Гойдаю день на хвилечках озерця.
Купаю зір в небеснім полотні.
Стираю смуток порухами серця
З дерев, що ще в первинній наготі.
Каштан сміється – вистрілив бруньками,
Гуртує сили, щоби зацвісти,
Тепло жадливо втягує ковтками.
Вологу хлепчуть злодії-вітри.
Надію дуб гойда в гіллястих грудях –
Гніздо чорніє пусткою вгорі.
Ще трохи... й бусли кораблем прибудуть,
Надійно кинуть в землю якорі.
24.03.15 (не було тут цього вірша)
