Увечері прийду в свій дивний сад
Послухати, як гомонять з зірками
Квітучі Айстри, що ще день назад
Цвіли примарним світлом поміж нами…
Ви говорили. Я була німа.
Ловила голос, видивлялась в очі…
Осінній вечір душу обійма,
Прощатись з Вами серденько не хоче.
Ці ніжні квіти – спогади і сум,
Але ж які, які вони яскраві!
Від них відходить благодатний струм
На зоряній далекій переправі.
Вони – хиткий між душами місток,
Що так боюся раптом розхитати…
«О, дай нам, доле, ще один квиток!» –
В голівки квіток буду я шептати.
Вже місяць повний у садочок зирка.
Злітаю в небо на хмарині мрій…
І розквітає Айстра* – світла зірка,
В душі моїй, що сповнена надій.
*АЙСТРА (лат. Aster), від грецького «asteros» - зірка, назва дана за форму суцвіть.
Є символом краси, скромності та чарівності, символом смутку за літом, втраченим раєм, за неможливістю піднятися в небо.
Айстра відома людям дуже давно, її вирощували ще скіфи, знаходячи в ній символ сонця та подарунок богів. Взагалі, майже у всіх народів ця квітка так чи інакше зв'язувалася з небом і зірками, що знайшло своє відображення в легендах. Стародавні греки вважали, що айстра виросла з порошинки, що впала з зірки.
Існує повір'я: якщо вночі стати серед айстр і уважно прислухатися, то можна почути ледь вловиме перешіптування – то айстри спілкуються зі своїми сестрами-зірками.