| Сторінки (20/1928): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Поема
1
і не день і не
вечір – соловейкові
на плечі
о! – він їх обробить!!!
сухе сіно
пахне
в силу
сухі зорі –
напросились
тільки ще
не стали в пробі!!
Ти моя любове
мила!
чом так
дивно напросилась??
молода
молода і ревна
серцем –
що й затихли всі!
дерева…
Твій маленький
соловейко
душу протина миленькій?
та великій в Силі?
2
і змовк один
і рушив другий:
вітер легкий
зі світлих далечин –
і сам далекий
і запахи несе
ніби для раю!!
яка весна!..
яка весна!!!!
а я – мов би конаю!
нащо вже хист
який вже хист
щоб одоїть на чистий
лист
усі слова –
серця нам
постинають!
о яка Троїчна Рука
дати відчуть і Божество
й крапля Божественного
молока,
весна яка!!
весна сама яка!!!
3
той чистий клич
й весни і жнив
аби не їв
аби не пив –
ще б чистим серцем
дорожив
а лиш любов’ю – жив!
ще слухав
дальні
звуки
й рухи
що й я любив
незримі руки
любив
і цілував –
незримі руки…
бо й в чистоті я
жив!
любов така! –
і в день дійти б
до жнив
4
благословенная рука
й навік
благословенная
Рука!!
05.05.2018,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790513
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 06.05.2018
Прокиньсь, художнику!–
не можеш буть звичайним:
Це над струмком
не спить
троянда чайна.
Й – препишная, і боговеличальна,
Зорі – божественнійший Ерос…
З півдня поет – зобачив
гладь, сліпий, рожеві персі,
що з моря… Еос…
До чого не вкотились тривкі перси!!
По всій горизонталі,
по всій горизонталі їхні
цариці земні…скучно далі:
Прокиньсь, художнику,
не зможеш буть звичайно…
Мов кущем чайним.
Шаблище богопоклонінь!
Тверезе йде сп’яніння! –
верх сп’янінь…
Щаблі Іакова – і всіх співучих
поколінь!
Я – шабля, – то Бог вихопив:
змахнувши віків лінь.
І вклав – блискавками –
в прожилках до струмка:
І – Богоматері взяла: Рука!!
На кінчику – все богословіє в віках!
Наймилозвучніша:довговиблискуюча!
Довгостинаюча!! й страшна така…
Не спи: замерзнеш у віках!
4.02.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790420
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.05.2018
igorshevchuk | 5 травня 2018, 12:27Коментувати коментар
З "Живе в мені Христос", див. Вікіпедія: Автор книг: Ігор Степанович Шевчук:"На Афон не їздіть більш, ні патріархи, ні президенти Росії й України: не взнаєте нічого, не скажуть... Для розумних досить того, що священники УПЦ МП перейдуть під юристдикцію УПЦ КП — бачачи події в Росії й пізніше — в світі. Здогадуйтесь — що станеться в 2014 році, від чого створена буде одна Христова Церква... Що ( одна Христова Церква) здається зараз ніколи не можливим — що то мало б статись!!.."
igorshevchuk | 5 травня 2018, 12:10Коментувати коментар
26.12.2010: Інтуїтивно вже повзуть в Україну, щоб жити, різні люди. Тут розквіт буде, майбутнє є, та в багатьох ареалах країн різко бахне кришка...
igorshevchuk | 5 травня 2018, 12:01Коментувати коментар
З раннього періоду творчості — кроки: Тройця сказала недавно Духом Святим: прихиляйся до українських церков, гегемонія російських церков в Україні ослаблюється Промислом. 23.7. 2000 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790418
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.05.2018
"Горе вам, коли про вас усі люди
будуть добре говорити…"
( Ап. Лука)
Та горе всім, помпезні, горе!
На горі шат хита; –
а він лиш добре вам
говоре!
Та в мені кров гірка; – Кармелюка!
Де шат хита,
шум на горі хита!
А з башти до канйону – на руках!
В бурі, в бурі творить стрибка!
Так ту мотузку і вкривала кров –
свята рука! –
а шат спита;, а шат хита;,
а шум– нагірний!
Усти;ме! глухарі вікам!
натворено!
Чи не правий щонайуніверсальніший –
Лука?..
І ви, «благообразниє», риби в воді,
Це при найживійшому мені,
розкинулись у всіх п’яти-шести
материках!
А у мені кипить і дух! і кров!
вільняцьке на Поділлі не ярмо;–
полин!
Я Бога сам із юності боров!
Любовю!
Де ви, порядні зво;лочі,
були?!
Що їли?
несли, доносили?
куди й чиє ребро,
і підребе;рця?
Гарно вам у серці?
Знов – лиш яке дозволене говорите?
Дозволене –
й лиш на сміливість, що дозволена! –
говорите?
Відвагою Павловою всі горите;??!
Лиш попадіться мені в руки, попідго;рники!
заникані сміливі козаки!..
Бо в тих жінок, які будуть одспівувати
чистих нас –
будуть в руках трястись
як при Устимові – ога;ри!!
Та намалює, зці;лить ще й опише нас
Лука!
Там шкури всі поодстають! –
у всіх у примунди;рених –
разом з подільськими припа;рками…
Ви ще не чуєте!
Бога забули – будете відхаркувать!
Ви, після, Бога вже не присука;ли,
ні, не просили, і не принука;ли…
і не молили,
ні! мільйон тижнів – як він: з-за грат!!!
І завтра скажете до мене: брат…
Ганьба моя! –
при моїй стелі ви, всесвітні боягузи,
і самокастрати!!
мов перепе;ли у огромненьких хатка;х…
хладні незда;ри…
«благообразниє» ! у всіх шести материках,
баби ви, не чоловіки;!!..
Бездухі, Він жде:
ану де серце добре
та кріпка рука!!
Ще б поборотись !
Кожен – собі…
Якої б вам фігні про мене
напоро;ли!...
І чи не правду вам казав святий,
щонайморальніший Лука?
З БОГОМ, корисні собі?..
В дитинстві травма ваша –
й вже, ові;лені, в віках.
Так, не було на вас святителя Кармелюка!
А він з канйона утікає,
біжить, біжать гаї! –
і його прикрива;ють! –
ось, бачить її ! –
і він її обнімає…
Бога Живого!
Живого Бога –
у любимій ній…
Бога Живого прославляє!..
15.12.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2018
Поема
1
Яйце-райце
серце неба – наді
мною
з кріпким носочком
з духм’яною
пухою!
Христос воскрес!
Воістину воскрес!
Що Син Твій більш
небес
з важкою поперечиною…
Та Христос воскрес! –
тільки й на світі
речення!!
Незаперечно
Він ніс її
не заперечать
й незаперечно
то де
більш тривке речення?
Якщо не любов і зречення
чим же є
моє серцЕ?
навіть моє забезпечення
бо – дух Небес
дух Небес
й котиться райце
2
І Він – зразу
викочує
якийсь вид
щастя!
3
І ось в моїм серці – празник!
зарази!
пролази! – пролазите?
прокази!
проказите?
140 мільйонів?
а 40 – не сказитесь?
ще 1,5 мільярди китайців?
в вас температура – не підвищиться?
Очистіться!!
Хочете зі словом – із раєм-Ісусом –
годитись??
А офшори?? – в офшорах
хочете щастям
заразитись???
Казитись – сказитись.
Яйце райце
серце неба – наді
мною
з кріпким носочком
з духм’яною
пухою!
4
Бризкатиме весь світ
рідким на тебе
а ти вглядайсь в небо
відімкнули ніби значення
лиш з неба
призначення
а ти вглядайсь в небо
треби – то треби
де оживилось у тобі
небо?
Вийдеш із лісу марнот
а те найбільше гляне
на тебе
Квіт яблунь виціловує
неба пуху
Люди без Христа
засунулись в дірку,
в глуху.
01.05.2018,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790268
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.05.2018
* * *
Івану Лужину,
квітуючому в Христі,
присвячується
Весна поє — пряма! благословенна!
Благословенная! — мов чаша,
що одна, —
мов чаша! і півбогооткровенная
співа — і залишається — весна!!
Птахи! — мов звільнені рядами
пунктують — так як істину одну:
мов світ весь — догори ногами,
і серцем треба світ перевернуть!!
Аж вергають! пунктують ревні гами,
чого нема іще межи людьми!
Стоять ліси — в водах семемограми,
і музикою — оглашенні — ми!!
17.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2018
* * *
Поезія — свідчить про д е щ о
у що — по собі пропускає…
про що вона точно не знає
дещиця від дельти!
Науки! ви бре́хні і стоки:
пігмеї всі знають «точно»,
тому вони — не пророчать…
Але ж вони...
На Євангелії —
вирвано
змінено очі.
6.10.2009
Справжнє щастя це…
Ви – сильні, коли берете своє горе і перетворюєте його в посмішку.
Ви – хоробрі, коли долаєте свої страхи і допомагаєте подолати їх іншим.
Ви – щасливі, коли бачите квітку і вдячні Богу за цю мить життя.
Ви – любячі, коли ваш власний біль не робить вас сліпим до болю інших.
Ви – справжні, коли визнаєте, що іноді обманюєте самі себе.
Ви – живі, коли надія на завтра значать більше, ніж вчорашні помилки.
Ви – ростете, коли знаєте хто ви є, а не те, ким станете.
Ви – вільні, коли ви контролюєте самі себе, а не інших людей.
Ви – щедрі, коли віддаєте також легко як і приймаєте.
Ви – скромні, коли ви не визнаєте, наскільки ви скромні.
Ви – милосердні, коли прощаєте іншим ті недоліки, які засуджуєте в собі.
Ви – красиві, коли не потрібно дзеркало, яке говорить вам про це.
Ви – багаті, коли вам не потрібно більше того, що у вас і так є.
Ви – розумні, коли бачите інших іншими і ставитеся до них так само, як до самого себе.
Ви – це Ви, коли усвідомлюєте що Ви не це тіло, а Ви той, хто “живе” в цьому тілі і робить свій вибір.
Ви – душа, яка отримала це тіло як інструмент для пізнання Бога, цього світу та самопізнання.
ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПОРАДНЯ Отця Тихона Сергія Кульбаки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.04.2018
* * *
Справа не стане
афористично бродити
щасливо жити - й щасливо родити
слід тільки дуже чисто
Жити!!
19.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788151
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2018
* * *
Людмилці присвячується
Після Великого Посту
строгий рояль
Так –
як він сухо
високо
зорі впаяв
він мене трохи страхається
чи – його я
Так –
як торкаюся ню
у горіховій спині
дрожі – і
дрожі –
вибух-і-повнота… як гостина
як запах юності
в юність –
відносить дружину
так –
як хто в залі
заходиться кашлем
вийде – до космосу шашіль
так –
як на нирки
і серце народу
дужа Божественність
царськістю сходить –
певно в’язкою
мовою
Київського ізводу!!
страх ваш і каже:
ти – полинь на свободу!
Тільки безстрашний вроджений –
й Бог б΄є – і сходу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.04.2018
Я не помру.
На крилах – злато п’ється.
Я пошиваю й шию храми,
що невидні.
Об кладовище спотикнусь,
хлебну–
І поки хто дійде
десь до обідні –
То через мене ще багато-що
стається
До влади не пишу:
краще небесній владі.
На проводах стоять у цвинтарі –
мов зважуються...
На скільки вгору дух чіпа
і знаджує–
А значить –
скільки є до впаді...
А скільки із навкружніх сіл
ще припливе по ріках!–
З каменем в грудях, отже,
сиплеться пісок...
І час вам – і часок!
І - чи безсовісні?–
щоб через руки – і навіки?
Дух –меч і голку дав
ще пристрастному чоловіку,
І возтрепечете для духу, маломірки.
Хлебнули міста? тут лягайте,
недовірки.
Бо – не помру:
все в духові дається.
Лягають стінами селяни:
вичинені і привітні,
Підсушені: полінами в дровітні...
Задумайтесь: бо через мене щось стається...
І цвинтарі: то підіймаються, то никнуть –
Зітхають.Здіймають гирі і здіймають.
По мені дихають –
в суворо-божій нитці,
А ви то думали –
що небеса самі спадають?
Гармонією: все натягаю – і зітхають!
Не даси духа – зле повзе до литки!
Чого ж священник той –
у облаченні?
Це ж – з дальніх міст
костюмношиті, у залізі.
Земля, що на гробках і ніздрювата...
й нескажена.
Всі з урядом рвонуть без мене.
Й пізно?
4.04.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787772
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2018
( чого? Тройця знає )
Поема вісімнадцята. Симфонія третя
Присвячується Світлані Дмитрівні Козинець – і її літературному об’єднанню
«Співзвуччя» в Київському Політехнічному Інституті і в Тройці
001
прозоріша скла
озерної гладі чистіша
величніша гір надозер’я
розчинніша звуків святих
сердечніша ланей лісних
нізвідкись взялась і була
ця аура духа і віршів
лягали й здіймалися пера
і от невимовні озера
в повітрі
010
любов
чистота
і політ
а більше шпилі
по-гірному так якось крали
в засоння нічийого брали
і ніби мені говорили
хоча більше діяли трави
далеко одна десь пройшла
летючіш надгірного скла
не відображалась в озерах
та дивом в повітрі була
а ближня не знала про велич
свою
на щастя
поблизу не шла
та свіжістю духу пливла
в оцій найпрозорішій сфері
що і готувала всі двері
і знала що й звідки взяла
010-А
якось сходило трошки
що варивсь тут Волошин
011
доходило просто і вліт
що ти в заозер’ї – і вже в задзеркаллі
чим далі – тим ближче
чим ближче – тим далі
далека – найтонша любов
високі любитимуть грубих надалі
(найближчих) на відстані з їхніми соками
любов що літає –
закон між високими
злітають в ній просто і вліт
були що спадали –
з «майбутнього» випадки
0101
(повернемося)
я думав в дитинстві: чого всі не гострі
чого їхнім думам відтято верхи
де т-а-м їхній острів де
все навпаки
коли вони тут будуть гості?
і бачив: забули любов – і забули
як вийти із себе до всього
і ніби їм вже й не до того
так сильно надулись
несправжньо ж
триматись одного
нельотного місця уявлень про себе...
надувалися і пташенята
перед тим як віднятись
0110
всі творять найбільше –
чого не хотіли б
а я той витворюю простір
де стрінуть себе в порятівному рості
немов на калиновім мості
летючіш надгірного скла
не відобразившись в озерах
просто дива
0111
в оцій найпрозорішій сфері
що і готувала всі двері
і знала що й звідки взяла
01000
в Любові
(без зла)
1996
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787771
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.04.2018
Ольга Седакова мовила
в інтерв’ю, що вона
з генієм (делікатно, непрямо мовила), —
йому й присвячується
Поет із генієм?
А тут — з теодицеєю!
поет з сторінки — цеї
умий писка
і зубами блискай —
так мовлять — дивлячись
на Сонце
поліцейські...
А ти з теодицеєю!
Люди, чого невеселі?
Мов першак — з-під
велосипедної рами! —
і храми як храми
і села як села:
й донизу — й земля блисне! —
й догори — в сонце — буц! незумисне! —
і їду!!
Навкруги ж — сільські люди
не в селах.
Та я в сонці!
Закачана справа штанина —
й веселість!!
Чого синдромите —
як то його? — Ансельмом?
19.04.2016, ранок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2018
Світлий Тиждень
Погода — корабельная!
І я прийшов — щоб парусами
ворушити! —
людей, які живуть, жили
і будуть жити!
біло-пастельнії!!
Як вишні зранку
в квіті
уздовж жита!!
Це просто неможливо:
напнуті —
жильні —
пориваються злетіти!
Білопастельне — все
так і пантруй
що к Богу
вознесе!!
І тим прийшов я
щоб любов’ю дорожити —
які жили! живуть!
і вічно будуть жити!..
Нехай воскресне Бог!
Щоб грудочку землі
з любов’ю розім’ять
оці у біло-чорнім і стоять...
лелеками
любов’ю й возлетять...
Погода корабельная!
Серця дзвенять!!
28.04.2014
Дерева
Тобі, Ісусе
Дерева одягли білі штанці
В останній-і-передостанній тиждень Посту
І одірвались
так від чорноти
Так пориваються іти —
матросять в гості!
матросять — і оці, й оті,
і — в гості...
Адже тому
і закладаються
згори — зв’язки...
Більш гірне чує...
Один в одного не просять
оті шнурки...
розв’язують і
переносять:
що був такий
на землях
Чоловік
І терпнуть...
Шерехкають загорожі!
І висохло схитнувся вік:
То більше вже
Син Божий!!
І прокидається, що в серці, чоловік...
А добре
нам удвох
Ти — Бог!
5.04.2014
* * *
«Над праведником сходить сонце,
над щирим серцем – радість.»
(Пс. 97, 11-12).
О Божа правдо,
ти далась гукнутись...
О Божа совісте!!! далася –
чути!
О Всемогутній!!! –
в Тобі й вся могутність –
нехай живуть серця!!
комусь сподобалась мова ось ця
чи коні в лузі...
живуть в твердих горішках
друзі
інколи ковзають й по злітній
смузі
в натузі, –
о Сонце! Син воскреслий
у Отця!!!
Сину Всевишнього,
коли дібравсь крайця! –
тож і сколупують серця
у музі?..
то що я можу в славу Божу?? –
що можу?
дитинним серцем
тверда віра! й в славі Божій!
любов хай
чує кожен...
нарешті вже любов –
вже чує кожен!!
8.04.2018, Великдень
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787119
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.04.2018
На взяття Христом
10 квітня
Поруч з Вічністю
жалюгідною є
усіляка часовість!..
Світло обійме свідомую волю
і розум
і душу,
Йду по асфальту, і дивно це,
йти таки мушу,
Слово ж бо пише в мені
нерозривную згорнену повість.
Забраний я із розгортки,
де тьма,
тьмоісторіпрозовість.
2002
* * *
Вона зазнала з очима великими
Які в мед-основі стулили
Степами, горбками, каліки кликали
Гіркого налили
Христа великого випровадили
Скинули в Преторій — до пилки
Господи Ісусе помилуй...
Гіркого долили
Що це для сили
Мого буревію
Хащами! Нетрями! — спека!
Буря — під брови!
Що я вихлюпну цього разу Марії??
Вона створила ж мене — медовим
Скинули в Преторій — до пилки
Господи помилуй
Де сироти й вдови…
Та Ти ж мене парадоксально — медовим!
Й те в Завіті Старому не оплатили
Радість
Очі
І чорнії брови
9.08.2009
Два танці дитинних
(Із можливої сюїти оскаженілих)
1
Геніальність аж до стану дитини!—
Розблоковує гени!!!
Навкруги — мов скажені:
Любов усередині.
Дайте мені поєднати радість —
Із дитиннійших генів
Аж до Христа!
Ми не лякаємось правди
Лиш — хто «добрим» вже став…
І замовк…
Й перестав.
Ми забули про суп
Ми не тиснем на пуп
І підвішені — й серцем тиснемо в сапу
Внутрішньою потребою повертаємось грозово
Внутрішньою потребою просуваємось у степу
Але Бог дасть прорив,
Дасть його, або ні!
До зоріння розрив
І глибин незчисленних огнів
День заяснів
Не до мішанини
Не до мішанини дитині
2
Як бачилось!!
Не три небесні зерна
То й паля не проткне
Як суверена
Не тріть по зернах молитов
Не тратьтесь підліски і клени
Трави огненні
Цар-золото! Цар-золото! —
По жилках Іісусових велебних
Зійдіть у зрілість
В золонкай неба
І я і ви в Огні
«Сину,
Дай серце,
Твоє дай серце…
Дай Мені»
— І водночас міжжанрова інтеграція — недостатньою є
в мистецтвах… для нації.
28.06.2009
Ода Слову
Що більше за слово з Любові,
із Бога?
І приходить ні з чого
й нізвідки...
І в загаті стоять ошелешені
свідки:
Бог розгатив – й дух
торкнувся до всього.
Й до Бога.
Що варте Слова?
Що то за порода –
Що повеліває усіма народами?
Що більше слова?
По землі тут, Вітцеве, ходило:
тлінь пропала! а слово
з Слова
лишилось...
Все полова і мило!
так за Ним і слідило...
і земні були в злі й злі сліди...
без любові на той світ полинете –
стріне вас – та – не
ЖЕК, і не пустка, й не буддизм,
й не іслам,
що на згибель і пустку готовий, –
стріне кволеньку душку
й любитиме – пружне Бог-Слово!!!
Сліпучеє!! Слово...
«Там Ігоря слово – не брали на зуб
випадково? –
та й спитає! –
Чи то слово від Мене десь кволе?..»
І готові!
Готові будьте глаголити!
Де, з чого душа –
мов крило ожива!
де несучі свободу слова??
де більш летючі?..
Застебнітесь як ватні,
і в гробах оживати,
собі всі і мурують кутузку...
паранормальні
і «дуже нормальні»...
й страшно казати – вже «зверхнормальні»...
і ходять, закрившись своєвухим,
трясучись від своїх ударів –
«зверхнормальні» кутузки в мотузках...
А простий Бог простим, як я, –
словом –
над загальністю...
Слово більше за музику, бо
не було б найбільшим – Бог-Слово...
був би – що я говорю? –
Бог-Музика...
То що ж більше слова
й Бог-Слова?
Що за порода –
Що повеліває геть усіма народами!
Що – розступляться
масокутньо-без-образні орди!!
мелосухо-наркоавтобанчиків!!
Краса! жани яни джони ганси хунвейбіни ще й
іванушки з іванчиками...
А за тисячі років,
що тісні й малі,
до Єдиного, Цього,
на все готове –
пророками проривалось слово –
з Бог-Слова!
прирікаючи світ, що во злі,
й навіть –
носіїв-пророків...
За тисячі років! Амінь.
Скільки світ встоїть?..
1.07.2008
Вічність
Створителю всього
щаслива тональність
дивитись на Бога
й проста геніальність
І Бог — тільки світло!
знов радість
і радість!
й проллю це на світ я
на висі
й на гради
І скільки Бог світло
я дивлюся вдаль
і стільки у світі
ця світла печаль...
А випав хто з віри —
гризе страх і час
У нас Любов Діви —
і радість!
у нас!
11.10.2016
Художня цільність
Духу Святому присвячується
«Мука мукання розпочалася
з біблійної поезії... ніби я передала тобі:
«...теля з левеням пасуться разом,
і дитя їх водить...» — і ти пишеш».
(Людмилка)
1
І ходите ви в озлобленні
і соваєтесь мов сновиди
сліпі —
заплющеним дбаєте:
любові не видно?
А без любові —
без світла Христового —
хіба світу видно?..
Та що ж це отак послизькаєтесь? —
Так біси течуть як злидні
та й ви вже світам огидні
бо бездар, — і в світу питаєтесь:
а світлу й любові — ще видно??
Для чого ви зараз тут?
Що — не були ще під наругою?
Вмирати із Христом
єсть труд
вмирати із до-слів’ям — труд!
і оживати — труд!
І там і тут
я — труд!
і дихаю — з великою
потугою!!!
Чого це?? — тужите?!
І елліни, й євреї —
ви з золотом —
то ви мене з простим словом Христа
паплюжите?!
Ану — натужтеся!
Життя — народжене Бог-Словом
життя напліднює Бог-Слово
народжуєтесь словом Слова
народжуєте — одяганням слова
народжуєтесь — у квітник, златий,
бо пелюстками — глас:
невипадково...
Й не випасти вам
з руки Бога — однаково!
2
З рук
Краси
яку цілувала серця мого прямизна
як вільність, цільність,
щоби жити! —
Ти є
і нехай кожен є
хай кожен зна
кожен щоб зміг її любити!
Добром такі серця вспадковані!
Нараз Духом Святим
заховані...
й перезахованії!
Тож обмізковуйтесь —
хто на мозковищах:
здер Христос здобич, тьмяних,
з начал і властей
і тут здер — і там,
і так
при людях Він виставив їх
на вільне сміховище!
Він — Переможець!!
й хто бо з Духом —
вже як святий!
Сховище Він, особистостям —
Сам Святий!
Ви не надуті вловом
де земний розум випадає
в простір
та — неживий, як Никодим!
що — в прозі!!
Препростість...
Христос — Поет. — Дивіться, гості...
25.07.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018
* * *
І він бажає слави від людей
Іще не скритний… не по серцю
він юдей.
О геніальне! все просте як уші.
Святе приходить у невідану сторожку!
Сяйне підскочить так пропише — огорожі
І уші і підушшя в’ялить-сушить!
Ви! генію це все — лиш заважає!
Завор сфарбовують, плоть — крайню —
обрізають!
Замучують й сторожу
й білу
фату й білу — невістку Божу…
Хочуть занести славу від людей!!
І втік по серцю… ще не скритний
він юдей!
07.06.2010
Улюблений Іоан
Владиці Любомирові Гузару
присвячую
Чому Предтечу мудреці не прийняли?
Він більшим був
за весь Єрусалим!!
Вони самі до нього
в ходаках ходили:
в с е бачить слово
і сліпа — є сила!
в воду-ментал вповзали,
словом їх хрестив!
І виповзали
й спокушали підмостить:
Месія ти?
згоджуйсь:
можна в месії йти...
Велике серце! як тобі
у бре́хні йти?
Свій! — Свій своїм:
не рушив він закону...
червоні вояки
ще мов плащі червоні
сопли і примірялись в свояки!
Один такий!
Один з рубак, такий!
(Небесного Царя!)
Та-а-кий!!
І черв’яки —
рожевії віки.
Народу віра у Івана —
блискавка й грім! це не якийсь...
Первосвященники й вурдалаки́ —
геть мов погани, геть погани —
На тлі хрещаючої із Небес
Руки!!
Свіжак!
Як — Честь!... то спробуй
хто дробити —
за віру у Івана можуть вбити,
Не дивлячись хто, на лице — який!
«Не знаємо,
втечемо від Івана!»
«Все знаєм, але тільки без Івана».
І челядь п’яна.
От він — отакий.
З руки хрестив Христа!
Згорнуться ще — віки.
06.07.2013,
передсвято найбільшого із народжених жонами —
Іоана Предтечі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786994
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.04.2018
* * *
пішли середини
живильні
як сонце з зелених
кадильниць!
що сонце веселе
в засіках
що запах
в соснових просіках
05.04.2018,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2018
я не говорю
Любов говорить
«Осанна!!
Цар Ізраїлів!!» –
від прямих слів загоряються...
любов плавить гори
цільні діти і
окликаються
в камінні стогін
і осляті ікається
01.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2018
* * *
Скарбу серця
Ісусу Христу
присвячується
1
Озеро
зсередини проміниться.
Як донесеш
це?
Христос в серці.
Ні з ким поговорити.
Кого заглибиш?
Весна це.
Озером небо дивитись.
Христос в серці!
2
І серцем як стишив
а ліс прямосвітній
настільки всесвітній
І сонце виходить
і води в любові
настільки
Христові.
3
Ще краса
що в серці ахкає
дзьоб у крячки
що червоний — із
розмахом
в гладь він
забиває
інстинктивні цвяхи
І голос я стишу
прозорість
є в світі.
Поскільки я в серці
настільки
всесвітній
4
І сонце заходить
є світові во́ди...
Христос у нас
ходить.
23.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786676
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2018
Підперезавшись піснею
Із чотирьох псалмів,
Возстав і бачив істинно —
Що час назрів…
Втішайтеся зорею
Знову прийде чудесно:
Стріну вас в Галилеї
Я в другу ніч воскресну.
Та не підіть задами
Зірок як світлячків!
Я є завжди Той Самий
І на віки віків.
Заждіть.
Там всі закиснуть.
Зависну в крові знов…
Горітимем не в числах
Є серце — і любов…
Кедрон. — І Гефсиманія…
Знову цей самий вид.
Іде як з глухомані
Босоніж цар Давид.
Бреде у воду вритий.
Не дивиться набік.
Ті з черепом відкритим —
Ті з мисленням відкритим,
Хто перейде потік.
15.04.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786675
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2018
Улюбленій учениці Марії
Гурін, найпершій помічниці
в Христі Ісусі, присвячується
І як не журися
і як не живися
а кращі за все небеса!
І сонце прекрасне
і Син Бога ясний
що серцем поля написав!
Те, як я просився
ще й як я молився —
і сонце крізь хмари прийшло!!
Щасливе сміється
промінням ясниться
і йде! як довіку
ішло!
І я вам від Бога
в прозорості
і світ заливає теплом!
Високе сміється
аж серце нам б’ється
і йде —
як довіку
ішло.
Як в лузі по мреві
Ті коні рожеві —
Хвилюйтесь на щастя отав!
Як став я прозорий
бо Бог мене боре
бо серце я —
й защебетав!..
08.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786574
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2018
«Святкувати Пасху – це значить воскреснути разом із Христом, перемогти в Ньому і з Ним. Тож наша радість у Ньому та з Ним не скороминуща емоція, а постійний стан того, хто живе вірою у воскреслого Господа.»
«Стражденний і воскреслий Господь присутній у кожній людині, яка зазнає терпіння, аж до кінця світу, – у кожному людському болю, у кожній пролитій сльозі та краплі крові, – і Він вводить нас у своє Воскресіння, даруючи нам радість у ньому. «
«Пасха Господня відкриває нашому народові істину, що наша боротьба – це вхід у Його радість. Наша любов до Батьківщини, що кличе нас до самопожертви в ім’я її свободи і незалежності – це насправді дорога до Воскресіння.»
«Над праведником сходить сонце,
над щирим серцем – радість.
Радуйтеся, праведні, у Господі,
і прославляйте Його святе ім’я»
(Пс. 97, 11-12).
(З Великоднього слова Блаженнійшого Святослава, 2018 р.)
Передчуття Пасхи
(Ранок серця)
Рухи серця –
сонце над квітками.
Світло з нами!
Як родивсь я –
потягнувсь з грунтів
з квітками
в небо
в Небо!
і руками і ногами…
Христос з нами!
Бог дав крила –
з вітроплавального хмелю
я злітав і підлітав до Коктебеля:
берег ще живий,
ще не забитий камнегамом:
і бузковими поодкривалася віками
скриня моря
відшліфована сонцями –
Бог із нами!! Слово з нами.
Отче наш,
Ти, що є на небесах!
Нехай святиться ім’я Твоє,
Дух підняв науки
над пітьмами!
Світло Отче сяє нами…
Рухи в серці –
руки серця –
крила світлі між квітками:
Дух із нами!!
Богородиці троянда –
квітка в сонці –
всіх вцілує пелюстками…
Прихилімось до Спасительниці –
з краму
земських градощів! –
Несім серця до храму:
Спас із нами!!
Руки з серця –
Бог із Неба,
із квітками біг любові –
від Цариці –
й до Цариці –
Весна з нами!!
Ранок серця –
новосвітньо, як би вмитий.
Як нещадно
я дощами не біг битий…
Що це мовлю? –
ті пропали в ніч серцями?
тьма в льоду,
а любов – з нами!
Світло з нами.
Води Пасхи річка Духа п’є:
день-у-день, ніч – влоги ночі віддає;
а серце серцю вість несе руками
з сердець повідпада спітнілий камінь:
Христос воскрес!!! Воскрес!!!
Спаситель з нами!
Рухи серця ожилого –
радість! рої між квітками!
Щастя з нами…
Сили Божі – зорі в небі –
світ – серцями:
Світло з нами.
Вічна Весна з нами!
Христос в нас і з нами.
20.02.2004
Пасха
Великому поету Богдану-Ігорю Антоничу
присвячується
Христос воскрес! Любов серця
Світло тихе є
Себе дарував
сльоза з серця серцю
врешті
десь зблиснуть слова
Слова в серці?
Криза в мистецтвах?
що є в мистецтвах?
а як же слова?!
Бог же свята́ — як несу —
нагорода
дихає дух?
дихає ваша природа?
В сінях — привіт всім!
прийміте слова ці
балалайці
вивергаю вулканні слова!
руки не відають їх пакувать
15.04.2012, Великдень
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786572
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2018
* * *
Він її спитався
а вона дозволила
і Бог втіливсь!
я залишив всесвіт
і до серця приварився
і я цілий
і я цілий!
Боже Сонце серце
а любов у ризах
але виманись із серця
тільки всесвіт
плаче всесвіт
бо ти дрібний!
сам ти —
дрібний
Увесь солод в крилах
а були й побиті
в Сонце — мов арик відритий
будем в серці
будем пити
плеси
райдугами дощ родити
7 квітня 2013,
причастя
* * *
Волоссям бронзового літа
під липами
помолодитись
це помолитись
це від Неї
й це від Неї! —
і непомітно
щезнути з алеї...
26.06.2013
Акафіст Богородиці в Різдві Христовім
Кондак 1
Родження тиші
в спокої й любові.
Більш не по довгу.
А все розтягнене мачаніє сердець
у Волгу —
Світ спить:
Нема Акафіста Богородиці в Різдві
Христовому.
Залітная до монастиря
канарка —
торкнувши ц е , перетворилася б
на шкварку.
Вийти б на рідні поля,
циферблат неба вимацать —
вирівнять ніс корабля!
Не посковзнутися б
і не опасти з начальством
до гороха дрібного:
що Христос не потрібен —
і Різдво —
і для чого?
Як вже не душам — то дати полям
поклонятися Богу!!!
Ікос 1
Родження тиші
у серці з любові.
Бог в тиші,
що то — без серця і роджень Христових?
Радуйся, світла Любове,
а даль як би чорна,
я тебе з полем у серці пригорну...
Радуйся, Сину, бо так як сонце
допомагає рослині розгорнути
листочки —
Радуйся, Слово, — так Ти звільнюєш душі
відмиваєш і зцілюєш — їх
світлосяйні сорочки.
Радуйся, Отче наш,
бо як никне жива душа всяких творінь
при наближенні сонячних зтемнень, —
Радуйся, Душе Свят, —
так радіють і серце й кожна душа
при відвіданні Богом —
й поліпшує долю стражденну...
Кондак 2
Так поклоняюсь Тобі,
Богообрана, Цільна,
Отроковице, свята Породілля.
Бога ділив світ, і одіж,
і в шумі всіх ділить,
і у любові моїх поклонінь поли —
як схоче — поділить,
я ж впав на лоба:
Ти світло сліпуче!!
у вільність вбираюча-вільна...
так любиш-цілиш
у славу Ісуса Христа! —
...от, на поли полів міський гам
не пристав
я підтягну, підберу поли зірного мого плаща...
Родження тиші — в любові,
що би світ не пищав...
Ти любиш-цілиш
у тіло Ісуса Христа.
Ікос 2
Вийти б у рідні поля,
Серцем істину Божую витеплить,
Виповнить курс корабля!
Радуйся, Мати і Діво,
всі витоки
з джерела Його! —
Агнця Божого,
Радуйся, в Бозі пісенна
священна земля.
Радуйся, бо зійшло сонце і сина
й Спасителя!
Радуйся, в полях серцем прості,
що вчувають, народи:
Бог — угода й погода,
дасть Бог світло —
глянь долю:
Богородицею, в полях душі возродить...
Радуйся, збіжжя вогке просушиш —
в Небесні помістя возводиш.
Кондак 3
Господи — вопіяли поля—
що він робить.
На лице впав — на лобі весь час.
Що це оре
о серцевходженіє в благоутробіє...
Розверзіться часи й просторовість —
бік любові й бік світла —
з Всеєдиного й вічного серця Марії
в Христові...
Де, хто дасть мені націлуватись
зі святим зерном і любов’ю,
до заповнення з повені вкрай
й в обороні Любові:
щоб піднялось лице —
щоб воззрити мені на сліпучеє Небо
смиренням готовим?
Да й байракам не збуть
серця крові...
Як любов всяка — ризик,
Ризик — й самий акафіст! —
Різдву Христовому...
Ікос 3
Ой, хто відломить мені любові кусень,
Та й з’їмо хліба — дух хліба здійметься
душ пару візьме й до небес попустить
дух хліба любові — і дім любові,
простий, як треба —
та й підніме нам лиця
воззрить на прославу Неба...
І то не голубки на блясі воркуються —
то вже серця де попало цілуються...
Я пропоную цей надиханий, хлібний
любові домик
Не розтягать в свої клуні, палаци,
й додому
Не роздирать фінський домик — любов —
на тустепи:
Не розбирать його на хлад і смерть —
він від того не стане теплий...
І крім того, хтось в серці
свічею — все горить правдиво!
І крім того я в серці завжди
в Пречистої Діви...
Пропоную вимкнути телефони
і штучне світло.
Там — життя: туманіння; взяв Бог
привітно
Лиш любов є дім.
Лиш Любов є Дім!
Радуйся, Сину Отця, ми в гості,
чують серце моє і душі й поля,
чує Сина Небес всеізлита Земля —
через того, що серцем воду вічну і просту
туди й сюди носить
Радуйся, Слово,
хоча сатана на людях надворі —
менш бояться цунамі, яка змиє гріх
скоро,
більш зиркнути страшаться
в любов’ю сяючі очі! —
бо сяйні кажуть їхнім: не блищати,
як скляність, —
зсередини горіти — творчо...
Радуйся, Змисле, бо Ти
твориш те,
невідоме,
так підуть — більше і не припну
ться на танцях:
так у тишу підуть,
в глибину,
вже любові бранці,
яко пекло ізбуть —
і підняти на Дусі свободи домик...
Радуйся, Тройце, Боже наш,
бо велике пекельне лихо
завмира,
і крізь Бога суть хоче дихать...
Радуйтесь, Тройце із Богородицею,
цинік-звір захолоджень, без со-вісті,
сам пішов, і пішов,
боком, боком, набік, і прийшов —
аж у вибух...
Той блажен, що зійшов
у Дім Бога — Вічний Дім, Дім-Любов.
Кондак 4
Ось як Світло Христове
вмикається в нас!! —
Зразу ж важка артилерія, час,
б’є як фонтан по своїх, не по нас,
б’є всіх навзаєм по їхніх роках! —
все ж бо у Божих руках...
То чи не йме всіх
Рожденного голос —
скинуть тьми холод
на обраний північний тьми полюс?
Ікос 4
Йти за спасінням, мов полем, —
зродить у світлі Христовім
бурштинніший колос.
Радуйся, Христе,
розвидниться душам,
хоч з болем.
Радуйсь, Ісусе, священне приймем
Андрія апостола поле.
Радуйся, Мати, живі ми!
хоч паки — і босі, і голі.
Радуйтесь, душі, що сієм божественні
світлі глаголи.
Радуйтесь, в світлі Христовому.
слово і щедреє вічністю поле:
усе ж в Божих руках —
і в просвітлених Богом роках...
Ось як живе — економік небесних розмах!
Кондак 5
Сіють із Світла мусони й пасати!
Родження сію у всіх, а не так: де-не-де...
А як неправда — не можу співати,
не можу писати:
Зразу ж затьмарення розуму йде...
Як би хотілось: до Світла — щоб світло,
й до Розуму —
дрібненький розум...
Ікос 5
Он ви, сякі-такі, вниз перебились,
на прозу!
Христос —
це ж Світла Поет,
на темні і пізнії опади –
о час це не зносить:
Вічність у Світлі! —
серця Богом здобрені просить!
Радуйся, Діво, — в адамі впалім
тіло засовається: як це? як це? як це?
Радуйся, сонце над впадінню, —
зачне звертатися-дорозпрямлятися
кістний мозок...
Радуйся, снопе іскр, —
студень сіро-лиловий, що смоктав
із голки прози,
булькне з-під мимри-натягу
старих акцій
Радуйся, Світло являється — тьма розвівається:
Радуйся, тектон під впалим схитається.
Кондак 6
Христос рождається —
й світло Небес здригається:
Світло являється —
і темний світ хитається...
В світ народивсь —
маленький, але Божий пуп, чи пиптик, —
ідоли з досвітку попадали в Єгипті!
Ісус рождається —
і весь мій дух у Небо повертається.
Ведіть, мої богослухняні ноги, —
Цей народивсь — на воскресіння
і падіння многих...
Ікос 6
Цей народивсь щоби горді упали,
а зневажені — встали...
Цей народивсь — перші буйні
останніми стали...
Пастухи —
щонайперші найшли і звітали...
А зате мудреці: з допомогою —
довго шукали,
в млі житейській, земній, мудровали...
Радуйся, світу Спасіння, яскраве світання:
Радуйся, перше в земних — в Бога останнє
Радуйся, з клунком хто, а все ж на свободі
і чистий — неописувані неописанне
і знайдуть;
за справедливістю — земність — нечистим,
хто не одчепивсь од принадів...
Радуйся, ясна сліпучість — незвична,
особливо для отемнених тям...
Радуйся, світло проносим-проводим,
неймовірним за способом, але
християнським життям...
Народилося Слово —
здригнулося передчуття каяття...
Кондак 7
Нарождається слово —
здригаються передчуття:
каяття в каяттях;
і в чеснотах — чеснот,
світла — в Світлі:
слово сонця і світла котилося б нам
по степах;
З Богом хто — той і духом безсмертя
пропах;
се подригалась смерть —
зіштовхнувшись із Богом, Життям!..
смерть вам — хто у гріхах:
а нечулий — чи не він то колись
прийде в храм до «Віднайдення згинулих»?..
Слово, дякую, вільні всі — жити чи вмерти;
сини Життя вільні од повної смерті.
Живі ми!!
Ікос 7
Боже мій, справедливий,
страшний безумовний:
Правда з’являється — носії кривди падають...
Син рождається — диявол падає:
Я бачу, що об’явлений сьомий кондак
І плачу за душі нового Ієрихону:
Стовпи минулого з цього можуть впасти:
Хто крадінь не вернув —
чи дійде до спасіння в причасті?
Боже мій, не вантаж мене тьмою у надмір,
я малим є, і жити й співати у світлі
є краще...
Боже, змилуйся над всіма нами,
в благополуччі пропащими.
Радуйся, серце у Серці, Христос рождається,
ідоли падають, сичі жахаються...
Радуйся, серце у Слові,
Світло являється — тьми стовпи падають:
вважай-но на себе, як кожен,
бо то — суди Божі...
Радуйся, серце з серцями-синами Отця!
змирись: хто тут за злодіїв молиться?
Грішні — в столицях сторицею,
чванні, а в Духові «всє на околіцах»...
Радуйся, серце мале, а що ж
на великому серці то
твориться...
Радуйся, серце у Світлі, що над Києвом
й в Києві — останніх спасіння суть Богородиця!
Кондак 8
За Різдвом цим — ходити —
лиш в Небо дивитись,
За парканами тертись — і вити,
що нема у господаря в домі ні Духа,
ні місця, ні крил.
Ти, Пречиста моя, вся любов моя
незаіржавлена,
та любов’ю такою будувати б держави!! —
та любов’ю міцною — метати б морям
міріади — літаючої по телефонах — розвиваючої ікри!!
Та усякий телевізор й тахту підкидали б
наздогін літаючі вихори влюбливих
метеоритів!!
Так захотілося б жити!!
Ікос 8
Хай — так захотілося б жити вікам!
Де любов?
Палить солому якусь незалежну
від дому до дому за незримою,
але невмирущою для світу пожежею —
В площині вулиць просто стало б цікаво вже
метатись пожежникам!!
Радуйся, Сонце молоде новорадуване,
що приходиш вічно з любов’ю
й порадою —
хай прибрати б до рук свої
власні ноги!
Радуйся, Кивоте найсправжнісінького
вічно юного Живого Бога.
Радуйся, росо Життя, з Неба усмішка —
злим захеканням технології.
Радуйся, бо аборти робити — смерть,
не в Небі це —
в Небі нема аналогії.
Радуйся, Весно вічная,
бо зима синіє з тривогами.
Кондак 9
Так весь вибухну — світом жити!
Яка Ти!! — якби міг я,
ніс воцерковлений
й слух церковний,
лячно сказать —
мені б, може, хай легше стало...
Що витії? — тут не в Дусі куски мила!
Коротше, замилюються — й спрягаються
в просто пустопорожні лекала.
Отаке тертя перед любов’ю моєю настало...
Ікос 9
Може лиш серце велике прорвати
зледачілу і вередливую Малодіткокурчокарачу!
Запливе ця яхта — як її христопродажно —
технологічні назвали:
Глибокі душі — чути! — трагічно плачуть...
слабші душі — істерично сміються
як в горах перед лавинами й перевалом!
Радуйся, Жінко в Сонці, що сходиш
однаково у досконалості — і на зрадливих
і незрадливих.
Радуйся, тягне вгору — одно милосердная —
заводяча в вишнє Життя — над морями
лососєва линва.
Радуйся, у біблійнім освітленні й Дусі завжди
Всецарице й Престол, Вседержавна.
Радуйся, Хліб Одвічний родила нам,
милосердна й на хліб наш земний
на столі —
коржевий, коржавий;
схочуть — хай з вуглеводів.
Радуйся, яко можеш опам’ятовувать
підапостольні, ще не витіснені
із благого народи,
посилаєш їм росу
і поле Андрія-апостола родить.
Кондак 10
Морю — море: так і я вибухатиму
світом
і словом —
і вибухнем!
А від обстрілу часом — ввись! бухти!
Якори віри — виважено похитаються
вловом.
Так я вірю й люблю. Здє і нині!
І прийде Пребожествен Ісус,
в занебесній твердині.
Всеоднаковість у всеоднаковім.
Ікос 10
Хай будить Світло! —
що з любов’ю життя і Життя
водам душ віддає!
Радуйся, Любове, жаго найпалкіша,
що всякі бажання тьмяні в душах долаєш.
Радуйся, пломіню всього сильніший,
що світло приносиш,
й «ужастики» душ розвіваєш,
тьму перемагаєш.
Радуйся, стовпе огненний,
що в Життя вишнє
людство здіймаєш!
Радуйся, вранішній ранку,
що є найчистіший, найбогоподібніший,
що дрожі холодній
приносиш це Сонце, цю Славу! —
Ісуса Христа.
Радуйся, бо тьма предковічная
переможена
світлом Спокою,
смерті світ переможений —
й вкупі з Тобою возстав:
Ранку щонайсвітліший, Ти носиш
Сонце Ісуса Христа!
Кондак 11
Порівняти з Тобою — я мертвий.
Світлодосягнення не стоять —
падають або орлозлинають.
Млин морський! звикли, —
за ноги стягають, мелють!
(Ти — з трояндами,
до мене приходиш,
находиш — опісля пінь наступної смерти.)
І сидять в кишці лилового водного звіра:
то хто не повірить?? —
всі стягають — то всі й повірять.
Порівняти з Тобою —
знову побризканий умовно живими, —
майже мертвий.
Ікос 11
Але ще пам’ятаю,
що в одинадцятім Ікосі
сливе розпочинати перемогу
над общою смертю.
І — як кожна душа:
зранку встаємо — за здравіє, не лукавмо:
за роботу чіпляємось, за стих, за молитву,
тропар, іпакой:
і так втомлюється людина,
і підходить—навалюється як жур вечір:
і незримо як чуємо — за упокой...
Радуйся, серце з серцями в Христі,
нас жде небувалий, останній злет духа, —
і Духом умолені, — сестра сестру,
брат брата — простім.
Радуйся, ниво сердець,
світ своїми людьми і пророками
себе обдурює,
виходу в земнім нема —
вихід в Колосі Божім — в Христі.
Радуйся, серце, кріпись,
за безсмертя і вічність вся битва:
припече — ніхто і в уяві ніщо
не зображує,
а над прірвою втримується в чистослізній молитві.
Радуйся, Чистая,
вийдем на рідні поля,
серцем істину визначим,
виправим курс корабля!
Радуйся, ниво сердечна Велична Маріїна,
вродження Спокою й Сили —
в любові —
з любов’ю притихне земля...
Кондак 12
Мандарини,
апельсини,
і оливки,
і виноград —
прилітають в Різдво:
земля плід свій дала.
А Син Бога Ісус — малі ясла
узяв, і овечки малі,
й морду в парі, бо тепла, — вола...
Чим ми дихаєм у своїм серці? —
(бо земля вся знемагає з чекання, затихла) —
у серці, де має родитись
Єдин переможець,
розтоплення льоду в вік зла?
Ікос 12
Діво-Мати, Свята Породіллє
Бога в серці людини,
народитись Христу в серцях допомогла...
Як у ніч спеленала Предвічного —
й людям на муку страшну оддала.
Щоб умер і воскрес
й милосердям уми всі підняв,
а з умом в серці — й душі.
в світло вічнеє Дня!
Всіх, хто віру велику в Христа Бога прийняв.
Радуйся, Діво і Співспасительнице,
сяє в яслах дитятко твоє.
Радуйся, подивованим вівцям
створився новий окоєм.
Радуйся, молода й ніжна отроковице
і мамо,
Радуйся, це новин людям інших не буде,
бо у іншому виді і часі — це ж саме.
Радуйся, чистая дивная Божая Мати,
що дала нам серцями
у Серці Одвічнім постати.
Кондак 13
Коли моєму дідові було без доби 60 літ
під Сонцем строку,
я сумнівавсь, що він має розум.
Але от пройшло всього 8 років,
я побачив, що дід мій помітно порозумнішав.
Слава Тобі, що Ти нам породила Царя Христа
безлітного Бога над усім і всіма,
що Він світ переміг,
хто хотів і хто чуліший —
той розумнішим і став.
Слава Тобі, Серце Величне,
Душе наша Маріє,
тож дві тисячі літ всі Тебе називають
доброю.
А у серці співає пташка,
щастям — щастю,
бо тиха, ще й ранняя.
Алилуйя, алилуйя, алилуйя.
Слава Тобі, Боже.
8 грудня 2005 р., Київ
Духовна частка як при частуванні
Солодкі ягоди сухі
на черемшині
а під язиком — як токай
то вже небеснеє
ангеле мирний, доторкай
хай лине пісенька солодка —
до небес
занє у серці солод чує —
єднання пісні і твоїх очес
од дикої цивілізації кочую
я і воскресаю
вже воскрес
волога спідня
кислота гидо́та
а Ти — напроти о́гненна суха
Ти втаємничена у моїх потрохах
потрохи підготовча йме робота.
А, хай.
На що занудний був Ахав,
опо́рочка страшній Ієзавелі —
собаки пекло з’їли, під вікном,
а то нехай, –
Хто носить тут пожадливості,
велії.
Сухий осінній заупокійливіший лист
Прошерехкоче,
є вітер часу, є сомнамбули:
Слова солодкого не мав їх духу хист:
Слина й земна:
се́рця язик — не знали, хоч і в снах були...
Я ризикую знатись вище їх кохань,
Так Дух підсушить і схова Тебе —
і радуйся, кажу собі,
Що й со́лоди висять
й немає в лісі й в небі гадості
Щось нализався — й не поцілувався... а нехай!
Ти — Солод весь,
Ти лиш така одна.
Ти — вічність,
Ти — й над солод осені! — вікуєш...
Ти — на коліна став — Неопалима Купина!
І, як ніхто не бачить, як мене,
до сліз цілуєш...
04.10.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2018
Поема
«Я смиряюсь, та не зменшую
градус любові до Марії»
1
Без мене, товариші
й пани!
Без мене.
Ви драпаєте,
ніби вчепить вас мали
до безмена...
ще й прикрашаєтесь!
Й ніби гедзі вас укусили. —
Марія! от гряде!
в Красі і Силі!!
як серцем обійме мене —
хіба скочуся й покочуся
до долин?
От слово Її, що
з вершин,
з вершин пророчих, не нарібних:
і найсердечніше,
й найнедосяжніше!
й всім — найпотрібніше! —
тому нікому й не потрібне...
Як лід — й пожежа:
й вибух...
вершин! Й вершин — не дрібних!
І не застосувати!
явить любов — й не скасувати,
й не заперечити! —
проте юдолі не потрібне...
2
От пара!
От духовна лазня! —
втікають нагі-срібні
від злата віників-сюїт
святої неухильності Її.
От слова жар!!
Де не на жарт...
Й святий Пантелеймон
був вкинений — у олово.
Й де я Її вдягну —
в Любов-і-Слово.
А бачите:
в низах є слово — то нема любові...
Як є любов —
то де те слово?
То Божа нагість!!
Божественна ця наглість
спочаткова:
і я кажу:
тьма-айсберг —
і — вершина Божа! — сяє Слово!
Ага!! «піартеся»... Вона
вас всіх-усіх
попарить...
і карти
й перекинуті стопари...
І дух — звірів рахуби спалить!
Якщо допіру вас не сказить.
І Вона вигляне
із Неба:
я ніжний
я п’янкий
я скельце
як араб серед оази!
Повторюю: як біс не сказить.
3
«Піартеся»! І Вона всіх попарить!
Плани вам спалить:
Тому — ви не всі зразу.
Боже! в який-то день
мене той Бог вершин
що вигнав Арктику —
і вигнув гори як аршин
призначив духом спалювать заразу!
Гонителі ви,
в холодіючім обряді...
Кати світські!.. і «теплохладнії»...
ви — легко важите!
тим бавитесь
що в Бога й в мене —
і усміхаєтеся, ніби воші на безмені.
Що, в жарові?
Ви вчухалися у капкан! —
Бо ж на базарі:
й хреститиметесь —
і чухатиметесь —
і танцюватимете
увесь час канкан!!
все зразу...
і голови у ящиках всюди, й наразі...
Що ж! випив я любов —
і кажу правду.
От до Марії, до вершин, —
любов-і-правда.
А як всі цьому раді!
Щоб на підлозі і лице знайти і —
залишитись в маскараді...
Розширте серце,
небайдужі,
дійдіте до вершин Івана Лужина:
розширте:
Бог один і ти один.
Заради вас повзу, і — доповзуть:
і бити надолужать.
Що й тепло шепчуть: «Перестанемо,
і доженем — то ще дамо, та пере-
станемо,
роз-
битеньких
дзеркал
не стане...»
Та, Боже! Боже, і високий Ти який,
і геній шерехкий,
Але ж Цариця Неба — дужа!!
4
Де люди? Друже, —
як у інших вам віках??
Нам видно тут:
як чистота в комусь потужна!
Ось я й
безвинно опадаю!
І що мені ті Гімалаї??
Не умираю, бо
Любов Христова не зникає.
По-нещасливому якось непарні всі...
За що мене паплюжити?
За все мене паплюжитимуть.
Боже! високий Ти який!
мій геній шерехкий,
але Цариця —
ба! — аж дуже дужа!..
«І я жила,
жила
й страждала,
була земна,
та й Сина годувала,
а Бога-Сина я не зрадила...» —
а це
мене вже Отча сила
в’яже,
Марія нам отак не скаже:
все сотворила всім...
Бог що їм творить...
Книги закрили, тож і сайти:
не хоче Україна Її,
хоче сала...
5
То що?? —
Дрижання сильних
бідність «багатих»
маскарадність їх
столикість
і лукавство ніби-то порядних
блохи великих... —
Вона все чує,
чує й бачить...
І я Красуню, Її — бачив
і ви заплачете.
Без масок жде
без маски
мене жде
любов Її
гряде...
5.05.2013, Світле Воскресіння...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786403
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 07.04.2018
Сентиментальність – просковзування у душі, це хвороба,
яка
найнебезпечніша і найважковиліковувана,
яка
опанувала світ, перенесена і на свята Великодня і Різдва,
це хвороба фюреро-народів, люблячи собачку – просковзувати мимо Христа
і зараз же вбивати
десятки, чи сотні тисяч українців-християнів і сирійців...
В Страсний тиждень потрібно кожному тверезо сказати собі -
я за що продам Христа:
за сентименталізм фюреро-народу, слизький статус
чи захоплення хоча б чимось, погану звичку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785649
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.04.2018
* * *
Скарбу моєму — Ісусу Христу
і Богоматері — присвячується
Зоря все горить —
не загасне.
Бо маю я скарб.
Ще й — припаси.
Ключі? ні ...
лиш запах
із раю.
Ще — серце Твоє —
проминають...
Це так ніби —
лезо...
Й не чають.
Тебе у мені
поминають!
Аби загасить
в одіялі,
дали б жить і шить:
і діяльність...
Блаженні ці дні
проминальні!
22.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785299
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2018
Воскресайте!
Воскресайте!!
Люди!
Є - хто прагне воскреснути як Лазар?
* * *
Розколихалася весняна далина!
І кожен день — аж випивається
до дна:
І серце п’є —
до дна —
чи це забави — чи це Бога славити?
Хустинка неба — а це далина??
А хто ж це
моє серце привітає?
І що воно
спорідненням пізнає…
Що серце зна?
й що серце зна?
осля везе Христа
а сонце чи це серце —
сяє?
08.04.2017,
вхід Господній в Єрусалим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2018
Яке велике слово Церкви!
Яке велике!!
І спокій в слові.
Й спокій ликів.
Любов’ю ведений —
є скрізь я вдома.
І ум невтомний.
І Слова спокій.
Й ум високий.
Художність — світле
і таки незручне діло:
слова від Слова
світло втілитись
схотіли.
І чи без мене?
мабуть, не без мене
серцями світить
серцями — Уселенна…
06.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2018
Ісусовому серцю
присвячується
Ти їх любиш. І це —
єрусалимляни!
Які сплять і дивляться —
сни!
Серце будиш — піють
«Лазар!»,«Осанна!!»
Зовсім будиш — закричать! —
«Розіпни!!!»
Ось Христос! От в кутку
прояснив!
Візьми — і засни?
Совість маєш? І злигався
з релігією?
От тепер ще й покинь тих,
хто в мареві снить?!
08.04.2017, Лазарева субота
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785219
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.03.2018
Ісусе Христе, любове моя, Царю царів,
Спасе і Володарю гір, рік, морів, святих сил і небесних,
Господи і Боже, Тобі і Цариці Небесній,
надії нашого спасіння, присвячую
1
Ти виліз з м’яса —
тобі стало ясно?
Життя чудове?
Життя прекрасне?
Кому ще ясність? —
Ще ясність правди?
Хто цьому радий?
Ще й мені радий…
Трястись
Платить
І знать про себе правду?
Ти виріксь м’яса —
Й тобі стало ясно?
Ти зрікся — чи не зріксь?
Й тобі прекрасно?
І що робити є?
Є що робити?
На гору йти —
Чи далі всіх дурити?
Чому ж шумлять і далі на віках:
«Зупиніть Шевчука!!»
«Він же нам стане
Правду говорити!»
«Як з таким жити?
Христом — як скарбом жити??»
«Або встануть і Чіна й Індія
Й спиниться все у віках —
Або грунтом усім
зупинім Шевчука!»
«Він же серце торка…»
«А Вона — океан — океанище!»
«І Вона обняла козака!» —
«А він виліз з усюд,
Це він виліз усюди,
Це мікрон, це ніхто,
А він мнеться у Неї в боках».
«Цей —
Він гласом розсовує груди
і душу і чудо.
Що він серце вийма?
Тільки Нею зайнявсь?!
Є причал, є прибій, є — піна,
і — пеня!
Гавроня!
Гайвороння!
Гайня! Гайвоня!!
І що Нею він нам
З Океану впихає?
Крах судів, вікон крах,
Крах — панів,
Крах — вікам!
Зупиніть Шевчука!!»
2
Ну й таки неприлично:
Який у вас страх!
3
На північ вашу
Я приніс
Півдня мохнатість!
Сливе, що всі
Не у Її боках:
Художньо? — це худоба у баках…
Їй океан — бокал!
І слухаю вашу бігню — і я
Пишу сонати…
Її сонати,
Всі сонати! —
Складають руки
Мов для впірнань…
Я — для ривка!!
Дорослим став,
А всі ще дітки.
Всі — свідки…
Свідки.
Свідки.
Свідки.
Пісня без музики.
Слова.
Слова.
Слова.
Південь прийшов! —
Любов прийшла…
І музика
І музика
Трива.
(Тривка!)
Трива.
Що ж!
В океані без води —
То не ви плавали, бува?
Сухість! Бррр... брехня.
Сухість — слова
Сухість — бокал…
Сухість на дні.
Не плавало, бува?
Тут ! — Океан!!
Єврейський жбан,
Втрачений для євреїв жбан!
де кран?
Це — Океан!!
Це змаг!!
Змаг — Неба із землею!
Євреїв — з небесами,
Тигрів, бен Ладена — із чудесами
Всього — що буде тут родитись
Того — що буде тут ходити
Шелескать — морем
Володіти — днами
Бандитів, ерудитів
Троглодитів
Що пісками
це випірнатимуть між снами
Цунамі
Реву хвиль — і паразитів!
Все музика, якщо — у вжиток...
Снів
Христа знайдуть , любити
4
По горах ходжу:
Я Тобі подібний
Сам монастир собі
Сам преподібний
Що вітер
Хмару віднесе —
Що ж, її норма…
Безсмертні смисли п’ю
В безсмертних формах…
Однак я — безподібний!..
Сам я — любов Твоя
Як здібний — здібний
І ось любов —
Й на Тебе лиш подібний…
А гори йдуть!
Та мовлять: Він вертається…
Це Його слово є!
Круг — розвертається…
І мов — без плоті
Бо пронизаний Любов’ю —
Тобою!
5
Ба! N-вжиток.
Бандитовжиток?! —
Це слова,
З яких не зможуть вийти.
Ерудити — гірш бува:
Без любові промине...
Все —
Лиш би не любов
І не любити!..
6
Згадай, Боже, мене,
Коли прийдеш
У Царство, що Твоє.
І не уславлюю
Щасливий
Тут кінець…
А дух — Тебе
І світ Твій воспоє.
І музика жиє,
Слово — жиє.
Любов жиє — всьому вінець!
Любов у правді — воспоє!
Правда — чи є?
Їй-богу, що —
в Єрусалим Твій проженуть!!
І це — Твоє!
7
Вернувсь.
«Та ясно! Він, Вона — і цей жиє…»
«У нього вічно — Він, Вона, і
світ жиє».
Розполовинені!!
А вам так хто
із Ними жити не дає??
17.9.2011, ранок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784982
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 29.03.2018
І серця вселенної стихають,
Коли Бог в’їжджає у Тріумф!
І вібрато у художників складають
Поступово
цінність світу
із трьох мух...
Оратор ти від Бога – не оратор –
Серце одкрий
і рот відкрий – це ти,
А то саме Священнеє вібрато
Солодить, із дітей гука –
із Висоти!!
Й стою з народом там,біля воріт,
Діти гукають – це й народ гукає!
І Дух Святий в серцях плавить просвіт!
А світ – ворота сам і відчиняє...
Без Слова не беруть
ворота і міста...
І в нас просвіт Христа!
І подихи – Христа!!..
20.04.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784976
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.03.2018
* * *
Валентинові Сільвестрову,
композитору, присвячується
1
А так воно на світі
є відрадою
Що другорядне
все ж співає другорядне
А першорядне теж
співає першорядне
А вічність підриває нас зарядами!
А вічність вибруньковує порядність…
А в вічність підганяють так азартно!
Які захоплюються дивом —
Аж не можуть
і казати!
2
Тож чутно
як тече голос речей…
І буркотіння — й вік рече
Все що полискує й пашить
Те що звивається — в кімнати
солов’їні
Щоби комфортом задушить!
І щоби дірки не лишить —
Якщо з Христом ти не в таїні…
Але щоб не сповзти до згуби
То Бог тобі — лінійку в зуби
І всовує кінець в рояль.
І не пищати!
І не просить пощади.
А звуки ніжності сотать
Харчать, іскус смоктати —
І — вірність Богові — писати!
Дріб боротьби!
Рій хроматизмів! —
І небес печатку!!
І краще б тебе вдарив для початку
Словесник Слова-Бога так гірчато, —
Й лінійка без Христа так
не дрижить!..
І вийняв з пучок вік акселератний…
...Грім! Музика!!
За Керч зірниці потіснив —
у чаті:
Мовчати.
09, 10. 09.2013
Джузеппе Верді
Дрижіте всі!!
бо сидите на сіні.
І те, чого не зміг
Італо-світський геній у Россі́ні –
Те зміг,
в божій натхненності,
музи́ка із села…
Він витягнув Італію! –
Му́зика з Бога – й ним зайшла…
Музика Божа!
до рішучості, до звільнень –
пішла, пішла…
дрижіте всі!
Бог не забув! чому –
Сам із села…
Що бачу духом?
Брила!
Він в смолі!
обли́станий й освистаний.
Над блискавка́ми – і в боренні…
Сидячий на престолі
в всезгнієнні…
І ліві виверталися з геєни
Й по серцю били – мідними!..
І – по чолі!!.
Ох, і пройшовся б я по смолах – з стихарями…
А дивувались:
дзвону много–
в ямі!!!
…О, рве корве́т! Рови! мов з грязі в князі.
О сило Неба!!!
Як розкішно в Тобі звик…
І що світське́?! – Я стільки всіх перекусив,
і стільки з’їв!
й поклав в посудину й змішав –
і тонких киш й дебелих в’язів! –
і що? І вирвете –
з церков, небес і підошов –
Що прошнуровує усіх і все язик?..
Чужі!? Щоб вирвать вас з боліт –
на це й прийшов!
Шнурки! – як вирвете Її
з када́нса серця?
Сипне Дух солі – як в’юни,
в відрі, обі́литеся, що й відро притреться…
Щасливі встанете! узагалі – що тут жили!
Молитв!
щоб нецерковним язики не одійшли!..
Молитися!
бо зайде час на кращих…
Господній ангеле,
іду –
поміж, пиши, пропащих.
Господній янголе,
іду поміж,
пиши, смердячих,
мов не наших.
Правдивість вираження! –
прибіжать й магометане!!
уцю́кати…
…Все ж, може, Боже… хоч мене
не стане??
Бо що?! – і цих, і тих,
Цюрих, й знов дзюрих…
Як Їй любити в однім серці?
І очі отверзе́:
Церкві писав ,– що ж?
виривав язик ясний Россі́ні??
Тремтіть, не цілком люди!
собаки всі на сіні…
А бачу: Верді це трима у двох руках
драконів:
творчого й – без духу,
щось з упалих…
Вогонь на вас, всі приморожені і в’ялі!!
Верді летить зі мною по роках…
Джузеппе! Ти ніколи не брехав!…
Святим – одного з друзів ти назвав.
Дух Верді – Божий дух! І не збрехав…
Й не опускав…
А навкруги – знов –
дух упалих!
Святий Огонь на всіх – на
заморожених і в’ялих!!
19.11.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784838
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2018
* * *
над байраками-тріщинами
сонце і вітер свободний
сильні крила!
в крилах вільних
і серця і духа
у небо прямують ісходи
а в землі
світлу пісню
заграють на світлім хребті
до пояса порублені:
несли в серці
подавали на шаблях на кінчику плідну
свободу
і поклонялись Покрову
а у небі
листок
як в мені іще західне
земне жаління
а у небі
єсть ягода
серцем солодка-солодка!
то є серце Твоє
та й же східне світіння терпіння
віють янголи тихо
05.12.2004
Вітер. Дашка
«Любов не залежить від часу...» (св. Силуан)
Любов обминає причілок —
з гри грив
двори напинає —
щоб звук говорив
Сміялася Даша
а сміх все літав
свята без піддашшя
стоїть висота
Копійка брязчить
в ній армійський устав
а звук не звучить
і стряснуться міста...
любов семикратніш
гранат РГД
сховайся — за брата —
вона не прийде
10.3.2012
На волю!
Обставини смокчуть нам пальці…
Болотять! І ватнять.
Я — зух!
І я пориваю скитальців —
об клавіші — неандертальців!
Поскусуйте кліпи і кліпси,
печальнички,
що все пориває мій дух…
Що все прориває без краю!
Ландшафти і пресинг! і мух!
Та й всіх у кімнатах хитає —
Ще сосни?
Ще пласту?
Ще плазми?!
Вас з нами —
Нас звали?!
Васали! Чиї ми васали?
Лісам упаду!
09.04.2011
Відбілення
Дощ — пере.
Сонце — прасує.
Я — стою.
Хто мене чує?
Хмари — рожевисті.
Райдуги — в Сині!
Впевнюють — білістю.
Я в Україні.
Жереби — в золоті.
Правду — людині.
І встали полотна!
Ворог...
Загине.
28.7.2011
Вознесіться душею
Блаженний той, ким Ім’я
Боже прославляється!
Це їм, як в давнину Ісайї,
Підступлять в повне серце
Неба вайї:
І надихається він, й надихається,
І напува такий весь світ –
й на світ не оглядається...
«І Він дає научення язик,
Щоб розуміть, коли і як
слово казати» –
слова Ісайї
стануть мацати солдатів...
напружать їх вовки –
з оружжям одправлятись –
добити вдів, солдаток,
й кров дитят пролляти...
й там розчинитись! – долатати
сміху ази...
І так до Бога-Слова звик!–
мені й не смішно...
«Поїзд...»...
«Літак...»...
«Технополіс... відправляється...»
І смертники... «то хто на серце там спирається?!»
І влізти знов за борт спинаються...
А слина котиться?
а, діти, покажіть язик!
Ангел – безкрилих – повертається...
І що хоч!
Блаженний той, ким Син
в Отцеві прославляється!
Бо повне серце.
Іншим ще колись понадихається...
Чи пізно. І гаплик.
А ти ? любиш Бог-Слово? висунь-но язик...
5.06.2008
* * *
Яка сила в Небі від
імен!
Радуймось, краяни!
Нині
слово молоде приймем
рваними краями...
нині
слово молоде
приймем
від ландшафту—
рваними краями!
Ранку губи
й неба хмільний біг! —
світлолітією...
Як до вен —
до голубих доріг —
Радістю тією!..
24.11.2010
* * *
Кінцевії форми приречень
не треба ангажувать:
єсть Спас!!
Ви не злазите з печі —
коли почало вже світать
29.03.2011
Встань і співай
Киньте. Відчуйте всю
силу духонатхненного співу.
Піддайте важкому загалу
ярмо загальне,
І годі! – летіть собі
к Богу на сяйнотрасуючій
ниві!
А інакше, якщо і знайдеться
дух біля життя –
то життя буде
вимордно матеріальним…
Киньте!!
Візьміть собі силу летючу
богонатхненного співу!
Бо над світом цим – Світ:
Сонце Правди в нім є –
Син Отцевий,
путь на лоно святеє Його:
Безконечная Вічність
найде ще когось
і спасе – Бог вдихне в Євангеліє!
Киньте жах.
Зранку закутки душі –
духовному вітрові!
Возалкайте лиш –
Бога вдихаючого
з Першосвіту.
Возстань і співай! І співай...
02.09.2004
* * *
Я жайворонок
я жайворонок!
більш засіваю нації
більш злетілого в Христі слова нема
серед вас з майбутнього
з майбутнього інновація:
звільнення крил ума
ранішнююча сяйвом
перемога ума
за рік вас – в’язатимуть
в сіті о хто ви хто ви?
в сутінках ума і слова
за три вас – триматимуть
стягне соволилові смуги
лиловані сови
Трепет первісного слова!
раптово
випали з інновації що носили
Не буде більш сердечної сили –
як Христа художнє слово!
засіває крізь камінь
у грань створення-і-не-створення
десь під скринями
дрожі раптової –
скрилень!
не вчуєте художнього Христа нині –
не матимете майбутнього
чужість планетну носитимете...
20.2.2009, рано
Чуття історичного
Пагони зла
па́гони зла кочують
чим більш влаштовуєшся —
тим менш чуєш.
З гір спускаєшся —
в зірках не ночуєш
ти смерть влаштовуєш...
бо менше чуєш!
Наставлене — заставлено...
і цвіт сонця — глухість.
От вже й Сонце — в обставинах!
я прямо духом —
з Духом!
Предмети добрі, але
старі
пісню тут піють
старі глухарі
Походи
зі старими картами
плаваєм —
нас не чекають
В храмах Господа роздають артос...
Більше слів глухі — не вчувають...
В Радуницю златую? —
шукаємо злато
в златую?
всі шукають
хіба я осуджую?
Бог-Слово чує.
12.05.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784835
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2018
До води вічної живої
Намоли хату, щоб факала
з вікон.
Понтій Пилат є знакова фігура.
Хто не в Христі —
начальник, бач — і гуру,
Сам проти нас, що розтерзались з віком.
Надходить час і він тонко настав
В серцях! —
У миску з кров’ю хліб святий мачати,
Й спокуса — Сина й всіх продати
І гендлювать в крові пузатих і мордатих!
І (як диявол вже) уникнути хреста...
І я вдивився в себе: в серці ворог!! —
В «райці» душевненькім.
Аби не Діва, то б я здох...
І теж зайнявся б — де то кращий творог,
А не де кров’ю обливанний Бог!
Син-Слово! — зміг же розібратись з віком.
Як гляну навколо — то знакові фігури...
Тинькують діри «мериканським»
дівам-дурам.
Намоли душу, щоб факала скриня з вікон!
Нема правдань
для незмагань у вірі.
Цяцьок багато — на старий Дніпро! —
Щоб тут Владичицю — і промінять
на Звіра?!
В Європі хтивій — Слово під ребро?!
Намоли хату, щоб факала з вікон.
Понтій Пилат — на душах знакова
фігура.
Начальник всяк, як не в Христі,
вже вчитель (гуру),
Цей — проти нас, що розп’ялись
над віком.
Дух Свят — нас так спасає у Христі:
Христос поможе розібратись з віком.
Намоли душу, щоб світилось з вікон,
А очі теплі й молоді, й ледь золоті...
21.06.2005
Вірою — праворуч, де Весна
Боже завітання,
прощення гріхів.
Бронза світла —
в обліпихових бубків.
Образ божий —
з довірменських снів.
Віри і любові —
саморознесений не запалю огонь:
ангела не втомлюю мого.
Бо змиряюсь,
теплотою капну де-не-де,
огонь Благодатний —
від мертвих у вірі відійде
Вірою націлююсь одесную де
Він є —
Дух смиренно дихати дає...
Віри тіло —
врощу зразу одесную де Істок —
Діва витісняє хвицю з черепних моїх кісток.
Бронза віть —
а розпочикує весніть —
тільки в сонці запалає віть!
Тільки в серці заспіває
віри віть —
фіть і фіть! —
Весна!! —
і знову фіть і фіть!
Дух подав іти в смиренні —
райську сень...
Хто праворуч Правоти?
Усім Великдень!!
Всіх люблю, і — Велик день.
31.03.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784674
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.03.2018
Поема
Після погребіння плащаниці
Христу — в надії і любові
1
Радість безкрая наповня
Світло сердець
і світло дня!
Пташки дзвенять.
Радість безмовна наповня
Крила світів!
крила коня!
Пташки дзвенять.
Радість звільня
Крила коня.
Пташки дзвенять!
Ісусе Боже, з жадобою
все наповняється Тобою!
Ти — світло ранішнього дня!!
Світи — дзвенять!
І все стає самим собою!
Світа́ земля.
Боже наш милий...
Що й світ встає
зі сну могили
Дихання груди розпрямля!
А все в Тобі — являє колір!
І кроки, що постали кволі
І ранок, що настав у морі
й все світло — в парус корабля!
здригнеться вся земля, —
й пливе земля...
2
А ніби так...
світ без удачі плаче.
Радість по змісту
наповня
світло сердець
і світло дня...
Хто з серцем чистим,
в тих удача!
Ті Бога вздріють.
О мрії, мрії!
Світанки і заходи сонця —
мліють...
Лиш кришталевії
сердець надії
Христом тримаються:
для Нього дорогії!
Вирії, мрії!
Серцем золотії!
Благоприємная воня!
І чистим чудом
йдем у скрепах дня
під тії дуги,
що в них захід золотіє.
Та Божим дивом нас охоронять,
поки запони у небес зарожевіють...
Яке жертовне дихання
у дня!
Внуши, Боже,
м’яке жертовне дихання —
хто Тобі вняв
3
Бог нас прийняв.
Що ми приймаєм дня пологи —
І ми захочемо його тручати;
бо день підріс,
без вилиць хоче прокричати
тут ще на чверть —
йому лише б почати,
ще лиш на хвилю —
й поспівати б!
В морі нема без Бога дня!
І струджені в путі
і струдження на якорях!
Вонми, хто родженню в Тобі
очі вперя.
О, якби міг —
ходити по грудинах:
яке воно глибоке
серце у людини...
Воззри! це речник —
що якби слово...
якби я не вглиб поров...
аж дном
враз —
хваці-хвяці поперечнії!!
їх Рембо виставляв як гострослов,
а шмаркаки ці
для хреста вже недоречні...
Нести б хотіли
острівці психічні
що в нас гримаси з вилицями дня...
вічне — невічне —
вічне — невічне —
вічне — невічне —
так мерехтить в душевних ця
фогня...
Світло Христове! наповня
розум сердець!
шерехкий розум дня.
Хто з серцем чистим — все єсть
вічне...
гладінь — не гладь-но
глядь —
хрести вітрил
стоять.
4
Що погляд починає наповнять:
ми в глибині —
немов Перея субкосмічні!
Бо ж... Бо ж Павло:
він не скакав до Каф
а випав в море
як стояв
і був на дні,
бо Бог його тримав...
зображував — напевне —
батискаф!
І тоді радість наповня
світло сердець!
і світло дня.
Й крила в світів!
Й крила дзвенять!
Все наповняється Тобою,
Ісусе,
в гранях завтрашнього дня...
Бо з моря голови — які говорять — от триндять,
триндять —
і очі їхнії квадратні од понять!
А ми розкраюємо
знизу вгору:
свистять, слове́нять, п’ють молочко і словеня́ть
ще ж — діти —
вимагають категорій!
Вічні — дзвенять!
Пташки на нитях Бога п’ють, — тому не хворі.
Краса!
і небеса.
А що як в оці вашім є краса?!
Гляньте!!—
Це не осиплеться,
І це — не глянець!
Ні, це Ви — гляньте!
4.05.2013, досвіток, Велика субота,
Феодосія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784672
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 27.03.2018
Сердечні струни
Це колись. Це колись...
Це – невимовно. Невродство...
Струни сердечні. До Неба тяглись –
Благородство – до благородства.
Господи Боже, а що? розколись...
Під горою, рікою – лазні,
«йдуть в баню»...
Башта стояла одвічно колись?
Що дав, бог Ярий, через торкання?
...Струни крізь гору і – ввись:
і крізь башту, й всеплодство...
Ти не схиливсь течією
і я не схиливсь
але я пам’ятаю іще як текли
Благородство
до благородства...
Що буде з цього?
запитуєм: що є із цього?
Башти над вигином моря і –
городоплодство
Башта над річкою з вигином
Башта над течією з вигином
Башта де я тільки з Богом
Мовчки
бо так лише з Богом
Іще ні зорі ні потічка – нічого
В смиренні попереду всього
Благородство і благородство...
Бо: так з Богом.
Струни сердечні до Бога тяглись.
30.01.2009
Вполювання любові
Улюбленому св. Іоану Богослову,
апостолу Любові, присвячую
Хочте ви – зробіть смугами небо...
Христе, я лечу
серцем до Тебе!
Мов завис: любові острів...
Днище тверде
від смирення скресне!
Хочте – всіх за раз розкресліть,
углєбоша – більш закресліть...
а любов добра –
воскресне...
Просто: любов одна воскресне!
Просто – острів.
Жив же – тиран:
Домеціан...
Острів –
в морі, звавсь Іван.
Просто – і на Патмос-острів
висланий
засів вулканно...
Днище аби од смирень і скресло!!
Щезне! усіхщезність,
лиш Любов воскресла!!
Трріссне!– звід душ
усетрісним! –
океанна по Івану!! – се
любов тече в Апокаліпсис...
Гей,
тітки й дядьки заокеанні!
лови чіпи...
3.03.2009
Сонячний вітер
Церква не встигне і ахнути!
Розчахнуте!
Моє сердечко розчахнуте!
Вітер любові! —
великая сила
за те, що Ти вітер
вільно любила...
Люби! —
полюби
вільний вітер у полі
бо вільне кохання —
щасливая доля!
Та й слід хоч
за вітром полюбиш
то все збережеш
і ні що не загубиш
Бо щічок Твоїх
вільний вітер
торкався
любив і любив
і до мене
дістався!
Не губить,
не згубить любов
сильне сонце недільне!
Усе збереже —
вільне!
світові —
як божевільне!..
Розчахнутим — вітер такий
поводир
в полі чистім
Лиш вітер, що сяє — відкритий,
святий, — урочистий!!
І сльози як зорі —
він сяючи витер
І сльози і зорі і сяючий
вітер!!!
11.05.2016
Вже сила
Салатовість широких слідів на снігу.
І вихудлість побуту снігу – й коричневі трави!
І свіжих беріз в безпардоннійшу синь –
безсоромні заграви!!
Це Бог геніально писнув, то – Фах…
ризик – мов на бігу…
Не дождешся нічого від чоловіків:
лиш «угу» і «угу».
Затяжка із вдихом.
І в небо – мов дим коромислом.
Треба ж навчителям –
навчитись писати, як сніг, стисло:
Виткніться:
салатовість широких снігів! –
в Божім сліду:
Білопінь зверху влила.
Ех!
Сила Божа – вже сила…
…Пора підкріпитись… Іду!
20.02.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2018
Христос
В печі горить.
Бо — комин не накритий.
Місяць недбало не висить.
Не зависає на воринах.
Комин — і
В комин маргарити…
Літають в спомині гречки.
На лаві день —
Мов і не битий.
Було і є —
Ці два бандити,
По центру — Він.
На хресті, навзначки.
Марії знов…
І що Їй тут робити?
Місяць, вогонь — і час погас…
Люд вибирає — лівого чи правого
Бандита.
Не Центр, що в самих нас…
* * *
На мені живуть кличі
на мені живуть кличі
на руках
й на обличчі
На мені Пломінкая
як би світло на шпиці
як би сонце у полі
і всі утікають
бо мені — жива воля
бо в мені живе воля
Паракліт
сі-бемолі
жива музика гола
та, що душі оголює
світиться Пломінкая
й це є жах — світ втікає...
Й на путях плачуть кличі
ридають
Сніг іде
Україні сніги припадають...
16.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784462
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2018
(уривок)
І.Ш., 2011:
"Коли діти сперечаються й чубраться в пісочниці - ви ж не вскакуєте до пісочниці і не б’єте всіх наліво і направо... Отже? Слухатимусь Христа до кінця." 18.7.2011
"Від т.з. "кислоти" (комплексної: від нижчих горінь великих міст, зтуманень спеціальних бісівських, нижчих мислень, аналітичних розборів младостарців, вищих аналітичних, які не летять як вогонь крил великих синтезів...) вирятувати може лише любов духовна... Ба! і це з досвіду.
Щастя вам з Матір’ю Божою!.. в непередбачливі часи. Удача - з Ісусом Христом."
"Ніщо не робить стільки темноти, як мислення земних, які не приймають осяянь згори!" (св. Іоан Золотоустий)
"Постарайтесь помиритись зі всіма друзями, талановитими чи геніальними, говорити з ними лагідно, оскільки вони до регулювань череватих люмпенів Землею і Космосом - просвітів не матимуть..., їх лиш одиниці матимуть, кому Христос подасть!"
"Отець Павло Флоренський, новий Леонардо да Вінчі в словесності і синтезі знань в духоносному (пневматичному), новому процесі людинотворчості, нової церковної усвідомомленої творчості (зсередини), писав, що творчий неземний розум людина повинна вмикати тільки (!) у певних точках універсуму, аби саме цим інструментом проробити лише конкретно відкрите духом поле - й зупинити.
Аналітики нині бажають тиші розуму...чи безмовності.
Слід просити, щоб Христос преобразив ментал в дух, бути в молитовнім дусі.
Любов до Христа (без помислів) забезпечить безпристрасність, тишу розуму."
"Мав я з народження силу небесного духу. Добре чи погано - не міг бути посеред випадково-змішаних гуртків дітей. Пізніше розпізнав - інші такого не мають, вони більш природи іншої...Хотів я лиш волі!"
"Ум був в Небі переважно - і опадати до земного, до світових культур не хотів, Дух Небес так вчинив при "Деміургові", на початку творчості! Також - і нині. Творчі і умні можуть знайти через це безмір."
"Любов до Христа, концентрація й думання в Ньому і про Нього - найшвидше гасять пристрасті... вводять в безмовність помислів..." (св. отці)
" Самітність - одних зцілює, а інших - руйнує. Знайди себе, природу свою."
"Служіння або Богу - або грошам:
явище духовне поета-пророка (в нім явлення Христа, з досвіду) зустрічатиме як огорожу навколо себе - міняйлів, грошовиків (рейтинг грошовий), котрі і блокуватимуть, й не допускатимуть як тоді Христа, так нині вас всіх до нас:
до явища сили і любові Христа, який в нас діє.
Не звинувачуйте нікого: то є зібранням Небесним Отцевим Духом природ жіночого начала, різноманітного у роз’єднанні, упалості і магізмі."
" Щоб найшов від Бога геній - як я говорив - потрібно сховатись своєчасно"
" Любов Божа одна не минає! І куди втікати від любові такої - і чого втікати від неї??"
" Визначення духовності для всіх людей нема: в ченців є послух, визначення і культура сходжень, ієрархія шляху;
а в мирських творців вона інша, в кожного неповторна з Христом, де все залежить від складу особистості... інтенцій, дихань, відгуку на Христовий клич..."
"Носій генія, бо Бог те робить, відірветься все одно від соціуму, це як соліст і хор: маєш золото-голос - весь час плати за великим жахливим Ісусовим рахунком : спасай людей, уподібнюючись Христу Спасу..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784116
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 24.03.2018
Поема
1
Я — понищений язик
пов’ялений природи рик
Людина посудина з глини
просвічує Вічність
в людині!
О! на всіх
глядітиме
потвора дикая
се — без’язикая
вже — без’язикая
покинута
як палац дожів
А в серці
жадана присутність
Божа
В мені сильнішає і слово
Хіба ви не чули цього? —
Хто близько меча — близько Бога!
Все мовчить —
в мені сильнішають
налови!
І що ж? мій язик сплітатиме?
Коша мій язик сплітатиме
слово Бога сплавлятиме
у воді
не Мойсея
залізна аборигеє!
Слово тільки сплавлятиму
Бо я — руками місиво світу
художньо братиму!
І пред світом
вселенна без сонця
і зірного блиску
лежатиме!!
Ви ж воюєте? —
Кого забрати?
Серце вирвати братові — кажете.
Дияволом в’яжете?
Всіх перечислятимете?
Я вам вислюдую амфітеатри,
ви дійте.
Бога слухаю.
Аж піна на деревах
собачі усмішки
у тільки що людей!
Одна в заліссі силонька вільняцька
одна в заліссі Проскурівщина —
козацька
Батьку Сили,
куди подіть силу вільняцьку?
В лісі дерева — в чотири обхвати
Їх — обдирають обхватами!
В місті — в пів-обхвата — діти, —
в пів-обхвата — дітей!
Одна в заліссі силонька вільняцька
Батьку сили,
куди дівать дітей-людей?
Одна й та ж — заглухлість!
та ж енергія йде...
Я — руками обхвату художнього
крастиму
і перед світом
вселенна нечула й мовчазна
без зірного блиску лежатиме!
«Серце вирвати братові?»
Брато́ве, кажете?
Я — допоки ще — поміж людей...
Але одна й та ж
енергія! —
йде!
Що, не чули,
взнала що природа?
Абортування:
технополісу, навроді.
Я ж то — їм Христа
і живу Христом:
що подаси наїстись
моїй природі?
Я ж на хресті
і не видно
а в істині:
де природу розвісити?
Я — занавішуюсь світлом,
природою —
як занавіситись?
я ж в любові
Дух — любов
2
Переживаєте —
букв мертвіння
як на Сонці Христа
був весь галас говірких
веселих весняних гам!
Букв, вам?
ви чуєте дух?
Глаукомовно? —
розмовляти з всім світом?
Я до тинів благословляю
нову мову?
Чуєте її? букви перечислятимете?
Мій камінь кричить
в Єрусалимі із-під осляти! —
паралітиками зійдете?
Собі папірусів
дидрахмів
поназбираєте?
А шкварчатимете — все мовчатиме?
Це я ж бачу:
пред світом
вселенна без Сонця, без
зірного блиску лежатиме!
Мову? Букв вам?
3
«Ісусе, безчестя терплячи,
людину честю і славою увінчав Ти!»
— Бачиш, як каже?
Поривається...
— Благослови нас, городе,
городських каїнів,
благослови на пакибаню
а накидаємось —
на горе
«Ісусе, по голові дрючком ударений,
прихили у смирення голову мою»
–Живий докір він!
серед нас не впихавсь у совєтікус!..
— Ще й те: можна було жити
інакше... ніж всі:
хоче — те доказати!
— Опутати!!
— Зневажити!!!
— Розтерзати!!
«Ісусе, скреготали на Тебе зубами своїми:
«Розпни! розпни Його!!» —
вопіюще
Зі слізьми так возопієм:
Чоловіколюбче!
Спасе! спаси мене
всім мукам приналежного
для розтерзання!
От і — мовчатимем.
І вселенна
без Сонця і блиску зір —
стогнатиме...
«Ісусе, всіма залишений,
Утвердження моє, утверди мене!»
Візьму восьмитактник!
встану рано-зрання!
Муза — крила поету!
Музика — воля поета,
а не муки —
на виконання!
Візьму восьмитактник!
Виставлю — й порішу! —
не встигнете
й ахнути!
І без Сонця
й без зірного блиску
вселенна лежатиме!
і криком
волати благатиме!
4
Особливо молочні блюзніри,
що нині — без віри.
Особливо — названі ще
пересічними... (!)
Ви і вас —
носять дорого годинники:
а я ношу — Вічність!
Ну де ж сміливі?
стримують гикоту
бояться летіти
бояться відльоту
всього бояться!
а я над Шевченком
пролітаю —
апостол Христового польоту!
Гляну: скільки нудоти!
та й за нього вчених!
скалічених, вхоплених силою —
й скільки, Боже прости, слизоти!
Ану! дістаньте апологета польоту!!
Дістанете?
горілку чи «стопки»?
Агов! це мої ноги — небес
перископи
Ну потонете в info-блювоті
А я атом
центральної Фігури
з слівцем між пальцями
художністю припалюючи
припалю пальці і душу —
фіміамом окурюю
живого Живим
не постаменти окурюю:
смиривсь — як атом,
а на атом в Нього
є і надія багата!!..
Це Ти зійдеш Сам для урожаю:
нехай звеличиться Господь!
бо — нині мені заважають!
розгороджують себе
розпекти хочуть
брата...
за дужки з Церкви — Тебе...
утікають...
«Ісусе, всіма перед Хрестом
зоставлений,
не полиши країв Твоєї слави!»
Сонце
і розуму Сонце —
це лиш так для врожаю.
Нове — творю. Нове — починаю!
Пішов —
Порив!
11.04.2013, ранок,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784109
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 24.03.2018
Ранні пташки!
Їм не тяжко,
бо вони – із Богом…
Слово співу з неба впало,
як би тільки й ждало –
й мирно засіяло!
Осявай все, світле слово! –
Серцем слава Божа
Осяває, зігріває і летіти може
Світом, що готовий!
О, радіймо серцем, люди,
З неба сила, слава буде,
Засміється, залітає весела – усюди.
Возликує Мати з Сином –
Й весела родина!
Прийдуть серцем до вечері
Щирої години:
Ранні пташки –
Їм не важко,
вони серцем з Словом…
06.07.2004
* * *
Злине подзвін за кимось...
Відійшов він: родивсь... мов прокинувсь.
Зірочки, зірочки, так на небі
багато-багато!
Зірну пісню співати і зірно мовчати...
Підняли, розп’яли аж під небом –
за слово.
Сатан ставив із Богом про мене
як про Іова.
Зірочки, зірочки, так на небі
багато, багато!
З середин Світло – із Розп’ятого світу
до менш розп’ятого
квіти довжаться в губи
зорі довжаться в губи
серця довжаться –
хто нас полюбить
Зірочки і серця!
так на Небі багато!
Нас бо любить – усіх – Всепочаток...
19.05.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2018
Поема
1
Усе що в житті
що лице і величність
усе що нас кличе
що шукаєм
знаходим
усе що творить нам удвох –
зможе Бог!
Так добре усім
що ми творимо
вдвох –
бо все зможе Бог
так добре словесниці
в палаті
післяопераційній –
два серця –
цінність
так в полі
пооранім
трапиться це
що всіх-всіх
кличе
святі черепки
із одного обличчя
лягли
попід Неба лице!
2
і буде це небо
у полі билини
час будуть ссати
поет є поетом
Бог – буде
писати
чи буде це
горе вам?
буде це поле
моторами переоране
на Марс полетять
вусів не збудьтесь,
вусаті
але буде поет –
Бог буде
писати
штучний інтелект
відкусить
поетів
без Бога
кусати
ссати?
кусати
ссати?
й безстрашність
що найперша
є в сатвах
я люблю,
Боже
тарілі небесній –
страшні адресати
але – стане поет
й Ти зможеш
писати
3
і то хто ми удвох?
офіційні, неофіційні...
от Бог! –
що ми творим
словесниці
на деці
післяопераційній?
два ж серця –
цінність...
все що в житті
і що серця величність
і все що
нас кличе
ми шукаєм – знаходим
і все що творить
нам удвох –
зможе
Бог!
4
40 мучеників – нелінійно!
час лінивий –
лінійний
вічність –
терпко
й келійно
чим живе наше серце?
славно дзвонить
й небійно?
й вибух – весна Христа
час нелінійний
й що в комп’ютерних каганцях?
вічний день –
що в серцях!!
22.03.2018, ранок
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783931
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 23.03.2018
Грубість. Сили квадра:
Час — на вічне:
чорнота над посто́м.
Грубість: вилазять вояки
як Рим із кварти:
Хто просить їх? —
познущатись ще — над живим Христом...
Сон земний. Низ задоволень:
лапи наруги:
Небесність — й защемлення, сон!
Б’ють як в литаври:
б’є в щоки Бога синедріон!
Аж руки чешуться — в близькості душ, —
в прислуги...
Губи схолоджено в хуги.
Скажи любов — грубих розсердить.
Солод їм — дикість, заразність наруги:
Над небесністю, влюбленістю з милосердям...
Один з небом серця крик.
Віднімання. Язик.
Сльози — поети.
Рухи: монети.
— ??
16.12.2005
Простоти!
О твоє серце!! –
І моє серце в златі, –
і сяють радощі багаті!
Сніг зможе радісним іти,
сніг сплаче заздрісним, печальним –
він збере душі коливальним –
а в серці є прості мости!
Любов благає в серці – простоти…
Всепростоти!!!
Сину, прости!
Що, згрібши в свято пам’ять Духа,
роздмухуємо сірі змухи
тьмяніння видумок –
й на серці скруха
рідко вита,
лиш біль гостить.
Ану, ану лише бігме!!
над містом, над каїноріддям,
піднявши в небо підборіддя,
покличем – і таїну обіймем…
і тьмі зранкуєм дні хрещальні
і що знімем всі до культури
й геть води.
Оплачем сани, шлях і
невмістимість погребальну,
з якою хрест ходив…
09.11.2004
* * *
Так воїн в полі ще хапавсь за стяги
коли углиб відходячи холов
хто це куди кого вже щезить-тягне
і що за сіть і хто є риболов?..
І дика радість
що п’янка дражлива
охоплює божественне мене
і лупить душу відмива мінливе
і плавить витісняє все земне
Чи перекосами любові
чи терном знань —
та Дух
у Царство Боже зажене,
не сподіваймось на інакше.
Чи хтось не знає що
усе це значить?
Так вдарить в сіть прийде
великая Цар-риба
і водить душу і туди й сюди!
все видається радісна загибель
як повід в висоту
пішов й пішов кудись...
1997
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783724
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.03.2018
Поема
1
Я тілом не здійнявсь
але
пропала втома
але є слід —
що в Страсну п’ятницю
читомо
І так
одверто стає ясно
що душі линуть
через м’ясо...
і пробираються
крізь муки —
бо простягають
з серця
руки!!
і пробираються
крізь хмари
бо світ
ніби примарний...
а дух летить!
він дух
прекрасний!!
Як Син у Небі.
Як це знаю?
як синь.
Й аж ця краса —
над краєм...
2
що в Страсну п’ятницю
читомо...
я як відсліджую
бо вже слова мої
цвітуть
не там
чи тут
а там
і там і тут
3
Нехай в сонця
ввіходять далі голубі
як з серця і руками
не вітав
ніхто —
то цвіти всі — Тобі!!..
Бо на землі мене
майже нема!! —
дак я б там й задубів!..
Й тому любов моя —
Тобі!!!
Але
до храму
йду ногами,
не зовсім відаючи,
що із нами.
Коханий люд
і затверезився б
й загоробів!!
Й одкрилося б —
і святі вийшли
із гробів.
Так смерть люблять!
трипільські які всі...
а тут люблю я Слово...
повік віків!
4
лишивсь Шевченко на горбі...
в Цей День —
великий не тримає...
бо я любов — Тобі
бо я любов — к Тобі —
це Ти мене
в Любові маєш!!
хай...
світ мені по ребрах — грає...
в Любові
Бо бачиш на землі загати...
чим їх перемагать!
чим — їх — перемагати
якщо словами не змагати!
за що й не перестануть
нас шмагати??
...мені б цю
Білу квітку
раю!
а я насліджую... а я —
аж розриваюсь!
ще й душу розривають...
бо може десь й на небо
підіймають —
хто тіло
менш питоме
має!..
да я вподібнююсь!
по-різному слова
цвітуть...
не там — чи тут
а там
а там —
і тут!!
щож?
хай серця по квітах —
пробігають
щож... пахнуть квіти
то й серця виймають
а квіти ж у гроби кладуть.
Квіти на світ весь покладуть!!!
в Страсну —
і Небо в глибину
за квіти дбає!!
Квіти з любові — і ростуть,
Твоя Любов — безкрая!!!
14.04.2017, Страсна п’ятниця
винос Плащаниці... такого ще не було
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783722
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 22.03.2018
Поема-симфонія
1
Вершини гірні
Йдуть церквами —
І світло! —
Світло й радість схилам
Колись засяєш
І Бог зрадіє
Спи мій коханий
Мій милий…
І ось сонце
І родить Бог гори
І от — ти відтоді
І час — плин і пам'ять
Пам'ять серця говорить
Аж ось сонце сходить
Богом жить?
Всередині радість біжить
Та й світло є — сходу
Під схилом — меч
Він лежить
І криві ножі
Спи, сонце сходить
Спи… і зможу я
Шпаргалки написати
Щоб у школі
Вчителів зміг побивати
Сухо вчені — висунуть вивчати
Саму добру вість
Спи! Це прочитають
У п’ятдесят шість…
І чого б тоді не спати?
Спи, щасливий
З голосом весняним
То на нім писали літа й весни
Люблячий
У вишнях п’яних і коханий
І за тебе Син Всевишнього
Воскреснув
Ти
Як застаратися
Не в ямі
Всіх читає небом Божа Мати
З ХVIII-го в університетах —
Курс для гвинтиків…
Що є правда можеш не читати
І як розібратись — в тім не винен ти:
Ще ж не маєш п’ятдесят ти?
Можна спати…
Ти на торзі
Мов на тризні:
З цих
Торг ікон цибулі гри гранату трохи
Дві епохи — далі самосудний вдих
Син набира апостолів із скоморохів.
Ти спиш?
2
Як богословіє з хреста
гориш:
люди відають
і не відають
як на вершині променя свого
цілуються з Богом
снів й незабутности
Я ж за тобою ніс кохання пташеня
і що мені тепер нести в долонях?
а світ дійшов до горла
я перенісся в щонайглибші сни
це щонайвищі сни
Зверху видно хто нижче
хто впав
побажай щоб сміливо ступав
світлом кликнутий —
шлях тобі дав…
аби діл пам’ятаючи не пам’ятав —
тільки кликав літати!
Про це ніхто ніколи
і ніде
не мовив:
зробіть народ людей
вже з цих з природи
народжу я божих дітей
я світло — нема суперечки
тільки хай мочаться у мене
немов колись у гречку
й потім забудуть
Це древо знизу-вгору-одне
зеленіє
а тьма нуртішає аж колеться
серце лиш молиться
Святий Душе, опустися в серце!
од переповнення поллялись
З нього сльози —
срібні рятівні стріли
на своєму місці бути в Бозі
бути собою
Цілим
3
Трудолюбці якось впізнають трудолюбців
Художні — художніх
Христові — христових
А чи добрі ми?
Напиляють часу дрібнозубці
І питаєм: а хто ми?
А хто ви?
Схоронили Григорівну* . Столітнє
Сяйво.
А папір, що на лоб клали
Жовтим став за ніч…
І напам’ять Шевченка…
Їй управив він річ.
Жовтий череп
Їй дух обіцяє…
Труд, окупація…
І до вчорашнього дня —
Труд із свідчень… Бо облистає
Добрий Бог!
Добрих слухає
Добрих він знає
Ти спи, милий,
Спи ще, коханий
Сам за товстим бур’яном
Два життя так сполола!
Бог — сила. Що не холола.
Боже мій!
В ямі, в ямці —
Води науки
Й науки води
Навіть праведні п’яні
Не одійди
Голова спахне медом
І їдять наукові кучмеди
З всіх наук поповзли на сліди
Привиди із химер — забуянні
Богом жить?
Всередині радість біжить
І є світло — сходу
Під схилом меч золотий лежить
І криві ножі
Й сплять й сонце сходить
Матір Божу люблю
Як Христа віднедавна
Рвусь та й рвусь
Що ж, тут кину?
Зніми чоботи науко-давні
І дай гумусодави
Кого кину загинуть?
Щастя, що я не домальовую
Принесуть самогон з самогону
А я щиро говорю маминою мовою
І кричу і волаю —
Мучеником Пантелеймоном:
«От! Вся сила моя — Христос!!»
4
І є сонце Боже
І родить Бог гори
І от — ти відтоді…
І час плин і пам'ять
Пам'ять серцю говорить
А ось сонце сходить
Україно, зоряна трава,
Чом ти сієш, сієш небом зорі?
Чом ти серцем з серцем не говориш?
Де твоя небесна голова?
Хилишся на часових вітрах —
В думці не летиш супроти вітру
Дай я
з серця сльози твої витру
Відтряхну від тебе тьму і прах.
Земле моя, зблиснемо смерчем
Світ здригнеться від осердя мислі
І коли на тобі він зависне —
Ось моє безсмертнеє плече!
Скинь в імя Христа усякий страх
І пітьму, зі мною несумісну!
Це даю навік яскраве місце
Ока духу — в зоряних вітрах…
Вершини гірні
Йдуть церквами віруючими
Світло на схилах
Радість схилам
Коли то засяєш
Бог твій зрадіє
Спи мій коханий мій милий
Проста ж мова
Серця — ясне слово!
Чоботи в ріллі
Випадково
Випадково-випадково
Ви не відривались від землі?
Найбожественнійший Ерос
Встав — й підняв над божі ери!
Правду кажу: в серце Божої Матері.
Треба ж отакого і підняти
Двір,
Скакаж,
І лляті чоботи…
Інтелігенти?
Янголи?
А недород?
Сам Бог казав: Я вибрав мій народ.
Кроми лагідних
Не чути
Серце хлібороба
Може нас збагнути…
Проста мова.
Голови — у ранішнім гіллі.
Чоботи в ріллі.
Серце! Серце — любов. Слово.
Радіє сонце Божеє
І родить Він гори
І от — ти відтоді…
І час плин і пам'ять
Серце говорить
Сонце сходить
Богом жить —
Це всередині радість біжить!!
А світло йде — сходу
Під схилом меч
Він лежить
І криві ножі
Спи
Сонце сходить
А ось є сонце Боже
Родить Бог— гори
І от ти — відтоді…
Час плин і пам'ять
Серце говорить
Сонце сходить!
15, 16 червня 2009, піст
Київ
* - Уляна Григорівна Гордієнко, селянка, велика Людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783545
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 21.03.2018
Нині, друзі: з Днем поезії!!
* * *
чорні ворони — білу
чорні монахи — вибраного
соєчку не хотіли —
видихну
вибриню
йдуть косоокі
розкосі
білу капусту на соки
скину в смак
слово —
світяться роси
славно долину оберігає
Хто упередив
наскоки
20.03.2010
Тригранне
Скажи це голосно
хай навіть в сні –
в негаласливому нічному,
що уганяє в тебе смерті кому,
й в підступному – у деннім галаснім!
Я вибираю – в цім суцільнім сні...
Життя – чи смерть?
Христа – чи світ?
Спасителя – чи вбивцю в крові?
Одвічність – чи цю, тимчасовість,
в ній найгидотливіші владу й славу?
Ісуса – чи страшка Варраву??
Те й обійме, й ввійде –
бджола чи здичавіла гадина –
в сей пишний квіт!
в сей вабливий просвіт –
яким і є душа твоя!!
Тим Небо – ачи смерть
споять?
Яка душа твоя негадана!
Християнин!
Християнин я!
Християнин!
Їх закололи:
захололи вест-ост душі!..
Я відчуваюся немов Петро один:
і полум’янію! це весту б’є по нервах:
ти начувайсь – ти Рим!
холодний дим!
дим душить!
Вогонь вжену із передсердя
багатогранного Христа,
пробитого кінцевістю пласкосписа –
пласколегіонера!!
18.04.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783542
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2018
Поема
1
В серцях тримайте
більш думки оці:
Самі приходять до Христа бійці…
Й все: добровільно.
Дух в очах просяє і в лиці!
І дарів багато – і терпінь!!
В кінці – від Небес руки одверті,
від Бог-Сина!
Хто відрікся м’яса, крови,
й душенини, і розпусти…
І однині –
більше в очах небо виграва́!
Більш Неба!
Більш Неба! –
більше вогню й крилатості в словах!..
в ЦІМ ВИННІ! –
В НЕЛЮБОВІ ТІЛЬКИ ВИННІ! –
ХТО ПІШОВ УБИТЬ В СОБІ ЛЮДИНУ –
ВБИТИ ДУШУ СВОЮ,
ОБДУРИТИ І ЗВЕСТИ…
ЯКРАЗ НА ЗЕМЛІ ПІД НЕБОМ,
ДЕ АНТИХРИСТИ…
В МЕНІ ТИ – Й УХИЛЯЄТЬСЯ
ЗЕМЛЯ…
І – ПРОВЕДІТЬ МЕНЕ ДО КОРАБЛЯ…
Це –КОРАБЕЛЬ ЛЮБОВІ.
Він для всіх.
Був даний.
Він по житейськім океані…
Вслід – прошнуро́ваних
цей сміх…
Може, любов – де та Говерла,
де Україна вкотре ще не вмерла…
2
Дух Неба в мені – Бог перемагає!
Дух Неба! і щезають одноденки!
Дух Неба підійняв! – до Тройці –
дух Шевченка,
напівсвятого і святого!
Дух правди звільнення –
любов’ю Бога!!
Кораблем з Бога.
Володар над усякою причиною!–
Дух Неба: всіх висотам научає.
Творіння це, що ходить, плаває,
літає – від Нього
в серці виграва́:
Більш світла!
Більш Неба!
Більш Неба! –
більше Огню й крилатості в словах!!
І Син, в крилатості страждаючий з усюд,
Спасе й помилує наш світлий люд,
Страждаючий, як Син, свій люд…
Марія в суті ближче Божества:
Вона не може не почуть і не страждати,
Як в когось витечуть з страждань слова…
Почуй Її, кожна душе жива…
Почуй! Чуєш? душе поки жива!
Твоя і Бога-Сина Мати…
Почуй, страждальная людино,
Бо діти твої в тебе гинуть.
3
І я у вічнім кораблі
Любові й Світла –
Церкві Сина на землі
І в Небі…
Так, цей Дух Христів
Так пронизав провідників
Своїх!
Хто вславить в собі Ім’я Бога,
Хто знає в собі Ім’я Бога –
Правда відв’яже шнурків од шнурків…
з сітей віків!!
Щасливці! – в Вічність!
Бо диявол майже знає –
наскільки хто відв’язує, звільняє:
хто у якім масштабі підриває
владу його – і душі забирає…
Всіх по-районно,сливе, знає!!..
Цього не зна, хто не зачав робить
волю для душ…
То що? митці до згуби грають туш!..
Висуньте вушка, всюди сміх…
Бо влади з рук не виривають,
Так, присипляють… Він –
лиш хвалить їх!
І там ще й дами…
Хвости чадять! І пекло: і невдобно –
Ще рев! –
з огню
мов хтось не відв’язав великої худоби!..
4
Вся підфарбована – і щось
«з мозга́ми».
Бува!
О так,
Буває з гусячими мізками щось в дами.
Іде – за нею чадний хвіст!–
Іде. Назустріч – жахний мозок.
З а тею – підтанцьовує й літає…
За цим – ну сходи генія: лиш Бога
от не знає!..
Тому він, бачу,–
вихором в горизонталі!–
Мишино-бли́скаючий,
аж приманно-моментальний! –
Святі із Церкви виділи – пересмикається.
Куди там! – крутиться!
чар підійма – хвіст піднімається!
Тримайсь! геєнна огненна
зітха: що як покається…
Куди вже! самоукохавсь,
всліп…крутить крутизна оця…
Устроївсь в пеклі думочок – хвіст піднімається…
А дума
в серці , що про велич Божу,
не допомагає?
Іду: ум в серці зібраний –
сказать встигає:
– Он, зрадник зрадницю вітає…
Таке сказать! На одноденних!
У капканах наук!
І на таких інтелігентних…
– З іншого ти.
Ба, не чіпа́?
А хто це відрубав тобі хвости?..
І – висунь
шворку мислі
згибелі на мить:
Ухопить – що аж за тобою задими́ть…
Душа в гріхах – марна рука:
старається, хвіст розтовстіє…
Така – од чистої сахається,
аж навісніє,
Хвіст підійма, свистить,–
у двері не пройде,
в церкву не може, чи не вміє…
«Ви не праві,– сказали б,–
не жона тобі,
без Царя в серці й голові…»
Як Цар є – лад і відповідність в голові.
Як Цар у серці – так свистати по траві?..
Відповідальність? – Де?
Ті розп’яли Христа,–
І сам Петро в зборах юдеїв встав:
– Ось, братіє, майже не знали що робили
(майже невинні, як теперішньо) –
покайтесь.
Та я встаю:
і знали що робили!
тільки не відали що ж то твори́ли..
зате які мені! нині припали –
жирні брили!!
Христос однаковий тоді і нині, –
я серцем пробиваюсь межи туш,
хто затовстів:
Лежить земля! без духу! як з одних жидів!
Ніхто й не спа́хне!
Всі – кубло хвостатих!
Та де це видано? я серед морд,
оцих, хто зажирів:
хвостів в столицях – так, що ніде стати!..
Ніде таких! ні в найжахливішім із снів:
Чума, кубло сплелось із сморідно-хвостатих…
Ви не праві без Царя в серці!
Й не кажіть.
Бо я вам не якийсь сумний в моністах.
Стільки схолоджених й «моржів»!
Це хто коли в такому чумі жив!–
Ви й волочете, битого, мене із міста!
Ви! кинуть з Господом у серці–
й «щасно жить»?
Його! Заю́шеного – розпинають ваші нині
Хвости! Хвостаті – і –
ви втратили подобу вже людини…
Єдинокровнії – не відали Кого
це розп’яли,
Ви знаєте, Кого це розпинаєте!
Що ті були
як би призначені по Волі,
але ж ті вірили й жили – як і Савло:
Кого б ви нині розп’яли!!
Безво́льники…
Якась лиш – мить…
Усі все знаєте – й не можете
того, що знаєте, робить…
Безвільні всі! –
Ні загорітись, ні робить.
Безвольники! –
без Христа волі:
і розум ваш – скажений,
схарапу́джений
як кінь несеться некерований– у полі –
в провалля…
А Цар царів!
Бог всіх у світі, доморощених, богів!
Він, спу́хлий весь, з ударів
всіх хвостів –
з усіх віків –
вглядається:
де серце є? у серці стати б…
І – відповідь: ці п'яні ре́готи мордатих!
хвостатеє – реве!!
– Ми – страшки́! землю можем захита́ти!
Не відітнем! сила – в хвостах!
Чого не вчили батько-мати:
Інформгрошепото́п! – настав.
Удар диявола – в хвостах!
…До́ста! питаю, проти Бога – чоловіку?
Невінчані – і дітям дух закрили.
Що ж! навіки?
«Форматуваннями»? Інфекцією?
Що на те!
Зманіпулюєте?
пропхатись в двері – де святе?
Я світло правди –
що в Христі – приніс!
Ви розбирайтеся самі –
у нім –
з своїм…
бо я в ці дні –
як розмахнусь – то
й Отцю … знечай даси в ніс…
– Ігоре! –тче Божа Мати –
Дасть хід для всякої ноги
лиш Бог. – Всміхнись.–
Бо Він – благий…
5
Нєсмь спасенія в бурі житейській,
нема панаце́ї!
Нема панацеї – і в морі надводним панце́рникам…
Страховище-море! А йде
величезний
Корабель-Церква!
Йде незворушний
неухильний Ковчег Любові,
Йде Корабель у Небо – Христова Церква!!
Побачивши його з хвиль,
виймають ку́лка з носа…
житейського дму́ху папуаси:
не хочуть знання ні під які проценти,
ставлять на голові нікому не ясні
акце́нти –
Йде величний Корабель
в Небо – Церква!
Йде, крім однієї в повноті Тройці
досконалої
Богоматері,
ніким до кінця не бачений,
Йде з усієї загноєної плаце́нти,
без аналогів,
Величний Корабель Христової Любові –
Церква!!
Підпливають на шлюпах помірні,
стате́чно-сповільнені старовіри.
Причепіться, будь ласка,
до Корабля Христової віри.
Прибиваються на шкарлупках –
бо модна піна роз-
зявлялась
й шиплять ще –
сумні маловіри.
Та вже не модничайте!–
то не для левів!!–
пізнайте свою більш
віру і міру…
Багато, багато, як на мене,
протестуючих:
справжнє Бог дасть прийняти…
А гривастий Звір завиє, заскаче на хвилях !–
Всі ставайте в кільва́тер до Матері.
Однаково літаючі над безоднями,
ви, літаючі рибки
і офіцерики:
Нєсмь спасенія без Христа сьогодні,
Ви безумні – а ми з дружиною
в шлюбі:
в Церкві…
6
Ей,
кало́ше, смердюхо, дияволе!
В тобі чи в мені любов Богоматері?
Кому краще знати?
Га?! –
Я дивлюся: що це народ белько́че?
Бач бо, витріщив збілені очі –
Що це не в силі й сказати?
Що цей народ недодушене хоче сказати?
Ви його, чорнилки, душите –
Що це він витріщивсь –белькоче –
сказати хоче?
Кого ви всі душите?
Встати, рукавички диявольські,
Бога вже душите в душах…
Якщо Бог більш не в силі казати і написати,
То я, язик Його,
благо що Бога душите –
я висунуся на світ божий –
і скажу! і напи́шу!
Я вам це так не залишу!..
Жізнь – ето сон, – кажуть.
Як в сні ви – то – як для сну -
це непогано душите…
Одпустіть! Богові залиште душі.
Бо це ось– щось збо́вталась з’Рада?
Бо що просили Москва і Совєти?
– Ігоре, йдіть в поезію!Нащо па́дати?
В рай! В едем, Бога ради…
Лишіть – нам! Все. – Нащо вам –
з управлінською! останньою па́даллю…
…Де всі ті??..Чи т а м дивіде́нди?
Що ви попискуєте?.. –
Стояти вам там на главах єпископів,
«народні слуги», резиденти,
і недолугі судді, і президенти!
Ті теж клялись:
Спить в с е : як ти, поете,
наро́́ди розбудиш!
Знаєте? – якби не взнали,
не ста́ли б,
тепер знаєте –
стояти всі будете…
Не бачив я, інші не знають:
Що хтось орла Іоанна,
Павла,
Ісайю,
Ісайю другого з Данте перемагає…
«Ось тепер,– Христос сказав,–
будете,
тепер гріх маєте…»
Передбачено,– хай добача́ють.
«Землетруси ( в руці Бога) не вибачаються.»
Йдіть, Іова серця хулителі,
душі ваші покаються.
Брехуне в них, пустомо́внику,
хотів вулкана мого сплавить –
на гарма́тки?
Ти, наволоч! знаєш:
вже не можуть поем писати…
Це мені по тобі, барахло,
матер’ял розігнати?–
Що є більше Цариці Небесної,
Любови Божої Матері?
Велич, Велич Бога, й народу божого!!–
Ким підійняти і Ким показати!?
Матір’ю Божою.
Нема спасіння в холодному морі –
і підводним панце́рникам!
Море страховищ,
і йде велетенський Корабель – Церква!!
Іде Любов! – неухильний
і незворушний Корабель Любові –
Корабель в Небо! – Христова Церква.
Йде, ніким, крім Матері, Єдиної виповненої,
до кінця не бачений!!
Йде крізь загноєную океана плаценту –
Богонавчений!
величний корабель в Небо –
Любові Церква!
Христова Церква…
9.07.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783324
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 20.03.2018
Христу
Чи в слова поті,
чи літаю —
Тебе одного пам’ятаю,—
вигнання потім...
Був ранок — м’якість і рум’янок;
День — вилицями в горизонти!
Аж вечір! — благодушно п’яний,
На дотик...
Причалапав.
От слово!!
чого не чекав би...
Слова, слова — Тобі чеканю:
Куплю себе Тобі
куплю монетний штаб Тобі —
куплю весь світ Тобі...
все інше потім...
1996
Нове життя Гори
Христу любий шалений порив!
Занадто я фундаментальний
багато прагну знати
цим хочу інших розіп’яти –
належить їм чи не належить
це так! –
а потрібне протилежне…
Христу любий шалений порив
це все одно що злетіть
на якійсь “трахомі”
чи на апараті – та не знати
як розкривать парашута
душа от – на розрив
між тілом й духом
що не застрашені і не в путах
Небесних питаю –
казать що й так без парашута?
святі – про місцеву льотну анафему
Боже!
я давно не в метафорах
ця проблема місцева ще та …
на мене ж до цих пір не зійшов ще
шалений порив до Христа! –
щоб злетіть без нічого! –
одним Духом Бога
але Батькові славу вознести,
і Гору,
й що на ній;
та про що і навіщо говорю?! –
потрібен шалений порив!!!
2001
* * *
Купальня в кримських горах,
у Топлу,
Де запірнають з іменем Ісуса тричі!
Дає Дух Неба простоту й величність —
І благодать — самому ліса помелу,
Й монастирю,
і підлипалоньці-селу.
Зайти б на службу Божу
в гірський храм!
Як вже долина до хребта доїла...
Кого Христос, з автобусів, роззує вміло...
На сповідь серце скаже залишитись нам —
В руках прозорливого отця в темнім, Михаїла...
О, краще б грубість залишили в долинах...
чи в храмі, на підлозі, там...
О душі, Бог нас бачить наскрізь всіх...
І Крим із віку першого
на гостроту мантачить...
І хто піднявсь на хрест — Його і всіх він
бачить
Бо кров із міжребер’я — на списі,
І більш показують вже на Христа — хто більш висів!!
І скільки раз я як би й був готовим...
І протинавсь у буйні груди з Феодосією...
І був важким для правд
у значній дозі я:
Як мало велич узбереж і гір
просвітлена Йменням Христовим!..
02.11.2005
* * *
«Хто не хоче проходити Піст
добровільно, проходитиме його
недобровільно...»
(старці Оптини)
Будь з Христом.
Добивайся на прийом.
Тротуарів розбігання...
Каблучків переставляння...
Яке цьому значення
перед Постом?
Окосклепіння весен у нагарі.
І сила вся
в сердечному ударі.
Стань перед Хрестом!– он
на Афоні:
Ні тротуарів, ні переставлянь–
а язики червоні,–
і тут десь є
оцупки релігаре... (зв’язку)
з Христом.
Як ранок – сонцю на прийом!
Ясно, у дусі «хлоп з провінції»...
який, образливо все ж, 35-ть літ
в столиці...
і про якісні деталі
став би толкувати далі!..
Що махання рук перед Постом?
От би з танка! і прокинувсь! –
далі – йти лише з Христом...
7.03.2008
Тобі
Боже, як то ми станем
до дна світоокеану?
Птахи ми...
плачем
крізь Тебе бачим
перлини падають
безнастанно
Птахи ми
вечірньої
синівсько-дочірньої
з темінню битви
що й настане
Птахи ми
воскресни жданий
мов Сонце із океану
риби воскресають
і їм неясно
ні пити ні ясти
сльози перли згортаєм
світовому океану
25.04.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2018
Мовчать.
Раби мовчать.
Слуги мовчать.
Царя бо вибрали,
Терпіте безум.
А я – у глибину серця копать.
І прикриваюся квітучим:
Бузком-безом.
Бо світу, вашого,
не стане.
Пророчу. І трощу
оці: на голові вашій
ваші кайдани...
Ви мене любите, як я?
Христос серйозний
і милосердний,
і всемогутній – і воскрес.
І в нас возстане.
Я чую. Вже.
В нас молитовна є сім’я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783093
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.03.2018
В зорі
І чого я повен?
Волок-день зачах.
Красний молитовник—
Печія в руках.
Хто піч проглядає
І серце моє?
От, в дворі немає —
Тільки десь Ти є.
Гай, та сила добра ж!
Тільки в двері вліз —
На червлений образ
Крапотіння сліз…
І чого ж я повен?
Волок-бір зачах.
Риба-молитовник
В пекучих руках.
2003
Я в Тебе вдома
де небо здобулось гірській емалі
з неізреченно світлою печаллю
й по всій оздобленій на перламутрі скрині
возносить ангелам для пропечатки
жовті мальви! —
із вузликами і стебе́льними шнурками:
уважно жить: вдячно й сердечно,
вічно й нині...
о Боже всесвятий у благостині
як мало це їхнє купається в загалі
і вічно й далі...
і вічні далі!
і — лики всіяні! —
мов небо віднайшло скарб у рабині...
і — вдовж по берегу і краєм моря
біг драгиней...
це Кіммерія
пізнаю настроєну для слуху річ:
вічно і нині.
Чого це злегка «тронуті»:
живучи ребрами ж в святині?
князь Ігор з півдня утікав
бо видно — що Марію упрохав,
раз вже прибіг до Пирогощі, що на площі...
буває ж з нехудожніми оказія така...
17.01.2006
*
Боже, постав лише
пожити в чистоті,
у серці чистоті відповідаю.
І серцем між нечистих знемагаю –
постав мене в свої ліси святі!..
Подай душі
сердечний передзвін:
людину я чи звіра привітаю –
Твого посланця –
і по тому взнаю,
що серцем чистий він –
Святого Духа більш не проганяє...
А більше я і не прохаю.
1999
* * *
Але ж який у нас Бог!
Вік живу — і не втомивсь дивуватись...
Господи й Боже, що в небі єси,
Світло незмінне, незлячне, непогамовне,
вірносте радісна, море краси!!
випукла чесносте повна!!
слізко дитяча,
шербетна основа буття,
серце нестримно гаряче!
Облаки ревнощів і передчувань,
Крутість сутужних і вигуки зрячих!
бурі страждань!!..
Сонце із моря.
Скрутні панахиди навчань.
Сокіл за небом високим.
Істинна добрість.
Ще й никнучий жаль.
Схід над будівлями.
Усіх рятуюче Око.
2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2018
Ба! — губи встигли пошерхнуть...
Це крючками тягнули мов рибу
мулом — на берег першого сорокап’яти-
річчя.
...Златодзвінкість під небом
На якорях. Оливне заріччя;
Перли срібні ковтать
йдіть у церкву...
Комусь вигулькнуть
прямо з вод неглибоких паго́ни,
І повіють у берега сорокадвох —
гризоти, гризоти
Я — вже зябра любові...
на шклі мої губи червоні —
вслід світильникам, — щезають в Ім’я Бога
за горизонтом...
Низ шкла — йєс! зеєр гут-і-ком, ком!
Душе, дай Зорю з серця
напитися і не балакать...
Світ негоден став піском, віє піском,
Спрагнув Бог — Бог Любові! Що ж?
Кров’ю лляти!
Й негоден: не вмер, не став світу простим.
Не в уяві, й не месник:
Або світ — або Дух Святий.
Щоб уявою в очі людськії не ме́сти.
19.11.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782958
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.03.2018
Простота Христова
До вищих можна
дотикнутись тільки серцем
не говоріть при вищих в духові
мовчіть
і їхнє благо й світло перейде все
на вас
більше учиться цьому
не учіть.
Ця справа вас переінакшить і зцілить
до Бога прийде дотикнутись після того
бо буде чим вмістить повноту Бога
за одну мить.
Отож – збагніть:
раз Дух Святий сказав дерзати –
дерзайте в богомисленні,
не оглядайтесь!!
а як мовчати – то мовчіть.
Спостерігайте: от не в свій час
заговорили –
і справді вище нижчим затемнили...
Відтак
з трудом затискую
найодкровеннішого вірша
і це – найважливіше
1999
Жити серцем
Суд серцю!
Лиски слід у очеретах...
Рожев цвіт на яблунях...
все і в усе
Упевнені, що любов’ю живете?
Господи, а що світ трясе?
Господи, змалюсь, останнім
найменшим
та я люблю Тебе і твоє – серцем
то я не влажу ні в яке ессе!
Роби, Боже:
чи Ти не бачиш
що в усьому світі
правління – « з привітом»
бо в голові усе...
Були б всередині слізки
в Людині –
моє розуміли б «приватні»
дуб-дерево
ще й трухно-вата
Підірвати до щастя –
мерзле це?
Диявол-холод затуляє –
стати в Сонце-Христа Лице...
В ХІХ-м віці остання жінка
якась жінка знала
що є це –
жити серцем...
17.03.2008
Світ поділився: за Христа –
й проти Христа
В перстах Христа
послушне я перо.
І світу цьому я не до вподоби.
Холодний яр, а я ношу добро:
тож або холод,
або – Огнем – його угроблю…
Два рази Син
водив мій дух в Світло Отця.
Діткалась Тройця –
світ Її не вартий!..
Даремне серце, що –
без Божого Лиця,
Даремне все без Духа –
бита карта…
Намарний всяк без Богородиці –
Вона
одна вершин Цариця, і не буде (!)
більш іншої: Авви-Отця одна
предвибрана з усіх;
змій – є і буде людям…
В перстах Христа
послушне я перо.
І світу цей огонь не до вподоби:
бо я несу Христа Огонь-добро.
Тож або світ мене –
або Жона, що в Сонці, світ сподобить…
15.01.2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2018
«Якби ви знали, яка Моя
Любов,
ви би плакали
безнастанно.» В Меджугор’ї* Божа Матір
1
Я єсть дерзальник буть щасливим —
Й молодіти...
Не сирість світу —
А храм над світом
Бог втягне!
Відмолодити!
2
Я ж Баха не достойний, люди,
Якщо
мене на сто літ не забудуть.
Мов Боже молоко — усій закислості!
Я Божа стислість!
Хоч безмір покропляю
Їй в фарватері:
І не вгодив святій і Божій Матері —
Коли, сказавши «Ігор», — не здригатимуть-
ся.
Бо не вгодив і Богу, значить,
Мов би до слів
без слів надривно плачуть
Коли приходить вечоровая мелодія
Мене розчленувати мов колодія
Славив любов, а совість я будив? — мов Нату? —
Тому мене — не проклинатимуть!
Не загребуть до спільної могили
Вапном не напоять
мов Моцартові жили…
Якщо серце моє —
не розпинати
13.09.2012
* - Меджугор’є справедливо називають місцем, де Небо дозволяє торкнутися себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782705
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2018
Поема
Діві-Матері присвячується
1
Вони чують славу
Пречистої.
Як Літургію служать.
Встають о п’ятій —
вже чисті.
Чують, веселі. Не тужать.
Ця їхніх сердець
незумисність...
Палає... Край неба —
палає!
Єдина йде слава, —
йде Чиста!
На заході —
витікає.
Години лиш — дзявкають.
Дужі ми!
Хвилини нітяться. — Сходи!
Як Літургію служать:
Вони перед Богом
ходять.
2
Ця інкрустація у скриньці ночі...
лиш проблиск —
оживає все
і точить
п’янке вино:
любов
Ба, може всі на царськім
торжестві?
Лиш висі
доторкаються пророчі!
А може не відкрились очі...
єсть небо і земля нові!
І бідним, як відкинутим,
є хід,
хід серцем — Бог, Любов.
Сонце! не згубить:
палаючим вином —
торкаю губи:
вночі глухі багаті —
і лихі...
Та ви не сердіться —
Бог дав вам серце!!
3
Істина світиться...
але не хочуть відкриватись квіти очей
нею народжені
а незабутньо пахнуть
Кому несеш Красу, кому??
Краса будить любов!
Ніби нікого:
Є чисте серце — світ у нім уму!
а теє світло — впустить
світло Бога!!
4
І близько-близько
краю ночі
сердечні гранули охоче
жага любові, що вгорі,
сипле!
і встав — почув, і Божу
силу вздрів!
це слави, Боже, вівтарі
Сердечні сили
мов з морів!
почути раковину ранку
підняти дах
хисткий — у ганку
від зір — забрати якорі
і злине зранку
хто як хоче
на яблуневую молочність
схід,
що скипів,
що й заярівсь...
5
І бачу:
всі — залізнії пельмені:
мчать оглашеннії!
зібрати оглашенних.
Калі-юга.
Серцем —
поки не пізно,
покиньте всі залізо!!
Заліза ж час...
Вселенський не почує чоловік!
Усі ж — залізнії пельмені:
сороки вік.
Всі зважуються —
на залізному безмені...
Невже умні гебреї —
з ними??
пташа оперене біжить —
крильми махає —
чути Бога
вічно жить...
04, 05. 05. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782703
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.03.2018
Молодий Моцарт
Все розступається перед небом
ти артист — ти нечист
хапай духа, бегеба
мабуть це фал парашута торкає —
і тебе піднімає!
перед небом —
усе відступає!..
все ошелешується перед небом —
й все озеленюється
під небом
Все розлітається — як перед небом:
як у людині є Небо!
вітер туман розвіває
вся затула із хмар розвівається —
сонце святе просяває!
небесне — Псалми
он читає —
вчинок і треба
Як людина, яка перед Богом,—
урочисто Вам заявляю:
Ваш син — композитор геніальний
у нім промацуються й геніталії
але огнем він
великі думки до серця вкладає:
закінчену думку серцям осяває...
а в інших — маленькі шматки, тож і —
вниз —
у чуття опадають...
Небо з ним — і
майбуття проробляє! —
пройде він далі!!
Так Моцарт пройшов
зрілим Небом! Небо —
в зрілого Моцарта!
Як Дух Небес — у пасхалії...
12.02.2011
* * *
Дозвольте
вічності дзвеніть
святій живій —
що у мені...
Може на руки —
як маля.
Може то в серці—
ангеля!
11.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2018
Поема
1
Я їм сухарі — і я та́кож
Їх сам готував для собаки.
А як загостривсь
в мені — слух!
А в серці прогу́ркує слово
яке полиша дару мови;
одне з двох —
затримає дух
2
Яка зла суть літератури! —
відволікає від Христової культури
чистоти розуму,
що в серці;
як і культура без Христа —
ба! не спасеться.
Бо смисл — це Слово;
форма — сяє...
Зміст й рідна форма —
і йде сяйво!
Що — ледь позбувшись того, що
відволікає —
простягни Духу
з серця руку — Бог заквітчає,
Христос розва́жує,
та світ цей утікає!
Чого тепер на світі не буває!!
Чого таки нема?
А Христа-Спаса.
«Хто раз побачить землю зором о́рлим
той змі́ниться:
очистить орле горло
і засумує.
Все за тим,
чого нема,
чи мало є.
Природо, ти сама
сумуєш так. О вічна чистота!
О радосте єдина для земного!
О вічна чистота гармоній того,
Чого і не торкнутись людям так!
О вічная Любов і чистота!»
3
Осуєтились в своїх мізкуваннях,
Затьмарилося нерозумне серце...
Перемінили вічну Славу Бога
на дру́зки!
і — сліпі!
не бачать
на зрячих —
сердяться!
Не мають вдячності
більш ні до кого:
невдячне серце в них —
підземний вже політ!
Серця́ відкусують в мені —
зате Христову змогу.
Таким вже слава,
та не від людей,
від Бога.
4
Незримий Бог —
в незримім і кружляє;
півнеба запалив —
півнеба запалає!
Святая Сила!
Свят Господь!
Бог — Дух!
й чиясь душа святая...
А чи ухопить — тим слова
ковтає
надія! Надія! — круговерть
і Кров! —
і дайте раю!
Вонміть! — се Бог! —
Він
мертвих дужо оживляє!!
Безпам’ять — пам’яті
де рот — хвоста шукає
Узріть! — що безконечне
є Начало:
Кличе і те,
чого нема!
неначе б воно існувало!!
Нахабні! й наглії мерці...
Нагально:
Слава є одна — лиш слава Бога,
холодні виродки — мерці од того.
І скаже Сам
чи слава ця
що Він до рота пропиха мерцям,
тепер мерцям,
що в Славі — достохвально є.
5
Сам Він і викотить! —
що Він пообіцяв!
Страждання?
Хай будуть страждання!
Ви — віруйте! і це —
вам оправда́ння!..
Це — чиста данність.
Це кружляння вас
піддатих
наддатих
осоромлених
прохромлених...
як шашлики
вкруг Сонця всемордатії:
це може Бог в лице
і в серце дати
ви — в Звірові!
Він — Бог.
А ми — нездвижні
в благодаті...
в Любові Духа
і знерушимось...
на це тілесне дивовижне
на злая крайньо незглаголані
Всі — дивовижні!
покравши статки — і
прошиті болем!..
тіла прохромлені
що ви Христа всоромились? —
що вмер за вас??
тепер —
від слави Бога скраю
Хаос великий
вас до жару навертає;
у Змієві життя
згорає!!
6
В землю поліземо?
Могили рвати?
Щоб батько встав —
і взявсь за паска!
Бо Сонцю — мало!
то щоб сонце встало
глянуть —
що з Матір’ю-Землею сталось??
Бо Мати вся —
мов мрець в синця́х:
цілунків би і їй та й перепало!
Тож Батьку-Сонцю
вже любові мало.
І цілувати — й цілувати
аби спеклась, та й дівувати!
ви — більше гріх!
а в Сонця — більша ласка,
коти напасені.
Опасливі. Прийде ж і Божа Слава!
7
І то Єдиний нас почує —
Слава Отця!
Ми смертні,
Він єдин безсмертний...
над Ним
вже смертність не панує!
Він — Слово:
ви́кликав —
усе створив —
Він вчує.
Назвіться:
ви — хто ви?
Кого Сам передбачив —
тих й призна́чив...
Слово слово вчува — через Слово
Христове!
Увіходить
тонко
тоді
віра...
Невидимість — очікування звірів.
8
Вонміть! — се Бог!
Він
мертвих дужо оживляє.
Бо землю й небо
сотворив з нічого.
Тисяча літ Йому —
як день розмаєм.
Усе й ніхто Йому
великим не буває.
Півнеба запалив —
півнеба докружляє.
Убогих сам вдиха —
любов'ю надиха —
і видихає;
та безконечна Слава Бога;
підняв — і кинув;
те згубив — а те спасає;
сам Дух Святий
зітханнями безмовно
промовляє,
зі стогонами заступає,
за нас молитвами, хоч —
ми ще те не знаєм: чого? навіщо?
А з неслави витягає!
Так з нами твар і стогне,
зі стогонами виповзає
як ми — з творіння,
і по нас — зотління...
що його
м’ясо чудно восхваляє
що є старим...
Мов та дитина, що втікає
в Славу Життя,
що Словом дане...
В славу дітей
чудних і Божих:
де ж сини Божі?
Бо то явитись має, може,
в вас слава вічна і святая,
бо сотворі́ння
й нас за стежку має!!
Стежку любові!
Як те покинеш все?
Кажеш: покину.
Та тільки одна Слава вознесе
в дитинне —
в мир!
В дитину!
Й дивиться Бог:
спиниш любов ти,
чи не спиниш?
А любов збільшується — прибуває:
то хто ти — як її
таким же бідака́м не пропускаєш?
Стражде любов!
Нічого не зробив,
тільки любов убив...
Ти з сорому сам запалаєш!
Лиш би любов люби́ть!
Чого ж — перепиняєш?
То без любові — постраждаєш.
Любов говорить і вона ж горить!
Й хто за любов не постраждав
й не постраждає??
Більша любов — більше страждання!
Ти — що героєм стати мав, —
немов дитя несмислене ховаєшся?
Кого чекають?
Любов лиш прибуває
звірам, маленьким діткам:
звідси — й звідти,
жарини в серце сиплють дітки...
От Слава Бога —
і слова́ переплавляє!!
28.07.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782486
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.03.2018
Поема
1
де ви, весняні зливи??
мить –
і ви щасливі!
і все це –
й танцює серце
істина несподівано і з любов’ю
оволодіває серцем...
може і ви полюбили б ??
клавіші чорні й білі
де все це
де танок серця
Істина – несподівана
й сильна
к Богу несе – й все серце!
клавіші чорні й білі
й ці випивають
зливи!
тане як серце –
щасливе
чиєсь вибухає – серце
в повені
почуттів
2
ніхто не додумається
до найпростішої
практики
вимкніть на кухні
мислюнь
сепаратор
поет – не просто
чоловічий
костюм
він випливає – вслід
серцю
благословенний –
у білий шум...
в очі кавдратнії
в шумі
і в шумці
золото –
Бог намива
в однодумців
відплив і приплив! –
в серці...
3
неможливо можливого
пальці...
важливо – але
невидимо
пальці-пальчики
неможливо можливого...
бо важливо!
музика Бога! –
невидимого
нефальшивого...
бо – важливо
пальчики-пальчики...
жінка – і каторжанка!
й на таких
світ виїзджає...
Ольга Седакова – хто не знає
як я люблю двожильную
Бог її жили
торкає...
далі
пальчики
входять
в жили...
і це мені Ліну
і нагадає!
Жінка – каторжанка!
світ й на двох виїзджає
й світ не знає!!
пальчики-пальчики
ніжно правду
торкають
і я спец
в 10 літ – вже
не дрібний
й при мені свої голови
вважають
непотрібними
я ж як скочу на пальчики
то які в серці зливи!!
бути собою – бути щасливим...
та які в світі зливи
як люблю!!
при Хресті три Марії
і Соломія
о! соло міа
три ноти три
каторжанки
і згадав: Цариця Марія
як коня! мене виїжджала...
я легкий як Миколай – міг загриміть
в каторжани!...
чи світ весь – про аматорів?
4
мусиш інакше ти
постраждати
копіє
і кров
з копія
але ж ти – не копія
мусиш – музику ждати
Тетяна в Другому Єрусалимі – каторжанка!
мусите знати
світ й на трьох
виїзджає
тому що любов не дрібна
це все весни
безсмертя – і креси
і глибокії сльози –
й все щезло
і чи я без любові
світу
потрібний?
пальчики любові... і
ви на мене зважайте
бо як голови не потрібні –
чи я не стану більш
заважати?
музика
й
слово – в серці
Божої Матері!!..
я хай геніальний –
на небі це не
заважає?
та що я! –
що Марія – така
є!!!
може це комусь заважає??
без почуття –
є виття!!
і мова з Вічності
найстрашніша
така є...
Слово Боже, Ти ставиш
з голови на ноги?
і як душу хитає, інших –
голова – ноги, голова – ноги...
й світ світає!
інші прагнуть – пендаля в зад!!
(жах!) – й так світає...
іншим – Бог
в серці
розсува світ...
й так світає!!
й що Ти не робив –
для дохідливості...
все до ям поздирав
всім з Небес одаряв! удар –
дар!
в винахідливості...
й в серце входиш
й ходиш (пальчики–
пальчики!)
й все ховається –
Ти ж винаходиш!!
5
світ
скотивсь
в дрібність:
а в любові нема дрібниці
в повені святих – без дрібниць
Дух не знає втоми(!) –
дихає
любов непритомним...
мають щастя вповні –
дають
вповні!
дихають любов’ю переповнені
задарма Бог дав –
даром й віддай
повні
вміщуються
в каменоломні –
друзі Христові!! –
музики повні!
6
якщо ми є
і в вас
не станем –
в майбутньому не стане
континентів
бо випали ви
з Божого контенту:
з любові – з найкрасивішого
стану
що творить Швеція?
вона сама
не знає.
Якщо є Ольга –
Швеції
немає…
оскільки Ольга не сама
літургісає…
Знайшов Ісуса, сина теслі
з Назарету
написаного у пророків
і в Мойсея
й в Псалмах – і маю Радість
найпроникнішу єссеям
сліпцям правцям живцям анахоретів
і от ви ліс
і вийдіть з води нету
любов’ю
в найпрекраснішому стані
а саме
словом Христовим
в серці стану?
а саме
сколупується
словом
й з чудесами!
7
якщо земля дрижить
нявчить
не опускайсь
орлиним летом –
поезія таких навчить –
Бог є Поетом…
чим більше з Сонця Правди
п’ю
тим більш
і молодію
Бог –
ніби шпицю
в серце
із Вогню!
і час від млості
і – земля міліє
і час
і простір
й півжиття –
в надії
і тільки всіх
в поезії любіть
Бог є Поетом…
Найвища мрія!!!
14,15.03. 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782318
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 15.03.2018
* * *
То фа-дієз, то три бемолі —
а ви переключайтеся, монголи!
монголи
з юрт до юрт
з ору в ори
і впадете у підкорку:
там креше Бог Божественні глаголи!
Та фа-дієз та три бемолі
та й ви на скелях
і поволі
по волі
ви зади поодривали
то в патоках — то до княгині Ольги
то кров — а то берези
то край — і вправ сваволі
це Бог! пролив Божественні глаголи!
І скачуть в полі, —
скачмо, коми!
і позникають коні
і комонні
і все! —
і музика!
встали ікони...
То рінь
то жужаки
що ви впололи б!
і сим Бог викреше
Божественні глаголи
16.01.2013
* * *
Пишіте на калюжах – гасла!
розтягненим устам їх треба
і нюхати машинне масло
і підлітати в синь до неба!
А головне – як незумисно!
а головне як незумисно
як лютень нас прибив на шпальтах
на грунті синього асфальту
Інакше запихнуть нас в школу
інакше завуч нам закреслить
й пото́вче наш блакитний сколок
і з тонких – льодохід небесний
а ми дивімось – як в воскресле
яко Христос на старших
пейси
23.02.2013
Примавера*
До древа спиною
стань, молодівко!
Поглянь:
зими як не було...
Ув Богові, у древі
дітки
згадують лист
і квіт, й тепло...
Мов родять в памяті
що єсть і лист
і квіт й тепло
Мені би –
серцем
молодіти!!
Зламана гілка – й потекло
з Неба – поезії...
Надафродітне...
Над Африкою і чиїми
дітьми?
це – лист
і квіт й тепло
Цвіло ж! цвіло –
цвінькало
пінькало невжитками –
Небопіднесеням!! –
зєло...
До древа...
спиною
стань, молодівко:
поглянь! – зими як не було...
Бог!! – Він і наміри
цілує...
Алилуйя,
Алилуйя!
Алилуйя!!..
Це так Бог –
може.
23.03.2008, в’їзд до міста Чуднів
* - першочуття весни
* * *
Пісню соколом в небо —
пусти!
Пісня всміхається!
В небі бути
в небі жити́ —
завжди пручається...
Тільки поштовх —
й Боже прости —
вітру в лице —
в лице!
Встань я юний
встань я простий —
й хай відчуває це!
Боже, Твій я,
Боже Ти мій!
Синь — де всміхаються:
Там він —
вільний цілющий напій —
де не купаються...
08.10.2014, ліс
* * *
Ох, вітрище! — рвійний вітер
вітер рветься
вітер в’ється
крутить
сміхом над дахами
а до хмар сліпих
сміється!!
Суньтесь, хмари
смійтесь, хмари
в золоті
його удари!
Залежались — хто у горі!
Вітер — Богові в покорі,
вишній зуб зелених весен
аж веселий склик до весел
Запахнились, хто у горі...
один
друг мій —
на просторі...
Білоброві — дахи з цинку,
й чисто білі —
гіацинти
24.4.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2018
Поема
Перш, ніж побити мене і зорі,
мої люди,
подивіться: в небі
білими кронами стоять
і тягнуться вологі дерева
1
Не знала землі, добротою
сходила
тричі
зоря,
ось і зараз з площі вологу жадібно п’є...
Світу найважливіше знати тепер,
що зоря,
що я єсть.
Запам’ятаєте: трохи пройшло — і пішов,
і звіряв;
запамятаєте: зорі і площа.
Площа його і зоря.
Мені в людях, що в сірих відсічках —
як леза! — настала потреба. —
Що кров! Світ по-новому створивши,
як в свічах,
розміщую в небі.
Ви спізнились почути новий віфлеємський мій плач.
Пристосований в бруді —
не треба чіпати! —
я ж то знаю, що я —
на всі часи Небодавач,
й небо буде таким, яким дати!
Я тремчу над ним,
більше нічого не буде:
небо, чуєте, небо — воно не захоче...
Давайте сміятись! я стану
учасником нуду,
котрий регоче!
Я згоден!
Епохо чорного гумору!
я тебе, крале,
вилюблював з міста до міста.
Височенна священність впаде —
і накинуться з’їсти.
Раз ви люди,
ви в фальші, — а звідки ви
вижаті?
небо —
не залишило нічого для себе,
навіть — щоб вижити!
Чи мені
всю старезну вульгарність
нести в моїй радості цвіту!
я знаю,
що рядком неба закінчу всі книги світу.
Чистим небом
і світобудовою
я відкриваю іншу.
Свіжість лиця пожену серед вулиці,
новонароджений, —
та не можна ж так буть! —
пожену крізь звичайності пащі.
Що уряди? їм
ніщо не загрожує,
вони — добрі,
я — кращий.
Я новий.
І, де нерозуміючих людно,
так мене, яко звіра,
ізловлять держави,
на мені розписатись: які вони,
що з ними буде;
пам’ятаєте всі,
коли захотіли Варавву?
Я це й думаю:
де очевидцям подітись?
Вони знають,
стиснувши думки,
як закляті:
наодинці з своїми «не те»
лебедітимуть,
щоб зі мною —
живим, або ні —
розмовляти.
Будь людською, моя всездираюча плато!
Стерті в пил
милосердя проявлять навалу —
я попрошу за дружину Пилата...
...єдину, котра тоді, бідна, прохала.
Боляче ж,
як у майбутнім
за кожного вбитого.
А процесії
іменем
викликав з нір я —
земля пред’явила собі ж недовір’я:
«Бий його!»
Тихо!
мене дав народ.
І людям хотілось поета
довільного.
Та —
сильніший держав —
я ж
стаю на коліна:
підняти, —
там небо, —
щоб кожен міг дихати
глибоко вільно.
Як я дивився б на нього
ізнизу,
хто здогадався б
розстебнути мені комірець.
2
В синь Венеції —
далі і далі —
піду золотисто здригатись,
де небо нарядилось чужоземкою.
----------------------------------------
Поет може марить,
Марино, красива? —
Невже нема й пари розумних очей?
3
Вісім пробило.
Час просить слова
Ратуша совається днище все вирипить
Часу дали півхвилини на мову
Що він там вихрипів!
Ця кав’ярня-п’ятак
Випаду
В темноті
Я
Собою
В напівзрозумілій ліні їх
Я у вічності на животі
проведу нові світові лінії!
Я з графітом
на лоні нестерпного смутку
вграню в світло покрадені радощі світу
Хай новіші —
все далі —
на очі візьмуть
смак сліпучого мого графіту!
Фіолетовий
в сон
буде зорі палити
і плакати сонний
що хтось і пішов як втягнув і від нього
взяв і відсунув
подій горизонти
так що нема його збудження більше нового!
Я ради нього
злітав би як ніч
вільний юний красивий
4
Любимо ми що загине
Найплеканіше першим загине
Жінак прекрасна в очах як богиня
Жінка загине
Вище знаки мої голубі й порпурові!
Я в житті не змінюся
змінюсь на портреті
Писано все: хто хоче любові
той хоче смерті
Так писали ж: прощайте — і мимо
Так завше краса
Не живе любов в розкоші!
І не жила.
Я цих різних Толстих
підкидав ніби брили! —
це ж я небу кричав
«Та убий мій талант!»
а небо не вбило!
Це ж так можна літати —
не розуміючи,
А можна як Пушкін іти по кільцю.
5
Це ж так просто — злітати
Без цього — єдиного —
так зірвуться
в суцільній двиготняві п’яток
так рвонуться від дихання «Що є людина?»
що залишать на до дочасно розп’ятих
Так без неба стискається голе людське:
«Що це: Хіба ми — в таке?»
А до мене прибило людей
і вчорашніх
кажуть: поки Ви є майже не страшно
Скільки вибуде ніжність?
Світ
забув про людину
Слухайте ви божевільні
майбутніх всіх хартій!
якщо не зважати на кожну людину —
світ і людина нічого не варті
Я кому дано
промовився учням що є світ
велетенські хвилі
«Будьте уважні»
Видно: хвиля гніздилась
на вуличнім впертім лиці
кричу
«Будьте уважні»!
Будьте уважні
Надивіться на небо
Надивіться на небо
Надивіться на небо надивіться на небо
Надивіться на небо надивіться на небо
небо — вся нескінченність нової межі
Надивіться на небо!
Надивіться
на небо
Найпрекраснішим замком є небо
Може тому ще ніхто в нім не жив
Надивіться на небо
мене не зловити
Небо — душі мої що ніколи не згаснуть
Я поставлю чіткіше
невже люди — єдине чого не прийме прекрасне?
А як встане трава
потягну до палаців. В скляні їхні грані
небо буде ломитись як в чорні мембрани
6
Що ви втиснулися в землю
по всьому світові,
захисники розуму?
І на що бовванів ще плодити, коли є небо?
Що ви втиснулися в землю
по всьому світові,
захисники розуму!
Хіба можна в жуйці трястися, коли є небо!
То я буду
олживе змітати
єдино —
як сила присутності.
В однотоннішій сині
світитиму сонце!
пестуючи сутності.
Зрозумів я що буду дивитись бездонними
зорями...
зрозумів я, зо будуть і будуть і будуть зоряні.
Та не будьте такими! —
ви знаєте, як мені литися?
Щастя неба! Небо! ввижається часто, що
я вже не знаю як дивитися,
коли приносять окреме щастячко!
Як же будете ви — при мені —
в механічному глузді?
Як вам бути від крапельки бруду
до світового безглуздя?
Строго
бачучи ясно і строго,
що де не зрушило,
буду скільки завгодно я небом,
ненавязливий і незворушливий.
Розпливеться все,
тільки шарпнуся від крайнього міста:
я дійду, ніби крикну,
до Центру дійду всезагального змісту:
«Я зробив!»
Я поставлю вас прямо на вуха.
Що це значить, стерильні як ляля?
ви подумайте.
Думайте.
Думайте.
Слухайте:
ви ніколи не скажете,
що вас чогось позбавляють!..
Цере-
моніали
велись, а я з міста до міста
гнаний
а я з міста до міста
прах отряхнувши, з міста до міста — довіку!
а я жодного міста не вихопив навіть
з кам’яного віку!!
А я ж — з вічного неба, як ви — із нетлінного генія.
Більша ясність! — Так! — Ніби Тібети вінчав.
Славлю всю еволюцію! Світ — прохальна єктенія!
Вона важча, ця, друга, котру я почав.
я — постановник параболи
напрямку мислення
що увічнює вас
і цвіте вашим днем бо
йде літочислення — Христа
тріумфуючим небом
Жоден сіренький не пошле убити, знаючи
що я є.
А до мене пливе
обтікати маленька Земля,
яку я відштовхнув — ніби ніжністю зрушив:
Землю потрібно відпускати, як жінку:
зберегти свою душу.
Всіх прощайте, — усіх, що змінитись хотіли.
Їхні зліпи як протяг під крильми ходять голо.
Це якби ви жили жили — і влетіли
в світ де ви не були б вже ніколи
Сонце!
Сонце!
В синьому-синьому
тягнуться сонячні білі дерева
Станьте строгі й прекрасні
В синій оазі
тремтять тільки кінчики крил
добре стояти під куполом крони
як в дзвоні
7
Ви мене не побачите!
В цьому радість і повість.
В захід сонця заходжу
в тумані скинувши з крил
два стовпи крові
1982 р.
Київ
*- пророча щодо Майдану, з першої книги "Деміург"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782160
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 14.03.2018
* * *
Як молодо!
Весни і весни.
Це я споряджаю –
лиш птиць небесних!
І сіяння!
І швидко і безліч сіянь
сподобився вітер –
із веснами віять
І запах
запах –
цих висей небесних
Христос воскресне!
це збудеться – в веснах
13.03.2018
Вона Весна!
Вона моя сила!
і я їй мов сила —
Вона ж то раніше
мене полюбила!..
У Політехнічнім!
і я аж на прю роздаровую Вічність...
Сиплються-сиплються діви столичні
сиплються-сиплються
діти тепличні
сиплються
сиплються
шкірки панічні
фа! — розцяцьковую фари фонічні:
над пустирем роздаровую
Вічність!!..
Оф — ре!:
сила — вчепила
чомусь — потойбічне...
крутяться дзвоники
телескопічні
висунуть весни —
крутяться дзвоники — в січні!
крутяться
крутяться —
цілість ся вічна! —
сі
ці
зі
сі —
На!
предковічне...
на!
Сонце — під зорями січня!
Коротше — Весна...
25.01.2011
Я— березень!
Богоматері-натхненниці
присвячується
я — березень!
я вискочив із стакана
хотіли мене морозити
або пити — п’яні
я — недоторканне
я — батько — безумом березового:
бездум!
інших — філігранять.
берези — протверезіли
жадібні вчепитись за голубе
небо!
Слово — невід
води вензелі
тихі — тихо
і дрижать — ганебні
12.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2018
Поема
Пресвятій Тройці із Богородицею
любов’ю присвячується
Шехіна біла
потривожить
певну мить! —
Любов безсмертна
над Горою
майорить! —
і дряблі котяться
з Фаворської гори!!
За мить!
Це саме вічність! — Мить!
З мойого серця! —
ясна річ...
За піч!
за піч! —
сховатись до свекрухи —
щоб не було розруху!
Муху,
муху — з людей робить...
Як норма, о, потрясенна!
потрясенна!!
од праведника в благодаті! —
мить! — блискавки у браті...
і тільки Істина — і форма!
тільки Істина —
як благовіст...
і вільний міст
й крізь просвіт
є в них любов:
форма п’є зміст!!
Запліднення! —
зерно плідніння! —
у вуха міст ...
Є праведники —
ув... Успенський піст!!!
Не муки вам!
Не треба муки —
а трисіянним світлом розкрутить!!
Шевченко вам казав?
Дух сколихнуть! —
як випивосі в діжку з мелосом! —
дихнуть! — вдихнуть —
й дух полетить!!
А в праведниках —
світ осяйний запустить...
сплакнуло б серце
в крайню мить:
чого не
робите оце?
Горить
з Слави й Любові
дух розкутий! —
цілий!
зцілений!
Одійдіть од духу,
всі зарази,
«водолази»!
Ви в морі тріщин,
зміщені!
Прищі
і — тік платіжки...
Як у Бермудському трикутнику —
що сидите
на базі...
Дак крила, гетьмани,
я дав наразі!!!
І на частинах із голів
й буття —
на Істину —
ви — виливаєте виття!..
Високонедотумні, високобумні...
та Він не дивиться, — Іов сказав, —
високоумних...
І діла Божі,
і бажання Божі! —
рішать вельможними??
Ви капкани, ви й миші! —
і гляне Бог,
якщо я це
от вам напи́шу...
Бо — самозрікся діл:
які не ті,
бо не від Бога,
од природи.
Природно — несвяті!
Що ж, ви ловите?
«Чого це нас тягає??»
Га? я до Шиви вас тут — запускаю???
Там наїстеся короваю —
мій дух —
я вище поціляю!
Чи, може, вже й не дух?
Христе! літає
тільки пух!
видно? — літає — в прах і пух!!
А Святий Дух?
Він дасть — в чім
Він присутніший, Він — Дух!..
Що, Він мене це упрости́ть? —
що я проскурки споживаю?
із храмів воду
попиваю...
Скаже: алло... (та може — й не алло)
візьми —
і винеси
у слух!!
Господарський,
як видно, Дух.
Й тому святі — більш примовкають!..
Так, діла Божі,
бажання Божі —
й слово з Слова (Боже!) —
прологотипите через
вельможних??
Ви й недотумки!
Кожен!!
— Но — невозможно!!
— Но... — несомненно...
А пух літає,
пух літає...
які ви будете мені як судді?
любов оповиватиме рассудок.
По суті —
ви утікайте —
на цьому місці
Бог перемагає!!
випаде черствість, мертвість...
підчеревнії...
Та й брат в Христі —
від мене утікає,
отоді віра —
виникає...
О, ревнії?
(«Виникає!»)
Бо з екстремальності, що в мені, —
зріють, хто партачив...
бо з екстремальності
справжню свою природу
бачать!!
(Кого — за кут
й влуплю догматом —
весь Київ, інтелігентщина, —
волає матом...)
Атоми ми...
атоми...
душ атоми...
я в серці Богоматері!
хай не святий,
але багатий!!
в смислі — догмат у атоми!
Істина в Небі, — а ми
друзки...
з’єднатися ізсередини!
зцілитись!
ми багаті...
субатомні!!!
Я поливаю
словом —
і тікають...
І прилітають птахи з вирію
приходять в віру...
А ти на тезисі сидиш, як наглий,
то звідки віра??
чому допомагаєш ти?
Основа і уток — удвох допомагають?
В тканині —як це написав
намалював
то не стирається!
Вам треба —
стара історія оця?!
Тканину нащо, неслухи, урізнобіч
ще розтягаєте?
Я у твердій надії,
і Бога відчуваю, та ви
про що судачите??
Надію свою — бачите?
що ж тоді надіятись — як бачите?..
Й за те у Бога
і в людей
пробачтеся...
Бо каже Дух Святий: алло...
(може й не алло)
куди ти дух це, їхній,
запускаєш??
З стрілою — як Любов
пала! — пала!! —
у серці — ви знайдетесь??
Палай! палай! —
у інших слова як такого
ще немає....
Чи я — аби в вас зобразивсь Христос,
чи
алла-алла! —
і швидко півмільйона постріляють
десь євреїв?
Чи в Бога ще заслужите
ви іншу — панацею?
ось вічність —
булькає в
антиномічність!!!
Од правди всеї
вам в місті жаб всиді́ть, євреї?
Думайте серцем!
Бо ж — Космос!
Всі покидьки й непокидьки,
«усі розбійники і злодії...»
і нерозумні і розумні —
були до Слова. Й до Слова, що в мені!
П᾽ють кров із молодого
мене!!!
Китайці — ті прийдуть!
візьмуть, хай слово й безіменне
хай — безіменні!
Та — християнськії!!
Поскачете, всі! підляки й бандити!!
невпевнені ви «бізнесмени»!!! —
В любов — або у рік засохлість!
У Божу Матір-Мудрість —
або трохи в лохи!
Інакшого нема!
Нема, кажу;
немає!
І «зрегулюють» в манівцях...
Любов! оця...
від Сина Божого й Отця —
Натхненник — кедрами
ливанськими
хитає!!!
Любов від Бога — серцем набухає!!
Падає краплями у ясний день!
У рідке скло з пісень!
Пісень!
Натхненник-Тройця мене —
з гумором тримає!!
Кого наразі знає-має?!
Єднаймося!!
Єднаймося!!!
тут й далі так...
Любов! у мені серце продирає!!
26.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781920
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.03.2018
Поема віри
Трійці Пресвятій
присвячується
1
Душа ще хоче
щось
й в ночі
пита
та ніч
крильми —
до ночі
відліта
а там де вже світа
там радість живиться
що Бог як свято —
наперстав
вся музика любові —
проліта!
Немов — небо —
в устах —
в устах!
Політ і сонце і любов —
все — пронизати!
Ніщо не буде
вже тримати
впадуть підпорочок
ряди
а Бог, що Слово народив
й Бог-Слово
слово народив —
сиплють зі світлої
гряди!
політної гряди!
Й тим словом
прийдуть обійняти…
2
Не зрить ще хто
ще німо зойкне —
ніби пустота
та є Христа
висока радість —
там!
а ти за душу брата
хотів там амфібрахій насотати!
мертвлять вас в сірості
Не перестати?
А перестать!
корінчики сіренькі —
виривать!
То й буде —
слово…
3
Се можу
народити слово
се — під пенати?
теж — можна вам
це опинати
а це я його
мати
понижче Євангелія
мені не дуже — знати
І поведете між колоссям
сонце любить —
тож оголять
це
й розпинати…
а от
я — його
мати!
Мати.
А нижче Євангелія
то
не у змозі
знати
4
А той достаток
ті люди добрі
хто булки, чи — кип’яченої
води
й молитви —
в майбуття
до кожного
хто —
мама й тато…
бо життя й смерть —
зриваються у передранок…
Майданом
Любов веди
Любов — сліди
Його
як слово тільки
стріти б…
І чого там? —
нехай вже тут.
Як — Стрітень.
Любов веди
любов — сліди…
сліди — ростуть…
Він може не доїв
може черпнув
чи оновився зляку
він як собака —
дививсь в очі твої
і на коліна
ти не впав
і не заплакав…
Ісуса, що в сердечній глибині,
(Той, може, з недовимовленості плакав) —
ти не явив
ти не явив те слово як відзнаку
хоч він всім серцем — німо
говорив…
Слово ляга — на чистоти
порив!!
Вітер віконницю б відкрив —
серце б тобі відкрив!
Все тайна, — тайна! —
слово сягло б
ікон гряди!
Любов веди!..
5
Мати. А от
я слова —
мати
а нижче Євангелія
то —
не у змозі
знати
І схід і захід —
хмари
а нижче
як під канти
то схід і захід
схочуть
воювати
І поведете
під колосся
сонцем любить
світ оголяти
все оголять —
і розпинати…
це ж з серця
слово
а от
я — його
мати
Крильми від ночі
в ніч і відлітати
лиш слово розпинать
лиш слово —
розпинають
а от
я — його
мати!
10 — 11, 12.2016,
роковини штурму Майдану,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781916
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.03.2018
Поема-стиснена форма
Героям Небесної сотні
любов’ю присвячується
1
А любиш ти Бога!
Тебе в Собі
чує.
А небо —
по небі як вівці
кочують…
Пішли Маккавеї!
З землі — Маккавеї —
Небес білі агнці —
тієї й цієї.
Тієї і цеї —
Близькі чи далекі?
Близькі ми? Далекі?
Нема більше спеки!..
Як дух із Іллєю!!
2
…Це любов до тебе,
й це любов до мами —
світла Божа хата…
Квітами багата!
Вітами торкати —
і душам торкатись!..
День лечу —
і квіти Йому
в Хату…
Навіть в гріб —
квіти світла
в хату.
І душам торкатись…
Засяй, квітко,
засяй, Божа, —
й ворогам втікати!!
Є за що
вмирати.
3
— Нащо, старший Маккавею,
мучитися за віру юдейську?
— Нащо мчать над нами хмари?
Кари еллінові, кари!..
Я на них не йшов
в дорогах…
Збережу я віру в Бога!!
— Нащо, найнайменший Маккавею,
долучатися ідеї
вмерти — як шість старших?
— Не кажіть мені нічого:
Збережу я віру! Й любов Бога!
Того — що з усього…
— Нащо, вчителю юдейський,
загубив ти
Сім братів тих, Маккавеїв?
— А я люблю Бога!
Їх знайшов я лиш для віри
й Бога всього…
Тоді з ім’ям Маккавеїв —
за віру зневажену й Юдею!! —
встануть люди!
Віра й люд — від Бога!!
4
Нащо, другий Маккавею, …
Нащо, третій Маккавею, …
Нащо ти, четвертий Маккавею, …
Нащо, п’ятий Маккавею, …
Нащо, дитя, шостий Маккавею, …
Нащо кров на тілі…
Й хмари стали білі…
Й сі від душ — збіліли?..
…Нащо ти, шехіно*, біла, —
В білий облак над Майданом
Возлетіла?!
Носять Гітлерів і Сталінів портрети —
не-Христові душі
й головне — що не-поети:
демони і чорно- й іже з ними…
Як ті мученики!!
Вмерли молодими.
Хто б там ще балакав?
Після митрополита Володимира-
Старого —
ще я так не плакав!..
Вмерли!!
Молодими!!!
—!
5
А що ми Богу служили,
то дав Бог — Великі крила,
щоб ми підлетіли…
Пливуть небом
крила білі
яких інші не схотіли!..
І ми людям послужили
живі в вільних білих крилах…
Над очима милих…
То є Божа сила!!!
6
Нащо живе і мре?
Взялися б міццю
і з дерев!
Які Шевченки б узялися!
Любов’ю в світі розлилися б!
Од стану Божого святого
не відтягало б нас.
Наче з нічого.
Й слово ніхто не роздере:
в Слові — нащо живе
і мре…
Нащо їм по землі ходити
й в святеє Небо всім дивитись:
нащо живе і мре…
Задля найвищої свободи
Свят Бог — судитиме народи,
народи!
Правду!
Народну
волелюбну!!
Та й болеводну!..
Й шапки небесні для дерев,
Білі пухнасті! — хмара тре.
Веселі кучері
зеленохвилі!
Бо Бог — не вмре!!
А, може, слова тільки
для дерев??
Це любов до тебе
це любов до мами
Світла повна хата
квітами багата!
Є за що
вмирати.
Нащо живе і — вмре?
Що як любов не вмре?
Щоб ви всі по землі й ходили,
й на Бога ув серцях
дивились…
Скільки би було Сили!!!
14.08.2015, свято мучеників давніх Маккавеїв —15.08.2015, Київ
* - біла хмара - вияв Слави Божої (давнє)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781724
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 12.03.2018
Весно!
привіт
Бог з нами
і теж не дійду
до навчань сього світу
Вітер з лісів
озер дзеркалами
точить лівобережну київську повітку
Геть із полону!!
Костриці в кострище!
Душі, агов!
Холоне.
Холону.
Холонуть. —
Всі зайняті іншим.
Хоча... дерева
я величаю
Проломи у стінах
човнами латають
12.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781722
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2018
Поема
1
Відмиє Бах
а я кладу лиш крихту
і відведе до виходу
і рихту
Поезія — високим заручать
і стрімко Бог — свою печать
високості!
Як і Христос: не хочу
там звучать
де Бог не хоче
там де серцем
дрягло-крихким —
застудженеє...
й не летять
і не живуть
і в здивуваннях не мовчать!
От якби стихло
2
Чи мертвий — чи живий
хто є:
небесний — чи земний?
Є
Музика
як вишній Бах:
страда! як світові
не по зубах...
Від вишніх і для вишніх збудувань
виллявся цільно із Огня
світла апостол!
Огненним серцем написав —
огненним серцем і читай
і все там просто.
Та серцем в Богові не творять! —
як музика,
так, як Павло
і вишній Бах!
і як Любов свята
в таких словах!!
І куди ж котиться у с е ...
і до якого горя?
Кому крізь серце
це
Христос говорить?
3
І що так капає
що то є капельниця
над загалом...
Бо то у мені ви
є Бога матер’ялом.
І вириває мене йти до раю —
так вишнєє моє
кружляє!
Ви розташовуйтесь
бо Гад* сміється
із імли:
й iPad
сміється —
де учора ще були...
вчора всі розташовані,
влаштовані були, —
й мов вилущенії...
Навіть слідів немає!
Які там блохи націй? —
то варіації!
Безсмертная краса
в апостолі Павлі перебуває!
У Божій Матері —
в безсмертя відбуваю.
4
Чим дихаю я?
Чим дихаю —
і моя думка Бога
досягає?
І серцем — Космос
в ніс я виганяю!
Чим дихаю!!
Нить красна —
Аріадни нить?
За що мене ще Божим
називають?!
Не знаю.
Бог є Христос,
не пікніть, ви!
бо я якраз вдихаю!
Потуги, Боже!
Ти дай — потуг!
я не згасаю:
світ лається...
й мов розтягається
хто не помер — той хворий
хто не хворіє — лаються!..
і все донизу
оповзає...
Та пружний Бог!! —
бо добрі є!
ці ангели...
допомагають
Тож помолімось ангелам!
всі-всі.
Не ангел, — тип!
подайте «цьому типу»! —
Художника якщо не стане —
в цьому типі —
вам буде глина...
ось оця... під липами!
Що й ангел глипа.
Його —
не мучмо!
Сказано
не мучити й скотини
не те що вже людину:
пробилася крізь скот...
чи ангела.
Боже! чим дихаю!!
аж Сонце-серце знемагає!!
Стайні!
що в Авгія —
палають?!
5
Мерзовиськам СРСР — немає мір!
занепадаючій від духів зла Росії — також!!
Кати Освенцима! — кати з Москви!!
Гріх безкультурності!
Село із-під села!!
Гріх зла: майже зреклись Христа!!!
Защурились? — заскалило (!) —
щурі-бандити!!
Без совісті ви!!
6
Відмиє Бах —
а я
кладу що крихта
і відведе до Виходу
і рихту
Поезія! — високе заручать!
А стрімко Бог — свою печать!!
Бог-Слово діє,
слово вміє.
7
Мовчать.
Вихід — Христос —
й серце радіє!!!
1.02.2014, початок Підготовчого...
* Вавилонський божок примарного «щастя».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781574
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.03.2018
Поема
Боголюдині Ісусу Христу
присвячую
1
Квіти
Квіти — апостоли любові
в травах
в апостолах золи
Тонко згорали!
й вознеслися —
вознесли.
Тепер живуть
в небеснім схові...
Горять апостоли любові
а притягнувсь хто —
возтекли!
О ви, співжителі Христові,
Невже я серцем
світ спалив?
О, хто ви, хто ви?
горять кови!
Провіднички у Відникові
над
океанами
з ротів й хули!
2
«Мобілка-дебілка» і архимандрит Филип
Перестаньте! —
загрузати! —
коло храмів
у долинках!
Що таке є 60 літ?
Це розминка.
То таке: архи- із Порту-
а тепер -мандрит
у Галії
Серцем цілим — ганя чортів!
Аж молимось: я
й Наталія!
Й встав я —
проломився в купол
Ввись — де були двері...
Світ на п’ятки сів, збілів —
навкруги пенсіонери...
Весь світ —
пенсіонери!
Та не будем! —
«вухо-мобі» —
по долинках
загрузати!
В серці! —
в серці
як дитина
воля Божа —
тільки в серці
цілуватись!!
П’ять мільярдів —
психопати?
Сім мільярдів —
«психопати»?
То ж без Бога
Народ-хмурик!
Згірш! —
бо всі ж — нечулії...
Бо без Бога –
нехристи і –
Гулі! гулі
гулі
А —
від чого?
Гулі!
...Прапорцями — прохачі
з подвір’я
тут — шелеснули...
були сірі — стали — білі...
Були чорні — стали — білі!..
Де іскристість??
парад лесті!
Де цілунок??
Божа воля?
всяка воля?
де?
полум’я із Ве́сною?!
Помоліться прямо до Марії —
серце те, що відколупує чудесне...
3
Бах і І. Ш. — Резонатори простору
Влізли в квашню землі —
ті, хто долу писав...
Як заріза
ця страшенна Краса!
Їх досягає — страшенна
Краса!!
Верх біографії — всі небеса!!
Тут фасад —
тож яса!
І краса —
є назад
і вперед —
є краса!!
Ба, — автобіографія! —
на Небесах!!
В тріщинку тут
загляда
падолист
що б то між віття примерзлого
і — де мерзлий фасад —
Берег когтистий небесний —
грозу написав!..
Бризом!
В обличчя Богу!
Ас - са!!
Весни!
і весни!
Ха! весни!
Ха! чукчі чудесні!
Ха! чукчі і весни — й краса!
Ас - са!! Ас - са!!!..
4
Простори
Почули??
Їх у сні ви —
вбиваєте...
Ви! — заснулі!
Сон! — без Христа...
Відчуваєте?!
«С суконным рылом
в калашный...» —
В південь
віньєток
троянд —
заповзаєте...
П’яні!! —
невістку шукали
і — лобизаєм — навзаєм?
На Антарктиді
і в Африці
«на нас от не схожі...» —
тому
нехай загинаються?!
«Рила суконні!!» — в поета — в стан? —
в сні ви, бо ви без Христа...
5
Ціль
Що ж!
це справжнє — або несправжнє!
Влізти у шкури —
і в преображення?!
Пахну́ти — спа́хнути
гнути — догнути!
вистава — в справжнє, або...
«одяг» — в оголля
Ого! — з ноти «ля»:
це —
людина і серце
в Музику тче — дригонутись... (!)
(ну і баламут — світ!)...
Музика — рай,
повітря
гне дригонути
Бо ангели —
хотіли би
зазирнути!
дав Бог?
І таке дав?
справжнє — коли відповзає
Удав!
Справжня хода
Бог якщо дав!
Всі слова
ці —
в ціль.
8.01.2014, свято Собору Богородиці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781573
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.03.2018
* * *
Святому великому Сергію Радонезькому
присвячується
Любов не хоче зазнаватись,
любов не хоче вічно спати!
Любов не може не втікати —
любов біжить далі —
із хати —
мою не бачили любов?
Голенькая —
спішить перепізнатись...
бо це є Божая Любов?!
18.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781418
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2018
Се яко, тако...
Тако, яко...
плакать?
Це пальці серця
із дрижань
дістать –
така ти?
Серця дістать
і задрижить
стаккато
й очі любові
це прозрять
і в новість плакать
Пальці дощів
проступлять тако
підходами очей
златі зсередини
це – попередняя
сердець весни
проплата
А плач?
А навесні ми молоді!
Дрожі, дрижання –
золоті.
І в мені ти,
така ти!
В стаккато.
Не налистати.
Але врости.
Бо молоді.
Нам потакати?
Це ти.
Така ти.
10.02.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2018
лиш неізглаголене
серце одне
моє
намолене
знаю що неізглаголане
серце чиєсь
одне ненамолене
як в недоступі
візьми доступність
нащо серця
у ступі?
і по планеті
стукіт –
і – по планеті
стукіт
маєм підносить
планету –
в Божії
руки
поет переповненим серцем
возносить світ –
в Божії
руки
Христос як здригнувся
в мЕні
співають танцюють серця
безіменні...
8 березня 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780981
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2018
люблячи
повівають очима...
Паруси душі
родять Парусію
не мовлять
я на тобі женюся
Христа
вітають віями
десь зсередини
надто живою істотою
істотністю
відчуваю я море
щоб нам говорити
наговорювати
лежачи в моря на спині
Постав! –
гучномовець
в серце поету:
говорять марту
якщо це март! –
у водостоках
труб
льодини!..
Вода говорить здорова –
сніг від любові
тане
більш –
аніж людина людині...
посоромилися б ми дитини
люблячи овівають
світлими овівають
крильми
не Крим
тайну очима...
у всеєдиній Божій
дитині
по Всеєдиній Боголюдині
труб Духа не знали б!
отак
якби мене Вона не
любила...
це найстрашніше
Бог, Слово говоре
не з материка
і не морем
не вишніми вустами –
людськими –
майже перстами
щоб ми були
були з вами...
ніяк не морюся
зябрами
видихаємо
з глибин
одну Сину
Парусію...
Амінь.
17.03.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780979
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2018
* * *
«а щоб тобі була любов...» —
устами ранок продихає
і я вдихаю і вдихаю
і що я вчув?
і що я знаю?
«а щоб тобі була любов!» —
що серцем я не захолов,
у пам’ять увіп’юсь
Твойого краю...
І серцем Богородиці шукаю
любов
чисту любов, спечну Любов!
Нахилить явір на обійсті
обійми —
і трима літ двісті!
І зігріва його любов — Її любов,
Її любов!
невже є двір
ще холоднісінький?..
Чисто любов
Її любов
устами ранок продихає...
а я як втрачений — не знаю
чого це жду,
чого чекаю?
ще росу вранішню спиває
розквітникований
нектар...
Боже! люби мене —
чи вдар!
Бо вода пам’ять повертає —
що п’ю її із уст мойого краю
О щоб тобі прийшла любов!
у Лохвиці, у Тульчині,
в станиці,
Окрилена душе-дівице!..
Безвинно зайнялось — й палає,
а простір душу зігріває!
Та що я вчув, і з чого знаю?
Безвинно зайнялось й палає,
і п’є із уст мого святого краю.
Прийшла любов?
Прийшла любов!
10.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018
* * *
Життя погасне
без Христа сердець великих.
Прощай, прощай, обдурена Росіє.
І всяк пожне – лиш те, що сіє...
Погасне нива без умів великих!
Не нації,
я тільки світло сію.
Нас не послухались –
відкинуть вас безликі.
Церква відкинула – й схолов народ.
Прощай, страна рабов, страна господ,
Я вільний. Бог кладе на тетрапод
Слово своє:
нових спільнот.
Оберіга Своє:
зберіг – його, хранить – як би моє:
новий, остаткові, Народ.
12.02.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777479
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2018
* * *
Багатство щиро віддаси —
Тлустішають баси…
Лісів баси!
Що ж ти показуєш
м’ясистий голос —
то ж ти у Небі
розчинивсь єси?
Тлустішають баси,
хребтів баси!
Ваксованість зійде
з обличчя ніг —
як ворог.
Виверну світ — і на обличчя
порох...
Христа підеш здаси?
І — продаси?
«Віддать коштовність?!» —
з глею
вовк гасив.
Сусіди,
єзуїти і моністи,
мене ви проженете в
інше місто...
Вас
здоганятимуть —
із сосен образи!!
Благословен єси!..
Перехідні гласи.
Благословен за все єси —
і рокотаху, рокотаху — року птахи…
На хрест
за плахту!
І на хрест і плаху… і вас
візьмуть
збілілих — попід пахви
обрАзи, Образи
і образИ!!
Христе! Благословен єси!
01.04.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777307
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2018
Двадцять третя поема
Духом Святим присвячена прп. Антонію
Печерському, солодющому і Великому Богоносу,
улюбленому Керівникові мого другого
періоду життєпису: від книги «Богословіє» — і далі…
1
Де чистий дух гряде на глибину,
Там липне в шельфах всіх світил культура,
Він мовить: відчепись, репнута дура,
Змія древнюща, страшні щупальця твої
Не прослизять огні мої —
Вже йду у морі!
І прийму Її Одну…
Прощай, багно… Більше не маю дому.
І все, і край!
Нове — що невідоме…
2
Таверніада промислів сліпих!
Чого до себе розвертаєш хвилі?
Що вам несе думок осілих жмих?
Вино любові — де є Очі Світу милі…
Вам п'яний боцман дав би в дих…
А, вірю Богу, я не з тих.
Дух бачить вже —
що не вмістить прокволий вдих!
Дихати!
Сяяти! Чисто Любов'ю жити!! —
Хвалити Господа…
3
Земні, нечисті відбитки
є на мені, земні.
Тільки якесь незріле слово —
не відкривають глибині.
І напинаю
з узвичаєної смерті
Зчищати звуки музикальнішій рідні!!
Душе моя, слова вже Богом в тебе стерті,
Як на віджилім відчайдухів
кораблі —
В углибленій до т о г о краю глибині…
4
Що зерна ще зачепить й розколише?
В с е, ось, це Бог украй нам пише…
Який журнал заповнює в ці Дні
на дні!..
Нічого! — що від тління на земнім.
Осяйний Дух взяв курс
на вищу глибину…
5
Ну і ну!..
Бог витирати Сонце — Духом хоче!
Слово із Слова несе Дух мені!
Боже, поможи мені ввійти
В серцевину нашої любові
Мені слово стало всім…
і Ти
Був і днесь єси і сяєш
Словом
Схід першослова — й світло й тьма
й роса
і пара
й першотворення планети
у мареві
й по ній ступа душа:
ще пам'ятаючи — лягати і вставати
із Сонцем.
6
скільки не веди
До вас вертаються й біжать ваші сади
Хоч птиця ось пішла крутити Сонце
Нас до свята Прекрасного храму веди
Не чіпляючи духом і слухом біди
Хай вода відлетить до всієї води
Будь найбільший Цілителю-Розуме з нами
У Прекрасному храмі зійдем над віками
Хай любов вознесуть у (Царську) корону —
Вогнями
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа
а була любов я горошина
поверталася вся непрошена
а тепер прийду яблуком
а Сонця (мисленного) сонця…
Святий Антоній із Небес
благословив:
іти й хвалить Твоє, Пречиста, ім'я —
в віках
Де в нас Зоря — там гине страх!
Нема віків!..
О Маріє,
серця світла мріє…
що в світі так чудесно бовваніє?
світ підійнявсь — туман із підошов
а я пішов
я скелю за туманом віднайшов
я не достоїн щоб Твій слід поцілувати
Я б з розуму нараз тоді зійшов!
Ти все прощаєш безголов'я…
А я люблю Тебе! — святою
чистою любов'ю
люблю Зорю!
Як довго готували й цей прихід
Вогню і Богослов'я —
а плакать хочу… й що тоді запишу?
а тут я невпереджено горю! —
своєю полум'яною любов'ю…
Твоєю невгасимою любов'ю!
Дерзаю чуть: вогненність Ти простиш…
Ось був би хоча б трохи спокійніш?
Як Ти гориш!!…
Як Ти гориш…
О Богородице…
Твій ангел гірний — біля озера,
спустивсь…
серцем палає непалючою Любов'ю!
ось так! — моєму безголов'ю…
бере Божественніший безум
це — на Любов Твою відповісти
тихіше тиш…
Як Ти Божественно всесвітиш-всегориш…
Немає слів!
Які Саровський і Антоній Печерський! —
Люблю!!!
Іду, і так… що всіх люблю!
Це не важливо, куди ще дійду
і згорю де:
любов — свята: любов — дійде!!
Хвала Тобі!!!
7
Очисться, вухо, в музикальної рідні…
Душе моя, з тебе все Богом стерте —
Углибленій новогосвітуглибині:
Первістя Бога хто шукати звик,
Тим зір і слух серцям!..
І розв’яжи серцю язик…
Маріїн ангеле, що, ти не відійшов?
Маріє, серце, ти стіна і скеля,
І більша всіх глибин, лісів, полів,
Що всі себе під ноги Твої стелять…
Всемилостивая! — Як Той, Хто
світ створив! —
Поміж творінням і Творцем Одна-Єдина.
Брала та й несла на руках Бога і Сина —
Носиш й творіння у святий прорив:
Із пекла Хєви до Свойого раю…
Проникнуся — тут не живу, для цих
вмираю —
Щоб там допомогти хоч чим…
Хєва згубила; Чиста — у вічність
визволяє…
А хто з людей хоч слух тут має?? —
Бо яке дерево, такий і плід.
Посланий ангеле, ти відійшов вже мене від.
Ось — серце і со-вість…
Пресвятая Богородице, спаси нас!
Уваж серця, Маріє…
2001
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777306
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.02.2018
* * *
Поета що? правда яскравить!
Прекрасно ж! б’ють праві
як? лівих! лівіючи — правих,
а поетові як?
поета — правда яскравить!
Ліві цілують — теляча радість!
праві — як в дзвін!
Поет же цілує! — Правда!
Поцілує — скрізь правда. Бог і він.
29.6.2011, 25.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2018
Природа народила урожай.
За нею спішить?
Кінним спішиться?
Ти можеш — теж урожай, —
але любов — вільна є птиця.
Можеш говіться чи розговіться,
Але любов — вільная птиця,
Для польоту найгірше — межа,
якась межа.
Я ж то люблю Тебе — чи Тобі не зважать?
Влет перестрибую зараз кортежі! —
Направду, летючий — я божевільний поет!
Перелітай межі!
Перелітай межі!!
вигляни, сонце, із своїх карет...
О!
І щоб я без любові вмирав??
світ же весь від Твого жесту залежить! —
умочи просто Духу хоч кінчик пера!
що тут думать? труси світ — порозсувай межі!
Грім в моїм серці! записки —
з нутра!!
Все-все від Тебе залежить:
Хочеш, щоб світ не вмирав?
порозсувай межі!!
Христе!! це руки мої
недоречно ведмежі...
9.9.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2018
* * *
Приснодіві Марії незбагненній
присвячується
Зустрілись на мені —
малечі —
обійняли мене
за плечі
боговідданий пізній вечір —
і рання літня ніч…
А я край сосен і тополь
край поля
де в глибині лугу і неба
серця младих —
й зоряний говір…
і гомін
тихий
тихий гомін
музики й ласки…
Чи Ти мені є гомін —
і як ласка?
чи Ти так перейшла —
в святую казку?
Ти так обійняла що й серця річ
більш не находить слів —
і затихає.
І зірний говір
й гомін
все стихає…
А розчиняє все любов
і
тепла літня ніч…
15,16.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
* * *
Поету Ользі Сєдаковій присвячується
І на двох конях
двигнулося це
О серце й серце!
і галоп!
і даль від далі —
скерцо
вітер скерцо
О вітер молодий!
Й лице — в лице!
Нічого більш не бачать!
Бо — поруч!
поруч
вихором
і скачуть!
Довисікається з копит—
зайчик за зайчиком
і місяць
це
і це
і це і це
і це і це
і це і це
і це і це
і це і це...
і це і це
і це і це
рай це —
нам
невідомий!!
і це і це
і це і це
Бо дух гарячий!
є село?
...Сільце!
у тьмі озерце? —
озерце!
лишилося! на дні підзір’я
Надлишку серця — договір є
і все
і все ж
ще щось
сліпе
за звуками
і геп і еп і еп ще
стрільне?
нема
і одірвалася пітьма
і віра
й віддиху вже легше!
газогорілкою лице! —
Жар
і горіннями серце
Хто зна чи спиниться їм це?
чи вже навіщо те спиняти!
о очі!
очі — все прийняти б...
і берег — море
й вічність — мить!
стрілятимуть? люби
життя чи смерть —
гори!
серце любов —
услід метеорит!
жебрак і уселенна — шати
знесуться серце й серце:
жар і пожар!
вогонь і жар
жебрак і цар!
й рука — щоб дужо обійняти...
24.12.2006, 22.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
* * *
зелене жито треба жать?
війну прислали ерудити
і в них же ті слова пищать —
себе щоб обілить
щоб обілитись...
да обілить вас Бог
як Він подасть пожити
зелене жито треба жать?
війну впихнули фінансисти!
в Нью-Йорку й Лондоні...
сусіднії нацисти...
Бог — правда!
от від правди й побіжать.
22.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776727
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2018
І ось ви станете жить
біля моря
і ввійде в дух
моря сік
і розчерк білим – чайчин
і – води в пісок усі...
Ще чайка! і дух –
її й крабів,– й в пісок.
І спиниться
у капелюсі раввин
над вами – над
Такубоку і Басьо...
Ти як з моря
Ти – мов з неба
з срібним деревом ввись з-над ріг
пливтиме живо
в жовтій ріці
кораловий олень
та не зіллято так як обрій
І Ти твориш – море і небо
сходяться
Все одно погляд наш вгору!
Помрем – тоді наговоримось
у велику непокору обрію...
5.10.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2018
Лугів білая сорочка
дуже вже зарошена!
Вийми срібло,
в білім дочко,
Хоч ти Богом прощена?
Дуб з різьбою, — чуєш точно,
А не відчиняється?
Грім селом біжить як пошта —
Громи! —
розлягаються...
22.10.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2018
(Чернеткові тези -1982)
1. Про нас, грубо: фольклор – НТР: тому підтримую
проходження пунктиром у невідомому, розкутість,
ріст зображувальних засобів і дію нового. Основа.
2. Мова про: нову поетичну систему, але це дрібниця.
Зміна напрямку мислення.
Я вважаю: роблю напрямок мислення ( а не художню
модель світу як до). Це ціль. Для мене і засіб.
3. Формування нового ідеалу. Нових людей нового
зору ( світовідчуття, космосідомість, образ мислення,
«рухома естетика»...). Це ціль.
4. Введення науки: без «відриву від ренесансу», обережно.
Не відчуваючи дихання, не знаючи основ фізики,
математики, філософії, біопсихофізіології, теорії відносності
і їх взаємодієнаслідків неможливо зробити
напрямок мислення, природний (я відповідаю).
4а. Співмірність (універсальне). Висунута Коротичем
як частковий випадок на з’їзді письменників. Це – приведення
до відповідності, вже процес сталої напрямку. Шкали.
5. Швидкість. Характер наростання сили і швидкості
перекривання віддалених полів, в яких семантика – складова частина.
Люди від нестачі швидкості голови – провалюються
між рядками і кричать (нутро чує – що т е).
6. Дух! Проникнення духом: розум добудує!
7. Важкість переходу до нового. Покоління сформоване
в одному силовому полі, все добре, а тут – краще і
непосильно важке, треба все ламати, а всі старі, в старому.
Краще – ворог доброго.
Людям з цим, моїм, важко – як важко вченому, котрий
відкрив нову будову світу ( було при Ейнштейнові).
8. Тенденція нового стала матерією (не просто естетика).
Гармонія, якщо вона знайдена, «грає» зсередини.
Підтвердження.
9. І ще до стану на сьогодні. Мені говорили (напр. Б. Олійник),
що: я обігнав, не доганяючи; внаслідок виник
руйнівний розрив між мною і старою системою поетики;
це все, або нічого; цього Москва не пропустить. Від мене:
сказано вірно, крім Москви; сказано в старій системі,
в її способі мислення; (напр. І. Драч), що: перетягуйте всіх
на свій бік; (напр. М. Бажан), що: висока міра
асоціативності – і багато що не зрозуміло.
Чи вистачить їх на нове?
Не вистачить на стрибок – хіба це не трагедія?
Відірватись від молодого – все.
10. Домінує наука; наука перестала бути вільною,
стала виробничою силою; суспільні науки значно відстають
від природничих, намітилась ізольованість і безвихідь.
11. В останні десятиріччя не було інтелектуального лоба,
котрий охопив би в головному мистецтво і науку, щоб
змінювати спосіб мислення; відмічалась смертельність
чогось одного.
12. Розщеплення атома змінило все, крім способу мислення
людей, що веде до загибелі, як зауважує Ейнштейн.
Диктатура розваг. Цукерки були завжди, а просування
пророда не відміняла.
13. Із світом змінюються істини. Напрямок не сковує, він
найбільш існує. За рівнем впізнають своїх. Майбутнє
магнетичне. І складне. Я сказав, що роблю.
1982 р., Ігор Шевчук.
З необхідною жорсткістю відмічаю, що задля доступності
тези складено в термінах зовнішніх наук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776525
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2018
Вбрід – художник.
Світ – болиголо́ва.
Збривсь художник.
Була б і промова –
та скінчилося розумове.
І тягають: як вранці на суді
підсвічник:
вічне – не вічне,
вічне – не вічне…
Схуд художник.
Мотря – з серця до Духа?
Прикра приватність –
розум-непотаскуха!..
Світ пикатий. Перестанеш гика́ти.
Встав зовсім рано.
Леза освіченість!..
Тягають – мов той рубанок:
вічне – не вічне,
вічне – не вічне,
вічне – не вічне…
Куриться: піч це:
в спад жовтокле́на
Вивів Бог. Всві́ченість.
Раптом без мене.
Всвіченість в вічність.
Йди, ліпи свічі.
У зимку корже́ву.
2.11.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776322
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2018
Як летіть за сонцем вік –
буде день;
Як ввійти в землю, будь-де –
буде ніч…
Виберіть собі, селяни,
й неселяни,
Хто у небо, хто у місто,
хто на піч!
Як злетіть в серці на Небо –
Бог у вас…
Вічність
в рясі – ходить тяжко
межи днями!..
Виберіть собі,
ченці з неченцями,
Щоб не плутались –
хто в вічність, хто в час…
Жодна лиска
з піднебесся не наздожене,
Я лечу:
Бог-Слово й Діва
вибрали мене.
10.10.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2018
* * *
Християнському поетові
Івану Лужину присвячую
Летить безсмертя
крізь
безсмертні види...
А скільки я сходинок сотворив
їх всіх донизу
кріпить Христа видих:
спасайтесь
в мені вдихи — догори:
летіть
безсмертні краєвиди...
Летіть — хто в місті незумисно злий!
кропіть слізьми — поля, поля й поля!
Бог видихнув і воду злив
та й на руку мою зілляв
що бачу? гори і земля!
Ходжу по небу
поки сил не стане
допоки груди дихань заболять
сходить на горах — і побачити: летять!!
вдаль пропускать
красиві птичі каравани
Світле безсмертя — крізь —
безсмертні види...
6.9.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2018
* * *
«Дав ученикам Своїм...»
О, чи йдуть за Тобою
народи?
Кожен як може
і множаться — й множать:
Ти не руйнуєш Закону Божого,
як і законів природи!
Йдем Твої вічні ми
ми слухняні
увічливі.
Бо ми слово говорим
апокаліптичне
коли всі інші
не можуть...
15.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2018
* * *
О радість —знати своє місце…
Ти в світі музикально прозвучиш,
Навіть якщо тебе повісять.
Та, здерши шкіру, в сутінь
виставлять сторожу.
Почувши, упізнаєш, як вітри
У ніч заносять славу Божу.
Копав глибоко —закопають теж глибоко.
І з ранку мілкого
Велике вийде боком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775959
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2018
найважливіше – не скакати, не каратись
не робити при цім –
попуррі-тортури
встаньте
розширіть зіниці серця
як орли на невидимі зраки
їм потрібна – з двох метрів
література?
акомодації!!
що за фігню
вам без Сина повторюють??
акомодація!!
орлиного зору Есхіла,
старого Данте, Ісайї і – Ігоря–
але вічного – на безмежжі території...
читайте ландшафти!
ландшафти – готовність –
але бачити – позамежні території
тільки безмежжя і –
ми там зберемося
і дещо, вже там – блискавкою
кинемо... навроді погляду...
але обдурених фахівців
нехай гуси стоячи обговорюють...
Акомодації!!
віднести на 4000 км
на 360 літ – і
бажано перетворити на пил
і запропонувати до поезій прогулянку –
і я очима залізу в дрібочку по лікті!
і ви тоді мене взнаєте:
і неясно ковтатимете
вироблені з божого пилу пігулки...
Орли! що п’єте? перед носом
своїм дими пускаєте?
Акомодація!!
Хочте не хочте
хоч завтра до Китаю!
Вас треба стукнути! –
аби в ропі пропала
всякої свідомості аберація!
Зрозуміли б,
що перед носом
взагалі... не буває й не знають.
Гомер з таких неживих
за звичкою, старий, насміхається...
Невже, недосмикані, непереборщені, ті,
що в городах над клоакою –
ахкають!
невже, орли небесні, не зафризурим
остаток їх осінніх почуттів –
передчуттів і зачуттів «в натурі» –
щоб вперше викинути їх
відчутно – «за стовпи Гераклові??»
Хай позлітають! –
з виклику художника,
насіли тут усякі,
ясні – до янголів!
неясні – до своїх чортів!!
Я бачу, – ще б надолужити –
і начеркав би, вспів.
Ви ж не виживаєте, нежиті, –
не можете Бога тручати...
Ви із крильми?? Та на Небі Він:
Він – це Він...
Що ви можете Наддосвідченому написати??
Що всі в кобрі, в заду змійчатім –
і без Нього шматочки, попуррі??
Це злітаю – Бах, Моцарт:
літую з Бетховеном
в союзників,
і як вас не убрала смаком ця
Поезія й Музика...
Яка воля?– яка фактура?!
яка радість без Ісуса –
в вимученій світській літературі??
Німотствующе; єдине і – стерто!
Понести слово із Бога –
так, за це просять вмерти.
Діти – це діти. Хто зна.
Молоді – у вікна зелені. І холодність.
...Вічна в майбутньому – Весна!
І – Молодість!
23.12.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775958
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2018
* * *
Є тепло.
І є Тепло.
Я Бога як би дурив –
а у Христа це не пройшло...
Посадіть мене за грати.
Вам же буде легше,
Авва-Тату!
Хто? останній я прагматик,–
Щиколотки синюваті,
З духа й букви здобувать тепло
(останнє людськеє тепло...)
Але вище Христа-Бога –
не збулось!..
Добре там.
Це тут тюрма!
я практик:
більш граматик, я граматик:
Танк я, трактор, я прагматик –
Наїзджали ви на Божу Матір?–
Голосніше! щось не чую, хочуть знати...
Так кругом новеньке скло зайшло!
Бийте скло!
руками – в серці скло!!
Солод – через скло лизати?
Посадіть мене за грати!
Всі ж в тюрмі!
І я – любов – й як не було.
26.10.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775817
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2018
Поема-стиснена форма
Тройці Пресвятій
з любов’ю і здивуванням присвячується
1
Як високо злетіли стрижі!!
Точно, є
завтра льотна погода...
хмари проватнились
й трішки в іржі...
Ви щось казали,
я вибачаюсь, — кажіть...
хай ця щілинність в глаголах
походить...
В правді в щілинах
стрімкі переходи!!
Правді влягає октоїхський
час.
Бог дихає в нас!!
І розсуває — розсуває! — негоди.
Правда в Бозі про нас.
2
Щастя,
щастя Бог селить
поблизу
скелі
кручі
обриви
карнизи
так як стриж —
випадаєш
донизу!
Бог не дихає
із голови —
стриж взагалі не злітає
з трави!
але як в Бозі —
являються крила!..
й слава в Славі злетіла!
Сіються зерна, що
їх не сказати
радше — якщо
на крилі пролітати!!
Ті вчителі, що
Христос їм не милий:
сі вчителі — не дають
зараз крила!!
3
Сіються зерна
поважні крилаті —
сіються в Церкву Христову,
таку важкувату...
з атомів
атомне
атомам — атоми
і крім поезій — ніхто
се не може сказати...
Зараз — азартам
сице — пузатії
злинуть
Христа во м’ясах
показати!
в атомах — атомне
а крім поезій — ніхто
це не може сказати!
Злато —
заховане!
злата!
і злата!
а крім поезій — ніхто т е
не може
сказати...
4
Ас-са!!!
асенізатори! —
тільки стрижі
можуть Небо сказати!!
Седла
пласкаті
небес музикальність —
голять
стрижі —
коротколапі!
наскальні!!
Іконописні — ?! —
всіхпрощальні!!
тільки що атоми
тільки що взяті! —
аж крім
поезії
хто т е —
в с е —
міг би
сказати??
Грім! —
а не дірчатість,
гріх! —
як то не сказати:
Бог аж
задихавсь
з ухватами
прагне
просвіти пасхальні
cказати!
5
Злата! — заховані!
злато —
до злата!!
а крім поезії —
хто вам т е
може дати!..
Хай вам дасть Тройцю!
таку — в перехваті...
хахалям — хахляне
хламам — пахлате
хлабузи — хладні! —
а стрижі —
напохваті!!!
Ак-ха!! правди
не можуть сказати...
12, 13.06.2017,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775815
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 08.02.2018
* * *
З’яви вже дням
між небом і землею знак,
Хай на вершечку висоти –
у грудях неба:
І судить – що в нас живе так,
а що не так,
Як в небо притягнусь до Тебе.
На лоні Твоїх веліїх щедрот
Лише любов щонайсвітліше
притягальна
Так учинила б враз нагально,
Душі земній раптовий поворот.
І язики засохли навіть угорі:
То милість обтікає плечі –
Любов або хапає порожнечу,
Коліноприхилившись на горі,
Або сам корінь вижинає, що дозрів,
Мабуть, для зінакшення треби.
І якби це не шлях, Діво, до Тебе,
То я б тут просто іздурів.
19.10.2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2018
Феодосії улюбленій
присвячую,
від серця й Бога з любов’ю
Блаженний я, та передчасно якось,
й тут-то...
Блаженне місто біля моря
що більш загладило вже реакрити
і отрути...
Блаженні, справді ми удвох,
бо в нього вудка — море,
в мене — Бог...
і я — той муж, що в скверу сів на лаву,
для спокути...
Блаженний, хто почув
у серці,
бо живі є ми!!!
Блаженні вбогі й без махорки ми
бо нас ще б’ють прелютії шторми!
блаженні — на нас ллють шторми прелюті!
блаженні — затикнуть
із преісподні дух смоли, —
і ще зорю черкнути
й Дух смокнути!!
А — омовеніє, що буде вам колись??
А щоб вам риби
за мій дух дали!!
Щоб наздогнали — і ще раз дали.
А щоб вам тирси,
щоб вам виписано тирси,
і з шумом забираючи поли; —
вам те дали гаки й підводнії столи...
над вами курка після мене
й цього жому пи;;рсне —
її вітри під стелі кинули були...
щоб ви, орли такі, торкнулися смоли:
священні в усмішці ми з містом!
вдвох! —
у міста є побудка — море,
в мене — Бог!!
Блажен і я, та не помісний,
і при таких заливах...
й тут-то:
на мені вся шрапнель,
прийдешні всі пробудки...
А я — три роки одійшов од сала!
На Україні за це орден — мало.
І це — що я тут ще літав й горів,
і бачив всіх коричневих корів,
Та що це?! — був пізнаний від Зорі...
...За це, коли вже поміняються платформи,
І все спечеться — й буде Дух над горами,
То буде в моїм слові Її Серце;
Прийдіть.
В наш дух — й любов! — і в Слово —
і спасеться:
хто схоче...
Дослідять в Ній насліддя творче:
Оздоровитись приїжджатимуть,
прийнять притулок! —
Ясніш: як нині їздять всі на південь.
...Відчини кватирку, муже: дамам щоб
часовістю подуло...
Я думав, краще вічна справа пі;де.
Портові — про море знов
насущне знов балАчили.
Дихання Діви!
Жаль, що мало Її бачили.
Феодосія — у Ній! це є одвічно.
Блаженний я, та все ж незручно, чоловіче:
«Блаженні чисті серцем, бо вони
Бога побачать».
Усе й пробачать.
Амінь.
17.08.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775602
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2018
* * *
Бог те зна, що я
нетиповий...
Зразу всі «типіконні», «алькові»,
заворушаться мов лялькові...
Там за вас плачуть очима квадратними! –
Там за домашнім комп’ютом вас зирять–
Еміри квадратні – і ви квадратні! –
всі типові...
Виїзджайте в рідню – в Емірати!
яка різниця: так жити? всі помирати –
виїзджайте туди помирати типово:
це ж все тупікове...
Данте зійшов – рабство щоб закривати!..
Есхіл зійшов –
мов вкопаний став...
Найстрашніше – не всвідомили
в такій мірі,
як Бог, – Богоматері!..
І ось в моїм серці Вона –
Чи не час розпочати?
Типові проекти – типово живете...
Я ж з Христом-Богом мов підхмільковий...
Відійдіте! – свято на Небі велике –
а я нетиповий...
ще заразитесь...
І не прийшов, щоб щось закривати:
все прикрить!–
Христос настав!
Я в руках Христа:
В руках Бога Живого
тут станеш
і страшкуватим:
відкриватимуть
і читатимуть
вільних Духа і Христа.
Щось не густо – хто б захотів
попадати...
в руки Бога Живого.
8.11.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775413
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2018
* * *
Ображайте — лише святих…
Найдіте святих!
Безплатно для них — і
надзвичайно корисно;
І на вашу прозорість — ні риски
І дим не йде
як піде — то на них.
Ображайте лишень дітей:
«чужих» дітей…
Їхнє є Царство небесне.
І — не знають, чи дим є.
І звідки іде.
Не в’яжіть грязь до грязі, —
то месники.
Нехристиян до нехристиян?
Собі
ви месники…
07.06.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775412
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2018
* * *
Отак воно з першопрохідцями
буває
скакне у с е —
здивується
і відповзає
та й дивиться... —
й аж рот не закриває...
щелепу ба рукою й піднімає
не закривається ж!
І от до вечора так ходить.
Але про щось доходить
на другий
день...
Що ж? — дай пісень! —
жадно очима з Небесами
хороводи водить
але є я
перст Божий
раніш рубали голови
всім до колоди!..
02.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775249
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2018
Поема
Богові Духові Святому
з любов’ю присвячується
1
Стань на власному рівні
особисто ти
Щоб — іти...
Нижчі волатимуть, аби
всіх знищити
а ти — дихатимеш:
усіх
зберегти
бо то — Дух Святий
Прямо у серці
що чуєш ти?
То благість!
Дух так спішить —
всіх простить
і освятить
Йди так —
щоб й далі
йти:
мости між націями
мости
між релігіями
мости —
Дух Святий!
У найглибшому серці ти ...
2
Йду — куди Бог хоче.
Мимо
мене —
водоспадом —
здивовані
очі
Я пророчив
Зійшлись пророцтва?
Зійшлись пророцтва.
Люди своє хочуть.
І чи я монолітний?
ну «хотілки»
але щоб настільки
ну «хотілки» — настільки?
Ти вічність
а всі з коліна літа
а все —
тільки
з коліна літа
Святий Дух — висот тільки хоче!!
Каюсь, Боже, в жорстокосердності
чи жорсткосерді,
бо Ти — Бог милосердний...
І мабуть
до Тебе —
і линуть з привітністю?
3
Ви — туди?
а я вже з в і д т и
руками
І я в любові —
і без привітності?
і хто глибоко жив
хто
глибоко — жив
глибоко-глибоко
аж в Божім світі...
так послужи
Богу
й в цім світі!..
ну я мішу Богу
а вічність?
вічність
в літі по лікті!..
«так тебе вбити — мало?»
ну так кажу:
і не перестало
що по
лікті
в літі видніються
в літі — лікті!
психологи кажуть
(Дух не каже)
що все в політті
заізольовані всі — каліки
а що я? — лікті
в 150 000-м новім
я літі...
4
То тебе бити — мало?
та пробували
та їх не стало
нові
люди настали
щедрість — в політті
Дух Святий! — через світ
в єдинім
Божому світі —
зі Світлом!!
тож Логос-Словом;
чи — вам відібрало
мову??
5
буде світ —
хоч
багато не стане
були
титани —
не стало титанів!
Дух Святий! —
Христа
в мені творить не перестане...
ви дійдете до вражнИці...
та лиця?
до ликів
Дух Святий не зійде
доки
світ не окошиться
а ви лице (!) —
до ликів
в ясельце
розгортання йде—
і світлиться!
Й новиться, і новиться!
6
Як вподібнюватись до Бога
це світлиться
світлиться
я то стану любов’ю:
в Бозі — тільки
любов’ю...
7
діти, пійте гобоєм
діди, пійте
гобоєм
я архангела трубність
і як хто стане
трубою?
і я вибух у Вибусі
хто з’єдна це
з Христом і з собою?
буде Христова
культура
говоріть й між собою
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775248
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 05.02.2018
* * *
Так цмока виноград
цукринку кожну —
Навзліт,
як Діву — Купина Неопалима.
Як ранішня молитва — силу Божу...
Що сходить з радісного Ієрусалиму.
Знов пищить радість! —
щоб прорватись в кожнім…
Бо заливали села, гори, кручі...
...І восени сказав узятись Всемогучий
за солод у буттєвості погожій.
Ану! — не якайте на даль, скрипучи, гарби...
Се вам не Ігоря полки — і
навмання...
У вересні? —
тягнув неясний Божий запах фарби!
До школи.
А не якісь-то несолодкії знання...
Так не брехнім тут
на дитинство й церкву.
Дітям вручали пресолодкії цукерки:
Отця Таємного передання.
З ним потепління йде... Молім.
Не якаймо однині.
Від Палестини се вино —
і по вустах, по Палестині...
Бог в руку взяв,
стиснув...
який послужить... аромат...
І сам помахував під серцем
що там? —
молитва, пісня, автомат...
який по долі Божий виноград, —
які ще “щоти”?
В нас виноград —
смокче цукринку кожну
Навзліт,
зріла душа — зрілу любов неопалиму...
Нам ранішня молитва — сила Божа...
Сам Бог схиляється
до нас
з Єрусалиму...
28.09.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2018
Поема
Слову-Богу присвячую
Нелегко! —
живеться
нелегко —
хто бачить
далеко…
оце ходять білі —
білі
лелеки
милий Ісусе Христе,
я не макаюсь
сорочкою
в священний їх клекіт?
я ще злечу,
любий Ісусе,
аж
до Тебе?
якби з небес
впало ще
більш
аніж треба —
вбило б всіх
Небо
Правильно бачити
треба!
нелегко
нелегко
живеться — хто
бачить
далеко…
Ох, Ісусе Христе, помилуй
мене
я не живу як дрозофіла
дрижачи
у глибині
перед Тобою — дорожить одним
днем
живе — лиш одним
днем, бо живе
лишень
один день
Ісусе милий! помилуй мене
дрижать
й дорожить —
мені б
треба…
я ще не ліг
на землі — щоби нижче неба!
Не смирився — як треба…
Ісусе, Ти спробуй — одразу ж
я не можу
ще отак —
щоб жив Ти
а я… а мені
лиш цим дорожити
а одразу ж —
я вставляю геніальну
вставку-оазу!
менше виджу — менше
ненавиджу…
майже як у Байкалі:
роздягнусь — у народі
широко!
та й дивлюсь
у здивоване
Око…
чи я спішу?
чи не роздав медалі?
Ісусе, помилуй мене!
бо я маю ще — жити
день
за
днем
як маєш —
макати мене?
Огром…
ох, нелегко і нелегко
нам
це з’яснити
хто зирить
далеко
якось же маєш
Ти в словобаченні
жити…
Ох, я роздягнусь
у народі
широко… широко!
і дивлюсь
в подивоване
Око…
від начальства
подалі
(як їх —
з далекою
дальністю?)
я ж всіх об’єдную
і — в Духа іпостась Єдиную
(Ісусе, це Ти об’єднуєш?)
але ж я —
відбиваюся тут —
геніальністю…
від начальства… як би
на Тебе звалити
цю гору
далі?
мов курець —
шаторить
свої
шмотки
як йойкне — відразу!
я ж обмацую
дів
курей
ідеї
небо
щоб забезпечити їм геніальну
оазу…
тож об’єдную!!
Ти — образний Творець
і не навчив
мене мучитись…
бачив — як рибак
над
ямою-озером
готовий відбитись
од щук —
якби хотіли
прищучити?
Чи Ти
не знаєш —
що не боюсь нікого!
я в нормі —
як Миколай хитренький
в Небесній нормі!
Я кличу Тебе!
з усіх горлянок
озвучую! Тебе!!
а Ти як блиснеш —
у теміні
я згадую — про зміст
і форму…
тож сліпі ходять…
я голий
Космічні цілісні зволікаю
всім шати!!
сволочі! —
дряноформами сволочі
передо мною — й спішать
прикрашатись…
Ну то мені вже не роздягатися —
перед
народом широко!
Ти Бог — Ти
глибоко…
глянеш в них Оком.
Та тільки розглянусь — втекли, до одного.
Хоч би один як на сміх —
ну, ні одного.
Як так жити? —
мабуть
треба —
смиритись…
оце ходять білі —
білі лелеки
милий Ісусе Христе,
я не макаюся
в священний їх клекіт?
Перед творінням сором.
Молодітиму — серцем.
Норма — це норма.
23.12.2017,
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775112
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 04.02.2018
«Хто ти єси?»
«Вітер».
«Хто ж Ти?»
«Звище Мати...»
Взявсь я Тобі навесні коси заплітати...
(Обер-прокурори радять: руки б таким одбивати.)
Вчила моя мати
«брешеш» не казати.
Носить сімдесят — і решту:
ні в однім не ходить «брешеш».
Серце!
Чи ти спало?
Рано в сонце встало:
Та, що звище, — несполучне
до зорі ще поєднала...
Встав і я — зорею рано
Не мучив, ніби не бив я:
Та й цей світ ще полюбив я,
Став цим світом п’́яний...
«Хто ж ти?»
«Вільний вітер...»
«А ти?»
«Божа Мати.
Вийди-но на гору.
Словом заговорим.
Як не вцілиш серцем в Серце —
Може бути горе...»
Чібіс піє, ой-ле... Диха духом поле.
Осінь прийде, Божа Мати:
Чи ж повернеться мені коси розплітати?..
Встань, серце, хита́нне.
Піднімись, як рана, рано!
Я зволоживсь, отягчивсь —
Став цим світом п’яний...
«Хто ти єси?» «Серце.»
«А ти?» «Серце-Мати.»
Як же стану я мовчати,
правду не казати??
Отягчились діти-люди,
І роки сидять в них, знають:
Ходять, правди не говорять:
Со-вісті не мають...
Стану, звище Мати,
В серці я мовчати.
Взявся ж Тобі навесні
коси заплітати...
Не жалко всіх п’яних.
Не жалко померти.
Жалко те, що поєдналось
У Серці, роздерти...
«Хто ти єси?» «Серце!»
«А ти?» «Серце-Мати!..»
14.08.2005, початок Успенського посту
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774659
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2018
Матері-Діві Пречистій —
надії спасіння нашого
присвячується
1
Cонце вкруг мене
виписує дуги...
Став Богу другом?
Став —
Богу другом!
Сонце працює — я празникую.
Як я працюю —
то Сонця
не чую!
Бо лиш до Слова
і в Слові мій слід.
Все! — всім обід —
урочистий обхід.
Все бринь-голове, —
жи;та полова.
Немов в кліщах ангела! —
Як трима слово!!
Стань Богу другом.
Став Христу —
другом??
Сонце вкруг тебе
виписує дуги...
Як гостреє слово
у серце не входить,
То золоте коло
у щастя не вводить.
А ранок дитинний
Легенько не лине.
От, в кому він свіжий, —
те чує дитина.
2
я підтягуюсь
у Твоїм погляді
і виструнчуюсь
як умію.
Ти дивишся
на мій огляд
а Сонце — на гай...
як я їх розумію!
Ти дивишся в вись
смирнішають планети
планети стануть поетами:
із небесною гармонією
зійшлись
На дитину подивишся
та дитина —
на мене лиш:
лєпота небес
не розійшлись
небес цикламени!
Ми в безсмерті
і спасенні —
піднестись до
Тебе лиш!
Ти підносиш нас
одним —
легкії хмарки
другі — каються:
поглядом ніби
так і спопелиш
І я підтягуюсь
Твоїм поглядом
я тягнусь —
як умію.
Дивишся на сонце
і прямо в сонце — дерева!
я їх всіх розумію...
Дивитись в серце
де людина має значення
кожна людина
має велике значення
світле
означення —
й темні думки більш
не сміють...
3
Чисті діти
з янголом в серці
яко їх є Царство небесне.
Ти дивишся —
я злітаю
і літаю
квітну в герці
може я на висотах
у Погляд воскреснув?
Роздивись моє серце!
«О Серце, подивись на мене!»
я був у сажі,
в сажі і біля води,
а Глянула Вона!! —
забрав
сандалі з пляжу —
пішов! вже —
не питаючи куди ...
О Боже, до любові приведи!
4
«О серце, подивись на мене!»
чи я, чи серце,
ангел,
серце клена?
Ледве не впав! — як Глянула
із Слави!!!
Весела!
Сяюча!!
Сліпуча Вся!!! — понад
сліпучий мир!
...і так ледь ручкою...
і то був монастир.
Відріксь забави.
Вже які забави?
5
Любити серцем
Дивитись в серце
де людина має значення
кожна людина — велике значення!
вічне назначення
Бог втілився й підніс...
хтось підносить
людину!
Кажу як вмію
серце —
краса єдина,
і найперша... і золоті є.
Золотіє!
Хто бачить серцем — вбачить Небеса!!
Та й тим, що Бог писав, не я писав,
подивляться
у погляді Краси —
Слово відчують серцем —
зрозуміють!
Почути серцем!
Без Бога світ трясеться.
Почути Голос! —
Любов’ю в серці.
Голос до всього! —
Христа у серці!
Любов спасе!
Голос почути над усе.
Любов спаса.
Любов — неперевершена Краса!..
Спа;са Любов!
Спаса Любов — мені
явилася
там, на святій Горі:
хотілося за Спасом піти —
вмерти!..
так дух горів!!
Ні слова, щоб для Нього, не знайшов,
серед нетопирів.
Бог-Слово — слово і знайшов,
й прийшов!!
О Ти, всезнаюча Любове!!..
12, 13. 05. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774657
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 02.02.2018
Це краще б не збіга;ть в холодний
старий степ...
Світла мітла мете!
А степ —
озимнений...
В серце — Твоє — на морозиночки —
руки і дихання твоє, тепло;-тепло;...
просте...
Чи не останні дихання-ярінь душі —
у серце втаємничень...
душа від осоки; приниче
світле читать,
вдихать раї віршів,
вітр тихий, наймужніший збір,
псальми вкрини;чень...
Хитай бо слух. Ясніє зір.
Ти іздалека в тепло жити кличеш.
Вже відворотній з низу — віддих обезличень.
Я прояснів в Тобі, повір.
05.01.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018
Поема
Святій Тройці присвячується
1
«тут був — украдений щастям»
А!:
як це?
що світ під гіркою водою…
я на пухнастім лелі —
у серці, що під Звіздою:
на острівкові
ранковім
прекраснім —
я на острівкові щастя!
розпочинкові щастя основи
никнуть — …
є запах у слові
я на пухнастім лелі! —
в щасті! — о під Звіздою!
на глибокім й високім — і
яснім
з ним
я — на острівкові щастя!
Як це??
що ходять як за бідою
я умитий
омитий водою новою!
може острів — всю Землю
украсти??
дай же, Боже, всім пити і ясти
розчиняюсь —
розвиваюсь Звіздою, Красою!
прямо розчиняюсь Любов’ю…
2
зараз — всі далі й підуть
те що не треба покрасти…
я — «той, що жив — украдений щастям»!
краще кажеш — Любов’ю
ліпші вічності дні — світанкові…
як це?
чисті сльози від клякси…
ще не випали ми із любові
як це?
чистий запах акацій…
але ми — у відмові...
(ви уявляєте — я у відмові?
і цілий світ?
світ любові — в відмові??)
клацай клацай
клацай,
звіре,
ще ми всі світанкові — є!
ліпше було б чинам, президентам,
міністрам
аби їх положили, продубили
і ногами по них походили —
істинно, істинно, —
аніж в ранньому щасті
їх не полюбили…
«Правильно», — сказали б…
і поблагодарили б
я їм відкриваю — гітлерів, міллерів,
недолюблено-югендів… —
«той, що для усіх жив —украдений щастям!..»
Як це?
а закохані??
всі мов під водою ходять…
що ви ллєте?
куди бродите?..
булькаєте?..
а крила — брови??
ми мов на острівкові!..
в серці — чудо —
розмова!!
«??що ви нечисте городите?
що це робите?..»
нічого не хочеться робити
любити!
і слухати
очі в очі дивитись!!!
«Боже, коли старі
вже перестануть бродити?»
(…і ногами по них походили, —
істинно! — в юності кого
не полюбили…
і — поблагодарили б…)
— Ти,
щасливий, ти не далеко від правди…
(…радив би вам… та що тут
порадиш?)
3
О, острів-краса
Краса щастя…
світ обмацується: звідки вискочила?
така справа — остатись
любов’ю…
тут не бути присутнім
а — б у т и
й володіти тут так —
як не володіти
жити й сильно жити — так
як не жити
така справа! — остатись любов’ю
зажиток — такий є —
любити
не бути присутнім —
а — бути
любов що літає — закон
між високими
літають в ній
просто і вліт
і люблять найгрубших
на відстаніз їхніми соками
а ви — як люблю я весь світ?
хоч би світ й перестав —
любов не преста
відображувати —
Христа…
і світ обмацується: знов! звідки
вискочила?
та любов — то найвища краса!
любить всіх як проста —
божевільна
любов є Христа!
є любові Краса!
острів — обійме всю Землю?
Вік живи… трапляють у мене не часто:
я — «той, що украдений щастям»
4
мене перекидали
з острова — на острів…
з острова — на острів... щастя!
бігали нещасні…
змалювали кров —
в тому й мають частку
Далі:
від землі — на небо!
і розумкували академіки
прибились у Першій темі*
я щасливий — шалено!
і служив Цариці-Пані
коханій-прекоханій!
а пів-островам — догани:
недостатньо відвертаєте
до Еросу Бога!
а святі…
святі в вірі! – птахи в небі
радість в повітрі!!
теж… «нормально»…
нічого
ми не стали скаженими
я є в щасті шаленім
Павла — то більше топили
жах! —
до мерців прикладали
Павло волочив —
в Єрусалим гроші!
Дяки не було —
та притянуть не перешкоджали!..
я конем був у Цариці-Пані
щастям мене виїжджали!
його — до мерців прикладали
всовували анатеми!
десь з моря
з дна
прибили
до Першої теми!
Мене свої не добили!
(як я люблю Христа! —
Один Він виручав.)
Павла били
так він по-єврейськи кричав!
не співав...
Дорізають було українці —
я їх піснею… істинно
було його осліпило
а я їх, материкових, заматерілих, —
піснею…
Павла не бачили?
То по чинах ногами
походили б, — істинно —
«Спасибі», — вони сказали б…
їх колись — не любили…
надоумили б…
І розслаблених пхали — щоб тінь
хоч упала
на цих паралітиків! — од Петра!!
Апостоли — вони залізні
Нове! — Пора!
а я — піснею...
любити тут радити…
як Орфей — піснею —
незримії грати...
— Ти,
щасливий, ти не далеко од правди...
кому з розумних?
любити —
аби порівняли шлях і ноги —
порадиш?
треба радитись…
українці звісно ж:
укради мене,
розчаруй аж до Тройці — піснею…
ваші дружини це
«просічуть» просто
раджу —
ліпше до коханих дружин
вам відноситись…
«той, що жив для всіх — украдений щастям»
я є той
все одно — підуть
не те що треба покрасти?
Як це?
що ходять як за бідою
я умитий
омитий новою водою!
може островом — Землю
у пісню украсти?
дай же, Боже, Ти
всім пити і ясти
розчиняюсь —
й розвиваюсь
Звіздою, Красою!!
не спинюсь чари пекла зняти
розчиняюсь святою Любов’ю...
всі підуть —
те що не треба покрасти?
«тут був я — украдений щастям»
Серце бачить
серцю чи треба люстерце?
я спрагою до Божої Матері
не відкиньтеся й не відкиньте
Східній із Західною єднатись:
бо
все що в мені є — це Єдина Церква!!!
20.07.2015
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774511
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 01.02.2018