Сиджу і гадаю щоночі:
Навіщо отак ти вчинила?
Згадаю твої карі очі...
За них я усе вже простила
Не бути нам разом.
Напевне і ... я знаю!
Тільки от далі щоразу
Себе так невпинно картаю
Та тільки от кожного разу
Я хочу твій голос почути
Про що ти там думаєш зараз?
Ти дай мені, сонце, відчути!
Я, наче у темряві ночі,
Сиджу і збираюсь до купи.
Бо вчора твої карі очі...
Поглинули сердце у пута.
І як могла я покохала!
І як могла таке утнути?
Тоді б я горя не зазнала
І кожну ніч могла заснути
***
Але тобі це пробачаю...
Тебе, здається, не вернути...
Так закалені штани ніхто не забороняє носити! Сміливо вдягайте - і в люди, коли душа бажає. Оточуючі точно помітять даний порив - не оком, так носом, - але чи зацінять подібне? Утім, бачу, декотрі таки зацінять.
tru відповів на коментар Прозектор, 01.12.2023 - 14:29
Так, напишіть в приват, підкажіть як краще, допоможіть початківцю. Нащо тут цирк влаштовувати...
Чому ви не запитали авторку, навіщо вона пропустила букву в назві вірша?
Прозектор відповів на коментар tru, 07.12.2023 - 18:34
Так про що можна говорити, коли людина не здатна навіть нормально написати назву власного творіння - не може уважно перечитати два слова перед публікацією?! Мовчу про сам текст. Як такі, чорт, взагалі зважуються лізти в поезію?
