Її уста – калини плід.
В її очах – небес бездоння.
Вона свій специфічний цвіт
Кладе Землі на підвіконня.
У цьому цвіті – рій думок
Про те, для чого варто жити,
Носити у свята́ вінок
Із маків, соняхів та жита,
Карпати брати і Дніпро,
Вдягати барвну вишиванку,
З твердою вірою в добро
Стрічати сонце на світанку.
Вона, мов писане яйце!
Ніщо їй вроду не ламає.
Вогонь війни їй дме в лице,
Але вона фасон тримає.
Іде до праці, хліб пече,
Дитя тримає на колінках,
Із арти ворога січе.
Така вона, вкраїнська жінка!
23.07.23
