Давним-давно біля підніжжя гори Фуна жили добрі мирні люди.
Вони займалися господарством, рибальством, збирали трави.
Але Одного разу на кримську землю хлинули орди кочовиків,
де на півночі Алуштинської долини розташувалася одна
з найкрасивіших гір Кримського узбережжя – гора Демерджі
або Коваль-гора. Як вогненна лава, розтікалися вони по степу,
спалюючи селища, вбиваючи жителів.
Все далі і далі просувалися кочівники в глиб півострова,
поки не досягли гір. Біля високої гори, вершина якої була оповита димом,
вони зупинилися. Місцеві жителі називали цю гору Фуною,
тобто "Димна", що димить.
А форми скель гірського масиву Демерджі (Демерджі-яйла)
нагадують силуети людей, тварин та таємничих казкових істот.
Часом над цією групою природних скульптур нависає туман.
І тоді здається, що кам'яні привиди оживають і починають рухатися.
Не дарма вже багато років цю місцевість називають Долиною привидів.
- Кращий горн де знайдеш? Тут будемо кувати зброю, -
сказав старший воєначальник.
Він підкликав до себе одного зі своїх наближених. Був той високий,
широкогрудий, мав довгу чорну бороду, очі великі, гарні, а погляд -
страшний.
Сказав воєначальник кілька слів чорнобородому, той кивнув головою
і з загоном спустився до села. Відібравши найсильніших чоловіків,
він повів їх на вершину Фуни. Там на самій вершині чорнобородий
влаштував гігантську кузню. Цілими днями і ночами виготовляв зброю
та звідти Дим розвіювався на багато кілометрів навколо,
із неї танцювало полум'я, чувся дзвін заліза та стук молотів.
З тієї пори у завойовників з'явилося багато зброї. І тому, що чорнобородий володів якоюсь таємною силою, сталь з гори Фуни
була така міцна, що рубала будь-яку іншу.
Палає на горі полум'я сушило землю. Вичерпувалися джерела,
міліли річки, Від нього вмирали рослини, тварини та птахи та чахли сади.
Не витримали від непосильної праці та голоду люди.
Зібралися старійшини кількох сіл, щоб обміркувати,
як загасити пекельну кузню. Найшанованіших послали вони до коваля -
пішли просити головного коваля припинити роботи хоча б на якийсь час,
тобто піти з гори. Довго їх не було, і раптом доставили з Фуни ще
гарячий глечик із попелом та залишками кісток.
Але жорстокий воїн убив тих, хто прибув до нього з благанням.
Добре зрозуміли в селищі, що хотів сказати їм коваль.
Тоді одна безстрашна сільська дівчина, яку розглядали
як погруддя жінки вирушила піти до кочівників одна,
точніше до володаря вогню, щоб умовити їх пощадити місцевих жителів.
Звали її Марією. Трохи помітними стежками, ховаючись від варти,
дісталася вона до кузні. Похмуру картину побачила Марія.
Під навісом клекотіли вогнем десятки горнів, гули хутра,
іскри розліталися яскравими снопами. У ковадел стояли напівголі люди,
били молотами по розпеченому залізу.
Марія підійшла до чорнобородого.
- Слухай мене, чужинець, - сказала вона, - йди з гори,
не губи наших людей.
Засміявся коваль.
- Ні, не піду я. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.
Вона довго розмовляла з ним. Але головний коваль і не слухав дівчину.
Натомість одразу вирішив зробити її своєю наложницею.
Дуже вже Марія йому сподобалася! Не хотіла молода жінка такого життя і
спробувала вибратися з кузні.
Раптом він простягнув руки до дівчини.
Відштовхнула вона його з шаленою силою. Упав він біля горна,
обпалив волосся, одяг.
Заревів коваль, схопив щойно викуваний гострий кинджал із піхви і
встромив дівчині в серце. І впала Марія мертвою до його ніг.
Кажуть, не витримала стара сива гора не витримала такого злодійства.
Здригнулася вона від основи до вершини і ще сильніше почала дихати вогнем.
Розверзлася земля і впала важким тягарем на кузню, коваля та його народ.
Коли погасло полум'я, вляглися уламки скель, жителі навколишніх селищ
побачили незвичайне видовище:
На тому місці виникло химерне каміння, яке й назвали Долиною привидів.
А на схилі гори височіли вигадливі кам'яні статуї.
А на самій вершині з'явилася скеля, обрисами своїми схожа на жіночу голову.
Вона дуже нагадувала всім про дівчину Марію - останню жертву
жорстокого коваля.
Тому незвичайні скелі виникли внаслідок впливу на кам'яні брили опадів,
сонця, вітру та землетрусів. А коли гори огортає туман,
кам'яна скульптура молодої жінки оживає. З тих пір заспокоїлася Фуна,
не стало видно вогню над її вершиною, і люди назвали її іншим ім'ям -
Демерджі, що значить коваль.
ID:
987492
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 30.06.2023 09:20:01
© дата внесення змiн: 30.06.2023 09:20:01
автор: NaTa Ly
Вкажіть причину вашої скарги
|