Різними травами тіло поїли,
Різними темами душу труїли,
Жестами, поглядом, дотиком били…
Звідки для ревнощів бралися сили?
Поряд лягали, а спали окремо,
Спільними лиш, були сонце і небо,
Рвали для успіху нерви та жили…
Стати щасливими так і не встигли.
Навіть в ранковій, провітреній спальні,
Кисню так мало трималось в коханні,
Він задихався, вона також в ньому,
Мала нехватку повітря і втому.
Стільки надій-мрій вже спільно спалили,
Скільки раз в Бога, любові просили?
Снідали мовчки, вечеряли в тиші…
Ніби не люди вже, наче ті миші.
Зморшками стали дарунки на пам’ять,
Спогади-сни не рятують, а ранять,
Скриню Пандори давно вдвох відкрили…
Бо один одного не полюбили.
Мало повітря коли не кохаєш,
Мало в майбутньому світла, як знаєш,
Що не свята ця людина для тебе,
Схоже життя на суху в’язку стебел.