( присвята майстрині бісероплетіння Людмилі Гургач-Радко)
Він закохав її у себе не спитавши.
Сміливо блиснув в очі і зостався в них.
Тулився тепло кольорами, з нитки впавши,
У послідовність візерункових доріг.
І не було між них ні смутку, ні печалі,
У вірній тиші тільки чувся влади звук,
І оживляв ґердан симфоній вертикалі,
І плакав щастям бісер з-під майстерних рук.
Багатогранні зерна засипа́ли серце,
Дзвеніли в ньому від наскрізних протягів.
Калейдоскопові вітри зашклили денце,
Знайшовши місце між талану берегів.
Марія Дребіт
07.08.2023 Португалія
