Був Святослав українцем від мозку до ніг.
У вісімнадцять Широкине йшов боронити.
Повномасштабна ввірвалася, з Польщі прибіг,
Ворога прагнув під Києвом він зупинити.
Харків, Херсон і Донбас брав під власний покров.
Бив супостатів, що сунули, мов одержимі.
В наступ на півдні з «Карпатською Січчю» пішов.
Впав у час бою, коли прикривав побратимів,
Гірко це чути: так мало прожив – двадцять п’ять…
Але був світлим у них він і теплим, як літо.
Скільки ж, о, Боже, ще має відбутись розп’ять,
Щоб Україна воскресла, наповнилась цвітом?
Міг штурмовик одружитись, лишити дітей,
З радості, вірності, гідності дні свої шити,
В гості ходити, у себе приймати гостей,
Рідному місту, країні своїй послужити.
Але можливість цю ворог у нього украв.
В дим і вогні його плани та мрії укутав.
До Пантеону нескорених Кондрат пристав.
В пам’яті роду і краю повік йому бути.
22.07.23