Присвята
Бог цьому Мужу світив ліхтарем на літа,
Музою бавив, снагою наповнював кроки.
Адже була в чоловіка шляхетна мета:
Рідній країні віддати усі свої роки.
Довго прожив він у світі, багато зробив.
Вірші лишив нам свої – в них любові по вінця.
Перекладав із чужої на рідну, щоби
Світу перлини доступні були українцям.
В Польщі й Словаччині місію мав як посол.
Там і «Псальми покаянні» складав - мав потребу.
З помилок, що учинив їх, зривав ореол
Серце своє відкривав: і народу, і небу.
Мову любив свою рідну, не зраджував їй.
Піснею «Два кольори́» назбирав собі слави.
Право на волю виборював рідній землі,
Дбав про добро і про честь України-держави.
З ним говорила. Мене він побла́гословив
На шлях тонкий – і письменниці, і громадянки.
Сяйво очей по обличчі моєму пустив.
Миттю зібрала й налила до пам'яті склянки.