Сьогодні минає 7 років, як перестало битися
серце нашого тата, дідуся, прадідуся,
Філонюка Володимира Васильовича..
Світла пам'ять і Царство Небесне
нашому дідусеві!
Навчав ти нас, тату, як правдою жити,
Людей поважати і світ цей любити,
Сумління і совість щоб чиста була,
Щоб щира й відкрита лишалась душа.
Щоб слабших жаліли, старих шанували,
Та в скруті нікого й в біді не лишали.
І знаєш, татусю, тобі це – вдалося,
Адже наші дії в однім суголоссі
Лишають свій слід в цій стражденній землі -
Родинним корінням у нашім селі:
І дім збудував, і сад посадив,
І виростив діток, онуків глядів.
Хоч з правдою стежка життєва ішла –
Поблажлива доля тобі не була:
Пережить довелося і сина, й дочку,
Два внука рідненьких і жінку свою.
Крах доля у шлях роковий принесла,
Коли у життя увірвалась війна.
Тож серце здалося і горе зломило,
Боротись з бідою було вже несила…
В могилі сім років лежиш, спочиваєш..
І добрим лиш словом тебе ми згадаєм.