Задумалась своїми я роками,
Та зрештою віднині зрозуміла,
З невизначеним віком є ще дами,
Й у дзеркалі так усмішка зустріла.
Закружляють метелики, о щастя,
Як троянда розпускається душа,
Заблищать оченята заіскряться,
Це ж закохана та дівчинка весна.
Порою вік бальзаківський нахлине,
Така вся потаємна й загадкова,
Втім осінь же останньої хвилини,
На вчинок несподіваний готова.
Перешіптуюсь з мудрістю буває,
Почуваюсь негадано давньою,
Бо тихесенько зимонька ступає,
Шоколаду, так хочу із кавою.
Все змінюється, душечка ж витає,
Обертається в коло́верті подій,
Вирує, мов у келиху шампанське,
Підкрадається лишень час лиходій...
Чудовий вірш! О жінки- паняки все хочуть гарний мати вигляд.Щоби на собі відчувать теплий погляд...Вони ж для того,щоб кохали і цінили...Й букети квітів їм щодня дарили!!!
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую п.Ніно! За все хватаємось,стільки роботи завжди, та забуваємо інколи що ми жінки.Чудовий коментар!