Ввійшла повільно осінь в душу,
Скотилась крапля по вікні.
Прийняти осінь я все ж мушу,
Неначе ж родичка мені.
Вже відгриміли літні грози,
Сховалась радість по кутках.
А осінь все ж несе погрози:
Не втримать літо у руках.
У косах срібні павутинки,
В очах вже блискітки не ті.
В життя прийшли уже обжинки,
Збирати помилки свої.
З тобою можна сумувати,
І пожалітись на життя.
Та часто зможем вдвох поплакать,
Таке зробила відкриття...
Осінь не радує всіх нас,
Які ми раді їй пізніше
З осінню-тяжкий прощання час,
Пізніше стане веселішим.
Будемо чекати всі весни!
Гарно та неперевершено! Море Вам натхнення та чудового настрою, шановна Надюшко!
Чудова поезія! Майстерно!
О, так минає час ...
ми підвласні всім порам року...
Мабуть ніхто із нас...
Не наважиться зробить кроку...
Першим з осінню в танці закружляти
Краще друга знайти, покохати...
Пірнути в весняний рух життя.
Ой,дякую. Надійко,ця музика мене з натхненням закрутила.Удачі!