| Сторінки (20/1928): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
* * *
Любі Данченко присвячується
Мов невпізнанна доля прилетіла, –
От – рана, що й нічим не зворуши, –
І входиш ти – і граєш музикою тіла,
І припадаєш так як музика душі.
І хто сказав, що ти щодня далеко?
В небесної душі небесний слух –
Щоб так судьби торкатися балетно,
Щоб так ось не фальшивив кожен рух!
1988
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2017
* * *
Любі Данченко присвячується
І на самім світанку
живого ллю
бога!
і в захоплену бороду вживлюю токи!
Сім поем –
сім небес моїх,
всі про любов,
і любов переважить.
Мене називали жорстоким!!
В мене тихо, по краплі ввіллється усе, що не ти!
І не староінтелігентське причастя.
Чому дух твій до мене – знову і знову –
летить
Дочасовим праангелом щастя?
Це не вимовить –
стидно за світу надрив –
храмів лагідністю
а ні жити відмовою.
Чому сам
біля тебе
так легко я заговорив
Тільки птахам
і травам одним
зрозумілою мовою?
Тобі боляче?
Що тебе ранить в цю мить?
Жовтоока пронизливість днів
не щезає ця?
Чом довкруг
у повітрі сочиться й щемить?!
Що прощається??
Хто заплакав? Все те, що не знає вину,
А ще зраду, а ще словоблуддя нагальність.
Я у вогнищі ясному – я не ціную
Часову ( і чиюсь) геніальність.
Дух сьогодні по духу із середньовіччя гряде...
Моє справжнє лякає!
Чому мене будить,
лине, лащиться, трусить,
Крізь мене іде – те,
що з тобою ще буде??
1984
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2017
* * *
від усього віддерті
як одна статуетка
стоять статуеткою —
в лісі і неба
конверті
стоять — і конверт роздувають...
два дочасово безсмертних!
дерева в снігу розгинають
а сніг унизу — і злітають
злітають — і не відлітають
можливо не можуть
і майбуть що не треба
ніхто і нічого не знає
нічого
ніхто тут не зможе
а з Неба їх охороняє
одна Матір Божа...
як до Марії художник
майбуть що не треба
можливо — не може
і в цих снігах довжник
завихрить кужіль і злітає
злітає — й не відлітає...
можливого ризик — художник
мабуть
бо й сніг — з неба
Можливо!
а тих — напір в жилах
а тим все важливе
і груди надіті на жильність! —
і сліпість і пильність!
і сліпість! і пильність...
серця і великі ...
й надіті
на світло —
можливе...
Можливе!
і що їм можливе??
що їх у дві різні машини...
а безформне будь ласка у форми
надформне!.. — до норми!!
сідаєте в норму оформитесь
палаєте — в норми!!
надформні?!
ті теплі а ті холодні
Вогонь їх — у лід
і огорнуть...
іде світ — небо синє...
іде світ — небо чорне...
25.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2017
В сутінках вечір.
І майже не видно.
Зірка Давида –
І дочка Давидова.
Білий я сніг –
І по мені видно.
29.01.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2017
* * *
Він поводився отак,
Ніби був коханим.
Спав тверезим, як п’ятак,
Прокидався п’яним.
І коли, і що він пив,
Він не був в одвіті.
Тільки ж хто його любив –
Не знайшли на світі.
1998
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2017
* * *
Ніби щось твоє а тепер моє
Десь там яблунька золотиста є
А тепер чиє близькеє чи є
А ця яблунька
золотиста є
В золоті гребем
золотом пливем
Та вже яблунька
доторкнулася
1998
* * *
Людмилі
полетіли яблука повіль
но
Боже мій що буде то все
од
но
годиноньки в небонці спілої
краси
а Ти мені яблука потрусив
1998
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2017
* * *
Із досвітку душа лягає на пісні,
Співає, рветься! б’ється — не спинити! —
Запекло в небі захотіла жити,
Це нині Ти зустрінешся мені…
Але це буде ніби одна мить!
Мить сонця — й навздогін їй посумніти.
Мить — я лечу — летить! щоб долетіти,
Побачитися і — заціпеніти…
18.09.1990, вечір в палаці «Україна»
* * *
Вулканить світло в серці й голові,
Пісні співаю й хочеться співати!
Іти і славити — і світ весь обіймати,
Й лавинно зерна сіяти нові!
Подій пожухлих опадають шати.
Йду над роками — оком круговерті
І світло ллю! І хочеться співати —
Співать!
Як перед смертю і безсмертям!!
20.09.1990
* * *
Ти подивись: коли піснями вибухав?
Коли я з ночі зустрічав стиха —
Від щастя й потрясіння більш не спав.
І зранку — знав, і в радощах літав,
Співав, писав, стрибав і — танцював —
Над гімнастичним брусом пролітав!
І більш не памятаю, де витав…
І ось, нарешті! де не помню — зустрічав!
А вдарений Красою — що я знав?
… Я був не тут. Язик мій був не тут.
... А серце вистрибало на льоту!
О! зверху бралось абсолютним слухом:
А я трусився землетрусом духу!
… А я — з обвалу щастя виповзав…
А я коліна збиті потирав.
А я — набиті гулі закривав.
Щоб Бог — не дуже здивувавсь!..
А потім!.. коли Ти іти хотіла —
Душа чимдуж зривалася із тіла —
І бігла слідом! Й роздягалась, і тремтіла…
А вже додому повертатись не хотіла!
… І ось навідліг — розривалось ц і л е…
А три години під парканом, зціливсь…
В самого себе, — не живий, і не хотілось.
Душа без згоди запалала — й полетіла…
Як я не вмер, і сам не знаю.
Да! Потім із душі, з самого краю
Зривав цвіти — і випадковим роздавав,
Що й сам навчався і покори й непокори…
Да ноги відвертав від Твого двору!!
Що чомусь жили самі по собі.
Тоді ж і спокій… й вічності — у волос:
Бо Ти богиня…
Йшов незнаний Голос…
27.09.1990
* * *
Прокидаюсь з думкою про Тебе
І вдивляюсь в зорі голубі…
Всеблаге, палахкотюче небо,
Як же мені дякувать тобі?!
І свячуся думкою про Тебе
У прекрасній і святій порі —
І дивлюсь на Тебе і на небо —
І сіяє зірка угорі!
Засинаю з думкою про Тебе
І лечу на ясні олтарі.
Всеблаге, палахкотюче небо,
Дай торкнутись до Її зорі!..
29.09.1990
* * *
Океаном викупав світ
І дивуюсь: що то є душа
Головою засовуюсь в товщі води —
Аби вибухнуть сонцем
І розгін даю хмарам
А очима ловлю Твої очі! —
Щоб засяяло сонце…
Зорі в нас з того боку
Сонце ми, ми — це сонце.
2.10.1990
Гімн Всевишньому
Слава Всевишньому тут! А? —
Слава водою, огнем і зелом!
Впала темниця і впала отрута…
Сонце зійшло!!
Слава Всевишньому небом!
Слава! Що буде, і є, і було!
Променем в серці, пречиста, до Тебе
Сонце вело!
Слава всевишньому світу!
Станем любов’ю-огнем розливать.
Встав я сьогодні досвіту
Гімни співать!
5.10.1990
Вседержитель
Ти всіх нас звів,
Щоб рятувати Львів…
Я знов переконавсь — Ти наймудріший:
З шкарлущі вилущим старих богів —
Новітній сон вливаєш в вільні ніші…
Ти — всіх привів.
Щоб врятувати Львів.
І раз на день я витикаюсь головою —
Луна прекрасний, без страстей мій спів;
Так я бесідую з Тобою…
Це я бесідую з Тобою!
18.10.1990
Молитва
Любонько-голубонько, прилітай до Києва,
Тут останній вітряний — сонцестій!
Чую
Вітер західний — збурений дощем.
Ти слабкосте доленько серце з мене вийняла…
За Тобою мій
щем
Львів нас красно видряпав —
Мов у кігтях левових
Хто в обіймах вихорів до серця спішив
Стали перед небом
золотом душі…
Любонько-голубонько, долети до Києва!
Хай мене за краще роздягне Краса
Серце золотеє в голубіні вимию:
Скинеш тіло —
знатимеш, хто Тебе спасав...
Любонько-голубонько… прилітай до Києва
Все мине —
молитва не мине
На кого покинув я красуню за горами?
Там нема мене
21.10.1990
Несказанне т е
Спасибі, що Ти є на цьому світі!
Мов дім — пожежа, огненна яса
Склубочила — і в бурханнях й одвітах —
Жбурнула нас… між зірні небеса!
Як добре, не сказать в якому світі…
Не звідати, як трапилося це
Ти глянула — і наді мною світить
Ледь ясним світлом золоте кільце.
Спасибі, Ти одна на всьому світі,
І ллєш своє проміння золоте
І в дивнім поєднанні ми в одвіті
За небо й землю, й несказанне т е
12.11.1990
* * *
Живу я на краю гори —
На грані злету догори
І фіолетово і золотисто-срібно…
Над мною дух уважно майорить
Живу я на краю гори!
На грані зриву — догори…
Не зна ніхто як він зоріє
Дождусь своєї я пори.
28.11.1990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2017
* * *
Це в якомусь столітті послухали
ви — мадригали
І злетів я і ангельську в душу —
од вітру — свічу…
Перехожі очима бруківку поперевертали —
Пустеля спить, для кого я свічу?
Якщо Богом любові ударені
раптом, нагально,
Ви прокинетесь і швидкоруч злетите
до плачу,
То дослухайтесь, як у століттях
звучать мадригали:
«Пустеля спить, для кого я свічу?»
16.08.1990
* * *
То не хмара тяжіє грозою,
Я хворію Твоєю красою.
І душею простором запахли
Білі квіти до неба. До плахи.
Пелюстки низпадають із хмари,
Кують серце як срібні удари…
Від земної відучують зваби,
Менші зорі тремтять… люди слабнуть.
Мерехтіння сердець не трапляють в замок —
Підлітають на тлі блискавок.
23.08.1990
* * *
Хто придумав немислиму кару —
Земля? небо?
Натикаюся на удари —
Єсть так схожі на Тебе!
Щось судомно витягує вгору —
Хмари? сонце?
І навіщо так довго хоронить
В людський сон цей?
Сонце рабське! святе, неуявне,
Хто б не сперся.
Як листок серце в’яне,
Опада,
випада зірка з серця...
Що йому напророчать-наврочать
З світу цього?
Як в весну загорнутися хочу
В тіло голосу Твого.
28.08.1990
* * *
Без Тебе світ мені не милий...
Твій дух почую — і живий!
Подай же, небо, тої сили
Злетіти птахові з трави!
Вогонь окрилив наші спини
І кликнув голосом єства —
І як не хочеться загинуть
На грані щастя й божества!
5.09.1990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2017
Чистій присвячується
Чом ти, часе, очі іще
закриваєш мені?
Очі серця – чи чуєш? –
як плачуть!
Чи побачу святих, що люблю,
що на Небі, чи ні?
Чи колись їхні люблячі очі побачу?
Лише стримую праведний гнів
у борні́…
Чи побачу – з Якою в найбільшому
пла́чі?..
Як сліпий, що музи́ка,
в підворітні цій грав, як в огні,
Любив Панну, любив і любив…
і не гримнуло диво,
і він не побачив…
Чом ти, світе… очі сердець
закриваєш мені…
Може, очі сердець – і Її, і усі –
якраз плачуть?
Може, блиснуло чудо,
і Вона стоїть їм у Огні?
І всі плачуть серцями…
а я лиш не бачу?
15.10.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2017
Ти ангел
(Любов в 5-у класі)
Любі Онищук присвячується
1
Як повільно кліпає тінь
досвітня —
Може тінь ачи ніч? може сон це?
я пришвидшував в серці — рух світу
я хотів — щоби швидше
зійшло сонце!!
Щоб летіть — щоб летіть! —
як на крилах!
може вічність по звіздамх вести? —
Вона люба, така вона мила!! —
що одна пересвічує весь день!!!
Все цвіте! і говорить — як вміє...
Німа школа. Сердець зголосіння...
Доторкнутись... язик німіє...
О, побачить її — спасіння!!!
2
білий штакетник —
а як то крилом білим
стало?
а — ми поверху свої білі руки
поклали
щось ми говорим
а крила несуть незумисно
тиснуть нам солод!
ангели як невагомість
солод крильми
де голівка і серце —
тиснуть
рай мабуть тут проліта
я не знаю —й на чому? — я висну!
біла крилатість —
в сердечній відвазі!
сердечні мислі!
3
Квіти як квітнуть!
все з квітом!
та треба зуміти —
серцем у серці,
і квіти ідуть розуміти
білі іриси,
білі іриси — залюблені діти
діти ми? може —
й не діти
просто ми ангели
крила
а світ весь політний!
4
А Той,
Він і Початок, і Кінець...
це одне й те ж
тепер ти стеж
ти — ангел
а тому ти й відлетіла
бо мала, маєш дуже вільні
крила...
Ангеле милий!
Ти любов
ти і вище землі
і небес
і любов’ю — воскреснеш
як я словом воскрес!
30.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2017
* * *
«Я зміг сказати й подивитись орло
Лиш тут: твій дух не наступа на горло.
Ти чуєш вже, який глибокий спокій?
Це Бог відвідав, визначив нам строки.
Хто це пізнав — на той світ перейде.
Помовчимо: високий дух гряде.
(Мовчать.)
Дивно Бог в мені дірку пробив:
Погляд
світла вліта
в мою тінь й опадає,
як пара і пил, й розпадається
нижче на образи — в їх тюрмі
плачеш, вбивця покинутий,
що прокинувсь: поезій не треба,
Боже, лиш повернись.
(Мовчать.)
Всі вищі — втягуються в Погляд,
Що летить все вище і пала любов’ю,
А нижче — тіні погляду на мить.
Жорстоко геній випада в струну:
Ось забринів — це струнний погляд,
Натягнений у нескінченність, світить,
Музика ж радості втіка, бо вільна.
О, мука нескінченності співзвуч,
Як хоче дух ще вищості гармоній!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2017
З книги-поеми «Цар духу»:
«Весна в кінці —
Одсвіт в лиці,
Печаль висока і далека.
Там я — і сміх дощу,
Й дитячий кришталевий сміх,
І там любив я урочисто —
І рятувавсь, і буду вічно:
Любов’ю й подвигом;
Ніщо вже інше.
Вернулася дитячість в серце!
О, запах волі!
І навіщо Бог
Пише нестерпну нами повість...
Мистецтво Бога: божевільне
І безжальне — настільки істинне.
Поет є бог один:
Не може кинути усім знайому думку —
За неї стягують з вершин.
Тому обвалює поет підхід глибин.
Мистецтво водить одиниць на стин і згин.
...Як солодко я відірвався від припливів,
Під парусами у молитвах і в сонцях,
Й ніким не знаний на нових місцях
Закон удачі на безмов’ї вивів:
Нелад між серцем й розумом залий
Любов’ю й простором! Не будь ніколи злий:
Бог-Слово проліта — пора чіплятись,
Цей стан дитинний у тобі — вольнеє свято,
Як вітер знаки проявля на синім небі,
Із новим словом — у нове життя!
...Один політ киплячих вирів!
Із шкаралущ — ти з Богом вариш кашу
Для радощів вповільнених китів,
Що водять плавниками на льоту
В ударах неба. Тож простись на землях!
Який захват краси і божевілля
Ти міг прохавкати, на рифах сидячи!
Знімись, помчися, одчепися од прилипів!
Обмацайся отетеріло — хто я? —
І дремени, щоб світ не знав, де ти,
Й не біг із путами, як дурень на підвох,
Коли на новім місці ти вже — бог.
...Згадай, був час, ти в море вирушав:
Без рівної душі ревла душа,
Що аж скидалась, як сирена, в фіолеті
І в бризках кобальту, і тим була поетом,
І — хто б то знав! — в які літала далі
Між дзеркалом і рідким задзеркаллям
Й верталась в світ занапащатись далі, —
Але і блискаючи, як живий алмаз,
З-над хвиль й мертвіючих порожніх оболонок...
О сонне царство, так би враз
Я вам повів би справжню повість!...
Та мудрість є, що вічно нам прощатись.
Бо одне слово принесе, як птах,
Новітній темп новітнім царствам.
Що там Земля! З словом прощатись тяжко,
Бо доганяють вічно мертві.
...Іще живе удача на морях!
(Підходить до вікна.)
О зорі, зорі! Срібні блискавки
Знімають моментальні знімки,
Аби всевидющі верхи по нас
Дубасили з ультрамарину верфів,
Клепаючи вогненний наш ковчег —
Спасіння обраних!
О сонце, серце світу, світла фокус,
Ти срібні ниті всі звело в мені,
Аби світів розсипчастий рукопис
Скріпився серцем і на водах заяснів.
Тож бахне серце —
І проллється мудра ніжність,
А срібна музика найтоншої струни
Мов світу не прийма, а світ — її,
Струмить, прекрасна і байдужа,
Безпечно щедра — в механічну п’єсу,
Де персонажі заводні; о небо!
Чи музику в силки земні завести?!
Це генії у нас: готуймо серце,
Що нас відчують, та не зрозуміють.
Так цілі дні і розсіваєш ніжність,
Мов п’яниця — любов, її фермент.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2017
Очі стрілись
Ударило — вдарили дзвони
Дрож
ув серце
із золота голка ввійшла
«Що це?»
«Хто ми?»
«Чому ми такі
невагомі?»
«Чим вся там
ця дорога була?»
Сонце! сонце!
ця ясність і ясність і
сяйво —
тілом свято потоки
потоки тепла!
«Що ми?»
«Хто ми?»
«Чому ми
легкі й невагомі?»
«Що несе нас
в гарячих крилах??»
Жити! жити…
на відстанях кличе врочисто
Сльози світла! вони —
повертають нам —
нас!
«Хто ми?»
Що в нас?»
«Чому ми святі й невагомі?»
«Де ж то зараз
і простір і час?»
Око раю — стотисячний погляд
цілунків!
в Погляд світу
душа —
із сльозами зійшла
«Хто ми?……..»
«Що ми?………»
«Чому ми ……….
……….»
«……….....
………..»
1987
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2017
Птиця любові
А птиця любові і в’ється й блага:
«Розкриймось! Летімо!
Здіймаймось!
Летімо!»
В порожній пустелі холодна юга…
«Чи я не хотіла б…»
А птиця вогненна і б’ється й болить:
«Відкриймось! Летімо!
Летімо!
Летімо!»
Та десь без святого шаленства —
ще мить:
«…не хотіла б…»
І пустеля німа.
А більше нічого й нема.
1996
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2017
28
* * *
Любове!
Твоє золотисте сяйво,
куди воно лине по світу?
ллється медом янтарним,
аж звучить неба рій,
і спиняється серце моє,
і не хоче душа повертатися в тіло.
29
* * *
Де мерехтить прозорена трава,
Вернеться в погляд — пломінь світла дужий
І гляне враз, прекрасний і байдужий,
Неповорушним Оком божества.
30
* * *
Над зметеними ураганом часу
Цвіте Лілея урочиста, ясна
1990
(завершення Любовної лірики з поеми «Цар духу»)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2017
25
* * *
Проясніло небо, очі сині
Потемніли — дух ввійшов до них.
Я дивлюсь очима України —
Бачу третім оком, світовим.
Стала в мені святом, як в світлиці,
Вся душа народу і краса —
Світять сині очі і іскряться,
Трете око сяє в небесах.
26
* * *
Звір ходить по слідах телепатемних.
Що цього разу він од мене відокремить?
Ти хочеш — я спалю усі поеми,
Щоб не забрав від Тебе?
27
* * *
Змиє все мерехтливеє море:
Сум, і щастя, і жар кораблів,—
Остануться лиш душі у зорях,
І казки, і вірші на землі.
Поки з Небом прозоро говорять,
З вітром часу душа не біжить.
Час зірвав з нас кохання огонь неозорий —
Де тепер йому жить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2017
23
* * *
А я піду у музику зорі,—
І світлий шлях, і світлая година.
Не знаю, хто я,— бог ачи людина,
Я просто вже не можу не горіть.
Прощай, в ночі палахкотючий слід,
Що вдень тебе знедолені закриють,
Собаки космосу по тобі люто виють
І тільки промінь ходить по землі.
А я іду у музику зорі
По променю душею, що пречиста,
Хай думають, що хочуть, урочисті.
Я просто вже не можу не горіть.
24
* * *
Й не подивилася: а що вона дала
Землі? І добре:
Я напою всім серцем обрій,—
Хто ж це зі мною так, немов в утробу
доля гарячі руки завела?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2017
21
* * *
Я на все дивлюся оком щастя
У паланні чаш на голові.
Пролилося зоряне причастя,
Рознеслося шелестом в траві.
Піднімайте крила наші вповні,
Щастя час над Руссю на плечах.
Прилітайте, воїни духовні,
Вийміть з рота ясного меча.
Не вражайте світлом, лиш поставте
Перед себе — і в любові йдіть,
І ні перед чим не розступайтесь —
Одсахнуться демони руді.
Я на вас дивлюся оком щастя
У паланні чаш на голові,
Пролилося зоряне причастя,
Ви мене любовію назвіть.
22
* * *
Я люблю Тебе до болю, до неволі,
До набігу в степ якийсь простий.
Війте, вільні вітри, в чистім полі,
Біглі мої сестри і брати!
Всі ви — мої вільнії прощання
Скрізь, куди любов зірки несла,—
В серці і у лобі осяяння,
Щастя мерехтливого весла —
Хилиться народу ковила,—
Я люблю Тебе до болю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2017
19
* * *
Нехай живе моя бездомність!
Хай кладчину
Ножем огненним світ розчинить,
Та не впаду я непритомним,
Бо знаю я свою Вітчизну.
Її душа не ляже в слові.
Тільки небо
Мене ніколи не зганьбить,
Лиш прийме в світлі і любові,
А більш нічого і не треба...
Я отруївся вашим тліном!
Один сморід
Пливе опара злучок моря
І хоче мене на коліна
Поставити, щоб було Горе.
20
* * *
Голосники божественного зводу,
Планети, зорі, числа,— роєм рій,—
Ні смерті вам нема, ні переводу,
Допоки духотворить голос мій —
Вогонь вселенських музик і гармоній
Над спокоєм ясної голови.
Гарячі, трепетні летючі коні,
В яке безсмертя захотіли ви?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017
17
* * *
Хто не любить — той і не живе! —
Не летить, не дихає забитий
Храм душі, колись огнем одкритий —
Вдаром блискавки крізь серце грозове!
Той, хто любить,— в небесах гряде
В білім сяйві божої корони.
Ласкою стрічав заборони,
В душу музику нелюдськую кладе.
Ах, яка свята й чудова Ти!
Що з душею Ти нежданно твориш!
Ясно відлітаєш і говориш
Чистим гласом неземної висоти.
18
* * *
Ця музика, це диво мені сниться:
та ніжність зір — то Твоя плащаниця:
О сльози серця, як мені пролиться?
То музика, то ніга зір: ніжно проситься,
і не знаходить місця, і молиться:
любов згасає — я заплакав в сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017
15
* * *
Троянди, лийтесь їй на серце крізь досвіток,
Хай буде світло на душі, хай буде світло!
Я просто б з розуму зійшов, коли б ця сила
Від мене в Неї — крізь пелюсточки — не лилась.
Я просто вбився б від безвиході й розпуки,
Якби сердець не поєднали ваші руки.
Троянди, лийтесь їй на серце крізь досвіток,
Прокинеться — а світло ллється! Ллється світло!
16
* * *
Діждуся зір, мов гляну у люстерце,
З землі зірветься збудження парок,—
Ще тільки мить — і я діждусь зірок
І відпущу своє велике серце.
Нехай воно не гине од відчаю,
Цілує зорі — часу мозолі,
Моя любов — не житель на землі,
Я тільки серцем милу зустрічаю.
Горить душа в багатті зір і кличе!
Не зна — кого, не відає — чого!
Горить заклятий зорями огонь!
І проступа в огні Її обличчя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2017
13
* * *
Ти так і найменуєшся: Любов.
І вчора після смертної розлуки
З наших сердець попростягались руки
Й судомно обнялись навіки знов.
І наших душ зрослися язики,
Коли вночі ми розійшлись і спали,
Твоя душа мене так цілувала,
Що я віддам за це усі віки!
Який мій бідний після неба спів!
Не стало душам часу, місця й скрику
Потамувать вогонь богів великий —
Нехай же відлетить дрібнота слів.
14
* * *
Я став безмежно люблячим-спокійним,
І тиша всеосяжного буття
Так просто йде до мене на коліна,
Немов до матері дитя.
Я, гордий і незламний-неуклінний,
Будуючий і знаючий життя,
Я сам іду до Тебе на коліна,
Немов до матері дитя.
До вічності ідемо на коліна,
До Матері одне дитя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2017
11
* * *
Ласко, розуме неба, снаго, сило праведна Божа!
Я не можу без Неї, не можу без Неї, не можу!
Все без Неї — ніщо,
Світ для серця — чужина, чужина,—
Віддає серце тільки вві сні Вона,
Дивна година!
Та нічого, нічого від Тебе, богине, не треба,
Дай лиш серце любить Твоє в зірному-зірному небі.
Прилети, ясне серденько, на срібних променях-крилах,
Пелена наші голови й очі, як зорі, закрила.
Прилети, голубице, до серця мого поворкуєш,
Серце бачить світи, серце Бога великого чує.
Прилети, коли спить голова і не бачить, не чує,
Як втіка блискавиця і в рідному серці ночує.
Зорі, душі й серця наші — рідні, хоч сердься,
не сердься,
А не зраджує — серце одне, не обдурить лиш серце.
12
* * *
Ляжте, слова мої, так, як лягає печаль,
Так, як огненна любов — на обпалену душу,
Хай обнімуться світи, небо землю зворушить,
Діток народять, котрим помирати не жаль.
Люди — це тільки поезій хмаринки і даль,
Вітер повіяв — і знесло, й немає як жити,
й Бога не чути, і далі не приворожити,
Тільки сліди виціловує світла печаль!
Що ви пізнали, хто гасить вогонь, як зима?
Серце темніє — і хмарки не знають, як жити.
Хочу печаль мою пити! І пити! І пити!
Сестру любові як дочку Твою обнімать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2017
9
* * *
Ти научила мене бачить фіолет
Душі Твоєї,
Світ заливаєш фіолетом, як поет
Землі всієї.
Не знаю, в чому я на кремінь горілиць —
В щасті чи в горі,—
Із фіолету, як з очей криниць,
Спливають зорі.
У небо дивимось з тремких і синіх труб,
Щасні сновиди,
Виходять перли в пересохлість губ
За довгий видих.
10
* * *
Ледь політавши душами міжгір’ями,
На порятівній відстані ми знову.
Торкнемось в сонці тихими міжбрів’ями
І поведемо голубину мову.
Кохана, Ти ще спиш, ще не олюднена,—
Озорена, окрилена,— щоб жити,
Дозволь мені в чоло Твоє залюблено
Пролити зорі і обожествити.
Чума на всіх домах! між недокрів’ями
Нікому не почути Боже слово.
Торкнемось в сонці чистими міжбрів’ями
І поведемо невідому мову.
Хвала чумі, хвала! Все переорано,
Чумою Бог старих убивць лікує,
А між очима час палає зорями,
Душа все знає і душа все чує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2017
7
* * *
В зеленім глеєві немає скалки крил;
Для обпіку поставлю глеки –
на довкіллі.
Спасибі тим, хто різав мене й бив,
Ліпив, вихукував, виштовхував до тями,
Щоб я злетів до вдиху божевілля.
Я вас люблю, хто дивно так любив,
Щоб я летів й навік прощався з вами.
Горить тепер моя любов-печаль
Щораз між розумом і диким божевіллям,
Спливає глина, і ніщо не жаль,
Зате страшна отверзується даль,
Душа летить — і любо їй, і вільно.
8
* * *
Від зіркових глибин
простяглись мені з музики рук
Таємничий вінок і прозора легка первобіжність,
І набрався я духу, як хата вночі пожару,
І свій дім запалив, і над ним виливаюсь у ніжність.
«Звідки ніжність така?» —
Все на протягах вигулькне звук,
Колір іскри в очах, і в зірках, і в найдальшому збіжжі,
І не знають, що в них незворотно й навічно живу:
І вони — у мені, і наш дім відтепер — оця ніжність.
«Звідки ніжність така? —
Чому ніжність така, Боже мій?!»
Як довірливо ви наді мною, далекі, зависли,
Збожеволію я ув одній, скаже сон їй самій,
Щоб послала у ніжність мою кулю мислі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2017
5
* * *
Не владний я моїй душі у снах,
Вона як птиця з голови зліта,
Сьогодні я застав її в словах
Перед престолом свого божества.
Я записав укліннії слова:
«Ми познайомилися 8-го, у серпні»...
Не знаю, хто кого з нас цілував,
А що задумав Бог, те в серці терпне...
Світло сердець! Які ж ми душі бгаєм,
Якщо сам Бог любов’ю вируша
Погладить нас... І як Ти мало знаєш
З того, що знає вже Твоя душа...
6
* * *
Попливли фіолетові й сині хмаринки
і вслід — голубі,
це мій сум по Тобі,
мого духу легкі голуби.
Фіолетовий голуб — найшвидший з святої сім’ї,
прилетить він, гойднеться на гіллі — в міжбрів’ї Твоїм.
Синій голуб небесний за ним прилетить-притече,
сяде в чистім довір’ї до Тебе на ліве плече.
Ну, а голуб голублячий, меншенький із голубів,
моя слабкість, прилине і ляже на серце Тобі.
Фіолетовий голуб все бачить і ясно мовчить,
синій голуб, допоки ми люди, на плечах сидить.
Ну, а меншенький, мов те малятко, туркоче-турчить:
якщо викинеш з серця, то в світі не стане де жить.
А тоді вдарить блискавка — все — малиновим вогнем,
і весна спалить осінь веснянками! ніч — стане днем!
Заспівають жар-птиці на райських гіллях в небесах,
і полинем до Бога душею, але це не все:
Нам з душею такого вогню не прожить між
людей —
і втікаємо ми — вже гризуть, і вже темінь іде!
Білі і фіолетові, й сині хмаринки, і вслід голубі —
йде мій сум по Тобі —
легкі поштовхи від голубів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2017
3
* * *
Не іду до машин, щоб не з’їли
по промінчику зібрану душу Твою у мені,
що я вийняв із голосу найпрекраснішої
людини —
мами Твоєї.
Не заходжу під землю, щоб не з’їла
майбутнього, як живоглаз.
Виганяють з будівель
як безсмертя, що дико його
і у сні пережити.
Виганяють сліпі
як озонять нараз блискавиці
від мене до Тебе –
серед ясного неба!
Бог влаштовує дні,
що я тільки блукаю по місту,
не знаходжу вже місця собі.
Бог дав богиню —
Тебе, котра знає про все це на відстані,
й більше.
Бог дав, знаю, —
мене, який знає все те,
що вже має відбутись.
не дзвоню — просто нікуди — дивлюсь близьке майбутнє
там немає дзвінків і нема неботрусів
що впереджують з’яву Твою у мені
хтось це викинув в космос — іншим проводом чую Тебе...
на що рятівна вже природа
по блакиті проводить зеленим
листя каже - іди он на небо
Все одно ця дитина з вродженим аристократизмом скаже:
не знала, що так подію.
(По телефону виліковує сліпих і заїк,—
Її Очі у крові, це у ближніх на мить відбирає мову).
З Батьком-Сонцем говорю, а чим вище,
тим більше потрібно нараз збожеволіти.
Хто попробував цього,
для того здрібніло земне — і пропало...
Не спішіть всі пропасти:
коли ви — Бог і листя і Ти — зійдетесь в
краплину ясності
я спитаю – що ви робите з серцем?
4
* * *
Мудрий Бог, що мене не довів, не довів до біди:
Не з’являлись трамваї мені і втекли поїзди:
«Ти не їдь»,— це я бачив вві сні, це крізь мене тече,
Чую голос Небес і землі, чую голос речей.
«Так і всіх запакують в ротища до ситих машин,
Ти — любов, ти — мій меч, ти живим
залишився один! —
В кінці серпня закритий у Київ один ще не мрець,
Та коли ж ти заблискаєш богом душі накінець!!!
Віднеси їй пісні,
Віднеси їй пісні наяву:
Будь ви тричі боги — цілий світ, я для кого живу?
Щоб ти падав, підводивсь — як смерч — і меча мені ніс,
Скоро в Київ ввійде і розкинеться праведний ліс.
Доки літо — всі теплі й стрибучі, і всі голосні,—
Скоро вдарять у струни і в серце дощі навісні,
Скоро сірість натягне двори, як чобіття тісні,
Остаються лиш душі — це зорі, й поети, й пісні.
Вже зоря за зорею нестерпним полином тече,
Будь посвячені ви, а від долі ніхто не втече.
Ти небесному вчив все життя блискавичне
своє —
Блискавицю накликав — згори ж! і прийми все
як є».
Віднеси їй пісні,
Віднеси їй серця золоті.
Вона спалить і царственно скаже:
— Серця ще не ті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2017
Любов
(З поеми «Цар духу»)
* * *
Падають маски — і кожен собою стає.
Падають зноски — і верба зігнутись не хоче.
Падають зорі! — з душі світло дибки встає —
В небі зійшли Твої Очі.
Плавлять фігурки у печах торгових рядів,
Плавляться стегна і труться й пищать кавунами,
Тьма віфлеємська сочиться в людей між ногами,
І підвивають гієни огненні між нами,
І — струми лижуть на захід червоні й руді,—
Богопрозрілі — до темного кола не хочуть,—
В небі горять Твої Очі.
Плавиться в промені лик мій, і шкіра тече,
І обтікає по духу до рикання лева,
Плавиться хиже, незриме, нечутне, сталеве.
Люба, не відірватись від Твоїх Очей!
Люба! Що очі мої прокричали з-під глею?
Що Ти говориш! «У промені твоїм — це те,
Ігоре, інше — не те».
Боже, та хто ми у мреві?
«Око в міжбрів’ї — я бачу і ямку
й проміння —
росте.»
Очі ув очі — о, як осяває й пече!
Плавиться розум! до Бога проникнуть не хоче —
В небі — як Бог — Твої Очі.
Люба! не відірвуся від Твоїх очей!
Світу нема, на всім світі — плавильнями карі:
й сонячні тиглі між віями, й голос рече:
«Через два дні ще відкриється
Точка — опадуть окови».
Неважливо, чи на землю стече
Оплавлене слово.
* * *
Коли я залишаюсь один —
Остаюся з Тобою,
Люба, враз випадаю із згортка годин —
Постаю сам собою.
В білім промені плавлення боголюдин,
Несказанно і враз недоступно для збою,
Люба, що Ти нашіптуєш світу трубою!
Там, де ми остаємось одні,—
Все радіє собою.
Із художника — в ангели дивно гребти,
Навіть Очі ув очі!
Світ придумав, щоб мене порізала Ти,
І щоб краще в повітрі від пекла до раю мостив —
По асфальту, по бруку лицем волокти,
Вийнять очі на тернях і в зорі текти,
Щоб подовше мій слід кровоточив,
Щоб нарешті мене і покинула Ти.
Але я залишаюсь один —
Остаюся з Тобою.
1990 (продовження буде далі)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2017