Я у темряві навіки застиг,
Ворухнутись ніяк не вдається,
Кожен крок як лезом по грудям.
Ні я хочу дихнути грудьми,
Пар у тіні, у тремтінні звести,
Де над тілом нависла печаль,
Вона стогоном мучить, давить мене.
Хтось кольне у бік і сміється,
Досить вірити у погоду ясну,
Не буває тут радості, сміху,
Серед темряви кров вириває
Тільки гнів і ненависть,
Зупиняє і калічить серця.
Скільки ще мені дертись по стінам,
Щоб побачити світло ясне,
Хочу я заплющити очі,
І навік поринути в сон
Серед гніву і крику безодні.
