| Сторінки (18/1725): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 | » |
Часами хочеться забути
Днів буденних гніт,
Ласкаво повністю пірнути
В благодатний світ,
Де душонька моя спочила б
Сном од метушні,
Набравшись сили, освятила б
Все єство мені;
Де плавало б моє сердéнько
В морі ласк святих,
Плекало б дух мій, наче ненька
Діточок своїх.
І виросли б у мене крила
Добросердих літ,
Злетів би ввись я, вмить та мило
Пригорнув би світ
До неба, щастям оповите,
Світлістю висот,
Із чим земля злилася б, вмита
Ніжністю щедрот.
Євген Ковальчук, 09. 08. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022
Розплітає довгі коси
Нічка золота.
Її ясні, чисті роси
Змочують уста.
Сповиває, мов дитину,
Хмароньки малі
І рум’яную калину
В лузі, на гіллі.
Укриває вмить казково
Поле та садки.
Заспівала колискову −
Вздріли сон квітки.
Впала срібною зорею
В сни дітей, як цвіт,
І чарівністю своєю
Осліпила світ.
Євген Ковальчук, 14. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2022
В душі моїй здійнявся ураган
Стривожено розбурханих чуттів,
Нестерпно пристрасний, палкий вулкан,
Що палить дух і серце. Вже зотлів
Солодкий смак єдиного життя:
Незайманії крила люд зламав
Затаєного пильно майбуття,
Бо дійсне на Землі без зайвих справ
Про себе явно знати всім дає
Те, що, якщо всі люди розум свій −
Найбільший Божий дар, який в нас є,
Вживатимуть для всяких різних дій,
Які природі злісно завдають
Потужного удару прямо в суть −
В серденько, котре ворони клюють
Так люто, мовби здобич, що несуть
До рідного, свого ж таки гнізда,
Де бісяться голоднії пташки, −
З ним там стається справжняя біда −
Його до решток з’їли залюбки;
То друзками дрібними стане світ,
Що в всесвіті розчиняться, мов пил,
За мить, а не за сотні довгих літ.
Й не буде вже ніколи дужих сил,
Які могли б ще Землю сформувать.
Тому не гаймо часу, ні на мить
Не покладаймо стомлюваних рук
Од кропіткої праці, що шумить;
Щоразу слух втішає її звук,
До самого серденька долуна,
Пелюстками струну чутку торка,
Що пісня з уст тече дзвінка, гучна,
Танцює щиро душонька легка.
Євген Ковальчук, 13. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2022
Моя наморена душа назовні рветься,
Мов птах із клітки в ясні небеса,
Частіш моє стривожене серде́нько б’ється,
Останній вогник в дусі догаса.
І то не дивно, таж в таку лиху годину,
Як всюди повно бідних жебраків
І матір кида грубо власную ж дитину
Чи син здіймає руку на батьків.
Щодня в горілці захлинаються п’яниці,
Щоб більше задоволення відчуть,
А потім вчинки здійснюють безтямно ниці.
Хіба ж у цьому є якась-бо суть?
В автобусі міськім ураз юнак нахабно
У бабці решту грошей смів забрать,
Бо кликали його наркопігулки звабно.
Він ладен був життя за них оддать.
Обряди, мову, звичаї забули рідні,
За ті, що предки гинули в бою.
Чи українцями себе ви звати гідні? −
Сльоза з калини впала у гаю.
О грішний мій народе, змучений стражданням
Од вічних і запеклих ворогів,
Збуди ж свою свідомість пристрасним бажанням
Назавше зняти пута хмурих днів!
В світ навстіж розчини червонеє серде́нько,
І вітер хай розвіє в небуття
Зловісні почуття навік, а ти гарненько
Почни з нуля новітнєє життя!
Відкинь удаль всі сумніви, перестороги,
Які відводять далі від мети, −
Міцним і вільним буть, щоб всі дороги
До чистої вели лиш висоти.
Тоді ж бо й будеш ти блаженствувать щомиті,
Хвалитимеш Господні небеса
За місяць, зорі, золотом і сріблом вкриті,
Й тебе вік вабитиме їх краса.
Ти солодко потонеш в ніжних чарах,
Загубишся у лабіринті ласк,
Казково плистимеш на білих хмарах,
Розчинишся в теплі в миттєвий час.
Євген Ковальчук, 11. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2022
В легкій, безмежній тишині,
Що вколо ніжно все сповила,
Сам ангел появивсь мені,
Здійняв вмить наді мною крила.
Прихильним голосом спитав:
«Що потребуєш ти, мій сину?»
Без зайвих слів я відказав:
«Залиту щастям Батьківщину,
Щоб в кожній хаті панував
Достаток, мир, душевний спокій,
А мозок з серцем вирував
Завжди в гармонії глибокій,
Щоб світ з усім, що в нім, заграв
У всесвіт чудо-пишнотою,
Який в палкі б обійми взяв
Його з любов’ю дорогою».
І раптом ангел хутко згас,
Немов мені це все наснилось,
Та все, що загадав я, враз
До краплі з точністю здійснилось.
Євген Ковальчук, 10. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2022
В яснýю ніч тендітний сон
Схопив мене в палкий полон
І ковдрою зір душу сповив,
І шепотом трав серце вкрив,
Відкрив мені барвистий світ,
Де клекотить пахучий квіт,
Де пісню жайворон співа,
Лоскоче стан вода жива,
Де вабить злотом сонця зір,
Милує око міцність гір.
Там день лиш. Ночі, ні, нема.
Розтанула, мов сніг, пітьма.
Берізка цвіт-вбрання вдягла
Й танок зі мною завела
Під ніжний моря баритон.
Ах, я й забув! Це ж тільки сон.
Євген Ковальчук, 09. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022
Вода − джерельце чистеє життя
В своєму складі компоненти має,
Які земне довершують буття,
Про світу всіх жильців вік пильно дбає.
Вода − живого часточка значна,
Без кóтрої все враз вмирає,
Міцна цариця всесвіту вона,
Ніхто її ніколи не здолає.
Вода − стійкий цілитель навікѝ
Від всіх хвороб в єдину мить врятує,
Давно минули вже роки, віки…
Від неї ж в жилах кров палка нуртує.
Вода − безмежний вічності носій,
Якому вмить усе й всі підкорились.
Вода − багатий, вправний плодосій,
З якого й ми всі з вами народились.
Євген Ковальчук, 08. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2022
Прокинулось сонце з глибокого сну,
Яскравим промінням збудило весну,
Наповнило сяйвом навколишній світ −
Розкинувся всюди пишнобарвний цвіт.
На полі заграли злотії жита,
З струмка дзюркотить все водиця свята,
Завів соловей дзвінку пісню в гаю,
Листочки зачали танок, − як в раю.
Хмаринки пухкі в синім небі пливуть,
Всміхаючись нам, всім привіт палкий шлють,
Із ирію вже прилетіли пташки,
Ширόко розкрили квітки пелюстки,
У лузі, на гілці, калина бринить −
У серці любові вогонь вік горить.
Мов мати народжене щойно маля,
Нас ніжно сповила родима земля.
Євген Ковальчук, 07. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2022
Час ллється, мов пекучі сльози,
Мов краплі крові, струменить,
Які застигли при морозі
На спраглих устоньках. Летить
Крізь темні ночі, буйні води,
Крізь холод та нестерпний жар.
І жодні явища природи
Не в змозі загасить пожар
Тих чар, котрі заполонили
Цей світ і все наявне в нім,
Скували мов, заворожили
Підманливим зіллям своїм,
Немов кохання чисте, свіже
Вогнем у серці пломенить.
А час на частки душу ріже,
Щоб дочекатись тую мить
Святу, палку. Не зна, не має
Ні простору, ніяких меж,
Весь всесвіт міцно обіймає,
Усім, всіма керує теж,
Немов начальник. Ми – підлеглі
В всьому скоряємось йому.
Та згодом він, неначе кеґлі,
Збива з життя нас. І тому
Нам слід навчитись цінувати
Хвилину кожную життя,
Часу не гаять – працювати,
Щоб вдосконалить майбуття
І залишити після себе
Частинку власної душі,
Що полетіла вже на небо.
Тож, любий друже, жить спіши!
Євген Ковальчук, 27. 02. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2022
Охоплені міцно безмежним чуттям, −
Нестримним, неземним, палким коханням,
Дві зірки у небі − душі дві життя
Засяяли у світ ясним бажанням
Наповнити кожну щілину добром,
Очистити плин часу, і навіки,
Попестити людям серця пелюстком,
В них знівечить забрудненії ріки,
Де борсаються грізні родичі зла.
Натомість переповнить їх дощенту
Ласкавим подихом м’якого тепла
Насправді світлого ж таки моменту,
Що гордо триває не мить, а весь вік,
Людей свідомість легко й ніжно вкрива,
Що сплять, обкутії у сни блаженні.
Сльозинка щастя долу впала жива
З очей зірок тих у гаї зелені,
В поля, ліси, сади, у маків диво-цвіт
Й закохані дві зірки-наречені
Заквітчали любов’ю цілий білий світ.
Євген Ковальчук, 14. 08. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017
В легкій безмежній тишині,
Що вколо ніжно все сповила,
Сам ангел появивсь мені,
Здійняв вмить наді мною крила.
Прихильним голосом спитав:
«Що потребуєш ти, мій сину?»
Без зайвих слів я відказав:
«Залиту щастям Батьківщину,
Щоб в кожній хаті панував
Достаток, мир, душевний спокій,
А мозок з серцем вирував
Завжди в гармонії глибокій,
Щоб світ з усім, що в нім, заграв
У всесвіт чудо-пишнотою,
Який в палкі б обійми взяв
Його з любов’ю дорогою».
І раптом ангел хутко згас,
Немов мені це все наснилось,
Та все, що загадав я, враз
До краплі з точністю здійснилось.
Євген Ковальчук, 10. 07. 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758840
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.11.2017
Душа – то є найглибший світ чуттів,
Які сплелися враз думками,
Подіями прадавніх тих часів,
Також сучасними роками.
Душа – таємна схованка бажань,
Що запалом палким прикуті
До дійсних звершень справжніх сподівань,
Котрі зійшлися на розпутті.
Душа – бездонний і шалений вир
До краплі всотує все в себе,
Душа – надійний, точний чуттємір
Чолом блакить торкає неба.
Душа – солодка загадка чудес,
У котрій криється й розгадка.
Лиш слід завісу знищити небес
У серці й буде все в порядку.
Євген Ковальчук, травень, 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758679
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 04.11.2017
Вона, мов промінь сонця ясний,
Який іскриться на губах,
Неначе блиск зірок прекрасний,
Котрий палахкотить в очах.
Немов м’яка хмаринка в висі,
Що легко, плавненько пливе,
Як миле пташеня, що в стрісі
Собі гніздечко дбало в’є.
Мов теплий вітру поцілунок,
Що нáскрізь тéбе просяка,
Значний природи подарунок,
Ласкавий дотик пелюстка.
Дзвінкий маляти плач − то голос,
А шум струмка − чарівний сміх,
Волосся довге її − колос,
Який людей годує всіх.
Її вабний, манливий запах −
Тендітних квіток аромат,
Її долоні − листка лапа,
Що пригорта на весь захват.
Моря широкі, бистрі ріки −
Плачливі сльози то жалкі
За тими, хто поліг навіки
За правду, волю, честь палкі.
Просторий обшир − її погляд,
Що спокуша в красі своїй,
Що сполучає наш світогляд
З умом, чуттям, здійманням мрій.
Розлогий степ − то її спина −
Опора вірная землі,
Залита рум’янцéм калина −
Уста виразнії її.
А стан душі її чуткої −
Уроча пісня солов’я,
Що розливається луною
І все довкола оживля.
Вона веде мене з собою
У неокраю далечінь,
Де делікатно я рукою
Торкаю неба голубінь.
Чутливі струни мого серця
Любесенько перебира,
Що струмінь слів фонтаном ллється,
Наповнених тепла, добра.
І вся вона така вродлива,
Що й за життя не описать!
Її потужна вражень злива
В полон бажа мене забрать.
Євген Ковальчук, 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752179
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.09.2017
Школо, моя рідна школо,
Покровителько знання!
Скільки літ мене водила
Ти в глибокі пізнання
Світу цьóго! І навчила
Безліч різних таємниць,
Без яких життя не можна
Гідно, правильно прожить.
Спраглим був – ти напоїла,
Як був голим – зодягла,
І зростила, і навчила –
Шлях у майбуття дала.
Школо, моя рідна ненько,
Як багато я не знав!
Все здобуте у серденько
До краплиноньки ввібрав.
Євген Ковальчук, грудень, 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751871
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2017
Мої думки у розмаїтті,
Неначе пишні квіти у саду,
Що, гострим почуттям сповиті,
Мою бентежать душу молоду.
Одна на другу лізе вперто,
Її настирно, стрімко витісня,
А третю ними ж і роздерто,
Мов здобич хирну в битві, як ягня.
Вони – оті алмази чисті,
Що скоро іскрами полонять світ,
Жагучії, полум’янисті,
В гаю чаруючо розмаїй цвіт.
І кожна з них на те існує,
Щоб конче утілитися в життя,
Не без підстав і не на всує,
Щоб всіхнє вдосконалить майбуття.
Усяка думка є значима,
Вона не тая швидкоплинна мить,
Та хоч вона і невидима,
Проте в собі вагоме щось таїть.
Загрузши в їх глибінь безкраю,
У далеч, до самісіньких границь,
Чітких пояснень там шукаю,
Чим жадібно просякся б до дрібниць.
Оце сиджу я та гадаю,
Що значить світ, хто зрештою ми в нім,
Яку місцину тут займаю,
Котра моя мета в житті є цім?
Чому все, що перебуває,
Впливає певним чином на людей,
Чого птах високо літає,
Чом твердо кіт вистежує мишей?
Чого на небі світять зорі,
А раннім ранком півень пісню ллє,
Водиці краплі чом прозорі,
Веселка після лиш дощу встає?
Куди пливуть строкаті роки,
Чом жодного нема їм вороття,
Коли пройдем останні кроки
До пройнятого гідністю буття?
О як моя душа жадає
Поглинути від світу сприйняття!
А мозок ще не менш бажає
Усе опрацювати до пуття.
Моїм думкам нема спокóю,
Вони до крихти прагнуть все ввібрать,
Вони зіткнулись у двобою
І кожна рветься першість здобувать.
Та з-поміж всіх, які я маю,
Назовні випливає лиш одна,
Що містить інших думок зграю,
Натягнутих, немов дзвінка струна.
І думка та моя крилата
В протяжну височінь так мчить!
І, наче рідна доня тата,
Цілує ніжно ясную блакить.
А згодом до землі вертає,
Немов ранковий сонця промінець,
Свою стежинку навертає
Достукатися до людських сердець.
Цей світ і є та досконалість,
Яку довершеністю зовемо,
Що доконечну має сталість,
До котрої ми гаряче йдемо.
Лише зведи горючі очі
На облисками щільно вкриту вись,
Пірни у дивовижні ночі,
В безмежний простір пильно придивись.
Знайди там силу життєдайну,
Що в неозорій далині лежить,
І споживи її, як мить негайну,
Без котрої часу нема як жить.
Прислухайсь до звучань ручаю,
В його тендітний, мелодійний спів,
Спіймай частинку втіхи з раю
У вигляді прикрас – земних дарів.
Ковтни повітрячко життєве,
Відчуй його п’янкий, солодкий смак,
Нагально зваж – яке дієве
Та як натхненням напува! Ще б пак!
Піддайсь покірно звабі квітів,
Що пахощами знаджують тебе,
Поринь у зблиски самоцвітів,
У їх свічаді віднайди себе.
Бо все наявне, суща ява,
На благо створене цьому єству, –
Єдина цілісність яскрава,
Що розлива енергію живу.
Істоті кожній притаманна
Своя властивість файна, чарівна,
Напрочуд гарна, бездоганна,
Гармонії прислужує вона.
Народжені ми, щоб творити,
Добро та мудрість сіять на землі,
Грядуще осяйним робити
Й нащадкам на статечнім вільнім тлі.
Тому ти не журись даремно,
Моменту кожному життя радій,
Хай буде будь-кому приємно,
Бодай у всіх здійсниться безлік мрій!
Євген Ковальчук, листопад, 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751079
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2017
Роби добро, людино,
Лише добро, а зло
Нехай тебе покине,
Нехай. Забудь його!
Роби добро, людино,
І навіть ворогам,
Бо Бог одне-єдине
Життя усім нам дав.
Роби добро, людино,
Завжди, усюди, всім,
Роби його невпинно,
Я людям заповім:
Роби добро, людино,
Поки іще є час,
Бо потім буде пізно,
Коли не стане нас.
Євген Ковальчук, 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750538
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.09.2017
Ти – рідна моя мати, Україно,
Що вдихнула у мене життя,
І тільки ти, єдина Батьківщино,
Адже я твоє, мила, дитя.
Я – мовби та зернина, що на полі,
Насінина немов золота,
Ти – теплий дощ цілющий, що поволі
Мої спраглі змочує вуста.
Ти − світле, синє небо чисте,
Що птахів всіх до себе манить,
Я – зірка в ньому промениста,
Що добром в серці вічно горить.
Ти − пишне та широке море,
Я – стрімка, рвучка хвиля твоя,
Яка змиває геть все горе,
Посіваючи гідні чуття.
Ти – міць-гора могутня, височезна,
Я − твій, люба, малий камінець.
В душі моїй ніколи, ні, не щезне
Твій любові палкий промінець.
Ти – квітка запашна вабна барвиста,
А пелюсток тонкий твій – то я.
Моя любов до тебе пломениста
Лине пристрасно, нене моя.
Навіки я з тобою сполучився,
Я живу у тобі, ти – в мені,
Звеличую той час, як народився,
Ті яснії та лагідні дні.
Євген Ковальчук, жовтень, 2009 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750003
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 10.09.2017
Як я почую слово рідне,
Мене у бурхливий враз кидає жар
Чуттів піднесених, що плідно
Висóко витають помíж білих хмар.
Воно тонке, мов павутинка,
Заплутує ніжно у мене свій дух,
Воно цілюще, мов краплинка,
Це є влучні ліки від всяких недуг.
Коли з чиїхось уст злітає
Воно, мов прудкий, бистрокрилий той птах,
Моє серденько осяває
На світ цей увесь наяву, а не в снах.
Звучить, як музика, чудово,
В бездонную душу вникає мою,
Її торкає. Рідне слово,
Як сильно, як палко тебе я люблю!
Євген Ковальчук, жовтень, 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749002
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.09.2017
Усе, що є навколо нас, −
Усе це є природа.
Мене постійно, повсякчас
Чарує її врода.
Оці степи, гаї, ліси,
Річки та океани,
Птахів дзвінкії голоси
Загоять душі рани.
А як подивлюсь на море,
Яскраву неба блакить,
Ураз забуваю горе.
(Нехай у сні вічнім спить!)
Повітря не брудни й воду −
Життя це є, друже, знай.
Безцінний дар, скарб − природу
Пильнуй, цінуй, доглядай!!!
Євген Ковальчук, 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748845
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.09.2017
*****
Ми часто думаєм про те,
Чого осмислити не здатні
І забуваєм про просте –
Як жить на світі цім прекраснім:
Чим харчуватись: їсти, пить;
Як дихати повітрям чистим,
Що вжити, а що віддалить,
Щоб був талан твій променистим.
Ми вірим в те, чого нема,
Зловісним силам піддаємось,
Обвила майже нас пітьма,
Їй напропале віддаємось.
Утратили вже радість, сміх,
Гадаємо, як вижить нині
На цій Землі, що зветься... «Гріх»,
Де більшість поглинають злидні.
А хто багатий, потопа
У грошах, величі та славі,
Де влада тьми пуста й сліпа
Обволокла наш світ яскравий.
Цураємося свого роду,
Що породив мене, тебе…
Руйнуючи живу природу,
Частинку знищуєм себе.
Занурились у важкоту
Непереборного цинізму,
Нехаємо ту теплоту,
Що сповнена лиш оптимізму.
Ми рідних кидаєм дітей,
Щоб менш було у нас мороки,
Порад не слухаєм людей,
Що прожили вже довгі роки.
Життя – неначебто бистрінь,
Яка й пороги зустрічає,
А часом – мов невтішна тінь,
Що спокою, жалю не знає.
Нам дано ум, щоб міркувать,
А вуха, щоб пристойне слухать,
І очі, простір щоб сприймать
Та відповідно всесвіт рухать.
Є непорочне слово в нас,
Щоб зігрівать серця людськії,
Щоб точно, красно й повсякчас
Висловлювать думки святії.
Отож розплющмо очі в світ
І від ілюзій відхилімось,
Та скиньмо вмить з душі весь гніт,
Відваги, цноти наберімось!
Лихим не даймо почуттям
В обійми дужі нас скувати!
Відкиньмо їх у небуття,
Позбудьмось внутрішньої страти!
Очистімо єство, свій дух
Од сум’яття та від прокльону,
Безчинства, що призводить рух
До невмолимого лиш скону.
Ми прагнемо потрапить в рай ─
Туди, де лиш добро панує,
У досконалий, світлий край,
Що і приємність пророкує.
Тому, давай, не зволікай,
Народе славний героїчний,
Створімо ж на Землі цей рай,
Живімо в ньому довго, вічно.
Євген Ковальчук, 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748568
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2017
****
Як важко жити на цім світі,
Коли у ньому стільки зла,
Коли у нім блукають діти
Без захисту, турботи, без тепла.
Болить душа за тих, хто потерпає
У повені, пожежі та війні.
З усіх сил бореться, але не знає,
Чи переборе лихо це, чи ні.
Аж коле серце, як згадаю,
Що знищує природу люд.
Цьому не видно й кінця-краю!
Яка ж, скажіть, є в цьому суть?
Овва! Хіба так має бути?
Невже ніколи не збагнем
Ми світу таїну? О люди!
Змінімось, поки ще живем!
Подумаймо про те, що буде
У цьому світі після нас,
Про те, що житимуть ще люди,
Птахи, тварини, всякий плаз.
Про те, що маємо лишити
Цю Землю їм, як Бог створив,
І, що повинні ми цінити
Життя, духовність і порив.
Євген Ковальчук, 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2017
О, яке святе блаженство – просто жити,
Ізлившися з природою, чистим єством,
І гармонії напíй щомиті пити
З приманливим, духовно цілющим смаком!
Надзвичайна та безмежна насолода –
Ходити, дихать, бачить, чути, відчувать
І як свіжа, довгождана прохолода
Опісля дня жаркого тіло обвіва.
Як приємно на своє лице хлюпнути
Водицю життєдайну, прозору, ясну
І краплину кожную її здобути,
І ніжно розбудити у серці весну!
Чарівна відрада мила, безупинна −
Уловлювать пісеннії звуки птахів
Тих, яких луна дзвінкая та нестримна
Із грудей одбиває їх радісний спів.
То солодка втіха – на траві лежати,
Заплющить очі від яскравих промінців,
Що цілунками ласкають, і літати
В високе небо в пошуках нових світів.
За вікном ледь чутно листя шелестіння,
На синім морі хвилі граючись пливуть,
І легке метелика крилець тремтіння
Чарує око, вабно кличе в дальню путь.
Вдалині слабенький вогник бовваніє −
Безладдя, безпардонності сповнена мла,
А ось сила йде, мов діамант, леліє,
Наповнена вщент духу добра і тепла.
І та сила осяйная та сліпуча
Вглиб кожного серденька стрімко проника
І буя розкішно, квітка мов квітуча,
В нім паростки любові пишно розпуска.
Від отого дива світлого, п’янкого,
Що срібну благодать з небес вільних злива,
Напува клітинку кожную живого, ‒
Душа сміється лунко, весело співа.
Ні! Нічого кращого ніде немає
За сонце красне та безкраю просторінь,
Золотим сповите чудом, що торкає
Та лагідно голубить серця глибочінь.
Євген Ковальчук, березень-квітень, 2010 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745506
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 10.08.2017
Чого хотів би я найбільше в світі?
Це ж, звісно, миру й щастя на землі,
Щоб діточки усі були зігріті
Теплом батьківським, поки ще малі.
О як кортить мені ці колотнечі,
Аварії, злодійства вигнать геть,
А їх місця, вже чисті порожнечі
Наповнити добром, любов’ю вщерть!
Як хочу я, щоб кожен був здоровий,
Не знав ані печалі, ні біди!
Допомагайте всім, хто бідний, хворий
Не лиш сьогодні, завтра, а й завжди!
Євген Ковальчук, 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745377
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 09.08.2017
Я пишаюсь, що я – українець,
Що у жилах − козацькая кров,
Я пишаюсь, що я – українець,
Лиш вона моя вічна любов.
Я пишаюсь, що я – українець,
Син народу, що став із колін,
Я пишаюсь, що я – українець,
Шлю героям низький я поклін.
Я пишаюсь, що я – українець,
Україна – єдиний мій край,
Я пишаюсь, що я – українець,
Україна – душевний мій рай.
Я пишаюсь, що я – українець,
Для Вкраїни лише я живу,
Я пишаюсь, що я – українець
І у снах, і в думках, й наяву.
Я пишаюсь, що я – українець,
Палко вірю в її я могуть,
Я пишаюсь, що я – українець,
Дух Вкраїни не можна зігнуть.
Я пишаюсь, що я – українець,
Хай який тернистий її шлях,
Я пишаюсь, що я – українець,
У яких би не був я краях.
«Я пишаюсь, що я – українець», −
Промовляє з гідністю душа,
Я пишаюсь, що я – українець
Щиросердно рядками вірша.
Я пишаюсь, що я – українець,
І без сумнівів ані на мить,
Я пишаюсь, що я – українець,
Для Вкраїни стук серця звучить.
Євген Ковальчук, 28. 01. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744932
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.08.2017
О мово рідна! Ти, як птиця,
Що літа в просторих небесах,
Неначе золота пшениця,
У людських засіяна серцях.
А кожне непорочне слово –
То жива, чутливая струна,
Легкий лиш доторк – й веселково
Розіллється пісня чарівна.
П’янкий твій запах відчуваю
І так солодко манить твій сміх,
З тобою я, немов палаю
У багатті вічному утіх.
Моя душа летить до тебе,
О кохана сестро вікова,
Мені нічого, ні, не треба,
Аби лиш теплі чуть твої слова.
Я знаю, прийде та година,
Як засвітишся на цілий світ,
Збагне твою красу Вкраїна
І розпуститься твій пишний цвіт.
Засяєш серед мов інакших,
Найясніше будеш ти блищать,
Немає жодної із кращих,
Що могла б тебе, красо, здолать!
Євген Ковальчук, 22. 05. 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2017