Віктору Павловичу...
І літо це болить… бо повне сліз…
Як прикро: за межу відходять друзі.
Стемніла раптом синь на виднокрузі –
Він (наче вчора!) на роботу віз…
Котилася зоря в густу траву –
Не вчуємо його дотепних жартів,
У «чайці», ніби серце, гупне стартер,
Господар не всміхнеться в пишний вус.
А спогади гортає зливи щем.
Щоб змити сльози літньою водою,
Іде життя… Як зболене загоїш?
Багато планів не здійснились ще.
«Добряк. Надійний... – дощ ронив журбу, –
З таким, як кажуть «у вогонь і воду»,
Він завжди час допомогти знаходив
Усім, бо чесним і порядним був.»
…Останній шлях до янголів - з імли,
Бентежить душу збурену у висі.
І кожен зі скорботою молився –
Всі ми. І дощ. І літо, що болить…
