДОБРА

Хоч  я  на  планеті  -  нікчемна  мураха,
Та  "ні"  кажу  війнам  і  "так"  кажу  миру,
І  прагну  не  втратити  орієнтири,
Лечу  крізь  омани  до  них  вільним  птахом.

Я  -  мікропіщинка  на  тілі  земному,
Та  цукру  шматок  підсолоджує  воду,
Добро,  подароване  крізь  перешкоди,
Підносить  до  неба  -  нехай  і  одному!

Я  хочу  всміхатись,  долати  трампліни
Гордині  і  заздрості,  злих  пересудів,
Відрадно  нести  щирі  посмішки  людям
І  словом  привітним  проломлювать  стіни.

Нехай  скаженіють  від  злості,  мов  звірі,
І  люто  плюються,  кидають  прокльони,  -
Моя  непідробність  -  моя  оборона,
А  людяність  й  правда  -  мої  ор'єнтири,

І  хай  хоч  там  що  -  та  останній  мій  подих
Для  когось  всміхнеться  з  душі  подарунком,
Добро  не  рахують  -  збивайся  з  рахунку!
Добра  не  буває  замало  і  шкода!

Мураха  -  нікчема,  мурашник  -  то  сила,
Піщинка  -  ніщо,  але  дюна  -  то  глиба,
Ми  в  стані  разом  без  "якби"  і  "могли  би"
Зробити  для  світу  потужні  вітрила!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2013

З ХАОСУ ДУМОК

Душею  вирву  з  хаосу  думок,
Мов  чистий  діамант,  безцінне  слово,
З  цеглинок-слів  зросте  новий  рядок,
З  якого  вірш  почне  свою  розмову.
Не  буде  в  ньому  пафосу  прикрас  –
Ранковою  росою  вийде  з  серця,
І,  почуттям  примножений  встократ,
В  мрійливу  даль  прочинить  тихо  дверці,
Розтане  в  нім  буденності  тягар,
Морозивом  липким  стече  по  стінах,
Надії  вийдуть  сонцем  з-поміж  хмар,
І  в  казку  обернеться  днів  рутина.
В  похмурім  світі  тьмяних  кольорів,
Де  з  поглядів  сочиться  хтива  заздрість,
Де  вештають  з  обличчями  щурів
Цей  віршик  –  лише  купка  скромних  кадрів,
Для  тих  же,  хто  тут  щирість  пам’ята,
І  зло  в  добрі  духовному  хоронить,
Втопивши  черствість  в  розмаї  октав,
Він  стане  океаном  без  кордонів.
Хоч  з  висоти,  крізь  гордості  вуаль
Не  всі  знайдуть  у  вірші  тому  правди,
Комусь  чужа-бо  мирна  пастораль,
Погляньте:  під  ногами  ті  смарагди,
Що  їх  давно  шукаєте  дарма,
Вони  в  пилюку  втоптані  роками.
Сп’янілі  хмелем  привидів-оман,
Закопуємо  власними  ж  руками
Пожовклі  оберемки  давніх  мрій,
А  варто  лиш  відкрити  ширше  очі  –
Цвіркун  в  травичці,  в  небі  журавлі
Невже  при  цьому  в  грудях  не  тріпоче?
Утік  за  горизонт  червоний  диск,
Так  невмолимо  й  час  для  нас  втікає,
Ловімо  ж  свого  сонця  теплий  зблиск,
Допоки  він  не  згас  за  небокраєм.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2013

ЧЕРВНЕВА ЗЛИВА

Погода,  часом,  як  дитя,
Буває  вередлива,
Чорніє  зранку  неба  стяг  -
Прийшла  червнева  злива.
Ось  подих  вітру,  мов  мечем,
Порвав  повітря  тишу,
І  нас,  збіговисько  нікчем,
Дощу  на  суд  полишив.
Суддя  нас  поглядом  обвів  -
Ми,  зграйка  знавіснілих,
Угрузнувши  в  багно  гріхів,
Під  зливою  трусились,
І  не  на  жарт  суддя  був  злим,
Дивився  із-під  лоба:
З  очей-но  блискавки,  а  грім
Був  тріскотом  суглобів.
Від  цього  грізного  судді,
Розправи  ми  чекали,  -
Нічим  не  змити  тих  слідів,
Що  від  гріхів  зостались,
Та  раптом  хмари  розійшлись,
І  я  побачив  диво:
Всі  ми,  негідники  колись,  -
Очищені  й  красиві  !
З  небес-бо  йшла  вода  свята
На  голову,  на  груди,
І  та  божественна  сльота
Звільнила  нас  від  бруду,
Ті  хмари,  як  мої  гріхи,
З  дощем  земля  ввібрала,
З  душі  хтось  витягнув  цвяхи,
Не  давши  на  поталу...
Раптово  так  настав  кінець  
Історії,  щасливий...
Під  звук  очищених  сердець
Пройшла  червнева  злива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2013

АМУРНА ХВОРОБА

Кохаю  тебе,  наче  котик  м'яско́,
Я  хочу  кричати  про  це  й  говорити.
Як  кінські  копитця,  що  прагнуть  підков,
Любов  моя....  як  затяжні  гайморити.
Пориви  душі,  наче  низка  судом,
Що  серце  трясуть  в  алкогольних  тортурах,
Та  звик  міокард  до  тяжких  перевтом  -
Мою  ЕКГ  написали  амури.
Хвороба  "кохання"  -  діагноз  такий  ,
Що  вводить  легені  у  стан  паралічний,
Та  клапоть  душі,  що  вже  був  шкарубким,
Розм'якнувши,  прагне  кохати  хронічно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2013

ПРОТИВНА БАЦИЛА (несерйозно-серйозне)

Противна  бацила  
Мене  підкосила,
Підступно  підкаралась
До  лона  грудей.
За  горло  душила,
І  сили  у  жилах
Раптово  не  стало...  
У  прірву  веде
Надломлену  душу
Хвороба,  я  мушу
До  ліжка  в  обійми
Іти,  наче  раб...
Ховаюсь  у  мушлю,
Бо  відстань  порушив
Бо  зломлено  стіни  -
Під  серцем  сатрап,
Стискає  легені,
Та  я,  наче  фенікс
Із  попелу  вкотре
Виходжу  живий,
Мов  прапор  червлений,
Міцний  і  шалений,
Щасливий  і  мокрий  -
Бацилу  вдавив!
Всміхаючись  гордо,
Беру  я  акорди,
І  дзвінко  лунає  
Життєве  баре,
Хоч  долі  кросворди,
Мов  песика  морда,
Що  гостя  не  знає,
Й  гарчить  з-за  дверей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2013

ДОРОСЛІШАТИ, ПРОЩАТИ

Дорослішати,  прощати
І  разом  стрічати  весни,
Щоб  серце  не  билось  в  лещатах
Страху,  що  любов  не  воскресне,
Щоб  чути  та  поважати,
І  легкість  давати  крилам,
Удвох  кожен  день  -  наче  свято,
Без  хмар  з  гіркотою  насилля,
Уміти  завжди  поступатись,
Любов  пить  міцну,  наче  каву.
В  коханні  нема  винуватих,
Кохання  не  терпить  лукавих,
В  нім  є  лиш  заблукані  діти,  
Що  прагнуть  так  помсти  й  розправи,
Не  в  змозі  любов  народити,
Плекають  взаємну  ненависть...
Невже  почуття  лиш  для  цього?
О  ні!  То  мистецтво  є  тонке,
Не  всі  ж  мають  силу,  щоб  Бога
У  спільну  впустить  оболонку,
Де  потім  удвох  проростити
Красою  наповнену  квітку,
Що  сонцем  кохання  зігріта,
В  негоду  зимову  і  влітку...
Дорослішайте,  прощайте,
Щоб  вогник  не  згас  між  вітрами,
Відкинувши  гордість  трикляту,
Єднайтесь  назавжди  серцями!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429161
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2013

БОКАЛ ВІРИ

"...всякий,  хто  підносить  себе,  буде  принижений,
а  хто  принижує  себе    -  піднесеться..."
                                                                                   Іісус  Христос

Удалий  старт  не  сіє  успіх,
А  щастя  маревом  в  очах
На  півшляху  у  вікна  впустить
Лукаву  гордість,  що,  мов  птах,
В  оселю  шурхне  непомітно,
Пригрівшись  в  щирості  грудей,
Та  серце  з  ним  у  купі  сліпне,
Бо  птах  той  людяність  краде,
Впускає  холод  він  натомість,
І  дзьобом  глибоко  в  душі
Рубці  лишає  і  судоми,
Де  було  світло  -  там  сичі
В  пітьмі  розгублено-глибокій,
В  куточку  прощі  і  добра
Голодно  смокчуть  стиглі  соки,
Де  була  щирість  -  там  діра...
Та  як  ту  дірку  залатати?  -
Не  скаже  розпач  шкарубкий...
Невже  шляхи  всі  -  вглиб,  у  кратер,
Й  безсила  впевненість  руки,
Що  прагне,  будь-що,  йти  на  поміч
Й  позбавить  душу  від  блукань?
Душа  ж  від  горя  і  від  втоми
Перетворилась  на  вулкан,
От-от  він,  сповнений  по  вінця
ОбрАз  і  гордості,  нарве,
І  напис:  "Прощавай!"  на  стінці
Між  НИМИ  холодністю  вен
Серцям  коханим  передасться,
Невже  хтось  вирішив  фінал?
НІ  !  Все  ж  шукаю  стежку  щастя,
Хоч  віри  випито  бокал...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2013

СТРІЛА ГЕРАКЛА

КУПЛЕТ  1

Карета  життя,  як  її  не  крути,  -
З  трагедій  і  драм,
Патриції  –  в  лаврах  ,  плебеї  -  кроти,
Байдужості  храм.
Тороси  ламав  долі  мій  криголам,
На  обмілину  став,
Ярмо  неосвіти  -  тягнути  волам,
У    Нього  ж  вуста
Сміються...

***
ПРИСПІВ  1  

Палаючі  списи  жбурляє  Арей,
Та  правда  стрілою  Геракла  
Сліпу  войовничість  краде  у  грудей,  
Допоки  в  них  сили  забракне...
Вже  п’яні  олімпівці  тиснуть  баре,
А  греки  будують  акрополь.
Хоч  велетні  –  діти  богів  і  людей,  -  
Та  щезли  у  водах  Потопу.

***
КУПЛЕТ  2

Із  дна  океану,  з-під  товщі  води
Видніється  він  -
Палаючий  промінь.  Мов  правди  вердикт  -
З  небес  чую  дзвін,
І  заклики  «в  бій!»  шле  тризуб  Нептуна,
Штормить  в  головах,
Натягнута  міцно  свободи  струна,  
І  тишу  слова
Порвали:

***
ПРИСПІВ  2:

«Гей,  хлопці-козаки,  байдужість  спаліть,
Порвіть  аморальності  пута,
Та  змийте  весь  бруд  з  тіла  тисячоліть,
І  виплюньте  злості  отруту».
Розсиплеться  влади  порочний  Олімп,
Засяє  світило  достатку,
Лиш  купка  гріховних  поламаних  стін
Залишиться  тліти  на  згадку.
Відкриті  нам  успіху  сотні  дверей,
Немов-би  завіса  на  сцені  ,  
З  нас  кожен  щасливець,  як  гіперборей,
Живіте  на  повні  легені!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2013

СТЕЖКА ДЛЯ ДВОХ

Скинь  товсту  пелену,  що  з  мінорних  акордів,
Із  обличчя  поламаного  інструменту,
Зашкарублим  ти  став,  носиш  в  пазусі  гордість,
Тільки  в  щирості  нотках    є  щастя  моменти.

Захололому  серцю-бо  не  розтопити
Між  тобою  і  нею  задавнену  стіну,
Самолюбством  солодким  не  будеш  ти  ситий,
Лиш  взаємність  –  для  двох  то  є  стежка  єдина.  

Знаєш,  справжня  любов  дійсно  здатна  на  диво  –
Попелюшка  у  собі  відчує  принцесу,
Сонце  посмішки  в  серці  припинить  всі  зливи,
І  для  душ  швидко  знайде  кінцеву  адресу.

То  ж  з  коханими  миті  короткі  -  безцінні!  
Ти  щасливчик,  як  маєш  споріднену  душу,
Надто  часу  ріка  все  ж  для  нас  швидкоплинна,
Щоб  до  рідної  часточки  бути  байдужим.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2013

ТИ - ВОГОНЬ, Я - ВОДА

Ми  фанати-бо  рідної  мови,
Любим  рок  -  під  акорди  Земфіри
Справжні  гори  звернути  готові,
Сильні  ми,  не  втрачаємо  віри,

Ти  -  вогонь,  я  -  вода,  але  разом
Співіснують  стихії  в  балансі,
Забуваються  спільні  обрАзи,
Ми  кружляємо  в  пристраснім  танці.

Наш  любовний  тандем  має  нитки,
Що  зв"язали  нас  міцно  в  єдине,
Тут  ніхто  нас  не  зможе  спинити
І  між  нами  поставити  стіну,

Будь  танкістом  хоч  ти  найвправнішим  -
Та  не  стримаєш  наступ  кохання,
Будівельником  будь  -  не  залишим
Перешкоди  твої  нездоланні  -

Будуть  стерті  з  обличчя  земного,
Найскладніші  твої  перепони,
Ми  нову  прокладемо  дорогу  -
Бо  любові  сильніші  канони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424836
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2013

НЕКТАР КОХАННЯ

Пробуджене  сонце  із  неба  бокалів  
Нектаром  тепла  напоїло,
Весна  знов  сонату  душі  заспівала,  
Надавши  плечам  нові  крила.

Шумить  буйнотраво  мелодія  серця  -
Скінчилось  зимове  снодійне,
А  нотки  кохання  биттям  кілогерців  
Прямують  до  пульсу  в  обійми.  

Пістрявить  небесна  блакить  лазуритом,
Для  нас  розгорнувши  знамена,
Очей  твоїх  яшма  для  мене  розкрита  -
Моя  особиста  арена.

Арена  життя,  де  проходять  вистави
Веселі,  а  часом,  не  дуже,
Афіша  нові  оголошує  глави,
Коханню  ж  до  того  байдуже  –

Любов  –  то  не  забавка  для  ляльковода,
Не  тло  театральної  сцени,
Здолає  вона  надважкі  перешкоди,
Поставши  із  праху,  мов  Фенікс!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2013

НАЗУСТРІЧ ОДНЕ ОДНОМУ

Наші  потяги  їдуть  назустріч  
Одне  одному,
Їхні  вектори  прагнуть  зустрітись  на  тлі  перехресть,
Надто  довго  ми  все  ж  без  кохання
Були  голодними,
Щоб  впустити  цей  шанс,  наче  птаха  у  лоно  небес.

Голос  твій  хоч,  здавалось,  звичайний,  -
Наповнений  нотками,
Що  лишають  у  серці  моїм  резонанси  відлунь.
Наші  довгі  розмови  напрочуд
Здаються  короткими,
Працював  над  твоєю  усмішкою  вправний  чаклун.  

Надто  довго  знекровлені  душі
Хотіли  взаємності,
Справжня  розкіш  не  в  пишних  палатах  -  а  в  храмі  для  двох
Його  стіни  -  з  любові,  поваги,
Турботи  та  чемності,
Справжнє  золото  -  вірність,  його  не  позичиш  у  борг.  

За  вікном  солов"ї  вже  заповнюють  простір  романсами,
Наша  зустріч  чергова  прискорить  схвильований  пульс,
Спрагле  серце  моє  знов,  кохана,  заллєш  резонансами,
Ми  з  тобою  -  дві  часточки  цілого,  скибки  півкуль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2013

БУЗЬКА ПЕРЛИНА

Думки  вплітаю  в  стукоти  колес,
Дрімаю...залізнична  колискова...
Хоч  тіло  моє  в  потязі,  та  десь
Душа  моя  лежить  між  рос  ранкових,
Купається  у  травах  степових,
Пірнає  в  річку,  в  пінний  вир  порогів,
Блука  між  скель  південно-бугових,
Полоще  у  воді  засмаглі  ноги,
Вечірній  захід  сонця  спрагло  п"є,
Немов  вино.  Червоний  келих  неба
Змінив  уже  забарвлення  своє,
Пірнувши  тихо  в  сутінки...Від  себе
Душею  втік  на  вічність  я  немов,
Насправді-то  -  на  лічені  хвилини,
Гранітно-степова-бо  грає  кров,
Гука  мене  до  бузької  перлини...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2013

ПЕКЕЛЬНА КАСА

Ось  збуджений  натовп  і  черга  тісна,
Де  варяться  люди  у  юшці  терпіння,
Бо  касса  ж/д  тут  єдина,  одна,  
Знімає  касир  з  цього  варива  піну.

Я  з  раннього  ранку  в  цій  черзі  стою,
Мов  пам"ятник  Леніну,  з  мідним  обличчям,
Крізь  муки  на  потяг  квитки  тут  дають,
Немов  до  омріяного  потойбіччя.

Як  в  пекла  гарячому  ми  казані,
Чекаємо  черги,  і  спека  не  райська,
Касирша  подібна  стає  сатані,
А  ми  -  мов  щурів  конкуруюча  зграйка.

Ось  нам  уже  близько  стає  до  мети
Агресії  блискавки  шлє  нам  Мінерва,
У  вранішній  позі  я  знову  застиг
І  носом  уперся  в  табличку  "ПЕРЕРВА"...

Смеркало...Прощальним  багрянцем  наливсь
Окраєць  натомленого  горизонту,
Я  знав,  що  момент  цей  настане  колись  -
Прорвався  мій  фланг  до  квиткового  фронту.

В  уяві  знамена  своїх  перемог  
На  піці  тріумфу  мій  полк  розгортає,
В  руках  майорить  заповітний  квиток
До  рідних  земель,  до  батьківського  краю.

В  бік  каси  спрямовую  погляд  палкий,
У  грудях  від  щастя  забили  у  бубон,
Та  мрія  моя  не  торкнулась  руки,
Бо  напис  "CLOSED"  перервав  її  грубо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2013

В куПІ З ДЄЦтвом (18+)

На  слуХУ  Й  на  губах  у  дівчини  одна  і  та  ж  фраза
Я  Б  ЛЯкав  її  нею  завжди,  та  вже  знає  сама:
"З  цигарками  проблема  Є  -  БАВся  ти  з  ними,  хоч  зразу
Здасться  -  іграшка,  з  часом  же  -  стануть  тобі,  як  тюрма."

***

В  груПІ  ЗДАв  я  один  на  IQ  з  вищим  балом  всі  тести,
Інші  навіть  не  знали,  ДЕ  БІЛИм,  де  чорним  був  текст,
Вже  герої  -  по  п"янці  змогли  зранку  тіло  принести,
Добре  сліпи  залили  -  в  горілці  втопивсь  інтелект.  

***

В  нас  дніПРО  Є  -  БАВтесь  діти,
І  купайтесь  до  схочу,
оПИС  ДЯДЬків  про  нукліди,
Й  хімзабруднення  хтось  чув?

***

ЛюБЛЮ  ВАВки  мазать  йодом,
Йод  -  всім  лікам  голова,
В  куПІ  З  ДЄЦтва  з  ним  проводим
Післятравмовий  привал.

***

На  село  злетілись  оси,-
Скрізь  орда  дияволят!
Аня  ще  пройтися  просить...    
ОС  ТОПИ,  З  ДІВчам  гуляй!

***

В  Христі  поле  невродило,
В  полі  ж  добрив  як  лайна!
Радять:  "Кинь  золи!"  Спочила,
Й  по  ЗОЛУ  ПІшла  вона.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013

НЕПОРОЧНИМ ФАНАТАМ (сарказм)

Фанатіння  непорочне  з  пелюшок  до  гробу  -
Він,  секс-символ  правомочний,  красень  Іво  Бобул.
Не  дано  так  щебетати  птаству  по  дібровах  -
Професійно  і  вусато  це  вдалось  Зіброву.

Фабрикантів,  мов  продукти,  штопають  без  ліку,
Геть  їх  до  металобрухту,  дайте  Повалійку!
Дивний  голос  з  оксамиту  розриває  тишу,
То  співа  несамовито  наш  Поплавський  Міша,

Непорочним  фанатам
Цей  присвячую  хіт.
Хоч  попсу  не  прогнати,
Зірки  згаснуть  за  мить.
 
Шліть  респекти  аренбістам  -  Насті  і  Потапу,
Файні  фрази  тексти  містять,  їм  би  в  депутати.
Після  них  нервово  палять  в  темному  куточку
Зірки  року  і  металу,  як  лякливі  квочки,

Джаггер,  Хетвілд  з  Іггі  Попом,  Оззі,  Девід  Боуі,
Вам  не  братися  до  попу,  пощадіть  здоров"я,
Зададуть  вам,  хлопці,  фору  королі  естради,
Так  що,  майстри  рвати  горло,  будете  не  раді.


Непорочним  фанатам
Цей  присвячую  хіт.
Хоч  попсу  не  прогнати,
Зірки  згаснуть  за  мить.


P.S.  PUNKS  NOT  DEAD!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013

ЩИРІСТЬ - ПРАВДА ЧИ ВИГАДКА?

Все...годі!  тут  ще  є  прямолінійні?
Кишить  іносказаннями  цей  світ,
Лукавість  нас  кида  в  перипетії,
Брехня  дає  щоразу  свіжий  цвіт,

Бо  голову  ломає  кожен  другий  -
Правдивим  має  буть  новий  сюжет,
Так  легше,  ніж  зробить  скупі  потуги
Розмови  без  брехневого  драже.  

У  моді  стала  посмішка  сліпуча,
В  очах  же  злоба  й  ненависть  горять.
Усмішку  вдягнеш  зранку,  як  онучі,
Вночі  ж,  як  завжди,  знімеш  свій  наряд.

А  щирість?  Де  поділись  модельєри,
Що  зможуть  їй  обличчя  повернуть?
Хоч,  може,  це  святкова  лиш  портьєра,
Щоб  вдало  приховать  душевний  бруд?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2013

ГРАФОМАНАМ

ЕПІГРАФ
Случайные  люди  в  литературе
Всё  делают  вид,  что  они  нам  коллеги,
Они  как  бы  то  же  причастны  к  культуре,
Являясь  шестым  колесом  от  телеги.
Всегда  в  рядах  первых,  лицо  с  умным  видом,
В  руках  их  газета  и  томик  Шекспира.
Понятно,  что  каждый  такой  индивидум
В  душе  алкоголик  и  злостный  транжира.
Искатель  халявы  не  ведом  Пегасу,
Конь  ржот,  прячет  крылья  и  лупит  копытом,
А  музы  смеются  и  знают  прекрасно  -
Не  быть  никогда  овцеводу  пиитом.
Случайные  люди  в  литературе,
Как  книга  в  бумажном  простом  переплёте,  -
Они  как  бы  тоже  причастны  к  культуре,
Ну  чтож  оставайтесь  в  незримом  почёте.
         Невідомий  автор.

****
Шановне  графоманство,  я  плюю  на  вас  згори,
Ви  любите  лукавство    розцяцькованих  похвал.
У  відповідь  на  критику  луна  шалений  крик,
Брудні  прокльони  кривдникам  і  ненависті  шквал.

Звели  у  ранг  митців  себе  і  шісток,  вірних  вам,  
Та  фальшю  пахнуть  лаври,  що  покою  не  дають,  
Брехні  укриті  гниллю.    Вам,  поезії  «богам»,
Ніколи    до  Парнасу  не  знайти  священну  путь.

Тож  тіштеся  і  далі  незабутністю  рядків,
Що  виплекані  штучно.  Спотикаюсь  раз  у  раз,
Читаючи  вірші  поважних  тіток  і  дядьків,
Які  з  книжок  розумних  понасмикували  фраз.

Вірша  ковтком  нап’юся,  як  джерельної  води,
Нотатки  на  серветках  краще  лиште  при  собі,
Картавість  думки  з  браком  слів  не  дасть  смачні  плоди,
То  як  -  безформна  брила  чи  шліфований  рубін?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013

САША КУЧЕРЕНКО (акровірш)

Стій-но,  читачу  мій,  і  не  будь  ледачим,
А  уваги  хвильку  приділи  хутчіш  -
Ширму  прочиняю  про  свою  я  вдачу,
Актуальним  буде  і  для  тебе  вірш.

Краще  б  розпочати  про  роки  дитячі.
У  Сашка  в  дитинстві  не  було  провин,
Чесним  і  слухняним  хлопчик  був,  одначе,
Ех...  Він  їв,  мов  дядько,  і  зробивсь  гладким.
Ріс  гурман-товстунчик,  виріс  -  справжній  красень,
Елегантний  мачо  полонив  дівчат,
Натягнув  костюмчик,  до  "мадамок"  ласий,
Красень  кліпа  оком  -  та  вуста  мовчать.
Ох  і  забрехався  ж  -  "мачом"  не  бував  я...

Декілька  прихильниць  докучало  все  ж,
Я  на  ті  "амури"  не  відповідав  їм  -
Крало  час  навчання  без  жалю  і  меж,
У  думках  дитинство  дихало  ще  досі,
Юний  восьмикласник  був  в  душі  дитям.

Зиркають  дівчата,  тілом  вже  дорослі,
А  цибаті  хлопці  ще  малі  -  затям!

У  дитинства  завжди  є  кінець  незримий...
В  університеті  швидко  йшли  роки,
Атомником  став  я.  Час  такий  нестримний,
Грій  моє  ти  серце,  мій  вогонь  палкий.
Уперед  ітиму,  доки  пульс  ще  б"ється,

Чесно  і  відкрито,  як  ішов  колись,
А  до  щастя  згодом  близько  стануть  дверці  -
Одчинивши,  стрімко  полечу  у  вись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013

1-ШЕ КВІТНЯ (ностальгічне)

Початок  квітня  видавсь  надто  нудним,
Лиш  батьку  "обікрали"  ввесь  гараж,
І  в  мами  лише  зранку  "скисли"  нудлі,
Куди  подівсь  колишній  той  кураж?
Колись  дрижав  сарай  від  "землетрусу",
А  я  його  із  друзями  хитав,
Бабуся  в  той  момент  доїла  Мусю,
Почулась  згодом  вись  її  октав.
Згадалась  весняна  "неждана  повінь",
Що  відрами,  чуть  світ,  залила  двір,
А  мати  ,  дай-но  Боже  їй  здоров"я,
На  дах  із  поросям,  мов  дикий  звір,
Якимось  дивом  вилізла  моментом...
Такі  були  забави  на  селі,
Та  й  були  ми  дурні  тоді,  малі,
Тепер  лише  є  пам"ять-кінолента.
Не  лишимо  ж  цей  день  законних  жартів
І  сміху,  що  дає  нам  стимул  жить,
Бо  родичі,  знайомі  того  варті,
Щоб  вічно  не  кінчалась  щастя  мить!      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2013

АБВГДЕЙКА (абракадабра)

В  агонії  ансамбль  автентичний,
Б"є  в  бубон  безліч  буйних  бідняків,
Ворони  вже  волають:  "Де  Всевишній?"
Горить  графітом  гордість  горняків...
І  досі  догоряє...Димом  дивним  -
Димлять  на  дні  десятки  дужих  доль,
Ех...епілог  -  ну  екстраефективний,
Єхидне  бо  у  євнухів  єство  -
Жадають  із  життів  жиди  ті  жирні
Забрати  знову  зерня.  Хоч  злякавсь,
Та  іклами  ішак  той,  імовірно,
Їдку  їсть  їжу,  наче  їжака  -
Не  йогурт  їв  із  йогами  в  Йоркширі,
І  ні  на  йоту  йорж  йому  не  йшов!

Коли  колючі  кактуси  в  квартирі
Лякали  лису  Ліпченко  Любов,
Моє  міцне  "мужське"  молило  миру,
"Начало"  не  набухло  ні  на....оууу
Отут  і  обважнів  орел  Онана!

Ось...  
           причаївсь,  притих  пихатий  півень
Платівко,  пригальмуй  потік  пісень  -
Схопили  слух  в  судоми  сильні  співи,
О,  тиша,  -  ти  і  я  -  тісний  тандем!

Ріс  розумовий  розвиток  рибалки
Розтанула-бо  рибка  різко  в  роті
Уха  усі  усунула  уставки...
А  фаготист  все  "Ф"  вдува  фаготу.

Хвостатий  хом"ячок  халяву  хрумка,
Цицьката  "цьотка"  цінить  целюліт.
Чума  для  чау-чау  -  чисто  чумка,
Шалено  шерстю  шурхотить  шиїт.

Щасливий  щиглик  щурові  щебече,
Юлить  під  юбку  юний  юнкер  Юнг  
Якудза  явно  цілиться  в  яєчко  
Я  ж  -  ямбом  явно  цілюся  в  гальюн.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2013

НА УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

епіграф
Як  парость  виноградної  лози  
Плекайте  мову.  Пильно  й  ненастанно,
Політь  бур'ян.  Чистіше  від  сльози
Вона  хай  буде.  Вірно  і  слухняно
Нехай  вона  щоразу  служить  Вам,
Хоч  і  живе  своїм  живим  життям.
                     Максим  Рильський.

На  українській  мові
Сидиш,  як  на  корові,
Періщиш  попід  хвіст.
Ти  розмовляєш,  хлопче,
Не  "НА",  а  "НЕЮ"!  Топчеш
Натомість  мовний  зміст!
Бур'ян  в  твоїй  розмові
Краде  всю  силу  слова,
Що  кволе  і  бліде.
Твій  час  протягне,  друже,
На  протязі  потужнім  -  
Він  ПРОТЯГОМ  іде!
тож  пожалій  квітучу...
ти  вчора  прийняв  участь?
Прокляття  із  проклять!
бо  участь  можна  ВЗЯТИ!
Ох,  ці  ж  русизми  кляті...
"На  грудь"  ти  міг  прийнять!
"Язик,  канєшно,  знаєм,
Нам  врємя  не  хватає,
Та  й  разніца  кака?!"
Товариші  вандали,
Ви  мову  згвалтували,
Забруднена  ріка!
Культурою  пливемо,  -
Невігласи,  нікчеми,
Між  брудом  віддавна,
В  нім  кожен  швидко  тоне,
Бо  кинув  в  річку  тонни    
Відбірного  лайна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013

ПРОСТИМИ СЛОВАМИ

Почну  і  закінчу  простими  словами,
І  текстом  банальним,  до  волі  простим.  
Складних  філософій  не  буде  ні  граму,
Комусь  мо'  здаюсь  я  поетом  складним.

***

Відкрий  себе  -  досі  нечитану  книжку,
Сміливо  всміхнися  до  власного  "Я",
Навік  розпрощайся  із  "тишком"  та  "нишком",
Щоб  сімку  замкнути  у  слові  СІМ'Я.

Сім'я  -  то  суспільство,  а  ми  в  ньому  -  браття
І  сестри,  з  життєвим  вогнем  у  очах,
Ми  в  праві  вирішувать  і  обирати,
Прямим  чи  тернистим  розстелиться  шлях.  

Тож  годі  просиждувать  власне  майбутнє,
І  мовчки  тікать  від  нагальних  проблем,
На  власному  балі  зберігши  присутність,
Не  блазнем  залишся,  а  стань  королем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013

ІДУ НА ВИ

Долаю  у  душах  глибокі  рови,
Та  тисячі  ще  не  написаних  глав.
Тремтять  хай,  бо  знають:"іду  я  на  ви",
Бо  слово  -  як  меч,що  тримав  Святослав.

Це  слово  звучить,  як  дзвінкий  маніфест
Для  тих,  хто  в  товстій  шкаралупі  страху,
Хто,  взявши  свідомо  себе  під  арешт,
Біжить  з  поля  бою  в  годину  лиху.

Ще  можна  пробачити  нотки  сумні
Відцвівшим  і  сивим  старечим  очам  -
Наїлися  повних  стражданнями  днів,
І  втратили  відлік  безсонним  ночам.

Та  нації  паросткам,  повним  життя,
Що  в"януть  у  розпал  своєї  весни,
Немає  їм  прощення...Твердо  затям:
Твій  вибір  -  кермо,  чи  нашийник  тісний.

То  ж  слово  в  устах  моїх  -  кований  меч,
Стинаю  двоглавим  надуманий  страх,
Повержений,  впаде  на  землю  він  з  плеч,
Розвіявшись  прахом  на  буйних  вітрах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013

САШОМОБІЛЬ

Я  сконструюю  свій  сашомобіль,
Швидко  помчу  я  на  нім  у  країни
Вічного  щастя,  де  горе  і  біль
Перетворились  давно  на  руїни.

Перед  від"їздом,    я  втілю  свій  план  -
Пару  знайду  для  свого  механізму,
В  небі  літає  мій  дівчиноплан,
Має  красу  неповторну,  харизму.

Ні!  Нам  не  бути  разом...У  висот
Дивна  властивість  -  там  горді  лиш  птахи,
Тільки  на  метрів  злетиш  кількасот,  -
Інші,  що  знизу,  -  нікчемні  мурахи.

Що  ж...не  біда!  Знову  в  пошуках  мчу.
"В  око  запав"  мені  дівчиночовен!
Свіжих  морських,  елегантних  причуд
Келих  душі  до  країв  її  повен.  

Штиль  різко  змінять  жорстокі  шторми  -
Дух,  вже  піднесений,  знову  -  розбитий,
З  різних  стихій  все  ж  бо  "зліплені"  ми,
Нам  один  одного  не  зрозуміти.    

В  пошуках  транспорту,  що  для  душі,
Роки  віддам,  не  жалітиму  сили,
Навколо  нас  -  міліони  машин,
Важко  знайти  серед  них  свою  милу.

Все  ж  колись  знайде  мій    кабріолет
Гідну  і  славну  дівчино-машину,
Дама  накриє  чирвовий  валет,
Душі,  з"єднавшись,  до  неба  полинуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013

БРАТАМ-ПОЕТАМ!

Привіт,  мій  любий  друже  ФРАНКОлюб,
Палкий  ШЕВЧЕНКОдруг,  СОСЮРОписець!
Нам  Еутерпа  дивним  звуком  труб
Натхнення  шлє  з  божественної  висі.

Кому  ще  слово  нести,  як  не  нам,
В  людські  духовнобідні  сірі  маси?!
Лиш  нам,  безмежно  відданим  синам,
Служити  вірно  випало  Парнасу!

Тож  напиши  новий  ТИЧИНОвірш,
Навіщо  суперечиш  планам  музи?
Ти  в  змозі  словом  світ  змінить,  повір,
Коли  з  натхненням  житимеш  в  союзі!

Не  в  пригоршні  із  пишноротих  фраз,
Не  в  пафосній  лукавості  подачі  -
Поезія  сидить  глибоко  в  нас,
Не  в  ситості  -  а  в  спраглості,  в  нестачі!

Тож  я  кричу  до  тебе,  о  митець,
Мій  ЛЕСЕУКРАЇНЕЦЬ,  СТУСОлицар!
Пиши,  як  завіщав  нам  праотець,
Душею  до  людей  -  не  на  полицю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013

ЗЕЛЕНЬ (18+)

D5  A5  C5  G5
Зеленню  рясною  щедро  встелений  газон,
D5  A5  C5  G5
Зелень  є  у  дядєньок  з  товстими  гаманцями,
D5  F5  G#5  A5
Тьотінькам  вродливим  жить  без  неї  не  резон,
D5  F5  G5  A5
Зелень  ми  вживали  їз  підвальними  курцями.

Доляри  -  то  паростки  відносин  між  людьми,
Зелень  готівкова  -  і  клюють  дівчаток  зграї,
З  нею  не  жартуй  -  дадуть  путівку  до  тюрми.
Рулять  чуваки,  що  зелень  відрами  збирають!
 
Приспів
D5  F5  
Зелень,  зелень,  ти  форева,
G#5  A5
Слався,  зеленуха!
D5  F5
Бо  з  тобою,  королева,  
G5  E5
Цілковита  пруха!
D5  F5  
Нескінченно  вже  триває
G#5  A5
Це  життєве  порно,
D5  C5
Я  валютним  вертухаям
G5  A5
Шлю  своє  "бонжорно"!

Школою  ганяє  невгамовна  наша  зелень,
Борщ  варив  на  тижні  і  вгадайте,  чим  приправив?
Вчора  моя  бабця  увімкнула  зранку  телик
Дачники  віщують,  як  саджать  корисні  трави.

Зелень...і  в  очах  від  цього  слова  зеленіє!
Жорстко  хтось  знущається  щоденно  з  мене  наче
В  серці  я  плекаю  ще  слабку,  але  надію...
Двері  відчиняю  і  вгадайте,  що  я  бачу?

Приспів
Зелень,  зелень,  ти  форева,
Слався,  зеленуха!
Бо  з  тобою,  королева,  
Цілковита  пруха!
Нескінченно  вже  триває
Це  життєве  порно,
Я  валютним  вертухаям
Шлю  своє  "бонжорно"!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013

У ПОСТІЙНОМУ ПОШУЦІ НАТХНЕННЯ

Від  сьогодні  я  -  злісний  втікач
Тимчасово...хоча  і  без  строку,
Бо  натхнення  жагучий  шукач
Має  в  жертву  віддатися  крокам
На  шляху  до  омріяних  муз,
У  постійному  пошуці  ритмів,
Що  в  поезії  роблять  союз
Строгих  форм  і  душі  колоритів.  
У  постійному  пошуці  "Я"
Те  відлюдництво  має  причину.
Коли  внутрішній  стержень  зів"яв  -
Лише  час  всі  проблеми  розчинить,
І  розставить  всі  крапки  над  "і",
Дасть  для  розвитку  поштовх  могутній,
Вирве  з  кола  сліпих  безнадій  -
Ти  живий,  ти  корисний,  присутній!

Я  учора  ще  був  втікачем,
Обривав  всі  мости  і  канали,
Від  нагально  потрібних  речей
Мої  ноги  свідомо  тікали.
В  униканні  насущних  потреб
Зародилася  істини  зав"язь,  
Як  Джоконди  ще  свіжий  портрет,
Як  пророк,  що  в  пустелі  розправив
Вільні  крила  майбутніх  прозрінь.
Одкровення  біблійних  скрижалей
З  його  уст  лило  світло  на  тінь,
Тінь  лиш  Богу  відомих  реалій.
Тож,  поете,  сміливо  у  путь!
Дружньо  скажемо  "НІ!"  слабкодухим!
Щоб  відкрити  омріяну  суть,
Маєш  впоратись  з  безліччю  рухів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013

ХЛІБА І ВИДОВИЩ!

Епіграф:
Та  годі  пишноротих  фраз
З  глибоких  словосховищ.
Народ,  індик,  тебе  обрав!
Дай  хліба  і  видовищ!  (с)
***

Вночі  приснилось  вчора  знов  -
Віщають  у  новинах:
"Ти,  селянину,  будь  готов
Погнуть  старечу  спину!

Ми  вже  втрачаєм  ВВП,
Інфляція  заїла.
Ти  наш  бюджет  безжально  стер,
І  тягнеш  плуг  несміло!

Донизу  йдуть  показники,
Все  винен  ти,  неробо.
Якщо  дефолт  прийде  різкий  -
Впряжемо,  як  худобу!"

Тримає  слово  депутат:
"Чекайте,  оглоїди.
Голодним  внук  мій  вироста,
На  вас  накличу  бІди!

Де  в  світі  бачено  таке?
Я  досі  в  "Медсересі"
Катаюсь  вбогий,  мов  лакей,
Котеджик  -  лиш  в  Одесі!"

Таке  послухавши,  здригнувсь:
"Які  ми,  люди,  трутні!"    
І  враз  прискоривши  свій  пульс,
Рвонув  чимдуж,  могутній,

Напружив  м"язи,  як  Геракл,
І  нумо  працювати!
Я  не  якийсь  там  ще  простак!
Я  поверну  витрати,

І  економіку  на  пік
Підніму,  всестражденну,
Щоб  кожен  депутат  довік
Не  почувавсь  нужденним.

Та  тут  розтанув  дивний  сон...
У  ліжку  стало  тісно,
Бо  дві  котяри  в  унісон
Нявчали:  "Дай  нам  їсти!"

Я  холодильника  відкрив:
Повісилась  там  миша.
Економічний  той  прорив
Мій  сон  собі  залишив...

Старий  вдягнувши  капелюх
І  курточку  картату,
Я  на  роботу  мчу,  як  мух,
Державу  годувати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013

НА ГОРОДІ БУЗИНА (жартівливо-насущне)

Грає  дощик  на  долівці
Пісеньку:  "Дзінь-дзінь",
І  звучить,  немов  на  плівці,
Жвавий  передзвін.
Вранці  товстою  косою
Шелестить  трава,
Вкрита  дзеркалом-росою,
Скаже  про  дива:
Як  у  лісі  соловейко
Тьохкає  пісні,
І  ведмедиків  сімейка
Лапу  уві  сні
Дружньо  смокче,наче  медом
Змащена  вона...

На  баштані  хлопчик  Федя
Краде  кавуна.
На  городі  бузиною  
Вкрита  вся  пашня,
Дядько  в  Києві  з  "жоною".
"Випий  на  коня",  -
Каже  Прохору  Микола,
Тиче  самогон.
"Нє,  я  краще  кока-коли,
Нізкій  Вам  поклон!
Вдома  жінка  і  качалка
Будуть  зустрічать".
Хлопчик  Вітя  любить  змалку
Цілувать  дівчат,
Також,  взявши  соломинку,
Надував  ропух,
Смикав  птаство  на  жердинці,
Скуб  кролячий  пух.
Довго  Дмитрик  мучав  хряка,
Видохлась  свиня,
Хрон  від  Діми  спереляку
Бігав  із  пів  дня.
Та  така  свиняча  доля  -
Їсти  хочуть  всі,
Хрюшу  бідного  заколять...
Прощавай,  Мусій!

Сяє  сонечко  у  небі,
Все  ж  -  життя  круте!
"Чао",  сухорляві  ребра,
Черевце  росте!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013

У ТЕМНІМ КУТОЧКУ…

У  темнім  куточку  малесенький  щур
Притих...
І  шурхнула  пташка  з  кущів  у  неба  
Безвихідь.
Як  хочеться  все  ж  колосками  до  сонця  
Рости,
Окрайцями  крил  оминувши  земний  
Вихор.

Мереживо  граней...  Життя  міріадами  
Доль
Малює  сюжети,  та  власна  у  кожного
Призма.
В  цій  п"єсі-бо  кожен  свою  обирає  
Роль,
Різниця  -  лиш  відлік  часу  до  врочистої  
Тризни.

Невже  в  цьому  суть,  щоб  з"явитись  на  мить  і  
Піти?
По  собі  -  лиш  купка  проблем  і  гранітний  
Надгробок.
Хотілося  б  вірити  -  поміж  мільярдів
Картин
Історія  все  ж  збереже  твій  маленький
Доробок.  

У  темнім  куточку  наляканий  щур  
Тремтить,
І  пташка  десь  шурхнула  в  небо,  подалі  
Від  лиха.
Продовжую  пнутися  ввись  промінцями  
Мети...
Життя  -  то,  напевно,  небес  нудьгуючих  
Примха.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013

НЕФОРМАТ

Я  хочу  випасти  з  формату,
Сказати  "чао"  кайданам!  
Стереотипам  не  скувати
Моїх  думок  незрушний  храм.

Загальні  правила,  стандарти,
Життя  під  матрицю,  накшталт.
Майбутнє  ставиться  на  карту,
Де  індивідів  правлять  ґвалт.    

На  мене  зиркне  сіра  зграя:
"Черговий  дурник-репетун".
Я  з  плівки  пам"яті  стираю
Байдужих  "піплів"  злий  табун.

Злітаю  в  небо  вільним  птахом  -
Я  вирвавсь  з  клітки  плазунів.
Ти  справді  сильний,  як  з  розмаху
Всліпу  знайти  свій  шлях  зумів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013

Я ЗЛИЙ КРИТИКАН! (саркастично-пафосне)

Я  злий  критикан.  Що  кривити  душею?
Багато  біди  -  мало  користі.
Поетам  копав  я  глибоку  траншею,
Хула  надавала  бадьорості.

Прибуло  на  сайті  "свіженьких"  поетів,
Десяточок,  з  новими  ніками.
Я  ж,  автор  рецензій  жорстких  і  памфлетів,
Настрибую  з  критики  пікою.

Летять  гострі  стріли  моєї  цензури,
Поетиків  наздоганяючи.
Без  суду  і  слідства,  без  адвокатури
Зчиняється  кара  вражаюча.

Я  злий  критикан.  Що  іще  тут  додати?  
Мене  стороною  обходячи,
Вважають  тираном,  справжнісіньким  катом,
Бо,  бачте,  зробив  я  їм  боляче.

Недавно  ж  учасником  став  я  курйозу,
Хоч  був  генералом  суворості.
На  сайті  новому*  мій  вірш  "без  наркозу"...(розкритикували)
Він  мав  недостатньо  прозорості**.

"Даруйте,  про  що  Ви?"  -  розвожу  руками,  -
"Якої  ще,  в  дідька,  прозорості?"
"У  вас  є  проблемки  із  показниками  
І  збіги***  віршам  дають  кволості."

Я  злий  критикан...  Ви  серйозно?  Та  годі!
Мій  імідж  -  то  суто  умовності.
Бо  зараз  вірші  мої  стали  не  в  моді
В  них  мало,  даруйте,  прозорості.  

*  -  сайт  Поетичні  майстерні
**  -  Коефіцієнт  прозорості  -  
експериментальний  індикатор,  
що  повідомляє  про  співвідношення  
кількості  голосних  до  кількості  
приголосних  у  тексті  публікації  -  критерій,
 який  дозволяє  технічно,  хоча  
й  лише  орієнтовно  оцінити  легкісь
 звучання,  милозвучність  тексту.  
частіше  за  все,  незатиснутість  
приголосними  і  їхніми  збігами  
свідчить  про  гармонію  між  
ідеологією  і  поетичністю  твору
(визначення  з  сайту)
***  -  збіг  приголосних.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2013

АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА БАНКРУТСТВА АЕС*

Кричать:  "Промислова  експансія!",  -
Борці  за  цнотливість  природи.
Та  атомна  електростанція  -
Рятунок  від  злої  негоди.

Теплом,  світлом  "зелень"  накормлена,
Як  миша  халявним  сиром,
Плітки  ж  про  АЕС  її  сповнені  
Відбірним  л*йном,  мов  сортири.

Стривайте  -  як  "вмре"  енергетика,
Ви  вріжете  дубу,  "грін-піси",
Згадаєте,  друзі,  про  етику,
Як  темрява  й  холод  затиснуть.

І  знають  хай  вищі  чиновники,
Що  "атомки"  пхають  в  банкрути:
Не  спати  спокійно  вам,  змовники,
Бо  доля  зведе  вас  до  скрути.

*  -  на  днях  прочитав  статтю,
 де  приведена  промова  голови
 профкому  атомників  України.  
В  ній  йдеться  про  те,  що  держава
 в  обличчі  високопосадовців
 обкрадає  атомну  енергетику,
 в  результаті  чого  атомні  станції
 України  в  дуже  короткий  час  
стануть  банкрутами.  Майже  всі  
енергоблоки  АЕС  до  2017  року  
(8  із  13-ти  діючих)  потребують
 продовження  ресурсу,  так  як  на
 той  момент  закінчиться  проектний
 30-річний  строк  їх  експлуатації.
 Для  реконструкції  і  продовження  
роботи  енергоблоків  потрібні  
міліарди  доларів,  постає  питання  
де  їх  взяти?  Скоріш  за  все  буде
 прийняте  рішення  взяти  солідний
 іноземний  кредит,  так  як  власна  
держава  не  знайшла  для  цього  гроші,
 попри  те,  що  атомна  енертетика  
визначена  державою  у  законодавстві
 як  стратегічна  галузь  промисловості
 і  в  2006  році  була  створена  
стратегія  її  розвитку  до  2030  року,
 згідно  з  якою,  у  визначений  термін
 Україна  має  побудувати  біля  20-ти  
нових  атомних  енергоблоків.  Але,  
судячи  з  наявних  державних  
закулісних  інтриг  і  розкрадання
 держ.  коштів,  цим  планам  не  
судилося  збутися.  Наших  чиновників
не  хвилює  майбутнє  держави,  її  народу,
вони  лише  переймаються  за  власні  крісла
і  власний  фінансовий  добробут

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013

КУДИ ЙДЕМО І ЖИВЕМО?

Куди  йдемо  і  живемо?  щодня  -  все  ближче  крах,
Частіше  линуть  стогони  від  матінки  Землі,
Разом  ми  сила  -  вдало  уподібнились  до  тлі,
Наш  голод  спрагло  диха  міліардами  комах.

У  надра  позасовували  довгі  хоботки,
Безжально  з  лона  соки  смокче  низка  поколінь.      
Цунамі,  землетруси,  урагани  і  "полин"*  -  
Надбання,  що  несуть  "цивілізовані"  роки.

Вже  сказано  було  багато  гарних,  слушних  слів.
Киває  схвально  вражена  і  збуджена  юрба,
І  кожен  дав  зробити  з  себе  вірного  раба,
Безхмарне  забезпечивши  майбутнє  для  "голів".

На  піці  ієрархій  купка  владних  VIP-персон,  
Інтриги  закулісні  знов  розгойдують  Олімп,
Змагаються,  хто  з  обраних  сьогодні  вдягне  німб.    
Гойда  разом  із  людством  хвору  Землю  в  унісон...

*  -  мається  на  увазі  радіоактивне  забруднення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013

ПРООПЕРОВАНИЙ ПРОМЕТЕЙ (відвертий закос під М. В. В. )

Придушений  пащею  зграї  людей
На  зморшках  сирих  залізниць,
Мов  прооперований  Прометей,
На  тіло  землі  впав  я  ниць.

Печінка,  як  потягу  перший  гудок,-
На  ранок  життя  знову  п"є,
Пошарпане  місто,  мов  гострий  гвіздок,
Пронизує  тіло  моє.  

Я  кинусь  навтьоки...Стривай-но,  втікач!
Із  пастки  байдужих  облич
Не  вирветься  жоден,  ба  навіть  трюкач.
І  на  допомогу  не  клич.  

По  щедрій  корості  асфальтних  доріг,
Як-небудь  до  дому  дійшов,
І  втоми  хірург  у  мені  переміг,
Наклавши  зі  снів  товстий  шов.

На  ранок  я  знімлю  задавнені  шви.
Бадьорості  свіжий  халат
Вдягнувши  на  тіла  нового  церкви,
Суспільства  знов  питиму  яд.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013

ПРЕЗЕРВАТИВ

***
Епіграф

Приснилася  вночі  мені,
Поміж  всіляких  див,
Учителька  по  хімії,
І  про  презерватив
Прохала  вірш-ін"єкцію,
Мов,  напиши,  Сашко,
Про  засіб  контрацепції
Для  всяких  Вась,  Микол,
Щоб  знали,  доморощені,
Про  цю  корисну  річ.
Не  буде-бо  їм  прощення
За  безкондомну  ніч!
***

Якщо  життя  втрачає  смак
І  блиск  прерогатив
Тебе  врятує,  одинак,
Твій  друг  -  презерватив.

Підніме  ввись  зів"ялий  пульс
У  ритмі  коливань,
І  твій  життєвий  здутий  нуль
Знов  прагне  поривань.

І  низка  дивних  кінолент
У  зляканих  очах
Про  бейбі-плату  -  алімент
Не  промелькне,  мов  жах.

Якщо  ж  не  впевнений  "на  100",
І  випадковий  ВІН,
То  не  врятує  більш  ніхто,
Крім  гуми,  від  сивин.

Життя  -  з  невдач  і  перспектив,
Мов  зебра...  Безліч  смуг.
Вдягай,  дружок,  презерватив
Як  засіб  від  "заслуг".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2013

АТРОФІЯ (присвята Єгору Лєтову)

C5  G#5  H5  G5  
Мозку  стерта  плівка.
Плаче  карапуз.
Крапля  на  долівку.
Дама  криє  туз.

Право  на  зухвалість,
Вересовий  мед.
Тишею  дістали
Жвавий  кулемет.

Приспів:
C5  G5  G#5  F5
Лийся,  заливайся  піснею  душа!
C5  G5    D#5  B5  G5
Вам  за  гарну  працю  -  постріл  з  "калаша".
C5  G5  G#5  F5
Не  соромся  вчинків,  черево  товсте.
C5  G5    D5  G5
Віддавай  печінку,  пане  Прометей!

Серце  покотилось,
Заревів  табун.
Праведних  -  на  вила,
Чесних  -  на  "губу".

Думалось-гадалось,
Випилось  до  дна.
Очі  скажуть:  "Мало!",
Пальці  скажуть:  "На!".

***
Приспів
***

Обійме  мотузка,
Вилетить  патрон.
Шлунок  гріє  кружка,
Злі  вуста  -  прокльон.

Свічка  не  розтане
На  гіркій  землі.
Не  скорити  браму  
Знавіснілій  тлі.

***
Приспів
***

Совісті  блювота.
В  горлі  тисне  цвях.
Думи  чорнороті,
Нескінченний  шлях.

Згвалтували  стіни.
Плач  породить  сміх.
Поза  -  "на  колінах"
І  тремтіння  ніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013

ЖИТТЯ В ДВА РЯДКИ

Не  варто  пустими  надіями
Втішати  себе,  мов  авансами.
Твій  потяг,  наповнений  мріями,
Хай  простір  заллє  резонансами.

Нехай  всі  живуть  монологами,
Один  на  один,  як  самітники.
Життя  -  два  рядки  в  некрологові,
І  тіло  холодне  на  смітнику.

До  цього  крокуєш  бездумно  ти?
Твій  крейсер  у  вільному  напрямку
Блукає,  із  курсу  посунутий,
Забувши  просту  математику.

Зніми  пелену  із  очей  своїх,  -
На  голову  щастя  не  звалиться!
З  останньої-бо  і  до  першої
Лежать  твої  мрії  на  звалищах.

Руками,  від  сну  трохи  п"яними,
Тримай  власну  долю  -  ще  дихає...
Кермо  обхопи  капітанове,
Щоб  в  рифи  не  врізатись  з  лихами.

Стиснувши  терпіння  лещатами,
Чіткої  мети  плоскогубцями
"Зневіри"  розправся  із  катами,
Що  роблять  людей  самогубцями!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013

ФАТАЛЬНИЙ МАРАФОН

D5  A#5  A5  C#5
Фатальним,  брутальним,  тваринно-ментальним
D5  A#5  E5  A5
Був  наш  запальний  марафон.
Подерту  платівку  катує  безжально
Старий  навісний  патефон.

Зганьбити  відверто,  у  борошно  стерти  
Печінки  добрячий  шматок.
Бо  прагне  система  насильства  і  смерті
І  крові  людської  ковток.
_  _  _  _  _
Приспів

D5  C5    A5  A#5
Горить  поле  битви  вогнем  Прометея,
D5  C5    A5  A#5
Пожежа  все  знищує  в  мить,
D5  A#5  E5  A5
Затихла  гонитва,  лиш  в  чорній  киреї
D5  A#5  G5  A5
Порушує  вершник*  блакить.    
_  _  _  _  _

Реліквія  сильних  -  то  меч,  що  зі  сталі,
А  мудрих  -  знання  і  письмо.
Та  натовп  розіб"є  священні  скрижалі,
Голодна  війна  за  кермом.

Тяжкою  є  ноша,  що  впала  на  плечі
Палітрою  випробувань.
Прийшов  мечоносець  -  видіння  предтечі  -
Здійснити  тягар  віщувань.

*  -  мається  на  увазі  Війна  -  
один  з  чотирьох  вершників  
Апокаліпсиса  з  Одкровення  
Іоанна  Богослова  (предтечі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2013

ІЗ ДУМКОЮ

Із  думкою  про  даль,  і  в  ній  -  вогні,
Про  шовк  твоєї  шкіри  дивовижний,
Накинувши  рюкзак  минулих  днів,
Замріяно  стою  на  роздоріжжі...

Із  цукром  твоїх  губ  на  язиці,
Рюкзак  змінивши  на  важкий  портфелик,
Куди  я  мрій  накидав  камінці,
У  вись  злетіти  мрію,  як  метелик.

Сп"янілий  ціллю,  мов  міцним  вином,
Вдягну  бронежилет  ентузіазму,
Вслухаючись,  як  серця  метроном
Хвилюють  ностальгії  дивні  спазми.

Із  думкою  про  мить,  як  сталь,  тверду,  
В  архіви  покладу  крихке  минуле,
І,  зуби  міцно  стиснувши,  піду
Між  мрій  чужих,  в  зневірі  потонулих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2013

ПІР'ЇНКИ ЩАСТЯ

Нічого,  крім  злості,  що  ріже  серця,
Нічого,  крім  погляду  помсти  сліпої,
Ти  -  стомлений  списаний  шмат  папірця,
Який  заховався  в  пергамент  сувою.

Минулого    плями  зітерти  б  з  листка  ,
Життя  засліпить  білизною  сторінки,
І  щастя  твого  хоч  броня  нетривка,
Ти  ловиш  його  неслухняні  пір"їнки.

На  спроби  останні  не  жаль  тобі  сил,
Бо  пізно  -  то  краще,  ніж  зовсім  ніколи.
Тягар  помилок  хто  в  собі  не  носив?
Вони  обступають  довкруг  частоколом.

Пропащі  лиш  дивляться  завше  назад,
І  хворі  серця  їм  минуле  стискає,
Упевнений  погляд,  хоча  й  навздогад  -
Спрямує  до  мрії  твого  небокраю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013

АДЕПТИ СУБКУЛЬТУРИ

D5  H5  F#5  G5
На  берцях  ми  зав"яжемо  шнурочки,
D5  H5  F#5  G5
Прикупимо  горілку  і  портвейн,
D5  H5  F#5  G5
Ми  з  модними  гуртами  на  сорочках,
D5  H5  F#5  A5
Ми  особливий,  хижий  вид  людей.

Наб"ю  собі  татухи,  бо  суворий,  
На  голові  -  червоний  ірокез,
І  хоч  бабуся  каже,  що  я  хворий
Хай  бачать  соціальний  мій  протест.

***
Приспів
D5  G5  F#5  H5
Ми  панки,  готи,  рокери,  скінхеди,  металюги,
D5  G5  A5  F#5
Небриті,  волохаті  -  ми  не  дурники,  не  дури,
D5  G5  F#5  H5
А  горді  неформали,  і  не  стерпимо  наруги,
D5  G5  A5  D5  
Ставайте-но  у  лави  до  адептів  субкультури!
***

Не  зліться,  вас  люблю  я,  неформали,
В  аду  горіти  фабриці  зірок,
І  щоб  життя  нас  швидко  не  зламало
Хай  грає  український  наш  панк-рок!

Хоч  щастя  хтось  грошима  вже  відміряв,
То  -  мрії  недалеких  і  невдах,
Знайдіть  себе,  не  вірте  їхнім  мріям,
Рок-музика  -  то  наш  життєвий  шлях!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013

СТРАХ В ГОЛОВАХ

Програш  
H5  F#5  E5  D5  A5  F#5  H5  -  2  рази

H5  G5  
Щоденна  рутина  на  шпальтах  газет,
F#5  A5
У  вранішній  каві,  в  голодних  стінах,
H5  G5  
І  напис  на  сірих  обличчях  «closed»
F#5  D5  A5
Що  присмак  лишає  гіркого  полину.

Міцна  паранойя  гризе  пацюком  –
Спливають  назовні  задавнені  страхи,
Поволі  відчуєш  себе  байстрюком  –
Бо  наше  суспільство  –  це  хворі  невдахи.

****
Приспів:
H5  F#5  E5  D5  
Власне  у  руки  візьміть  життя,
A5  F#5  H5
Страх  нас  тима,  як  рабів,  в  полоні.
Страх  в  головах,  -  прототип  вождя,  -
Вбий,    доки  він  не  зробив  ще  клонів.
****

Стираються  мрії  в  дрібний  порошок
Під  натиском  натовпу  злих  маргіналів,
Та  воля  моя,  наче  електрошок,
У  серце  проблемам  ножа  увігнала.

Я  вірю,  і  в  цьому  незламний  мій  дух,
Безсилі  тут  біди  і  розчарування.
Дорога  хоч  встелена  низкою  смуг,
Здолаю  їх  з  першої  і  по  останню.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013

ЧЕСНИЙ АРБІТР

В  світі,  де  панують  хворі  душі,
Джерело  лукавства  б"є  ключем,
Не  чека  ніхто  найменших  зрушень,
Вкрилось  все  байдужості  плющем.

Виросла  на  цвинтарі  моралі
Заздрості  колюча  кропива,
Мужність  і  гуманність  повмирали,
І  пусті  залишили  слова.

Хей,  міцний  юначе  Прометею,
Людям  ти  дарма  вогонь  приніс,
Бо  з  тих  пір  розлючені  плебеї
Смажать  ворогів  своїх  в  вогні.

І  дарма  Творець  собі  подібних
На  Землі  незайманій  створив,
Віри  фальш  священникам  потрібна,
Щоб  гріхів  сховать  міцний  нарив.

Людству  б"є  в  прогнивші  вже  ворота
Чесний  апокаліпсис-арбітр.
Раю  не  побачать  чорнороті*,
Рай  -  в  перерозподілі  палітр.

*  Чорноротий  -  мається  на  увазі  
людина,  яка  злісно  лається,  
поширює  наклепи  тощо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2013

СМЕРТЕЛЬНИЙ ДУХ ПОЛІСЬКОГО ПОЛИНУ

Летять  у  небі  мрії  гострим  клином
Крізь  тисячі  життів  і  ліс  «рудий»*,
Смертельний  дух  поліського  полину**
В  душі  потворні  струпи  породив.

Не  допоможуть    бинт,  червона  вата,
Безсилі  вертоліт  і  БТР***,
Нам  рани  серця  не  ліквідувати,
Вони  ятрять  від  ядерних  холер.

Будинків  злі,  занедбані  химери,
І  хижим  круком  вітер  сновига,
Самотнє  місто  докору  й  істерик
З’їда  голодна  атомна  жага.

І  перш  ніж  зникне  ядерна  короста
На  тлі  інкубаційних  тисяч  літ,    
Нам  впоратись  із  «зоною»****  не  просто,
Поки  в  душі  —  відчуження  наліт.  


*  Руди́й  ліс  —  близько  10  км²  території
дерев,  прилеглих  до  Чорнобильської  АЕС,
які  взяли  на  себе  найбільшу  частку  
викиду  радіоактивного  пилу  під  час  
вибуху  реактора  в  1986  році;
**  мається  на  увазі  Чорнобильська  
аварія  (Чорнобиль  -  рослина  роду  полин);
***БТР  -  бронетранспортер,  який  разом
з  вертольотом  був  основним  видом  техніки
 для  ліквідації  аварії;
****  мається  на  увазі  30-кілометрова  
зона  відчуження.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2013

КОМЕТИ ЛІТЕРАТУРИ

Що  Гоголь  від  народу  приховав,
Спаливши  другий  том  про  «Мертві  душі»,
Душа  чом  опинилася  жива
Опісля  летаргічної  калюжі?

Булгаков  в  наркотичній  пелені,
Своїх  створивши  «Майстра  й  Маргариту»,
Чом  перевагу  він  віддав  труні?
Ці  загадки  імлою  оповиті.

Великий  чом  поезії  титан
Володя  Маяковський  пустить  кулю
У  власні  груди...  Лиш  серцевих  ран
Нікчемна  купка  смерть  з  поетом  втнула?

Чи  вішався  Єсенін  на  трубі,
І  Башлачову  вік  що  вкоротило?
Їх  матері  життя  вели  в  мольбі,
Чи  вистачило  дітям  їхнім  сили

Прийнять  на  себе  цей  смертельний  гріх?
Мовчать,  на  жаль,  похмурі  храму  стіни.
Багато  хто  із  них  пізнав  утіх,
Не  кожен  лиш  поет  життю  знав  ціну.

Та  й  що  таке,  по  суті,  їх  життя?
Воно  згора  у  небі,  мов  комета...
Недовгий  вік  відпущено  митцям,
Всім  геніям  -  письменникам,  поетам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2013

ТВОРЧА КРИЗА (розмова двох "Я")

- Що  гірше  може  буть,  ніж  творча  криза?
Вже  краще  у  тюремній  душовій
Впустити  мило...чи  осінній  призов,
Або  маніфестація  повій.

Так  гірко  відчувати,  безперечно,
Коли  від  тебе  «злинює»  талант.
- Хто  винен?  Що  за  злодій  безсердечний
Зробив  із  тебе  ляльку?  Ти  ж  Атлант!

- Вже  ні...я  був...Але  мені,  віднині,
Титаном  не  кувать  стихії  рим.
- Чом  на  таланті  світ  зійшовся  клином?
В  поезії  ти  вільний  пілігрим!

Продовжуй  поетичні  рвати  глиби,
Стирати  конкурентів  в  порошок,
Не  зловиш,  може,  крупної  вже  риби,
Та  пустиш  в  світ  малих  віршів-пташок.

- Не  велетень,  не  гідний  буть  титаном,
З  талантом-бо  я  втратив  свій  Парнас,
Хіба  що,  записатись  в  графомани...
Постійний  пошук  рими  -  це  про  нас.

- Ну  годі  тобі,  дурнику...Ти  віриш,
Що  обраних  турбують  музи  лиш?    
- Таким,  як  я,  далеко  до    Шекспіра,  -
Піщинки  поетичних  роздоріж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013

КРИЛА

Облиште  сумнівів  клубок,
Що  змотаний  роками.
Померти,  не  зробивши  крок?
Спалити  мрій  пергамент?

Навіщо  жити  взагалі,
Коли  відтято  крила?
Політ  в  твоєму  був  крилі,
Без  нього  ти  -  лиш  брила.

Хоч  був  далеко  не  рівня
Ти  янголам  небесним,
З  землею  свій  талант  зрівняв,
І  він  вже  не  воскресне.

Тож  знай,  прийдешніх  поколінь
Талановитий  хлопче,
Що  дару  не  торкнеться  тлін,
І  вічність  не  затопче,

Ти  тільки  віру  не  втрачай,
Плекай  життєву  силу.
Не  втамувати  біль  плеча,
Якщо  воно  безкриле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013

ДЕНЬ СТУДЕНТА

Прощай  сліпа  нудьга,  разом  з  безмовністю
Вже  вогники  добра  в  очах  заплигали,
Зустріну  цього  дня  прихід  з  готовністю
І  трепет  в  душу  ввірветься  відлигами.

Флюїди  розіллються  міріадами,
Мов  зірки,  що  шатро  небес  запалюють,
Тропічними  сп’янять    Піна  Коладами*,
І  легкістю  у  грудях  небувалою.

Думки,  мов  мандрівними  пілігримами,
Летять,  напнувшись  мріями-вітрилами,
То  прозою,  то  віршами  і  римами,
Озброївшись,  про  всяк  випадок,  крилами.

І  ось  він  вже  настав,  поміж  терпіннями
Плекав  його  прихід,  чекав  з  турботою  ,
Студента  день  –  він  пахне  поколіннями,
Горілкою  й  похмільною  суботою.


*Піна  Колада  -  це  тропічний  напій,  
який  складається  з  рому,
 ананасового  соку  і  кокосових  вершків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013

БІЙЦЯМ-СТУДЕНТАМ

Мій  мозок  (без  шансів)  -  вже  ватяний,
І  нерви  конкретно  підірвані...    
Товариші  "прєподаватєлі",
Безжально  не  кидайте  в  прірву  нас!

Ви  стали  (без  сумніву!)  катами,
П"ять  років  -  "відсидка"  солідна  то.
І  знов  "першакам",  по  накатаній,
Ваш  прапор  "лікбезу"  вже  піднято.

Та  краще  б  карали  ви  різками,
І  звали  нас  пустоголовими.
Знущаєтєсь  гарно  над  мізками,
Знання  прикувавши  оковами.

Багато  вже  нас  запроторено
В  концтабори  знань...Це  трагедія!
Запущено  в  голову  корені,
І  скромна  приманка  -  стипендія.

Та  скільки  не  знали  би  горя  ми,  -
Озброємось  боєкомплектами
З  надійними,  свіжими  "шпорами",
Тоді  поб"ємось  інтелектами!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013

ШЛЮБ, ЧИ ВСЕ Ж "БРАК"?

Нерівня  душ  і  дельта  інтелектів,  -
Судилася  загибель  цьому  шлюбу,  
Не  буде  "ідеальний"  жить  з  "дефектним",
Якщо  не  стане  тільки  душогубом.

Ти  так  хотіла  виховать  дитину,
Народжену  з  приходом  помутніння,
Коли  про  власну  мріяла  родину,
Здавивши  міцно  глотку  лиш  сумлінню.  

Тремтіння,  мов  змія,  повзе  по  шкірі,  -
З  роботи  ти  чекаєш  чоловіка,
Відчула  з  ним  страждання  в  повній  мірі  -
Побої,сварки  і  від  нервів  ліки.

За  мрію,  вже  нездійснену,  удвічі
Гіркою  й  дорогою  вийшла  плата,
Жорстокий  нелюд  душу  покалічив,
Чого  від  звіра  було  ще  чекати!?

Тепер  уже  у  мріях  -  лиш  розлука,
Усталена  формальність  -  йдеш  до  РАГСу.
Чорнильний  штамп  -  не  засіб  від  розпуки...
Бо  доля  чималу  узяла  "таксу".

Не  будьте,  люди,  в  мріях  ви  сліпими,
Хто  поруч?  -  Придивлятись  треба  пильно.
Всміхнусь  в  обличчя,  плюну  тихо  в  спину.  
В  добрі  -  слабкі,  в  лукавості  ми  -  сильні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013

ВСО (Вторинні статеві ознаки)

Голю  з  восьмого  класу  без  упину
І  бороду,і  вуса  й  бакенбарди...
Обличчя  шар  густий  покрив  щетини,
Мов  з  крихітних  колючих  алебардів*.

Вторинні  ці  статеві  хоч  ознаки  -
То  лиш  суцільні  складності  й  проблеми,
Люблю  я  їх,  мов  Одісей  Ітаку,
Вони  -  мій  своєрідний  вид  тотему.

Вважають  добрі  люди  (сміх  є  сміхом)  -  
Що  борода  знання  вбирає  в  себе,
Ви  скажете:  \"Придумали  на  втіху!\"
І  думці  цій  замовите  молебен.

Та  тут  вам  мудреці  сивобороді
Постануть  аргументом  на  заваді,
Заклала  розум  в  бороду  природа
Це  істина  залізна  -  не  бравада*!
 

*Алеба́рда  —  різновид  древкової  холодної  
зброї  поліфункціонального  призначення.
Складається  з  древка  та  прикріпленої  до
нього  бойової  частини,  яка  спочатку  була  
комбінацією  двох  гол.  елементів:  бойової
 сокири  та  списа.
**Бравада  -  насмішка,  
образливе  хвастощі,  завзятість  у  словах
 і  вчинках;  хизуватися  -  йти  наперекір,  
давати  відсіч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2013

DEAD MOROSE* (новорічна, uncensored!)

-  Чом,  моя  готесочка,  приповзла?
Де  моя  червона  бензопила?
-  За  дітьми  ганялася,  Dead  Morose,  
На  малих  не  діє-бо  твій  наркоз
І  взяла  я  пилочку,  Dead,  твою,
Та  сучасним  діткам  це  по  х...  (все  рівно)
Заганяли  бідную,  в  шоці  я..
Не  змогла  провчити  їх  ні  х..  (я  ніяк)

Приспів:
-Хэй,  зомбі-зайчатка  
Вампіри-вовки,
З  ялинки  маляткам
Вставляйте  голки,
-Ні,  Dead  Morose,
Вийшов  наркоз,
(В  спину  летять  штурпаки!)

-Ти  моя,  готесочка,  не  журись,
Спритна  ж  ти  й  смілива,  мов  хижа  рись,
Доженеш  колись  ти  малих  невдах
І  припнеш  на  цвинтарі  до  хреста.
-  Thank  you,  милий  Dead-ушка,  готик  мій,
Може,  ми  пошлємо  діток  під  хій,
Є  ж  бо  ще  ялиночки  між  могил,
Місяць  романтичніший  із  світил.

Приспів
***

*Dead  Morose  -  Похмурий  мрець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2013

СНІГ У СЕВАСТОПОЛІ!

Не  ядерна  зима,
Не  землетруси  і  потопи,
А  сніжна  завірюха
Завітала  в  Севастополь!

Уже  не  в  дивину
Страшні  вулкани  і  цунамі,
Лиш  сніг  на  півдні  Криму  -  
Гарний  птах  над  головами.

Казковим  конфеті
Укрилось  щедро  томне  місто,
Криштально-білосніжним,
Мов  мереживо  іскристе.

Вже  баби  снігові,  
Дитяча  радість  і  санчата
Змінили  сірі  будні  -
І  дорослим,  й  дошкільнятам.

Слабенький  морозець
Щипа  за  щічки  несміливо,
Оце  так  справжнє  свято,
Для  кримчан  -  то  восьме  диво.

Ти  тільки  не  тікай,
Дитинства  сніжний  мій  шматочок!
Зима  -  немов  останній
Серцю  спраглому  ковточок.

Чи  чуєш,  рідний  краю?  -
Хоч  лишився  вже  далеко,
Та  сніг  -  тебе  частинка  -
Прилетів,  немов  лелека.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391166
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2013